Постанова 4855 № 320/37827/24

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 320/37827/24 Суддя першої інстанції: Щавінський В.Р. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 03 червня 2025 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Головуючого судді Файдюка В.В. суддів: Кузьменка В.В., Мєзєнцева Є.І. При секретарі: Масловській К.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Київського міського відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 24 жовтня 2024 року у справі за позовом Київського міського відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до Представництва «Ройтерс Ньюз Енд Медіа Лімітед» про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені, - В С Т А Н О В И В : У травні 2024 року Київське міське відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю (далі - позивач, Київське міське відділення Фонду) звернулося до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Представництва «Ройтерс Ньюз Енд Медіа Лімітед» (далі - відповідач, Представництво) про стягнення з Представництва на користь Київського міського відділення Фонду адміністративно-господарських санкцій у розмірі 2 359 483,12 грн та пені у розмірі 16 044,43 грн, а разом 2 375 527,55 грн. Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 24.10.2024 закрито провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 238 КАС України, оскільки її не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства. Такий висновок суду обґрунтований тим, що оскільки Представництво не належить до підприємств, установ та організацій, на яких поширюється обов`язок з виконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, адже у Законі України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» відсутня відповідна норма, Представництво, яке не має статусу юридичної особи, не наділене адміністративною правосуб`єктністю, то у Київського міського відділення Фонду не виникло право на звернення до суду із вказаним позовом, оскільки такі вимоги не підлягають розгляду не лише адміністративним судом, а й судовому розгляду взагалі. Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, позивач звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу суду та передати справу на розгляд до Київського окружного адміністративного суду. В обґрунтування своїх доводів зазначає, що судом в порушення норм процесуального права не було надано оцінку доводам представника позивача щодо неможливості закриття провадження у справі, не враховано норми Закону України «Про громадські об`єднання», які застосовуються Київським окружним адміністративним судом в аналогічних справах, а також приписи Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», які включають представництва іноземних юридичних осіб до кола суб`єктів-роботодавців, які залучаються до підготовки рішень, що стосуються прав та інтересів осіб з інвалідністю. Крім того, наголошує, що судом залишено поза увагою те, що із набранням чинності постановою Кабінету Міністрів України від 03.09.2024 №1004 в Україні впорядковано питання діяльності іноземних представництв та затверджено порядок перенесенні відомостей про них до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. У відзиві на апеляційну скаргу Представництво просить залишити її без задоволення, ухвалу суду першої інстанції - без змін. В обґрунтування своєї позиції зазначає, що Представництво не є юридичною особою та не веде жодної діяльності від свого імені, не наділене адміністративно-процесуальною правосуб`єктністю, положення КАС України взагалі не передбачають можливості звернення до суду з позовом до представництва, а посилання апелянта на рішення Київського окружного адміністративного суду є безпідставним, оскільки вони не є обов`язковими в силу ч. 5 ст. 242 КАС України, на відміну від постанови Верховного Суду від 25.07.2024 у справі №640/31489/21. У судовому засіданні представник позивача доводи апеляційної скарги підтримав та просив суд її вимоги задовольнити повністю з викладених у ній мотивів і підстав. Представник відповідача наполягав на залишенні апеляційної скарги без задоволення, а ухвали суду першої інстанції - без змін. Заслухавши суддю-доповідача, заслухавши пояснення представників учасників справи, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а ухвала суду першої інстанції - без змін, виходячи з такого. Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, за зверненням суб`єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб`єкту законом. Приписи ч. 4 ст. 5 КАС України передбачають, що суб`єкти владних повноважень мають право звернутися до адміністративного суду виключно у випадках, визначених Конституцією та законами України. Згідно п. 9 ч. 1 ст. 4 КАС України відповідач - суб`єкт владних повноважень, а у випадках, визначених законом, й інші особи, до яких звернена вимога позивача. Отже, суб`єкт владних повноважень, яким у спірному випадку є Київське міське відділення Фонду, вправі звертатися до адміністративного суду виключно у випадку, передбаченому, зокрема, законом. Закон України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» (далі - Закон; тут і надалі у редакції, чинній на час звернення позивача із вказаним позовом) визначає основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість особам з інвалідністю ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами. За змістом статті 19 Закону для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі 4 відсотки середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця (ч. 1). Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті та з урахуванням вимог статті 18 цього Закону, і здійснюють працевлаштування осіб з інвалідністю у рахунок нормативу робочих місць. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення (ч. 2). Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, здійснює перевірки підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, щодо виконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі шляхом його зарахування (ч. 9). Фонд соціального захисту осіб з інвалідністю щороку до 10 березня в автоматизованому режимі з використанням даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування та Централізованого банку даних з проблем інвалідності здійснює визначення підприємств, установ та організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, які не забезпечили виконання у попередньому році нормативу робочих місць, визначеного згідно з частиною першою цієї статті, та надсилає їм розрахунок сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв`язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за попередній рік, обчислених відповідно до статті 20 цього Закону (ч. 11). Розрахунок надсилається у формі електронного документа через електронні кабінети підприємств, установ та організацій, фізичних осіб, які використовують найману працю, на веб-порталі електронних послуг Пенсійного фонду України у формі та порядку, визначених Фондом соціального захисту осіб з інвалідністю спільно з Пенсійним фондом України (ч. 13). Фонд соціального захисту осіб з інвалідністю в автоматизованому режимі з використанням даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування та Централізованого банку даних з проблем інвалідності здійснює визначення осіб з інвалідністю, які можуть бути працевлаштовані, та надсилає інформацію про таких осіб до Державного центру зайнятості для проведення роботи з їх працевлаштування (ч. 14). За правилами статті 20 Закону підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів (ч. 1). Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк (ч. 2). Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону. При цьому до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені статтею 250 Господарського кодексу України (ч. 4). У разі несплати адміністративно-господарських санкцій або пені чи неможливості їх сплати за рішенням суду їх стягнення в примусовому порядку може бути звернено на майно підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичної особи, яка використовує найману працю, в порядку, передбаченому законом (ч. 5). Спори, що виникають із правовідносин за статтями 19 і 20 цього Закону, вирішуються Фондом соціального захисту осіб з інвалідністю або в судовому порядку (ч. 9). Фонд соціального захисту осіб з інвалідністю, його відділення мають право захищати свої права та законні інтереси, у тому числі в суді (ч. 10). Отже, положеннями Закону передбачено право Фонд соціального захисту осіб з інвалідністю, його відділень на звернення до суду із позовом про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені. За висновками суду першої інстанції, такий позов може бути заявлений до підприємства, установи чи організації, до яких Представництво в силу положень ст. 95 Цивільного кодексу України, оскільки не є юридичною особою, згідно положення про нього не здійснює будь-якої діяльності, спрямованої на отримання прибутку, керується материнською компанією та не має свого відокремленого майна, а відтак за правилами ст. 43 КАС України з урахуванням позиції Верховного Суду у справі №640/31489/21 не наділена адміністративно-процесуальною правосуб`єктністю. Колегія суддів звертає увагу, що відповідно до ч. 2 ст. 1 Закону центральні і місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, підприємства, установи і організації (незалежно від форми власності і господарювання, виду діяльності і галузевої належності), їх філії, відділення, представництва, що ведуть окремий облік результатів фінансової та господарської діяльності, банки та інші фінансові установи, а також представництва іноземних юридичних осіб (у тому числі міжнародних організацій), які використовують працю найманих працівників - громадян України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (далі - підприємства, установи та організації), фізичні особи, які використовують найману працю, залучають представників громадських об`єднань осіб з інвалідністю до підготовки рішень, що стосуються прав та інтересів осіб з інвалідністю. Тобто, для цілей Закону під поняттям «підприємства, установи та організації» законодавець розуміє центральні і місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, підприємства, установи і організації (незалежно від форми власності і господарювання, виду діяльності і галузевої належності), їх філії, відділення, представництва, що ведуть окремий облік результатів фінансової та господарської діяльності, банки та інші фінансові установи, а також представництва іноземних юридичних осіб (у тому числі міжнародних організацій), які використовують працю найманих працівників - громадян України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Таким чином, наділяючи Фонд соціального захисту осіб з інвалідністю, його відділень правом на звернення до суду із позовом до підприємств, установ та організацій про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені, законодавець наділив відповідними Фонд та його відділення повноваженнями на звернення до суду із відповідним позовом і до представництва іноземних юридичних осіб, які, як вже було підкреслено вище, у розумінні Закону охоплюються поняттям «підприємства, установи та організації». Разом з тим, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що аналіз змісту наданих Представництвом на виконання вимог протокольної ухвали суду від 20.05.2025 трудових договорів і договору про надання послуг свідчить, що в усіх випадках такі договори укладалися між працівником чи фізичною особою як виконавцем з однієї сторони та Компанією «Ройтерс Ньюз Енд Медія Лімітед» в особі голови Представництва з іншої. Отже, стороною у правовідносинах з третіми особами саме Компанія «Ройтерс Ньюз Енд Медія Лімітед» виступає стороною, а голова Представництва вчиняє на підставі відповідної довіреності від імені Компанії юридично значимі дії. За таких встановлених вище обставин саме у цьому випадку Київське міське відділення Фонду не наділене правом на звернення до суду із позовом до цього Представництва, позаяк останнє не виступає у спірних правовідносинах їх самостійним учасником. Викладене, на переконання колегії суддів, свідчить про обґрунтованість позиції суду першої інстанції про те, що у спірному випадку Київське міське відділення Фонду не вправі звертатися до суду із вказаним позовом до Представництва, попри й те, що за загальним правилом, встановленим Законом, таке належить до осіб, до яких може бути заявлених відповідний позов. Колегією суддів також враховується, що відповідно до ч. 1 ст. 43 КАС України здатність мати процесуальні права та обов`язки в адміністративному судочинстві (адміністративна процесуальна правоздатність) визнається за громадянами України, іноземцями, особами без громадянства, органами державної влади, іншими державними органами, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами, підприємствами, установами, організаціями (юридичними особами), адміністратором за випуском облігацій. Отже, не будучи юридичною особою в силу ст. 95 Цивільного кодексу України та п. 4.1 Положення про представництво «Ройтерс Ньюз Енд Медіа Лімітед», Представництво не наділене адміністративно-процесуальною правосуб`єктністю, що відповідає висновкам Верховного Суду, висловленим у постанові від 25.07.2024 у справі №640/31489/21. Таким статусом у відповідному випадку наділена Компанія «Ройтерз Ньюз Енд Медіа Лімітед» - юридична особа, що створена та існує за законодавством Великобританії, зареєстрованої 24.05.1990 Управлінням державної реєстрації юридичних осіб, реєстраційний номер 02505735, з місцезнаходженням за адресою: будівля Томсон Ройтерс, Саус Коллонейд, Кенері Ворф, Лондон Е14 5ЕР, Англія. Посилання апелянта на положення ч. 4 ст. 2 Закону України «Про громадські об`єднання» в якості підстав для висновку про можливість Представництва бути відповідачем у цій справі суд апеляційної інстанції вважає помилковим. Так, відповідно до ч. 4 ст. 2 указаного Закону неурядові організації інших держав, міжнародні неурядові організації (далі - іноземні неурядові організації) діють на території України, у тому числі через утворені на території України філії та представництва, відповідно до цього Закону та інших законів України, міжнародних договорів України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Разом з тим, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що, як було встановлено вище, Компанія «Ройтерз Ньюз Енд Медіа Лімітед» є юридичною особою, що створена та існує за законодавством Великобританії. У свою чергу доказів, що указана Компанія належить до неурядової організації інших держав чи міжнародних неурядових організацій, як і доказів, що остання відповідає визначенню громадського об`єднання, наведеного у статті 1 Закону України «Про громадські об`єднання», позивачем не надано. При цьому те, що Законом України від 14.07.2023 №3257-ІХ внесено ряд змін до інших законів України щодо впорядкування діяльності відокремлених підрозділів юридичної особи, утвореної відповідно до законодавства іноземної держави, а також те, що постановою Кабінету Міністрів України від 03.09.2024 №1004 затверджено Порядок перенесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань відомостей про наявні і зареєстровані філії та представництва юридичних осіб, утворених відповідно до законодавства іноземних держав, на переконання колегії суддів, жодним чином не спростовує правильність висновків суду першої інстанції про те, що Представництво не має адміністративно-процесуальної правосуб`єктності, позаяк не належить у спірному випадку до кола юридичних осіб. Відповідно до ч. 2 ст. 26 КАС України позови до юридичних осіб пред`являються в суд за їхнім місцезнаходженням згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Однак, як правильно підкреслено судом першої інстанції, на сьогодні КАС України не містить норм, які б надавали суб`єкту владних повноважень право на звернення до суду із позовом до юридичної особи, яка зареєстрована не на території України. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 238 КАС України суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства. Згідно ч. 1 ст. 239 КАС України якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 238 цього Кодексу, суд повинен роз`яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи. У свою чергу, у спірному випадку суд першої інстанції обґрунтовано не зазначив, у порядку якого судочинства має розглядатись такий спір, оскільки, на переконання колегії суддів, поняття спору, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, треба тлумачити в контексті ч. 3 ст. 124 Конституції України в ширшому значенні, тобто як поняття, що стосується тих спорів, які взагалі не підлягають судовому розгляду судами загальної юрисдикції. Така правова позиція висловлена в постановах Великої Палати від 22.03.2018 у справі № 800/559/17, від 03.04.2018 у справі № 9901/152/18, від 30.05.2018 у справі № 9901/497/18, від 26.02.2019 у справі № 9901/787/18, від 20.03.2025 у справі № 990/371/24. Викладене, за встановлених вище обставин та їх правового регулювання свідчить про неналежність за вказаного суб`єктного складу сторін вирішення цього спору за правилами адміністративного та будь-якого іншого судочинства, а відтак наявність правових підстав для закриття провадження у справі відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 238 КАС України. Щодо посилання апелянта на ряд рішень Київського окружного адміністративного суду, в яких спори за позовом Київського міського відділення Фонду були розглянуті по суті, колегія суддів зазначає, що відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Колегія суддів повторює, що за наведеним вище правовим регулюванням представництво у розумінні Закону є роботодавцем, на якого покладено обов`язок із дотримання нормативів щодо працевлаштування осіб з інвалідністю. Водночас, аналіз змісту наявних у матеріалах цієї справи документів свідчить, що у спірному випадку роботодавцем виступає не Представництво, а Компанія, що виключає можливість заявлення указаних позовних вимог до Представництва, яке, до того ж, не є юридичною особою, а відповідно й не наділене адміністративно-процесуальною правосуб`єктністю. Згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Таким чином, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а викладені в апеляційній скарзі доводи позицію суду першої інстанції не спростовують. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Приписи ст. 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 238, 242-244, 250, 308, 310, 312, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, суд, - ПОСТАНОВИВ : Апеляційну скаргу Київського міського відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю - залишити без задоволення. Ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 24 жовтня 2024 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, встановлені статтями 328-331 КАС України. Повне рішення виготовлено 03 червня 2025 року. Головуючий суддя: В.В. Файдюк Судді: В.В. Кузьменко Є.І. Мєзєнцев