Постанова 4822 № 723/3233/24

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 5 червня 2025 року м. Чернівці справа № 723/3233/24 провадження №22-ц/822/296/ 25 Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Перепелюк І. Б. суддів: Литвинюк І.М., Лисака І.Н. секретар Мостолюк А.І. розглянувши апеляційні скарги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на рішення Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 22 січня 2025 року в цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання договору дарування земельної ділянки недійсним, встановив:

Описова частина Короткий зміст позовних вимог ОСОБА_3 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання договору дарування земельної ділянки недійсним. Позов обґрунтовано наступним. 02 березня 2022 року між позивачем та ОСОБА_1 , від імені якого діяв ОСОБА_4 згідно довіреності, був укладений попередній договір. За умовами даного договору до 01 липня 2021 року сторони зобов`язувались укласти Основний договір купівлі-продажу житлового будинку з належними до нього будівлями і спорудами загальною площею, 287.80 кв. м. та земельної ділянки площею 0,0438 га (кадастровий номер 7324582000:03:001:3746), що розташовані в АДРЕСА_1 . До підписання цього договору, а саме 28.02.2020 позивачем був переданий ОСОБА_4 для ОСОБА_1 аванс в розмірі 10000 доларів США в рахунок купівлі будинковолодіння. Вже після укладення попереднього договору, позивачем було передано також 09.03.2020 року ОСОБА_4 для ОСОБА_1 15000 доларів США, і 20.07.2021 року безпосередньо ОСОБА_1 - 15000 доларів США. Загалом сума переданих ним коштів ОСОБА_1 склала 40000 доларів США. Основний договір не був укладений з багатьох причин, і на численні прохання позивача повернути сплачений аванс, відповідач відмовляється. Саме через не бажання відповідачем мирним шляхом на вигідних для обох сторін умовах, які неодноразово пропонувались позивачем, досягнути згоди, позивач вимушений був звернутись до суду за захистом порушеного права. 14 вересня 2022 року представником позивача була подана заява про забезпечення позову, однак ухвалою Заставнівського районного суду остання була повернута через недостатність обґрунтувань в утруднені виконання майбутнього рішення суду. Не зважаючи на це, станом на момент подання заяви про забезпечення позову все майно, яке було зареєстровано за ОСОБА_1 вже було ним відчужено. Оскільки, 12 вересня 2022 року, тобто після того, як ОСОБА_1 дізнався про те, що відносно нього є судове провадження із можливим настанням негативних наслідків матеріального характеру, останній вчинив договір дарування належної йому земельної ділянки площею 063 га кадастровий номер 7324582000:03:001:3745 за адресою: Чернівецька обл., Сторожинецький р., с. Годилів своєму брату - ОСОБА_2 . Позивач вважає вказані дії відповідачів такими, що направлені на уникнення звернення стягнення на майно боржника. Рішенням Заставнівського районного суду Чернівецької області від 23.02.2023 року, яке залишено в силі постановою Чернівецького апеляційного суду від 07 червня 2023 року позов задоволено, стягнуто на користь ОСОБА_3 40000 доларів США та судовий збір. З 2023 року ОСОБА_1 є боржником у виконавчих провадженнях, однак за ним будь-якого майна не зареєстровано. Посилаючись на зазначені обставини, позивач просив визнати недійсним договір дарування земельної ділянки площею 0.063 га кадастровий номер 7324582000:03:001:3745 за адресою: Чернівецька обл., Чернівецький район (колишній Сторожинецький район), с. Годилів від 12 вересня 2022 року укладений ОСОБА_1 з ОСОБА_2 , посвідчений 12.09.2022 приватним нотаріусом Балан Р.Б., за реєстровим номером 1531. Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 судові витрати. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 22 січня 2025 року позовні вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про визнання договору дарування земельної ділянки недійсним - задоволено. Визнано недійсним договір дарування земельної ділянки площею 0.063 га кадастровий номер 7324582000:03:001:3745 за адресою: Чернівецька обл., Чернівецький район, с. Годилів від 12 вересня 2022 року укладений ОСОБА_1 з ОСОБА_2 , посвідчений 12.09.2022 приватним нотаріусом Балан Р.Б., за реєстровим номером 1531. Вирішено питання судових витрат. Короткий зміст вимог апеляційної скарги В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 22 січня 2025 року скасувати та відмовити у задоволенні позову ОСОБА_3 про визнання договору дарування земельної ділянки недійсним. В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 22 січня 2025 року скасувати, в позові ОСОБА_3 про визнання договору дарування земельної ділянки недійсним відмовити. Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу В апеляційній скарзі ОСОБА_1 зазначає, що судом першої інстанції неповно досліджено наявні у матеріалах справи докази, не надано їм належної оцінки, як і не надано оцінки його аргументам та запереченням проти позовних вимог, що свідчить про неповноту та необґрунтованість оскаржуваного судового рішення. При цьому суд першої інстанції не встановив факт набуття ним статусу неплатоспроможності, можливості за рахунок іншого наявного майна (коштів) погасити борг перед позивачем. ОСОБА_3 звертаючись до суду з позовом, не надав на виконання вимог ст. ст. 76 та 81 ЦПК України доказів втрати ним після укладання спірного правочину платоспроможності за грошовим зобов`язанням. Вважає, що відсутні правові підстави для віднесення оскаржуваного договору дарування земельної ділянки до фраундаторного правочину, а позивач не позбавлений можливості реалізувати своє право вимоги до нього по стягненню грошових коштів, шляхом їх стягненнях із іншого наявного у нього на праві власності нерухомого майна. В апеляційній скарзі ОСОБА_2 вважає оскаржуване рішення незаконним, необґрунтованим та винесеним з порушенням норм матеріального права, шляхом не повного та поверхневого з`ясування усіх обставин справи. Постановляючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції, обмежився виключно необґрунтованим припущенням позивача щодо віднесення оспорюваного договору дарування земельної ділянки до фраудаторного правочину, без належного з`ясування усіх обставин спору. Вважає, що відсутні правові підстави для задоволення позову, оскільки боржник не втратив свою платоспроможність, а на земельній ділянці кадастровий номер 7324582000:03:001:3745 знаходиться належний йому на праві особистої приватної власності житловий будинок. Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи ОСОБА_3 подав відзив на апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Просить рішення Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 22 січня 2025 року залишити без змін, а апеляційні скарги - без задоволення.

Мотивувальна частина Обставини справи, встановлені судом Судом встановлено, що 02 березня 2022 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , від імені якого діяв ОСОБА_4 згідно довіреності, був укладений попередній договір, за умовами якого до 01 липня 2021 року сторони зобов`язувались укласти основний договір купівлі-продажу житлового будинку з належними до нього будівлями і спорудами під АДРЕСА_1 загальною площею, 287.80 кв.м. та земельної ділянки площею 0,0438 га (кадастровий номер 7324582000:03:001:3746), що розташовані у АДРЕСА_1 . Сума переданих ОСОБА_3 коштів ОСОБА_1 склала 40000 доларів США. Згідно договору дарування земельної ділянки ОСОБА_1 подарував своєму братові ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,0438 га (кадастровий номер 7324582000:03:001:3746) зареєстровану 29.10.2015 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за реєстраційним номером об`єкту нерухомого майна серії СТА №894794. Рішенням Заставнівського районного суду Чернівецької області від 23.02.2023 року позов ОСОБА_3 задоволено, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 кошти в сумі 40 000 (сорок тисяч ) доларів США та понесені судові витрати в розмірі 12405 грн. сплаченого судового збору. Постановою Чернівецького апеляційного суду від 07 червня 2023 року рішення Заставнівського районного суду Чернівецької області залишено без змін. Позиція апеляційного суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови Під час розгляду справи в апеляційному порядку суд апеляційної інстанції, керуючись ст. 367 ЦПК України, переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до ст. 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. На адресу апеляційного суду 5 червня 2025 року надійшла заява представника апелянтів адвоката Морозової О.В. про відкладення апеляційного розгляду, посилаючись на перебування її у відрядженні. Однак, жодних доказів на підтвердження цього представником надано не було. Колегія суддів вважає, що немає підстав для відкладення розгляду справи враховуючи наступне. За положеннями ст. 129 Конституції України, ст. 2 ЦПК України одним із завдань судочинства є своєчасний розгляд справи, що відповідає положенням ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою кожен має право на справедливий розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом. За змістом ст. ст. 43, 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається. На осіб, які беруть участь у справі, покладається загальний обов`язок - добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов`язки. Під добросовісністю необхідно розуміти таку реалізацію прав і виконання обов`язків, що передбачають користування правами за призначенням, здійснення обов`язків в межах, визначених законом, недопустимість посягання на права інших учасників цивільного процесу, заборона зловживати наданими правами. Відповідно до ч.4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Верховний Суд в постанові від 1 жовтня 2020 року, справа N 361/8331/18, провадження N 61-22682св19 зазначив наступне : відповідно до ст.372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Отже, неявка учасника судового процесу у судове засідання, за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є підставою для скасування судового рішення, ухваленого за відсутності представника сторони спору. Сторони та їх представники були належним чином повідомлені про час та дату розгляду справи. Суд наголошує, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні (стаття 223 ЦПК України). Судом було вжито заходів для належного повідомлення сторін про дату, час та місце розгляду справи, апелянти належним чином повідомлені про розгляд їх апеляційних скарг, поважність причин неявки їх та представника судом апеляційної інстанції не встановлена, апелянти реалізували своє право на викладення відповідних аргументів в апеляційній скарзі та, зважаючи на межі розгляду справи в суді апеляційної інстанції, колегія суддів вважає, що в клопотанні про відкладення розгляду справи слід відмовити. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача та обговоривши наявні докази по справі, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах вимог та доводів апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов наступних висновків. За вимогами ч. ч. 1,2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду першої інстанції вказаним вимогам повністю відповідає. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції вірно зазначав, що однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Частиною 1 ст. 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. На підставі ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Судом встановлено наступне. 2 березня 2022 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , від імені якого діяв ОСОБА_4 згідно довіреності, був укладений попередній договір, за умовами даного договору до 1 липня 2021 року сторони зобов`язувались укласти основний договір купівлі-продажу житлового будинку з належними до нього будівлями і спорудами під АДРЕСА_1 загальною площею, 287.80 кв. м. та земельної ділянки площею 0,0438 га (кадастровий номер 7324582000:03:001:3746), що розташовані в АДРЕСА_1 . Сума переданих ОСОБА_3 коштів ОСОБА_1 склала 40000 доларів США. Як вбачається з матеріалів справи у серпні 2022 року ОСОБА_3 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення коштів. Ухвалою Заставнівського районного суду від 17.08.2022 року відкрито провадження за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення коштів. Рішенням Заставнівського районного суду Чернівецької області від 23.02.2023 року позов ОСОБА_3 задоволено, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 кошти в сумі 40 000 (сорок тисяч ) доларів США та понесені судові витрати в розмірі 12405 грн. судового збору. Постановою Чернівецького апеляційного суду від 7 червня 2023 року рішення Заставнівського районного суду Чернівецької області залишено без змін. Однак, 12 вересня 2022 року ОСОБА_1 подарував своєму братові ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,0438 га (кадастровий номер 7324582000:03:001:3746) зареєстровану 29.10.2015 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за реєстраційним номером об`єкту нерухомого майна серії СТА №894794, оформивши договір дарування земельної ділянки. Звертаючись до суду із даним позовом, сторона позивача, обґрунтовуючи вимоги, вказувала на ту обставину, що оспорюваний договір дарування є фраудаторним, як такий, що був вчинений між близьким родичом з метою ухилення від виконання обов`язку. Вказані дії відповідачів направлені на уникнення звернення стягнення на майно боржника. Зазначав, що цей правочин уражений дефектами, які тягнуть за собою його недійсність. Відповідно до ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. Згідно із ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Згідно зі ст. 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність відповідно до п.6 ст. 3 ЦК України, і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Згідно з ч. ч. 2, 3 ст. 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Цивільно-правовий договір (в тому числі й договір дарування) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення. Боржник (дарувальник), проти якого розпочате судове провадження про стягнення боргу та його брат (обдаровуваний), які укладають договір дарування, діють очевидно недобросовісно та зловживають правами стосовно кредитора. Оскільки укладають договір дарування, який порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом. Як наслідок не виключається визнання договору недійсним, направленого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (п.6 ст.3 ЦК) та недопустимості зловживання правом (ч.3 ст. 13 ЦК). Особа має право звернутися до суду з позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника (фраудаторний правочин), на підставі загальних засад цивільного законодавства та недопустимості зловживання правом або послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена ст. 234 ЦК України, так і інша, наприклад підстава, передбачена ст.228 ЦК України. Вирішуючи питання про наявність підстав для визнання недійсним правочину внаслідок укладення договору, зміст якого суперечить ЦК України, суд врахував, що: 1) відповідач відчужив майно після пред`явлення до нього позову про стягнення заборгованості; 2) майно відчужене на підставі безвідплатного договору; 3) майно відчужене на користь близького родича; 4) після відчуження спірного майна у відповідача відсутнє інше майно, за рахунок якого він може відповідати за своїми зобов`язаннями перед кредитором. Сукупність наведених обставин доводить той факт, що відповідач діяв недобросовісно, зловживаючи своїми цивільними правами на шкоду правам інших осіб, оскільки відчуження належного йому майна відбулося з метою уникнення звернення стягнення кредитором на його майно як боржника. Верховний Суд в постанові від 06 травня 2025 року в справі № 137/161/23 провадження № 61-12462св24, зазначає, що боржник (дарувальник), який відчужує майно на підставі безвідплатного договору на користь іншої особи після виникнення у нього зобов`язання із повернення суми позики, діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора, оскільки укладається договір дарування, який порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом. Як наслідок, не виключається визнання недійсним договору, направленого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (п. 6 ст. 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (ч.3 ст. 13 ЦК України). У постанові від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19) Велика Палата Верховного Суду у подібних правовідносинах дійшла висновку про те, що фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, вважає, що така протизаконна ціль, як укладення особою договору дарування майна зі своїм родичем з метою приховання цього майна від конфіскації чи звернення стягнення на вказане майно в рахунок погашення боргу, свідчить, що його правова мета є іншою, ніж та, що безпосередньо передбачена правочином (реальне безоплатне передання майна у власність іншій особі), а тому цей правочин є фіктивним і може бути визнаний судом недійсним. Будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину. Встановивши, що ОСОБА_1 на час укладення оспорюваного правочину мав невиконане перед позивачем зобов`язання, тому міг передбачити негативні для себе наслідки щодо можливого стягнення боргу за рахунок реалізації належного йому нерухомого майна, суд першої інстанції, з висновками якого погоджується апеляційний суд, правильно застосував при вирішення справи правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19), та дійшов обґрунтованого висновку про визнання недійсним оспорюваного договору дарування, оскільки дії відповідача ОСОБА_1 при укладенні цього правочину направлені на уникнення виконання зобов`язання з повернення боргу. Встановленими обставинами спростовуються доводи апелянтів, щодо припущення позивача про віднесення оспорюваного договору дарування земельної ділянки до фраудаторного правочину, без належного з`ясування судом усіх обставин спору. Суд першої інстанції дійшов вірних висновків, що оспорюваний договір дарування вчинений між близькими родичами (брат подарував земельну ділянку брату), вчинений безоплатно, такі дії відповідачів були направлені на фіктивний перехід права власності на нерухоме майно до близького родича з метою приховати це майно від реалізації для погашення боргу. Доводи апелянтів є аналогічними тим доводами, які були викладені у відзивах на позов та перевірялися судом першої інстанції під час розгляду цього спору, однак висновків суду першої інстанції не спростовують і зводяться до суб`єктивного тлумачення чинних норм законодавства України та незгоди з висновками суду першої інстанцій стосовно встановлених обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом та не можуть бути підставами для скасування судового рішення. Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив це рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. 367, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд ухвалив: Апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 залишити без задоволення. Рішення Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 22 січня 2025 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. На постанову може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Повна постанова складена 6 червня 2025 року. Судді: І.Б. Перепелюк І.М. Литвинюк І.Н. Лисак