Постанова 4851 № 520/17247/24

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 06 червня 2025 р. Справа № 520/17247/24 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Чалого І.С., Суддів: Катунова В.В. , Ральченка І.М. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду (головуючий суддя І інстанції Полях Н.А.) від 27.02.2025 року по справі № 520/17247/24 за позовом ОСОБА_1 до Малинівської селищної військової адміністрації Чугуївського району Харківської області третя особа Державне підприємство "ЛІСИ УКРАЇНИ" про визнання протиправною відмову та зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Харківського окружного адміністративного суду із позовною заявою, в якій просив: визнати протиправною відмову Малинівської селищної військової адміністрації Чугуївського району Харківської області викладену в листі від 25.01.2024 року № 01- 09/177 щодо надання дозволу на розроблення технічної документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для обслуговування будівлі магазину, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 площею 1500 кв.м. з метою подальшої передачі її у власність; зобов`язати Малинівську селищну військову адміністрацію Чугуївського району Харківської області надати ОСОБА_1 дозвіл на розроблення технічної документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для обслуговування будівлі магазину, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 площею 1500 кв.м. з метою подальшої передачі її у власність. В обґрунтування позовних вимог зазначив, що відмова відповідача у наданні дозволу на розроблення технічної документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для обслуговування будівлі магазину, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 площею 1500 кв.м. з метою подальшої передачі її у власність, є протиправною. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 27.02.2025 року по справі № 520/17247/24 позовні вимоги залишено без задоволення. Позивач не погодився з рішенням суду першої інстанції та подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права з підстав, викладених в апеляційній скарзі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги посилається на те, що Земельним кодексом України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. При цьому законодавством не передбачено право суб`єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 Земельного кодексу України. Зазначає, що зважаючи на встановлені обставини та підстави відмови у наданні попередньому власнику ОСОБА_2 дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для обслуговування будівлі магазину, суд в судовому рішенні від 22.06.2022 у справі № 520/24665/21 визнав протиправною відмову Малинівської селищної ради Чугуївського району Харківської області викладену в листі від 15.09.2021 року № 02-01-27 1676 щодо надання дозволу на розроблення технічної документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для обслуговування будівлі магазину, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 площею 1500 кв.м. з метою подальшої передачі її у власність. При цьому зазначає, що у випадку, коли орган влади надає повторну відмову, розглянувши заяву про надання дозволу на розробку проекту землеустрою та не враховує висновки рішення суду, яке набрало законної сили, таким чином вказана обставина свідчить про грубе порушення прав власника будівлі, яка розташована на відповідній земельній ділянці. Відповідач відзив на апеляційну скаргу не надав. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Сторони про розгляд справи в порядку письмового провадження повідомлені належним чином. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 на праві приватної власності належить будівля магазину, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується договором дарування від 16.04.2024 року зареєстрованому в реєстрі за № 1490. Також судом встановлено, що попередньому власнику - ОСОБА_2 на праві приватної власності належала вказана будівля магазину, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі договору дарування від 20.01.2009 року, який зареєстрований в Чугуївському МБТІ 22.01.2009 року, реєстраційний номер

5. Згідно вказаного договору, належна будівля магазину знаходиться на земельній ділянці фонду Малинівської селищної ради розміром 1500 кв.м. 08.09.2021 року ОСОБА_2 звернулась із заявою до Малинівської селищної ради в якій просила надати дозвіл на розроблення технічної документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для обслуговування будівлі магазину, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 площею 1500 кв.м. з метою подальшої передачі її у власність. У відповідь на вказану заяву отримано лист № 02-01-27/1676 від 15.09.2021 року в якому зазначено, що Малинівська селищна рада не має повноважень розпоряджатись даними землями. Для вирішення питання надання у власність вказаної земельної ділянки, рекомендовано заявнику звернутись до Харківської державної обласної адміністрації. Враховуючи вищевказаний лист, ОСОБА_2 звернулась до Харківської обласної державної адміністрації із заявою, в якій просила надати дозвіл на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для обслуговування будівлі магазину, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 площею 1500 кв.м. з метою подальшої передачі її у власність. Листом від 21.09.2021 № 32-20-10-7413/0/19-21 Головне управління Держгеокадастру у Харківській області повідомило, що Законом України від 28.04.2021 року, пункт 6 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності викладено в такій редакції: У разі якщо відомості про земельні ділянки, зазначені у пунктах 3 і 4 цього розділу, не внесені до Державного реєстру земель, надання дозволу на розроблення документації із землеустрою, що є підставою для державної реєстрації таких земельних ділянок, та її затвердження здійснюються відповідною сільською, селищною, міською радою. Враховуючи вищевикладене, заявника повідомлено про необхідність звернутися до Малинівської селищної ради Чугуївського району з клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надати необхідні матеріали. Оскільки Малинівською селищною радою безпідставно не було розглянуто заяву ОСОБА_2 з посиланням на необхідність звернення до Харківської обласної державної адміністрації, вважаючи такі дії відповідача протиправними, ОСОБА_2 звернулася до Харківського окружного адміністративного суду. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 22 червня 2022 року (справа № 520/24665/21) зобов?язано Малинівську селищну раду Чугуївського району Харківської області (вул. Соїча, буд. 5 А, смт. Малинівка, Чугуївський район, Харківська область, 63525, код ЄДРПОУ 04397000) повторно розглянути заяву ОСОБА_2 від 03.09.2021 року про надання дозволу на розроблення технічної документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для обслуговування будівлі магазину, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 площею 1500 кв.м. з метою подальшої передачі її у власність. Вказане рішення набрало законної сили 23.07.2022 р. 19.01.2024 р. представник ОСОБА_2 звернувся до Малинівської селищної військової адміністрації Чугуївського району Харківської області із запитом, в якому просив надати інформацію чи виконано рішення Харківського окружного адміністративного суду від 22.06.2022 року по справі № 520/24665/21 та чи повторно розглянуто заяву ОСОБА_2 від 03.09.2021 року про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для обслуговування будівлі магазину, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 площею 1500 кв.м. з метою подальшої передачі її у власність та чи надано дозвіл на розроблення технічної документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). Також просив надати копію відповідного рішення прийнятого за наслідками розгляду заяви ОСОБА_2 від 03.09.2021 року з урахування висновків зроблених Харківським окружним адміністративним судом по справі № 520/24665/21. У відповідь на вказаний запит було отримано лист Малинівської селищної військової адміністрації Чугуївського району Харківської області від 25.01.2024 року № 01-09/177 в якому зазначено, що відповідно до листа філії Чугуєво-Бабчанське лісове господарство, дана земельна ділянка відноситься до земель лісогосподарського призначення державного лісового фонду та надана у постійне користування філії Чугуєво-Бабчанське лісе господарство на підставі затверджених планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування. Не погоджуючись із відмовою Малинівської селищної військової адміністрації Чугуївського району Харківської області викладену в листі від 25.01.2024 року № 01-09/177, позивач звернувся за захистом своїх прав до Харківського окружного адміністративного суду. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції дійшов до висновку, що матеріали справи не містять доказів на підтвердження звернення позивача ОСОБА_1 до відповідача із відповідною заявою щодо надання дозволу на розроблення технічної документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для обслуговування будівлі магазину, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 площею 1500 кв.м. з метою подальшої передачі її у власність. Також суд зазначив, що Малинівська селищна військова адміністрація Чугуївського району Харківської області, як розпорядник землею, рішення про відмову у наданні позивачу дозволу на розроблення технічної документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для обслуговування будівлі магазину, не приймала. Надаючи оцінку спірним правовідносинам з урахуванням доводів сторін та висновків суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно з ч. 1 ст .116 ЗК України передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 116 ЗК України визначено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Статтею 118 ЗК України визначено порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами. Так, відповідно до змісту ч. 6 цієї статті громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель комунальної власності для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки) у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст. 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та и орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки. Органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст. 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею. Згідно з положеннями ч. 7 вказаної статті ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст. 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Отже, чинним законодавством чітко визначено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки є невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Згідно із ч. 1 ст. 122 ЗК України визначено, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Відповідно до п. 34 ч. 1 ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування", виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання регулювання земельних відносин. Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування" рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом. При встановленні результатів голосування до загального складу сільської, селищної, міської ради включається сільський, селищний, міський голова, якщо він бере участь у пленарному засіданні ради, і враховується його голос. При цьому, за результатами розгляду клопотання заінтересованої особи про надання дозволу на розробку проекту землеустрою обов`язковим є прийняття рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або мотивованої відмови у його наданні. Також суд зазначає, що ст. 50 Закону України Про землеустрій встановлено, що проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок розробляються у разі формування нових земельних ділянок із земель державної, комунальної власності (крім випадків формування земельних ділянок за іншою документацією із землеустрою) та у разі зміни цільового призначення земельних ділянок у випадках, визначених законом. Положеннями п. г ч. 10 ст. 55 Закону України Про землеустрій, встановлено, що технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) включає згоду власника земельної ділянки, а для земель державної та комунальної власності - органу, уповноваженого здійснювати розпорядження земельною ділянкою, на відновлення меж земельної ділянки користувачем. Згідно з ч. 1 ст. 188 ЗК України, громадянин, заінтересований у приватизації земельної ділянки у межах норм безоплатної приватизації, що перебуває у його користуванні, у тому числі земельної ділянки, на якій розташовані жилий будинок, господарські будівлі, споруди, що перебувають у його власності, подає заяву до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, що передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. До заяви додається розроблена відповідно до Закону України "Про землеустрій" технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), що замовляється громадянином без надання дозволу на її розроблення. У випадку, визначеному частиною першою цієї статті, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування у місячний строк з дня отримання технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) приймає рішення про її затвердження та передачу земельної ділянки у власність або вмотивоване рішення про відмову (ч. 2 ст. 188 ЗК України). Наведені вище норми свідчать про те, що отриманню у власність земельної ділянки передує встановлена процедура, одним з етапів якої є розробка технічної документації із землеустрою. В свою чергу, цьому етапу передує подання зацікавленою особою заяви до компетентного органу та отримання від цього органу відповідного дозволу на розробку такої документації. В межах спірних правовідносин судом першої інстанції правильно встановлено, що ОСОБА_1 до відповідача із відповідною заявою щодо надання дозволу на розроблення технічної документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для обслуговування будівлі магазину, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 площею 1500 кв.м. з метою подальшої передачі її у власність не звертався та відповідно орган місцевого самоврядування не приймав рішення про відмову ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення технічної документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для обслуговування будівлі магазину. Що стосується посилання апелянта ви висновки Великої Палати Верховного Суду, які викладені в постанові від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18, колегія суддів зазначає наступне. Так, у цій постанові суд прийшов до висновку, що якщо право власності на об`єкт нерухомості та на земельну ділянку, на якій цей об`єкт розташований, належать одній особі, то відчуження, у тому числі в процедурі виконавчого провадження, об`єкта нерухомості окремо від земельної ділянки або земельної ділянки окремо від об`єкта нерухомості суперечить закону. Також суд зазначив, що чинне земельне та цивільне законодавство імперативно передбачає перехід права на земельну ділянку в разі набуття права власності на об`єкт нерухомості, що відображає принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, який хоча безпосередньо і не закріплений у загальному вигляді в законі, тим не менш знаходить свій вияв у правилах статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України, інших положеннях законодавства. В межах спірних правовідносин суд зазначає, що ОСОБА_1 на праві приватної власності належить будівля магазину, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується договором дарування від 16.04.2024 року зареєстрованому в реєстрі за № 1490. За змістом ст. 377 Цивільного кодексу України до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором. Якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначений, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка є необхідною для їх обслуговування. Якщо житловий будинок будівля або споруда розміщені на земельній ділянці наданій у користування, то у разі їх відчуження до набувача переходить право користування тією частиною земельної ділянки на якій вони розміщені та частиною ділянки, яка необхідна для їх обслуговування. Враховуючи те, що земельна ділянка, на якій знаходить будівля магазину, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 належала попередньому власнику на праві користування, до після укладення договору дарування від 16.04.2024 року до ОСОБА_1 також перейшло лише право користування земельною ділянкою. В той же час, ця обставина не свідчить про те, що отримання цієї ж земельної ділянки у власність може відбуватися без дотримання процедури, яка визначена чинним законодавством (шляхом звернення до відповідного органу, отримання дозволу на розробку технічної документації чи відмови в його отриманні і т.д). Відповідно до ч. 2 ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 01.12.2004 у справі № 18-рп/2004 термін «порушене право», який вживається у низці законів України, має той самий зміст, що й поняття «охоронюваний законом інтерес». При цьому з приводу останнього, то в тому ж рішенні Конституційного Суду України зазначено, що «поняття «охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним. Отже, гарантоване ст. 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 17.02.2020 у справі № 697/835/17. Умовою звернення до суду з позовом про визнання незаконним (протиправним) рішення органу місцевого самоврядування є заінтересованість позивача. В контексті завдань адміністративного судочинства (стаття 2 КАС України) звернення до суду є способом захисту порушених прав, свобод або законних інтересів позивача. Тому особа повинна довести (а суд - встановити), що їй належать права, свободи або законні інтереси, за захистом яких вона звернулася до суду. Права, свободи та законні інтереси, які належать конкретній особі (особам) є предметом судового захисту. Заінтересованість повинна мати правовий характер, який виявляється в тому, що рішення суду повинно мати правові наслідки для позивача. Заінтересованість повинна мати об`єктивну основу. Юридична заінтересованість не випливає з факту звернення до суду, а повинна передувати йому (вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 20.02.2019 у справі № 522/3665/17). За змістом ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси. З огляду на вимоги ст. ст. 2, 5 КАС України, об`єктом судового захисту в адміністративному судочинстві є не будь-який законний інтерес, а порушений суб`єктом владних повноважень. Для визначення інтересу як об`єкту судового захисту в порядку адміністративного судочинства, окрім загальних ознак інтересу, він повинен містити спеціальні, визначені КАС України. Якщо перша група ознак необхідна для віднесення тієї чи іншої категорії до інтересу, то друга - дозволяє кваліфікувати такий інтерес як об`єкт судового захисту в адміністративному судочинстві. Законний інтерес може бути захищено судом, якщо позивач вважає, що його законний інтерес, за захистом якого він звернувся до суду: а) порушено (щодо протиправних діянь, які мали місце і припинилися) або б) порушується (щодо протиправних діянь, які тривають); або в) створюються перешкоди для його реалізації (щодо протиправних діянь, які тривають і є перешкодами для реалізації права в теперішньому або в майбутньому часі) або г) мають місце інші ущемлення законних інтересів. З наведеного вбачається необхідність з`ясування судом обставин, що свідчать про порушення інтересу. Позивач повинен довести, що він має законний інтерес і є потерпілим від порушення цього інтересу з боку суб`єкта владних повноважень. Ознаками «потерпілого» від порушення законного інтересу є те, що: (а) безпосередньо йому належить законний інтерес, на захист якого подано позов; (б) має місце безпосередній негативний вплив порушення на позивача або обґрунтована ймовірність негативного впливу на позивача у майбутньому. Зокрема, якщо позивач змушений змінити свою поведінку або існує ризик бути притягнутим до відповідальності; (в) негативний вплив є суттєвим (зокрема, позивачеві завдано шкоду); (г) існує причинно-наслідковий взаємозв`язок між законним інтересом, оскаржуваним актом та стверджуваним порушенням. Зазначені критерії не мають застосовуватись механічно та негнучким способом. Суд повинен захищати усе розмаїття законних інтересів особи, а тому у кожній конкретній справі дослідження інтересу особи через призму наведених критеріїв буде слугувати гарантією захисту таких інтересів. Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 20.02.2019 у справі № 522/3665/17. При цьому за висновками Верховного Суду, що викладені у постанові від 13.08.2020 у справі № 369/3756/16-а, обов`язковою умовою оцінки судом рішення суб`єкта владних повноважень та/або органів місцевого самоврядування є доведеність позивачем порушення таким рішенням його прав та законних інтересів. При цьому таке порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення, що не дозволяє скаржитися щодо певних обставин абстрактно лише тому, що заявник вважає, що спірне рішення начебто впливає на правове становище позивача та третіх осіб. Неодмінним елементом правовідносин є їх зміст, тобто суб`єктивне право особи та її юридичний обов`язок. Відтак, судовому захисту підлягає суб`єктивне право особи, яке порушується у конкретних правовідносинах. Для відновлення порушеного права у зв`язку із прийняттям рішення суб`єктом владних повноважень та/або органами місцевого самоврядування особа повинна довести, яким чином відбулось порушення її прав. Позивач на власний розсуд визначає чи порушені його права, свободи чи інтереси рішеннями, дією або бездіяльністю суб`єкта владних повноважень. Водночас, задоволення відповідних вимог особи можливе лише в разі об`єктивної наявності порушення, тобто встановлення, що рішення, дія або бездіяльність протиправно породжують, змінюють або припиняють права та обов`язки у сфері публічно-правових відносин. Так, за змістом п. 9 ч. 5 ст. 160 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб`єкта владних повноважень у позовній заяві зазначається обґрунтування порушення оскаржуваними рішеннями, діями чи бездіяльністю прав, свобод, інтересів позивача. Отже, адміністративне судочинство спрямоване на справедливе вирішення судом спорів з метою захисту саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин. Обов`язковою умовою визнання протиправними рішень суб`єкта владних повноважень є доведеність позивачем порушених його прав та інтересів цим рішенням суб`єкта владних повноважень. Крім того, адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин, тобто для відновлення порушеного права у зв`язку із прийняттям рішення суб`єктом владних повноважень особа повинна довести, яким чином відбулось порушення її прав. Разом з цим, порушення вимог Закону рішенням чи діями суб`єкта владних повноважень не є достатньою підставою для визнання їх судом протиправними, оскільки обов`язковою умовою визнання їх протиправними є доведеність позивачем порушення його прав та охоронюваних законом інтересів цими діями чи рішенням з боку відповідача, зокрема наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов. Відповідно до висновку, що сформований у постанові Верховного Суду України від 15.11.2016 у справі № 800/301/16, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване в законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження про порушення прав було обґрунтованим. Обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. З огляду на зазначене, вирішуючи спір, суд повинен пересвідчитись у належності особи, яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу (наявність права на позов у матеріальному розумінні), встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення), а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача. З цього слідує, що під час розгляду кожної справи суд повинен встановити чи має місце порушення прав та інтересів позивача, адже без цього не можна виконати завдання судочинства. Якщо позивач не довів факту порушення особисто своїх прав чи інтересів, то навіть у разі, якщо дії суб`єкта владних повноважень є протиправними, підстав для задоволення позову немає. Звернення до суду є способом захисту порушених суб`єктивних прав, а не способом відновлення законності та правопорядку у публічних правовідносинах. Відсутність у заявника прав чи обов`язків у зв`язку із вчиненням оскаржуваних дій не породжує для нього і права на захист, тобто права на звернення із цим адміністративним позовом. Таке порушення має бути реальним, обґрунтованим, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи - позивача з боку відповідача, яка стверджує про їх порушення. Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові. Така правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 12.06.2018 у справі № 826/4406/16, від 15.08.2019 у справі № 1340/4630/18, від 27.02.2020 у справі № 500/477/15-а. Враховуючи те, що в межах спірних правовідносин ОСОБА_1 до відповідача із відповідною заявою щодо надання дозволу на розроблення технічної документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для обслуговування будівлі магазину, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 площею 1500 кв.м. з метою подальшої передачі її у власність не звертався та відповідно орган місцевого самоврядування (відповідач у справі) не приймав рішення про відмову ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення технічної документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для обслуговування будівлі магазину, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог. Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. При цьому, колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (№ 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (№ 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; пункт 29). Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Згідно зі статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення із додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому оскаржуване рішення слід залишити без змін. Зважаючи на результати апеляційного перегляду оскарженого судового рішення та положення статті 139 КАС України, у справі відсутні підстави для зміни розподілу судових витрат зі сплати судового збору. Враховуючи те, що справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, відповідно до вимог ст. 327, ч. 1 ст. 329 КАС України. Керуючись ст. ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 326, 327 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 27.02.2025 року по справі № 520/17247/24 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя (підпис)І.С. Чалий Судді(підпис) (підпис) В.В. Катунов І.М. Ральченко