Постанова Хмельницький апеляційний суд № 676/8510/24

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 червня 2025 року м. Хмельницький Справа № 676/8510/24 Провадження № 22-ц/820/1268/25 Хмельницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: П`єнти І.В. (суддя-доповідач), Корніюк А.П., Талалай О.І., розглянув в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення 3% річних від суми простроченої заборгованості, за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» на рішення Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 19 березня 2025 року (суддя Семенюк В.В.). Заслухавши доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд в с т а н о в и в : У грудні 2024 року ТОВ «Кей-Колект» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення 3% річних від суми простроченої заборгованості. В обґрунтування позову зазначало, що 02.10.2007 між АКІБ «УкрСиббанк», який в подальшому змінив свою назву на ПАТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 укладено договір про надання споживчого кредиту № 11227609000. В подальшому, 08.05.2008 між сторонами укладено додаткову угоду № 1 до договору про надання споживчого кредиту № 11227609000 від 02.10.2007. За вказаними договором та додатковою угодою банк надав ОСОБА_2 кредит на строк до 01.10.2021 в розмірі 5 606,22 доларів США під 12,9% річних, яка зобов`язалась повернути банку кредит частинами згідно встановленого графіка. Виконання позичальницею ОСОБА_2 грошового зобов`язання за договором про надання споживчого кредиту №11227609000 від 02.10.2007 було забезпечено порукою ОСОБА_1 , між яким та АКІБ «УкрСиббанк» 02.07.2007 укладено договір поруки № 145124. Згідно договору факторингу №1 від 12.12.2011, укладеного між ПАТ «УкрСиббанк» та ТОВ «Кей-Колект», банк відступив останньому за плату усі права вимоги до позичальника за договором про надання споживчого кредиту № 11227609000 від 02.10.2007. Одночасно до ТОВ «Кей-Колект» перейшли усі права кредитора за договором поруки № 145124 від 02.07.2007. Рішенням Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 19.04.2013 по справі № 2-3454/11 позов ТОВ «Кей-Колект» задоволено, стягнуто солідарно із ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ТОВ «Кей-Колект» заборгованість за договором про надання споживчого кредиту № 11227609000 від 02.10.2007 в розмірі 7283,56 доларів США, що еквівалентно 58 217,50 грн, в т.ч. заборгованість за кредитом в розмірі 5341,67 доларів США., заборгованість по процентам за користування кредитом в розмірі 1941,89 доларів США, пеню за порушення термінів виконання грошових зобов`язань в розмірі 2 933,81 грн. З врахуванням вище викладеного, оскільки має місце прострочення сплати відповідачами заборгованості за договором про надання споживчого кредиту, договором поруки, тому, на підставі ст.625 ЦК України, ТОВ «Кей-Колект» просило суд стягнути солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 3% річних в розмірі 1070,98 доларів США, що в гривневому еквіваленті становить 44386,33 грн. Рішенням Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 19 березня 2025 року позов задоволено частково. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ТОВ «Кей-Колект» 3% річних за невиконання грошового зобов`язання в розмірі 1711,66 грн. за період з 17.12.2021 по 23.02.2022. Стягнуто з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ТОВ «Кей-Колект» з кожного по 46,75 грн судового збору. В решті позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції в частині відмови у стягненні 3% річних за невиконання грошового зобов`язання за період з 02.04.2017 по 16.12.2021, ТОВ «Кей-Колект» подало апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду в цій частині скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог. При цьому, посилається на порушення судом норм матеріального права та процесуального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи та наведених сторонами доказів, що призвело до неправильного вирішення справи. Вказує, що внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову. Водночас зазначає, що з 12 березня 2020 року на усій території України установлений карантин із подальшим продовженням відповідними постановами його строку до 30 червня 2023 року (пункт 1 постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2»). Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину (пункт 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України в редакції Закону № 540-ІХ, який набрав чинності 02 квітня 2020 року) Отже, на період дії карантину законодавець звільнив позичальника від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за прострочення платежів за кредитами (позиками), однак не звільнив від відповідальності, визначеної статтею 625 ЦК України, тому до спірних правовідносин застосовні положення про позовну давність та щодо її продовження на строк дії карантину. А тому вважає, що строки давності щодо вимог про стягнення сум за статтею 625 ЦК України, які не спливли на момент набрання чинності Законом № 540-ІХ (02 квітня 2020 року), продовжуються на строк дії такого карантину. Звертає увагу апеляційного суду, що у цій справі суд першої інстанції неправильно визначився із початковим моментом перебігу позовної давності, не врахував висновків Верховного Суду щодо продовження строків давності на період дії карантину, не перевірив обґрунтованість вимог про стягнення 3 % річних за період з 02 квітня 2017 року до 23 лютого 2022 року. Відзив на апеляційну скаргу до апеляційного суду не надходив. Розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до положень ст. 369 ЦПК України, за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи. Колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав. Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч. 1 ст. 367 ЦПК України). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4 ст. 367 ЦПК України). Відповідно до частини 1 статті 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Відповідно до положень частин 1, 2, 5 статті 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Оскаржуване судове рішення вказаним вимогам не відповідає. Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги за період з 02.04.2017 по 16.12.2021 заявлені поза межами строку позовної давності, про застосування якої заявлено відповідачем. До вимог про стягнення 3% річних застосовуються загальні строки позовної давності в три роки, встановлені ст. 257 ЦК України. Разом з тим, позивач вправі вимагати стягнення в судовому порядку 3 відсотків річних за невиконання грошового зобов`язання за період з 17.12.2021 по 23.02.2022, підтвердженого рішенням Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 19.04.2013 по справі № 2-3454/11, виражене в гривнях. Проте, з такими висновками суду першої інстанції не можна погодитись в повному обсязі з таких підстав. Суд першої інстанції правильно встановив та виходив з того, що 02.10.2007 між АКІБ «УкрСиббанк», який в подальшому змінив свою назву на ПАТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 укладено договір про надання споживчого кредиту № 11227609000. (а.с. 8-11) 08.05.2008 між зазначеними вище сторонами укладено додаткову угоду № 1 до договору про надання споживчого кредиту № 11227609000 від 02.10.2007. За вказаним договором та додатковою угодою, банк надав ОСОБА_2 кредит на строк до 01.10.2021 в розмірі 5606,22 доларів США під 12,9% річних, яка зобов`язалась повернути банку кредит частинами згідно встановленого графіка і щомісячно сплачувати проценти у період з 1-ого по 10-е число місяця наступного за тим, за який було нараховано проценти. Виконання позичальницею ОСОБА_2 грошового зобов`язання за договором про надання споживчого кредиту № 11227609000 від 02.10.2007 було забезпечено порукою ОСОБА_1 , відповідно до договору поруки № 145124 від 02.07.2007.(а.с. 13) Рішенням Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 19.04.2013 по справі № 2-3454/11 стягнуто солідарно із ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ТОВ «Кей-Колект» заборгованість за договором про надання споживчого кредиту № 11227609000 від 02.10.2007 в розмірі 7283,56 доларів США, що еквівалентно 58 217,50 грн, в т.ч. заборгованість за кредитом в розмірі 5341,67 доларів США, заборгованість по процентам за користування кредитом в розмірі 1941,89 доларів США, пеню за порушення термінів виконання грошових зобов`язань в розмірі 2 933,81 грн. (а.с. 14-16) Вказаним рішенням встановлено, що відповідно до договору факторингу № 1 від 12.12.2011, укладеного між ПАТ «УкрСиббанк» та ТОВ «Кей-Колект», банк відступив останньому за плату усі права вимоги до позичальника за договором про надання споживчого кредиту №11227609000 від 02.10.2007. Одночасно, до ТОВ «Кей-Колект» перейшли усі права кредитора за договором поруки №145124 від 02.07.2007. Згідно з довідкою ТОВ «Кей-Колект» № 05/12/2024/735304/1 від 05 грудня 2024 року, станом на 05 грудня 2024 року заборгованість ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за договором про надання споживчого кредиту №11227609000 від 02 жовтня 2007 року не погашена та становить 7283,56 доларів США. (а.с. 19) Дані обставини підтверджуються матеріалами справи. Відповідно до ч.1ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Частиною 5 статті визначено, що у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду, тобто ч.5ст. 11 ЦК України прямо передбачає можливість виникнення грошового зобов`язання на підставі судового рішення, а відтак і застосування до боржника, що прострочив виконання зобов`язання, негативних наслідків, установлених ч.2ст. 625 ЦК України. Згідно із частиною першою статті 598 ЦК України, зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України). Згідно зі статтею 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Отже, для належного виконання зобов`язання необхідно дотримуватись визначених у договорі строків, зокрема, щодо сплати коштів, визначених кредитним договором, а тому прострочення виконання зобов`язання є його порушенням. Положеннями статті 611 цього Кодексу передбачено, що в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Частиною 1 статті 1050 ЦК України встановлено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Зокрема, статтею 625 ЦК України врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов`язання, які мають особливості. Так, відповідно до наведеної норми, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Формулювання статті 625 ЦК України, коли нарахування процентів тісно пов`язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, а тому 3% річних не є неустойкою у розумінні положень статті 549 цього Кодексу. Отже, за змістом наведеної норми закону, нараховані на суму боргу 3% річних входять до складу грошового зобов`язання і вважається особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає отриманні компенсації (плати) від боржника за користування ним утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення. Зазначена позиція підтверджена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі №310/11534/13-ц (провадження №14-154цс18), від 04.06.2019 у справі №916/190/18 (провадження №12-302гс18). Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 ЦК України за весь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення 3% річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення. Законодавець визначає обов`язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням 3% річних за весь час прострочення, у зв`язку з чим таке зобов`язання є триваючим. Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду у справі №127/15672/16-ц погодилася з висновками Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеними у постановах від 27.04.2018 року у справі №908/1394/17, від 16.11.2018 у справі №918/117/18, від 30.01.2019 у справах №905/2324/17 та №922/175/18, від 13.02.2019 у справі №924/312/18, про те, що невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК Українивиникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову. У справі встановлено, що на підставі рішення Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 19.04.2013 по справі № 2-3454/11 у відповідачів виникло грошове зобов`язання перед ТОВ «Кей Колект», яке є правонаступником ПАТ «УкрСиббанк». Доказів виконання грошового зобов`язання відповідачами надано не було. Відповідно до статті 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до відповідальності після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Інститут позовної давності виконує кілька завдань, у тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). Відповідно до статті 253 ЦК України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України). Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (частина четверта статті 267 ЦК України). Значення позовної давності полягає в тому, що цей інститут забезпечує визначеність та стабільність цивільних правовідносин. Він дисциплінує учасників цивільного обігу, стимулює їх до активності у здійсненні належних їм прав, зміцнює договірну дисципліну, сталість цивільних відносин. Постановою Кабінету Міністрів України від 11березня 2020 року №211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2»(із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) установлено з 12 березня 2020 року на всій території України карантин. Строк карантину неодноразово продовжувався. Законом №540-IXрозділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК Українидоповнено, пунктом 12 наступного змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину». У постанові Верховного Суду від 07 вересня 2022 року у справі 679/1136/21 зазначено, що: «У пункті 12 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК Україниу редакції Закону України від 30 березня 2020 року №540-IXперелічені всі статті цього Кодексу, які визначають строки позовної давності. І всі ці строки продовжено для всіх суб`єктів цивільних правовідносин на строк дії карантину у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)». Тобто, строки давності щодо вимог про стягнення сум за статтею 625 ЦК України, які не спливли на момент набрання чинності Законом №540-ІХ(02 квітня 2020 року), продовжуються на строк дії такого карантину. Такі висновки щодо застосування Закону № 540-ІХ викладені в пункті 100 постанови Великої Палати Верховного Суду від 06 вересня 2023 року в справі № 910/18489/20 (провадження № 12-46гс22), а також в постановах Верховного Суду від 07 вересня 2022 року в справі № 679/1136/21 (провадження № 61-5238св22), від 16 листопада 2023 року в справі № 487/1342/21 (провадження № 61-4298св23), від 20 квітня 2023 року в справі № 728/1765/21 (провадження № 61-6640св22). Згідно із Законом України від 15 березня 2022 року №2120-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану»(далі - Закон № 2120-ІХ), що набрав чинності 17 березня 2022 року, Прикінцеві та перехідні положення ЦК Українидоповнено пунктом 19, за змістом якого у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року№ 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року№ 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану. Закон №2120-ІХвиключив можливість нарахування сум за статтею 625 ЦК України з 24 лютого 2022 року, однак не змінив положення пункту 12 Прикінцевих таперехідних положень ЦК Українив редакції Закону №540-ІХщодо продовження строку давності, зокрема за вимогами про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних, нарахованих до 24 лютого 2022 року, на період дії карантину. І з цього приводу є підставними доводи апеляційної скарги. Таким чином, позивач, звернувшись до суду з позовом у грудні 2024 року про стягнення 3% річних в тому числі за період з 02.04.2017 по 16.12.2021 не пропустив строк позовної давності, встановлений статтею 257 ЦК України, оскільки такі строки було продовжено Законом № 540-IXтаЗаконом № 2120-ІХ. А тому, заява сторони відповідача про застосування строків позовної давності є безпідставною. Відповідно до пункту 15 Прикінцевих та перехідних положень у разі прострочення позичальником у період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби COVID-19, або/та у тридцятиденний строк після дня завершення дії такого карантину виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від обов`язків сплатити на користь кредитодавця (позикодавця) неустойку, штраф, пеню за таке прострочення. Однак, статтею 625 ЦК Україниврегульовано правові наслідки порушення грошового зобов`язання, які мають особливості. Так, відповідно до наведеної норми, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Формулювання статті 625 ЦК України, коли нарахування процентів тісно пов`язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, а тому 3 % річних не є неустойкою у розумінні положень статті 549 цього Кодексу. Отже, за змістом наведеної норми закону, нараховані на суму боргу інфляційні втрати та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування ним утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК Українидає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення. Викладене узгоджується із правовими висновками, висловленими у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), від 04 червня 2019 року у справі № 916/190/18 (провадження № 12-302гс18). З урахуванням того, що ТОВ «Кей-Колект» звернулося до суду з позовом про стягнення 3 % річних, які не є неустойкою у розумінні положень статті 549 цього Кодексу, тому пункт 15 Прикінцевих та перехідних положень не підлягає застосуванню до спірних правовідносин. У частині другій статті 625 ЦК Українипрямо зазначено, що 3 % річних визначаються від простроченої суми за весь час прострочення. А тому, якщо рішенням суду стягнута сума у доларах з еквівалентом, то це не змінює валюту зобов`язань і не тягне за собою стягнення 3% у гривні. Відповідні правові висновки викладені у постанові ВП ВС від 16.01.2019 у справі №464/3790/16. Відповідно, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, оскільки при ухваленні рішення в частині задоволених позовних вимог суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права в частині визначення суми 3% річних у гривнях, хоча за змістом позовних вимог позивач просив стягнути 3% річних в розмірі 1070,98 доларів США. Розрахунок 3% річних за період з 02.04.2017 по 23.02.2022 в розмірі 1070,98 доларів США позивачем проведено правильно, відповідачі вказаний розрахунок не спростували. З огляду на викладене, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням апеляційним судом нового судового рішення про задоволення позовних вимог. Відповідно до частини 13 статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справу на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. На підставі частини 1 статті 141 ЦПК України, у зв`язку з задоволенням позовних вимог та вимог апеляційної скарги, з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ТОВ «Кей-Колект» підлягає стягненню судовий збір, сплачений при подачі позову, та який підлягав сплаті при подачі апеляційної скарги, по 2957,87 грн (2422,2+3493,34/2) з кожного. Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 382, 384 ЦПК України, суд у х в а л и в: Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» задовольнити. Рішення Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 19 березня 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення. Стягнути з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 в солідарному порядку на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» 3% річних за невиконання грошового зобов`язання в розмірі 1070,98 доларів США за період з 02.04.2017 по 23.02.2022. Стягнути з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» по 2957 грн 87 коп судового збору з кожного. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, встановлених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України. Повне судове рішення складено 10 червня 2025 року. Суддя-доповідач І.В. П`єнта Судді: А.П. Корніюк О.І. Талалай