Ухвала КЦС ВС № 295/9430/24

УХВАЛА 04 червня 2025 року м. Київ справа № 295/9430/24 провадження № 61-7020ск25 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., Осіяна О. М., розглянув касаційну скаргу представника Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області - Заінчковського Івана Адамовича, на рішення Богунського районного суду м. Житомира від 23 грудня 2024 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 07 травня 2025 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про стягнення коштів, ВСТАНОВИВ: У червні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому просила стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (далі - ГУ ПФУ в Житомирській області) в порядку спадкування за заповітом недоотриману за життя її матір`ю ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , доплату до пенсії згідно з рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 14 жовтня 2022 року в справі № 240/43419/21, в розмірі 98 990,01 грн. Рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 23 грудня 2024 року, залишеним без змін постановою Житомирського апеляційного суду від 07 травня 2025 року, позов задоволено. Стягнено з ГУ ПФУ в Житомирській області на користь ОСОБА_1 в порядку спадкування недоотримані ОСОБА_2 , доплати до пенсії згідно рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 14 жовтня 2022 року в справі № 240/43419/21 в розмірі 98 990, 01 грн. Здійснено розподіл судових витрат. У червні 2025 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга представника ГУ ПФУ в Житомирській області - Заінчковського І. А., на рішення Богунського районного суду м. Житомира від 23 грудня 2024 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 07 травня 2025 року. У касаційній скарзі заявник, посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення, ухвалити нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позову. Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8). Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, зазначених у цій же нормі ЦПК України. Прожитковий мінімум для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається скарга (частина дев`ята статті 19 ЦПК України). Ціна позову у справі становить 98 990,01 грн, яка станом на 01 січня 2025 року не перевищує 250 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (3 028*250= 757 000,00 грн). Враховуючи зазначене вище, рішення Богунського районного суду м. Житомира від 23 грудня 2024 року та постанова Житомирського апеляційного суду від 07 травня 2025 року не підлягають касаційному оскарженню відповідно до положень частини третьої статті 389 ЦПК України, тому у відкритті касаційного провадження у справі необхідно відмовити. Касаційна скарга та додані до неї матеріали містять посилання на випадки, передбачені підпунктом а), в) пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за наявності яких судові рішення у справі з ціною позову, яка не перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, підлягають касаційному оскарженню, якщо касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, справа становить значний суспільний інтерес та має виняткове значення для заявника. Однак, в чому саме полягає фундаментальне значення саме даної справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовано не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб`єктів правовідносин, з урахуванням сталої судової практики Верховного Суду щодо застосування статті 1227 Цивільного кодексу України, зокрема в справі № 295/4158/23, ним не обґрунтовано. Крім того, Верховний Суд зазначає, що вжите законодавцем словосполучення «значний суспільний інтерес» необхідно розуміти як серйозну, обґрунтовану зацікавленість, яка має неабияке виняткове значення для усього суспільства в цілому, певних груп людей, територіальних громад, об`єднань громадян тощо до певної справи в контексті можливого впливу ухваленого у ній судового рішення на права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб. Вказане поняття охоплює ті потреби суспільства або окремих його груп, які пов`язані із збереженням, примноженням, захистом існуючих цінностей, девальвація та/або втрата яких мала б значний негативний вплив на розвиток громадянського суспільства. Наявність значного суспільного інтересу може мати місце й тоді, коли предмет спору зачіпає загальнодержавне значення, як от визначення і зміни конституційного ладу в Україні, виборчий процес (референдум), обороноздатність держави, її суверенітет, найвищі соціальні цінності, визначені Конституцією України, тощо. Проте, касаційна скарга не містить обґрунтованих аргументів, які б свідчили про значний суспільний інтерес саме до цієї конкретної справи й вказували на те, що предмет даного спору стосується питань, які мають виняткове значення для суспільства в контексті наведених вище критеріїв. Оцінивши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що посилання заявника на положення підпунктів а), в) пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України є необґрунтованими, оскільки предмет спору не містить обґрунтованих фактичних передумов для віднесення справи до категорії винятково значимих. Крім того, наведені заявником в касаційній скарзі обставини не дають підстав для висновку, що справа має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики. Під час вирішення питання про відкриття касаційного провадження (зокрема й про відмову у відкритті провадження) у справі не надається правова оцінка законності та обґрунтованості оскаржуваних судових рішень, а виключно встановлюється наявність чи відсутність підстав для їх касаційного оскарження відповідно до вимог статей 389, 394 ЦПК України. Згідно з положеннями частини першої статті 394 ЦПК України одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 цього Кодексу, колегія суддів у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження). Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню. Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей. Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року, § 45; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року, § 37). З урахуванням наведеного, оскільки заявник подав касаційну скаргу на судові рішення у справі з ціною позову, яка не перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, які не підлягають касаційному оскарженню, у відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити. Керуючись статтею 129 Конституції України, частиною шостою, частиною дев`ятою статті 19, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ: Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою представника Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області - Заінчковського Івана Адамовича, на рішення Богунського районного суду м. Житомира від 23 грудня 2024 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 07 травня 2025 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про стягнення коштів. Копію ухвали та додані до скарги матеріали надіслати заявнику. Ухвала суду касаційної інстанції оскарженню не підлягає. Судді Н. Ю. Сакара О. В. Білоконь О. М. Осіян