Постанова 4851 № 440/4854/25

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 червня 2025 р. Справа № 440/4854/25 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Любчич Л.В., Суддів: Присяжнюк О.В. , Спаскіна О.А. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 21.04.2025, головуючий суддя І інстанції: Г.В. Костенко, вул. Пушкарівська, 9/26, м. Полтава, 36039, по справі № 440/4854/25 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (далі ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі в/ч НОМЕР_1 , відповідач), в якому просив: - визнати протиправною бездіяльність в/ч НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 14.06.2022 по 18.01.2025 без використання показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2022, 01.01.2023, 01.01.2024, 01.01.2025; - зобов`язати в/ч НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення (основне, додаткове, одноразові виплати, індексація) за період 14.06.2022 по 18.01.2025 з використанням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2022, 01.01.2023, 01.01.2024, 01.01.2025 на відповідний тарифний коефіцієнт та з урахуванням раніше виплачених сум; - визнати протиправною бездіяльність в/ч НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2025 рік за 1 день та 14 днів додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2025 рік; - зобов`язати в/ч НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2022 рік за 1 день та 14 днів додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2025 рік; - визнати протиправною бездіяльність в/ч НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 додаткової винагороди у збільшеному до 100 000 грн, розмірі за період з 14.07.2022 по 29.07.2022 відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану»; - зобов`язати в/ч НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду у збільшеному до 100 000 грн розмірі за період з 14.07.2022 по 29.07.2022 відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану». 15.04.2025 ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху, надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви десять днів з дня вручення цієї ухвали шляхом надання до суду заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду та доказів поважності причин його пропуску, а також уточнення змісту позовних вимог. 21.04.2025 ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду позовну заяву в частині позовних вимог, що охоплюють період з 19.07.2022 по 18.01.2025, повернуто позивачеві. ОСОБА_1 , не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права, просив скасувати ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 21.04.2025 про повернення позовної заяви та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. В обґрунтування вимог апеляційної скарги, апелянт зазначив, що його було звільнено з лав Збройних Сил України 18.01.2025. При звільненні позивачу не було надано письмове повідомлення про нараховані суми, належні при звільненні. Позов подано 10.04.2025, тобто до закінчення тримісячного строку після звільнення. Про нараховані та виплачені відповідачем суми апелянту стало відомо після звернення з адвокатським запитом та отримання відповіді в квітні 2025 року. Таким чином, тримісячний строк звернення до суду з моменту звільнення та надання розрахункового документу при звільненні з деталізацією належних позивачу виплат, не пропущений. Відповідно до частини 2 статті 312 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) розгляд апеляційної скарги проведено в порядку письмового провадження. Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги ОСОБА_1 дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з огляду на таке. Судом встановлено, що апелянт з 14.06.2022 проходив військову службу у в/ч НОМЕР_1 . Наказом командира в/ч НОМЕР_1 (по особовому складу) № 6-рс від 14.01.2025 солдата ОСОБА_1 звільнено у запас на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (через сімейні обставини або з інших поважних причин (якщо їхні близькі родичі (чоловік, дружина, син, донька, батько, мати або рідний (повнорідний, неповнорідний) брат чи сестра) загинули або пропали безвісти під час безпосередньої участі у антитерористичній операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, а також під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану)). Відповідно до наказу командира в/ч НОМЕР_1 (по стройовій частині) № 18 від 18.01.2025 солдата ОСОБА_1 18.01.2025 виключено із списків особового складу частини та з 18.01.2025 знято з усіх видів забезпечення. Однак, станом на день прийняття наказу про виключення зі списків особового складу військової частини відповідачем не було проведено повного розрахунку з позивачем. Відповідач провів нарахування та виплату грошового забезпечення апелянту без використання показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 1 січня відповідного календарного року. Натомість грошове забезпечення позивача було розраховано виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2018. Також, відповідачем не виплачена компенсація за щорічну основну відпуску за 2025 рік та за додаткову відпустку як учаснику бойових дій за 2025 рік. Вважаючи бездіяльність відповідача щодо не проведення вищевказаних виплат протиправною, ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом. Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 15.04.2025 позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху, надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви десять днів з дня вручення цієї ухвали шляхом надання до суду заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду та доказів поважності причин його пропуску, а також уточнення змісту позовних вимог. На виконання вимог ухвали суду першої інстанції позивач подав позовну заяву в новій редакції (уточнену), в якій просив: - визнати протиправною бездіяльність в/ч НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 14.06.2022 по 18.01.2025 без використання показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2022, 01.01.2023, 01.01.2024, 01.01.2025; - зобов`язати в/ч НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення (основне, додаткове, одноразові виплати, індексація) за період 14.06.2022 по 18.01.2025 з використанням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2022, 01.01.2023, 01.01.2024, 01.01.2025 на відповідний тарифний коефіцієнт та з урахуванням раніше виплачених сум; - визнати протиправною бездіяльність в/ч НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2025 рік за 1 день та 14 днів додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2025 рік; - зобов`язати в/ч НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2025 рік за 1 день та 14 днів додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2025 рік. Щодо строку звернення до адміністративного суду з позовом ОСОБА_1 зазначив, що відповідно до частини 2 статті 233 Кодексу законів про працю України (далі КЗпП України) працівник має право звернутися до суду у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні. Його було звільнено з військової служби 18.01.2025, а про нараховані та виплачені відповідачем суми стало відомо після отримання відповіді на адвокатський запит. Таким чином, тримісячний строк звернення до суду з моменту звільнення та надання розрахункового документа при звільненні з деталізацією належних позивачу виплат, не пропущений. Повертаючи позовну заяву в частині позовних вимог, які охоплюють період з 19.07.2022 по 18.01.2025, суд першої інстанції виходив з того, що грошове забезпечення є щомісячною виплатою, а тому в будь-якому разі його розмір відомий особі, яка його отримує, і розмір такого щомісячного грошового забезпечення, розрахований із прожиткового мінімуму в розмірі 1762,00 грн (як виплачувалося) та в розмірі 2481,00 грн (як вважає за вірне позивач у 2022 році), 2684,00 грн (як вважає за вірне позивач у 2023 році), 3028,00 грн (як вважає за вірне позивач у 2024 році) є суттєво різним, який не можливо не помітити, отримуючи грошове забезпечення, починаючи з першого місяця служби. Таким чином, про ненарахування грошового забезпечення за період з 19.07.2022 по 18.01.2025 у належному розмірі (з урахуванням розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законами на 1 січня 2022, 2023, 2024 та 2025 років) позивач також знав (мав можливість дізнатись) у день отримання такого грошового забезпечення. В той же час, позивачем не було надано доказів вчинення активних дій, направлених на отримання відповідної інформації від відповідача щодо складових таких виплат та/або детальних розрахунків, у спірний період. Отже, з дня отримання грошового забезпечення за період з 19.07.2022 по 18.01.2025 у неналежному розмірі позивач також мав реальну, об`єктивну можливість дізнатися, виявивши належну зацікавленість до розрахунку грошового забезпечення та вчинити активні дії з метою здійснення відповідачем перерахунку та виплати грошового забезпечення у належному розмірі (з урахуванням розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законами на 01.01.2022, 01.01.2023, 01.01.2024 та 01.01.2025). Відтак, направлення позивачем до відповідача адвокатського запиту про здійснення перерахунку і виплати грошового забезпечення, та отримання від відповідача листа про відсутність підстав для здійснення перерахунку і доплати грошового забезпечення не змінює моменту, з яким законодавство пов`язує початок перебігу строку звернення до суду, а свідчить лише про час, коли позивач виявив зацікавленість до стану своїх прав та почав вчиняти активні дії щодо реалізації своїх прав і ця дата не пов`язується з початком перебігу строку звернення до суду, а є лише фактично штучно створеною новою часовою передумовою звернення з позовом до суду. Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на таке. За змістом статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Реалізація цього права передбачає, зокрема, дотримання порядку, визначеного процесуальним законом, в тому числі щодо строків звернення до адміністративного суду. Відповідно до статті 118 КАС України процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом. Процесуальні строки визначаються днями, місяцями і роками, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати. За змістом абзацу 1 частини 1 статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Згідно з частиною 2 статті 233 КЗпП України із заявою про вирішення трудового спору у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, працівник має право звернутися до суду у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116). Норми статті 233 КЗпП України є нормою матеріального права, яка визначає строк судового захисту права працівника у разі порушення законодавства про працю. Вказана норма поширює свою дію на всіх працівників та службовців підприємства, установи, організації та незалежно від характеру їх трудової діяльності, у тому числі на осіб, які проходять публічну чи державну службу. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.04.2024 у справі № 990/156/23. Відповідно до частини 2 статті 233 КЗпП України (в редакції до 19.07.2022) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 № 2352-IX (далі Закон № 2352-IX), який набрав чинності з 19.07.2022, частини 1 і 2 статті 233 КЗпП України викладено у такій редакції: «Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)». Тобто, до 19.07.2022 КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. З матеріалів справи вбачається, що позовні вимоги стосуються перерахунку грошового забезпечення за період з 14.06.2022 по 18.01.2025, тобто вказаний період охоплює проміжки часу як до, так і після внесення змін до статті 233 КЗпП України. При вирішенні питання, яка саме редакція статті 233 КЗпП України підлягає застосуванню у випадках, коли мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19.07.2022, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України у редакції Закону № 2352-IX, необхідно враховувати таке. Відповідно до частини 1 статті 58 Конституції України що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Згідно з висновками щодо тлумачення змісту статті 58 Конституції України, які викладені у рішеннях Конституційного Суду України від 13.05.1997 №1-зп, від 09.02.1999 №1-рп/99, від 05.04.2001 №3-рп/2001, від 13.03.2012 №6-рп/2012, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом. Відповідно до абзацу 4 пункту 5 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 12.07.2019 №5-р(I)/2019 за змістом частини першої статті 58 Основного Закону України новий акт законодавства застосовується до тих правовідносин, які виникли після набрання ним чинності. Якщо правовідносини тривалі, і виникли до ухвалення акта законодавства та продовжують існувати після його ухвалення, то нове нормативне регулювання застосовується з дня набрання ним чинності або з дня, встановленого цим нормативно-правовим актом, але не раніше дня його офіційного опублікування (абзац четвертий пункту 5 мотивувальної частини). Таким чином, у випадках, коли мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19.07.2022, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України, у редакції Закону № 2352-IX правове регулювання має здійснюватися таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19.07.2022, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19.07.2022 підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону № 2352-IX). Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Великою Палатою Верховного Суду від 11.07.2024 у справі № 990/156/23, постанові Верховного Суду від 21.03.2025 у справі № 460/21394/23. При цьому з урахуванням пункту 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України та постанови Кабінету Міністрів України «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» від 27.06.2023 № 651, відлік тримісячного строку звернення до суду зі спорами, визначеними статтею 233 КЗпП України, почався 01 липня 2023 року. З урахуванням вищезазначеного суд першої інстанції відкрив провадження щодо позовних вимог, які стосуються перерахунку грошового забезпечення за період з 14.06.2022 по 18.07.2022 та нарахування і виплати грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки за 2025 рік за 1 день та 14 днів додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2025 рік. Натомість позовну заяву в частині позовних вимог, що охоплюють період з 19.07.2022 по 18.01.2025, було повернуто позивачеві з огляду на пропуск строку звернення до суду з цими позовними вимогами та визнання неповажними причин пропуску такого строку, проте колегія суддів вважає такий висновок суду першої інстанції передчасним з огляду на таке. Згідно з частиною 2 статті 233 КЗпП України (в редакції з 19.07.2022) із заявою про вирішення трудового спору у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, працівник має право звернутися до суду у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116). З урахуванням правової позиції, яка викладена в постанові Верховного Суду у складі cудової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 21.03.2025 у справі № 460/21394/23, початок перебігу тримісячного строку для подання адміністративного позову у частині вимог за період з 19.07.2022 по 18.01.2025 слід обчислювати з моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум, тобто з моменту вручення йому грошового атестата (письмового документа, у якому детально зазначено суми, нараховані та виплачені позивачу при звільненні). Визначення моменту вручення грошового атестата як початку перебігу строку відповідає вимогам частини 2 статті 233 КЗпП України та не суперечить принципу юридичної визначеності. Водночас з матеріалів справи не вбачається, а судом першої інстанції цього встановлено не було, коли саме позивачу було вручено грошовий атестат, адже саме з цього моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум, обчислюється тримісячний строк для подання адміністративного позову. Ухвалюючи це судове рішення, колегія суддів керується положеннями статті 322 КАС України, статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини, а саме рішенням «Серявін та інші проти України», та пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень. Відповідно до пункту 58 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04) згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Враховуючи вищезазначене, дослідивши фактичні обставини та питання права, які лежать в основі цієї справи, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи апелянта, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття цього судового рішення. Відповідно до статті 320 КАС України, підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання. Отже, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції при постановленні ухвали про повернення позовної заяви було допущено порушення норм процесуального права, що є підставою для задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 та скасування ухвали Полтавського окружного адміністративного суду від 21.04.2025 з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду. Керуючись ст. ст. 294, 308, 311, 312, 320, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити. Ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 21 квітня 2025 року по справі № 440/4854/25 - скасувати. Справу № 440/4854/25 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - направити до Полтавського окружного адміністративного суду для продовження розгляду. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий суддя Л.В. Любчич Судді О.В. Присяжнюк О.А. Спаскін