Постанова 4824 № 761/24807/21

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ____________________________________ Справа № 761/24807/21 Апеляційне провадження № 22-ц/824/1579/2025 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26 березня 2025 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача Рейнарт І.М. суддів Кирилюк Г.М., Ящук Т.І. при секретарі Кононовій Н.С. розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою представника Комунальної організації «Київмедспецтранс» - Шкурай Наталії Миколаївни на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 15 травня 2024 року (суддя Романишена І.П.) у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Комунальної організації «Київмедспецтранс», треті особи: ОСОБА_2 , ПАТ «Українська пожежно-страхова компанія» про стягнення матеріальної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, встановив: у липні 2021 року позивач звернувся до суду з позовом, у якому просив стягнути з Комунальної організації «Київмедспецтранс» матеріальну шкоду у розмірі 1 882 199грн, витрати на проведення автотоварознавчої експертизи у розмірі 1 853,39грн, судовий збір у розмірі 11 350грн, витрати на правничу допомогу у розмірі 18 000грн. Мотивуючи позовні вимоги, позивач зазначав, що 10 листопада 2020 року, близько 22:52 год., на перехресті вул. Володимирської та бульв. Тараса Шевченка у м. Києві, за участі автомобіля «Porsche Panamera», під його керуванням та автомобіля «Peugeot Boxer» екстреної (швидкої) медичної допомоги, д.н.з. НОМЕР_1 , що закріплений на праві оперативного управління за Комунальною організацією «Київмедспецтранс», яким керував водій ОСОБА_2 , що перебував у трудових відносинах з відповідачем, трапилась дорожньо-транспортна пригода, внаслідок якої обидва транспортні засоби зазнали механічних ушкоджень. Постановою судді Шевченківського районного суду міста Києва від 9 березня 2021 року у справі № 761/6579/21 водія ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, провадження у справі закрито на підставі п. 7 ст. 247 КУпАП, у зв`язку із закінченням строків накладення адміністративного стягнення. Постановою судді Київського апеляційного суду від 20 квітня 2021 року постанову судді Шевченківського районного суду міста Києва від 9 березня 2021 року, якою ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні дорожньо-транспортної пригоди, залишено без змін. Також, постановою судді Шевченківського районного суду міста Києва у справі № 761/6578/21 провадження у справі про адміністративне правопорушення стосовно нього закрито на підставі п. 1 ст. 247 КУпАП за відсутністю складу адміністративного правопорушення, яку залишено без змін постановою судді Київського апеляційного суду від 12 травня 2021 року. Позивач посилався на те, що згідно висновку автотоварознавчого дослідження № 2175/21-54 від 15 березня 2021 року, складеного експертом Київського науково-дослідного інститут судових експертиз Копилом С.В., вартість відновлювального ремонту належного йому автомобіля «Porsche Panamera», 2014 року виписку, становить 1 882 199грн. За проведення даного експертного дослідження ним було сплачено 1 853,39грн. Позивач стверджував, що оскільки ОСОБА_2 на момент скоєння дорожньо-транспортної пригоди перебував у трудових відносинах з Комунальною організацією «Київмедспецтранс» та виконував свої службові обов`язки, то згідно ст. 1172 ЦК України, обов`язок відшкодувати завдані збитки покладається саме на роботодавця, тобто на Комунальну організацію «Київмедспецтранс». Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 15 травня 2024 року позов задоволено частково. Стягнуто з Комунальної організації «Київмедспецтранс» на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду у розмірі 632 180,57грн та судовий збір у розмірі 3 812,16грн. В решті позовних вимог відмовлено. У поданій апеляційній скарзі представник Комунальної організації «Київмедспецтранс» - Шкурай Н.М. просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити та стягнути з ОСОБА_1 судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 5 718,24грн, посилаючись на те, що суд допустив грубе порушення норм процесуального права, поклавши в основу свого рішення докази, що були подані позивачем поза межами процесуальних строків та без доказів направлення їх відповідачу, які не були прийняті у встановленому процесуальним законом порядку та не досліджені у судовому засіданні. Таким чином, матеріали справи не містять доказів права власності позивача на зазначений автомобіль «Porsche Panamera», доказів покупки цього автомобіля на електронних торгах в США та ввезення його на територію України, здійснення електронного декларування та сплати митних платежів. Представник відповідача зазначає, що зі змісту оскаржуваного рішення вбачається, що позивач керував автомобілем «Porsche Panamera», номер кузова НОМЕР_2 , без його державної реєстрації, вказаний автомобіль був ввезений на територію України на підставі посвідчення про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 , виданого Одеською митницею ДМС України 13 грудня 2019 року, при цьому позивач придбав даний автомобіль на електронних торгах за 12 800 доларів США, здійснив його електронне декларування та сплатив митні платежі. Представник відповідача посилається на те, що документ «Посвідчення про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 , виданого Одеською митницею ДМС України 13 грудня 2019 року» було долучено представником позивача до відповіді на відзив, яку було залишено без розгляду, відтак суд першої інстанції безпідставно посилався у своєму рішення на вказаний документ. Також, саме стороною відповідача було долучено до матеріалів справи роздруківку, що міститься у загальному доступі в мережі Інтернет, про продаж автомобіля «Porsche Panamera», номер кузова НОМЕР_2 , на електронних торгах за 12 400 доларів США, який на момент продажу мав численні пошкодження, при цьому інформація про покупця у даній роздруківці відсутня. Отже, незрозуміло на підставі яких саме доказів суд першої інстанції дійшов висновку, що саме позивач придбав даний автомобіль на електронних торгах за 12 800 доларів США, при цьому здійснив його електронне декларування та сплатив митні платежі. Відтак, матеріали справи не містять належних доказів того, що позивач володіє зазначеним транспортним засобом на законних підставах, оскільки згідно п. 2.2 Правил дорожнього руху, особа, яка використовує незареєстрований транспортний засіб, не може вважатись такою, що використовує його на законних підставах. Також, ст. 37 Закону України «Про дорожній рух», крім іншого, забороняється експлуатація незареєстрованих транспортних засобів, без номерного знака, без чинного на території України поліса обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, тобто позивач здійснював експлуатацію транспортного засобу «Porsche Panamera», номер кузова НОМЕР_2 , з порушенням даної норми права. Представник відповідача вважає, що позивач своїми неправомірними діями, які полягали у керуванні зазначеним транспортним засобом «Porsche Panamera» без належної на те правової підстави, сприяв настанню 10 листопада 2020 року дорожньо-транспортної пригоди за участі автомобіля екстреної (швидкої) медичної допомоги «Peugeot Boxer», д.н.з. НОМЕР_1 , чим завдав матеріальної шкоди територіальній громаді міста Києва. Також, представник відповідача, посилаючись на правову позицію Верховного Суду, висловлену у постанові від 30 жовтня 2019 року у справі № 683/2694/16-ц, зазначає, що право власності на автомобіль у набувача виникає не з моменту купівлі-продажу автомобіля, а з моменту державної реєстрації відповідного транспортного засобу. Представник відповідача, стосовно посилання суду першої інстанції на постанову Великої Палати Верховного Суду від 5 квітня 2023 року у справі № 911/1278/20, згідно якої право власності на рухоме майно переходить до набувача відповідно до умов укладеного договору, якщо не передбачено особливостей переходу права власності у конкретному випадку, шляхом вчинення певних дій, зазначає, що і в цьому випадку матеріали справи не містять такого договору, відтак неможливо встановити ким та на яких умовах було придбано автомобіль «Porsche Panamera», номер кузова НОМЕР_2 , та чи були при його покупці передбачено особливості переходу права власності на цей автомобіль. Крім цього, представник відповідача зазначає, що в своєму рішенні суд першої інстанції, в частині визначення розміру матеріального збитку, посилається виключно на висновок експерта за результатами проведення автотоварознавчого дослідження від 15 березня 2021 року № 2175/21-54, виконаного експертом Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Копилом С.В., однак такий висновок є недопустимим доказом у даній справі, оскільки він не відповідає вимогам, встановленим ст. 106 ЦПК України, зокрема не містить вказівки на те, що він складений саме для суду, та відомостей про те, що експерт попереджений про кримінальну відповідальність за ст. 384, 385 КК України. При цьому, посилання суду першої інстанції на правову позицію Верховного Суду у справі № 701/453/21 є необґрунтованим, оскільки у тій справі мова йшла про звіт оцінювача, а не висновок експерта. Також, представник відповідача посилається на те, що його, як заінтересовану особу не було запрошено для проведення огляду експертом пошкодженого транспортного засобу «Porsche Panamera», враховуючи, що на момент покупки цього автомобіля на електронному аукціоні у США, він мав численні механічні ушкодження, то наявний обґрунтований сумнів з приводу того, що усі описані експертом пошкодження утворились саме в результаті дорожньо-транспортної пригоди, що мала місце 10 листопада 2020 року. Разом з цим, незрозумілими є мотиви призначення судом першої інстанції 14 квітня 2023 року судової експертизи, оскільки висновок експертів від 22 серпня 2023 року, виготовлений на підставі ухвали суду, взагалі не був прийнятий до уваги судом, зокрема експертам ставилось питання стосовно визначення вартості відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля «Porsche Panamera», однак у своєму рішенні, суд першої інстанції прийшов до висновку про стягнення на користь позивача різниці між вартістю автомобіля до дорожньо-транспортної пригоди і після неї. Відзив на апеляційну скаргу не подано. Позивач, будучи належним чином повідомленим про день, час та місце розгляду апеляційної скарги, шляхом направлення судової повістки-повідомлення за адресою місця реєстрації (с.с.170-171, 176, 181, 193-195 т.3), двічі у судове засідання не з`явився, судові повістки повернулися до апеляційного суду без вручення з відміткою листоноші, що «адресат відсутній за вказаною адресою», що відповідно до положень ст. 128, 130 ЦПК України вважається належним повідомленням сторони, тому відповідно до положень ст. 372 ЦПК України колегія суддів провела судовий розгляд у його відсутність. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача Комунальної організації «Київмедспецтранс» - Шкурай Н.М., яка доводи апеляційної скарги підтримала, пояснення представника третьої особи ПАТ «Українська пожежно-страхова компанія» - Костюка Є.В. та представника третьої особи ОСОБА_2 - адвоката Пучка В.Д., які просили рішення суду скасувати, позовну заяву залишити без розгляду, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 10 листопада 2020 року о 22 год. 50 хв. на перехресті бул. Т. Шевченка та вул. Володимирської в м. Києві сталась дорожньо-транспортна пригода за участі автомобіля «PORSCHE PANAMERA», не зареєстрованому у встановленому порядку, номер кузова НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_1 та оперативного автомобіля швидкої медичної допомоги «PEUGEOT», д.н.з. НОМЕР_1 , під керуванням водія ОСОБА_2 , в результаті чого автомобілі зазнали механічних пошкоджень з матеріальними збитками. Постановою судді Шевченківського районного суду міста Києва від 09 березня 2021 року у справі № 761/6579/21, яка залишена без змін постановою Київського апеляційного суду від 20 квітня 2021 року, водія ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні даної дорожньо-транспортної пригоди. Вказаними судовими рішеннями провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_2 за статтею 124 КУпАП закрито за закінченням на момент розгляду справи строків накладення адміністративного стягнення (т. 1 с.с. 12-16). Також постановою Шевченківського районного суду міста Києва від 09 березня 2021 року у справі № 761/6578/21, залишеною без змін постановою Київського апеляційного суду від 12 травня 2021 року, закрито адміністративне провадження у справі відносно ОСОБА_1 за статтею 124 КУпАП у зв`язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення (т. 1 с.с. 7-11). На момент ДТП цивільно-правова відповідальність власника автомобіля «PEUGEOT», державний номер НОМЕР_1 , була застрахована в ПАТ «Українська пожежно-страхова компанія» згідно з полісом АР 7882942 обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів від 7 травня 2020 року. Згідно з пунктом 4 полісу страхова сума на одного потерпілого за шкоду, заподіяну майну, складає 130 000грн, розмір франшизи нуль (т. 1 с.с. 94). 24 грудня 2020 року ОСОБА_1 подав до страхової компанії ПАТ «Українська пожежно-страхова компанія» заяву про страхове відшкодування (т. 1 с.с. 143). Відомостей про виплату страхового відшкодування матеріали справи не містять, а у поясненнях на позов представник ПАТ «Українська пожежно-страхова компанія» зазначав, що позивач на момент ДТП не набув права власності на транспортний засіб, яким керував, а тому відповідно не має права на відшкодування матеріального збитку за наслідками події. Згідно з висновком експерта за результатами проведення автотоварознавчого дослідження від 15 березня 2021 року вартість відновлювального ремонту автомобіля «Porsche Panamera», 2014 року випуску, станом на дату ДТП 10 листопада 2020 року складає 1 882 199грн. Водночас, факт включення або не включення ПДВ до визначеної суми залежить від форми оподаткування суб`єктів господарської діяльності, які надають послуги з проведення ремонту КТЗ, реалізації складових, матеріалів, тощо. Вартість матеріального збитку, завданого власнику бувшого у використані автомобіля марки «Porsche Panamera GTS» 2014 року, станом на дату ДТП 10 листопада 2020 року складає 1 506 676,20грн з ПДВ. Ринкова вартість залишків транспортного засобу «Porsche Panamera GTS» 2014 року випуску, після його пошкодження внаслідок ДТП станом на дату ДТП 10 листопада 2020 року, складає 744 495,63грн. Водночас, факт включення або не включення ПДВ до визначеної суми залежить від форми оподаткування суб?єктів господарської діяльності, які надають послуги з проведення ремонту КТЗ, реалізації складових, матеріалів, тощо (т. 1 с.с. 17-43). Згідно з висновком експертів за результатами проведення судової транспортно-товарознавчої експертизи від 22 серпня 2023 року № 17777/23-54 вартість відновлювального ремонту пошкодженого внаслідок ДТП автомобіля «Porsche Panamera GTS» з номером кузова НОМЕР_2 , яке мало місце 10 листопада 2020 року за участю автомобіля «PEUGEOT», д.н.з. НОМЕР_1 , станом на дату ДТП 10 листопада 2020 року разом з ПДВ складає 1 690 178, 95грн (т. 2 с.с. 155-166). Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що винним у даній дорожньо-транспортній пригоді визнано ОСОБА_2 , який на момент ДТП виконував свої службові обов`язки, тому відшкодувати завдані позивачу пошкодженням автомобіля збитки повинен роботодавець ОСОБА_2 . Також суд першої інстанції вважав, що позивач має право на відшкодування збитків, не дивлячись на те, що його право власності на автомобіль на час ДТП не було зареєстровано, оскільки автомобіль був придбаний позивачем, а відтак він є його власником. Визначаючи розмір збитків, які підлягають стягненню з відповідача, суд першої інстанції врахував наявність полісу обов`язкового страхування та обов`язок страховика сплатити страхове відшкодування, а також виходив з того, що позивачем надані належні докази, які підтверджують розмір завданої йому шкоди. Переглядаючи рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів зазначає про наступне. Частинами першою та другою статті 22 ЦК України передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Відповідно до частин 1 та 2 статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується у повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Частиною першою статті 1188 ЦК України передбачено, що шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою; за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується; за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення. Постановою Шевченківського районного суду міста Києва від 09 березня 2021 року у справі № 761/6579/21, залишеною без змін постановою Київського апеляційного суду від 20 квітня 2021 року, встановлена вина ОСОБА_2 у вчиненні ДТП 10 листопада 2020 року, внаслідок якої був пошкоджений автомобіль позивача «PORSCHE PANAMERA», не зареєстрований у встановленому порядку, номер кузова НОМЕР_2 . У постанові Верховного Суду від 02 липня 2018 року у справі № 739/1069/17 зроблено висновок про те, що у разі прийняття судом постанови про закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення, наприклад, через закінчення строків накладення адміністративного стягнення (стаття 38 КУпАП), суд повинен звернути увагу на те, чи містить така постанова суду відповіді на питання про те, чи мала місце дорожньо-транспортна пригода та чи сталася вона з вини відповідача. Відсутність складу правопорушення не означає відсутність вини для цивільно-правової відповідальності. При цьому, у такому разі така постанова суду є доказом, який повинен досліджуватися та оцінюватися судом у цивільній справі у порядку, передбаченому ЦПК України. Отже, з урахуванням визначених цивільно-процесуальним законодавством принципів змагальності і диспозитивності цивільного судочинства, законодавством не покладається на позивача обов`язок доказування вини відповідача у заподіянні шкоди. Разом з тим потерпілий має довести належними доказами факт завдання шкоди за участю відповідача, розмір завданої шкоди, а також факт того, що відповідач є заподіювачем шкоди. Виходячи з визначених цивільним процесуальним законом принципів змагальності й диспозитивності цивільного судочинства, саме на відповідача покладений обов`язок доведення відсутності його вини у завданні шкоди позивачеві. Відповідно до ч. 1 ст. 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків. Відповідальність юридичної особи настає лише у випадках, коли особа, з вини якої заподіяна шкода, знаходиться з даною організацією в трудових відносинах, і шкода, заподіяна нею у зв`язку з виконанням трудових (службових) обов`язків. Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави стверджувати, що особа, яка керує транспортним засобом у зв`язку з виконанням своїх трудових (службових) обов`язків на підставі трудового договору (контракту) з особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, не є суб`єктом, який несе відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки. У цьому випадку таким суб`єктом є законний володілець джерела підвищеної небезпеки - роботодавець. Отже, шкода, завдана внаслідок ДТП з вини водія, що на відповідній правовій підставі керував автомобілем, який перебуває у володінні роботодавця, відшкодовується саме володільцем цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм. У даній справі відповідач не заперечував, що на момент вчинення ДТП ОСОБА_2 перебував у трудових відносинах з Комунальною організацією «Київмедспецтранс» та виконував свої службові обов`язки керуючи автомобілем «PEUGEOT», д.н.з. НОМЕР_1 , що належать Комунальній організації «Київмедспецтранс», а тому саме останнє відповідно до вимог частини першої статті 1172 ЦК України є особою, відповідальною за відшкодування шкоди, завданої позивачу в результаті ДТП. З наданих суду документів встановлено, що на момент ДТП цивільно-правова відповідальність власника автомобіля «PEUGEOT», державний номер НОМЕР_1 , була застрахована в ПАТ «Українська пожежно-страхова компанія» згідно з полісом обов`язкового страхування АР 7882942, з лімітом відповідальності за шкоду, заподіяну майну, у розмірі 130 000грн, розмір франшизи нуль. 24 грудня 2020 року ОСОБА_1 подав до страхової компанії ПАТ «Українська пожежно-страхова компанія» заяву про страхове відшкодування. Відомостей про виплату страхового відшкодування матеріали справи не містять. Згідно статті 6 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого. Відповідно до статті 9 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», у редакції на час виникнення спірних правовідносин, страхова сума - це грошова сума, у межах якої страховик зобов`язаний здійснити виплату страхового відшкодування відповідно до умов договору страхування. Розмір страхової суми за шкоду, заподіяну майну потерпілих, становить 50 тисяч гривень на одного потерпілого. У разі якщо загальний розмір шкоди за одним страховим випадком перевищує п`ятикратну страхову суму, відшкодування кожному потерпілому пропорційно зменшується. Розмір страхової суми за шкоду, заподіяну життю та здоров`ю потерпілих, становить 100 тисяч гривень на одного потерпілого. Страхові виплати за договорами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності обмежуються страховими сумами, які діяли на дату укладення договору та зазначені в договорі страхування. Згідно з пунктом 22.1 статті 22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров`ю, майну третьої особи. Частиною першою статті 29 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" визначено, що у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством. Страховик, керуючись нормами Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», приймає вмотивоване рішення про здійснення страхового відшкодування або про відмову у здійсненні страхового відшкодування, про що зазначено у пункті 36.1 статті 36 цього Закону. Згідно зі статтею 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням). Отже, відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування, чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала, що покладання обов`язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів») (пункт 73 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц, пункт 62 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 752/16797/14-ц). Непред`явлення вимоги до страховика, який має відшкодувати шкоду відповідно до Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», є підставою для відмови у позові до особи, яка завдала шкоди, у відповідному розмірі. За загальним правилом, належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, заподіяної життю та здоров`ю потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована відповідно до Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», є страховик у межах страхової суми, зазначеної у страховому полісі. У разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої шкоди як співвідповідач має залучатися до участі у справі страхувальник. Підстави для відмови страховиком у здійсненні страхового відшкодування визначенні у статті 37 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». Такими підставами є: - навмисні дії особи, відповідальність якої застрахована (страхувальника), водія транспортного засобу або потерпілого, спрямовані на настання страхового випадку. Зазначена норма не поширюється на осіб, дії яких пов`язані з виконанням ними громадянського чи службового обов`язку, вчинені у стані необхідної оборони (без перевищення її меж) або під час захисту майна, життя, здоров`я. Кваліфікація дій таких осіб встановлюється відповідно до закону; - вчинення особою, відповідальність якої застрахована (страхувальником), водієм транспортного засобу умисного кримінального правопорушення, що призвело до страхового випадку (події, передбаченої статтею 41 цього Закону); - невиконання потерпілим або іншою особою, яка має право на отримання відшкодування, своїх обов`язків, визначених цим Законом, якщо це призвело до неможливості страховика (МТСБУ) встановити факт дорожньо-транспортної пригоди, причини та обставини її настання або розмір заподіяної шкоди; - неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, і трьох років, якщо шкода заподіяна здоров`ю або життю потерпілого, з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди. Колегія суддів зазначає, що у матеріалах справи відсутні належні докази, які б підтверджували правомірність відмови ПАТ «Українська пожежно-страхова компанія» у здійсненні страхового платежу на користь позивача. При цьому позивач не оскаржував таку відмову та позовні вимоги до страховика не пред`явив. За таких обставин, враховуючи те, що позивач у цій справі не пред`явив позовних вимог до ПАТ «Українська пожежно-страхова компанія», який є належним відповідачем у спірних правовідносинах, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що наведене є підставою для відмови у позові до особи, яка завдала шкоди, у відповідному розмірі, а саме у розмірі страхового відшкодування 130 000грн. Згідно з статтею 1192 ЦК України з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов`язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі. У підтвердження розміру завданої йому шкоди, позивач надав суду висновок експерта за результатами проведення автотоварознавчого дослідження від 15 березня 2021 року № 2175/21-54. Доводи відповідача про те, що висновок експерта за результатами проведення автотоварознавчого дослідження від 15 березня 2021 року № 2175/21-54, є неналежним доказом, оскільки експерт не був попереджений про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок, колегія суддів вважає необґрунтованими. Відповідно до частин першої, третьої статті 102 ЦПК України висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством. Висновок експерта може бути підготовлений на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи. Згідно з положеннями статті 106 ЦПК України учасник справи має право подати до суду висновок експерта, складений на його замовлення. Порядок проведення експертизи та складення висновків експерта за результатами проведеної експертизи визначається відповідно до чинного законодавства України про проведення судових експертиз. У висновку експерта зазначається, що висновок підготовлено для подання до суду, та що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок. Експерт, який склав висновок за зверненням учасника справи, має ті самі права і обов`язки, що й експерт, який здійснює експертизу на підставі ухвали суду. Відповідно до частини першої статті 107 ЦПК України матеріали, необхідні для проведення експертизи, експерту надає суд, якщо експертиза призначена судом, або учасник справи, якщо експертиза проводиться за його замовленням. Механізм оцінки (визначення вартості) колісних транспортних засобів, а також вимоги до оформлення результатів оцінки, оціночні процедури визначення вартості КТЗ встановлений Методикою товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженою наказом Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України від 24 листопада 2003 року №142/5/2092 (далі - Методика). Відповідно до пункту 5.1 Методики, технічний огляд КТЗ оцінювачем (експертом) являє собою початковий етап дослідження, який дає змогу органолептичними методами визначити ідентифікаційні дані КТЗ; його комплектність; укомплектованість; технічний стан, обсяг і характер пошкоджень; пробіг за одометром, інші показники на момент технічного огляду, необхідні для оцінки майна. Визначення матеріального збитку чи вартості КТЗ без його огляду особисто експертом, який складає висновок, можливе тільки за рішенням органу (особи), який (яка) призначив(ла) експертизу (залучив(ла) експерта), у разі надання ним даних, необхідних для проведення дослідження. Зі змісту наданого позивачем висновку експерта за результатами проведення автотоварознавчого дослідження від 15 березня 2021 року № 2175/21-54, який складений судовим експертом Копилом С.В., вбачається, що 19 лютого 2021 року експерт особисто оглянув автомобіль «PORSCHE PANAMERA», зробив фотознімки автомобіля, здійснив опис пошкоджень. Крім того, висновок складено особою, яка має кваліфікацію судового експерта за спеціальністю 12.2 «Визначення вартості колісних транспортних засобів та розміру збитку, завданого власнику транспортного засобу», стаж експертної роботи з 2018 року. У частині шостій статті 106 ЦПК України зазначено, що експерт, який склав висновок за зверненням учасника справи, має ті самі права і обов`язки, що й експерт, який здійснює експертизу на підставі ухвали суду. Згідно з частиною п`ятою статті 106 ЦПК України у висновку експерта повинно бути зазначено, що висновок підготовлено для подання до суду, та що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок. Зазначений висновок було виконано до пред`явлення позову у цій справі, а не під час її розгляду, указаний висновок не є висновком експерта, виконаним за зверненням учасника справи, тому вимоги статті 106 ЦПК України на вказані правовідносини не поширюються. Вказане узгоджується з правовим висновком, викладеним у постановах Верховного Суду від 17 серпня 2022 року у справі № 761/15232/18, від 18 квітня 2024 року у справі № 701/453/21. Разом з цим, вказаний висновок є письмовим доказом, який був наданий позивачем і який не був спростований відповідачем. Під час розгляду справи представник відповідача не заявляла клопотання про призначення відповідної судової експертизи. Таким чином, враховуючи те, що відповідач в силу частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України не надав доказів на противагу поданого позивачем висновку експерта за результатами проведення автотоварознавчого дослідження від 15 березня 2021 року, не спростував визначений розмір матеріального збитку та вартість транспортного засобу після ДТП, а отже не довів, що такі визначено експертним дослідженням неправильно. Посилання відповідача в апеляційній скарзі на постанову Верховного Суду від 04 листопада 2020 року у справі № 904/684/18 є безпідставними, оскільки у вказаній справі висновок суду касаційної інстанції про те, що обов`язковою вимогою до висновку експерта є вказівка на те, що останній обізнаний про відповідальність, стосувався висновку експерта, виготовленого на підставі ухвали суду. У частинах першій, третій статті 12, частинах першій, п`ятій, шостій статті 81 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона (пункт 21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц). Заперечуючи проти розміру збитків, які позивач просив стягнути з відповідача, та вважаючи, що надані позивачем докази у підтвердження його позовних вимог не є належними, відповідач належним чином докази позивача не спростував. Твердження представника відповідача в апеляційній скарзі, що автомобіль позивачем був придбаний з численними пошкодженнями, а відповідач не був запрошений на огляд автомобіля,тому наявний обґрунтований сумнів з приводу того, що усі описані експертом пошкодження утворились саме в результаті дорожньо-транспортної пригоди, що мала місце 10 листопада 2020 року, не є підставою для відмови у позові. Відповідно до пункту 5.2 Методики виклик заінтересованих осіб для технічного огляду автомобіля здійснюється у разі потреби. У разі наявності сумнівів, що описані експертом пошкодження могли утворитися у результаті ДТП за участі автомобіля під керуванням ОСОБА_2 , відповідач не був позбавлений можливості заявити суду клопотання про призначення відповідної судової експертизи, однак своїм право скористався. Також представником відповідача під час судового розгляду не було надано жодного доказу, який би спростував висновки експерта, викладені у дослідженні від 15 березня 2021 року. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що розмір майнових збитків, завданих позивачу внаслідок ДТП, необхідно розраховувати виходячи із висновку експерта за результатами проведення автотоварознавчого дослідження від 15 березня 2021 року № 2175/21-54. Положеннями статті 30 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» визначено, що транспортний засіб вважається фізично знищеним, якщо його ремонт є технічно неможливим чи економічно необґрунтованим. Ремонт вважається економічно необґрунтованим, якщо передбачені згідно з звітом (актом) чи висновком про оцінку, виконаним оцінювачем або експертом відповідно до законодавства, витрати на відновлювальний ремонт транспортного засобу перевищують вартість транспортного засобу до дорожньо-транспортної пригоди. Якщо транспортний засіб вважається знищеним, його власнику відшкодовується різниця між вартістю транспортного засобу до та після дорожньо-транспортної пригоди, а також витрати на евакуацію транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди. Отже, якщо пошкоджений транспортний засіб не може бути відновлено або вартість його відновлювального ремонту з урахуванням зношеності та втрати товарної вартості перевищує його ринкову вартість на момент пошкодження, розмір шкоди визначається за ринковою вартістю транспортного засобу на момент пошкодження та складає різницю між вартістю транспортного засобу до та після ДТП. Порядок відшкодування шкоди, пов`язаної з фізичним знищенням транспортного засобу, який згідно зі статтею 8 ЦК України (аналогія закону) може застосовуватися не лише страховиком, а й іншими особами, які здійснюють діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, та відповідають за завдану шкоду. Наведені висновки зроблені Верховним Судом у постановах від 19 вересня 2018 року у справі № 643/4161/15, від 31 березня 2021 року у справі № 127/19300/17, від 26 жовтня 2022 року у справі № 203/2064/19. У висновку експерта за результатами проведення автотоварознавчого дослідження від 15 березня 2021 року № 2175/21-54 встановлено, що вартість автомобіля на дату ДТП становила 1 506 676,20грн, вартість відновлювального ремонту автомобіля «PORSCHE PANAMERA» станом на дату ДТП 10 листопада 2020 року складає 1 882 199грн. Отже, вказаним висновком експерта встановлено, що ремонт належного позивачу автомобіля вважається економічно необґрунтованим, оскільки вартість відновлювального ремонту (1 882 199,00грн) перевищує його ринкову вартість на момент ДТП (1 506 676,20грн), а тому розмір завданого матеріального збитку, який підлягає відшкодуванню позивачу, становить різницю між вартістю транспортного засобу до та після ДТП. Експертом встановлено, що вартість автомобіля «PORSCHE PANAMERA» в пошкодженому стані після ДТП станом на 10 листопада 2020 року становить 744 495,63 грн. За таких обставин, позивач має право на відшкодування збитків, розмір яких складає різницю між вартістю транспортного засобу до та після ДТП, що становить 762 180,57грн. Враховуючи те, що визначена за полісом АР 7882942 сума страхового відшкодування (130 000,00грн) є меншою від оціненої майнової шкоди, позивач як потерпіла особа не позбавлений права на реальне відшкодування заподіяних внаслідок ДТП збитків за рахунок винної особи, обсяг відповідальності якої обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування, тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для стягнення із Комунальної організації «Київмедспецтранс» на користь ОСОБА_1 майнових збитків у розмірі 632 180,57грн з розрахунку різниці між вартістю автомобіля до ДТП та після ДТП (1 506 676,20грн - 744 495,63грн), за виключенням суми страхової виплати, передбаченої полісом (130 000,00грн). Доводи апеляційної скарги, що позивач не мав права експлуатувати автомобіль «PORSCHE PANAMERA» без державної реєстрації права власності та без полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, а тому позивач своїми неправомірними діями, які полягали у керуванні зазначеним транспортним засобом «Porsche Panamera» без належної на те правової підстави, сприяв настанню 10 листопада 2020 року ДТП за участі автомобіля екстреної (швидкої) медичної допомоги «Peugeot Boxer», д.н.з. НОМЕР_1 , чим завдав матеріальної шкоди територіальній громаді міста Києва, колегія суддів вважає необґрунтованими. Судом встановлено, що позивач на момент ДТП керував автомобілем «PORSCHE PANAMERA», номер кузова НОМЕР_2 , без його державної реєстрації. Згідно посвідчення про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 Одеської митниці ДМС України, 13.12.2019 року ОСОБА_1 був ввезений в Україну легковий автомобіль «Porsche Panamera GTS» 2014 року випуску, номер кузова НОМЕР_2 (т. 1 с.с. 140). Вказаний автомобіль був придбаний позивачем на електронних торгах за 12 800,00 доларів США, останнім здійснено електронне декларування транспортного засобу та сплачено митні платежі. Згідно з частиною першою, четвертою статті 334 ЦК України право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом. Права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону. У пункті 7.13 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 квітня 2023 року по справі № 911/1278/20 вказано, що: «положеннями частини першої статті 334 ЦК України щодо переходу права власності на рухоме майно не передбачено в імперативному порядку, що право власності на таке рухоме майно переходить до набувача транспортного засобу з моменту здійснення його державної реєстрації. Право власності на рухоме майно переходить до набувача відповідно до умов укладеного договору, що узгоджується з принципом свободи договору відповідно до статей 6, 627, 628 ЦК України. Якщо договором не передбачено особливостей переходу права власності у конкретному випадку шляхом вчинення певних дій, воно переходить з моменту передання транспортного засобу». У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 вересня 2023 року в справі № 638/9047/19 вказано, що державна реєстрація транспортного засобу, на відміну від державної реєстрації прав на нерухомість, не має правотвірного характеру. Виходячи з вищевикладеного, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що відсутність державної реєстрації транспортного засобу позивача (на момент настання ДТП), не спростовує факт перебування у його власності автомобіля, а також не позбавляє права на відшкодування завданої матеріальної шкоди. Також колегія суддів звертає увагу на те, що матеріали справи не містять відомостей про притягнення позивача до відповідальностіза керування транспортним засобом, не зареєстрованим в установленому порядку. Твердження представника відповідача в апеляційній скарзі, що експлуатація позивачем транспортного засобу, який не був зареєстрований у встановленому законом порядку, призвела до настання дорожньо-транспортної пригоди, належними доказами не підтверджено, а відтак є безпідставними. Крім того, саме порушення Правил дорожнього руху ОСОБА_2 стало причиною ДТП, у результаті якої був пошкоджений належний позивачу транспортний засіб, що було встановлено постановою суду. Доводи представника відповідача в апеляційній скарзі, що суд першої інстанції поклав в основу свого рішення докази, що були подані позивачем поза межами процесуальних строків та без доказів направлення їх відповідачу, які не були прийняті у встановленому процесуальним законом порядку та не досліджені у судовому засіданні, колегія суддів вважає необґрунтованими. З матеріалів справи вбачається, що до відповіді за відзив на позовну заяву представником позивача були додані копії документів, які підтверджують придбання позивачем транспортного засобу «PORSCHE PANAMERA», номер кузова НОМЕР_2 , його реєстрацію у митній службі та сплату митних платежів. Протокольною ухвалою суду від 22 грудня 2021 року відповідь на відзив на позовну заяву залишено без розгляду. Питання щодо документів, які були приєднані до відповіді на відзив, судом у судовому засіданні не вирішувалося. Статтею 189 ЦПК України визначено, що завданнями підготовчого провадження є: 1) остаточне визначення предмета спору та характеру спірних правовідносин, позовних вимог та складу учасників судового процесу; 2) з`ясування заперечень проти позовних вимог; 3) визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та зібрання відповідних доказів. Отже, збирання доказів під час підготовчого засідання передбачено нормами ЦПК України. З матеріалів справи встановлено, що вищезазначені документи були надані на спростування доводів відповідача, які були викладені у відзиві на позовну заяву. При цьому, суд не обґрунтовував свої висновки на вказаних документах, оскільки предметом даного позову є відшкодування збитків, які були завдані позивачу у результаті ДТП, яка сталося з вини працівника відповідача. Отже, для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування шкоди, заподіяної при взаємодії двох джерел підвищеної небезпеки, потрібно було довести наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: 1) протиправність поведінки; 2) шкоди та її розміру; 3) причинного зв`язку між протиправною поведінкою заподіювача та шкодою; 4) вини. Крім того, колегія суддів звертає увагу, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2021 року у справі № 147/66/17 зазначено, що «факт правомірності володіння особою транспортним засобом є достатньою підставою для неї, щоб звернутися за захистом права щодо відшкодування шкоди, заподіяної вказаному майну.» За обставинами даної справи встановлено, що на момент ДТП позивач керував транспортним засобом «PORSCHE PANAMERA», номер кузова НОМЕР_2 , відповідачем не була спростована правомірність володіння позивачем транспортним засобом, а під час судового розгляду не було встановлено, що позивач заволодів транспортним засобом у незаконний спосіб, а відтак позивач має право на відшкодування збитків, які були завдані пошкодженням автомобіля, який перебував у його володінні. Згідно зі статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Суд першої інстанції повно встановив обставини справи, оцінив надані докази, правильно застосував норми матеріального права, не допустив порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставо для скасування рішення суду, тому колегія суддів не вбачає підстав для скасування або зміни рішення суду та задоволення апеляційної скарги. З приводу посилань представників третіх осіб на необхідність скасування рішення суду та залишення позову без розгляду у зв`язку із неявкою позивача у судове засідання апеляційного суду, колегія суддів зазначає, що така позиція не ґрунтується на нормах процесуального права, які таких положень не містять. За положеннями статті 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Отже, нормами ЦПК України передбачено, що явка учасника справи до суду апеляційної інстанції не є обов`язковою і у разі неявки позивача, який належним чином повідомлений про день, час та місце апеляційного розгляду, у судове засідання, апеляційний суд не має правових підстав для скасування рішення суду та залишення позову без розгляду, а має право розглядати справу у відсутність позивача. Оскільки апеляційна скарга задоволенню не підлягає, відповідно до положень статті 141 ЦПК України відповідачу не відшкодовуються понесені ним судові витрати. Керуючись статтями 367, 374, 375, 381- 383 ЦПК України, апеляційний суд постановив: апеляційну скаргу представника Комунальної організації «Київмедспецтранс» - Шкурай Наталії Миколаївни залишити без задоволення, рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 15 травня 2024 року - без змін. Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, оскарженню у касаційному порядку не підлягає, крім випадків, зазначених у п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України. Повний текст постанови складено 9 червня 2025 року. Суддя-доповідач І.М. Рейнарт Судді Г.М. Кирилюк Т.І. Ящук