Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 380/5899/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 04 червня 2025 рокуЛьвівСправа № 380/5899/24 пров. № А/857/10870/25 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого судді Коваля Р. Й., суддів Ільчишин Н. В., Кухтея Р. В., з участю секретаря судового засідання Ханащак С. І., представника позивача Маркової В. О., представника відповідача Шелегона Б. Я., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 10 березня 2025 року (прийняту в м. Львові суддею Мричко Н. І.; повне судове рішення складене 13 березня 2025 року) з питань зміни способу та порядку виконання судового рішення в адміністративній справі № 380/5899/24 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В : Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 03 червня 2024 року в адміністративній справі № 380/5899/24, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду, позов ОСОБА_1 було задоволено. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» у розмірі 100 000,00 грн пропорційно часу перебування на стаціонарному лікуванні та перебування у відпустці за станом здоров`я для лікування за період з 18.09.2023 по 12.01.2024. Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» в розмірі 100 000 (сто тисяч) грн 00 коп. пропорційно часу перебування на стаціонарному лікуванні та перебування у відпустці за станом здоров`я для лікування за період з 18.09.2023 по 12.01.2024. 19 лютого 2025 року ОСОБА_1 через свого представника адвоката Маркову В. О. звернувся до Львівського окружного адміністративного суду із заявою про зміну способу та порядку виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду в справі №380/5899/24 та просив: Змінити спосіб і виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 03.06.2024 в адміністративній справі № 380/5899/24 в частині «Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 , місцезнаходження: АДРЕСА_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , місце проживання: АДРЕСА_2 ) додаткову винагороду, передбачену постановою від 28.02.2022 № 168 Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» в розмірі 100 000 (сто тисяч) грн 00 коп. пропорційно часу перебування на стаціонарному лікуванні та перебування у відпустці за станом здоров`я для лікування за період з 18.09.2023 по 12.01.2024», встановивши новий спосіб і порядок виконання рішення суду - «стягнути з Військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 , місцезнаходження: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , місце проживання: АДРЕСА_2 ) грошові кошти в сумі 375 376,34 грн (триста сімдесят п`ять тисяч триста сімдесят шість гривень 34 копійок) додаткової винагороди в збільшеному розмірі, право на яку передбачено постановою від 28.02.2022 № 168 Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» за період з 18.09.2023 по 12.01.2024». Заява обґрунтована тим, що станом на дату звернення з такою рішення Львівського окружного адміністративного суду у справі № 380/5899/24 від 03.06.2024 Військовою частиною НОМЕР_1 виконано частково. Так, Військова частина НОМЕР_1 здійснила нарахування додаткової винагороди ОСОБА_1 за період з 18.09.2023 по 12.01.2024, на загальну суму 375 376,34 грн, але не здійснила виплату нарахованої суми. Зазначає, що державним виконавцем в межах виконавчого провадження № 76121923 за невиконання рішення Львівського окружного адміністративного суду у справі №380/5899/24 від 03.06.2024 на Військову частину НОМЕР_1 , як боржника у виконавчому провадженні, накладено штрафи, а також скеровано до правоохоронних органів повідомлення про вчинення кримінального правопорушення з боку Військової частини НОМЕР_1 . Враховуючи те, що Військова частина НОМЕР_1 не виконала повністю рішення Львівського окружного адміністративного суду у справі № 380/5899/24 від 03.06.2024, просить змінити спосіб та порядок виконання означеного судового рішення шляхом стягнення з Військової частини НОМЕР_1 коштів в сумі 375 376,34 грн додаткової винагороди в збільшеному розмірі, право на яку передбачено постановою від 28.02.2022 № 168 Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» за період з 18.09.2023 по 12.01.2024. Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 10 березня 2025 року відмовлено у задоволенні заяви представника позивача про зміну способу та порядку виконання судового рішення у справі № 380/5899/24 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії. Приймаючи рішення про відмову в задоволенні заяви, суд першої інстанції вказав, що заміна способу виконання рішення шляхом зміни зобов`язання відповідача здійснити виплату додаткової винагороди на стягнення такої виплати спричинить відмінності між обраним позивачем та визначеним судом у рішенні способом захисту порушеного права і способом виконання судового рішення, внаслідок чого змінить рішення суду по суті за відсутності на це процесуальних повноважень і що не було предметом дослідження судом при розгляді справи по суті. Не погодившись із вказаним судовим рішенням, його оскаржив через свого представника адвоката Маркову В. О. позивач ОСОБА_1 та подав апеляційну скаргу, яку обґрунтовує тим, що суд першої інстанції дійшов помилкових висновків з порушенням процесуальної норми абзацу другого частини третьої статті 378 КАС України про неможливість зміни способу порядку виконання рішення суду зобов`язального характеру вважаючи, що буде змінено рішення по суті, з виходом при цьому за межі позовних вимог та вирішенням питання, що не було предметом дослідження судом при розгляді справи по суті. Проте завдяки саме тривалому невиконанню боржником рішень суду зобов`язального характеру законодавцем і було запроваджено альтернативний спосіб порядок його виконання, який значно сприяє його виконанню шляхом стягнення з такого суб`єкта владних повноважень відповідних виплат, що значно мірою сприятиме його виконання, що підтверджується пояснювальною запискою до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення положень про судовий контроль за виконанням судових рішень» № 4094-ІХ від 21.11.2024. Поза увагою суду першої інстанції залишилася та обставина, що абзац другий частини третьої статті 378 КАС України є самостійною юридичною підставою для зміни способу і порядку виконання рішення суду зобов`язального характеру із зобов`язання суб`єкта владних повноважень «нарахувати і виплатити кошти» на «стягнути кошти з боржника». А для її застосування стягувану не потрібно доводити неможливості або утруднення виконання рішення суду, а достатнім є лише встановлення факту невиконання рішення суду суб`єктом владних повноважень протягом двох місяців з дня набрання таким рішенням законної сили. Рішення суду першої інстанції не відповідає нормам процесуального права і принципу верховенства права, не спрямоване на забезпечення права стягувана на справедливий суд, зокрема суд першої інстанції ухвалив рішення без урахування положень статті 8 Конституції України, статті 6 КАС України, не врахував релевантну практику Європейського Суду з прав людини, яка відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права України, а під час розгляду справи в суді першої інстанції не було досягнуто завдань адміністративного судочинства, визначених частиною першою статті 2 КАС України, у зв`язку з ухваленням несправедливого рішення по відношенню до інваліда війни, учасника бойових дій стягувача ОСОБА_1 , якого суд першої інстанції у зв`язку з відмовою у задоволенні заяви про зміну способу та порядку виконання судового рішення у вказаній справі позбавив ефективного механізму правового захисту, у зв`язку невиконанням рішення суду, оскільки в межах цієї справи державним виконавцем вичерпані всі можливі заходи для примусового виконання рішення суду, яке набуло законної сили. А тому, без зміни способу і порядку його виконання рішення суду залишиться невиконаним, а відтак це буде юридичною підставою для звернення до Європейського Суду з прав людини. Тому просив визнати незаконною та скасувати ухвалу суду першої інстанції і ухвалити нове рішення, яким змінити спосіб і порядок виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 03 червня 2024 року в справі № 380/5899/24. У судовому засіданні представник апелянта підтримала вимоги апеляційної скарги з аналогічних підстав; просить апеляційну скаргу задовольнити. Представник відповідача, вважаючи ухвалу суду першої інстанції законною та обґрунтованою, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції без змін. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового розгляду, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Стаття 14 КАС України, що узгоджується з приписами статті 129-1 Конституції України, встановлює, що судові рішення, зокрема постанови та ухвали суду в адміністративних справах, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання на всій території України. Невиконання судових рішень тягне за собою відповідальність, встановлену законом. Аналогічні положення містяться у статті 370 КАС України, відповідно до якої судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом. Відповідно до частини першої статті 378 КАС України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. А згідно з частиною третьою статті 378 КАС України підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Невиконання суб`єктом владних повноважень судового рішення, яке набрало законної сили, щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту та пільг протягом двох місяців з дня набрання законної сили судовим рішенням є самостійною підставою для зміни способу і порядку виконання такого судового рішення шляхом стягнення з такого суб`єкта владних повноважень відповідних виплат. З аналізу положень частин першої, третьої статті 378 КАС України колегія суддів дійшла висновку, що підставою для застосування правил цієї норми є настання обставини, що перешкоджають належному виконанню судового рішення в адміністративній справі, ускладнюють його виконання або роблять неможливим. Для відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення такою обставиною може бути недостатність коштів на рахунку, стихійне лихо, а для зміни способу чи порядку виконання судового рішення - неможливість виконання судового рішення внаслідок відсутності, пошкодження або знищення об`єкта стягнення або з інших причин. Тобто, зміна способу і порядку виконання рішення суду - це прийняття судом нових заходів для реалізації рішення в разі неможливості його виконання у порядку і способом, раніше встановленими судом. Отже, суд за наявності обґрунтованих підстав та належних доказів може змінити спосіб та порядок виконання рішення суду, однак не змінюючи при цьому його змісту, або ж відмовити в задоволенні такої заяви. Подібна правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12 червня 2019 року у справі № 800/203/17. Як встановлено в ході судового розгляду справи, зокрема, пояснення представника відповідача, відповідач здійснив нарахування спірних сум на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 03 червня 2024 року в адміністративній справі № 380/5899/24. Також встановлено, що відповідач у справі, який є боржником, не відмовляється виплачувати ОСОБА_1 вказаних сум, проте виплата таких коштів здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету і виплата таких коштів буде здійснена в міру надходження з Державного бюджету України коштів на фінансування вказаних видатків. Відповідно до Інструкції з організації претензійної та позовної роботи відповідачем вчинено всі необхідні дії з метою замовлення коштів із Державного бюджету України для виплати позивачу на виконання зазначеного вище судового рішення і при надходженні цих коштів вони будуть виплачені позивачу. З приводу цього колегія суддів зауважує, що позивачем не наведено конкретних обставини, що унеможливлюють виконання судового рішення у справі № 380/5899/24, не вказано, які обставини ускладнюють виконання рішення суду, враховуючи, що боржник - військова частина НОМЕР_1 не відмовляється виконувати рішення суду. При цьому колегія суддів зазначає, що зобов`язання відповідача вчинити певні дії зі сплати заборгованості по додатковій винагороді і стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень певного розміру грошових коштів є різними за своєю суттю способами захисту прав та інтересів позивача, які обираються позивачем при поданні позову, а судом при ухваленні рішення. Резолютивна частина рішення Львівського окружного адміністративного суду від 03 червня 2024 року в адміністративній справі № 380/5899/24 має зобов`язальний характер, проте судом першої інстанції при розгляді вказаної справи не вирішувалися позовні вимоги майнового характеру щодо стягнення певної суми коштів і, як наслідок, не перевірялася правильність нарахування заборгованості по додатковій винагороді позивача. Оскільки розрахунок належної позивачу заборгованості по додатковій винагороді судом не здійснювався, тому, зміна способу виконання вказаного вище судового рішення із зобов`язання здійснити нарахування та виплату додаткової винагороди на стягнення конкретної суми цієї заборгованості фактично призведе до зміни рішення по суті з виходом при цьому за межі позовних вимог та вирішення питання, що не було предметом дослідження судом при розгляді справи по суті, що не передбачено статтею 378 КАС України. Колегія суддів звертає увагу на те, що поняття «спосіб і порядок» виконання судового рішення мають спеціальне значення, яке розраховане на виконавче провадження. Порядок виконання судового рішення означає визначену у рішенні суду послідовність і зміст вчинення виконавчих дій державним/приватним виконавцем, спосіб виконання судового рішення - це спосіб реалізації та здійснення способу захисту. Під зміною способу виконання рішення суду необхідно розуміти прийняття судом нових заходів для реалізації рішення в разі об`єктивної (безумовної) неможливості його виконання у спосіб, раніше встановлений судом. Так, у постановах Верховного Суду від 7 березня 2018 року у справі № 456/953/15-а, від 16 липня 2020 року у справі № 130/2176/17, від 11 листопада 2020 року у справі №817/628/15 та від 17 лютого 2021 року у справі № 295/16238/14-а викладено правовий висновок, що зміну способу і порядку виконання судового рішення необхідно розуміти як застосування судом нових заходів щодо його реалізації у зв`язку з неможливістю виконання цього рішення раніше визначеними способом і порядком. При цьому зміна способу виконання не має змінювати (зачіпати) суті самого судового рішення. А Верховний Суд у постановах від 10 липня 2018 року у справі № 490/9519/16-а та від 30 липня 2019 року у справі № 281/1618/14-а сформулював правовий висновок, за яким змінивши спосіб виконання постанови із зобов`язання виплатити виплати на стягнення суми цих виплат, буде змінено постанову по суті, з виходом при цьому за межі позовних вимог та вирішенням питання, що не було предметом дослідження судом при розгляді справи по суті. Відтак, позаяк у справі, що розглядається, встановлено, що способом відновлення порушеного права позивача у цій справі судом обрано зобов`язання відповідача вчинити певні дії, а стягнення конкретних сум додаткової винагороди не було предметом позовних вимог та способом відновлення порушених прав, колегія суддів дійшла висновку про не-можливість зміни способу та порядку виконання рішення суду у спосіб, який просив позивач, адже запропонований останнім спосіб виконання судового рішення фактично змінює зміст резолютивної частини судового рішення у справі № 380/5899/24. При цьому колегія суддів зазначає, що грошові кошти у виді заборгованості із додаткової винагороди, які належать стягувачу, не є власністю військової частини НОМЕР_1 і не знаходяться на його рахунках. Фактичне, у повному обсязі виконання судового рішення можливе лише за наявності відповідного бюджетного призначення за рахунок Державного бюджету України. Водночас стягнення з суб`єкта владних повноважень (військової частини НОМЕР_1 ) коштів, які знаходяться на його рахунках але призначені для іншої мети, можуть поставити під загрозу функціонування такого суб`єкта, виконання покладених на нього функцій та, відповідно, нанесення шкоди необмеженій кількості осіб. Таким чином, позаяк виконання рішення суду у справі № 380/5899/24 залежить від бюджетного фінансування, то його виконання не залежить від визначеного судом способу виконання. У такому випадку зміна способу і порядку виконання судового рішення не може призведе до його фактичного виконання, оскільки така процесуальна дія не може вплинути на фінансування державою витрат по виплаті заборгованості із додаткової винагороди позивачу. З огляду на викладене, враховуючи те, що фактично єдиною причиною, яка ускладнює виконання рішення суду, є неналежне фінансування державою витрат по виплаті додаткової винагороди, колегія суддів вважає безпідставними аргументи позивача, наведені в його заяві про наявність правових підстав для зміни способу та порядку виконання рішення суду у справі № 380/5899/24. З приводу покликань апеляційної скарги колегія суддів зауважує, що право особи, тобто стягувача, на здійснення виплати заборгованості із додаткової винагороди не може ставитися в залежність від бюджетних асигнувань, а органи державної влади та органи місцевого самоврядування не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань. Водночас, у спірному випадку йдеться не про право особи на таку виплату, а про правові підстави для зміни способу і порядку виконання судового рішення. Колегія суддів наголошує, що зміна способу і порядку виконання рішення суду, у такому випадку, не захищає право позивача на отримання суми заборгованості із додаткової винагороди, яка фактично може бути виплачена за наявності відповідних бюджетних асигнувань. З приводу покликань апелянта на абзац другий частини третьої статті 378 КАС України, яким статтю було доповнено згідно із Законом № 4094-IX від 21.11.2024, колегія суддів зауважує, що вказана норма не є релевантною щодо спірних правовідносин, позаяк спірна виплата (додаткова винагорода, передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану») є виплатою, пов`язаною з проходженням публічної служби та не зазначена в абзаці другою частини третьої статті 278 КАС України. Отже, доводи апеляційної скарги загалом спростовані вищевказаними аргументами; решта доводів апеляційної скарги на законність ухвали суду першої інстанції не впливають та висновків суду першої інстанції не спростовують, а відтак не потребують додаткового аналізу. У справі «Трофимчук проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Тобто, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. Відповідно до пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. За таких обставин, колегія суддів дійшла переконання, що місцевий суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини у справі та правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, а тому погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність відмови в задоволенні заяви про зміну способу і порядку виконання рішення суду. Статтею 316 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З урахуванням викладеного, рішення суду першої інстанції є законним, доводи апеляційної скарги зроблених судом першої інстанції висновків не спростовують, тому підстави для скасування чи зміни ухвали суду першої інстанції відсутні. Керуючись ст. ст. 229, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 10 березня 2025 року з питань зміни способу та порядку виконання судового рішення в адміністративній справі № 380/5899/24 без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України. Головуючий суддя Р. Й. Коваль судді Н. В. Ільчишин Р. В. Кухтей Повне судове рішення складено 05.06.25