Постанова Дніпровський апеляційний суд № 213/962/25

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/5872/25 Справа № 213/962/25 Суддя у 1-й інстанції - Хмельова С. М. Суддя у 2-й інстанції - Зубакова В. П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 червня 2025 року м.Кривий Ріг Справа № 213/962/25 Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Зубакової В.П. суддів - Бондар Я.М., Остапенко В.О. секретар судового засідання Матвійчук Ю.К. сторони: позивач ОСОБА_1 , відповідач - Публічне акціонерне товариство «АрселорМіттал Кривий Ріг», розглянувши у відкритому судовому засіданні, в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 на рішення Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 07 квітня 2025 року, яке ухвалено суддею Хмельовою С.М. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 07 квітня 2025 року, - В С Т А Н О В И В: У травні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «АрселорМіттал Кривий Ріг» (надалі ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг») про стягнення заробітної плати. Позовна заява мотивована тим, що з 12.08.2002 по теперішній час позивач перебуває у трудових відносинах з підприємством ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг», на умовах безстрокового трудового договору за професією машиніста екскаватора (в кар`єрі) Рудоуправління Гірничого департаменту. 27.04.2016 позивач був призваний на військову службу за контрактом під час дії особливого періоду. Позивач проходить військову службу по теперішній час. Відповідно до ст. 119 Кодексу законів про працю (в редакції до моменту набуття чинності Законом України 2352-9 від 01.07.2022 року, яким з 19.07.2022 року припинено збереження середнього заробітку на підприємстві) за працівниками, прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігались місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, де вони працювали на час призову. Такому працівнику, як позивач, нараховувалась середня заробітна плата, яка розраховувалась відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати №100. В 2021 році на ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг», де за позивачем зберігається посада і середній заробіток, відбулося підвищення тарифних ставок і посадових окладів за його посадою: з 1 травня 2021 року на 20,7%, а саме оплата тарифної години за посадою зросла з 41,21 грн до 49,76 грн; з 1 серпня 2021 року на 15%, а саме оплата тарифної години за посадою зросла з 49,76 грн до 57,22 грн; з 1 жовтня 2021 року на 10%, а саме оплата тарифної години за посадою зросла з 57,22 грн до 62,94 грн; але суми нараховані до сплат - залишились без змін, за однакової кількості обрахованих годин. Відповідно до розрахункового листа за квітень 2021 року, за окладом базової тарифної години 41,21 грн/год, сума нарахованої середньої заробітної плати, на умовах відрядно-преміальної оплати праці за посадою, за останні 2 календарні місяці роботи, які передували вступу на військову службу (з відповідними перерахунками в разі збільшення тарифних ставок/окладів на підприємств) склала 41751,00 грн за 180 годин за графіком №170, за яким розраховується заробітна плата для посади, 41751 грн / 180 год = 231,95 грн/год за середньою заробітною платою. За розрахунками позивача, станом на 18.07.2022 року, за період з 01.05.2021 року по 18.07.2022 року, включно, різниця між належним і фактичним розрахунком становить: 9 217,92 грн (за травень 2021р) + 8 065,68 грн (за червень 2021р) + 9 217,92 грн (за липень 2021р.) + 17 280 грн (за серпень 2021р.) + 15 120 грн (за вересень 2021р) + 23 582,67 грн (за жовтень 2021р.) + 21 994,20 грн (за листопад 2021р.) + 21 994,20 грн (за грудень 2021р.) + 23 460,48 грн (за січень 2022р.) + 20 527,92 грн (за лютий 2022р.) + 23 460,48 грн (за березень 2022р.) + 20 527,92 грн (за квітень 2022р.) + 23 460,48 грн (за травень 2022р.) + 21 994,20 грн (за червень 2022р.) + 13 196,52 грн (за липень 2022р.) = 273 100,59 грн невиплаченого середнього заробітку. З роз`яснень працівників Відділу організації та оплати праці ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» позивач дізнався, що в законодавстві відбулись зміни, а саме: на засіданні Кабінету Міністрів України 09.12.2020 року була прийнята постанова №1213 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. № 100". Підпунктом 6 пункту 2 постанови №1213 було виключено пункт 10 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. № 100", який стосувався коригування середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження. Позивач вважає що, йому, як працівникові, за яким зберігається середній заробіток на час проходження військової служби, підприємство не повинно було припиняти коригування середнього заробітку на коефіцієнт їх підвищення в періоді з 01.05.2021 року по 18.07.2022 року, так як до 09.12.2020 року, під час виконання державних обов`язків в особливий період, в нього був сталий визначений об`єм державних гарантій, а після 09.12.2020 року, після правозастосування постанови №1213 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. № 100" обсяг його існуючих прав істотно звузився, без змін об`єму виконання ним державних обов`язків. Призов на службу є юридичним фактом, який для позивача настав 27.04.2016 року, за сталих визначених умов, на які він, маючи право і можливість обирати умови своєї подальшої діяльності, добровільно погодився. Між роботодавцем та позивачем виникли правовідносини зі збереження місця роботи, посади, середнього заробітку та його коригування на час призову. Їх реалізація розпочалась на підставі ч. 3 ст. 119 Кодексу законів про працю, яка регламентує гарантії для працівників на час виконання державних або громадських обов`язків, що діяла до 19.07.2022 року (до набрання чинності Законом України 2352-9 від 01.07.2022 року). Позивач мав легітимні очікування на виконання зобов`язань роботодавцем у часовому вимірі, на весь період проходження ним військової служби, так як у нього відсутнє право вибору щодо подальшого виконання чи припинення своєї частини зобов`язань за зміненими умовами. На думку позивача, в його випадку сума невиплаченого йому середнього заробітку, який недонарахований в оскаржуваному періоді в частині невиконаного коригування середнього заробітку на коефіцієнт підвищення тарифних ставок, є його доходом та власністю (матеріальним інтересом), захищеним ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до якої кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Посилаючись на викладене, позивач просив суд зобов`язати ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» виплатити йому належну суму середнього заробітку, який був обрахований з порушеннями законодавства, у зв`язку з припиненням коригування середнього заробітку, який зберігався за ним, як увільненим працівником на час військової служби, на коефіцієнт підвищення тарифних ставок, які відбувались на підприємстві в 2021 році, як різниці між належним та фактично виплаченим розміром середнього заробітку, за період з 01.05.2021 року по 18.07.2022 року, відповідно до наданого розрахунку у сумі 273 100,59 грн. Рішенням Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 07 квітня 2025 року у задоволенні позовних вимог відмовлено. В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення його позовних вимог, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції послався на Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», але порушення правовідносин, які розглядались судом, виникло до введення воєнного стану, підвищення тарифних ставок на підприємстві відбулось у 2021 році, тобто до прийняття цього Закону, тому застосування цих нормативних документів до цих правовідносин, які виникли раніше і тривали період часу є некоректною правовою позицією суду першої інстанції. Також, суд першої інстанції послався на рішення Конституційного Суду України від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011, однак, виплата належного розміру середнього заробітку ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» увільненому працівнику на час здійснення державних обов`язків не було видатком держави. Позивач зазначає, що він, як військовослужбовець та учасник бойових дій, члени його сім`ї, мають розраховувати на усебічну підтримку та додаткові державні гарантії соціальної захищеності, але в дійсності відбулося обмеження його прав, шляхом припинення коригування середнього заробітку на коефіцієнт підвищення тарифних ставок. Наполягає на тому, що правовідносини зі збереження середнього заробітку з його коригуванням, як юридичний факт, виникли під час попередньої редакції Порядку №100, до набуття чинності змін до Порядку №100, в редакції після 12.12.2020 року, та які не закінчились при змінах в законодавстві, а продовжили тривати. Норми і гарантії оплати праці, визначені законодавством для працівників підприємств, установ, організацій усіх форм власності, є мінімальними державними гарантіями і тому при договірному регулюванні вони не можуть бути погіршені. Відповідно до п. 21 Постанови Пленуму Верховного Суду України №13 від 24.12.1999 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», при визначенні середньої заробітної плати слід виходити з того, що в усіх випадках, коли за чинним законодавством вона зберігається за працівниками підприємств, установ, організацій, це слід робити відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. №

100. Відповідно до ч. 1 ст. 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Обсяг та зміст існуючого права позивача, як безперервного процесу реалізації права на коригування позивачеві середнього заробітку на коефіцієнт підвищення тарифних ставок був безпосередньо звужений до припинення цих прав і в нього, на теперішній час, відсутнє право вибору щодо подальшого виконання чи припинення своєї частини зобов`язань в правовідносинах, які для нього почались до змін зазначених умов в односторонньому порядку, з огляду на це зміни в Порядку №100 не повинні були бути застосовані роботодавцем в даному випадку. Позивач ОСОБА_1 просить суд розглядати справу за його відсутності, оскільки він перебуває на військовій службі. Відзив на апеляційну скаргу не подано. Заслухавши суддю-доповідача, представника відповідача ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» - адвоката Ботвінка О.А., який заперечував проти доводів апеляційної скарги та просив її задовольнити, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, з наступних підстав. Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, з 12.08.2002 по теперішній час ОСОБА_1 перебуває у трудових відносинах з підприємством ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг», на умовах безстрокового трудового договору за професією машиніста екскаватора (в кар`єрі) рудоуправління гірничого департаменту. 27.04.2016 ОСОБА_1 був призваний на військову службу за контрактом під час дії особливого періоду, про що свідчить контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України до закінчення особливого періоду, або оголошення рішення про демобілізацію. За позивачем з 27.04.2016 і по цей час зберігається робоче місце та посада. Починаючи з 27.04.2016 по 18.07.2022 (включно) ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» щомісячно виплачувало позивачу його середній заробіток. У зв`язку із змінами, внесеними до частини третьої статті 119 КЗпП України Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 року №2352-ІХ, ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг», починаючи з 19.07.2022 року, було припинено ОСОБА_1 нарахування і виплату середнього заробітку. Рішенням Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 06 січня 2023 року, яке залишено в силі постановою Дніпровського апеляційного суду від 21 березня 2023 року та постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду 12 веерсня 2024 року, по справі 213/2422/22, відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» про зобов`язання поновити нарахування та виплатити середній заробіток на час військової служби. Спір виник з приводу припинення коригування позивачеві середнього заробітку, який зберігався за ним, як увільненим працівником на час військової служби, на коефіцієнт підвищення тарифних ставок, які відбувались на підприємстві в 2021 році, як різниці між належним та фактично виплаченим розміром середнього заробітку за період з 01.05.2021 року по 18.07.2022 року. Відмовляючи в задоволені позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що до спірних відносин підлягає застосуванню Порядок № 100, в редакції після 12 грудня 2020 року, адже останні мають місце в період часу після набрання чинності вказаними змінами, а тому у разі підвищення тарифних ставок (посадових окладів), зокрема з 01.01.2021, всі виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати враховуватимуться у тому розмірі, в якому вони нараховані без застосування коефіцієнта підвищення тарифних ставок (посадових окладів). Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, так як їх суд першої інстанції дійшов на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилались, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом. Згідно з частиною першою статті 3 та статтею 4 КЗпП України трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулюються законодавством про працю, яке складається з КЗпП України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього. Згідно з частиною першою статті 94 КЗпП України, приписи якої кореспондуються з частиною першою статті 1 Закону України «Про оплату праці», заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. У Рішенні від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 у справі № 1-13/2013 Конституційний Суд України зазначив, що поняття заробітна плата і оплата праці, які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків, а також дійшов висновку, що під заробітною платою, що належить працівникові, необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат. Таким чином, заробітною платою є винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець (власник або уповноважений ним орган підприємства, установи, організації) виплачує працівникові за виконану ним роботу (усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій). Структура заробітної плати визначена статтею 2 Закону України Про оплату праці , за змістом якої заробітна плата складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат. Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки), яка встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців. Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, яка включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій. Інші заохочувальні та компенсаційні виплати - це виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми. Відповідно до частини першої статті 4 Закону України «Про оплату праці» джерелом коштів на оплату праці працівників госпрозрахункових підприємств є частина доходу та інші кошти, одержані внаслідок їх господарської діяльності. Відповідно до частини третьої статті 119 КЗпП України (у редакції, що діяла до 19 липня 2022 року) за працівниками, призваними на строкову військову служб; військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб-підприємців, у яких вони працювали на час призову. Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01 липня 2022 року № 2352-IX (далі - Закон№ 2352-IX), який набрав чинності з 19 липня 2022 року, внесено зміни до КЗпП та у частині третій статті 119 КЗпП слова «зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток» замінено словами «зберігаються місце роботи і посада». Із набранням чинності Законом № 2352-IX відбулись зміни у регулюванні трудових відносин за участі працівників призваних на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятих на військову службу за контрактом тобто з 19 липня 2022 року роботодавець звільнений від обов`язку збереження середнього заробітку працівникам, призваним на військову службу, зі збереженням за цими працівниками лише місця роботи і посади. Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 (надалі Порядок №

100. Пункт 10 Порядку № 100, в редакції станом на 27.04.2016, передбачав, що у випадках підвищення тарифних ставок і посадових окладів на підприємстві, в установі, організації відповідно до актів законодавства, а також за рішеннями, передбаченими в колективних договорах (угодах), як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення. На госпрозрахункових підприємствах і в організаціях коригування заробітної плати та інших виплат провадиться з урахуванням їх фінансових можливостей. Виходячи з відкоригованої таким чином заробітної плати у розрахунковому періоді, за встановленим у пунктах 6, 7 і 8 розділу IV порядком визначається середньоденний (годинний) заробіток. У випадках, коли підвищення тарифних ставок і окладів відбулось у періоді, протягом якого за працівником зберігався середній заробіток, за цим заробітком здійснюються нарахування тільки в частині, що стосується днів збереження середньої заробітної плати з дня підвищення тарифних ставок (окладів). Постановою Кабінету Міністрів України № 1213 від 09 грудня 2020 року «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100», пункт 10 виключено. Дана постанова Кабінету Міністрів України набрала чинності 12 грудня 2020 року. Отже, з 12 грудня 2020 року із Порядку № 100 виключено норму щодо застосування коефіцієнту коригування при обчисленні середньої заробітної плати у разі підвищення тарифних ставок (посадових окладів) у розрахунковому періоді чи у періоді збереження середньої заробітної плати. Тобто, як вірно зазначив суд першої інстанції, у разі підвищення тарифних ставок (посадових окладів), всі виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати враховуватимуться у тому розмірі, в якому вони нараховані без застосування коефіцієнта підвищення тарифних ставок (посадових окладів), й доводи апеляційної скарги правомірність таких висновків суду не спростовують. Доводи апеляційної скарги позивача ОСОБА_1 про те, що зміни в Порядку №100 не повинні були бути застосовані роботодавцем в даному випадку,є помилковим ьта грунтуються на невірному тлумаченні правових норм. Відповідно до частини 1 статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії у часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. За загальним правилом норма права діє щодо відносин, які виникли після набрання чинності цією нормою. Тобто до правовідносин застосовується той закон, під час дії якого вони настали. Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів висловлював Конституційний Суд України. Так, згідно з висновками щодо тлумачення змісту статті 58 Конституції України, викладеними у рішеннях Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року №1-зп, від 09 лютого 1999 року №1-рп/99, від 05 квітня 2001 року №3-рп/2001, від 13 березня 2012 року №6-рп/2012, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до певного юридичного факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом. Враховуючи вищенаведений принцип, до спірних відносин підлягає застосуванню Порядок № 100, в редакції після 12 грудня 2020 року, адже останні мають місце в період часу після набрання чинності вказаними змінами. З врахуванням зазначеного, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, судом надано належну оцінку наданим сторонами спору доказам, а також доводам учасників справи щодо предмету спору. Доводи, викладені в апеляційні скарзі, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте, відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів учасниками справи діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку. Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами. За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв`язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін. Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд, - ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 07 квітня 2025 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Повне судове рішення складено 10 червня 2025 року. Головуючий: Судді: