Постанова 4857 № 140/14296/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Головуючий суддя у першій інстанції: Костюкевич С.Ф. 09 червня 2025 рокуЛьвівСправа № 140/14296/24 пров. № А/857/13669/25 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого-судді: Бруновської Н.В. суддів: Хобор Р.Б., Шавеля Р.М. розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Управління Державної міграційної служби України у Волинській області на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 21 березня 2025 року у справі № 140/14296/24 за адміністративним позовом громадянина Туркменістану ОСОБА_1 до Управління Державної міграційної служби України у Волинській області про визнання протиправною відмови та зобов`язання вчинити дії, - В С Т А Н О В И В : 10.12.2024р. Громадянин Республіки Туркменістан ОСОБА_1 звернувся з позовом до Управління Державної міграційної служби України у Волинській області, у якому просив суд: - визнати протиправною відмову у прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 19.11.2024р.; -зобов`язати розглянути заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та прийняти відповідне рішення. Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 21.03.2025р. позов задоволено. Не погоджуючись із даним рішенням, апелянт Управління Державної міграційної служби України у Волинській області подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права. Апелянт просить суд, Рішення Волинського окружного адміністративного суду від 21.03.2025р. скасувати та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити. Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи скарги, законність і обґрунтованість рішення суду, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення виходячи з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 , маючи цілком обґрунтовані побоювання стати жертвою систематичного порушення прав людини в Туркменістані через свою політичну позицію залишив країну свого походження та вирішив звернутись за захистом в Україні. 04.11.2024р. Рішенням Івано-Франківського міського суду у справі № 344/19780/24 вирішено затримати громадянина Республіки Туркменістан ОСОБА_1 , з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення з поміщенням до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, строком на шість місяців. 19.11.2024р. через Волинській пункт тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства позивач звернувся до Управління ДМС у Волинській області із заявою (із додатками) про визнання біженцем або особою яка потребує додаткового захисту. 28.11.2024р. листом №0701.4-8180/0701.1/3-24 на заяву ОСОБА_1 від 19.11.2024р. вх. №0777.5-195/0777.1-24 Управління ДМСУ у Волинській області повідомив, що процедурні заходи, передбачені Правилами, які передують прийнятті відмові у прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту здійснюються у разі дотримання заявником встановленого законом порядку та строків подачі заяви. У вказаному листі відповідач звернув увагу на те, що на сьогодні Україна перебуває в умовах воєнного стану, введеного та продовженого Указами Президента України від 24.02.2022р. № 64 «Про введення воєнного стану в Україні, затвердженого Законом України від 24.02.2022р. № 2102-ІХ «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні у зв`язку із повномасштабною збройної агресією зі сторони російської федерації». Прийняття письмових заяв від іноземних громадян та осіб без громадянства про захист в Україні здійснюється Управлінням лише у разі дотримання ними порядку та строків такого звернення. У зв`язку із чим заяву із супутніми документами повернуто на адресу заявника. ч.2 ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Ключовим правовим питанням спору, що становить предмет цієї справи, є питання чи є правомірними дії або бездіяльність територіального органу міграційної служби щодо неприйняття та розгляду по суті заяви (звернення) позивача про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Закон України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» № 3671-VI від 08.07.2011р. (далі і вище - Закон № 3671-VI) визначає порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні. В п.1 ч.1 ст.1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» видно, що біженець - це особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань. п.4 ч.1 ст.1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» визначає, що додатковий захист - форма захисту, що надається в Україні на індивідуальній основі іноземцям та особам без громадянства, які прибули в Україну або перебувають в Україні і не можуть або не бажають повернутися в країну громадянської належності або країну попереднього постійного проживання внаслідок обставин, зазначених у пункті 13 частини першої цієї статті. Згідно п.13 ч.1 ст. 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань. ч.2 ст.5 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» передбачено, що особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, під час в`їзду в Україну незаконно перетнула державний кордон України, повинна без зволікань звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. В ст.6 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» визначено умови, за яких особа не визнається біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Так, не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа: -яка вчинила злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людства і людяності, як їх визначено у міжнародному праві; -яка вчинила злочин неполітичного характеру за межами України до прибуття в Україну з метою бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, якщо таке діяння відповідно до Кримінального кодексу України належить до тяжких або особливо тяжких злочинів; -яка винна у вчиненні дій, що суперечать меті та принципам Організації Об`єднаних Націй; -стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні; -яка до прибуття в Україну була визнана в іншій країні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; -яка до прибуття в Україну з наміром бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, перебувала в третій безпечній країні. Дія цього абзацу не поширюється на дітей, розлучених із сім`ями, а також на осіб, які народилися чи постійно проживали на території України, а також їх нащадків (дітей, онуків). Відповідно до ч1, ч.2 ст.7 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така заява особисто подається іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за місцем тимчасового перебування заявника. Заявник, якому виповнилося вісімнадцять років, подає заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в якій викладає основні відомості про себе та обставини, що змусили його залишити країну походження. ч.12 ст.7 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» визначають, що центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту: -реєструє заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та подані документи; -ознайомлює заявника або його законного представника під їх власний підпис з порядком прийняття рішення за їх заявами, правами та обов`язками особи, стосовно якої прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; -проводить дактилоскопію особи, яка подала заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; -у разі потреби направляє особу на обстеження для встановлення віку у порядку, встановленому законодавством України; -заповнює реєстраційний листок на особу, яка звернулася із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та членів її сім`ї, які не досягли вісімнадцятирічного віку, або на дитину, розлучену із сім`єю, від імені якої заяву про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, подав її законний представник; -заповнює інші необхідні документи; -оформлює особову справу; -роз`яснює порядок звернення про надання безоплатної правничої допомоги відповідно до Закону України «Про безоплатну правничу допомогу»; -заносить отримані відомості до централізованої інформаційної системи. Згідно ч.6, ч.8 ст.8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв`язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини 1 статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися. У разі прийняття рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, протягом трьох робочих днів з дня його прийняття надсилає заявнику або його законному представнику письмове повідомлення з викладенням причини відмови і роз`ясненням порядку оскарження такого рішення. У разі використання особою права на оскарження центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, до прийняття рішення за скаргою залишає на зберігання документи, що посвідчують особу заявника, та інші документи. ч.1 ст.10 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» визначено, що рішення за заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту «..» приймається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, протягом місяця з дня отримання особової справи заявника та письмового висновку. Строк прийняття рішення може бути продовжено керівником центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, але не більш як до трьох місяців. Відповідно до ч.6 ст.10 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» за результатами всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, приймає рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. ч.1, ч.2 ст.12 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» встановлено, що рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, протягом п`яти робочих днів з дня отримання повідомлення про відмову можуть бути оскаржені в установленому законом порядку до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, а також до суду у строки, встановлені цим Законом. Рішення, що приймаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, щодо визнання іноземця або особи без громадянства біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також рішення про втрату чи позбавлення статусу біженця або додаткового захисту, про скасування рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, можуть бути оскаржені в установленому законом порядку та в установлені цим Законом строки до суду. Процедура розгляду в Україні заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату, позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, визначена Правилами розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затвердженими наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.09.2011р. №649 (далі і вище - Правила №649). п.1.1. ці Правила визначають процедуру розгляду в Україні заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату, позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. В п.2.2 Правил №649, видно, що рішення щодо прийняття заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймається територіальним органом ДМС протягом робочого дня, в який до нього звернулась відповідна особа. п.2.4 Правил №649 встановлено, що у разі наявності передбачених Законом підстав територіальний орган ДМС ухвалює рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, яке оформлюється наказом (додаток 2). Після ухвалення рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, уповноважена посадова особа територіального органу ДМС: -видає особі письмове повідомлення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, із зазначенням підстав для відмови у прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (додаток 3); -під підпис ознайомлює заявника з порядком оскарження рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; -вносить відповідні відомості до журналу реєстрації осіб. З урахуванням викладеного слід дійти висновку, що за наслідком звернення особи до територіального органу міграційної служби із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в обов`язковому порядку має бути прийняте відповідне рішення уповноваженого органу. Також, зазначеними вище нормами законодавства України передбачено, що процедурі розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та прийняття відповідного рішення за такою заявою, передує попередній перегляд такої заяви, як включає такі дії як: видача заявникові довідки про звернення за захистом в Україні, реєстрація заявника, співбесіда із заявником, розгляд відомостей у наданій заяві-анкеті. Водночас, слід зазначити, що така процедура розгляду документів проводиться тільки у випадку, якщо заява-анкета особи була особисто подана до міграційного органу іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником та внаслідок чого була прийнята до розгляду міграційним органом як заява-анкета, що оформлена в порядку ст.7 Закону №3671-VI. Сторонами не заперечується, що 19.11.2024р. через Волинський пункт тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства ОСОБА_1 звернувся до УДМС у Волинській області із заявою-анкетою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, з додатками. Вказану заяву-анкету відповідач розглянув в порядку, передбаченому Законом України Про звернення громадян, що видно із змісту листа УДМС у Волинській області від 28.11.2024р. №0701.4-8180/0701.1/3-24. Разом з цим, процедура розгляду таких заяв відповідно до вимог Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» складається з таких стадій: попереднього розгляду заяв ; розгляд заяви після прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; прийняття рішення за заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (ст.8-ст.10 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» № 3671-VI). На стадії попереднього розгляду за поданою заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту можливе прийняття двох видів рішень: про оформлення або про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Ці рішення приймаються на підставі письмового висновку працівника, який веде справу, і оформлюється наказом уповноваженої посадової особи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту. Відповідно до Правил № 649 передбачено, що в обов`язки уповноваженої особи, на яку розписана заява заявника про визнання біженцем, в т.ч. з`ясовує місце тимчасового перебування заявника та здійснює перевірку наявності (відсутності) документів для прийняття (відмови в прийнятті заяви), а територіальним органом з цього приводу виноситься рішення у формі наказу за додатком №

2. При цьому, заявнику направляється відповідне повідомлення за додатком №

3. Отже, чинним законодавством визначено наступні варіанти поведінки суб`єкта владних повноважень, до якого надійшла заява про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а саме: прийняття територіальним органом ДМС протягом робочого дня, в який до нього звернулась відповідна особа рішення щодо прийняття заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, яке оформлюється наказом. При цьому, після ухвалення рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, уповноважена посадова особа територіального органу ДМС: видає особі письмове повідомлення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, із зазначенням підстав для відмови у прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; під підпис ознайомлює заявника з порядком оскарження рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; вносить відповідні відомості до журналу реєстрації осіб. Крім того, відповідно до ст.12 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» заявник має право оскаржити таке рішення до ДМС України, а також до суду. Згідно п.195 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців (згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року та Протоколом щодо статусу біженців 1967 року), у кожному окремому випадку всі необхідні факти повинні бути надані в першу чергу самим заявником, і тільки після цього особа, уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця (перевіряючий), повинна оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника. В п.37 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців визначає, що для надання статусу біженця, в першу чергу, важлива оцінка клопотання шукача, а не судження про ситуацію, яка склалася у країні походження. Колегія суддів зазначає, що відповідно до п.3 Типового Положення про пункт тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, пункт тимчасового перебування належить до сфери управління ДМС. п.12 вказаного положення, встановлено, що іноземці та особи без громадянства, які утримуються в пункті тимчасового перебування, зобов`язані дотримуватися установлених правил внутрішнього розпорядку, особистої гігієни, постійно перебувати в межах зазначеного пункту, визначених адміністрацією для їх проживання та перебування. Іноземцям та особам без громадянства не дозволяється самовільно змінювати визначені адміністрацією пункту тимчасового перебування межі для їх проживання та перебування або перебувати в місцях, доступ до яких адміністрацією зазначеного пункту заборонено чи обмежено. Згідно п.14 розділу ІІІ Інструкції про порядок утримання іноземців та осіб без громадянства в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, затвердженого наказом МВС України від 29.02.2016р. №141, у разі звернення іноземця або особи без громадянства до адміністрації ПТПІ про передачу заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, для розгляду територіального органу ДМС, на території обслуговування якого знаходиться ПТПІ, адміністрація ПТПІ того ж дня надсилає заяву реєстрованим поштовим відправленням до територіального органу ДМС із одночасним повідомленням цього органу засобами електронних комунікацій. Копія повідомлення про відправлення заяви іноземця або особи без громадянства та електронного листа долучається до особової справи особи. Територіальний орган ДМС упродовж наступного робочого дня з дня отримання заяви інформує ПТПІ та заінтересований орган про прийняте рішення щодо прийняття заяви до розгляду чи відмови в прийнятті заяви до розгляду або припинення розгляду заяви у разі надходження такого клопотання від іноземця або особи без громадянства. У разі прийняття щодо особи рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, не оскарженого особою в установленому законодавством порядку, ПТПІ та заінтересований орган інформуються невідкладно шляхом надсилання листа засобами електронних комунікацій із копією відповідного рішення. Особа, яка звернулася із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, продовжує перебувати в ПТПІ до остаточного прийняття рішення за заявою. Після завершення розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, територіальний орган ДМС того самого дня письмово повідомляє адміністрацію ПТПІ та заінтересований орган про прийняте рішення та надсилає факсимільним або електронним зв`язком копію підтвердних документів. Враховуючи вищезазначене, позивач у встановленому порядку звернувся із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту до адміністрації ПТПІ, а не засобами поштового зв`язку. Крім того, порушення позивачем строків на звернення за захистом в Україні не є підставою для відмови у прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (порушення строків може лише прийматися до уваги при розгляді відповідної заяви). Отже, суб`єкт владних повноважень в особі Управління Державної міграційної служби України у Волинській області розглядаючи заяву позивача про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в порядку, встановленому Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» допустив протиправну бездіяльність, що полягає у неприйнятті відповідного рішення у порядку, визначеному Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», та за формою, встановленою Правилами № 649, за заявою-анкетою громадянина Республіки Туркменістан ОСОБА_1 , надіславши останньому інформаційний лист. Поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи N R(80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11.03.1980р. на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Тобто, дискреційними є повноваження суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова може. Відповідно до п.20 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України № 1 від 25.06.2009р. Про судову практику розгляду спорів щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, примусового повернення і примусового видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов`язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні керуючись зазначеними положеннями Закону України Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, судам слід ураховувати, що ст.5 Закону не встановлює санкції за подання заяви про надання статусу біженця із зволіканням. У таких випадках на порушників можуть накладатися лише стягнення у вигляді штрафу, передбачені ст.203 та ст.204-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення (ті, що відповідають вимогам ст.31 Конвенції про статус біженців 1951 року). Неприйняття заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, до розгляду та примусове повернення або примусове видворення заявника суперечитиме захисту фундаментальних прав, передбачених Конвенцією про статус біженців 1951 року (ст.33 Не вислання біженців), а також Конвенцією про захист прав і основоположних свобод людини 1950 року (ст.3 Заборона катування). ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам. Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що для належного та ефективного захисту порушених прав позивача та з метою дотримання судом гарантій на те, що спір між сторонами буде остаточно вирішений, оскільки судом встановлено протиправну бездіяльність відповідача, яка полягає у неприйнятті рішення щодо прийняття заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту або про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, необхідно зобов`язати відповідача розглянути заяву громадянина Республіки Туркменістан ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та за наслідками розгляду прийняти рішення, з урахуванням правової оцінки, наданої судом. За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову, оскільки суб`єкт владних повноважень в особі Управління Державної міграційної служби України у Волинській області діяв не у спосіб визначений законами та Конституцією України. Інші доводи апеляційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою апелянта з висновками суду першої інстанцій по їх оцінці, тому не можуть бути прийняті апеляційною інстанцією. Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі Серявін та інші проти України (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29). Також, п.41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, визначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. ст.316 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Із врахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є законним, доводи апеляційної скарги зроблених судом першої інстанції висновків не спростовують і при ухваленні оскарженого судового рішення порушень норм матеріального та процесуального права ним допущено не було, тому, відсутні підстави для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції. Керуючись ст.ст. 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Управління Державної міграційної служби України у Волинській області залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 21 березня 2025 року у справі № 140/14296/24- без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя Н. В. Бруновська судді Р. Б. Хобор Р. М. Шавель