Постанова Сьомий апеляційний адміністративний суд № 240/3945/23

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 240/3945/23 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Черняхович Ірина Едуардівна Суддя-доповідач - Смілянець Е. С. 06 червня 2025 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Смілянця Е. С. суддів: Полотнянка Ю.П. Драчук Т. О. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 12 листопада 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Житомирського обласного центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат про визнання дій протиправними, стягнення коштів, В С Т А Н О В И В : позивач, ОСОБА_1 , звернувся в суд з позовом до Житомирського обласного центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат (відповідача), в якому просив: - визнати протиправною бездіяльність Держави Україна в особі Житомирського обласного центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат щодо заподіяної йому моральної та матеріальної шкоди, прийняттям неконституційного правового акту щодо ненарахування та невиплати йому щорічної разової грошової допомоги до 5 травня у розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком відповідно до ст.12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" за період з 01.01.2014 по 01.06.2019 відповідно на суму 15000 грн. та в розмірі 29546 грн. та інфляційних витрат за період з 01.01.2014 по 01.01.2023 на суму 7982,28 грн.; - зобов`язати Державу Україна в особі Житомирського обласного центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат відшкодувати заподіяну йому моральну і матеріальну шкоду, прийняттям неконституційного правового акту щодо ненарахування та невиплати йому щорічної разової грошової допомоги до 5 травня у розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком відповідно до ст.12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" за період з 01.01.2014 по 01.06.2019 інфляційні втрати за період з 01.01.2014 по 01.01.2023, виплативши йому на загальну суму в розмірі 52528,28 грн.; - стягнути з Держави Україна в особі Житомирського обласного центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат шляхом списання з відповідного рахунку, що належить відповідачу і знаходиться на його балансі на його користь матеріальну шкоду у вигляді невиплаченої своєчасно щорічної разової грошової допомоги у розмірі 29546 грн., заподіяної прийняттям неконституційного правового акту, інфляційних витрат за період з 01.01.2014 по 01.01.2023 на суму 7982,28 грн., моральної шкоди на суму 15000 грн. Житомирський окружний адміністративний суд рішенням від 12.11.2024 в задоволенні позову відмовив. Не погоджуючись з рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального права просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги. Аргументами апеляційної скарги зазначає, що в період з 2014 по 2019 рік відповідач на підставі неконституційного положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України незаконно виплатив позивачу щорічну разову грошову допомогу до 5 травня в меншому розмірі. Зазначає, що рішенням Конституційного Суду України від 27.02.2020 №3-р/2020 було визнано неконституційним окреме положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., №45, ст.425) від 22.10.1993 №3551-XII застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування. Вважає, що в період з 2014 по 2019 рік, внаслідок застосування відповідачем окремого положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України, тобто акту, який визнаний неконституційним, завдано матеріальну шкоду в розмірі 29546 грн., яка полягає у вигляді недоотриманої вчасно щорічної разової грошової допомоги до 5 травня, інфляційних витрат за період з 01.01.2014 по 01.01.2023 на суму 7982,28 грн. та моральної шкоди на суму 15000 грн. Відповідач не скористався правом подання відзиву на апеляційну скаргу відповідно до ст. 304 КАС України. Згідно з положеннями ч. 3 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі-КАС України), суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Виходячи з приписів ст.ст. 311, 263 КАС України, вищезазначена апеляційна скарга розглядається в порядку письмового провадження. Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне. Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 до 18.06.2019 мав статус учасника бойових дій, а із 18.06.2019 його статус змінився на особу з інвалідністю внаслідок війни 2 групи та має право на пільги, встановлені статтею 13 Закону України від 22.10.993 року №3551-XII "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", в тому числі і на отримання щорічної разової грошової допомоги до 5 травня, що підтверджується копією посвідчення серії НОМЕР_1 від 18.06.2019, наявного в матеріалах справи. Так, у 2014 році відповідачем на виконання вимог постанови Кабінету Міністрів України від 16.04.2014 №102 "Деякі питання виплати у 2014 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і "Про жертви нацистських переслідувань" було виплачено позивачу щорічну разову грошову допомогу до 5 травня у розмірі -795,00 грн. У 2015 році відповідачем на виконання вимог постанови Кабінету Міністрів України від 31.03.2015 №147 "Деякі питання виплати у 2015 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і "Про жертви нацистських переслідувань" було виплачено позивачу щорічну разову грошову допомогу до 5 травня у розмірі - 875,00 грн. У 2016 році відповідачем на виконання вимог постанови Кабінету Міністрів України від 02.03.2016 №141 "Деякі питання виплати у 2016 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і "Про жертви нацистських переслідувань" було виплачено позивачу щорічну разову грошову допомогу до 5 травня у розмірі - 920,00 грн. У 2017 році відповідачем на виконання вимог постанови Кабінету Міністрів України від 05.04.2017 №223 "Деякі питання виплати у 2017 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і "Про жертви нацистських переслідувань" було виплачено позивачу щорічну разову грошову допомогу до 5 травня у розмірі - 1200,00 грн. У 2018 році відповідачем на виконання вимог постанови Кабінету Міністрів України від 14.03.2018 №170 "Деякі питання виплати у 2018 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і "Про жертви нацистських переслідувань" було виплачено позивачу щорічну разову грошову допомогу до 5 травня у розмірі - 1265,00 грн. У 2019 році відповідачем на виконання вимог постанови Кабінету Міністрів України від 20.03.2019 №237 "Деякі питання виплати у 2019 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і "Про жертви нацистських переслідувань" було виплачено позивачу щорічну разову грошову допомогу до 5 травня у розмірі - 1295,00 грн. Рішенням Конституційного Суду України від 27.02.2020 №3-р/2020 у справі №1-247/2018(3393/18) було визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окреме положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статей 12,13,14,15 та 16 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (Відомості Верховної Ради України, 1993 року, №45, ст.425) застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів. Позивач, вважаючи що оскільки протягом 2014-2019 років щорічна разова грошова допомога до 5 травня виплачувалася відповідачем у меншому розмірі із застосуванням нормативно-правового акту, який визнаний неконституційним, то має право на відшкодування моральної та матеріальної шкоди, звернувся до суду з даним позовом. Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів враховує наступне. Так, відносини з приводу соціального захисту ветеранів війни як особливої окремої категорії громадян врегульовані, насамперед, приписами Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (далі Закон №3551-XII). Пільги учасникам бойових дій встановлені статтею 12 Закону №3551-XII. Відповідно до вимог статті 12 Закону №3551-XII (в редакції Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 25.12.1998 №367-XIV) - щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком. Згідно підпункту "б" підпункту 1 пункту 20 Розділу ІІ Закону України від 28.12.2007 №107-VI "Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" частину 5 статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" викладено в такій редакції: "Щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі, який визначається Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України". В подальшому, рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 №10-рп/2008 визнано неконституційними зокрема положення статті 67 розділу І, пунктів 2-4, 6-8, 10-18, підпункту 7 пункту 19, пунктів 20-22, 24-34, підпунктів 1-6, 8-12 пункту 35, пунктів 36-100 розділу II "Внесення змін до деяких законодавчих актів України" та пункту 3 розділу III "Прикінцеві положення» Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України". Поряд із цим, законодавцем правовідносини щодо нарахування, виплати та розмірів одноразової грошової допомоги до 5 травня були з 01.01.2015 року також врегульовані пунктом 26 розділу VI Бюджетного кодексу України, яким було встановлено, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону №3551-XII застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування. Тобто, Кабінету Міністрів України були делеговані повноваження встановлювати зокрема й розмір передбаченої статтею 12 Закону №3551-XII щорічної разової грошової допомоги до 5 травня, яка виплачується учасникам бойових дій. На реалізацію зазначених приписів Бюджетного кодексу України з метою забезпечення виплати разової грошової допомоги ветеранам війни, особам, на яких поширюється дія Законів України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і "Про жертви нацистських переслідувань", Кабінетом Міністрів України щороку приймалися відповідні щодо окремого бюджетного року постанови, а саме: від 31.03.2015 №147, від 02.03.2016 №141, від 05.04.2017 №223, від 14.03.2018 №170 та від 20.03.2019 №237, якими визначався, зокрема, розмір та порядок виплати разової грошової допомоги до 05 травня учасникам бойових дій. В подальшому, рішенням Конституційного Суду України від 27.02.2020 №3-р/2020 у справі №1-247/2018(3393/18) визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окреме положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону №3551-XII застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування. У резолютивній частині вказаного рішення Конституційного Суду України від 27.02.2020 №3-р/2020 у справі №1-247/2018(3393/18) зазначено, що окреме положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 45, ст. 425) застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення. Водночас, рішення Конституційного Суду України від 27.02.2020 №3-р/2020 у справі №1-247/2018(3393/18) не містить положень, які б поширювали його дію на правовідносини, що виникли до набрання ним чинності з огляду на наступне. Відповідно до частини другої статті 152 Конституції України закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення КСУ рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення. Аналогічне положення міститься у статті 91 Закону України "Про Конституційний Суд України" від 13.07.2017 №2136-VIII. Як встановлено судом першої інстанції, позивач вважає належним способом захисту своїх порушених прав - застосування до спірних правовідносин норми прямої дії - частини 3 статті 152 Конституції України та стягнення з Житомирського обласного центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат на його користь моральної та матеріальної шкоди у вигляді недоотриманої вчасно частини щорічної разової грошової допомоги до 5 травня, у розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком визначеному статтею 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", завданої застосуванням окремого положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статей 12,13,14,15 та 16 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (Відомості Верховної Ради України, 1993 року, №45, ст.425) застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів, що визнано неконституційним, за період з 2014 по 2019 рік. Тобто, предметом спору, який визначив позивач, є стягнення збитків (моральної та матеріальної шкоди) у вигляді недоотриманої вчасно щорічної разової грошової допомоги до 5 травня у розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком за період з 2014 по 2019 рік. Згідно з частиною 3 статті 152 Конституції України матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку. Приписами статті 56 Конституції України регламентовано, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Частиною 3 статті 158 Конституції України закріплено, що матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку. В свою чергу, Цивільний кодекс України визначає підстави відповідальності за завдану майнову шкоду. Зокрема, відповідно до статті 1175 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) шкода, завдана фізичній або юридичній особі в результаті прийняття органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування нормативно-правового акту, що був визнаний незаконним і скасований, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини посадових і службових осіб цих органів. Однак, положення даної статті підлягають застосуванню тільки у випадках, коли нормативно-правовий акт органу державної влади визнається незаконним і скасовується. При цьому у випадках, коли закони чи інші нормативно-правові акти або їх окремі положення визнаються Конституційним судом України неконституційними та у зв`язку з цим втрачають чинність, вказана норма не підлягає застосуванню. Згідно зі статтею 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, які особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які б особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено (упущена вигода). Тобто, поняття "збитки" передбачає й упущену вигоду, під якою розуміються доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено. Разом з тим встановлено, що позивач просить відшкодувати завдану йому шкоду у вигляді недоотриманої вчасно частини щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за період з 2014 по 2019 рік в розмірі 29546 грн. Враховуючи вищевикладене, суд зазначає, що недоотримана позивачем частина щорічної разової грошової допомоги до 5 травня не може вважатися збитками у розумінні статті 22 ЦК України. Причинний зв`язок як обов`язковий елемент відповідальності за заподіяні збитки полягає у тому, що шкода повинна бути об`єктивним наслідком поведінки особи, яка завдавала шкоди, отже, доведенню підлягає факт того, що протиправні дії заподіювача є причиною, а збитки є безумовним наслідком такої протиправної поведінки. Крім того, відсутність хоча б одного складового цивільного правопорушення виключає підстави для відшкодування шкоди і, як наслідок, не передбачає покладання обов`язку на відповідача, у зв`язку з відсутністю цивільного правопорушення. Як вірно зазначає суд першої інстанції, Рішення Конституційного Суду України має пряму (перспективну) дію в часі і застосовується щодо тих правовідносин, які тривають або виникли після його ухвалення. Якщо правовідносини тривалі і виникли до ухвалення рішення КСУ, однак продовжують існувати після його ухвалення, то на них поширюється дія такого рішення Конституційного Суду України. Отже, рішення Конституційного Суду України поширюється на правовідносини, які виникли після його ухвалення, а також на правовідносини, які виникли до його ухвалення, але продовжують існувати (тривають) після цього. Водночас чинним законодавством визначено, що Конституційний Суд України може безпосередньо у тексті свого рішення встановити порядок і строки виконання ухваленого рішення. Встановлена Конституційного Суду України неконституційність (конституційність) закону, іншого правового акту чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи, має значення, перш за все, як рішення загального характеру, яким визначається правова позиція для вирішення наступних справ, а не як підстава для перегляду справи із ретроспективним застосуванням нової правової позиції і зміни таким чином стану правової визначеності, вже встановленої остаточним судовим рішенням. У Рішенні від 30.09.2010 №20-рп/2010 у справі №1-45/2010 за конституційним поданням 252 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України "Про внесення змін до Конституції України" від 08.12.2004 №2222-IV (справа про додержання процедури внесення змін до Конституції України) Конституційний Суд України вказав, що незалежно від того, наявні чи відсутні в рішеннях, висновках Конституційного Суду України приписи щодо порядку їх виконання, відповідні закони, інші правові акти або їх окремі положення, визнані за цими рішеннями неконституційними, не підлягають застосуванню як такі, що втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність. Аналогічний висновок також вказаний Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.11.2020 у справі №4819/49/19, за яким: рішення Конституційного Суду України має пряму (перспективну) дію, тобто поширюється на правовідносини, що виникли або тривають після його ухвалення (за винятком тих випадків, якщо інше встановлено Конституційним Судом України безпосередньо у тексті ухваленого рішення). У тексті рішення Конституційного Суду України від 27.02.2020 №3-р/2020 у справі №1-247/2018(3393/18) відсутні положення, які б дозволили зробити висновок про його поширення на правовідносини, які припинилися на момент його ухвалення. Натомість у 2 пункті резолютивній частині цього рішення чітко вказано про те, що окреме положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 45, ст. 425) застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення, тобто дія цього підпункту втратила чинність 27.02.2020. За таких обставин відсутні правові підстави стверджувати, що Житомирський обласний центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат допустив протиправну бездіяльність в частині нарахування та виплати позивачу щорічної разової грошової допомоги до 5 травня в період з 2014 по 2019 рік за чинним на той час законодавством. При цьому встановлено, що позивач у своєю чергою не оскаржував розмір отриманої ним у спірному періоді щорічної разової грошової допомоги до 5 травня, нарахованої та виплаченої йому відповідно до діючого та чинного на той час законодавства (до ухвалення вищезазначеного Рішення Конституційним Судом України). Підстави відповідальності за завдану майнову шкоду визначає, зокрема і стаття 1175 ЦК України, згідно якої шкода, завдана фізичній або юридичній особі в результаті прийняття органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування нормативно-правового акта, що був визнаний незаконним і скасований, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини посадових і службових осіб цих органів. Однак, ця норма застосовується у випадках, коли нормативно-правовий акт органу державної влади визнається незаконним і скасовується. Водночас, визнання закону неконституційним не передбачає його скасування, натомість зумовлює втрату чинності з дня прийняття Конституційним Судом рішення про його неконституційність. Тобто, у випадку визнання закону неконституційним він залишається чинним протягом певного проміжку часу з дня прийняття до дня втрати чинності, у зв`язку із чим, правова основа відносин, що діяли в цей період, залишається легітимною. Аналогічні правові висновки викладені в постанові Верховного Суду від 28.11.2022 у справі №380/8155/21. Враховуючи аналіз вищевикладених норм, позивач не має достатньою мірою встановлену вимогу для досягнення цілей при зверненні до суду із обраним способом захисту, оскільки цьому має передувати факт визнання незаконним рішення відповідача, відповідно позивач не може стверджувати, що він мав "законне сподівання" одержання будь-яких конкретних сум. За встановлених обставин у даній справі, враховуючи, що позовні вимоги стосуються періоду з 2014 по 2019 рік, слід констатувати, що не можна нанести шкоду після рішення Конституційного Суду України про неконституційність акта - після 27.02.2020. Шкода виникає до його винесення, коли акт ще діяв, ще не був визнаний неконституційним. Таким чином, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції, що указана позивачем сума недоотриманої частини щорічної разової грошової допомоги до 5 травня в розмірі 29546 грн не є матеріальною шкодою, тому обраний позивачем спосіб захисту порушеного права шляхом стягнення коштів на відшкодування матеріальної шкоди у вигляді недоотриманої частини щорічної разової грошової допомоги до 5 травня, не підлягає задоволенню. Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції щодо стягнення з відповідача на користь позивача інфляційних витрат за період з 01.01.2014 по 01.01.2023 на суму 7982,28 грн від простроченої суми суд вказує наступне. Згідно з ч.3 ст.11 та ч.1 ст.13 ЦК України цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. Цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. Відповідно до ч.2 ст.509 ЦК України зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, якими зокрема є: договори та інші правочини; створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; інші юридичні факти. Законодавцем окреслено, що грошовим зобов`язанням є зобов`язання боржника сплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового правочину (договору) та на інших підставах, передбачених законодавством України. До грошових зобов`язань відносяться також зобов`язання щодо сплати податків, зборів (обов`язкових платежів), страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування; зобов`язання, що виникають внаслідок неможливості виконання зобов`язань за договорами зберігання, підряду, найму (оренди), ренти тощо, які мають бути виражені у грошових одиницях. Поряд з цим, стягнення інфляційних втрат регулюється статтею 625 ЦК України, яка передбачає, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України нарахування інфляційних витрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних витрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, отриманні компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Як свідчать матеріали справи позивач самостійно здійснив розрахунок компенсації за несвоєчасну виплату одноразової допомоги, яка на його думку, становить 7982,28 грн. Однак, як вірно зазначено судом першої інстанції у даній справі у відповідача не виникло перед позивачем грошового зобов`язання в порядку статті 11 ЦК України як зобов`язання боржника заплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового договору та на інших підставах, передбачених цивільним законодавством України, а відтак Житомирський обласний центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат не є тим боржником, що прострочив виконання грошового зобов`язання у розумінні статті 625 ЦК України. Також, не встановлено цивільно-правової відповідальності відповідача, оскільки правовідносини, що склались між позивачем та відповідачем, є публічними, а не цивільно-правовими. Тобто, у межах спірних правовідносин відсутні підстави для застосування ст.625 ЦК України. Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції надав належну правову оцінку доводам позивача щодо відсутності підстав для стягнення з відповідача на користь позивача 15000,00 грн моральної шкоди. Інші доводи апеляційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою апелянта з висновками суду першої інстанцій по їх оцінці, тому не можуть бути прийняті апеляційною інстанцією. Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 12 листопада 2024 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. Головуючий Смілянець Е. С. Судді Полотнянко Ю.П. Драчук Т. О.