Постанова П'ятий апеляційний адміністративний суд № 400/12130/24

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 04 червня 2025 р.м. ОдесаСправа № 400/12130/24 П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Коваля М.П., суддів Осіпова Ю.В., Скрипченка В.О., розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одеса апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Миколаївській області на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 05 березня 2025 року, прийнятого в порядку письмового провадження суддею Біоносенком В.В. у місті Миколаїв, по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Миколаївській області про визнання протиправним та скасування вимоги, зобов`язання вчинити певні дії, В С Т А Н О В И В: У грудні 2024 року адвокат Качан Роман Юрійович в інтересах ОСОБА_1 (далі Позивач, ОСОБА_1 ) за допомогою системи «Електронний суд» подав до Миколаївського окружного адміністративного суду адміністративний позов до Головного управління ДПС у Миколаївській області (далі Відповідач, ГУ ДПС у Миколаївській області) в якому просив суд: - визнати протиправною та скасувати вимогу від 12.09.2024 року № ф-76235-17-у № Ф-73210-17-у на суму 26 539, 26 грн.; - зобов`язати ГУ ДПС у Миколаївській області видалити з ІКПП дані про наявність заборгованості (недоїмки) з ЄСВ в сумі 26 539, 26 грн.; - стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДПС у Миколаївській області на судовий збір. Позовні вимоги обґрунтовані відсутністю у Позивача заборгованості перед Відповідачем зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі ЄСВ), оскільки у період з травня 2011 року по лютий 2014 року та з квітня 2017 року по серпень 2019 року, остання постійно сплачувала внески за ЄСВ, що підтверджується довідками за формами ОК-5 та ОК-7. Крім того, Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» не визначено обов`язку фізичної особи-підприємця сплачувати єдиний внесок за себе самостійно у разі, коли така особа не веде підприємницьку діяльність, а працевлаштована як найманий працівник за трудовим договором і єдиний внесок за неї сплачує роботодавець. Проте, Відповідачем здійснено нарахування зобов`язань з ЄСВ та у зв`язку з наявністю заборгованості, було сформовано вимогу про сплату боргу № Ф-76235-17 від 12.09.2024 року на суму 26 539, 26 грн.. В свою чергу, Позивач вважає таку вимогу Відповідача протиправною, а тому підлягає скасуванню. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 05.03.2025 року позов задоволено, а саме: - визнано протиправною та скасовано вимогу ГУ ДПС у Миколаївській області про сплату боргу (недоїмки) від 12.09.2024 року № Ф-76235-17; - зобов`язано ГУ ДПС у Миколаївській області виключити з інтегрованої картки платника (ІКП) ОСОБА_1 заборгованість у розмірі 26 539, 26 грн., визначеної податковою вимогою від 12.09.2024 року № Ф-76235-17; - стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДПС у Миколаївській області на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 968, 96 грн.. Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, Відповідач звернувся до П`ятого апеляційного адміністративного суду з апеляційною скаргою, в якій вважає його таким, що винесене з порушенням норм процесуального та матеріального права, та без повного з`ясування усіх обставин, які мають значення для справи, тому просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду першої інстанції та постановити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, сторона зазначає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що факт неотримання у спірний період Позивачем, як фізичною особою-підприємцем, доходу від провадження підприємницької діяльності, не звільняє його від обов`язку сплачувати єдиний внесок у мінімальному розмірі. В свою чергу, спірна вимога про сплату боргу (недоїмки) містила нараховані суми за наступні періоди: 2017 рік (повністю) 8 448, 00 грн.; І квартал 2018 року 2 457, 18 грн.; ІІ квартал 2018 року 2 457, 18 грн.; ІІІ квартал 2018 року 2 457, 18 грн.; ІV квартал 2018 року 2 457, 18 грн., а всього за 2018 рік 9 828, 72 грн.; І квартал 2019 року 2 754, 18 грн.; ІІ квартал 2019 року 2 754, 18 грн.; ІІІ квартал 2019 року 2 754, 18 грн., а всього за 2019 рік 8 262, 54 грн.. Разом з тим, взявши до уваги довідки ОК-5 та ОК-7, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність у Позивача обов`язку зі сплати ЄСВ у період з квітня 2017 року по серпень 2019 року включно через перебування останнього у трудових відносинах з ТОВ «БУДІВЕЛЬНО-ТЕХНОЛОГІЧНО-ТРАНСПОРТНА КОМПАНІЯ», яке сплачувало за Позивача ЄСВ у цей період. Однак, матеріали справи не містять доказів стосовно сплати Позивачем ЄСВ за І квартал 2017 року та вересень 2019 року, а також доказів його перебування у вказаний період у трудових відносинах, відтак висновок суду першої інстанції про звільнення Позивача від сплати ЄСВ за І квартал 2017 року та вересень 2019 року є невірним, тому нарахування Відповідачем сум ЄСВ у цей період є правомірним. Дана справа розглянута в порядку письмового провадження відповідно до приписів ст. 311 КАС України. Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню, з прийняттям нового рішення про часткове задоволення позовних вимог, з огляду на таке. Положеннями ч. 1 ст. 308 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджено під час апеляційного розгляду, Позивач у період з 19.04.2006 року по 20.12.2019 року перебував на обліку ГУ ДПС у Миколаївській області, Центральна ДПІ, як фізична особа-підприємець на загальній системі оподаткування. Згідно даних індивідуальних відомостей Пенсійного фонду України про застраховану з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (довідка за Формою ОК-5 від 04.12.2024 року та Формою ОК-7 від 04.12.2024 року), у період з квітня 2017 року по серпень 2019 року включно Позивач був найманим працівником (ТОВ «БУДІВЕЛЬНО-ТЕХНОЛОГІЧНО-ТРАНСПОРТНА КОМПАНІЯ» (ЄДРПОУ 41001037)) та сплата сум ЄСВ провадилася роботодавцем, тобто ТОВ «БУДІВЕЛЬНО-ТЕХНОЛОГІЧНО-ТРАНСПОРТНА КОМПАНІЯ» (ЄДРПОУ 41001037). Разом з тим, відповідно до інформаційної бази даних ІС «Податковий блок» Відповідачем здійснювалося нарахування Позивачу сум ЄСВ у наступні періоди: - за 2017 рік в сумі 8 448, 00 грн. 09.02.2018 року; - за І квартал 2018 року в сумі 2 457, 18 грн. 19.04.2018 року; - за ІІ квартал 2018 року в сумі 2 457, 18 грн. 19.07.2018 року; - за ІІІ квартал 2018 року в сумі 2 457, 18 грн. 19.10.2018 року; - за ІV квартал 2018 року в сумі 2 457, 18 грн. 21.01.2019 року; - за І квартал 2019 року в сумі 2 754, 18 грн. 19.04.2019 року; - за ІІ квартал 2019 року в сумі 2 754, 18 грн. 19.07.2019 року; - за ІІІ квартал 2019 року в сумі 2 754, 18 грн. 21.10.2019 року. Через наявну заборгованість зі сплати ЄСВ сумі 26 539, 26 грн. в ІС «Податковий блок» в автоматичному режимі було сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 12.09.2024 року № Ф-76235-17-У, яка була направлена Позивачу поштовими засобами зв`язку рекомендованим повідомленням про вручення на адресу: м. Миколаїв, вул. Шнеєрсона, буд. 4, кв. 135, та була повернута «за закінченням терміну зберігання». В подальшому спірну вимогу Відповідачем було надіслано до Центрального відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) з метою її примусового виконання, внаслідок чого головним державним виконавцем зазначеного ДВС було викрито виконавче провадження ВП № 76683822 від 03.12.2024 року про стягнення з Позивача заборгованості у сумі 26 539, 26 грн.. Не погоджуючись із прийнятою вимогою про сплату боргу (недоїмки) та вважаючи її протиправною з огляду на сплату ЄСВ роботодавцем, ОСОБА_1 звернулася до суду з даним позовом. Розглянувши справу по суті, суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог, який підлягає задоволенню, з огляду на відсутність у Позивача обов`язку зі сплати ЄСВ за спірний період, оскільки ЄСВ у період з квітня 2017 року по серпень 2019 року за Позивача сплачував його роботодавець ТОВ «БУДІВЕЛЬНО-ТЕХНОЛОГІЧНО-ТРАНСПОРТНА КОМПАНІЯ» (ЄДРПОУ 41001037), що підтверджується довідками пенсійного органу форми ОК-5 та ОК-7. Крім того суд зазначив, що оскільки суд дійшов висновку про протиправність спірної вимоги про сплату боргу (недоїмки), у Позивача відсутній борг у сумі 26 539, 26 грн. на підставі цієї вимоги, ефективним способом захисту прав Позивача буде зобов`язання Відповідача здійснити коригування відомостей в інтегрованій картці платника податків шляхом виключення цієї суми заборгованості з ЄСВ в розмірі 26 539, 26 грн.. Проте, з таким висновком суду першої інстанції колегія суддів погодитись не може, оскільки вказаного висновку суд дійшов без належного з`ясування обставин по справі, у зв`язку з чим допустив невірне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права. За правилами ст. 242 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Колегія суддів вважає, що вказані порушення норм права призвели до неправильного вирішення справи по суті, з огляду на наступне. За приписами ч. 2 ст. 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Надаючи оцінку правомірності дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, встановлюючи при цьому чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку. Як встановлено ст. 67 Конституції України, кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Статтею 92 Конституції України передбачено, що виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення і виключно законами України встановлюються, зокрема, система оподаткування, податки і збори. Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначаються Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 року № 2464-VI (далі Закон № 2464-VI). Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску (ч. 2 ст. 2 Закону № 2464-VI). Пунктами 2 і 6 частини 1 статті 1 Закону № 2464-VI встановлено, що єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі- єдиний внесок) - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування; недоїмка - сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом. За приписами п. 1, 4 ч. 1 ст. 4 Закону № 2464-VІ визначено, що платниками єдиного внеску є, зокрема, роботодавці, фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування. Як свідчить п. 1 ч. 2 ст. 6 Закону № 2464-VІ платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок. Положеннями абзацу 1 пункту 1 та пункту 3 частини 1 статті 7 Закону № 2464-VI (у редакції Закону № 1774- VIII зі змінами, внесеними Законом України від 03.10.2017 № 2148-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій») передбачено, що єдиний внесок нараховується: - для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу 7), ч. 1 ст. 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами; - для платників, зазначених у п. 4 ч. 1 ст. 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. Частиною 5 статті 8 Закону № 2464-VI встановлено, що єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску. У разі якщо база нарахування єдиного внеску не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід, сума єдиного внеску розраховується як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід (прибуток), та ставки єдиного внеску. При нарахуванні заробітної плати (доходів) фізичним особам з джерел не за основним місцем роботи ставка єдиного внеску, встановлена цією частиною, застосовується до визначеної бази нарахування незалежно від її розміру. Абзацами 1 та 2 пункту 2 частини 1 статті 7 Закону № 2464-VІ (у редакції Закону № 1774-VIII зі змінами, внесеними Законом України від 03.10.2017 року № 2148-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій») передбачено, що єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у п. 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 ч. 1 ст. 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. Таким чином, у зв`язку із внесеними до Закону № 2464-VІ змінами щодо нарахування єдиного внеску його платниками, у фізичних осіб-підприємців з 01 січня 2017 року виник обов`язок щодо нарахування та сплати єдиного внеску незалежно від того, чи отримували вони дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу. Частинами 2, 3 статті 9 Закону № 2464-VI визначено, що обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок. Обчислення єдиного внеску податковими органами у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до податкових органів , бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок. За приписами ч. 4 ст. 25 Закону № 2464-VI визначено, що податковий орган у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату. Процедуру нарахування і сплати єдиного внеску страхувальниками, визначеними Законом № 2464-VI, нарахування і сплати фінансових санкцій, стягнення заборгованості зі сплати страхових коштів органами доходів і зборів визначає Інструкція про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затверджена наказом Міністерства фінансів України № 449 від 20.04.2015 року (далі Інструкція № 449). Абзацом пункту 2 розділу VI Інструкції № 449 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) установлено, що у разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VІІ цієї Інструкції. Органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо: дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів; платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску. Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів на суму боргу, що перевищує 10 грн (абзаци 1 - 3, 11 пункту 3 розділу VI Інструкції № 449). Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що платниками єдиного внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою господарської діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування єдиного внеску. Отже, саме дохід особи від господарської діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому за відсутності бази для нарахування єдиного внеску у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати. Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Наведене правовое врегулювання дає підстави для висновку, що, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, зареєстровані як фізичні особи підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність, та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності. Отже, особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем. Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску фізичними особами-підприємцями (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску. Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 27.11.2019 року по справі № 160/3114/19 та в подальшому підтримана у постановах від 23.01.2020 року по справі № 480/4656/18, від 04.12.2019 року по справі № 440/2149/19, від 02.04.2020 року по справі № 620/2449/19, від 18.11.2021 року по справі № 520/6094/19, від 19.12.2022 року по справі № 640/9262/19, від 07.02.2023 року по справі № 440/1408/19, від 10.03.2023 року по справі № 540/232/20, від 19.06.2024 року по справі № 480/4744/18. Як встановлено колегією суддів, мінімальний страховий внесок у 2017 році становив 704 грн. (3 200 грн. х 22%), у 2018 році 819, 06 грн. (3 723 грн. х 22%), а у 2019 році становив 918, 06 грн. (4 173 грн. х 22%). Матеріали справи свідчать, що спірна вимога про сплату боргу (недоїмки) містить нараховані суми ЄСВ за наступні періоди: - за 2017 рік в сумі 8 448, 00 грн. (12 * 704 грн.); - за І квартал 2018 року в сумі 2 457, 18 грн. (3 * 819, 06 грн.); - за ІІ квартал 2018 року в сумі 2 457, 18 грн. (3 * 819, 06 грн.); - за ІІІ квартал 2018 року в сумі 2 457, 18 грн. (3 * 819, 06 грн.); - за ІV квартал 2018 року в сумі 2 457, 18 грн. (3 * 819, 06 грн.); - за І квартал 2019 року в сумі 2 754, 18 грн. (3 * 918, 06 грн.); - за ІІ квартал 2019 року в сумі 2 754, 18 грн. (3 * 918, 06 грн.); - за ІІІ квартал 2019 року в сумі 2 754, 18 грн. (3 * 918, 06 грн.). В свою чергу, у період з квітня 2017 року по серпень 2019 року включно Позивач перебував у трудових відносинах, як найманий працівник, за якого страхові внески сплачувались роботодавцем-страхувальником. З індивідуальних відомостей про застраховану особу форми ОК-5 від 04.12.2024 року та форми ОК-7 від 04.12.2024 року судом встановлено, що з квітня 2017 року по серпень 2019 року включно сплата єдиного соціального внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за Позивача провадилася роботодавцем. Відтак, оскільки у період з квітня 2017 року по серпень 2019 року включно роботодавець сплачував за Позивача єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірах, визначених законодавством, а тому, з огляду на наведені правові висновки Верховного Суду, за цей період Відповідачем протиправно нараховано єдиний внесок. Стосовно нарахувань єдиного внеску оскаржуваною вимогою за І квартал 2017 року (704 * 3 = 2 112 грн.) та вересень 2019 року (918, 06 грн.) на загальну суму 3 030, 06 грн. (2 112 грн. + 918, 06 грн.), то колегія суддів зауважує на відсутності в матеріалах справи доказів сплати Позивачем за цей період єдиного внеску. Також, суду не надано доказів перебування Позивача у вказаний період у трудових відносинах. Відтак, Позивачем не підтверджено дотримання всіх умов для звільнення від сплати єдиного внеску за І квартал 2017 року (704 грн. * 3 = 2 112 грн.) та вересень 2019 року (918, 06 грн.) на загальну суму 3 030, 06 грн. (2 112 грн. + 918, 06 грн.), а тому нарахування податковим органом сум єдиного внеску у цей період є правомірним. Враховуючи матеріали справи, заборгованість Позивача по єдиному внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування становить 3 030, 06 грн., з яких 2 112 грн. за І квартал 2017 року (704 грн. * 3) та 918, 06 грн. за вересень 2019 року. Проте, матеріали справи не містять доказів про сплату Позивачем заборгованості зі сплати ЄСВ у вказаному розмірі за цей період, відтак спірна вимога Відповідача від 12.09.2024 року № Ф-76235-17 про сплату боргу по ЄСВ на суму 3 030, 06 грн. є законною та правомірною, тому відсутні підстави для задоволення позову в цій частині. За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення позову шляхом визнання протиправною та скасування вимоги ГУ ДПС у Миколаївській області про сплату боргу (недоїмки) від 12.09.2024 року № Ф-76235-17 на суму 23 509, 20 грн. (26 539, 26 грн. - 3 030, 06 грн.) із зобов`язанням виключити з інтегрованої картки платника (ІКП) ОСОБА_1 заборгованості на суму 23 509, 20 грн.. Однак, суд першої інстанції дійшов висновку про задоволення позову у повному обсязі через неповне з`ясування усіх обставин по справі, а саме суд першої інстанції не звернув увагу на відсутність відомостей про трудову діяльність Позивача за періоди І квартал 2017 року та вересень 2019 року, та наявності у Позивача обов`язку зі сплати ЄСВ за цей період. За наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право, зокрема, скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення (п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України). В свою чергу, як визначено п.п. 1, 3 та 4 ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, зокрема, неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, а також неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Враховуючи викладене, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку, що оскаржуване рішення суду не відповідає дійсним обставинам справи та нормам матеріального права, а відтак апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню, з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову. У відповідності до статті 139 КАС України, судові витрати, понесені Позивачем по сплаті судового збору за подачу позовної заяви (968, 96 грн.) підлягає відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав Відповідачем у справі. На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 292, 310, 311, 315, 316, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Миколаївській області на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 05 березня 2025 року задовольнити частково. Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 05 березня 2025 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Миколаївській області про визнання протиправним та скасування вимоги, зобов`язання вчинити певні дії скасувати. Прийняти нове рішення, яким адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Миколаївській області про визнання протиправним та скасування вимоги, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково. Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Миколаївській області про сплату боргу (недоїмки) від 12.09.2024 року № Ф-76235-17 на суму 23 509, 20 гривень. Зобов`язати Головне управління ДПС у Миколаївській області (вул. Героїв Рятувальників, 6, Миколаїв, 54001, код ЄДРПОУ 44104027) виключити з інтегрованої картки платника (ІКП) ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) заборгованість у розмірі 23 509, 20 гривень. В іншій частині позову відмовити. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Миколаївській області (вул. Героїв Рятувальників, 6,м. Миколаїв, 54001, код ЄДРПОУ 44104027) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) судові витрати в розмірі 968 (дев`ятсот шістдесят вісім) гривень 96 копійок. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду. Головуючий суддя: М. П. Коваль Суддя: Ю.В. Осіпов Суддя: В.О. Скрипченко