Постанова Дніпровський апеляційний суд № 185/13634/24

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/5075/25 Справа № 185/13634/24 Суддя у 1-й інстанції - Головін В. О. Суддя у 2-й інстанції - Агєєв О. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 04 червня 2025 року м. Дніпро Дніпровський апеляційний суд у складі: головуючого судді Агєєва О.В., суддів: Космачевської Т.В., Никифоряка Л.П., за участю секретаря судового засідання Паромової О.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Дніпро цивільну справу №185/13634/24 за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» про відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я, за апеляційною скаргою представника Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» - Солодовнік Юлії Сергіївни, яка діє за довіреністю на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 13 лютого 2025 року, ухвалене у складі судді Головіна В.О., - ВСТАНОВИВ: Позивач ОСОБА_1 звернувся до Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області з позовом до ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» про відшкодування моральної шкоди, в обґрунтування якого посилався на те, що він працював на посаді гірника 3 розряду на ВАТ «Павлоградвугілля» правонаступником якого на даний час є ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля». Вказує, що 12 вересня 2011 року о 10 годині 00 хвилин він перебуваючи на роботі, внаслідок нещасного випадку, отримав тілесні ушкодження у вигляді струсу головного мозку, забій, садно голови. За результатами проведеного комплексного розслідування, було прийнято рішення визнати даний нещасний випадок таким, що пов`язаний з виробництвом, що підтверджується актом №2 форми Н-1 від 12 вересня 2011 року, який затверджений 14 вересня 2011 року. Згідно з довідками Медико-соціальної експертної комісії серії 12АА №055069, серія 12 ААБ №213787 від 19 червня 2019 року, безстроково, у зв`язку з виробничою травмою, йому встановлено 45% втрати працездатності. Згодом він був звільнений відповідачем із займаної посади за ч.2 ст.40 КЗпП України у зв`язку з невідповідністю виконуваній роботі за станом здоров`я. Вказує, що у зв`язку з вказаним нещасним випадком, йому встановлено постійне медикаментозне та стаціонарне лікування. Вказане не може не завдавати йому істотного дискомфорту та страждань, що негативно відображається на його повсякденному житті та на житті його родини. Зазначає, що ОСОБА_1 обмежений у можливості реалізовувати свої звички та бажання, що в свою чергу, призводить до зниження якості життя та зменшення благ, які він мав до моменту травмування. Вказує, що наслідки травмування призводять до перенесення ним больових відчуттів, до необхідності проходження систематичних лікарських спостережень та придбання лікувальних засобів, що призводить до нераціональної втрати часу та життєвої енергії. За наслідками виробничої травми ОСОБА_1 досі відчуває головний біль, запаморочення, зниження уваги, поганий сон, нестабільність тиску. Вказані вимушені негативні зміни призводять до зниження якості життя позивача та зменшення благ, які позивач мав до моменту отриманого трудового каліцтва та втрати професійної працездатності. Втрата професійної працездатності свідчить про фізіологічні негативні зміни в стані здоров`я позивача, що вказує на порушення належного позивачу права на охорону здоров`я. Вважає, що перелічені негативні явища в його житті переконливо доводять факт завдання позивачу немайнової (моральної) шкоди внаслідок отриманого трудового каліцтва та стійкої втрати професійної працездатності, що є наслідком порушення законодавства про охорону праці зі сторони відповідача, а тому ОСОБА_1 має бути відшкодована моральна шкода, яку він оцінює у розмірі 255 600 гривень та просить стягнути на свою користь з відповідача. Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 13 лютого 2025 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково, стягнуто з ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я 90 000 гривень, без відрахування податків та інших обов`язкових платежів. В задоволені решти вимог відмовлено. Вирішено питання про судовий збір. Не погодившись з зазначеним судовим рішенням, представник ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» Солодовнік Ю.С. подала апеляційну скаргу, в якій вважає дане рішення незаконним та необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм чинного законодавства України, постановленим без врахування всіх фактичних обставин справи. Судом невірно застосовано норми процесуального і матеріального права, не в повному обсязі з`ясовані обставини, що мають значення для правильного вирішення цивільного спору та надана невірна оцінка доказам по справі. В обґрунтування апеляційної скарги відповідач зазначив, що судом першої інстанції при вирішенні спору не взято до уваги, що за результатами нещасного випадку, який стався з ОСОБА_1 , був складений Акт форми Н-1, відповідно до якого, була встановлена вина ОСОБА_1 , про що зазначено у Акті розслідування нещасного випадку на виробництві за №2 форми Н-1 від 12 вересня 2011 року, та Акті форми Н-5 від 12 вересня 2011 року а саме: «п.4 Причини нещасного випадку: незадовільний технічний стан; невиконання посадових обов`язків; невиконання вимог інструкції з охорони праці по професії, не виконання вимог безпечного пересування по гірничим виробкам». Окрім цього, вказує, що вина відповідача відсутня, оскільки позивач був обізнаний з правилами особистої безпеки при виконанні своїх обов`язків та попри все, порушив вимоги Інструкції з охорони праці №7 гірника підземного та Правил внутрішнього трудового розпорядку підприємства, внаслідок недобросовісного їх виконання, допускаючи їх порушення та розуміючи наслідки нехтування цих вимог, що в подальшому призвело до втрати професійної працездатності та необґрунтованого набуття права на отримання відшкодування моральної шкоди. Зазначає, що судом першої інстанції не визначено відсутність інших хвороб, що впливають на фізичні страждання позивача, виключаючи всі обставини на які посилається як відповідач в своїй позовній заяві так і суд першої інстанції Позивач зобов`язаний подати до суду належні та допустимі докази в обґрунтування своїх позовних вимог. Самого згадування про фізичні та моральні страждання в позовній заяві недостатньо. У зв`язку з чим просив суд рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 13 лютого 2025 рокузмінити, зменшивши розмір моральної шкоди що підлягає стягненню на користь позивача в зв`язку з ушкодженням здоров`я до 45 000 грн. з утриманням податків та інших обов`язкових платежів. Позивач та його представник своїм правом на подачу відзиву не скористався. Відповідно до частини 3 статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Учасники справи в судове засідання апеляційного суду не з`явились, повідомлялись про дату, час та місце розгляду справи у встановленому законом порядку. Апеляційний суд вважає можливим розглянути справу за відсутності учасників справи, які не з`явились в судове засідання, оскільки, відповідно до ч.2 ст.372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга відповідача задоволенню не підлягає з наступних підстав. У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно з частиною першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду першої інстанції відповідає вказаним вимогам закону. З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , має 29 років 9 місяців загального страхового стажу, 5 років 4 місяці саме за професією гірник 3 розряду - у шкідливих підземних умовах праці у відповідача. 12 вересня 2011 року о 10 годині 00 хвилин на підприємстві під час роботи у відповідача, з ним (позивачем) стався нещасний випадок, в результаті якого він отримав тілесні ушкодження. В 2011 році позивач був звільнений з займаної посади відповідачем (роботодавцем) за ч.2 ст.40 КзпП України, у зв`язку з невідповідністю виконуваній роботі за станом здоров`я. Згідно з довідками Медико-соціальної експертної комісії безстроково від 19 червня 2019 року серія 12 ААА №055069 серія 12 ААБ №213787 у зв`язку з виробничою травмою позивачу встановлено 45% втрати працездатності. 14 вересня 2011 року, затверджений акт розслідування нещасного випадку, що стався 12 вересня 2011 року о 10 годині 00 хвилин. Нещасний випадок стався на ВСП «шахта Дніпровська» ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля», що підтверджується актом розслідування нещасного випадку, що стався 12 вересня 2011 року о 10 годині 00 хвилин. За наказом роботодавця, позивача було звільнено відповідачем з роботи у зв`язку із виявленою невідповідністю виконуваній роботі за станом здоров`я відповідно до п.2 ст.40 КЗпП України. Позивачу встановлено постійне медикаментозне та стаціонарне лікування. Частково задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що нещасний випадок на виробництві, який мав місце 12 вересня 2011 року, є психотравмуючою обставиноюдля позивача, йому завдано моральну шкоду внаслідок нещасного випадку на виробництві, лікування отриманих від нього травм та реабілітації. Через що позивач змушений докладати додаткові зусилля для утримання себе та своєї родини, одержання повноцінного та своєчасного лікування. Втрата працездатності призвела до порушення звичайного ритму життя, через відсутність можливості реалізації своїх потреб і здібностей у повному обсязі. Він продовжує відчувати дискомфорт, потребує лікування. Встановивши факт спричинення позивачу відповідачем моральної шкоди, суд першої інстанції, беручи до уваги тяжкість наслідків, які настали в здоров`ї позивача, незворотність таких наслідків, розмір втрати працездатності, постійний характер страждань, який приносить фізичний дискомфорт, обмеження в можливості звичайних повсякденних занять та активному спілкуванні, що внесло істотні вимушені зміни у його життєвих стосунках, враховуючи ступінь, характер, обсяг і тривалість страждань, дійшов висновку про розмір такої шкоди у сумі 90 000 грн. Стягуючи вказану суму без утримання податків та інших обов`язкових платежів, суд виходив з того, що суми відшкодування немайнової (моральної) шкоди, стягнуті на підставі судового рішення на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому шкоди життю та здоров`ю, не включаються до оподатковуваного доходу платника податку, та, відповідно, не підлягають оподаткуванню. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на таке. Відповідно до ст.11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі. Згідно з ч.ч.1, 5 ст.23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до ч.1 ст.1168 ЦК України моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів. Частинами 1, 2 ст.153 КЗпП України визначено, що на всіх підприємствах, в установах, організаціях створюються безпечні і нешкідливі умови праці. Забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган. Відповідно до ст.173 КЗпП України шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку. Відшкодування роботодавцем моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав, у тому числі внаслідок дискримінації, мобінгу (цькування), факт якого підтверджено судовим рішенням, що набрало законної сили, призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством (ст. 237-1 КЗпП України). У п.13 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" роз`яснено, що відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності. Судом встановлено, що під час роботи на підприємстві відповідача, позивач отримав ушкодження здоров`я, у зв`язку з чим, згодом, був звільнений за станом здоров`я. Зазначені обставини ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля»не заперечуються. Суд першої інстанції правильно виходив із того, що надані позивачем письмові докази є належними, оскільки містять інформацію щодо предмета доказування. Висновок суду підтверджується актом про нещасний випадок, пов`язаний з виробництвом № 2 від 12 вересня 2011 року. Пунктом 4вказаного Акту зазначено причини нещасного випадку: порушення ОСОБА_1 інструкцій з охорони праці по професії, що зведені до того, що він оступився на шпалі рельсового шляху, впав і вдарився головою об рельс рельсової колії. Пунктом 6 визначено осіб, які допустили порушення вимог законодавства з охорони праці, а саме: ОСОБА_1 , який (порушив п.3.1. Інструкції № 7 «З охорони праці, безпечному виконанню робіт та поведінці у шахті гірника підземного». Відповідно до довідки Павлоградської МСЕК серії 12 ААА № 055069 та серії 12 ААБ № 213787 від 19 червня 2019 року ОСОБА_1 , встановлена 45 % втрати працездатності. Право позивача на відшкодування моральної шкоди виникло з дня первинного встановлення йому висновком МСЕК стійкої втрати працездатності. Таким чином, колегія суддів виходить з доведеності факту завдання позивачу, зокрема, втрат немайнового характеру та обов`язку ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» відшкодувати ці втрати. Надані позивачем докази повною мірою вказують, що ушкодження здоров`я відбулося при виконанні ним трудових обов`язків, що у свою чергу призвело як до фізичних, так і до моральних страждань. Втрата працездатності призвела до обмеження його можливості вести активний спосіб життя, він вимушений систематично отримувати медичну допомогу, постійно відчуває психологічний дискомфорт, порушення душевної рівноваги, вираженої у почуттях розпачу, тривоги, змушений прикладати додаткові зусилля для організації свого життя. Враховуючи наведене, а також те, що нещасний випадок з ОСОБА_1 трапився під час перебування у трудових відносинах з відповідачем, на якого законодавством покладено обов`язок забезпечення безпечних умов праці, що потягнуло за собою втрату позивачем працездатності та завдало йому моральних страждань, колегія суддів вважає, що оскаржуване судове рішення в цій частині ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстави для задоволення апеляційної скарги в частині зменшення розміру відшкодування моральної шкоди відсутні. Розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв`язку з моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа (постанова Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2022 року в справі № 477/874/19). Розмір відшкодування моральної шкоди не є сталою величиною, а визначається судом в кожному конкретному випадку з урахуванням всіх обставин справи. Статтею 4 Закону України "Про охорону праці" визначено, що державна політика в галузі охорони праці базується, зокрема, на принципах пріоритету життя і здоров`я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці; соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань. За правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Відповідно до ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції, враховуючи вказані норми матеріального права, об`єктивно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, врахувавши обставини отримання ОСОБА_1 виробничої травми під час виконання ним робіт згідно з отриманим нарядом на підприємстві ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля», а також наслідки, спричинені нещасним випадком на виробництві, які полягають у втраті позивачем 45 % працездатності та необхідності тривалого лікування, дійшов мотивованого висновку про наявність правових підстав для покладення на відповідача цивільно-правової відповідальності з відшкодування моральної шкоди, завданої відповідачу, у розмірі 90 000,00 грн. Відповідно до ст.43 Конституції України держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. У ст.16 Конвенції Міжнародної організації праці від 22 червня 1981 року №155 передбачено, що від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення безпечності робочих місць, механізмів, обладнання та процесів, які перебувають під їхнім контролем, і відсутності загрози здоров`ю з їхнього боку. Від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення відсутності загрози здоров`ю з боку хімічних, фізичних та біологічних речовин й агентів, які перебувають під їхнім контролем, тоді, коли вжито відповідних захисних заходів. Від роботодавців повинно вимагатися надавати у випадках, коли це є необхідним, відповідні захисні одяг і засоби для недопущення настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, загрози виникнення нещасних випадків або шкідливих наслідків для здоров`я. Згідно з ч.ч.1, 3 ст.13 Закону України «Про охорону праці» роботодавець зобов`язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці. Роботодавець несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог. Положеннями ст.23 ЦК України встановлено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. Згідно з п.4.1. Рішення Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року №1-рп/2004 моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві полягає, зокрема, у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, яких він зазнає у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я. Ушкодження здоров`я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов`язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричиняють йому моральні та фізичні страждання. Виходячи із наведених вище обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивачу заподіяно моральну шкоду, і він має право на її відшкодування. Визначаючи розмір моральної шкоди, судом першої інстанції було враховано роз`яснення наведені в п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в правах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» №4 від 31.03.1995 року з подальшими змінами, та взято до уваги конкретні обставини по справі, глибину і ступінь його моральних страждань, пов`язаних з фізичним станом здоров`я, істотність вимушених змін у його життєвих стосунках, і наслідків, що настали та вірно визначив розмір моральної шкоди у розмірі 90 000 грн. Колегія суддів погоджується із визначеним судом першої інстанції розміром відшкодування моральної шкоди, стягнутої з відповідача на користь позивача. Правова позиція з приводу застосування принципів розумності, виваженості та справедливості при визначені розміру моральної шкоди викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 5 грудня 2018 року у справі 197/42/20. Доводи відповідача про те, що ушкодження здоров`я позивача відбулось саме внаслідок його дій, а також щодо відсутності правових підстав для відшкодування позивачеві моральної шкоди, з врахуванням того, що підприємство щорічно виділяє фінансування на виконання заходів з охорони та безпеки праці працівників не впливають на правильність висновків суду першої інстанції. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року; SERYVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909|04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд вважає, що підстав для скасування рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 13 лютого 2025 року немає. Відповідно до ч.ч.1, 13 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. З огляду на висновок про залишення апеляційної скарги без задоволення, підстав для перерозподілу судових витрат немає. Керуючись статтями 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» - залишити без задоволення. Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 13 лютого 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» про відшкодування моральної шкоди - залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Судді: Повна постанова складена 04.06.2025р. Головуючий суддя О.В. Агєєв