Постанова 4807 № 336/12424/24

Дата документу 11.06.2025 Справа № 336/12424/24 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний №336/12424/24 Головуючий у першій інстанції: Звєздова Н.С. Провадження № 22-ц/807/860/25 Суддя-доповідач Онищенко Е.А. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 червня 2025 року м. Запоріжжя Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі: головуючого Онищенка Е.А. суддів: Гончар М.С., Трофимової Д.А. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Пінг-Понг» - Ланового Євгена Миколайовича на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 17 лютого 2025 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Пінг-Понг» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, - В С Т А Н О В И ЛА: У грудні 2024 року директор ТОВ «ФК «ПІНГ-ПОНГ» - Лановий Є.М., через підсистему (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи «Електронний суд» звернувся до суду з вказаним позовом, в якому просив стягнути з відповідачки на користь позивача, який є правонаступником ТОВ «МІЛОАН» заборгованість за Договором №103914393 від 23.03.2021 у сумі 42 800,00 гривень, яка виникла станом на 08.07.2021, а також судові витрати: судовий збір 2 422,40 гривні та витрати на правничу допомогу 6 000,00 гривень. Позов обґрунтовує тим, що 23.03.2021 року за власного волевиявлення, з повним розумінням умов кредитування та усвідомленням рівня відповідальності, в особистому кабінеті на офіційному вебсайті ТОВ «МІЛОАН», відповідачем подано заявку на отримання кредиту № 103914393. Законодавством України передбачено, що оформлення кредиту онлайн із використанням одноразового пароля прирівнюється до підписання договору в паперовій формі власноручним підписом. ТОВ «МІЛОАН» направлено відповідачу електронним повідомленням (SMS) одноразовий ідентифікатор, при введенні якого він підтвердив прийняття умов кредитного договору № 103914393 від 23.03.2021 року, який також знаходиться у власному кабінеті відповідача на офіційному вебсайті. Таким чином, відповідач уклав договір про споживчий кредит № 103914393 від 23.03.2021 року з ТОВ «МІЛОАН» та на підставі платіжного доручення відповідачу перераховано кредитні кошти на його картковий рахунок в сумі 10 000,00 грн. 08.07.2021 року згідно умов договору про відступлення прав вимоги №04Т, ТОВ «МІЛОАН» відступлено право вимоги за Кредитним договором № 103914393 від 23.03.2021 року на користь ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС», яке, відповідно, набуло права вимоги до відповідача. В свою чергу, 24.01.2022 року між ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» та позивачем укладено Договір факторингу № 1/15, відповідно до умов якого та згідно додатку № 1 до договору факторингу, він набув право грошової вимоги до відповідача за договором про споживчий кредит № 103914393 від 23.03.2021 року. Згідно договору факторингу, сума боргу перед новим кредитором є обґрунтованою та документально підтвердженою та становить 42 800,00 грн., з яких: заборгованість за тілом кредиту 10 000,00 грн; заборгованість за відсотками 32 800,00 грн., заборгованість за комісією 0 грн.; заборгованість за пенею становить 0 грн. Посилаючись на вказані обставини, представник позивача просив суд стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «ПІНГ-ПОНГ» заборгованість за кредитним договором № 103914393 від 23.03.2021 у розмірі 42 800,00 грн., судовий збір та витрати на професійну правничу допомогу. Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 17 лютого 2025 року відмовлено в задоволенні позову. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду представник ТОВ «Фінансова компанія «Пінг-Понг» - Лановий Є.М. подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду скасувати, ухвалити по справі нове рішення, яким позовні вимоги ТОВ «ФК «ПІНГ-ПОНГ» задовольнити в повному обсязі. В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що в оскаржуваному рішенні суд дійшов висновку про укладення сторонами кредитного договору, а також про погодження розміру кредиту, строку його надання, терміну дії кредитного договору, розміру процентної ставки та комісії, а також строків, порядку і розмірів повернення тіла кредиту, відсотків та комісії. Тому в цій частині рішення суду є обґрунтованим та законним. Разом з тим, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що означені обставини не дають законних підстав для підтвердження факту отримання коштів за договором про споживчий кредит № 103914393 від 23.03.2021. Так, наявна в матеріалах справи копія платіжного доручення № 103914393 від 23.03.2021 року є належним та допустимим доказом на підтвердження перерахування первісним кредитором кредитних коштів відповідачу на умовах визначених договором про споживчий кредит № 103914393 від 23.03.2021. Звертає увагу, що на підтвердження факту виконання первісним кредитором свого обов`язку щодо видачі кредитних коштів та законності нарахування розміру заборгованості, позивачем до позовної заяви була долучена відомість про щоденні нарахування та погашення за договором про споживчий кредит № 103914393 від 23.03.2021, яка була сформована, підписана та надана первісним кредитором. Поряд з цим, зауважує, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність належних та допустимих доказів про доведеність факту відступлення права грошової вимоги до відповідача за договором про споживчий кредит № 103914393 від 23.03.2021. Відзив на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надходив, що згідно з частиною 3 статті 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Відповідно до частин 1, 3 статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу. Апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (частина 1 статті 369 ЦПК України). Частиною 13 статті 7 ЦПК Українивизначено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи та без проведення судового засідання в порядку ч. 1 ст. 369 та ч. 13 ст. 7 ЦПК України. Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав. За приписами п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні (ч.ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України). Рішення суду першої інстанції вказаним вимогам не відповідає. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що сторони уклали кредитний договір та погодили розмір кредиту, строк, на який його надано, термін дії кредитного договору, розмір процентної ставки та комісії, строки, порядок і розміри повернення тіла кредиту, відсотків та комісії. Суд першої інстанції вважав, що ТОВ «МІЛОАН» свої зобов`язання перед ОСОБА_1 за договором про споживчий кредит № 103914393 від 23.03.2021 року виконало в повному обсязі, а саме, надало відповідачу кредит у розмірі, встановленому договором, - 10 000,00 грн., що підтверджено наявною у матеріалах справи копією платіжного доручення № 26187544 від 23.03.2021; право ТОВ «Мілоан» та інших кредиторів нараховувати відсотки за користування кредитом припинилося зі спливом строку дії договору 20.04.2021 року, а тому, починаючи з зазначеної дати, нарахування процентів за користування кредитом не відповідає вимогам закону. За таких обставин суд дійшов висновку, що з відповідача підлягає до стягнення саме узгоджений сторонами кредитного договору розмір процентів 2 800 грн., який вказаний у графіку платежів за договором про споживчий кредит № 103914393 від 23.03.2021 року. Разом із тим, суд дійшов висновку про відсутність належних та допустимих доказів про доведеність факту відступлення права грошової вимоги до відповідача за кредитним договором № 103914393 від 23.03.2021 та доказів на підтвердження сплати ТОВ «ФК «Пінг-Понг» коштів ТОВ «Діджи Фінанс» за передачу права вимоги згідно договору факторингу №04Т від 08.07.2021. За вказаних обставин суд першої інстанції виснував, що позовні вимоги заявлені неправомірно, відсутність доказів, які б підтверджували належність виконання своїх зобов`язань за договорами, свідчить про недоведеність факту відступлення права грошової вимоги до відповідача за кредитним договором № 103914393 від 23.03.2021. Колегія суддів не погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції з наступних підстав. Як вбачається з матеріалів справи, 23.03.2021 року між ТОВ «Мілоан» та відповідачем було укладено договір про споживчий кредит №102806021, відповідно до якого товариство зобов`язалося надати позичальнику кредит на суму 10 000,00 грн. на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов`язався повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом. Пунктом 1.3. договору визначено, що кредит надається строком на 28 днів з 23.03.2021 (строк кредитування). Пунктом 1.4. Договору визначено, що термін (дата) повернення кредиту і сплати комісії за надання кредиту та процентів за користування кредитом: 20.04.2021. Відповідно до п. 1.5.2. Договору проценти за користування кредитом: 2 800,00 грн., які нараховуються за ставкою 1,00 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом. Також, згідно п. 1.6. Договору стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становить 5,00 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом. Положеннями п. 2.3 договору передбачено порядок пролонгації строку кредитування на пільгових або стандартних (базових) умовах. Із пункту 6.1 договору суд встановив, що кредитний договір укладено в електронній формі в особистому кабінеті позичальника, що створений в інформаційно-телекомунікаційній системі товариства та доступний зокрема через сайт товариства та/або відповідний мобільний додаток чи інші засоби. Згідно п. 6.5 встановлено, що цей договір прирівнюється до такого, що укладений у письмовій формі. Водночас із пункту 10 договору про споживчий кредит №102806021вбачається відсутність електронного підпису відповідача одноразовим ідентифікатором. Із графіку платежів вбачається: дата платежу - 20.04.2021, до сплати: кредит 10 000,00 грн., комісія за надання кредиту - 0,00 грн., проценти 2 800,00 грн., разом 12 800,00 грн., позичальник ОСОБА_1 , кредитодавець - ТОВ «Мілоан», підписи сторін відсутні. Водночас встановлено, що у цьому письмовому доказі, що наданий позивачем на підтвердження заявлених позовних вимог, також, як і в кредитному договорі, відсутній електронний підпис відповідача одноразовим ідентифікатором. Також із платіжного доручення № 26187544 від 23.03.2021 судом встановлено, що ТОВ «Мілоан» як платником, банк платника ПриватБанк, було перераховано ОСОБА_1 на банківську картку «VISA» № НОМЕР_1 грошові кошти в сумі 10 000,00 грн., призначення платежу: кошти згідно договору 103914393. Із матеріалів справи також вбачається, що 08 липня 2021 року між ТОВ «МІЛОАН» та ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» укладено договір відступлення прав вимоги № 04Т, відповідно до п. 1.1. якого, на умовах, встановлених цим Договором, Кредитор передає (відступає) Новому Кредиторові за плату, а Новий Кредитор приймає належні Кредиторові права грошової вимоги (Права вимоги) до Боржників за Кредитними Договорами, вказаними у Реєстрі Боржників, укладеними між Кредитором і Боржниками (Портфель Заборгованості). 24 січня 2022 року між ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» та ТОВ «ФК «ПІНГ-ПОНГ» укладено договір факторингу № 1/15, відповідно до п. 1.1. якого, в порядку та на умовах, визначених цим Договором, ТОВ «ФК «ПІНГ-ПОНГ» зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» за плату, а ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» зобов`язується відступити ТОВ «ФК «ПІНГ-ПОНГ» свої права грошової вимоги (надалі також іменуються «права» або «право», в залежності від контексту) до боржників (які надалі, в залежності від контексту, іменуються «Боржники» або «Боржник»), зазначених у відповідних реєстрах права вимоги. Відповідно до положень ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Згідно диспозиції ч. 1 ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною 1 ст. 638 ЦК Українивизначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Із положень ч. 1 ст. 634 ЦК Українислідує, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Відповідно до ч.ч. 1, 3, 4, 7 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» № 675-VIII від 03.09.2015(далі - Закон № 675, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі прийняття. Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовий формі (ч. 12 ст. 11 Закону № 675). Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію»визначено, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис» за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. Отже, електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ. Положення Закону України «Про електронну комерцію» передбачають використання як електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», так і електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом. Електронний цифровий підпис як вид електронного підпису накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа. Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (пункт 6 частини 1 статті 3 Закону № 675). Частиною 1 ст. 1077 ЦК Українипередбачено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Згідно з ч. 1 ст. 1082 ЦК України, боржник зобов`язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Отже, з аналізу вищевказаних норм матеріального права колегія суддів робить висновок, що договір, який укладається його сторонами в електронній формі, безумовно повинен містити електронний цифровий підпис, зокрема, у конкретному випадку позичальника (відповідача) або електронний підпис одноразовим ідентифікатором сторони, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надісланий іншій стороні цього договору (позикодавцю). З копії договору про споживчий кредит №103914393 від 23.03.2021 року, яка міститься в матеріалах справи, вбачається, що вказаний договір не містить підписів сторін, зокрема, і позичальника за формою, що відповідає вимогам Закону України «Про електронну комерцію». Вищевказане свідчить про відсутність у матеріалах справи належних і допустимих доказів на підтвердження юридичного факту, що відповідач ОСОБА_2 виявив волю на укладення кредитного договору, заборгованість за яким є предметом розгляду. Крім того, позивач на підтвердження факту укладення відповідачем кредитного договору та виконання ТОВ «Мілоан» як позикодавцем його умов в частині передачі грошових коштів позичальнику у сумі 10 000,00 грн., посилається на платіжне доручення 26187544 від 23.03.2021. Дослідивши вищевказане платіжне доручення, колегія суддів зазначає, що воно не відповідає критеріям належності та достовірності, яким повинні відповідати засоби доказування у цивільному процесі, з огляду на таке. Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи (ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин). Відповідно до ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»(в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Первинні документи, складені в електронній формі, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови дотримання вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг. Абзацом 14 п. 3 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, що затверджене Постановою Правління Національного банку України 04.07.2018 № 75(це Положення розроблене відповідно до положень Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»), в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин (далі - Положення № 75), передбачено, що первинний документ - документ, який містить відомості про операцію. Пунктами 43, 48, 51, 52 Положення № 75 в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, встановлено, що первинні документи, складені в електронній формі, застосовуються в бухгалтерському обліку за умов дотримання вимог законодавства України про електронні документи та електронний документообіг. У первинних документах, на підставі яких здійснюються записи в бухгалтерському обліку, мають зазначатися номери кореспондуючих рахунків за дебетом і кредитом, сума операції, дата виконання, підпис відповідального виконавця, підпис контролера (якщо операція підлягає додатковому контролю), підпис уповноваженої особи (якщо підставою для здійснення операції було відповідне розпорядження). Первинні та зведені облікові документи в паперовій/електронній формі повинні мати такі обов`язкові реквізити: 1) назву документа (форми); 2) дату складання; 3) найменування банку, від імені якого складений документ; 4) зміст та обсяг операції (підстави для її здійснення) та одиницю її виміру; 5) посади осіб, відповідальних за здійснення операції та правильність її оформлення; 6) особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні операції. Банк має право самостійно визначати інші додаткові реквізити первинних документів у паперовій/електронній формі. Первинні документи, які не містять обов`язкових реквізитів, є недійсними і не можуть бути підставою для бухгалтерського обліку. Дослідивши надану представником позивача копію платіжного доручення 26187544 від 23.03.2021, колегією суддів встановлено, що на підставі вказаного документа не можна встановити дійсні обставини справи щодо перерахунку ТОВ «Мілоан» ОСОБА_1 грошових коштів як кредитних в сумі 10 000,00 грн., оскільки платіжне доручення не містить таких обов`язкових реквізитів первинного документа як: найменування банку, від імені якого складений документ, посаду особи, відповідальної за здійснення операції та правильність її оформлення (у платіжному дорученні відсутній підпис працівника банку, відповідального за здійснення операції, а також штамп (печатка) відповідної банківської установи про проведення банком означеної операції) та особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні операції (будь яких підписів, в тому числі електронних цифрових, платіжне доручення не містить). Колегія суддів звертає увагу на те, що у дослідженому платіжному дорученні 26187544 від 23.03.2021 замість означених обов`язкових реквізитів для здійснення відповідної банківської операції, зазначено відповідно «VISA» та № 473121*53, а мають міститися усі відкриті цифри (номер рахунку), а не їх частина, що є об`єктивною перешкодою для здійснення будь-якою банківською установою такої грошової операції. Крім того, апеляційний суд звертає увагу на той факт, що ані кредитний договір, ані графік платежів як додаток до нього, не містять реквізитів банківського рахунку, на який ТОВ «Мілоан» мало перерахувати кредитні кошти в сумі 10 000,00 грн. відповідачу ОСОБА_3 , зокрема, і того, що зазначений у платіжному дорученні 26187544 від 23.03.2021 року. Таким чином, додане до позовної заяви платіжне доручення, що завірене лише підписом уповноваженої особи і печаткою ТОВ «Мілоан», із зазначенням неповного номера банківської картки, належність якої не встановлено, не є належним і достовірним доказом надання відповідачу кредитних коштів на виконання умов договору про споживчий кредит № 103914393 від 23.03.2021 року. Згідно ч.ч. 1, 5, 6, 7 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом. Відтак, всупереч положенням ч. 1 ст. 81 ЦПК України, позивачем не надано суду належних і допустимих доказів тому юридичному факту, що відповідач ОСОБА_1 виявив волю на укладення кредитного договору, заборгованість за яким є предметом розгляду, а також не надано жодного первинного документу, який би засвідчив, що ТОВ «Мілоан» як позикодавцем були перераховані грошові кошти відповідачу в розмірах, що передбачені кредитним договором, а відповідач ці кошти отримав. За вказаних обставин, у зв`язку з не доведенням позивачем факту як укладення між ТОВ «Мілоан» і ОСОБА_1 кредитного договору, так і факту перерахування останньому кредитних коштів, а отже і обставин видачі кредитних коштів, з метою доведення виконання умов договору про споживчий кредит, а також фактичного користування відповідачем кредитними коштами, колегія суддів дійшла висновку про відмову у задоволенні позову. Відтак наявні підстави для відмови у позові саме з цих мотивів, тому рішення суду слід змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови. В цій частині доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи. Обґрунтовуючи своє рішення, колегія суддів приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини. В рішеннях у справах «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, SERYAVINANDOTHERSv.UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року Європейський суд з прав людини наголошує, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Консультативна рада європейських суддів у Висновку № 11 (2008) до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень зазначила, що «якість судового рішення залежить головним чином від якості його вмотивування. Виклад підстав прийняття рішення не лише полегшує розуміння та сприяє визнанню сторонами суті рішення, але, насамперед, є гарантією проти свавілля. По-перше, це зобов`язує суддю дати відповідь на аргументи сторін та вказати на доводи, що лежать в основі рішення й забезпечують його правосудність; по-друге, це дає можливість суспільству зрозуміти, яким чином функціонує судова система» (пункти 34-35). В контексті вказаної практики колегія суддів вважає обґрунтування цієї постанови достатнім. Щодо судових витрат, враховуючи положення ч.ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України та залишення без змін резолютивної частини рішення про відмову у задоволенні позову, відсутні правові підстави для стягнення понесених ТОВ «ФК «ПІНГ-ПОНГ» судових витрат в судах першої та апеляційної інстанцій. Керуючись ст.ст. 259, 268, 367, 368, 374, 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, - УХВАЛИВ: Апеляційну скаргу представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ПІНГ-ПОНГ» Ланового Євгена Миколайовича задовольнити частково. Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 17 лютого 2025 року у цій справі змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України. Повний текст судового рішення складено 11 червня 2025 року. Головуючий Судді: