Постанова 4873 № 910/616/25

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ м. Київ "10" червня 2025 р. Справа№910/616/25 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Владимиренко С.В. суддів: Демидової А.М. Ходаківської І.П. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (без повідомлення учасників справи) апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Господарського суду міста Києва від 04.03.2025 у справі №910/616/25 (суддя Шкурдова Л.М.) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Грейнсвард» до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про зобов`язання вчинити дії ВСТАНОВИВ: Товариство з обмеженою відповідальністю «Грейнсвард» (далі по тексту - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва із позовом до Акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі по тексту - відповідач, Залізниця) про зобов`язання останнього внести зміни до особового рахунку позивача НОМЕР_1 шляхом відображення (відновлення, збільшення) на ньому грошової суми у розмірі 74 272, 80 грн. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що збір за зберігання вантажів у вагонах не підлягає нарахуванню за час накопичення маршрутного поїзда. Разом з цим, за результатом проведеної перевірки розрахунків між сторонами Товариством виявлено безпідставно отримані Залізницею грошові кошти у розмірі 74 272,80 грн з ПДВ як збір за зберігання вантажу під час надання договірної послуги з накопичення вагонів з вантажем з метою формування маршрутного потягу, тобто поза межами укладеного між сторонами Договору. Господарський суд міста Києва рішенням від 04.03.2025 у справі №910/616/25 позовні вимоги задовольнив повністю. Зобов`язав Акціонерне товариство «Українська залізниця» внести зміни до особового рахунку Товариства з обмеженою відповідальністю «Грейнсвард» НОМЕР_1 шляхом відображення (відновлення, збільшення) на ньому грошової суми у розмірі 74 272, 80 грн. Стягнув з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Грейнсвард» витрати зі сплати судового збору у розмірі 2 422, 40 грн. Ухвалюючи рішення суд першої інстанції виходив з того, що у період накопичення вагонів маршрутного поїзда у відповідача не було підстав застосовувати матеріальну відповідальність за зберігання вантажу на коліях загального користування, приймаючи до уваги, що у цей час здійснювалось накопичення вагонів з вантажем у відповідності до умов додатку №1-4 до договору №43-41564379/2020-001 про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом і ці правовідносини були предметом окремої, належним чином сплаченої позивачем спеціальної послуги. Враховуючи те, що відповідач, як перевізник, надав позивачу, як замовнику, згідно умов договору послугу з накопичення вагонів, за попередньо погодженим планом, який мав ознаку «маршрутний» та за попередньою заявкою, без отримання якої замовник не спроможний сформувати маршрутний поїзд, у зв`язку з чим, грошові кошти в сумі 74 272,80 грн безпідставно списані відповідачем з особового рахунку позивача, як збір за зберігання вантажу, поза межами укладеного між сторонами договору, на підставі п. 9 Правил зберігання вантажів, які при такому списанні застосовані бути не можуть. Не погоджуючись з ухваленим рішенням, Акціонерне товариство «Українська залізниця» звернулось до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 04.03.2025 у справі №910/616/25 скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити. В обґрунтування доводів та вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції норм процесуального та неправильним застосуванням норм матеріального права, при неповному з`ясуванні судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків, викладених в рішенні, обставинам справи. Апелянт зазначає, що судом першої інстанції не взято до уваги той факт, що представником позивача підписано без зауважень накопичувальну картку №31101109 від 31.10.2023, що свідчить про погодження із нарахованими відповідачем платежами за зберігання вантажів. При цьому доказів на підтвердження того, що Залізниця неправомірно списала з особового рахунку позивача 74 272,80 грн збору за зберігання вантажу позивачем суду не надано, як і не подано доказів повідомлення філії «Центр транспортної логістики» Залізниці про незгоду з нарахованими платежами та сумою списаних з особового рахунку коштів у розмірі 74 272,80 грн з метою проведення перевірки. Крім того, відповідач вважає, що судом не враховані доводи відповідача, що позивачем пропущено строк позовної давності при зверненні до суду з даним позовом. Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.03.2025 апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Господарського суду міста Києва від 04.03.2025 у справі №910/616/25 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Владимиренко С.В., судді: Демидова А.М., Ходаківська І.П. Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 28.03.2025 апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Господарського суду міста Києва від 04.03.2025 у справі №910/616/25 залишив без руху, надав скаржнику строк на усунення недоліків апеляційної скарги. Скаржник у встановлений строк усунув недоліки апеляційної скарги, шляхом подання відповідного клопотання. Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 11.04.2025 відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Господарського суду міста Києва від 04.03.2025 у справі №910/616/25; розгляд апеляційної скарги ухвалив здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Згідно письмового відзиву на апеляційну скаргу позивач заперечує проти апеляційної скарги відповідача, посилаючись на те, що рішення суду першої інстанції у даній справі є законним та обґрунтованим, а у Залізниці були відсутні правові підстави для нарахування Товариству збору за зберігання вантажів при накопиченні маршрутного поїзда №102803, а тому кошти у розмірі 74 272,80 грн набуті Залізницею без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно). На виконання ст. 124 ГПК України позивачем повідомлено, що попередній (орієнтовний) розрахунок суми витрат на професійну правничу допомогу, які позивач поніс і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи в суді апеляційної інстанції, становить 6 000,00 гривень. 17.04.2025 позивачем подано клопотання про розподіл судових витрат, в якому просить суд стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Грейнсвард» понесені судові витрати, пов`язані із розглядом справи в суді апеляційної інстанції, зокрема витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3 000, 00 грн. Розглянувши доводи та вимоги апеляційної скарги, відзиву на неї, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників учасників справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне. В силу приписів частини 1 статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. З матеріалів справи вбачається, що 06.03.2020 між позивачем (Замовник) та відповідачем (Перевізник) укладено договір про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом №43-41564379/2020-001 (далі - Договір) шляхом прийняття в цілому пропозиції (акцепту) укласти публічний договір (оферти), що підтверджується повідомленням про укладення договору від 06.03.2020 (а.с. 8). 29.09.2023 Залізницею оприлюднено нову редакцію Договору, яка введена в дію з 01.10.2023, предметом Договору є організація та здійснення перевезення вантажів, надання вантажного вагону для перевезення, інших послуг, пов`язаних з організацією перевезення вантажів у внутрішньому та міжнародному сполученнях (експорт, імпорт) у власних вагонах Перевізника, вагонах залізниць інших держав та/або вагонах замовника, пов`язаних з цим супутніх послуг і проведення розрахунків за ці послуги (пункт 1.1 Договору). Надання послуг за цим Договором може підтверджуватись одним з таких документів: накладною, накопичувальною карткою, зведеною відомістю, відомістю плати за користування вагонами, відомістю плати за подавання/забирання вагонів та маневрову роботу, іншими документами (пункт 1.4 Договору). Відповідно до пункту 1.5 Договору, Договір є публічним договором, за яким Перевізник бере на себе обов`язок здійснювати надання послуг, пов`язаних з організацією та здійсненням перевезення вантажів залізничним транспортом загального користування кожному, хто до нього звернеться. Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх замовників, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. Договір, з урахуванням змін до нього, оприлюднюється перевізником як публічна пропозиція для укладення на веб-сайті http://uz-cargo.com/, з накладенням кваліфікованого електронного підпису (далі - КЕП) (пункт 1.6. Договору). Згідно із підпунктом 2.1.4 пункту 2.1 Договору Замовник зобов`язаний сплачувати послуги Перевізника та інші платежі, належні Перевізнику Договором з сум внесеної передоплати за кодом платника. Підпунктом 2.1.7 пункту 2.1 Договору встановлено, що Замовник зобов`язаний у строки, встановлені розділом 4 Договору, підписувати акти звіряння розрахунків, зведені відомості. Підписувати не пізніше двох робочих днів від дати надання послуг накопичувальні картки зборів за роботи (послуги) та штрафів, пов`язаних з перевезенням вантажів (вантажобагажу) форми ФДУ-92, відомості плати за користування вагонами форми ГУ-46, відомості плати за користування контейнерами форми ГУ-46к, відомості плати за подавання, забирання вагонів та маневрову роботу форми ГУ-46а. А у випадку оформлення вказаних документів в паперовій формі на вимогу замовника підписувати та надавати перевізнику не пізніше двох робочих днів від дня надання такої вимоги. Згідно з підпунктом 2.2.4 пункту 2.2 Договору нарахування та списання коштів з особового рахунку Замовника здійснюється з моменту замовлення послуги, а в подальшому - другого числа кожного наступного місяця за місяцем замовлення послуги. Плата відображається Перевізником в інформаційному повідомленні та підтверджується зведеною відомістю. Надання послуги зупиняється у випадку не оплати абонентської плати у порядку та строки, визначені Договором, і поновлюється з моменту внесення такої плати. Відповідно до підпункту 2.2.5 пункту 2.2 Договору Замовник має право вільно обирати потрібні йому послуги з переліку запропонованого Перевізником, у тому числі, з числа визначених Договором. Згідно із підпунктом 2.3.2 пункту 2.3 Договору Перевізник зобов`язаний приймати до перевезення вантажі у вагонах (контейнерах) Замовника або у власних вагонах (контейнерах) Перевізника, надавати власні вагони (контейнери) Перевізника для навантаження вантажів згідно із затвердженими планами і заявками Замовника згідно інформації розміщеної у Системі планування перевезень, надавати додаткові послуги, пов`язані з перевезенням вантажів, перелік яких зазначається у додатках до Договору та Збірнику тарифів. Перевізник зобов`язаний відкрити для проведення розрахунків і обліку сплачених сум для Замовника особовий рахунок з наданням коду платника, а також присвоїти Замовнику код вантажовідправника/вантажоодержувача. Надані коди зазначаються перевізником в інформаційному повідомленні про укладення договору в порядку, визначеному в п. 1.9 Договору. Вести облік попередньої оплати, нарахованих і сплачених сум за здійснені перевезення і надані послуги, пов`язані з перевезенням вантажу та надавати Замовнику відповідні розрахункові документи в електронній формі (підпункти 2.3.3, 2.3.4 пункту 2.3 Договору). Згідно із підпунктом 2.3.5 пункту 2.3 Договору Перевізник зобов`язаний складати документи, передбачені пунктами 1.3, 1.4 та розділом 4 Договору, щодо нарахування сум платежів. Визначення "первинні документи" наведено у пункті 1.3 Договору та означає, що це документи, які містять відомості про господарську операцію та підтверджують її здійснення, зокрема: перевізні документи, зведена відомість, накопичувальна картка, відомість плати за користування вагонами та контейнерами, за подання, забирання вагонів та маневрову роботу, інші. Розмір провізних платежів за перевезення вантажу у вагонах Замовника та вагонах залізниць інших держав, додаткових зборів з перевезення, розраховується за ставками і тарифами, які визначаються у відповідності до умов Збірника Тарифів (пункт 3.1 Договору). Згідно з пунктом 4.1 Договору розрахунки за договором здійснюються через філію "Єдиний розрахунковий центр залізничних перевезень" АТ "Укрзалізниця". У разі незгоди з нарахованими платежами та сумою списаних з особового рахунку коштів, Замовник для проведення перевірки письмово повідомляє Перевізника на вказану в розділі 7 договору адресу філії "Центр транспортної логістики" АТ "Укрзалізниця" (пункт 4.8 Договору). Згідно з пунктом 7.4 Договору у випадку задоволення грошових вимог (претензій) Замовника, Перевізник має право відобразити відповідні грошові суми на особовому рахунку Замовника в якості попередньої оплати. Належним способом захисту в судовому порядку прав та інтересів Замовника щодо відображення перевізником в особовому рахунку використання Замовником коштів (провізних платежів, неустойки, відшкодування збитків, інших), є відновлення становища, яке існувало до їх порушення - внесення відповідних змін до особового рахунку Замовника про зарахування коштів на нього. Відповідно до пункту 8.1 Договору сторони домовились про використання електронного документообігу. Для організації електронного документообігу використовуються власні інформаційні системи Перевізника. Згідно із пунктом 9.4 Договору зміни (доповнення) до договору Перевізник здійснює шляхом викладення в новій редакції договору в цілому або окремих його частин та їх оприлюднення на веб-сайті http://uz-cargo.com/ з накладенням КЕП. Зміни до Договору, в тому числі ставки плати, коефіцієнти та інші умови платежів, вступають в дію через 30 календарних днів від дня їх оприлюднення або пізніше, якщо це вказано в повідомленні про оприлюднення. Зміни до Договору, які зменшують розмір провізних платежів, ставок, коефіцієнтів та інших розрахункових величин, також можуть вступати в дію раніше ніж 30 календарних днів від дня їх оприлюднення. Пунктом 1.10 Договору встановлено, що Договір є укладеним з дня надання Замовнику Перевізником Інформаційного повідомлення про укладення Договору, але не раніше дня введення його в дію відповідно до пункту 12.1 Договору. Відповідно до пункту 12.1 Договір діє з дня укладення, але не раніше дати введення в дію, що визначається Перевізником в повідомленні про оприлюднення договору здійсненого на веб-сайті http://uz-cargo.com/ та діє до його припинення. Дата введення в дію не може бути раніше 30 днів з дня оприлюднення Договору. На виконання підпункту 2.3.3 пункту 2.3 Договору для проведення розрахунків і обліку сплачених сум для позивача відкрито особовий рахунок з наданням коду платника НОМЕР_1. Згідно із пунктом 14 Договору невід`ємною частиною Договору є додатки, зокрема, Додаток 1-4 "Умови накопичення вагонів" та Додаток 1-5 "Умови продажу послуг з використання вагонів АТ "Укрзалізниця" із застосування ЕТС "ProZorro.Продажі". Відповідно до пункту 14.1 Договору у випадку, якщо додатками до Договору визначені умови інші ніж в основному тексті Договору, такі умови Додатків мають переважну силу над умовами основного тексту Договору. Згідно із пунктом 1 Додатку 1-5 до Договору сторони домовились, що умови цього Додатку до Договору застосовуються до правовідносин сторін з моменту визначення Замовника Переможцем електронних торгів (аукціону) за результатами участі в електронних торгах (аукціоні) відповідно до Регламенту ЕТС Укрзалізниці з урахуванням особливостей, визначених пунктом 9.2 цього Додатку до Договору. Умови цього Додатку до Договору мають пріоритет над умовами Договору. Інші умови Договору, не визначені цим Додатком до Договору, застосовуються в частині що не суперечить цьому Додатку. Відповідно до пункту 2 Додатку 1-5 до Договору електронні торги (аукціон) - процес визначення переможця електронних торгів (аукціонів) щодо використання вагонів власності АТ "Укрзалізниця" (далі - власні вагони Перевізника) під час здійснення перевезень вантажів, який здійснюється із застосуванням ЕТС на електронних майданчиках на умовах та в порядку, встановлених Регламентом роботи електронної торгової системи ProZorro.Продажі щодо проведення електронних торгів щодо продажу послуг із використання власних вагонів Перевізника під час здійснення перевезень вантажів (далі - Регламент ЕТС Укрзалізниця). Маршрутний поїзд згідно із пунктом 1.3 Договору - це вантажний поїзд, одночасно пред`явлений до перевезення Замовником, який відповідає установленій Перевізником масі та/або довжині та прямує без переробки на одну станцію призначення/вихідну станцію. Маршрутний поїзд може бути оформлений одним або декількома перевізними документами. 28.10.2023 Товариством з обмеженою відповідальністю «Грейнсвард» відвантажено, а залізницею прийнято 52 вагони у складі одного маршрутного поїзда №102803 зі станції Кролевець Південно-Західної залізниці на станцію Одеса-Порт (експ.) насіння сої, що підтверджується перевізними документами №№ 33553330, 33553355, 33553389, 33553421, 33553439, 33553447, 33553454, 33553462 та відомостями вагонів до них. За час накопичення маршрутного поїзда №102803 станцією Кролевець Південно-Західної залізниці нараховано: плату за організацію перевезень і накопичення власного рухомого складу у розмірі 17 939,45 грн., що підтверджується накопичувальною карткою №10111176 та переліком №20231114; збір за зберігання вантажів у вагонах у розмірі 74 272,80 грн з ПДВ, що підтверджується накопичувальною карткою №31101109 та переліком №20231031; плату за користування вагонами у розмірі 29 926,32 грн, що підтверджується відомістю № 28100493 та переліком №20231030. Оскільки на підставі накопичувальної картки від 31.10.2023 №31101109 станцією Кролевець Південно-Західної залізниці нараховано та списано з особового рахунку позивача збір за зберігання вантажу у вагонах на коліях загального користування в сумі 74 272,80 грн за час накопичення маршрутного поїзда №102803, Товариство звернулося до суду з даним позовом про зобов`язання Залізниці внести зміни до особового рахунку позивача НОМЕР_1 шляхом відображення (відновлення, збільшення) на ньому цієї грошової суми, посилаючись на неправомірність таких дій відповідача. Відповідно до частини 1 статті 307 Господарського кодексу України (далі по тексту - ГК України) за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Згідно із статтею 908 ЦК України перевезення вантажу здійснюється за договором перевезення; загальні умови визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. За змістом частини 2 статті 307 ГК України та частин 2, 3 статті 909 Цивільного кодексу України (далі по тексту - ЦК України) договір перевезення вантажу укладається в письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складанням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства. Перевізники зобов`язані забезпечувати вантажовідправників бланками перевізних документів згідно з правилами здійснення відповідних перевезень. Згідно з частиною 1 статті 909 ЦК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Частиною 1 статті 901 ЦК України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Відповідно до частини 1 статті 903 ЦК України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки, та в порядку, що встановлені договором. Статтею 6 Статуту залізниць України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998 №457 (далі по тексту - Статут) визначено термін накладна - це основний перевізний документ встановленої форми, оформлений відповідно до цього Статуту та Правил і наданий залізниці відправником разом з вантажем. Накладна є обов`язковою двосторонньою письмовою формою угоди на перевезення вантажу, яка укладається між відправником та залізницею на користь третьої сторони - одержувача. Накладна одночасно є договором на заставу вантажу для забезпечення гарантії внесення належної провізної плати та інших платежів за перевезення. Накладна супроводжує вантаж на всьому шляху перевезення до станції призначення. Згідно із статтями 61, 62 Статуту тарифи на перевезення, збори і штрафи, встановлені відповідно до чинного законодавства, публікуються у Збірниках правил перевезень і тарифів залізничного транспорту. Тарифи на перевезення і ставки зборів, затверджені залізницями, публікуються у засобах масової інформації із зазначенням терміну введення їх у дію. Порядок розрахунків за перевезення і послуги встановлюється Укрзалізницею згідно з чинним законодавством. Належні за перевезення вантажів і надання додаткових послуг платежі можуть вноситися готівкою, чеками, безготівково, якщо інше не передбачено законодавством, на станціях відправлення або передоплатою через розрахункові підрозділи залізниць. Пунктом 46 Статуту встановлено, вантажі, що прибули, зберігаються на станції безкоштовно протягом доби. Цей термін обчислюється з 24-ої години дати вивантаження вантажу (контейнера) засобами залізниці або з 24-ої години дати подачі вагонів під вивантаження засобами одержувача. За зберігання вантажу на станції понад зазначений термін справляється плата, встановлена тарифом. Відповідно до статті 71 Статуту взаємовідносини залізниці з підприємством, порядок і умови експлуатації залізничних під`їзних колій, визначаються договором. Порядок подачі і забирання вагонів і контейнерів на залізничній під`їзній колії встановлюється договором на експлуатацію залізничної колії (договором на подачу та забирання вагонів). За умовами Додатку 1-4 до Договору "Умови накопичення вагонів" на окреме замовлення Перевізник надає послугу Замовнику з накопичення порожніх та/або з вантажем власних вагонів Перевізника та/або вагонів Замовника на коліях загального користування станцій накопичення для відправлення їх групами, маршрутними поїздами або контейнерними поїздами на станції призначення (далі - накопичення вагонів) (пункт 1 Додатку 1-4). Станціями накопичення можуть бути станції відправлення та/або станції на шляху прямування вагонів до станції призначення (пункт 2 Додатку 1-4). На станціях накопичення на шляху прямування Перевізник контролює накопичення вагонів відповідно до заявки Замовника для подальшого формування поїзду та відправлення на станцію призначення (пункт 5 Додатку 1-4). Початком накопичення є: на шляху прямування порожніх та/або з вантажем - прибуття вагонів на станцію накопичення; на станції відправлення - момент фактичної передачі Замовником вагонів Перевізнику (пункт 6 Додатку 1-4). Часом закінчення накопичення вагонів є: на шляху прямування порожніх та/або з вантажем - формування поїзду з таких вагонів: на станції відправлення - приймання останнього вагону Перевізником (пункт 7 Додатку 1-4). Час перебування вагонів на коліях загального користування станції накопичення відображається в акті загальної форми ГУ-23 (пункт 8 Додатку 1-4). За послугу з накопичення вагонів Замовник сплачує: плату за вільним тарифом "Організація перевезень і накопичення власного рухомого складу" відповідно до Додатку 1-1 до Договору. При нарахуванні такої плати 1 вагоно-доба розраховується з округленням неповної доби (24 години від початку накопичення) до повної (24 години до закінчення накопичення) (підпункт 9.1 пункту 9 Додатку 1-4); за затримку вагонів Замовника: платежі пов`язані з затримкою вантажу на шляху прямування з вини Замовника згідно з Збірником тарифів та Правилами перевезення вантажів (підпункт 9.2 пункту 9 Додатку 1-4); за затримку власних вагонів Перевізника: платежі пов`язані з затримкою вантажу на шляху прямування з вини Замовника згідно з Збірником тарифів та Правилами перевезення вантажів та пункту 3.4 Договору. Плата за маневрову роботу під час надання послуг з накопичення Замовнику не нараховується (підпункт 9.3 пункту 9 Додатку 1-4). Нарахування платежів відбувається на станції накопичення за накопичувальною карткою ФДУ-92, відомістю плати за користування вагонами ГУ-46 з коду платника Замовника, яким замовлено надання такої послуги (пункт 10 Додатку 1-4). Пунктом 3.4 Договору визначено, що Замовник зобов`язаний сплачувати у визначеному Договором розмірі плату за користування власними вагонами Перевізника: під час виконання вантажених операцій на місцях загального користування; переданих Замовнику на місцях незагального користування; затриманих на станціях в очікування подавання під вантажні або інші операції, з причин, які не залежать від Замовника; затриманих під час перевезення з інших причин, які не залежать від Перевізника (далі - плата за користування власними вагонами перевізника). Згідно із пунктом 8 Правил зберігання вантажів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 № 644, у редакції від 28.11.2014, зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 24.11.2000 за № 866/5087 (далі по тексту - Правила) збір за зберігання вантажів у вагонах (контейнерах) у разі затримки їх з вини одержувача (відправника) після закінчення терміну безоплатного зберігання сплачується незалежно від місця затримки (на станції призначення та на підходах до неї, на прикордонних, припортових станціях тощо). Термін безоплатного зберігання обчислюється: якщо на станції призначення вивантаження здійснюється засобами: залізниці - з 24-ої години дати вивантаження вантажів; одержувача - з 24-ої години дати подавання вагонів під вивантаження; при переадресуванні - після двох годин з моменту повідомлення про прибуття вантажу; при затримці - з моменту затримки. Відповідно до пункту 9 Правил за зберігання на місцях загального користування та на коліях станції відправлення вантажів, завантажених у вагони (контейнери), які простоюють в очікуванні оформлення перевезення (у тому числі під митним оформленням та з інших причин, не залежних від залізниці), збір сплачується з моменту ввезення вантажу на станцію до моменту закінчення затримки. Водночас оформлення/не оформлення окремої накладної на кожну групу вагонів з маршрутного потягу, або одного документа на весь маршрутний потяг ніяк не впливає на відправлення маршрутного потягу до моменту формування (накопичення) складу в 50 вагонів з вантажем. Накопичення вагонів з вантажем (маршрут) у цьому випадку відбувається в межах договірних відносин (є предметом послуги, за яку сплачується тариф), отже, не може кваліфікуватись як "матеріальна відповідальність" та не має такого елементу, як вина відправника. Згідно положень пунктів 8 та 9 Правил нарахування збору за зберігання вантажу на коліях загального користування відбувається у разі наявності вини відправника у затримці та у разі, коли простій відбувся в очікуванні оформлення перевезення (у тому числі з причин, не залежних від Залізниці). Пункт 9 Правил застосовується у випадку сформованого до відправки відправлення (вагону), причиною затримки/невідправлення якого є "очікування оформлення документів". Відтак, відповідне нарахування є штрафними санкціями (матеріальною відповідальністю) до вантажовідправника, яке направлено на скорочення часу простою вже готових до відправлення вагонів в період оформлення документів на таку відправку. Накопичення вагонів з вантажем (маршрут) відбувалося на підставі договірних відносин, предметом яких є послуги, за які сплачується тариф, що вказує на відсутність такого елементу складу правопорушення, як вина позивача. Затримка вагонів під час накопичення останніх для формування маршрутного поїзду не може кваліфікуватись як порушення зобов`язань з боку позивача (замовника послуги), оскільки цілком відповідають умовам укладеного сторонами Договору, який передбачає надання послуги з накопичення вагонів, та Додатку № 1-4 до нього. Таким чином, у період накопичення вагонів з вантажем з метою формування відповідачем маршрутного потягу у останнього не було підстав застосовувати матеріальну відповідальність до позивача за зберігання вантажу на коліях загального користування на суму 74 272, 80 грн, приймаючи до уваги, що у цей час здійснювалось накопичення вагонів з вантажем у відповідності до умов Додатку №1-4 до Договору з метою формування відповідачем маршрутного потягу. Верховний Суд у постановах від 01.02.2024 у справі №915/305/22 та від 09.04.2024 у справі №915/5/23 виснував, що пункти 8, 9 Правил зберігання вантажів не можуть застосовуватись до спірних правовідносин, оскільки затримка вагонів відбулась з обставин, що залежали від відповідача, а саме: наявність договірних відносин з накопичення вагонів на коліях відповідача з метою формування маршрутного потяга. Відповідно до умов Додатку 1-4 до Договору "Умови організації накопичення вагонів" у період "накопичення" сплачується плата, встановлена у пункті 9.1. цього Додатку - за вільним тарифом "Організація перевезень і накопичення власного рухомого складу" відповідно до Додатку 1-1 до Договору. При цьому Додаток №1-1 - це "Ставки плати за додаткові послуги, пов`язані з перевезенням вантажів, що надаються за вільними тарифами". У період затримки вагонів з вини Замовника (саме затримки вагонів, а не накопичення) сплачуються платежі, пов`язані з затримкою вантажу на шляху прямування. При цьому обов`язковим елементом, встановленим для застосування пункту 9.2. Додатку № 1-4 до Договору, є "затримка з вини Замовника", зазначеного Залізницею не доведено. Пункт 9 Додатку 1-4 до Договору не ототожнює, а розділяє поняття "накопичення рухомого складу" (підпункт 9.1 пункту 9) та "затримку вагонів Перевізника" (підпункт 9.2 пункту 9). Таким чином, Залізниця неправомірно списала з рахунку позивача збір за зберігання вантажу відповідно до пункту 9 Правил при накопиченні вагонів з вантажем для формування відповідачем маршрутного потягу у сумі 74 272, 80 грн з ПДВ на підставі накопичувальної картки №31101109 від 31.10.2023. Доводи Залізниці про те, що нею правомірно нараховано позивачу збір за зберігання вантажу у зв`язку із чим 31.10.2023 сформовано накопичувальну накладну №31101109, яку підписав позивач без зауважень та заперечень судом апеляційної інстанції до уваги не приймаються, оскільки згідно з підпунктом 2.1.7 пункту 2.1 Договору Замовник зобов`язаний підписувати не пізніше двох робочих днів від дати надання послуг, зокрема, накопичувальні картки зборів за роботи (послуги) та штрафів, пов`язаних з перевезенням вантажів (вантажобагажу) форми ФДУ-92. Підписання позивачем напопичувальної картки не може позбавити його права на судовий захист при наявності порушеного права. Апелянт просив про застосування строків позовної давності, встановлених статтями 134 і 136 Статуту та статтею 315 Господарського кодексу України. Згідно з ч. 1 ст. 258 ЦК України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Однак, суд апеляційної інстанції зазначає, що оскільки спірні грошові кошти фактично були списані не на виконання умов договору, а відтак такий позов не може бути визнаний як такий, що випливає з перевезення, встановлені ст.ст. 134, 136 Статуту залізниць України, ч.ч. 1-4 ст. 315 ГК України спеціальні строки позовної давності до таких вимог не застосовуються, позов поданий в порядку приписів ст. 1212 ЦК України, до яких застосовується загальний строк позовної давності, який позивачем не пропущений. Окрім того, пунктом 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України встановлено, що у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 №64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 №2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану. Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції відхиляє як необґрунтовані мотиви відповідача про пропуск строків позовної давності, оскільки на день звернення позивача до суду з даним позовом останнім строк позовної давності пропущено не було. Щодо клопотання представника позивача про розподіл судових витрат, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, колегія суддів встановила наступне. Конституцією України визначено, що кожен має право на професійну правничу допомогу (стаття 59). За статтею 131-2 Конституції України для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура. За приписами статті 16 ГПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Згідно положень ГПК України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частина 3 статті 2 ГПК України). Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості: ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову/апеляційної скарги, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору. У постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19 вказано, що метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості: ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору. Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи: 1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 ГПК України); 2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 ГПК України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу; 3) розподіл судових витрат (стаття 129 ГПК України). Відповідно до частин 1, 3 статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. Частиною 1 статті 124 ГПК України визначено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи. Згідно із частинами 1-3 статті 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Відповідно до частини 8 статті 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву (ч. 8 ст. 129 ГПК України). Оскільки в процедурі спрощеного провадження стадія судових дебатів відсутня, то вимога частини восьмої статті 129 Господарського процесуального кодексу України про подання доказів щодо розміру понесених судових витрат до закінчення судових дебатів - не може розповсюджуватися на сторін у справі, яка розглядається у спрощеному провадженні. У такому разі підлягає застосуванню інша вимога частини восьмої статті 129 Господарського процесуального кодексу України про подання доказів щодо розміру понесених судових витрат протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду (пункт 4.2.4 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду 06.10.2020 у справі №922/376/20). У відзиві на апеляційну скаргу, поданому до Північного апеляційного господарського суду 13.04.2025 у строк встановлений ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.04.2025 про відкриття апеляційного провадження у даній справі, позивачем зазначено попередній (орієнтовний) розмір витрат на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції становить 6 000,00 грн. Відповідні докази на підтвердження розміру понесених витрат на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції позивачем подано 17.04.2025 на суму 3 000, 00 грн. Відповідно до статті 901 Цивільного кодексу України (далі по тексту - ЦК України) за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання. Згідно із частиною 1 статті 58 ГПК України представником у суді може бути адвокат або законний представник. Адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правничої допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правничої допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правничої допомоги. Ордер - письмовий документ, що у випадках, встановлених цим Законом та іншими законами України, посвідчує повноваження адвоката на надання правничої допомоги. Ордер видається адвокатом, адвокатським бюро або адвокатським об`єднанням та повинен містити підпис адвоката. Рада адвокатів України затверджує типову форму ордера. Адвокат зобов`язаний діяти в межах повноважень, наданих йому клієнтом, у тому числі з урахуванням обмежень щодо вчинення окремих процесуальних дій (частини 1, 2, 4 статті 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05.07.2012 №5076-VI (далі по тексту - Закон №5076-VI). Згідно із частиною 1 статті 27 Закону №5076-VI договір про надання правничої допомоги укладається в письмовій формі. Відповідно до статті 30 Закону №5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. Судом апеляційної інстанції встановлено, що 04.01.2021 між позивачем (Клієнт) та Адвокатським об`єднанням "Право, бізнес і фінанси", в особі партнера Накоп`юка Ярослава Володимировича, укладено Договір про надання правової допомоги №17-01, за умовами якого Клієнт доручає, а Об`єднання бере на себе зобов`язання всіма законними методами та способами надавати Клієнту правову допомогу в усіх справах, які пов`язані або можуть бути пов`язані із захистом та відновленням порушених, оспорюваних чи невизнаних прав та законних інтересів Клієнта в обсязі та на умовах, передбачених даним Договором. З метою здійснення захисту Клієнта та представництва його інтересів, Об`єднання доручає здійснення усіх необхідних дій, пов`язаних з виконанням даного Договору, адвокату Накоп`яку Ярославу Володимировичу (надалі - Адвокат). За результатами надання правової допомоги складається Акт виконаних робіт (наданих послуг), який підлягає підписанню Клієнтом протягом трьох днів з моменту отримання. Акт вважається підписаним, а Договір виконаним у повному обсязі у випадку якщо протягом вказаного строку Клієнт не заявить письмові вмотивовані заперечення (пункт 4.10. Договору в редакції додаткової угоди від 07.07.2021 № 1). Згідно з пунктом 5.1 Договору про надання правової допомоги №17-01 від 04.01.2021 в редакції додаткової угоди від 07.07.2021 №1 Договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами та є безстроковим і діє до моменту волевиявлення сторонами на його припинення. На підтвердження розміру судових витрат за надання професійної правничої допомоги у суді апеляційної інстанції у даній справі позивачем надано суду Акт виконаних робіт (наданих послуг) №17-01/487 від 14.04.2025, рахунок на оплату №17-01/487 від 14.04.2025 та платіжну інструкцію №9129 від 14.04.2025. Для суду не є обов`язковими зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний правовий висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18, від 16.11.2022 у справі №922/1964/21. Розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги у разі надання відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою. Аналогічних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц, об`єднана палата Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19. Під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5 - 7 та 9 статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. Такі висновки щодо застосування статей 126, 129 ГПК України викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі по тексту - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява №19336/04). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. Отже, саме суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи був їх розмір обґрунтованим. Згідно із частинами 4, 5 статті 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові від 15.06.2022 у справі №910/12876/19 зазначила, що обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Відповідач своїм правом, визначеним у частині 5 статті 126 ГПК України, не скористався та не надав заперечення щодо розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката у суді апеляційної інстанції. Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи. ЄСПЛ вказав, що заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим (рішення у справі "Гімайдуліна і інші проти України" та у справі "Баришевський проти України" від 26.02.2015). У рішення від 18.02.2022 у справі "Чоліч проти Хорватії" ЄСПЛ зазначив (п. 77), що згідно з практикою ЄСПЛ скаржник має право на відшкодування витрат у випадку, якщо такі витрати були дійсними, необхідними а також були розумними у своєму розмірі. Тобто ЄСПЛ підкреслює необхідність об`єднання об`єктивного критерію (дійсність витрат) та суб`єктивного критерію, розподіляючи суб`єктивний критерій на якісні показники (необхідність витрат для цілей конкретної справи) та кількісні (їх розумність). В цілому нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат, як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін. Вказаний правовий висновок викладено у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі №910/12876/19. Отже, суд має враховувати: складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов`язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмета спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом. Аналогічний правовий висновок викладено в додатковій постанові об`єднаної палати Верховного Суду від 18.02.2022 у справі №925/1545/20. У постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 сформовано правовий висновок про те, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, приписами статей 123 - 130 ГПК України, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг. У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який тим не менш повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині четвертій статті 126 ГПК України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка стверджує про неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування щодо невідповідності заявлених витрат цим критеріям. Судом апеляційної інстанції при розгляді клопотання представника позивача про розподіл судових витрат взято до уваги складність справи та наданих адвокатом послуг; час, витрачений адвокатом на надання послуг, обсяг наданих адвокатом послуг. За висновком суду апеляційної інстанції розмір витрат на правничу допомогу, які представником позивача заявлені до стягнення у суді апеляційної інстанції, не є завищеними та не співмірними зі складністю справи та наданими адвокатом послугами; часом, витраченим адвокатом на надання послуг, обсягом наданих адвокатом послуг, враховуючи вартість однієї години роботи Адвоката складає 1 000,00 грн. Відповідно до частини 4 статті 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (частина 5 статті 236 ГПК України). За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про задоволення клопотання представника позивача про розподіл судових витрат та стягнення з відповідача на користь позивача 3 000, 00 грн витрат на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції. Згідно із частиною 3 статті 13 ГПК України та частиною 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Відповідно до частини 1 статті 73, статей 76, 77 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Згідно із частиною 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Частинами 4, 5 статті 236 ГПК України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, серед іншого (пункти 32-41), звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; для цього потрібно логічно структурувати рішення і викласти його в чіткому стилі, доступному для кожного; судові рішення повинні, у принципі, бути обґрунтованим; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на аргументи сторін та доречні доводи, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Відповідно до частини 4 статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. У справі «Салов проти України» від 06.09.2005 Європейський Суд з прав людини наголосив на тому, що згідно ст. 6 Конвенції рішення судів достатнім чином містять мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (рішення від 27.09.2001 у справі «Hirvisaari v. Finland»). У рішенні звертається увага, що статтю 6 параграф 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення, може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи (рішення від 09.12.1994 у справі «Ruiz Torija v. Spain»). У рішеннях ЄСПЛ склалась стала практика, відповідно до якої рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи. Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення. У справі «Трофимчук проти України» Європейський суд з прав людини також зазначив, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод. У пункті 53 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Федорченко та Лозенко проти України» від 20.09.2012 зазначено, що при оцінці доказів суд керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими. Судом апеляційної інстанції при винесені даної постанови було надано обґрунтовані та вичерпні відповіді доводам апелянта із посиланням на норми матеріального і процесуального права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин. Відповідно до статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що рішення Господарського суду міста Києва від 04.03.2025 у справі №910/616/25 прийняте з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційна скарга відповідача задоволенню не підлягає. Згідно статті 129 ГПК України судові витрати за подання апеляційної скарги та витрати на професійну правничу допомогу покладаються на апелянта (відповідача). Керуючись статтями 129, 255, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Господарського суду міста Києва від 04.03.2025 у справі №910/616/25 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 04.03.2025 у справі №910/616/25 залишити без змін.

3. Судові витрати за подання апеляційної скарги покласти на Акціонерне товариство «Українська залізниця».

4. Стягнути з Акціонерного товариства "Українська залізниця" (вул. Єжи Гедройця, буд. 5, м. Київ, ідентифікаційний код в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 40075815) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Грейнсвард" (вул. Івана Федорова, буд. 32, літ. А, 3-ий поверх, м. Київ, ідентифікаційний код в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 41564379) 3 000, 00 грн (три тисячі гривень 00 копійок) витрат на професійну правничу допомогу.

5. Видачу наказу на виконання даної постанови доручити Господарському суду міста Києва.

6. Матеріали справи №910/616/25 повернути до Господарського суду міста Києва.

7. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах в порядку і строки, визначені в ст. ст. 287, 288, 289 Господарського процесуального кодексу України. Головуючий суддя С.В. Владимиренко Судді А.М. Демидова І.П. Ходаківська