Постанова Київський апеляційний суд № 357/14283/24

Справа № 357/14283/24 Головуючий в суді І інстанції - Дорошенко С.І. Провадження № 33/824/750/2025 Доповідач в суді II інстанції - Рудніченко О.М. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 21 березня 2025 року м. Київ Суддя судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду Рудніченко О.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу захисника ОСОБА_1 - адвоката Погребняка Володимира Олексійовича на постанову Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 04 грудня 2024 року, якою: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ,- визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП,- В С Т А Н О В И В : Як встановлено судом першої інстанції, 22 вересня 2024 року о 01 годині 26 хвилини, ОСОБА_1 в м. Біла Церква по вул. Леваневського, 36, керував транспортним засобом «AUDI Q5», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , з явними ознаками алкогольного сп`яніння, а саме: запах алкоголю з порожнини рота, поведінка, що не відповідає обстановці, виражене тремтіння пальців рук. Від проходження огляду на визначення стану алкогольного сп`яніння на місці зупинки транспортного засобу та у найближчому медичному закладі відмовився, чим порушив п. 2.5 Правил дорожнього руху України, тобто вчинив правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 130 КУпАП. Постановою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 04 грудня 2024 року ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП та застосовано до нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17000 грн., з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 1 (один) рік. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір в сумі 605,60 грн. Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції захисник ОСОБА_1 - адвокат Погребняк В.О. подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 04 грудня 2024 року та закрити провадження по справі. В обґрунтування апеляційної скарги захисник зазначає, що при розгляді справи судом першої інстанції було порушено норми процесуального та матеріального права та неповно встановлено обставини, які мають значення для справи, внаслідок неправильної оцінки доказів та ненадання належної оцінки доказам, що потягло за собою формальний підхід до вивчення обставин справи, у зв`язку з чим було прийнято необґрунтоване та незаконне рішення. Захисник вказує, що відповідальність за перебування в громадському місці в комендантську годину не передбачена чинним законодавством України, тому дії ОСОБА_1 , які полягали у знаходженні в громадському місці в комендантську годину не являє собою склад правопорушення. Разом з тим, в протоколі про адміністративне правопорушення вказано, що ОСОБА_1 має наступні ознаки алкогольного сп`яніння: запах алкоголю з порожнини рота, поведінка, що не відповідає обстановці, виражене тремтіння пальців рук. Однак, з матеріалів відео фіксації події можна встановити, що ОСОБА_1 не мав явних ознак алкогольного чи іншого сп`яніння, таких як: запах алкоголю з порожнини рота, виражене тремтіння пальців рук, поведінка, що не відповідає обстановці, ОСОБА_1 поводив себе спокійно та адекватно, після зупинки транспортного засобу одразу вийшов з автомобіля та відповідав на запитання поліцейських, спілкувався з поліцейськими ввічливо. Тому, після ознайомлення з матеріалами відеофіксації події можна дійти висновку, що ОСОБА_1 поводив себе в повній відповідності до обстановки та має зовнішні ознаки повністю тверезої середньостатистичної людини. Поруч з цим, хибною є думка суду першої інстанції про те, що ОСОБА_1 всіляко ухилявся від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння та в подальшому відмовився від проходження такого огляду, оскільки незважаючи на порушення працівниками поліції вимог ст. 35 ЗУ «Про національну поліцію», що полягало у порушенні зупинки транспортного засобу без законної на те підстави, поліцейські повідомили ОСОБА_1 про наявність в нього ознак алкогольного сп`яніння та запропонували ОСОБА_1 пройти огляд на стан алкогольного сп`яніння за допомогою спеціального технічного приладу на місці зупинки транспортного засобу, на що ОСОБА_1 беззаперечно погодився. В подальшому ОСОБА_1 декілька разів проходив огляд на стан алкогольного сп`яніння за допомогою спеціального технічного приладу, однак процедура огляду була перервана та результати огляду приладом не було вказано. Також судом першої інстанції відхилено доводи захисника про те, що на ОСОБА_1 працівниками поліції здійснювався тиск, оскільки про затримання ОСОБА_1 повідомляли, коли останній намагався втекти з місця події. Однак дане твердження суду першої інстанції повністю спростовується матеріалами відеозапису, оскільки поліцейський безпідставно, в порушення вимог ст. 261 КУпАП здійснював тиск на ОСОБА_1 , а саме погрожував, що у разі відмови від проходження медичного обстеження ОСОБА_1 буде затримано, погрози мали місце не коли ОСОБА_1 відійшов від місця події для того, щоб справити природні потреби, а саме тоді, коли ОСОБА_1 не міг пройти огляд на стан алкогольного сп`яніння на місці зупинки за допомогою спеціального технічного приладу. Всі відеозаписи відображають чітку та ствердну згоду ОСОБА_1 на проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння, більш того останній неодноразово здійснював спроби пройти огляд на стан алкогольного сп`яніння на місці зупинки за допомогою спеціального технічного приладу. За вказаних обставин сторона захисту вважає неможливим констатувати беззаперечну та категоричну відмову ОСОБА_1 від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння у закладі охорони здоров`я. До того ж, суд першої інстанції не врахував факт вчинення психологічного тиску на ОСОБА_1 під час проходження ним огляду на стан сп`яніння за допомогою технічних приладів. Крім цього, відеозаписом не зафіксовано моменту роз`яснення ОСОБА_1 його прав та обов`язків, які передбачені статтями 55, 56, 59 Конституції України та статтею 268 КУпАП. Відтак, на думку сторони захисту, враховуючи наведені докази і аргументи, можна дійти висновку, що постанова суду першої інстанції була прийнята з порушенням норм процесуального і матеріального права та підлягає скасуванню. Так, в судове засідання призначене на 14.01.2025, належним чином повідомлені ОСОБА_1 та його захисник Погребняк В.О. до суду не з`явились. 10.01.2025 на адресу суду надійшло клопотання захисника про відкладення розгляду апеляційної скарги у зв`язку з неможливістю прибути в судове засідання Київського апеляційного суду, за зайнятістю захисника у іншому судовому провадженні. Клопотання було задоволено та відкладено апеляційний розгляд. В наступне судове засідання, призначене на 14.02.2025 належним чином повідомлені ОСОБА_1 та його захисник Погребняк В.О. до суду не з`явились. 13.02.2025 на адресу суду надійшло клопотання захисника про відкладення розгляду апеляційної скарги у зв`язку з неможливістю прибути в судове засідання Київського апеляційного суду, за зайнятістю захисника у іншому судовому провадженні. Також захисник зазначив про неможливість ОСОБА_1 прибути в судове засідання, оскільки останній перебуває за кордоном. Клопотання було задоволено та відкладено апеляційний розгляд. В наступне судове засідання, призначене на 21.03.2025 належним чином повідомлені ОСОБА_1 та його захисник Погребняк В.О. до суду не з`явились. Будь-яких клопотань до суду не надходило. У справі яка розглядається, суд у встановлений законом спосіб повідомив особу, яка притягається до адміністративної відповідальності та її захисника про місце, дату і час розгляду справи. Тим самим, забезпечив останньому розумну можливість представити свою позицію у справі та надати пояснення. Практика Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) визначає, що сторона, яка задіяна у ході судового розгляду справи, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки. Як зазначено у рішенні ЄСПЛ у справі «Пономарьов проти України» від 03 квітня 2008 року, сторони мають вживати заходи, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. Заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання (рішення ЄСПЛ у справі «Юніон Аліментарія Сандерс С. А. проти Іспанії» від 07 липня 1989 року). Крім того, у рішенні ЄСПЛ у справі «Тойшлер проти Німеччини» від 04 жовтня 2001 року наголошено, що обов`язком заінтересованої сторони є прояв особливої старанності при захисті своїх інтересів. Так, у кожному випадку заявник при зверненні до суду повинен дотримуватися норм процесуального законодавства. В рішенні ЄСПЛ у справі «Смірнов проти України», встановлено, що, відповідно до вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи, є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції. Згідно ч. 6 ст. 294 КУпАП, неявка в судове засідання особи, яка подала скаргу, не перешкоджає розгляду справи, крім випадків, коли є поважні причини неявки або в суду відсутня інформація про належне повідомлення цих осіб. Враховуючи вищезазначене, апеляційний суд вважає за можливе провести розгляд справи у відсутність особи, яка притягається до адміністративної відповідальності та її захисника. Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до наступного. Відповідно до ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Положеннями статей 251 та 252 КУпАП визначено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом та правосвідомістю. Згідно оскаржуваної постанови ОСОБА_1 визнаний винним у тому, що він 22 вересня 2024 року о 01 годині 26 хвилини, в м. Біла Церква по вул. Леваневського, 36, керував транспортним засобом «AUDI Q5», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , з явними ознаками алкогольного сп`яніння, а саме: запах алкоголю з порожнини рота, поведінка, що не відповідає обстановці, виражене тремтіння пальців рук. Від проходження огляду на визначення стану алкогольного сп`яніння на місці зупинки транспортного засобу та у найближчому медичному закладі відмовився, чим порушив п. 2.5 Правил дорожнього руху України. Вивченням матеріалів справи про адміністративне правопорушення встановлено, що суддя, діючи у відповідності до вимог ст. 245, 252, 280, 283 КУпАП, всебічно, повно та об`єктивно дослідив обставини вчиненого адміністративного правопорушення і обґрунтовано дійшов висновку про доведеність вини ОСОБА_1 у порушенні п. 2.5 Правил дорожнього руху України, що є складом адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Свій висновок про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, суддя обґрунтував даними протоколу про адміністративне правопорушення ЕПР1 № 134329 від 22.09.2024 (а.с. 1); направлянням водія транспортного засобу з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння від 22.09.2024 (а.с. 5); актом огляду на стан алкогольного сп`яніння з використанням спеціальних технічних засобів (а.с. 6); рапортом працівника поліції (а.с. 7); відеозаписами з нагрудних камер працівників поліції (а.с. 8). Суд апеляційної інстанції вважає такий висновок суду законним і обґрунтованим. Так, ч. 1 ст. 130 КУпАП визначено декілька діянь, які утворюють об`єктивну сторону зазначеного правопорушення. Зокрема, адміністративна відповідальність за цією нормою закону передбачена за відмову особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції. За змістом п. 2.5 Правил дорожнього руху України водій повинен на вимогу працівника поліції пройти в установленому порядку медичний огляд для визначення стану алкогольного сп`яніння, впливу наркотичних чи токсичних речовин. Згідно ж з пунктами 1, 12 розділу ІІ Інструкції Про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженою спільним наказом МВС України та МОЗ України від 09.11.2015 № 1452/735, за наявності ознак, передбачених пунктом 3 розділу І цієї Інструкції, поліцейський проводить огляд на стан сп`яніння за допомогою спеціальних технічних засобів, дозволених до застосування МОЗ та Держспоживстандартом; у разі наявності підстав вважати, що водій транспортного засобу перебуває у стані наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, згідно з ознаками, визначеними в пункті 4 розділу I цієї Інструкції, поліцейський направляє таку особу до найближчого закладу охорони здоров`я. Отже, відмова водія від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння на місці зупинки та в закладі охорони здоров`я є підставою притягнення особи до відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП. Апеляційним переглядом не встановлено неправильного застосування судом норм матеріального права чи порушення вимог процесуального закону. Доводи апеляційної скарги в цілому повторюють доводи клопотання про закриття провадження у справі, які були предметом дослідження суду першої інстанції та отримали належну правову оцінку, з якою апеляційний суд погоджується в повному обсязі. Разом з тим, слід зазначити, що доводи апеляційної скарги захисника про те, що з матеріалів відео фіксації події можна встановити, що ОСОБА_1 не мав явних ознак алкогольного чи іншого сп`яніння, таких як: запах алкоголю з порожнини рота, виражене тремтіння пальців рук, поведінка, що не відповідає обстановці, ОСОБА_1 поводив себе спокійно та адекватно, після зупинки транспортного засобу одразу вийшов з автомобіля та відповідав на запитання поліцейських, спілкувався з поліцейськими ввічливо, ? на переконання суду не спростовують факту відмови водія ОСОБА_1 пройти огляд на стан сп`яніння у встановленому законом порядку, і порушення таким чином вимог п. 2.5. Правил дорожнього руху України. Апеляційний суд звертає увагу на те, що відповідно до пункту 2 Розділу І Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженої МВС України, МОЗ України 09 листопада 2015 року № 1452/735 встановлено, що огляду на стан сп`яніння підлягають водії транспортних засобів, щодо яких у поліцейського є підстави вважати, що вони перебувають у стані сп`яніння згідно з ознаками такого стану. Тобто, за змістом цієї норми, поліцейський, як посадова особа на якого покладено обов`язок забезпечення безпеки дорожнього руху, самостійно за власним переконанням визначає наявність у водіїв транспортних засобів ознак сп`яніння, визначених п. п. 3, 4 Розділу І Інструкції. Також матеріали справи про адміністративне правопорушення не містять жодних відомостей щодо протиправності дій працівників поліції, зокрема на час складання протоколу, та оскарження ОСОБА_1 таких дій і їх результатів. Окрім того, відеозаписи з нагрудних камер працівників поліції (а.с.8), які переглянуті під час апеляційного розгляду, підтверджуються всі встановлені судом першої інстанції фактичні обставини події, зокрема, факт керування ОСОБА_1 транспортним засобом під час комендантської години, вимогу поліцейського до водія пройти у встановленому законом порядку огляд на стан сп`яніння, спробу втечі ОСОБА_1 з місця зупинки транспортного засобу, ухилення ОСОБА_1 від проходження огляду на стан сп`яніння як за допомогою приладу «Драгер» так і в медичному закладі охорони здоров`я, роз`яснення працівником поліції ОСОБА_1 його прав та обов`язків, відмову водія від проходження такого огляду, складання протоколу про адміністративне правопорушення, і обставини, зафіксовані на відеозаписі, повністю відповідають даним, відображеним у протоколі про адміністративне правопорушення. Відтак, доводи апеляційної скарги захисника про відсутність у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду та спростовуються матеріалами провадження. У рішенні по справі «О`Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» («O'Halloran and Francis v. the United Kingdom») від 29 червня 2007 року, Європейський суд з прав людини у складі його Великої палати постановив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов`язки у правовому полі. З огляду на наведене, на переконання суду апеляційної інстанції, всупереч твердженням апелянта, фактичні обставини справи судом першої інстанції з`ясовані повно та об`єктивно, висновок суду про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, є законним і обґрунтованим. Адміністративне стягнення, застосоване до ОСОБА_1 , відповідає положенням ст.ст. 33-36 КУпАП щодо правил накладення стягнень за адміністративні правопорушення та застосоване в межах санкції ч. 1 ст. 130 КУпАП. Порушень норм матеріального чи процесуального права, які були б підставою для скасування постанови суду першої інстанції, під час апеляційного перегляду справи не встановлено. Оскільки постанова Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 04 грудня 2024 року є законною, обґрунтованою та вмотивованою, суд апеляційної інстанції залишає її без змін, а апеляційну скаргу захисника ОСОБА_1 - адвоката Погребняка В.О. без задоволення. Керуючись ст. 294 КУпАП, апеляційний суд,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_1 - адвоката Погребняка Володимира Олексійовича - залишити без задоволення. Постанову Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 04 грудня 2024 року щодо ОСОБА_1 - залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає. Суддя О. М. Рудніченко