Постанова 4857 № 460/19307/23

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Головуючий суддя у першій інстанції: Нор У.М. 09 червня 2025 рокуЛьвівСправа № 460/19307/23 пров. № А/857/18362/25 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого-судді: Бруновської Н.В. суддів: Хобор Р.Б., Шавель Р.М. розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Рівненського окружного адміністративного суду від 30 квітня 2025 року у справі № 460/19307/23 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,- В С Т А Н О В И В : 14.04.2025р. ОСОБА_1 звернулася в суд першої інстанції із заявою в порядку ст.378 КАС України у якій просила суд: -змінити спосіб виконання рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 03.11.2023р. у справі № 460/19307/23 за позовом ОСОБА_2 до Головного управління пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дій, встановивши новий спосіб виконання судового рішення в частині зобов`язати Головне управління пенсійного фонду України в Рівненській області провести виплату пенсії, з врахуванням раніше виплачених сум на стягнення заборгованності з пенсії за період з 01 березня 2019 року - 31 грудня 2019 року у розмірі 19132 гривні 78 копійок. Ухвалою Рівненського окружного адміністративного суду від 30.04.2025р. заяву залишено без задоволення. Не погоджуючись із даним рішенням, апелянт ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права. Апелянт просить суд, ухвалу Рівненського окружного адміністративного суду від 30.04.2025р. скасувати та прийняти нове рішення, яким заяву задовольнити. Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи скарги, законність і обґрунтованість рішення суду, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення виходячи з наступних підстав. Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 03.11.2023р. у справі №460/19307/23, яке набрало законної сили 05.12.2023р. позов задоволено частково. Суд визнав протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області щодо відмови в проведені ОСОБА_1 перерахунку пенсійних виплат з 05.03.2019р. -31.12.2019р. з урахуванням 100% сум підвищення. Одночасно, суд зобов`язав Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області провести перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 з 05.03.2019р. - 31.12.2019р. на підставі довідки, виданої ІНФОРМАЦІЯ_1 №ХГ16540/1314 від 27.07.2022р. з урахуванням 100% сум підвищення, з врахуванням раніше виплачених сум. ч.4 ст.78 КАС України чітко визначено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. 14.04.2025р. на адресу суду надійшла заява позивача про зміну способу виконання рішення в частині, а саме: стягнути з Головного управління пенсійного фонду України в Рівненській області на користь ОСОБА_1 заборгованість з пенсії за період з 01 березня 2019 року - 31 грудня 2019 року у розмірі 19132 гривні 78 копійок. ч.2 ст.6 КАС України, визначено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. В ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», видно, що суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Європейський суд з прав людини неодноразово висловлював думку в контексті тлумачення ст.6 Конвенції, що без ефективної системи виконання судових рішень існування судової системи позбавлене будь-якого сенсу. Тобто, правосуддя не може вважатися здійсненим доти, доки не виконане судове рішення, а також констатується, що виконання судового рішення, як завершальна стадія судового процесу, за своєю юридичною природою є головною стадією правосуддя, що повністю узгоджується з положеннями ст. 129-1 Конституції України. В ст.370 КАС України видно, що судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом. ч.1, ч.3 ст.378 КАС України передбачено, що за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Питання про відстрочення або розстрочення виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення може бути розглянуто також за ініціативою суду. Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Під зміною способу і порядку виконання рішення розуміється прийняття судом нових заходів для реалізації рішення в разі неможливості його виконання у порядку і способом, раніше встановленими. Змінюючи спосіб і порядок виконання судового рішення, суд не може змінювати останнє по суті. Колегія суддів звертає увагу скаржника, що необхідною умовою для зміни чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення, є наявність виняткових обставин, які б ускладнювали його виконання або робили його виконання неможливим, адже в такий спосіб змінюються висновки вже прийнятого судового рішення. Висновки аналогічного змісту викладені у постанові Верховного Суду від 11 серпня 2022 року у справі №П/811/269/17. Суд апеляційної інстанції наголошує, що зобов`язання пенсійного органу вчинити певні дії зі сплати заборгованості по пенсії і стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень певного розміру грошових коштів за конкретний період є різними за своєю суттю способами захисту прав та інтересів позивача, які обираються позивачем при поданні позову, а судом при ухваленні рішення. Резолютивна частина рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 03.11.2023р. у справі №460/19307/23, має зобов`язальний характер і судом при розгляді вказаної справи не вирішувалися позовні вимоги майнового характеру щодо стягнення певної суми коштів і, як наслідок, не перевірялася правильність нарахування заборгованості по пенсії позивачу. Оскільки розрахунок належної позивачу заборгованості по пенсії судом не здійснювався, тому, змінивши спосіб виконання вказаного рішення із зобов`язання нарахувати та виплатити ОСОБА_1 щомісячної доплати до пенсії на стягнення конкретної суми цієї заборгованості з визначенням певного періоду, фактично змінив би рішення по суті з виходом при цьому за межі позовних вимог та вирішив би питання, що не було предметом дослідження судом при розгляді справи по суті, що не передбачено ст.378 КАС України. Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що поняття «спосіб і порядок» виконання судового рішення мають спеціальне значення, яке розраховане на виконавче провадження. Порядок виконання судового рішення означає визначену у рішенні суду послідовність і зміст вчинення виконавчих дій державним/приватним виконавцем, спосіб виконання судового рішення це спосіб реалізації та здійснення способу захисту. Під зміною способу виконання рішення суду слід розуміти прийняття судом нових заходів для реалізації рішення в разі об`єктивної (безумовної) неможливості його виконання у спосіб, раніше встановлений судом. Висновки аналогічного змісту викладені Верховним Судом, зокрема у постановах від 07.03.2018р. у справі № 456/953/15-а, від 16.07.2020р. у справі №130/2176/17, від 11.11.2020р. у справі №817/628/15 та від 17.02.2021р. у справі №295/16238/14-а. Крім того, Верховний Суд у постанові від 10.07.2018р. у справі №490/9519/16-а сформульовав наступний правовий висновок: «Змінивши спосіб виконання такої постанови із зобов`язання виплатити зазначені соціальні виплати на стягнення суми цих виплат, буде змінено постанову по суті, з виходом при цьому за межі позовних вимог та вирішенням питання, що не було предметом дослідження судом при розгляді справи по суті». Оскільки у справі, що розглядається, встановлено, що способом відновлення порушеного права ОСОБА_1 у цій справі обрано зобов`язання пенсійного органу вчинити певні дії, а стягнення конкретних сум невиплаченої пенсії не було предметом позовних вимог та способом відновлення порушених прав, тому суд першої інстанції дійшов вірного висновку про неможливість зміни способу та порядку виконання рішення суду у спосіб, який просив позивач, адже запропонований останнім спосіб виконання судового рішення фактично змінює зміст резолютивної частини судового рішення у справі №460/19307/23. Висновки аналогічного змісту викладені Верховним Судом, зокрема у постановах від 07.03.2018р. у справі № 456/953/15-а, від 16.07.2020р. у справі №130/2176/17, від 11.11.2020р. у справі №817/628/15 та від 17.02.2021р. у справі №295/16238/14-а. Суд також враховує правовий висновок Верховного Суду України від 11.11.2014р. у справі №21-394а14 та у постанові Верховного Суду від 30.01.2018р. у справі №281/1820/14-а, відповідно до якого зміна на підставі ст.378 КАС України способу і порядку виконання судового рішення не передбачає зміни обраного судом відповідно до ст.245 КАС України при ухваленні рішення способу відновлення порушеного права. Отже, зміна способу і порядку виконання рішення суду про зобов`язання суб`єкта владних повноважень здійснити виплату із зобов`язання на стягнення такої виплати є незаконною. Також Верховний Суд у постанові від 10.07.2018р. у справі №755/7078/16-а (755/10524/17) дійшов висновку, що зміна способу виконання рішення із зобов`язання виплатити зазначені соціальні виплати на стягнення суми цих виплат, буде зміною рішення по суті, з виходом при цьому за межі позовних вимог та вирішенням питання, що не було предметом дослідження судом при розгляді справи по суті. Обставини, викладені у заяві про зміну способу і порядку виконання судового рішення у справі, не обґрунтовують доцільність і необхідність зміни способу та порядку виконання рішення суду. Так, матеріали заяви свідчать про те, що нараховану на виконання рішення суму підвищення до пенсії не було виплачено стягувачу у зв`язку із відсутністю фінансових надходжень. Відповідно до ч.1 ст.23 та ст.116 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України. Взяття зобов`язань без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом чи законом про Державний бюджет України, є порушенням бюджетного законодавства. Колегія суддів враховує, що грошові кошти у вигляді заборгованості по пенсії, які належать стягувачу, не є власністю пенсійного органу, не знаходяться на його рахунках. Фактичне, у повному обсязі виконання судового рішення, можливо лише за наявності відповідного бюджетного призначення за рахунок Державного бюджету України та відповідно до порядку, визначеного КМУ. Водночас, стягнення з суб`єкта владних повноважень (територіального органу Пенсійного фонду України) коштів, які знаходяться на його рахунках але призначені для іншої мети, можуть поставити під загрозу функціонування такого суб`єкта, виконання покладених на нього функцій та, відповідно, нанесення шкоди необмеженій кількості осіб. Таким чином, оскільки виконання рішення суду у вказаній справі залежить від бюджетного фінансування, тому його виконання не залежить від визначеного судом способу виконання. У такому випадку зміна способу і порядку виконання судового рішення не може призведе до його фактичного виконання, оскільки така процесуальна дія не може вплинути на фінансування державою витрат по виплаті заборгованості по пенсії позивачу. З огляду на викладене, враховуючи те, що фактично єдиною причиною, яка ускладнює виконання рішення суду, є неналежне фінансування державою витрат по виплаті пенсії, тому апеляційний суд вважає безпідставними доводи апелянта, наведені в його заяві про наявність правових підстав для зміни способу та порядку виконання рішення суду у даній справі. При цьому, колегія суддів наголошує, що право особи, тобто стягувача, на здійснення виплати заборгованості по пенсії не може ставитися в залежність від бюджетних асигнувань, а органи державної влади та органи місцевого самоврядування не можуть покликатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань. У той же час, у спірному випадку йдеться не про право особи на такі виплати, а про правові підстави для зміни способу та порядку виконання судового рішення. Зміна способу і порядку виконання рішення суду, у такому випадку, не захищає право позивача на отримання сум заборгованості по пенсії, яка фактично може бути виплачена за наявності відповідних бюджетних асигнувань. Висновки аналогічні за змістом викладені Верховним Судом у постанові від 24.07.2023р. у справі №420/6671/18. За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність правових підстав для задоволення заяви, оскільки суб`єкт владних повноважень в особі Головного управління Пенсійного фонду України у Рівненській області діяв в межах повноважень та у спосіб визначений законами та Конституцією України. Інші доводи апеляційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою апелянта з висновками суду першої інстанцій по їх оцінці, тому не можуть бути прийняті апеляційною інстанцією. Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі Серявін та інші проти України (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29). Також, п.41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, визначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. ст.316 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Із врахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є законним, доводи апеляційної скарги зроблених судом першої інстанції висновків не спростовують і при ухваленні оскарженого судового рішення порушень норм матеріального та процесуального права ним допущено не було, тому, відсутні підстави для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції. Керуючись ст.ст. 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а Ухвалу Рівненського окружного адміністративного суду від 30 квітня 2025 року у справі № 460/19307/23 - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя Н. В. Бруновська судді Р. Б. Хобор Р. М. Шавель