Постанова Закарпатський апеляційний суд № 298/2271/23

Справа № 298/2271/23 П О С Т А Н О В А Іменем України 22 травня 2025 року м. Ужгород Закарпатський апеляційний суд в складі: головуючого - судді Джуги С.Д. суддів - Собослоя Г.Г., Мацунича М.В., з участю секретаря судового засідання: Мочан М.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ) на рішення Великоберезнянського районного суду Закарпатської області від 14 березня 2024 року у складі судді Тарасевича П.П., у справі за позовом ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ) до ОСОБА_3 ( ОСОБА_3 ) про стягнення суми боргу, в с т а н о в и в : У листопаді 2023 року ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ) звернувся до суду із позовом до ОСОБА_3 ( ОСОБА_3 ) про стягнення суми боргу. Позов мотивовано тим, що 19.06.2017 між позивачем та відповідачем було досягнуто згоди про надання останнім інформаційних послуг з приводу отримання позивачем в Україні посвідчення водія. З метою отримання вказаних послуг позивач сплатив ОСОБА_3 аванс в розмірі 600 євро. Після отримання авансу, відповідач, письмового договору із позивачем не уклав, жодних послуг не надав, на неодноразові звернення про повернення авансу, повернути такий відмовляється, а тому позивач звернувся з даним позовом до суду. За вказаних обставин позивач ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ) просив стягнути з відповідача ОСОБА_3 ( ОСОБА_3 ) на свою користь грошові кошти в сумі 984,12 євро, які складаються із суми авансу, інфляційних витрат і 3% річних по простроченню виконання зобов`язання та судові витрати. Рішенням Великоберезнянського районного суду Закарпатської області від 14 березня 2024 року у задоволенні позову відмовлено. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ) просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити заявлений позов, посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи та порушення судом норм матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що суд першої інстанції не врахував обставини, які наведені в обґрунтування заявленого позову, не дав їм належної правової оцінки та безпідставно відмовив у заявленому позові. Відзив на апеляційну скаргу не надходив. Представник апелянта ОСОБА_1 - адвокат Мартинов Г.К. в судовому засіданні підтримав подану апеляційну скаргу, просив її задовольнити. Інші учасники справи в судове засідання не з`явилися, про дату час, місце розгляду справи належним чином повідомлені. На підставі ч.2 ст.372 ЦПК України суд вважає за можливе розглянути справу у відсутності нез`явившихся осіб. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника апелянта, розглянувши і дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступних мотивів. Відповідно до ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з його недоведеності. З такими висновками суду першої інстанції погоджується апеляційний суд, оскільки вони відповідають фактичним обставинам справи та вимогам закону. Звертаючись до суду з даним позовом, позивач стверджує, що 19.06.2017 між ним та ОСОБА_3 було досягнуто згоди про надання останнім інформаційних послуг з приводу отримання позивачем в Україні посвідчення водія. З метою отримання вказаних послуг позивач сплатив Петер Жидеку аванс в розмірі 600 євро. На підтвердження здійснення платежу позивачем долучено копію виписки з банківського рахунку позивача та перекладу до такої. Звертаючись із позовними вимогами, ОСОБА_1 правовою підставою таких визначив статтю 1212 ЦК України. Так, загальні підстави для виникнення зобов`язання у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України. Стаття 1212 ЦК України передбачає, що особа, яка набула майно або зберігала його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Виходячи зі змісту ст. 1212 ЦК України зазначена норма закону застосовується лише у випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуто з допомогою інших, спеціальних способів захисту. У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав, договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень ч. 1 ст. 1212 ЦК України, у тому числі й щодо зобов`язання повернути майно потерпілому. Аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 10.09.2018 у справі №638/11807/15-ц (провадження №61-1215св17), від 12.09.2018 у справі №154/948/16 (провадження №61-4497ск18), від 12.12.2018 у справі №205/3330/14-ц (провадження №61-1133св18). Таким чином, норми ст. 1212 ЦК України застосовуються до позадоговірних зобов`язань, оскільки, чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошових коштів), що виключає можливість застосування до відповідних правовідносин положень статті 1212 ЦК України. Положення цієї статті застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи. Статтею 1213 ЦК України встановлено, що набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. Вимога про «повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні» (п. 3 частини 3 статті 1212 ЦК України) означає, що у разі припинення зобов`язання через неможливість його виконання, яке виникло внаслідок обставин, за які жодна із сторін не відповідає, або у зв`язку із добровільною відмовою від зобов`язання обох сторін, сторона, що виконала своє зобов`язання повністю або частково, має право вимагати повернення виконаного. Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала. Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином. В свою чергу, майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення учасниками відповідних правовідносин у майбутньому породження певних цивільних прав та обов`язків, зокрема, унаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, прямо передбачених частиною другою статті 11 ЦК України. Відповідно до ч.1 ст. 13 ЦК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. За положеннями статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України). Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Так, на підтвердження заявлених позовних вимог позивачем надано суду копію виписки з банківського рахунку позивача та перекладу до такої. Із вказаної виписки вбачається, що позивачем, 19.06.2017, здійснено перерахунок коштів в сумі 600 євро із зазначенням наступних даних: банк одержувача FIOZSRBAXXX, одержувач SK2183300000002400426317, деталі - водійське посвідчення, аванс ОСОБА_1 . Разом з тим, як вірно зазначено судом першої інстанції, із долученої копії виписки з банківського рахунку позивача не вбачається, що рахунок на який було перераховані грошові кошти належить відповідачу, натомість жодних інших доказів того, що відповідач отримав від позивача будь-які кошти, ним до матеріалів справи не долучено. Враховуючи вищенаведене, суд першої інстанції, встановивши, що позивачем не доведено наявності такої обов`язкової умови для виникнення кондикційного зобов`язання як набуття чи збереження майна відповідачем (набувачем) за рахунок позивача (потерпілого) дійшов вірного висновку про відмову у задоволенні позову. Доводи апеляційної скарги щодо належності банківського рахунку, на який позивачем було оплачено грошові кошти, відповідачу, що підтверджується відомостями з особистої сторінки відповідача в мережі Інтернет за посиланням https://jakprezitvalku.com/platebni-udaje.html, колегією суддів не беруться до уваги, оскільки наданий позивачем на підтвердження вказаних доводів скріншот виконаний лише на іноземній мові, натомість українського перекладу не містить, а тому не є належним та допустимим доказом у справі. Окрім того, колегія суддів звертає увагу, що з наданих позивачем доказів не можливо однозначно встановити природу виниклих між сторонами зобов`язань, оскільки зазначення позивачем у розділі деталі «водійське посвідчення, аванс Адам Галік» не свідчить про укладення між сторонами договору про надання інформаційних послуг, адже призначення платежу вказує особа, яка перераховує грошові кошти, тому не завжди призначення платежу може визначати наявність правової підстави здійснення грошового переказу. Таким чином, суд першої інстанції, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази, дав їм належну оцінку та правомірно відмовив у задоволенні позову. Доводи апеляційної скарги встановлених судом першої інстанції обставин не спростовують, не дають підстав для висновку, що оскаржене рішення постановлено без додержання норм матеріального і процесуального права. Рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, підстав для його зміни чи скасування не має. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). При цьому апеляційний суд враховує, що, як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»). Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З врахуванням наведеного, апеляційний суд дійшов до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення суду першої інстанції без змін. Оскільки апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає. Керуючись ст. 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, ст. ст. 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, у х в а л и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ) залишити без задоволення. Рішення Великоберезнянського районного суду Закарпатської області від 14 березня 2024 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення може бути оскаржена до Верховного Суду. Повний текст судового рішення складено 02 червня 2025 року. Головуючий: Судді: