Постанова 4851 № 520/24107/24

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 червня 2025 р. Справа № 520/24107/24 Другий апеляційний адміністративний суд у складі: Головуючого судді: Присяжнюк О.В., Суддів: Любчич Л.В. , Спаскіна О.А. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 12.03.2025 р. (ухвалене суддею Пановим М.М.) по справі № 520/24107/24 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просив: визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 щодо нарахування та виплати позивачу грошового забезпечення у вигляді додаткової доплати у розмірі 50 відсотків грошового забезпечення щомісячно за службу в особливих умовах (період карантину, установленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-СoV-2) відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 375 від 29.04.2020 р. за період з 11.03.2020 р. по 31.07.2023 р.; зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити позивачу грошове забезпечення у вигляді додаткової доплати у розмірі 50 відсотків грошового забезпечення щомісячно за службу в особливих умовах (період карантину, установленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-СoV-2), відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 375 від 29.04.2020 р. за період з 11.03.2020 р. по 31.07.2023 р., з урахуванням перерахунку грошового забезпечення, здійсненого на підставі постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 04.06.2024 р., прийнятої по справі № 520/33705/23 та, з урахуванням раніше виплачених сум. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 12.03.2025 р. у задоволенні позову відмовлено. Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, в якій просив ухвалити постанову, якою позовні вимоги задовільнити в повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на порушення норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, а саме, Закону України «Про державну прикордонну службу», Закону України «Про прикордонний контроль», Кодексу адміністративного судочинства України та на не відповідність висновків суду обставинам справи. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Суд, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, вважає, що вимоги апеляційної скарги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав. Згідно із ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судовим розглядом встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу в Державній прикордонній службі України. Наказом начальника НОМЕР_3 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 17.08.2023 р. № 427-ОС «Про особовий склад» позивач звільнений з військової служби в запас Збройних Сил України за п.п. «Г» п. 3 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову служби» від 25.03.1992 р. № 2232-XII (зі змінами та доповненнями). Згідно із наказом Начальника НОМЕР_3 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 29.08.2023 р. № 448-ОС «Про особовий склад», позивач виключений зі списків військової частини НОМЕР_1 та з ним припинено (розірвано) контракт. Позивач вважає, що під час проходження військової служби, відповідачем здійснювалось нарахування та виплата додаткової доплати за службу в особливих умовах (період карантину, установленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-СоV-2), відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 375 від 29.04.2020 р. з порушенням норм законодавства, у зв`язку з чим звернувся до суду з цим позовом. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем у період з березня 2020 року по вересень 2020 року та у січні-лютому 2021 року позивачу виплачена доплата СОVID, а за іншій період відсутні докази, які підтверджують факт забезпечення позивачем життєдіяльності населення, зокрема, шляхом забезпечення правопорядку і безпеки громадян, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, у зв`язку з чим у відповідача не виник обов`язок щодо нарахування та виплати позивачу спірної доплати. Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав. Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 р. № 211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19» (зі змінами, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) установлено з 12 березня на усій території України карантин. Згідно із п. 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 29.04.2020 р. № 375 «Про деякі питання оплати праці (грошового забезпечення) окремих категорій працівників, військовослужбовців Національної гвардії та Державної прикордонної служби, посадових осіб Державної митної служби, осіб рядового та начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту, поліцейських, які забезпечують життєдіяльність населення, на період дії карантину, установленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SАRS-СоV-2, та протягом 30 днів з дня його відміни»(в подальшому - Постанова № 375) на період карантину, установленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SАRS-СоV-2, та протягом 30 днів з дня його відміни окремим категоріям працівників, військовослужбовців Національної гвардії та Державної прикордонної служби, посадових осіб Державної митної служби, осіб рядового та начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту, поліцейських, які забезпечують життєдіяльність населення (забезпечення продовольчими та непродовольчими товарами, послугами зв`язку, транспорту, адміністративними, соціальними послугами, а також захист прав дітей та забезпечення правопорядку і безпеки громадян) (далі - працівники) та внаслідок виконання своїх обов`язків мають безпосередній контакт з населенням, встановлюється додаткова доплата до заробітної плати (грошового забезпечення) пропорційно відпрацьованому часу в зазначених умовах. Відповідно до п. п. 2-5 Постанови № 375, встановлення доплати, визначеної пунктом 1 цієї постанови, працівникам підприємств, установ та організацій, органів державної влади, які фінансуються з державного та місцевих бюджетів, здійснюється у граничному розмірі до 50 відсотків заробітної плати (грошового забезпечення). Встановлення доплати, визначеної пунктом 1 Постанови № 375, працівникам надавачів соціальних послуг державного/комунального сектору, які безпосередньо надають соціальні послуги за місцем проживання/перебування їх отримувачів (вдома), здійснюється у граничному розмірі до 100 відсотків заробітної плати (грошового забезпечення). Перелік посад (професій) працівників, яким встановлюються такі доплати, визначається відповідним центральним органом виконавчої влади у сфері, у якій він реалізує державну політику (п. 4 Постанова № 375). Персональний перелік працівників, яким встановлюється доплата, визначається керівником (керівником державної служби) відповідного підприємства, установи та організації, органу державної влади (п. 5 Постанова № 375). Доплати, визначені пунктами 2 і 3 Постанова № 375, здійснюються за рахунок та в межах видатків державного та місцевих бюджетів, передбачених за відповідними бюджетними програмами головних розпорядників бюджетних коштів. На виконання пункту 4 Постанови № 375 Адміністрацією Державної прикордонної служби України видано наказ від 24.06.2020 р. № 594-ОС «Про окремі питання організації оплати праці на період дії карантину», яким установлено на період дії карантину, установленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SАRS-СоV-2, та протягом 30 днів з дня його відміни військовослужбовцям, які забезпечують правопорядок і безпеку громадян та внаслідок виконання своїх обов`язків мають безпосередній контакт з населенням, медичним та іншими працівниками, які безпосередньо зайняті на роботах з ліквідації захворювань серед людей на гостру респіраторну хворобу СОVID-19, спричиненої коронавірусом SАRS-СоV-2, додаткову доплату у граничному розмірі до 50 відсотків грошового забезпечення (заробітної плати), пропорційно відпрацьованому часу в зазначених умовах (пункт 1); виплату додаткової доплати здійснювати: 1) військовослужбовцям, які займають штатні посади в органах Державної прикордонної служби України; 2) працівникам, які займають штатні посади в закладах охорони здоров`я Державної прикордонної служби України (пункт 2); персональний перелік військовослужбовців та працівників, яким провадиться додаткова доплата, визначати начальнику (командиру) органу Державної прикордонної служби України (пункт 3); нарахування додаткової доплати провадити у відсотковому відношенні до грошового забезпечення (заробітної плати) з розрахунку всіх складових, у тому числі й премії, за винятком виплат, що носять разовий характер (пункт 4); розмір додаткової доплати визначати згідно поіменного рапорту керівника підрозділу (пункт 5). Аналіз вищевказаних норм законодавства вказує, що підставою для отримання доплати, відповідно до Постанови № 375 є сукупність таких умов: 1) особа є військовослужбовцем або працівником; 2) забезпечує правопорядок і безпеку громадян, виконуючі обов`язки Державної прикордонної служби України на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України. Тобто, вказана доплата здійснюється не всім посадовим особам прикордонної служби, а лише тим, які внаслідок безпосереднього виконання своїх обов`язків забезпечують життєдіяльність населення, у зв`язку з чим мають з населенням безпосередній контакт. При цьому, для оцінки того, чи відповідають обов`язки посадової особи визначеним Постановою № 375 критеріям, визначальним фактом є не безпосередній контакт з населенням під час несення служби зокрема, а забезпечення життєдіяльності населення (забезпечення продовольчими та непродовольчими товарами, послугами зв`язку, транспорту, адміністративними, соціальними послугами, а також захист прав дітей та забезпечення правопорядку і безпеки громадян) через безпосередній контакт з населенням. Забезпечення життєдіяльності населення - комплекс організаційних, економічних, соціальних та інших заходів, які здійснюються центральними та місцевими органами виконавчої влади, іншими державними органами, органами місцевого самоврядування з метою планування і підготовки до нормованого (у разі необхідності) забезпечення населення продовольчими та непродовольчими товарами, медичним обслуговуванням, послугами зв`язку, транспорту, комунальними та побутовими послугами в особливий період. Судовим розглядом встановлено, що згідно із архівними відомостями № 1 за період за 2020 рік, 2021 рік, позивачу виплачувалась додаткову доплату до грошового забезпечення «СОVID»: в березні 2020 року - 422,65 грн; в травні 2020 року - 422,65 грн; в червні 2020 року - 655,11 грн; в липні 2020 року - 3381,21 грн; в серпні 2020 року - 1690,61 грн; в вересні 2020 року - 393,07 грн; в січні 2021 року - 2958,56 грн; в лютому 2021 року - 1564,66 грн., в липні 2021 року 2958,56 грн., в серпні 1564,66 грн., встановлену, відповідно до Порядку № 375 від 29.04.2020 р. Таким чином, суд апеляційної інстанції, вважає, що, оскільки позивач з березня 2020 року по вересень 2020 року та за липень 2021року по серпень 2021 року встановлена та виплачена додаткова доплата за службу в особливих умовах, відповідно до Порядку № 375 від 29.04.2020 р., позовні вимоги за цей період не обґрунтовані та не підлягають задоволенню. Одночасно суд апеляційної інстанції зазначає, що у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» Указом Президента України № 64/2022 введено в Україні воєнний стан строком на 30 діб та в подальшому був продовжений встановленим порядком, у зв`язку з чим персонал НОМЕР_4 прикордонного загону приведено у вищу ступінь бойової готовності. З 24.02.2022 р. військовослужбовці НОМЕР_4 прикордонного загону забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації проти України. Відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 26.02.2022 р. № 188-р, у зв`язку із військовою агресією з боку Російської Федерації та введенням воєнного стану на території України тимчасово закриті з 00 год. 00 хв. 28.02.2022 р. пункти пропуску через державний кордон та пункти контролю. Із урахуванням вищевикладеного суд апеляційної інстанції вважає, що позовні вимоги позивача за період з 28.02.2022 р. та по 30.07.2023 р., необґрунтовані те не підлягають задоволенню, оскільки додаткова доплата за службу в особливих умовах, відповідно до Постанови № 375 за цей період не нараховується та не виплачується, у зв`язку з тим, що виконання посадових обов`язків позивача з 28.02.2022 р. та по 30.07.2023 р. не пов`язане з безпосереднім контактом з населенням. Доводи апелянта, що, відповідно до чинного законодавства та покладених на ОСОБА_1 обов`язків, він займав посади, на яких здійснював правозастосовну та правоохоронну діяльність, забезпечував правопорядок і безпеку громадян, здійснював заходи протидії незаконному перетину кордону, тобто здійснював заходи, спрямовані на створення і підтримання нормальних умов життєдіяльності населення, під час виконання своїх обов`язків мав безпосередній контакт з громадянами, у тому числі які могли бути потенційно інфіковані, суд апеляційної інстанції вважає помилковими, оскільки визначальним є внесення особи до персонального переліку осіб, які у зв`язку із виконанням службових обов`язків у період дії карантину мали безпосередній контакт з населенням, із визначенням тривалості відпрацьованого часу в особливих умовах. Сам факт перебування позивача на певній посаді не свідчить про участь у відповідних заходах, які дають підставу на отримання доплати за службу в особливих умовах (період карантину, установленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-СoV-2) відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 375 від 29.04.2020 р. Матеріали справи не містять доказів наявності наказів керівника відповідача щодо нарахування додаткової доплати до грошового забезпечення у розмірі 50 відсотків грошового забезпечення за виконання службових обов`язків в умовах дії карантину, встановленої постановою Кабінету Міністрів України від 29.04.2020 р. №

375. Позивачем ні до суду першої інстанції, ні до суду апеляційної інстанції не подано доказів, що позивач був задіяний у виконанні заходів із забезпечення життєдіяльності населення, виконував обов`язки з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, внаслідок виконання яких мав би безпосередній контакт з населенням у спірний період. Інші доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Відповідно до п.

30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя. При прийнятті рішення у даній справі суд врахував позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки інших аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справіРуїс Торіха проти Іспанії(RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29). Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Із врахуванням такого підходу Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд апеляційної інстанції вважає, що ключові аргументи апеляційної скарги отримали достатню оцінку. Інші доводи і заперечення сторін на висновки суду апеляційної інстанції не впливають. Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Харківського окружного адміністративного суду від 12.03.2025 р. без змін, оскільки суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 243, 308, 315, 316, 322, 325, 326, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 12.03.2025 р. по справі № 520/24107/24 - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду. Головуючий суддя О.В. Присяжнюк Судді Л.В. Любчич О.А. Спаскін