Постанова 4812 № 490/6020/21

12.06.25 22-ц/812/1032/25 Справа №490/6020/21 Провадження № 22-ц/812/1032/25 Доповідач в апеляційній інстанції Яворська Ж.М. П О С Т А Н О В А Іменем України 12 червня 2025 року м. Миколаїв Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ головуючого - Яворської Ж.М., суддів: Базовкіної Т.М., Царюк Л.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Борщевською Галиною Гавриїлівною на ухвалу Центрального районного суду м. Миколаєва від 18 березня 2025 року, постановлену у приміщенні цього ж суду головуючим суддею Шолох Л.М., дата складання повного тексту не вказана, у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 про виділ в натурі частки в домоволодінні В С Т А Н О В И В: У липні 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 про виділ в натурі частки в домоволодінні. Обґрунтовуючи позовні вимоги вказувала, що 10 червня 1974 року за договором купівлі-продажу, посвідченого нотаріусом Першої Миколаївської державної нотаріальної контори Ісаєнковою Л.М., вона придбала у ОСОБА_10 8/100 частин домоволодіння АДРЕСА_1 . Договір був зареєстрований нею у Миколаївському МБТІ 25 червня 1974 року за № 1219. Домоволодіння за вказаною адресою, крім неї, на момент укладення договору купівлі- продажу, належало ще 9 співвласникам на праві приватної власності в різних частках. Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 07 липня 2008 року, в зв`язку з виділом долі одного зі співвласників, були перераховані долі інших співвласників. Так, за нею було визнане право власності на 9/100 частин домоволодіння АДРЕСА_1 . Це рішення зареєстроване нею в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 31 травня 2021 року. На теперішній час зазначене домоволодіння перебуває у приватної власності 9 осіб в різних частках - у неї та у 8-х відповідачів: ОСОБА_2 - 6/100, ОСОБА_3 - 9/100, ОСОБА_4 - 8/100, ОСОБА_5 -12/100, ОСОБА_6 -13/100, ОСОБА_7 -15/100, ОСОБА_8 -10/100, ОСОБА_9 -16/100. Частки в натурі між співвласниками виділені не були ні на момент придбання житла, ні на теперішній час. Між співвласниками був лише узгоджений порядок користування житловим будинком та господарськими спорудами. Даний порядок користування був облікований та відображений в технічному паспорті домоволодіння з умовним розподілом квартир за кожним співвласником та господарських споруд. Так, згідно технічного паспорту, складеному на момент придбання нею частини домоволодіння АДРЕСА_1 , вона користується і до теперішнього часу квартирою АДРЕСА_2 . До складу цієї квартири на момент відчуження відносилася житлова кімната 2-2, кухня 2-1 та 1/2 частина коридору І. Інша частина коридору також була у користуванні іншого співвласника, який користувався квартирою АДРЕСА_3 . До складу зазначеної квартири відноситься та знаходиться в користуванні іншого співвласника житлова кімната 3-3 та 1/2 частина коридору І. Таким чином, коридор І знаходився в спільному користуванні співвласників квартир АДРЕСА_2 і

3. Інші співвласники мають відокремлені приміщенні (квартири), які не перебувають у спільному користуванні з нею та співвласника квартири АДРЕСА_3 . З моменту придбання зазначеного житла до 2010 року у неї не було будь- яких конфліктів щодо спільного користування коридором І із співвласником, який користувався квартирою АДРЕСА_3 . У зв`язку зі станом здоров`я, відсутністю повних умов для мешкання з 2010 року вона не мешкає в зазначеному домоволодінні. На теперішній час вона вирішила відчужити належної їй на праві приватної власності частки домоволодіння АДРЕСА_1 . Але це вона зробити не в змозі. Теперішнім користувачем квартири АДРЕСА_3 є співвласник - відповідач ОСОБА_4 , яка набула власності на 8/100 частин спірного домоволодіння у 2017 році та одноособово користується коридором І. На її пропозицію щодо надання ключів від коридору вона відмовляє та запевняє, що коридор належить тільки їй, надавши для ознайомлення виготовлений нею технічний паспорт, де зазначено, користувачем коридору І є вона одноособово. Оскільки вхід до її квартири здійснюється тільки через спірний коридор, вона немає можливості користуватися квартирою, то відповідач запропонувала зробити інший вхід до квартири АДРЕСА_2 поза спірного коридору. На її замовлення Миколаївським МБТІ виготовлено новий технічний паспорт домоволодіння від 26 жовтня 2020 року, згідно якого спірний коридор повинен знаходитися в спільному користуванні з відповідачем ОСОБА_4 , але остання не бажає з цим рахуватися. З відповідачем ОСОБА_4 вона не може домовитися щодо визначення в натурі своєї частки в житловому будинку, що призвело до неможливості вчинити договір про поділ цього майна, в порядку передбаченому ч.3 ст. 367 ЦК України. Тому вважає за можливе на звернення до суду за захистом свого майнового права, шляхом здійснення поділу житлового будинку в натурі, відповідно до частки кожної із сторін у спільній власності з метою припинення права спільної часткової власності на це майно. Враховуючи вищевикладене, просила виділити в натурі належні їй 9/100 часток в спільній частковій приватної власності на житловий будинок та господарчими спорудами АДРЕСА_1 , визнавши право приватної власності на частину житлового будинку літ. «А» загальною площею 15,8 кв. м., що складається з житлової кімнати 2-2 площею 9,3 кв. м., кухні 2-1 площею 5 кв. м., 1/2 коридору І площею 1,5 кв. м. Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 15 вересня 2021 року позовну заяву прийнято до свого провадження суддею Шолох Л.М., та призначено до розгляду в порядку загального позовного провадження. 12 березня 2025 року ОСОБА_11 , яка представляє інтереси позивача ОСОБА_1 , подала до суду заяву, у якій просила прийняти до провадження позовну заяву із зміненим предметом позову та збільшенням позовних вимог про встановлення порядку користування житлом та усунення перешкод в користуванні власністю. У цьому позові представник просить ухвалити рішення, яким: встановити порядок користування домоволодінням АДРЕСА_1 , надавши в користування позивачу ОСОБА_1 житлову кімнату 2-2 площею 9,3 кв.м., кухню 2-1 площею 5 кв.м.; залишити в спільному користуванні позивача ОСОБА_1 з відповідачем ОСОБА_4 коридор 2-1 площею 3,0 кв.м.; залишити в спільному користуванні позивача ОСОБА_1 з відповідачами ОСОБА_2 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_12 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 підвал літ. «Дпд», вбиральню літ. «О», ворота №2, огорожу №5, водопровідну колонку №4; усунути перешкоди в користуванні власністю відповідно до встановленого порядку користування домоволодінням АДРЕСА_1 , зобов`язав відповідача ОСОБА_4 надати позивачу ОСОБА_1 ключі від вхідної двері коридору 2-1. Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 18 березня 2025 року відмовлено у прийнятті та повернути позивачу позовну заяву із зміненим предметом позову, які надійшли до суду 12 березня 2025 року. Відмовляючи у прийнятті позовної заяви, суд першої інстанції виходив з того, що представник позивача просить змінити не лише підставу позову, а і його предмет, що суперечить нормам законодавства, оскільки з матеріалів справи вбачається, що первинні позовні вимоги стосувалися права власності позивача на його частину у спірному домоволодінні, тоді як у заяві про зміну предмета позову позивачем заявлені позовні вимоги щодо права користування земельною ділянкою. Не погоджуючись із ухвалою суду першої інстанції ОСОБА_1 , діючи через адвоката Борщевську Г.Г., подала на неї апеляційну скаргу у якій просила про скасування ухвали суду першої інстанції. Так, вказувала, що в оскаржуваній ухвалі судом зазначено, що позивачем змінено не тільки предмет позову, але і підстави позову, що унеможливлює прийняття даної заяви. На її думку, суд прийшов до хибного висновку щодо зміни позивачем підстав позову. Зазначає, що позивач звернувся до суду з вимогами про виділ ідеальної частки в натурі із майна, що є в спільній частковій власності, а саме: домоволодіння АДРЕСА_1 . Відповідно до висновку експерта № 125-190 судово-будівельної експертизи від 08 листопада 2024 року, проведеної за матеріалами справи в ході підготовчого засідання, виділ належної позивачу частки в розмірі 9/100 спільної часткової власності на спірне домоволодіння технічно неможливий, а тому відповідно до поставлених судом питань експертом визначений порядок користування позивачем домоволодінням АДРЕСА_1 , а саме: - надані в користування позивачу ОСОБА_1 житлову кімнату 2-2 площею 9,3 кв.м. кухню 2-1 площею 5 кв.м. - залишити в спільному користуванні позивача ОСОБА_1 з відповідачем ОСОБА_4 коридор 2-1 площею 3.0 кв.м. - залишити в спільному користуванні позивача ОСОБА_1 з відповідачами ОСОБА_2 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_12 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 підвал літ. «Дпд», вбиральню літ. «О», ворота №2, огорожу №5, водопровідну колонку №4. А тому, відповідно до визначеного експертом порядку користування домоволодінням позивачем і був змінений предмет позову. Підставою позову позивача є одні і ті ж обставини, які як і унеможливлюють володіння, користування та розпорядження своїм майном - часткою в спільній частковій власності на домоволодіння АДРЕСА_1 , (оскільки частка не виділена в натурі), так і користування житлом, оскільки відповідач ОСОБА_4 одноособово користується вхідним коридором до групи житлових № 2 і 3, заперечуючи будь-яке право на приміщення позивача (чи право власності, чи користування). Крім того, вказує, що також незрозумілі посилання суду, що первинні вимоги стосувалися права власності позивача на його частину в спірному домоволодінні, а у заяві про зміну предмету позову заявлені вимоги щодо права користування земельною ділянкою, що є зміною як предмету позову так і його підстав. Таким чином, вважає, що відсутні підстави для повернення заяви зі зміненим предметом, оскільки в заяві підстави позову позивачем не змінені. Також в заяві від 12 березня 2025 року позивачем збільшені позовні вимоги, а саме вона просила усунути перешкоди в користуванні власністю відповідно до встановленого порядку користування домоволодінням АДРЕСА_1 , зобов`язавши відповідача ОСОБА_4 надати позивачу ОСОБА_1 ключі від вхідної двері коридору 2-1. В оскаржуваній ухвалі суду зазначено про збільшення позивачем позовних вимог в заяві від 12 березня 2025 року, але будь-якої оцінки (рішення) щодо збільшення позовних вимог не ухвалено, а повернуто позовну заяву із зміненим предметом позову. Правом на подачу відзиву відповідачі не скористалися. Сторони про розгляд справи повідомлені належним чином. За приписами частини 1 статті 369 ЦПК України (в редакції на час подачі апеляційної скарги) апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Відповідно до частини 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши доповідь судді - доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина 1 стаття 2 ЦПК України). Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій (частина 5 стаття 12 ЦПК України). Відповідно до положень частин 1-3, 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Ухвала суду вказаним положенням закону в повній мірі не відповідає. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, що у липні 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 про виділ в натурі частки в домоволодінні. Просила виділити в натурі належні їй 9/100 часток в спільній частковій приватної власності на житловий будинок та господарчими спорудами АДРЕСА_1 , визнавши право приватної власності на частину житлового будинку літ. «А» загальною площею 15,8 кв. м., що складається з житлової кімнати 2-2 площею 9,3 кв. м., кухні 2-1 площею 5 кв. м., 1/2 коридору І площею 1,5 кв. м. Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 15 вересня 2021 року позовну заяву прийнято до свого провадження суддею Шолох Л.М., та призначено до розгляду в порядку загального позовного провадження. Підготовче судове засідання призначено на 24 листопада 2021 року на 12.30 год. Після чого справа до розгляду у підготовчому судовому засіданні призначалася неодноразово і до цього часу підготовче провадження не закінчено. Ухвалою суд від 26 липня 2024 року за клопотанням представника позивача було призначено судову будівельно-технічну експертизу, проведення якої доручено судовим експертам Регіональної торгово-промислової палати Миколаївської області. Відповідно до висновку експерта №125-190 судової будівельно-технічної експертизи від 28 листопада 2024 року, складеної експертом Лєсків С.А. провести виділ належної позивачеві 9/100 частки житлового будинку АДРЕСА_1 технічно неможливо. Розроблено один варіант визначення порядку користування приміщення житлового будинку та господарськими будівлями. 12 березня 2025 року ОСОБА_11 , яка представляє інтереси позивача ОСОБА_1 , подала до суду заяву, у якій посилаючись на зміну предмету позову та збільшення позовних вимог просила прийняти до провадження позовну заяву про встановлення порядку користування житлом та усунення перешкод в користуванні власністю. У цьому позові представник просить: встановити порядок користування домоволодінням АДРЕСА_1 , надавши в користування позивачу ОСОБА_1 житлову кімнату 2-2 площею 9,3 кв.м., кухню 2-1 площею 5 кв.м.; залишити в спільному користуванні позивача ОСОБА_1 з відповідачем ОСОБА_4 коридор 2-1 площею 3,0 кв.м.; залишити в спільному користуванні позивача ОСОБА_1 з відповідачами ОСОБА_2 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_12 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 підвал літ. «Дпд», вбиральню літ. «О», ворота №2, огорожу №5, водопровідну колонку №4; усунути перешкоди в користуванні власністю відповідно до встановленого порядку користування домоволодінням АДРЕСА_1 , зобов`язав відповідача ОСОБА_4 надати позивачу ОСОБА_1 ключі від вхідної двері коридору 2-1. Ухвалою цього ж суду від 18 березня 2024 року поновлено провадження після надходження до суду висновку судової будівельно-технічної експертизи на призначено підготовче судове засідання на 06 травня 2025 року. Постановляючи ухвалу про повернення позовної заяви із зміненим предметом позову суд першої інстанції виходив з того, що представник позивача просить змінити не лише підставу позову, а і його предмет, що суперечить нормам законодавства, оскільки з матеріалів справи вбачається, що первинні позовні вимоги стосувалися права власності позивача на його частину у спірному домоволодінні, тоді як у заяві про зміну предмета позову позивачем заявлені позовні вимоги щодо права користування земельною ділянкою. Колегія суддів частково погоджується з висновком суду про відсутність підстав для відмови у прийнятті позовної заяви з огляду на таке. У статті 6 Конвенції закріплено принцип доступу до правосуддя. Право на ефективне поновлення у правах компетентними національними судами в разі порушення основних прав, наданих конституцією або законом, а також право на доступ до правосуддя та справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом є одними із невід`ємних прав людини, які закріплені в Загальній декларації прав людини, прийнятій Генеральною Асамблеєю Організації Об`єднаних Націй 10 грудня 1948 року (статті 8, 10). Щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітку фактичну можливість оскаржити діяння, що становить втручання у її права (рішення ЄСПЛ від 04 грудня 1995 року у справі "Белле проти Франції" ("Bellet v. France"), заява № 23805/94). Аналіз наведеного дає підстави для висновку, що законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом. У статті 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Згідно із частиною першою статті 175 ЦПК України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування. Позовна заява повинна містити, зокрема, зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини (пункти 4, 5 частини другої статті 175 ЦПК України). У позовній заяві можуть бути вказані й інші відомості, необхідні для правильного вирішення спору (частина шоста статті 175 ЦПК України). Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, яке складається з двох елементів - предмета і підстави позову. Велика Палата Верховного Суду у свої постановах неодноразово зазначала, що предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права або охоронюваного законом інтересу (постанови 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц, від 24 квітня 2024 року у справі № 657/1024/16-ц. Від підстав позову слід відрізняти правові підстави позову (юридичне обґрунтування позову) - юридичну кваліфікацію обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Незгода суду з наведеним у позовній заяві правовим обґрунтуванням щодо спірних правовідносин не є підставою для відмови у позові, оскільки суд згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") під час розгляду справи має самостійно надати правову кваліфікацію спірних правовідносин ( постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц, від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15, від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц, від 04 вересня 2019 року у справі № 265/6582/16-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц, від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17, від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц, від 08 червня 2021 року у справі № 662/397/15-ц, від 15 червня 2021 року у справі № 916/585/18 та у справі № 904/5726/19, від 06 липня 2021 року у справі № 911/2169/20, від 22 вересня 2021 року у справі № 904/2258/20, від 12 жовтня 2021 року у справі № 910/17324/19). Особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд(постанови Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 03 липня 2024 року у справі № 759/17146/20 (провадження № 61-7914св23), від 22 травня 2024 року у справі № 128/285/18 (провадження № 61-15740св23), Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 01 липня 2024 року у справі № 908/1884/23, від 25 квітня 2024 року у справі № 927/977/23 та інші. Згідно з пунктом 2 частини другої, частиною третьою статті 49 ЦПК України крім прав та обов`язків, визначених у статті 43 цього Кодексу: позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження. До закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви. У справі, що розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, зміна предмета або підстав позову допускається не пізніше ніж за п`ять днів до початку першого судового засідання у справі. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24 квітня 2024 року у справі № 657/1024/16-ц (провадження № 14-5цс23) виснувала, що в разі надходження до суду такої заяви суд виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи повинен розцінювати її як: подання іншого (ще одного) позову, чи збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи об`єднання позовних вимог, чи зміну предмета або підстав позову. Оскільки предмет позову кореспондує зі способами захисту права, які визначені, зокрема, статтею 16 ЦК України, то зміна предмета позову означає зміну матеріальної вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, що може полягати в обранні позивачем іншого, на відміну від первісно обраного, способу захисту порушеного права в межах спірних правовідносин, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається, оскільки в разі одночасної зміни предмета та підстав позову фактично виникає нова матеріально-правова вимога позивача, яка обґрунтовується іншими обставинами, що за своєю суттю є новим позовом. Водночас як збільшення або зменшення розміру позовних вимог треба розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Збільшено (чи зменшено) може бути лише розмір вимог майнового характеру. Збільшенням розміру позовних вимог не може бути заявлення ще однієї чи кількох вимог, додатково до викладених у позовній заяві. Неправомірно під виглядом збільшення розміру позовних вимог висувати нові вимоги, які не були зазначені в тексті позовної заяви. Заяву про зміну предмета або підстав позову можна вважати новим позовом у разі, якщо в ній зазначена самостійна матеріально-правова вимога (або вимоги) та одночасно на її обґрунтування наведені інші обставини (фактичні підстави) і норми права (юридичні підстави), які позивач первісно не визначив підставою позову та які у своїй сукупності дають особі право на звернення до суду з позовними вимогами. У пунктах 6, 7 частини другої статті 43 ЦПК України встановлено, що учасники справи зобов`язані: виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом. При цьому при поданні такої заяви позивач має дотримуватися правил вчинення відповідної процесуальної дії, недодержання яких тягне за собою процесуальні наслідки, передбачені ЦПК України. Відповідно до частин 1, 2 та 4 статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Згідно ч 1, 3 статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності. Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 01 листопада 2021 року № 405/3360/17 (провадження № 61-9545сво21) вказав, що за змістом принципу диспозитивності цивільного судочинства, закріпленого у статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. При застосуванні процесуальних норм належить уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до скасування процесуальних вимог, встановлених законом. Надмірний формалізм у трактуванні процесуального законодавства визнається неправомірним обмеженням права на доступ до суду як елемента права на справедливий суд згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Отже, цивільне процесуальне законодавство гарантує позивачу право на збільшення або зменшення розміру позовних вимог, змінити предмет або підстави позову. Водночас право на збільшення або зменшення розміру позовних вимог, зміну предмету або підстав позову не є абсолютним, подаючи такі письмові заяви заявник повинен дотримуватись вимог ЦПК України щодо їх подання. Стаття 188 ЦПК України містить правила об`єднання і роз`єднання позовів. Згідно із частиною першою статті 188 ЦПК України в одній позовній заяві може бути об`єднано декілька вимог, пов`язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги. Похідною позовною вимогою є вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги). Однак таке об`єднання позовних вимог можливе саме в одній позовній заяві при зверненні з позовом до суду, а не шляхом подання нового самостійного позову з додатковими похідними вимогами після порушення провадження у справі для його спільного розгляду з первісним позовом. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24 квітня 2024 року у справі № 657/1024/16-ц (провадження № 14-5цс23) зазначила, що оскільки положення частини третьої статті 49 ЦПК України виключають можливість одночасної зміни предмета і підстав позову, то в разі подання позивачем заяви у підготовчому засіданні, направленої на одночасну зміну предмета і підстав позову, суд повинен відмовити у прийнятті такої заяви та повернути заявникові. Водночас позивач не позбавлений прав звернутися до суду з новим позовом у встановленому законом порядку. Зміна предмета позову відбудеться тоді, коли в рамках конкретного позовної вимоги позивач замість одного способу захисту прав (який був заявлений раніше, при подачі позову) захоче скористатися іншим способом захисту, обґрунтовуючи свої позовні вимоги (предмет позову) тими самими обставинами, якими він обґрунтовував первісні вимоги. Зміна підстав позову відбувається тоді, коли позивач в рамках конкретної позовної вимоги, в обґрунтування раніше заявлених позовних вимог (предмету позову) посилається на інші обставини якими він ці (перші) позовні вимоги, обґрунтовував. Не вважаються зміною підстав позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права. Аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15. Як вбачається з матеріалів справи, звертаючись до суду з позовом позивач просила виділити в натурі належні їй 9/100 часток у спільній частковій власності на житловий будинок та господарській споруди домоволодіння по АДРЕСА_1 , визнавши за нею право власності на частину житлового будинку літ. А загальною площею 15.8 кв.м., що складається з житлової кімнати 2-2 площею 9.3 кв.м., кухні 2-1 площею 5 кв.м,1/2 коридору 1, площею 1.5 кв.м. При цьому підстави позову обґрунтовувала тим, вона позбавлена можливості володіти, користуватися та розпоряджатися своїм майном у праві спільної часткової власності, оскільки відповідач ОСОБА_4 заперечує будь-яке її право на приміщення коридору до групи житлових кімнат 2 і

3. Звертаючись до суду із позовною заявою про встановлення порядку користування житлом та усунення перешкод у користуванні власністю, представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Борщевська Г.Г., посилалася на те, що відповідно до висновку судової будівельно - технічної експертизи виділ належної позивачеві частки є технічно неможливим та вважала, що для відновлення прав позивача є ефективним такий спосіб захисту як визначення порядку користування домоволодінням АДРЕСА_1 . Підстави позову обґрунтовувала все тими ж обставинами, що позивач позбавлена можливості володіти, користуватися та розпоряджатися своїм майном у справі спільної часткової власності вказаного домоволодіння, оскільки відповідач ОСОБА_4 заперечує будь-яке право позивача на приміщення коридору до групи житлових кімнат 2 і 3, а виділ належної частки є технічно неможливим Враховуючи викладене, предметом змінених позовних вимог є визначення порядку користування належною позивачеві частки у домоволодінні АДРЕСА_1 . З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що звернувшись до суду 12 березня 2025 року з вимогами про встановлення порядку користування житлом позивачка змінила предмет позову ( матеріально-правову вимогу, заявлену в позові ) - виділ належної їй частки у праві спільної часткової власності на домоволодіння на визначення порядку користування належною їй часткою у спільній частковій власності спірного домоволодінні, проте не змінила фактичні та юридичні підстави на обґрунтування заявлених вимог. В той же час, із змісту вищевказаного позову не вбачається, що предметом цього позову є вимоги щодо права користування земельною ділянкою, про що помилково зазначав суд першої інстанції. Ураховуючи наведене, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дійшов необґрунтованого висновку про одночасну зміну позивачем ОСОБА_1 і предмета, і підстав позову та помилково відмовив у прийнятті позовної заяви із зміненим предметом позову, повернувши в частині вимог щодо визначення порядку користування спірним домоволодінням. Представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Борщевська Г.Г., звертаючись до суду 12 березня 2025 року із заявою зазначала, крім зміни предмету позову, і про збільшення позовних вимог у наданому позові, де просила усунути перешкоди в користуванні власністю відповідно до встановленого порядку користування домоволодінням АДРЕСА_1 , зобов`язав відповідача ОСОБА_4 надати позивачу ОСОБА_1 ключі від вхідної двері коридору 2-1. Оскаржуваною ухвалою суд першої інстанції в цілому відмовив у прийнятті позовної заяви із зміненим предметом позову. Отже така відмова стосується і позову в частині збільшення позовних вимог. Відповідно до правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 23 листопада 2022 року у справі № 352/1331/20, від 25 травня 2022 року у справі № 753/1908/15-ц., під збільшенням розміру позовних вимог не може розумітися з`явлення ще однієї чи кількох вимог, додатково до викладених у позовній заяві. Неправомірно під виглядом збільшення розміру позовних вимог висувати нові вимоги, які не були зазначені у тексті позовної заяви. Збільшення розміру позовних вимог не передбачає пред`явлення однієї чи кількох нових вимог, додатково до викладених у позовній заяві. Вказаних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 10 травня 2023 року по справі № 723/1233/17. Як вбачається із позовної заяви, з якою позивач звернулася до суду 23 липня 2021 року позовна вимога про усунути перешкоди в користуванні власністю взагалі не заявлялась. Тобто позивач у березні 2025 року звернулася до суду з новою вимогою про захист права власності. Заявлена позивачем вказана позовна вимога не свідчить про збільшення позовних вимог, а є фактично поданням окремого позову зіншим предметом та підставами позову, що виключає можливість прийняття до розгляду судом першої інстанції поданої позивачем заяви в цій частині. Таким чином, колегія суддів констатує, що позивачем пред`явлено нову позовну вимогу до відповідача ОСОБА_4 , з іншим предметом та підставами позову, іншим предметом доказування, що виключає їх одночасний розгляд з позовними вимогами про визначення порядку користування спірним домоволодінням, а відтак відсутні підстави для прийняття позовної заяви, поданої 12 березня 2025 року в частині вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про усунення перешкод у користуванні власністю. Колегія суддів вважає помилковим об`єднанням позивачем в одне провадження з вимогами про визначення порядку користування спірним домоволодінням вимоги щодо усунення перешкод у користуванні власністю. Зважаючи на викладене, доводи апеляційної скарги частково заслуговують на увагу. Згідно з положеннями пункту 4 частини 1 статті 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, та направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали. У контексті наведеного, оскаржувану ухвалу суду першої інстанції, в частині відмови у прийнятті позовної заяви про визначення порядку користуванні житлом, необхідно скасувати та направити справу для продовження розгляду до Центрального районного суду м.Миколаєва, а в частині відмови у прийнятті позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про усунення перешкод у користуванні власністю - слід залишити без змін. Згідно з частинами 4, 5 статті 268 ЦПК України у разі неявки всіх учасників справи в судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення. Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. Отже, враховуючи наведені вище вимоги процесуального закону, датою ухвалення апеляційним судом судового рішення в даній справі, є дата складення повного судового рішення - 12 червня 2025 року. Керуючись ст. ст. 367, 374, 379, 381, 382 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Борщевською Галиною Гавриїлівною, задовольнити частково. Ухвалу Центрального районного суду м. Миколаєва від 18 березня 2025 року в частині відмови у прийнятті позовної заяви про визначення порядку користуванні житлом скасувати та направити справу в цій частині для продовження розгляду до Центрального районного суду м. Миколаєва, а в частині відмови у прийнятті позовної заяви про усунення перешкод у користуванні власністю - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду за наявності передбачених статтею 389 ЦПК України підстав протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту. Головуючий Ж.М. Яворська Судді Т.М. Базовкіна Л.М. Царюк Повний текст постанови складено 12 червня 2025 року.