Ухвала КЦС ВС № 752/9937/16-ц

УХВАЛА 04 червня 2025 року м. Київ справа № 752/9937/16-ц провадження № 61-5684ск25 Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Тітова М. Ю. розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 03 листопада 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 12 березня 2025 року в справі за позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , третя особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Департамент з питань державного архітектурно-будівельного контролюКиївської міської державної адміністрації, Департамент охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської адміністрації), Департамент містобудування і архітектури Київської міської державної адміністрації, Київська міська прокуратура, про захист права власності, встановив: 01 травня 2025 року представник заявника ОСОБА_1 - адвокат Романишен Р. М. засобами поштового зв'язку надіслав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 03 листопада 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 12 березня 2025 року у вказаній справі, тобто з пропуском строку на касаційне оскарження, передбаченого статтею 390 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України). Ухвалою Верховного Суду від 19 травня 2025 року касаційну скаргу залишено без руху з наданням строку для усунення її недоліків. На виконання вимог ухвали Верховного Суду від 19 травня 2025 року представник заявника ОСОБА_1 - адвокат Романишен Р. М. засобами поштового зв'язку надіслав до Верховного Суду касаційну скаргу в новій редакції, у якій також заявлено клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження. Крім того, надано доказ доплати судового збору за подання касаційної скарги. Представником заявника у новій редакції касаційної скарги в загальному процитовано пункти 1 та 2 частини другої статті 389 ЦПК України. Поряд з цим є також посилання на певні постанови Верховного Суду. Проте у скарзі чітко не зазначено, що судами в оскаржуваних судових рішеннях не було враховано висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені саме у наведених постановах Верховного Суду. Крім того, незрозумілим є цитування пункту 2 частини другої статті 389 ЦПК України, оскільки у скарзі взагалі відсутнє обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у певній постанові Верховного Суду. Тобто адвокат Романишен Р. М., посилаючись на пункти 1, 2 частини другої статті 389 ЦПК України, не наводить належного обґрунтування таких посилань, а зазначенняу касаційній скарзі про те, що рішення оскаржуються у зв'язкуз неправильним застосуванням судом норм матеріального права чи порушенням норм процесуального права без належного обґрунтування таких підстав не є достатнім для вирішення питання щодо відкриття касаційного провадження. Крім того, представник заявника у клопотанні про поновлення строку на касаційне оскарження вказує, що ОСОБА_1 не отримала копію повного тексту постанови Київського апеляційного суду від 12 березня 2025 року, оскільки в матеріалах справи неправильно зазначено адресу її зареєстрованого місця проживання. Також вказує, що в матеріалах справи немає жодного доказу отримання ОСОБА_1 копії повного тексту оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції. Слід зазначити, що в ухвалі Верховного Суду від 19 травня 2025 року було зазначено про необхідність наведення інших підстав для поновлення строку на касаційне оскарження та надання доказів на їх підтвердження (зокрема, довідка апеляційного суду про надсилання на адресу ОСОБА_1 на виконання вимог статті 272 ЦПК Україникопії повного тексту постанови Київського апеляційного суду від 12 березня 2025 року та проотримання/неотримання останньоюкопії такої постанови). Проте наведеного заявником чи її представником виконано не було. Зазначені представником заявника обставини не свідчать про недотримання апеляційним судом вимог статті 272 ЦПК України. Із доданих до касаційної скарги матеріалів неможливо встановити, чи був порушений апеляційним судом порядок вручення судового рішення. Крім того, Верховний Суд звертає увагу на те, що за правилом частини сьомої статті 394 ЦПК України питання про витребування матеріалів справи вирішується в ухвалі про відкриття касаційного провадження у справі. З огляду на наведене, за відсутності справи № 752/9937/16-ц суд касаційної інстанції позбавлений можливості перевірити наявність чи відсутність у ній доказів на підтвердження факту отримання чи неотримання заявником копії постанови суду апеляційної інстанції, а також порядку надсилання такої постанови. Згідно з положеннями частини другої статті 393 ЦПК України у разі якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 392 цього Кодексу, а також подана особою, яка відповідно до частини шостої статті 14 цього Кодексу зобов'язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його, застосовуються положення статті 185 цього Кодексу, про що суддя постановляє відповідну ухвалу. За змістом статті 185 ЦПК України, якщо заявник не усунув недоліки скарги у строк, встановлений судом, скарга вважається неподаною і повертається заявнику. З урахуванням наведеного, оскільки недоліки касаційної скарги, вказані в ухвалі Верховного Суду від 19 травня 2025 року, в повному обсязі не усунуто, касаційна скарга підлягає поверненню заявнику. Повернення касаційної скарги не перешкоджає повторному зверненню із скаргою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для її повернення. Керуючись статтям 185, 392, 393 ЦПК України, ухвалив: Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 03 листопада 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 12 березня 2025 року визнати неподаною та повернути заявнику. Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу. Ухвала оскарженню не підлягає. Суддя М. Ю. Тітов