Постанова Тернопільський апеляційний суд № 602/28/25

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 602/28/25Головуючий у 1-й інстанції Наумчук В.А. Провадження № 22-ц/817/507/25 Доповідач - Гірський Б.О. Категорія - П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 09 червня 2025 року м. Тернопіль Тернопільський апеляційний суд в складі: головуючого - Гірського Б.О. суддів - Костіва О.З., Храпак Н.М. розглянув в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу №602/28/25 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» від імені якого діє адвокат Тараненко Артем Ігорович на рішення Лановецького районного суду Тернопільської області від 25 лютого 2025 року (ухвалене суддею Наумчуком В.А.) в справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, - ВСТАНОВИВ: У січні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» (далі - ТОВ «Юніт Капітал» ) звернулося в суд із вказаним позовом. В обґрунтування заявлених вимог зазначали, що 31.01.2020 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та відповідачем укладений кредитний договір №434954920 у формі електронного документа з використанням електронного підпису, на підставі якого ОСОБА_1 надано кредит у сумі 15000 грн. на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов`язався повернути кредит у визначені договором терміни та сплатити проценти за користування кредитом, відповідно до умов, зазначених у цьому договорі. Право грошової вимоги за указаним кредитним договором переходило тричі на підставі договорів факторингу: від ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» до ТОВ «Таліон Плюс»; від ТОВ «Таліон Плюс до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та від ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» до позивача - ТОВ «Юніт Капітал». Згідно останнього договору факторингу від 02.12.2024 року №02/12/24, укладеного між ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та ТОВ «Юніт Капітал», на підставі акту прийому-передачі реєстру боржників, до позивача перейшло право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором №434954920, яка становить 30510,20 грн. та складається з 14080,00 грн. заборгованості за кредитом та 16430,20 грн. заборгованості за нарахованими і несплаченими відсотками за користування кредитом. З огляду на наведене, просили стягнути з відповідача на свою користь вищевказаний розмір заборгованості, а також судові витрати, які складаються з 2 422,40 грн. сплаченого судового збору та 6 000 грн. витрат на професійну правничу допомогу. Рішенням Лановецького районного суду Тернопільської області від 25 лютого 2025 року у задоволенні позовних вимог відмовлено. В апеляційній скарзі представник ТОВ «Юніт Капітал» - адвокат Тараненко А.І. просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі. Звертає увагу на те, що строк дії Договору факторингу № 28/1118-01 розпочинається від 28.11.2018 та діє до 31.12.2024 включно (із урахуванням додаткових угод), відповідно цей договір є рамковою угодою та підтверджує згоду двох сторін співпрацювати протягом визначеного проміжку часу. Вважає, що відповідно до витягу з реєстру прав вимоги, ТОВ «Таліон Плюс» отримало право вимоги до відповідача у справі та аналогічні обставини мали місце і щодо послідуючого відступлення прав вимоги до відповідача іншим кредиторам, останнім з яких є позивач у справі (до якого право вимоги перейшло на підставі Акту прийому-передачі Реєстру Боржників за Договором факторингу №02/12/24-У від 02.12.2024 року. Відзиву на апеляційну скаргу не надходило. За змістом ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Згідно ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження з особливостями встановленими цією главою. В силу положень ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Ознайомившись з матеріалами справи, доводами апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків. Судом встановлено, що 31 січня 2020 року ОСОБА_1 дистанційно з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором підписав договір № 434954920 з Товариством з обмеженою відповідальністю «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» (далі у тексті ТОВ «Манівео») та Додаток № 1 до цього договору «Графік розрахунків», що підтверджується доданими до позовної заяви копіями зазначених документів (а.с. 11-12). Згідно з п. 1.1 згаданого вище договору ТОВ «Манівео» зобов`язується надати позичальникові кредит без конкретної споживчої мети на суму 15000 грн. на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом, нараховані згідно п.1.3, п. 1.4 або п. 1.5 цього договору. За умовами договору № 434954920 від 31.01.2020 кредит надається (договір укладається) строком на 30 днів від дати отримання кредиту позичальником (п. 1.2 договору). За п. 1.3 договору на період строку, визначеного п. 1.2 договору, нарахування процентів за користування кредитом здійснюється за дисконтною ставкою в розмірі 0,01 відсотків від суми кредиту за кожний день користування кредитом. Пунктом 1.4 договору обумовлено, що у випадку користування кредитом понад строк, встановлений п. 1.2 договору, умови щодо нарахування процентів за дисконтною ставкою скасовуються і до взаємовідносин між сторонами застосовується базова процентна ставка в розмірі 1,70 відсотків від суми кредиту за кожний день користування кредитом, відповідно до чого позичальник зобов`язується сплатити товариству різницю між фактично сплаченими процентами за дисконтною ставкою та нарахованою базовою процентними ставками за весь строк користування кредитом (від дати отримання кредиту до фактичної дати його повернення). Згідно з п. 1.5 договору базова процентна ставка за користування кредитом не застосовується протягом строку користування кредитом, вказаного в п. 1.2 договору, виключно за умови якщо розмір базової процентної ставки більший ніж 1,70 відсотків від суми кредиту за кожен день користування кредитом. В усіх інших випадках нарахування процентів за базовою процентною ставкою здійснюється відповідно до п. 1.4 цього договору. В день укладення Кредитного договору на виконання його умов ТОВ «Манівео» здійснило переказ коштів у сумі 15000 грн. за платіжним дорученням №00f69e5a-aa05-4310-90b9-54918709be07 від 31.01.2020 року, у якому отримувачем зазначений відповідач та у призначенні платежу міститься посилання на дату і номер Кредитного договору (а.с. 23). Факт надання кредитних коштів відповідачу також підтверджується довідкою №11/2024 АТ КБ «Приватбанк» від 18.11.2024 року про здійснення за дорученням ТОВ «МАНІВЕО» успішних платежів через платіжний сервіс LiqPay Приватбанка на карти клієнтів (а.с. 24-25). Згідно із розрахунку заборгованості ТОВ «Манівео» відповідач вносив кошти на виконання Кредитного договору, здійснивши сім платежів на загальну суму 17 610 грн, однак здійснював їх не своєчасно і не в повному обсязі, повернення кредиту та сплату нарахованих процентів здійснив частково (а.с. 53-54). 28.11.2018 ТОВ «Манівео» (Клієнт) та Товариство з обмеженою відповідальністю «ТАЛІОН ПЛЮС» (Фактор) підписали договір факторингу №28/1118-01 (далі у тексті договір №28/1118-01), за п. 2.1 якого згідно умов цього договору Клієнт зобов`язується відступити Фактору права вимоги, зазначені у відповідних Реєстрах прав вимоги, а Фактор зобов`язується їх прийняти та передати грошові кошти у розпорядження Клієнта за плату на умовах, визначених цим договором (а.с. 26-31). Відповідно до п. 8.1, 8.2 договору №28/1118-01 строк цього договору починає свій перебіг у момент його підписання уповноваженими представниками сторін та закінчується 28.11.2019. 28 листопада 2019 року сторони договору №28/1118-01 уклали додаткову угоду №19 до цього договору, якою п. 8.2 договору виклали у наступній редакції: «строк дії цього договору починає свій перебіг у момент, визначений у п. 8.1 цього договору та закінчується 31.12.2020, але в будь-якому разі до моменту належного та повного виконання сторонами взятих на себе зобов`язань за цим договором». Всі інші умови договору факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018 залишені без змін (а.с. 32). В подальшому сторони неодноразово продовжували строк дії договору №28/1118-01 додатковими угодами №26 від 31.12.2020, №27 від 31.12.2021, №31 від 31.12.2022, №32 від 31.12.2023 аж до 31 грудня 2024 року. 08 липня 2020 року ТОВ «МАНІВЕО» та ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» підписали Реєстр прав вимоги №88 на виконання договору факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018, у якому зазначені: П.І.Б. відповідача, його РНОКПП, номер ( НОМЕР_1 ) та дата (31.01.2020) Кредитного договору, сума заборгованості за тілом кредиту (14080,00 грн) та за відсотками (15233,40 грн). У довідці за вих.№434954920/ФК від 02.12.2024, підписаній директором ТОВ «Манівео» С.Сінченко, вказано, що ТОВ «Манівео» підтверджує, що 08.07.2020 було здійснено відступлення права вимоги за кредитним договором №434954920 від 31.01.2020, укладеного зі ОСОБА_1 , ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» згідно укладеного договору факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018 (а.с.60 - на звороті). Окрім того, 05.08.2020 ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» (Клієнт) та ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ОНЛАЙН ФІНАНС» (Фактор) підписали договір факторингу №05/0820-01 від 05.08.2020 (далі у тексті договір №05/0820-01), згідно умов якого Клієнт зобов`язується відступити Фактору права вимоги, зазначені у відповідних Реєстрах прав вимоги, а Фактор зобов`язується їх прийняти та передати грошові кошти у розпорядження Клієнта за плату на умовах, визначених цим договором (а.с. 40-42). За п. 8.2 договору №05/0820-01 строк цього договору починає свій перебіг у момент, визначений у п. 8.1 цього договору та закінчується 04.08.2021, але в будь-якому разі до моменту належного та повного виконання сторонами взятих на себе зобов`язань за договором. Додатковою угодою №2 від 03.08.2021 сторони договору №05/0820-01 продовжили його дію до 31.12.2022 включно, а додатковою угодою №3 від 30.12.2022 до 30.12.2024 включно (а.с. 43). 31 липня 2023 року ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» та ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС» підписали Реєстр прав вимоги №10 на виконання договору факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018, у якому зазначені: П.І.Б. відповідача, його РНОКПП, номер ( НОМЕР_1 ) та дата (31.01.2020) Кредитного договору, сума заборгованості за тілом кредиту (14080,00 грн) та за відсотками (16430,20 грн). 02 грудня 2024 року позивач, ТОВ «ЮНІТ КАПІТАЛ» (Фактор), та Товариство з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ОНЛАЙН ФІНАНС» (Клієнт) підписали договір факторингу №02/12/24-У (далі у тексті договір №02/12/24-У), згідно п. 1.1 якого Фактор зобов`язується передати грошові кошти у розпорядження Клієнта (ціна продажу) за плату, а Клієнт відступити Факторові право грошової вимоги, строк виконання зобов`язань за якою настав або виникне у майбутньому до третіх осіб боржників, включаючи суму основного зобов`язання (суму позики), плату за позикою (проценти за користування позикою та проценти на прострочену позику), пеню за порушення грошових зобов`язань та інші платежі, право на одержання яких належить клієнту (а.с. 44-50). Також у матеріалах справи містяться Акт приймання-передачі реєстру боржників від 02.12.2024 року та Реєстр боржників від 02.12.2024 до договору №02/12/24-У, підписані його сторонами (а.с. 51-52). У згаданому вище Реєстрі боржників зазначені: П.І.Б. відповідача, його РНОКПП, номер ( НОМЕР_1 ) та дата (31.01.2020) Кредитного договору, сума заборгованості за тілом кредиту (14080,00 грн) та за відсотками (16430,20 грн). Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що первинний договір факторингу, за умовами якого попередньому фактору ТОВ «Таліон Плюс» передано право вимоги за кредитними договорами, був укладений 28 листопада 2018 року, тобто задовго до укладення спірного кредитного договору та позивач не надав доказів на підтвердження оплати за договорами факторингу. Колегія суддів не погоджується із такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне. Згідно з ч.1 ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), а згідно зі ст. 514 цього Кодексу до нового кредитора переходять права первісного кредитора в зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Тобто належним виконанням зобов`язання з боку відповідача є повернення кредиту в строки, розмірі та у валюті, визначеними Кредитним договором. На підставі п. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором Відповідно до змісту ст. 610, ст. 612 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання. Боржник вважається таким, що прострочив виконання, якщо він не виконав його у строк, передбачений умовами договору або встановлений законом. Частиною 1 статті 1078 ЦК України встановлено, що предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Відповідно до п. 1.4. Договору факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018 року «Борг» - означає суми грошових коштів, належні до сплати клієнту боржниками за кредитними договорами, включаючи суми кредиту, процентів за користування кредитом, та будь-які інші суми, що належать до сплати клієнту за кредитними договорами, які нараховані або можуть бути нараховані клієнтом на день набуття цим договором зобов`язальної сили. Відповідно до п. п. 5.3.3 договору факторингу № 28/1118-01від 28.11.2018 року фактор ТОВ «Таліон Плюс» має право розпоряджатися правом вимоги на свій власний розсуд, в тому числі відступати право вимоги на користь третіх осіб. Таким чином, договором передбачено право ТОВ «Таліон Плюс» відступити право вимоги за кредитними договорами. Відповідно до п. 1.3. договору факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018 року (із урахуванням додаткової угоди № 26 від 31.12.2020 року, де договір факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018 року викладено у новій редакції) під правом вимоги розуміється всі права клієнта за кредитними договорами, в тому числі права грошових вимог до боржників по сплаті суми боргу за кредитними договорами, строк платежу за якими настав, а також права вимоги, які виникнуть в майбутньому. Розділом 4 вищезазначеного договору регламентовано порядок відступлення права вимоги: згідно п. 4.1. наявне право вимоги переходить від клієнта до фактора в день підписання ними відповідного реєстру прав вимог по формі, встановленій у відповідному додатку. Право майбутньої вимоги вимоги передається з моменту виникнення такого права вимоги до боржника та додаткового оформлення не потребує. Підписанням реєстру прав вимоги сторони засвідчують передачу права вимоги до боржників в повному обсязі, за відповідним реєстром права вимоги. Право вимоги від первісного кредитора до ТОВ «Таліон Плюс» перейшло в день підписання реєстру прав вимоги №88 08.07.2020 року тобто, під час чинності договору факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018 року, строк дії якого було продовжено додатковими угодами до 31.12.2024 року. Тобто, первісне відступлення права вимоги за кредитним договором №434954920 фактично відбулося після укладення цього договору 31.01.2020 року, що відповідає вимогам ст. 1078 ЦК України. З огляду на фактичні обставини даної справи, колегія суддів приходить до висновку, що наявні в матеріалах справи - копії договорів факторингу, додаткових угод до них, реєстрів права вимоги, реєстру боржників до договору факторингу та акту прийому-передачі реєстру боржників є належними, допустимими та достатніми доказами відступлення права вимоги у даних правовідносинах - від ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» до ТОВ «Таліон Плюс»; від ТОВ «Таліон Плюс до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та від ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» до позивача - ТОВ «Юніт Капітал» по боргових зобов`язаннях ОСОБА_1 за кредитним договором №434954920 від 31.01.2020 року. Відсутність доказів на підтвердження оплати за договорами факторингу (з урахуванням встановлених фактичних обставин даної справи (договорами факторингу (додатковими угодами) було передбачено, що право вимоги до нових кредиторів переходить з моменту підписання сторонами реєстрів прав вимог (акту-прийому передачі реєстру боржників)), не спростовує факту набуття позивачем (та попередніми кредиторами відповідно) права вимоги до відповідача за кредитним договором №434954920 від 31.01.2020 року. Суд першої інстанції не встановив фактичних обставин справи, від яких залежить правильне вирішення спору, не перевірив доводів позивача і дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні позовної вимоги з підстав недоведеності існування права вимоги у позивача за кредитним договором, а тому доводи апеляційної скарги колегія суддів вважає обґрунтованими. З кредитного договору, укладеного між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та відповідачем, вбачається, що у відповідності до вимог частини 1 статті 638 ЦК України між сторонами досягнуто згоди щодо всіх істотних умов договору, який оформлено в електронній формі з використанням одноразового ідентифікатору, і такі дії сторін відповідають приписам чинного законодавства. Оскільки цей договір укладено на сайті позикодавця та ОСОБА_1 підписав його одноразовим ідентифікатором 9Y6YH4M9, відправленим 31.01.2020 року о 15:51:45, тому без отримання повідомлення з відповідним ідентифікатором, без здійснення входу на сайт товариства такий договір не був би укладений. Зазначене відповідає висновкам, що викладені Верховним Судом у постановах від 07 жовтня 2020 року у справі № 132/1006/19 (провадження № 61-1602св20), від 28 квітня 2021 року у справі № 234/7160/20 (провадження № 61-2903св21), від 01 листопада 2021 року у справі № 234/8084/20 (провадження № 61-2303св21), від 14 червня 2022 року у справі № 757/40395/20 (провадження № 61-16059св21), від 08 серпня 2022 року у справі № 234/7298/20 (провадження № 61-2902св21). Оскільки в матеріалах справи міститься копія кредитного договору, який підписано відповідачем одноразовим ідентифікатором, тобто погоджено умови отримання кредитних коштів та відповідальність за порушення погоджених умов, а також підтверджено отримання відповідачем кредитних коштів, відступлення у встановленому законом порядку права вимоги за кредитним договором на користь позивача, відтак апеляційний суд приходить до висновку про наявність у нового кредитора (позивача) права вимоги за кредитним договором №434954920 від 31.01.2020 року. Разом з тим, апеляційний суд не погоджується із заявленою позивачем сумою заборгованості, оскільки згідно розрахунків, наданих позивачем, нарахування відсотків здійснено всупереч вищезазначених умов кредитного договору та поза межами строку дії кредитного договору. Так, за умовами договору № 434954920 від 31.01.2020 кредит надається (договір укладається) строком на 30 днів від дати отримання кредиту позичальником (п. 1.2 договору). За п. 1.3 договору на період строку, визначеного п. 1.2 договору, нарахування процентів за користування кредитом здійснюється за дисконтною ставкою в розмірі 0,01 відсотків від суми кредиту за кожний день користування кредитом. Пунктом 1.4 договору обумовлено, що у випадку користування кредитом понад строк, встановлений п. 1.2 договору, умови щодо нарахування процентів за дисконтною ставкою скасовуються і до взаємовідносин між сторонами застосовується базова процентна ставка в розмірі 1,70 відсотків від суми кредиту за кожний день користування кредитом, відповідно до чого позичальник зобов`язується сплатити товариству різницю між фактично сплаченими процентами за дисконтною ставкою та нарахованою базовою процентними ставками за весь строк користування кредитом (від дати отримання кредиту до фактичної дати його повернення). Таким чином, загальна сума нарахованої за 30 днів заборгованості відповідача перед позивачем за кредитним договором становить 22 650 грн. (15000 грн. тіло кредиту + заборгованість за відсотками 7 650 грн. (15000 х (30 х 0,017). Крім цього, колегія суддів звертає увагу на те, що згідно із розрахунку заборгованості ТОВ «Манівео» відповідач вносив кошти на виконання Кредитного договору, здійснивши сім платежів на загальну суму 17 610 грн., а тому загальна сума заборгованості має становити 5040 грн. (22 650 грн. 17 610 грн. Відтак колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення про часткове задоволення позовних вимог, шляхом стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Юніт Капітал» заборгованості за кредитним договором №434954920 від 31.01.2020 року у розмірі 5040 грн. Щодо змісту п. 4.3 кредитного договору, згідно якого сторони погоджуються, що проценти, нараховані після закінчення строку дії цього Договору є процентами за користування грошовими коштами в розумінні ч.2 ст. 625 ЦК України, колегія суддів зазначає наступне. Частиною другою статті 625 ЦК України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 05 червня 2020 року у справі № 922/3578/18 зазначила, що системний аналіз частини другої статті 536, частини другої статті 625 та статті 627 Цивільного кодексу України дозволяє дійти висновку, що законодавцем не обмежено право сторін визначити у договорі розмір процентів за неправомірне користування чужими грошовими коштами. Однак, диспозитивний характер цих норм у цілому обмежується положенням частини другої статті 625 Цивільного кодексу України, яка зазначає про стягнення трьох процентів річних, що має наслідком визначення таких процентів саме у річних, а не будь-яким іншим способом обчислення процентів за умовами договору. Отже, законодавцем передбачено, що договором може бути встановлено інший розмір процентів річних, а не інший спосіб їх обчислення (зокрема, в розмірі певного проценту за кожний день прострочення). Санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань (пункт 8.32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18). В даному випадку матеріали справи свідчать про те, що позивачем було заявлено до стягнення з відповідача процентів за користування кредитними коштами поза межами строку кредитного договору. При цьому позовних вимог про стягнення грошових коштів за прострочення виконання зобов`язання позивач не заявляв. Також апеляційний суд звертає увагу на те, що умовами договору не було визначено іншого розміру відсотків за прострочення виконання зобов`язання, ніж передбачено у ч. 2 ст. 625 ЦК України, а саме трьох відсотків річних. Розрахунку заборгованості в порядку ч. 2 ст. 625 ЦК України позивач не надавав та вимог про стягнення таких коштів не заявляв. За неповернення кредитних коштів після закінчення строку, на який вони були видані, може настати відповідальність, передбачена ст. 625 ЦК України, проте регулятивна норма ч. 1 ст. 1048 ЦК України і охоронна норма ч. 2 ст. 625 Кодексу не можуть застосовуватись одночасно, оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною. Аналогічного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 лютого 2020 року у справі №912/1120/16. Щодо судових витрат. Частиною першою статті 133 ЦПК України встановлено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України). Згідно з ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача. Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес. Частиною восьмою статті 141 ЦПК України встановлено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Водночас суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою. З аналізу частини третьої статті 141 ЦПК України можна виділити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи (висновки в постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 червня 2022 року в справі № 357/380/20 (провадження № 14-20цс22)). У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року в справі № 751/3840/15-ц (провадження № 14-280цс18) зазначено, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування в справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), розрахунок наданих послуг, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Наявність документального підтвердження витрат на правову допомогу та їх розрахунок є підставою для задоволення вимог про відшкодування таких витрат. За загальним правилом, зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе винятково на підставі клопотання іншої сторони в разі доведення нею недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не може вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, за власної ініціативи. Такі висновки викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року в справі № 911/3312/21. Водночас у частині третій статті 141 ЦПК України визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від загального правила під час вирішення питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення. У такому випадку суд повинен конкретно визначити, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести обґрунтування такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин може обмежити такий розмір з огляду на розумну потребу судових витрат для конкретної справи. Наведені висновки сформульовані в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2024 року в справі № 686/5757/23. У постановах від 19 лютого 2022 року в справі № 755/9215/15-ц та від 05 липня 2023 року в справі № 911/3312/21 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що під час визначення суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та потрібності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Критерії оцінки реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та неодмінності), а також розумності їхнього розміру застосовують з урахуванням конкретних обставин справи, тобто є оціночним поняттям. Вирішення питання оцінки суми витрат, заявлених до відшкодування, на предмет відповідності зазначеним критеріям є завданням того суду, який розглядав конкретну справу і мав визначати суму відшкодування з належним урахуванням особливостей кожної справи та всіх обставин, що мають значення. В апеляційній скарзі представник позивача адвокат Тараненко А.І. просив стягнути з відповідача на користь позивача понесені судові витрати на професійну правничу допомогу, а саме 6 000 грн. витрат на професійну допомогу, які пов`язані з розглядом справи в суді першої інстанції та 6 000 грн. витрат на професійну допомогу, які пов`язані з розглядом справи в суді апеляційної інстанції. На підтвердження понесених витрат на професійну правничої допомоги у суді першої інстанції було надано: копію договору про надання правничої допомоги № 03/12/2024-01 від 03.12.2024 року, копію додаткової угоди № 11 до договору про надання правничої допомоги та копію акту прийому передачі наданих послуг від 03.12.2024 року, згідно яких витрати понесені позивачем на правничу допомогу складають 6 000 грн. (а.с.71-74). На підтвердження понесених витрат на професійну правничої допомоги у суді апеляційної інстанції було надано: копію акту прийому передачі наданих послуг від 27.03.2025 року, згідно яких витрати понесені позивачем на правничу допомогу складають 6 000 грн. Судові витрати позивача на професійну правничу (правову) допомогу у суді першої інстанції та апеляційній інстанції підтверджені належними та допустимими доказами. Дослідивши вищевказані докази щодо розміру понесених витрат позивачем на правничу допомогу, колегія суддів вважає, що заявлені витрати на професійну правничу допомогу на загальну суму 12 000 грн. не відповідають критерію розумності їхнього розміру, такі витрати не мають характер необхідних, неминучих, не відповідають обсягу наданих правничих послуг під час розгляду справи в суді першої та апеляційної інстанції, а тому колегія суддів, приходить до висновку про необхідність стягнення витрат у розмірі 8 000 грн. Разом з тим, колегія суддів враховує, що позов та апеляційну скаргу задоволено частково, а саме на 16,5 % (5040 грн. *100/30510,20грн.) Відтак з відповідача на користь позивача слід стягнути сплачений ним судовий збір, а саме 400 грн. (2 422,40 грн. * 0,165%) за розгляд справи в суді першої інстанції та 600 грн. (3 633,60 грн.*0,165%) за розгляд справи в суді апеляційної інстанції, а також 990 грн. (8 000 грн.* 0,165%) судових витрат на правничу допомогу. Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин справи, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Керуючись ст.ст. 374, 376, 381, 382, 383, 384, 389, 390, 141 ЦПК України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Юніт Капітал задовольнити частково. Рішення Лановецького районного суду Тернопільської області від 25 лютого 2025 року скасувати. Ухвалити нове судове рішення, яким позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» (вул. Рогнідинська 4-А/10 м. Київ, ЄДРПОУ 43541163) 5040 грн. заборгованості за кредитним договором №434954920 від 31.01.2020 року. Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» (вул. Рогнідинська 4-А/10 м. Київ, ЄДРПОУ 43541163) 400 грн. сплаченого судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції, 600 грн. сплаченого судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції та 1320 грн. витрат на професійну правничу допомогу. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню у касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України. Повний текст постанови складено 09 червня 2025 року. Головуючий: Гірський Б.О. Судді: Костів О.З. Храпак Н.М.