Постанова Вінницький апеляційний суд № 153/620/21

Справа № 153/620/21 Провадження № 22-ц/801/1034/2025 Провадження № 22-ц/801/952/2025 Категорія: 23 Головуючий у суді 1-ї інстанції Скаковська І. В. Доповідач:Панасюк О. С. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 травня 2025 рокуСправа № 153/620/21м. Вінниця Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Панасюка О. С. (суддя доповідач), суддів Ковальчука О. В., Шемети Т. М., з участю секретаря судового засідання Куленко О. В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції цивільну справу за позовом Приватного сільськогосподарського підприємства «Вікторія» до Приватного акціонерного товариства «Продовольча компанія «Поділля», ОСОБА_1 про визнання недійсним договору найму (оренди), скасування державної реєстрації, поновлення договору оренди та переведення прав і обов`язків орендаря за договором оренди землі від 02 липня 2021 року за апеляційними скаргами Приватного акціонерного товариства «Продовольча компанія «Поділля» на рішення Томашпільського районного суду Вінницької області у складі судді Скаковської І. В. від 03 березня 2025 року та додаткове рішення цього ж суду від 18 березня 2025 року, встановив: 23 квітня 2021 року Приватне сільськогосподарське підприємство «Вікторія» (далі ПСП «Вікторія») звернулося до суду з цим позовом, за яким остаточно просило: - визнати недійсним договір оренди від 06 жовтня 2020 року, укладений між Приватним акціонерним товариством «Продовольча компанія «Поділля» (далі ПАТ «ПК «Поділля») та ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 0525684200:02:005:0041, з реєстрацією права в Державному реєстрі речових прав 06 жовтня 2020 року (рішення про державну реєстрацію, індексний номер 54499926 від 09 жовтня 2020 року, номер запису про інше речове право: 38587519); - скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію іншого речового права (права оренди) ПАТ «ПК «Поділля»; - визнати поновленим договір оренди землі № 195 від 04 червня 2010 року на підставі додаткової угоди; - перевести на ПСП «Вікторія» права і обов`язки орендаря за договором оренди землі від 02 липня 2021 року (номер запису про інше речове: 42807466), який укладено між ПАТ «ПК «Поділля» та ОСОБА_1 щодо земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 1,6517 га з кадастровим номером 0525684200:02:005:0041. На обґрунтування позовних вимог покликалося на те, що між ПСП «Вікторія» та ОСОБА_2 , як власником земельної ділянки 04 червня 2010 року було укладено договір оренди землі № 195 на земельну ділянку з кадастровим номером 0525684200:02:005:0041, який зареєстрований в Ямпільському районному відділі «Центр ДЗК» 24 грудня 2010 року. 18 червня 2018 року ОСОБА_2 уклав з ПСП «Вікторія» додаткову угоду до договору оренди землі № 195 від 04 червня 2010 року, якою продовжено строк дії договору до 20 років, тобто до 2030 року, однак ПСП «Вікторія» не змогло зареєструвати своє право за договором оренди землі № 195 від 04 червня 2010 року, в зв`язку з тим, що ОСОБА_1 , яка на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 18 червня 2020 року зареєструвала за собою, 06 жовтня 2020 року уклала договір оренди землі з ПАТ «ПК» «Поділля» з реєстрацією іншого речового права, а тому його право на користування земельною ділянкою з кадастровим номером 0525684200:02:005:0041 порушене, тому що договір оренди землі між ОСОБА_1 та ПАТ «ПК» «Поділля» укладений 06 жовтня 2020 року, який діяв до 24 грудня 2020 року. Звертаючись до суду з позовом про захист свого порушеного права на продовження дії договору оренди земельної ділянки згідно з укладеною додатковою угодою ПСП «Вікторія» посилалося на незаконність виникнення права у ПАТ «ПК» «Поділля» в період дії договору оренди землі № 195 від 04 червня 2010 року, невизнання ОСОБА_1 додаткової угоди від 18 червня 2018 року до договору оренди землі № 195 від 04 червня 2010 року, невизнання переважного права позивача, передбаченого зазначеним договором та статтею 33 Закону України «Про оренду землі». Також зазначало, що договір оренди не містить застереження про його припинення зі смертю орендодавця власника землі, договір продовжував діяти після смерті ОСОБА_2 . Спадкоємець ОСОБА_1 набула прав і обов`язків орендодавця за договором оренди земельної ділянки в силу самого факту прийняття нею спадщини. Тобто має місце заміна сторони у зобов`язанні. ПСП «Вікторія» було вправі користуватися землею на підставі договору, укладеного зі спадкодавцем, без укладення додаткової угоди про заміну сторони орендодавця. Особа, яка набула право власності на земельну ділянку, що перебуває в оренді, зобов`язана протягом одного місяця з дня державної реєстрації прав власності на землю, повідомити про це орендаря в порядку, визначеному статтею 148-1 Земельного кодексу України (далі ЗК України) та частини п`ятої статті 31 Закону України «Про оренду землі». Повідомлення надсилається орендарю земельної ділянки рекомендованим листом з повідомленням про вручення або вручається йому особисто під розписку. ОСОБА_1 та ПАТ «ПК» «Поділля» ще в період дії договору оренди землі № 195 від 04 червня 2010 року уклали між собою новий договір оренди від 02 липня 2021 року та за ПАТ «ПК «Поділля» зареєстровано інше речове право (право оренди) в Державному реєстрі речових прав 02 липня 2021 року на 10 років на земельну ділянку з кадастровим номером 0525684200:02:005:0041. Внаслідок укладення договору оренди землі від 02 липня 2021 року між ОСОБА_1 та ПАТ «ПК» «Поділля» було порушено переважне право ПСП «Вікторія» на поновлення договору оренди землі від 04 червня 2010 року. ПСП «Вікторія» вказувало, що ефективним способом захисту, який забезпечуватиме відновлення порушеного переважного права є позов про переведення прав та обов`язків орендаря, який потрібно застосовувати за аналогією закону. Рішенням Томашпільського районного суду Вінницької області від 03 березня 2025 року позов задоволено частково. Визнано недійсним договір оренди від 06 жовтня 2020 року, укладений між ПАТ «ПК «Поділля» та ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 0525684200:02:005:0041, з реєстрацією права в Державному реєстрі речових прав 06 жовтня 2020 року (рішення про державну реєстрацію, індексний номер 54499926 від 09 жовтня 2020 року, номер запису про інше речове право: 38587519) та, як наслідок визнання договору недійсним, скасовано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію іншого речового права (права оренди) ПАТ «ПК «Поділля». Переведено на ПСП «Вікторія» права і обов`язки орендаря за договором оренди землі від 02 липня 2021 року (номер запису про інше речове: 42807466, який укладено між ПАТ «ПК «Поділля») та ОСОБА_1 щодо земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 1,6517 га з кадастровим номером 0525684200:02:005:0041. В іншій частині позову відмовлено. Стягнуто з ПАТ «ПК «Поділля» та ОСОБА_1 на користь ПСП «Вікторія» по 2270 грн 00 к. з кожного у відшкодування сплаченого судового збору. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що одна й та сама ділянка не може одночасно бути об`єктом оренди за двома різними договорами, укладеними з різними орендарями, тому наявні підстави для задоволення позову в частині визнання недійсним договору оренди землі від 06 жовтня 2020 року, укладеного між ПАТ «ПК «Поділля» та ОСОБА_1 , оскільки цей договір укладено в період дії попереднього договору оренди з ПСП «Вікторія». Законодавством не передбачено одночасного існування двох договорів оренди однієї і тієї земельної ділянки, а тому правочин, який порушує раніше передане право оренди земельної ділянки, суперечить закону, що відповідно до положень частини першої статті 203, частини першої статті 215 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) є підставою для визнання цього договору недійсним. Щодо вимог про переведення прав та обов`язків орендаря за договором оренди землі від 02 липня 2021 року на ПСП «Вікторія», то після подачі позову ПСП «Вікторія» до ПАТ «ПК «Поділля», ОСОБА_1 про визнання недійсним договору найму (оренди), між ОСОБА_1 та ПАТ «ПК «Поділля» було укладено низку договорів, останній з яких договір оренди земельної ділянки від 02 липня 2021 року. Такі дії призвели до порушення прав позивача і хоча у статті 16 ЦК України не має такого способу захисту цивільних прав та інтересів, як переведення прав і обов`язків орендаря, але суд визнав його ефективним за обставин цієї справи, що у свою чергу є підставою для відмови у визнанні укладеною додаткової угоди до договору оренди землі між ПСП «Вікторія» та ОСОБА_1 , як правонаступницею померлого ОСОБА_2 . Додатковим рішенням цього ж суду від 18 березня 2025 року стягнуто з ПСП «Вікторія» на користь ПАТ «ПК «Поділля» 6 660 грн 00 к. у відшкодування витрат на правничу допомогу. Ухвалюючи додаткове рішення та задовольняючи частково заяву ПАТ «ПК «Поділля» про стягнення судових витрат суд першої інстанції виходив з необхідності розподілу судових витрат та стягнення їх з ПСП «Вікторія» пропорційно до задоволених позовних вимог. При цьому суд першої інстанції, проаналізувавши та дослідивши надані ПАТ «ПК «Поділля» докази щодо підтвердження витрат на правничу допомогу та їх розрахунок, вважав доведеним їх розмір. В апеляційних скаргах ПАТ «ПК «Поділля», посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, невідповідність висновків, викладених у рішеннях суду першої інстанції, обставинам справи, просило: рішення Томашпільського районного суду Вінницької області від 03 березня 2025 року в частині задоволення позовних вимог ПСП «Вікторія» до ПАТ «ПК «Поділля» ОСОБА_1 скасувати та постановити в цій частині нове судове рішення про відмову у позові; додаткове рішення цього ж суду від 10 липня 2024 року в частині відмови у задоволенні заяви про стягнення витрат на правничу допомогу скасувати та постановити в цій частині нове судове рішення про стягнення з ПСП «Вікторія» на користь ПАТ «ПК «Поділля» 20 000 грн 00 к. у відшкодування витрат на правничу допомогу. На обґрунтування доводів апеляційної скарги на рішення суду покликалося на те, що ПСП «Вікторія» обрало неналежний спосіб захисту, відтак наявні юридичні підстави для відмови у задоволенні позовної вимоги про переведення прав та обов`язків ПАТ «ПК «Поділля» за договором оренди землі від 02 липня 2021 року на ПСП «Вікторія». Щодо позовної вимоги про визнання недійсним договору оренди землі від 06 жовтня 2020 року, що укладений між відповідачами та скасування державної реєстрації права оренди, то договір оренди землі від 04 червня 2010 року припинив свою дію 24 грудня 2020 року. ОСОБА_1 , в свою чергу, письмово заперечила щодо його поновлення. Відтак, на момент набрання рішенням суду законної сили ПСП «Вікторія» уже не матиме чинного права оренди на земельну ділянку. А тому ураховуючи практику Великої Палати Верховного Суду, зокрема правову позицію, висловлену у постанові від 01 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18-ц, відсутні підстави для визнання недійсним договору оренди землі від 06 жовтня 2020 року, що укладений між відповідачами. На обґрунтування доводів апеляційної скарги на додаткове рішення суду покликалося на те, що оскільки рішення суду від 03 березня 2025 року підлягає скасуванню в частині задоволення позовних вимог, то наявні юридичні підстави також і для скасування додаткового рішення та стягнення в повному обсязі з ПСП «Вікторія» судових витрат, які понесенні ПАТ «ПК «Поділля» при розгляді цієї цивільної справи в суді першої інстанції. ПСП «Вікторія» подало відзив на апеляційну скаргу на рішення суду, за яким просило залишити її без задоволення, а рішення Томашпільського районного суду Вінницької області від 03 березня 2025 року без змін, як таке, що ухвалене з дотриманням норм процесуального права, відповідно до фактичних обставин справи, встановлених на їх підставі правовідносин сторін та норм матеріального права, якими вони регулюються. Перевіривши законність і обґрунтованість рішень суду в межах заявлених вимог та доводів апеляційних скарг апеляційний суд прийшов до висновку, що вони підлягають задоволенню з огляду на таке. Частинами першою четвертою статті 367 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК України) передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. За змістом статті 374 ЦПК України апеляційний суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює у відповідній частині нове рішення або змінює рішення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з порушенням норм матеріального і процесуального права (стаття 376 ЦПК України). Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим; законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права; судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом; при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду; обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Цим вимогам рішення суду першої інстанції не відповідає з огляду на таке. Судом встановлено, що 04 червня 2010 року між ПСП «Вікторія» та ОСОБА_2 укладено договір оренди землі № 195 на земельну ділянку з кадастровим номером 0525684200:02:005:0041, який зареєстровано в Державному реєстрі земель 24 грудня 2010 року, номер запису 041005700233. 18 червня 2018 року ОСОБА_2 уклав з ПСП «Вікторія» додаткову угоду до договору оренди землі № 195 від 04 червня 2010 року про продовження строку дії договору на 10 років. Додаткову угоду не зареєстровано через існування договору оренди на спірну земельну ділянку з ПАТ «ПК «Поділля». З інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна видно, що ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 18 червня 2020 року зареєструвала за собою право на земельну ділянку з кадастровим номером 0525684200:02:005:0041. 06 жовтня 2020 року між ОСОБА_1 та ПАТ «ПК «Поділля» укладено договір оренди земельної ділянки з кадастровим номером 0525684200:02:005:0041 на 10 років. 24 травня 2021 року цей договір розірвано. 02 липня 2021 року між ОСОБА_1 та ПАТ «ПК «Поділля» укладено новий договір оренди землі на земельну ділянку з кадастровим номером 0525684200:02:005:0041, який зареєстрований того ж дня. Щодо висновку суду про переведення прав та обов`язків орендаря за договором оренди землі від 02 липня 2021 року на ПСП «Вікторія». За змістом частини четвертої статті 33 Закону «Про оренду землі» умови, на яких договір може бути поновлений, у будь-якому випадку узгоджуються сторонами. Якщо відсутня згода будь-якої сторони (в тому числі орендодавця) щодо орендної плати та інших істотних умов договору, переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється. Норми про переважне право орендаря на поновлення договору спрямовані лише на забезпечення пріоритету його інтересів перед інтересами інших осіб. Будь-якого іншого змісту переважне право не має. Воно не може трансформуватися у право на спонукання орендодавця до укладення договору на новий строк за відсутності його згоди зі зміненими умовами. Водночас предмет регулювання статті 33 Закону про оренду землі не може бути звужений винятково до реалізації орендарем свого переважного права, оскільки за смислом цього закону юридичним фактом, у силу якого договір укладається на новий строк (поновлюється), є досягнення згоди між сторонами щодо усіх істотних умов договору оренди землі. Аналіз змісту цієї статті дає підстави стверджувати, що вона містить два законодавчих механізми такого поновлення: а) укладення договору оренди землі на новий строк з орендарем, який має переважне право перед іншими особами (частини друга-п`ята статті 33 Закону про оренду землі); б) поновлення (продовження) існуючого договору оренди землі на той самий строк і на тих же умовах, які були передбачені договором, у загальному порядку; при цьому таке поновлення не передбачає наявності інших осіб, які виявили намір орендувати відповідну земельну ділянку (після закінчення строку дії існуючого договору), тобто в ситуації, коли переважне право орендаря не виникає (частина шоста статті 33 Закону про оренду землі). При цьому стаття 33 Закону про оренду землі не передбачає застосування такого спеціального способу його захисту, як переведення на нього прав орендаря. Поряд із цим застосування статті 362 ЦК України за аналогією не є можливим, оскільки відносини з оренди земельної ділянки єдиного власника не є подібними до відносин з продажу частки у праві спільної часткової власності. Крім того, спосіб захисту, не вказаний у законі, може застосовуватись (зокрема і за аналогією) лише в разі, якщо жодний спосіб, передбачений законом, не є ефективним у певних правовідносинах. У цьому випадку в законі наявна прогалина, і суд заповнює її, застосовуючи не передбачений законом спосіб (у тому числі за аналогією). Натомість у законодавстві, що підлягає застосуванню у цій справі, прогалини немає, бо законом передбачений ефективний спосіб захисту. До таких висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постановах від 26 травня 2020 року у справі № 908/299/18, пункт 67 та від 25 січня 2022 року у справі № 143/591/20, пункт 8.30). За обставинами цієї справи ОСОБА_1 уклала спірний договір оренди з та ПАТ «ПК «Поділля», за яким було зареєстроване право оренди, ще до закінчення строку дії первинного договору оренди, що унеможливило реєстрацію додаткової угоди до договору оренди укладеного попереднім власником земельної ділянки ОСОБА_2 до його смерті, а саме ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо продовження строку оренди на 10 років. Додаткова угода відповідно до пункту 1 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» є підставою для державної реєстрації права оренди на новий строк у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (постанова від 26 травня 2020 року у справі № 908/299/18, пункт 66). У постанові від 01 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18 Велика Палата Верховного Суду сформулювала висновок, що якщо особа, якій належить право оренди земельної ділянки (первинний орендар) за законодавством, що було чинним до 01 січня 2013 року, після настання цієї дати не зареєструвала її право в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, то укладення наступного договору оренди того ж майна під час дії первинного договору оренди може порушити відповідне право первинного орендаря у разі, коли на підставі наступного договору оренди відповідна земельна ділянка передана у користування наступному орендареві, а право останнього зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Така реєстрація унеможливлює внесення запису до вказаного реєстру про право оренди тієї ж ділянки первинним орендарем. За таких умов, якщо первинний орендар має право на укладення договору оренди (додаткової угоди до неї), то наявні два різні порушення прав первинного орендаря: з боку орендодавця (який відмовляється укладати додаткову угоду до договору оренди) та з боку наступного орендаря (який незаконно заволодів майном правом оренди шляхом реєстрації цього права). Тому належним способам захисту прав первинного орендаря відповідають дві позовні вимоги про спонукання до укладення додаткової угоди (тобто про визнання такої угоди укладеної) та про визнання відсутнім права оренди наступного орендаря. На належність такого способу захисту, як визнання відсутнім права, вказувала Велика Палата Верховного Суду (постанови від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19, пункти 6.12, 6.14). Судове рішення про визнання відсутнім права відповідно до пункту 9 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» є підставою для державної реєстрації припинення права оренди. За обставин цієї справи позивач вважав порушеним його право на поновлення договору оренди від 04 червня 2010 року, укладеного з попереднім власником земельної ділянки ОСОБА_2 через неможливість реєстрації прав за додатковою угодою до цього договору, укладеною ПСП «Вікторія» з ОСОБА_2 18 червня 2018 року, через наявність реєстрації права оренди на цю ж земельну ділянку за ПАТ «ПК «Поділля»» відповідно до договору оренди землі від 06 жовтня 2020 року, укладеним з ОСОБА_1 . Після відкриття провадження у цій справі за позовом ПСП «Вікторія» про визнання недійсним договору оренди землі 06 жовтня 2020 року між ПАТ «ПК «Поділля»» та ОСОБА_1 , визнання поновленим (продовженим) договору оренди землі від 04 червня 2020 року на підставі додаткової угоди з викладенням її змісту (тобто обравши ефективний спосіб своїх цивільних прав та інтересів відповідно до наведених вище висновків Верховного Суду), позивачу стало відомо про розірвання сторонами договору оренди землі 06 жовтня 2020 року, скасування державної реєстрації права оренди за цим договором та укладення 02 липня 2021 року нового договору оренди землі цієї ж ділянки між ПАТ «ПК «Поділля»» та ОСОБА_1 , а тому 01 жовтня 2021 року він подав новий позов до ПАТ «ПК «Поділля»» та ОСОБА_1 про переведення на ПСП «Вікторія» прав і обов`язків орендаря за договором оренди землі від 02 липня 2021 року між ПАТ «ПК «Поділля»» та ОСОБА_1 , справу за яким 21 листопада 2022 року ухвалою Ямпільського районного суду Вінницької області об`єднано в одне провадження зі справою за позовом ПСП «Вікторія» до ПАТ «ПК «Поділля»» та ОСОБА_1 про визнання недійсним договору оренди землі, визнання поновленим (продовженим) договору оренди землі від 04 квітня 2010 року. В подальшому позивач доповнював позовні вимоги і остаточно суд вирішував справу у редакції позову, зазначеній в рішенні суду першої інстанції (про: визнання недійсним договору оренди землі від 06 жовтня 2020 року, укладений між ПАТ «ПК «Поділля» та ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 0525684200:02:005:0041, з реєстрацією права в Державному реєстрі речових прав 06 жовтня 2020 року (рішення про державну реєстрацію, індексний номер 54499926 від 09 жовтня 2020 року, номер запису про інше речове право: 38587519); скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію іншого речового права (права оренди) ПАТ «ПК «Поділля»; визнання поновленим договору оренди землі № 195 від 04 червня 2010 року на підставі додаткової угоди; переведення на ПСП «Вікторія» права і обов`язки орендаря за договором оренди землі від 02 липня 2021 року (номер запису про інше речове: 42807466, який укладено між ПАТ «ПК «Поділля» та ОСОБА_1 щодо земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 1,6517 га з кадастровим номером 0525684200:02:005:0041). Як зазначалося вище і як виснувала Велика Палата Верховного Суду ефективним способом захисту первинного орендаря, у даному випадку ПСП «Вікторія», відповідають дві позовні вимоги про спонукання до укладення додаткової угоди (тобто про визнання такої угоди укладеної) та про визнання відсутнім права оренди наступного орендаря. Саме такі вимоги могли б призвести відновлення його права оренди на земельну ділянку, у випадку визнання його порушеним судом першої інстанції. Очевидно, що вимога про визнання недійсним вже розірваного договору оренди землі, право оренди за яким скасоване, не могла призвести до поновлення права на поновлення (продовження) попередньо укладеного договору оренди цієї ж ділянки від 04 червня 2010 року, укладеного з ПСП «Вікторія» (такий самий висновок міститься у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 01 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18). Вимоги про визнання відсутнім права оренди ПАТ «ПК «Поділля»» на спірну земельну ділянку згідно з договором оренди землі від 02 липня 2021 року позивач не заявляв. Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові. Такий висновок сформульований, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.21), від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20, пункт 52), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20, пункт 76), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21, пункт 155, від 22 січня 2022 року у справі № 143/591/20 (провадження № 14-72 цс 21, пункт 8.46)). Разом з тим суд вирішував справу і за вимогою про визнання поновленим (продовженим) договору оренди землі від 04 квітня 2010 року, яка, як зазначалося вище, могла бути ефективним способом захисту прав ПСП «Вікторія» і у задоволенні якої суд першої інстанції відмовив, оскільки вважав достатнім для поновлення прав позивача переведення на нього прав орендаря за договором оренди землі від 02 липня 2021 року між ПАТ «ПК «Поділля» та ОСОБА_1 . За змістом частини третьої статті 376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо: 1) справу розглянуто неповноважним складом суду; 2) в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід, і підстави його відводу визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованими, якщо апеляційну скаргу обґрунтовано такою підставою; 3) справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою; 4) суд прийняв судове рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі; 5) судове рішення не підписано будь-ким із суддів або підписано не тими суддями, які зазначені у рішенні; 6) судове рішення ухвалено суддями, які не входили до складу колегії, що розглядала справу; 7) суд розглянув в порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження. Отже процесуальним законом чітко визначені як межі розгляду справи апеляційним судом, так і його повноваження щодо скасування, зміни та ухвалення нового рішення по суті спору. Суд апеляційної інстанції не може вийти за межі доводів апеляційної скарги, погіршивши при цьому становище заявника (відповідача, який подав апеляційну скаргу). Зазначене узгоджується з принципом заборони повороту до гіршого (non reformatio in peius), який відомий ще із часів римського права та існував у зв`язку з іншим правилом tantum devolutum quantum appellatum (скільки скарги, стільки і рішення). Правило заборони повороту означає недопустимість погіршення становища сторони, яка оскаржує судове рішення. Тобто особа, яка оскаржує судове рішення, не може потрапити в гірше становище, порівняно з тим, що така особа досягнула в попередній інстанції в результаті своєї ж скарги. Такий висновок міститься, зокрема у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2024 у справі № 756/11081/20 (провадження 14-25цс24, пункт 83). Суд відмовив у задоволенні вимоги ПСП «Вікторія» про переведення прав і обов`язків орендаря за договором оренди землі від 02 липня 2021 року між ПАТ «ПК «Поділля»» та ОСОБА_1 , позивач апеляційної скарги на це рішення суду не подавав, а тому апеляційний суд не має повноважень давати оцінку законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції в цій частині позовних вимог та, відповідно, по іншому їх вирішувати. Це ж саме стосується нерозглянутої судом першої інстанції заяви представника позивача від 03 березня 2025 року про відмову від позову в частині визнання недійсним договору оренди землі від 06 жовтня 2020 року та скасування державної реєстрації права оренди за ним. Тобто незважаючи на наявність такої заяви суд першої інстанції продовжив розгляд справи без постановлення ухвали про закриття провадження у справі на підставі пункту 4 частини першої статті 255 ЦПК України. Відсутність апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції з боку позивача вказує на його згоду із судовим рішенням і в цій частині позовних вимог, а тому не може бути підставою для застосування судом апеляційної інстанції пункту 4 частини першої статті 374 ЦПК України про скасування судового рішення у відповідній його частині із закриттям провадження у справі. Щодо стягнення судових витрат, то апеляційний суд виходить із такого. Частиною першою статті 133 ЦПК України визначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Згідно з пунктом 1 частини третьої вказаної статті до витрат пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. За змістом частин першої шостої статті 137 ЦК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Відповідно до пункту 2 частини другої статті 141 ЦПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу, у разі відмови у позові покладаються на позивача. Згідно з частиною третьою статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо) (частина восьма статті 141 ЦПК України). Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (частини перша, друга статті 15 ЦПК України). На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу представником ПАТ «ПК «Поділля» адвокатом Хитруком І. С. надано суду копію договору № 2-1 про надання правничої допомоги від 05 січня 2021 року, копію договору про надання правничої допомоги від 02 березня 2022 року, копію додаткової угоди № 10 до договору про надання правничої допомоги від 02 березня 2022 року від 25 лютого 2025 року, акт приймання-передачі наданих послуг від 07 березня 2025 року, опис наданих послуг відповідно до договору про надання правничої допомоги від 02 березня 2022 року. З наданих документів встановлено, що розмір гонорару адвоката Хитрука І. С. за надання правничої допомоги у суді першої інстанції становив 20 000 грн 00 к. За змістом статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону). У пункті 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц вказано, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268)). У рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19 жовтня 2000 року у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece, заява № 31107/96) ЄСПЛ вирішував питання обов`язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з «гонораром успіху». ЄСПЛ указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов`язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов`язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов`язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55). Оскільки на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу представником ПАТ «ПК «Поділля» адвокатом Хитруком І. С. надані відповідні письмові докази, надавши оцінку співмірності суми витрат зі складністю справи, відповідності цієї суми критеріям реальності, розумності розміру витрат, апеляційний суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з ПСП «Вікторія» 20 000 грн 00 к. судових витрат, пов`язаних із наданням правничої допомоги. Такі висновки апеляційного суду узгоджуються з висновками Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19 та висновками Великої Палати Верховного Суду у постанові від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18. 28 квітня 2025 року представник ПАТ «ПК «Поділля» адвокат Хитрук І. С. подав до апеляційного суду заяву про відшкодування витрат, понесених на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції. На підтвердження понесених витрат надав суду копію договору про надання правничої допомоги від 17 березня 2025 року, копію додаткової угоди № 1 до договору про надання правничої допомоги від 17 березня 2025 року від 25 квітня 2025 року, акт приймання-передачі наданих послуг від 25 квітня 2025 року, опис наданих послуг відповідно до договору про надання правничої допомоги від 17 березня 2025 року. Відповідно до наданих документів розмір гонорару адвоката Хитрука І. С. за надання правничої допомоги у суді апеляційної інстанції становив 10 000 грн 00 к. Таким чином, враховуючи приписи пункту 2 частини другої статті 141 ЦПК України, з ПСП «Вікторія» на користь ПАТ «ПК «Поділля» підлягають стягненню судові витрати, понесені відповідачем в суді апеляційної інстанції, в розмірі 10 000 грн 00 к. Крім того відповідно до положень частини тринадцятої статті 141, підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України з ПСП «Вікторія» необхідно стягнути на користь ПАТ «ПК «Поділля» судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 5 448 грн 00 к. Керуючись статтями 367, 374, 376, 381 383 ЦПК України апеляційний суд, постановив: Апеляційні скарги Приватного акціонерного товариства «Продовольча компанія «Поділля» задовольнити. Рішення Томашпільського районного суду Вінницької області від 03 березня 2025 року та додаткове рішення цього ж суду від 18 березня 2025 року скасувати і постановити нове судове рішення. У позові Приватного сільськогосподарського підприємства «Вікторія» до Приватного акціонерного товариства «Продовольча компанія «Поділля», ОСОБА_1 про визнання недійсним договору найму (оренди), скасування державної реєстрації, поновлення договору оренди та переведення прав і обов`язків орендаря за договором оренди землі від 02 липня 2021 року відмовити. Стягнути з Приватного сільськогосподарського підприємства «Вікторія» (код ЄДРПОУ 03729747) на користь Приватного акціонерного товариства «Продовольча компанія «Поділля» (код ЄДРПОУ 33143011) 5 448 (п`ять тисяч чотириста сорок вісім) грн 00 к. у відшкодування судового збору, сплаченого за подання апеляційної скарги, 20 000 (двадцять тисяч) грн 00 к. у відшкодування витрат на правничу допомогу, понесених у суді першої інстанції, та 10 000 (десять тисяч) грн 00 к. у відшкодування витрат на правничу допомогу, понесених у суді апеляційної інстанції. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. (Повний текст судового рішення виготовлено 04 червня 2025 року). Головуючий О. С. Панасюк Судді: О. В. Ковальчук Т. М. Шемета