Постанова 4822 № 713/3581/24

від 05.06.2025 ·

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 5 червня 2025 року м. Чернівці справа № 713/3581/24 провадження №22-ц/822/352/ 25 Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Перепелюк І. Б. суддів: Литвинюк І.М., Лисака І.Н. секретар Мостолюк А.І. розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вижницького районного суду Чернівецької області від 11 лютого 2025 року в цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про припинення права на частку у спільному майні, встановив:

Описова частина Короткий зміст позовних вимог ОСОБА_2 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_1 про припинення права на частку у спільному майні. Позов обґрунтовано наступним. Позивачу на праві спільної часткової власності належить 7/8 частин житлового будинку по АДРЕСА_1 . Право спільної часткової власності на 1/8 частину вказаного житлового будинку належить відповідачу ОСОБА_1 . У даний час вказане нерухоме майно в занедбаному стані, непридатне для проживання та потребує негайного капітального ремонту. Там ніхто не проживає. Відповідачка інтересу до цієї частки ніколи не мала і не має. Вона постійно проживає та зареєстрована у власному житлі по АДРЕСА_2 . 12.09.2024 року позивач звертався до ОСОБА_1 з письмовою пропозицією продати йому 1/8 частку спірного житлового будинку, однак, відповіді не отримав, тому звернувся з даним позовом до суду. Зазначає, що у нього з відповідачкою ОСОБА_1 був конфлікт з приводу нерухомого майна, у зв`язку з вчиненими діями постановою Вижницького районного суду від 16.09.2024 року по справі №713/3362/24 ОСОБА_3 визнано винуватою у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.173-2 КУпАП. Висновком експерта за результатами проведення будівельно-технічної та оціночно-будівельної експертизи №29/08/24 від 29.08.2024 року встановлено, що житловий будинок, який розташований по АДРЕСА_1 має фізичний знос 61 % до 80 %. Оцінка технічного стану - ветхий, стан несучих конструктивних елементів аварійний, а не несучих дуже ветхий. Обмежене виконання елементів будівлі своїх функцій. Ринкова вартість житлового будинку по АДРЕСА_1 на день проведення експертизи становить 242936,00 грн. Згідно висновку експертом встановлено, що:

1. Розділити житловий будинок, що по АДРЕСА_1 загальною площею 67,8 кв.м., житловою площею 45,5 кв.м. відповідно до часток співвласників (1/8 та 7/8) та вимог нормативно-правових актів у галузі будівництва технічно неможливо. Об`єкт нерухомого майна є неподільним.

3. Вартість 1/8 частки у житловому будинку з господарськими будівлями та спорудами за адресою АДРЕСА_1 становить 30366,00 грн. Виділити 1/8 частину житлового будинку площею неможливо в натурі, так як її площа не відповідає санітарним нормам, тому єдиною реальною економічною вигодою від володіння співвласнику 1/8 частки житлового будинку може бути можливість отримання грошової компенсації. При грошовому розподілі житлового будинку 1/8 частки ОСОБА_1 становить 30366,00 грн. Позивач просив припинити право спільної часткової власності на 1/8 частку житлового будинку, розташованого по АДРЕСА_1 з відшкодуванням відповідачу вартості цієї частки в сумі 30366,00 грн. та визнати за ним право власності на 1/8 частину зазначеного будинку. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Вижницького районного суду Чернівецької області від 11 лютого 2025 року позов ОСОБА_2 задоволено. Припинено право власності ОСОБА_1 на 1/8 ідеальну частку у праві власності на житловий будинок з належними до нього господарськими будівлями та спорудами, що розташовані по АДРЕСА_1 . Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію 1/8 ідеальної частки у праві власності на житловий будинок з належними до нього господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 в сумі 30366,00 грн., шляхом видачі їх з депозитного рахунку: МФО 820172 Державна казначейська служба України, м.Київ, код 26311401, рахунок НОМЕР_1 . Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/8 ідеальну частку у праві власності на житловий будинок з належними до нього господарськими будівлями та спорудами, що розташований по АДРЕСА_1 . Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 1211,20 грн. судового збору. Короткий зміст вимог апеляційної скарги В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення Вижницького районного суду Чернівецької області від 11.02.2025 року та прийняти нове рішення, яким відмовити у позові. Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу В апеляційній скарзі ОСОБА_1 вважає дане рішення незаконним, необґрунтованим та таким, що підлягає скасуванню через невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права. Задовольняючи позов, суд в основу для визначення вартості її частки у житловому будинку, що знаходиться в АДРЕСА_1 поклав висновок будівельно-технічної та оціночно-технічної експертизи №29/08/24, складений 29.08.2024 року судовим експертом Худаком М.Я. за заявою ОСОБА_2 . Апелянт вважає даний висновок експерта неналежним та недопустимим доказом у справі з наступних підстав. 22.08.2024 року до судового експерта Худака М.Я. звернувся із заявою ОСОБА_2 про проведення будівельно-технічної експертизи в якості доказу у цивільній справі, що розглядатиметься Вижницьким районним судом Чернівецької області. Загальне позовне провадження у даній справі було відкрите лише 02.10.2024 року, тобто станом на час проведення експертизи заявник ОСОБА_2 статусу учасника справи не мав, договору з експертом чи експертною установою не укладав, оскільки у висновку експерта вказано, що ОСОБА_2 звернувся із заявою, відтак даний висновок був отриманий із грубим порушенням норм процесуального права та є недопустимим доказом у даній справі. Крім того, дана експертиза проводилася на замовлення ОСОБА_2 , експерт про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивого висновку не попереджався. Повідомлення експерта про обізнаність з нормами ст.384 КК України не може розглядатися як належне попередження про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивого висновку, а відтак даний висновок експерта не може розглядатися як належний та допустимий доказ в даній справі. Суд першої інстанції, на доводи сторони відповідача щодо заниженої вартості частки нерухомого майна, посилався на те, що відповідач не була позбавлена можливості провести вказану експертизу на замовлення учасника справи. Однак, апелянт звертає увагу на те, що ухвалою Вижницького районного суду у даній справі від 23.12.2024 року було відмовлено у поверненні до стадії підготовчого судового засідання з метою проведення судової будівельно-технічної експертизи. Крім того, проведенню даної експертизи на замовлення сторони відповідача перешкоджала відсутність доступу до об`єкта дослідження, що унеможливлювало проведення експертизи. Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи ОСОБА_2 подав відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , просить рішення Вижницького районного суду Чернівецької області від 11.02.2025 року залишити без змін, а апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Мотивувальна частина Обставини справи, встановлені судом Судом встановлено, що копією свідоцтва про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_2 , виданого 28.07.2009 року виконавчим комітетом Виженської сільської ради на підставі рішення, взамін свідоцтва про право на спадщину від 22.07.2009 року, підтверджується, що ОСОБА_2 на праві приватної спільної часткової власності належить 7/8 ідеальних часток у праві власності на житловий будинок літ. «А», загальною площею 67,80 кв.м, житловою площею 45,50 кв.м з належними до нього господарськими будівлями та спорудами: літньою кухнею літ. «Б», сараями літ. «В», «Г», «Д» та «Е», вбиральнею літ. «Ж», що розташовані по АДРЕСА_1 . З копії витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно серії ССО №565743, виданого 28.07.2009 року ДКП «Вижницьке РБТІ», вбачається, що ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право власності серії НОМЕР_2 від 28.07.2009 року, виданого виконавчим комітетом Виженської сільської ради та рішення №23 від 22.07.2009 року, виданого взамін свідоцтва про право на спадщину від 22.07.2009 року на праві приватної спільної часткової власності належить 7/8 ідеальних часток у праві власності на житловий будинок, що розташований по АДРЕСА_1 . На ім`я ОСОБА_2 видано 22.07.2009 року державним нотаріусом Вижницької державної нотаріальної контори свідоцтво про право на спадщину за заповітом серії ВМЕ №869222 на 7/8 часток спадкового майна, що складається з житлового будинку з належними до нього господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_3 . Наявний запис, що свідоцтво про право на спадщину за законом на 1/8 частку майна видано ОСОБА_1 20.12.2008 року за реєстровим №2772. 22.01.2009 року на підставі свідоцтва про право на спадщину серії ВМВ №293090 від 20.12.2008 року, проведено державну реєстрацію права приватної спільної часткової власності ОСОБА_1 на 1/8 частку житлового будинку, загальною площею 67,80 кв.м, житловою площею 45,50 кв.м, що розташований по АДРЕСА_1 . З довідки виконавчого комітету Вижницької міської ради №537 від 21.08.2024 року вбачається, що згідно погосподарської книги №1 за будинком по АДРЕСА_1 у користуванні земельна ділянка площею 0,17 га для обслуговування житлового будинку. З копії Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта №393053604 від 30.08.2024 року, вбачається : - 16.07.2018 року на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_3 від 13.02.2007 року та довідки Вижницької міської ради №763 від 16.07.2018 року, проведено державну реєстрацію права приватної власності ОСОБА_1 на житловий будинок, загальною площею 73,7 кв.м, житловою площею 47,2 кв.м з належними до нього надвірними будівлями та господарським спорудами, що розташований по АДРЕСА_1 ; - 22.01.2009 року на підставі свідоцтва про право на спадщину серії ВМВ №293090 від 20.12.2008 року, проведено державну реєстрацію права приватної спільної часткової власності ОСОБА_1 на 1/8 частку житлового будинку, загальною площею 67,80 кв.м, житловою площею 45,50 кв.м, що розташований по АДРЕСА_1 ; - 02.03.2007 року на підставі свідоцтва про право власності серії НОМЕР_3 від 13.02.2007 року, проведено державну реєстрацію права приватної власності ОСОБА_1 на житловий будинок, загальною площею 73,7 кв.м, житловою площею 47,2 кв.м з належними до нього надвірними будівлями та господарським спорудами, що розташований по АДРЕСА_3 . З висновку будівельно-технічної та оціночно-будівельної експертизи №29/08/24 від 29.08.2024 року вбачається наступне :

2. Видати свідоцтво про право власності на 7/8 житлового будинку з належними до нього господарськими будівлями та спорудами за АДРЕСА_1 , взамін свідоцтва про право на спадщину за заповітом, реєстровий номер 1483 від 22.07.2009 року в зв`язку з допущеною помилкою в нумерації будинку, на ім`я ОСОБА_2 .

3. Видати свідоцтво про право власності на 7/8 житлового будинку АДРЕСА_1 на ім`я ОСОБА_2 .

4. Зобов`язати ОСОБА_2 зареєструвати дане свідоцтво у Вижницькому РБТІ. Позиція апеляційного суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови Під час розгляду справи в апеляційному порядку суд апеляційної інстанції, керуючись ст. 367 ЦПК України, переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін та обговоривши наявні докази по справі, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах вимог та доводів апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов наступних висновків. За вимогами ч. ч. 1,2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду першої інстанції вказаним вимогам повністю відповідає. Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що 1/8 частка відповідачки ОСОБА_1 у праві власності на житловий будинок з належними до нього господарськими будівлями та спорудами, що розташований по АДРЕСА_1 в грошовому виразі становить 30366,00 грн., є незначною і не може бути виділена в натурі. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на таке. Частиною 1 ст. 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно до ч.1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Гарантоване ст. 55 Конституції України й конкретизоване в законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. Статтею 41 Конституції України встановлено, що ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Примусове відчуження об`єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі. Частиною 1 ст. 317, ч.1, ч.2 ст. 319, ч.1 ст. 321 ЦК України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Згідно з ч.1 ст. 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю. Частинами 1-3 ст. 358 ЦК України передбачено, що право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації. У справі, яка переглядається, судом першої інстанції встановлено, що позивачу ОСОБА_2 та відповідачці ОСОБА_1 на праві спільної часткової власності належить житловий будинок з належними до нього господарськими будівлями та спорудами, що розташований по АДРЕСА_1 , загальною вартістю 242926,00 грн і їх частки становлять - 7/8 та відповідно 1/8. Вартість 1/8 частки у житловому будинку з господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 становить: 242926,00 грн. / 8 = 30366,00 грн; Встановлено що спільне володіння і користування житловим будинком з належними до нього господарськими будівлями та спорудами, що розташований по АДРЕСА_1 є неможливим, оскільки згода про таке між сторонами не досягнута, тривалий час перебувають у неприязних відносинах; - відповідачка фактично не володіє житловим будинком з належними до нього господарськими будівлями та спорудами, що розташований по АДРЕСА_1 , а отже припинення її права власності не завдасть істотної шкоди їй та її сім`ї; - відповідачці належить на праві власності житловий будинок з належними до нього господарськими будівлями та спорудами, що розташований по АДРЕСА_1 , де вона зареєстрована та проживає. Статтею 365 ЦК України передбачено, що право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: 1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі; 2) річ є неподільною; 3) спільне володіння і користування майном є неможливим; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї. Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду. Тобто ст. 365 ЦК України передбачає реалізацію права співвласників на припинення права власності одного із співвласників на його частку в спільному майні за наявності будь-якої з передбачених пунктами 1-3 частини першої цієї статті підстав, які є самостійними, але можуть бути застосовані за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї. Таким чином, при вирішенні позову, пред`явленого на підставі ст. 365 ЦК України, визначальним для прийняття судом рішення є встановлення обставини про те, що припинення права на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників не завдасть шкоди особі, право власності на частку якої припиняється, а визначення істотності шкоди, яка може бути завдана співвласнику, право якого припиняється, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи та технічних характеристик об`єкта, який є спільним майном. Саме ця обставина є визначальною при вирішенні спорів про припинення права на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників. Висновок про істотність шкоди, яка може бути завдана співвласнику вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи та технічних характеристик об`єкта, який є спільним майном. Таке тлумачення відповідає сталій судовій практиці щодо застосування положень статті 365 ЦК України про примусове припинення частки у спільному майні, що викладено у постановах Верховного Суду від 31 січня 2019 року в справі № 219/1551/17, від 27 квітня 2021 року в справі № 524/2579/18, від 29 січня 2021 року в справі № 629/511/17, від 24 листопада 2021 року в справі № 754/16751/18 (провадження № 61-10039св21). Аналогічні висновки містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2018 року у справі № 908/1754/17 (провадження № 12-180гс18), у постанові Верховного Суду від 14 квітня 2021 року в справі № 344/120/16-ц (провадження № 61-22129св19) та у постановах Верховного Суду України від 16 січня 2012 року в справі № 6-81цс11, від 02 липня 2014 року в справі № 6-68цс14, від 23 листопада 2016 року у справі № 6-1943цс16. Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що відповідно до висновку будівельно-технічної та оціночно-будівельної експертизи №29/08/24 від 29.08.2024 року вбачається наступне :

1. Розділити житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 67,8 кв.м, житловою площею 45,5 кв.м відповідно до часток співвласників (1/8 та 7/8) та вимог нормативно-правових актів у галузі будівництва - технічно неможливо. Об`єкт нерухомого майна є неподільним. Вартість 1/8 частки у житловому будинку з господарськими будівлями та спорудами становить: 242926,00 грн. / 8 = 30366,00 грн. За таких обставин, суд першої інстанції належним чином дослідивши подані сторонами докази, встановивши обставини справи, що мають суттєве значення для вирішення справи, дійшов обґрунтованого висновку, що оскільки належна відповідачці частка у праві на будинок є незначною, не може бути виділена в натурі, будинок є неподільною річчю, спільне володіння і користування майном його співвласниками є неможливим, а припинення права відповідача на частку у спільному майні не завдасть істотної шкоди інтересам такого співвласника, з огляду на факт попереднього внесення позивачами на депозитний рахунок суду вартості частки відповідача, то наявні визначені ч.1 ст. 365 ЦК України підстави для припинення права власності відповідача на частку у спільному майні за вимогою позивача. Доводи апелянта фактично зводяться до непогодження з експертизою. Апелянт посилається на те, що даний висновок експерта є неналежним та недопустимим доказом у справі, оскільки експертиза була проведена за заявою ОСОБА_2 , а не призначена судом. Загальне позовне провадження у даній справі було відкрите лише 02.10.2024 року, тобто станом на час проведення експертизи заявник ОСОБА_2 статусу учасника справи не мав, договору з експертом чи експертною установою не укладав, оскільки у висновку експерта вказано, що ОСОБА_2 звернувся із заявою, відтак даний висновок був отриманий із грубим порушенням норм процесуального права та є недопустимим доказом у даній справі. Крім того, експерт про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивого висновку не попереджався. На думку апелянта, повідомлення експерта про обізнаність з нормами ст.384 КК України не може розглядатися як належне попередження про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивого висновку, а відтак даний висновок експерта не може розглядатися як належний та допустимий доказ в даній справі. Такі доводи апелянта є помилковими, враховуючи наступне. Відповідно до ст. ст. 76, 79 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Відповідно до ч.1 80, ч.1 ст.81, ст. 89 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті. Обов`язок доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою (постанова Верховного Суду від 22 квітня 2021 року у справі № 904/1017/20). Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц, провадження № 14-400цс19; пункт 9.58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2021 року у справі № 904/2104/19, провадження № 12-57гс21). Так, ст. ст. 102, 106 ЦПК України, передбачено можливість проведення експертизи на замовлення учасників справи. Згідно з ч. 5 ст. 106 ЦПК України у висновку експерта повинно бути зазначено, що висновок підготовлено для подання до суду, та що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок. Частиною 6 ст. 106 ЦПК України зазначено, що експерт, який склав висновок за зверненням учасника справи, має ті самі права і обов`язки, що й експерт, який здійснює експертизу на підставі ухвали суду. З матеріалів справи вбачається, що у висновку будівельно-технічної та оціночно-будівельної експертизи №29/08/24 від 29.08.2024 року зазначено, що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок та те, що висновок підготовлено для подання до суду. Враховуючи зазначене, висновок експертизи є належним та допустимим доказом в даній справі. Апелянт зазначає, що суд першої інстанції, на доводи сторони відповідача щодо заниженої вартості частки нерухомого майна, посилався на те, що відповідач не була позбавлена можливості провести вказану експертизу на замовлення учасника справи. Однак, апелянт звертає увагу на те, що ухвалою Вижницького районного суду у даній справі від 23.12.2024 року було відмовлено у поверненні до стадії підготовчого судового засідання з метою проведення судової будівельно-технічної експертизи. Зазначені доводи апелянта колегія суддів вважає безпідставними, з огляду на наступне. З матеріалів справи вбачається, що ухвалою суду від 02.10.2024 року відкрито загальне позовне провадження та призначено підготовче засідання. Ухвалою суду від 03.12.2024 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті. Ухвалою суду від 23.12.2024 року відмовлено у задоволенні заяв відповідачки ОСОБА_1 про поновлення строку на подання відзиву на позов та про повернення до підготовчого провадження. Вказаною ухвалою задоволено заяву представника відповідачки адвоката Псарюка В.П. про виклик свідків. Враховуючи, що інтереси відповідача представляв адвокат, а також враховуючи, що з часу відкриття провадження у справі до призначення її до розгляду був значний проміжок часу, а саме з 02.10.2024 року до 03.12.2024 року, сторона відповідача не була позбавлена можливості скористатися своїм правом на подачу доказів або звернення із клопотанням про призначення експертизи. Відмовляючи у задоволенні клопотання, суд першої інстанції правильно виходив з того, що відсутні підстави для повернення до стадії підготовчого провадження після його закриття та обґрунтовано відмовив в цьому. Обставини для повернення до стадії підготовчого провадження після його закриття мають бути вагомими, оскільки можливість повернення до стадії підготовчого провадження з будь-яких підстав нівелює саме значення стадій цивільного процесу: як підготовчого провадження, так і стадії розгляду справи по суті. Наведена апелянтом аргументація не є достатньою для виправдання бездіяльності сторони відповідача, оскільки саме у силу принципу диспозитивності на особу, що не подала своєчасно відповідні докази покладається ризик несприятливих наслідків такої бездіяльності. Створення при цьому судом штучних умов, які б надавали одній зі сторін спору більш сприятливі умови для реалізації її процесуальних прав, виходить за межі повноважень суду, передбачених законодавством, та є порушенням статей 6, 19 Конституції України та принципу змагальності сторін. Із урахуванням того, що інші доводи апеляційної скарги є ідентичними доводам відповідача, яким судом першої інстанції надана належна оцінка, колегія суддів дійшов висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх. Таким чином, суд першої інстанції, з висновком якого погоджується й суд апеляційної інстанції, встановив всі обставини справи, визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення. Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив це рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд ухвалив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Вижницького районного суду Чернівецької області від 11 лютого 2025 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. На постанову може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Повна постанова складена 6 червня 2025 року. Судді: І.Б. Перепелюк І.М. Литвинюк І.Н. Лисак

релевантний фрагмент

Посилання у тексті:

· понад 3 посилання поспіль згортаються у «+N»