Постанова 4854 № 400/10644/24

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ------------------------ П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 03 червня 2025 р.м. ОдесаСправа № 400/10644/24 Перша інстанція: суддя Величко А.В., Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого судді - Шевчук О.А., суддів - Бойка А.В., Єщенка О. В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 20 березня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Київського національного університету імені Тараса Шевченка про визнання відмови протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, - В С Т А Н О В И Л А: У листопаді 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду першої інстанції з позовом до Київського національного університету імені Тараса Шевченка (далі - відповідач, КНУ ім. Т. Шевченка), в якому просить: 1) визнати неправомірною і безпідставною відмову в задоволенні запитів на інформацію, викладену у листі від 30.05.2024 за №075/378-26/В3; 2) зобов`язати відповідача надати на адресу електронної пошти ІНФОРМАЦІЯ_1 таку інформацію: - копії перших 10 сторінок додатку до наказу про зарахування на навчання у 2021 році студентів 1 курсу денної форми здобуття освіти за кошти державного (регіонального) бюджету освітнього рівня бакалавра на основі документів про повну загальну середню освіту до Навчально-наукового інституту права; - копії сторінок додатку до наказу про зарахування на навчання у 2021 році студентів 1 курсу денної форми здобуття освіти за кошти державного (регіонального) бюджету освітнього рівня бакалавра на основі документів про повну загальну середню освіту до Навчально-наукового інституту права, яких зараховано без застосування квот із конкурсним балом від 194.000 до 192.000 включно; - копії сторінок додатку до наказу про зарахування на навчання у 2021 році студентів 1 курсу денної форми здобуття освіти за кошти державного (регіонального) бюджету освітнього рівня бакалавра на основі документів про повну загальну середню освіту до Навчально-наукового інституту права, яких зараховано без застосування квот із конкурсним балом від 191.800 до 176.200 включно; - список зарахованих на навчання у 2021 році студентів 1 курсу денної форми здобуття освіти за кошти державного (регіонального) бюджету освітнього рівня бакалавра за спеціальністю "Право" на основі документів про повну загальну середню освіту; - копії сторінок додатку до наказу про зарахування на навчання у 2021 році студентів 1 курсу денної форми здобуття освіти за спеціальністю "Право" за кошти державного (регіонального) бюджету освітнього рівня бакалавра на основі документів про повну загальну середню освіту, яких зараховано за квотою 1 та квотою 2; - копії сторінок додатку до наказу про зарахування на навчання у 2021 році студентів 1 курсу денної форми здобуття освіти за кошти державного (регіонального) бюджету освітнього рівня бакалавра на основі документів про повну загальну середню освіту до Навчально-наукового інституту права, яких зараховано без застосування квот із конкурсним балом від 200.000 до 192.000 включно. В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначає, що вона звернулася до КНУ ім. Т. Шевченка із запитами про доступ до публічної інформації, однак отримала відмову у доступі до запитуваної інформації, із посиланням на те, що запити є повторними та становлять зловживанням правами. Вказану відмову позивачка вважає протиправною, оскільки відповідно до ч.5 ст.6 Закону України «Про доступ до публічної інформації» № 2939-VI від 13.01.2011 (далі - Закон № 2939-VI) доступ до інформації про плани використання бюджетних коштів не може бути обмежений. Також позивачка вказує, що кожен запит містить прохання про конкретну, відмінну від інших, інформацію, а тому твердження відповідача про звернення із повторним запитом є безпідставними. При цьому, як зауважує позивачка, положеннями Закону №2939-VI не передбачено надавати відповідь одним листом, в тому числі відмову, стосовно декількох запитів. За таких підстав, на переконання позивачки, такі дії КНУ ім. Т. Шевченка порушують її право на доступ до публічної інформації, яке гарантується положеннями статті 3 Закону №2939-VI. Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 20 березня 2025 року в задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 - відмовлено повністю. Не погоджуючись з таким рішенням, ОСОБА_1 надала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також невідповідність висновків суду обставинам справи, просить його скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позову в повному обсязі. Так, апелянтка не погоджується із висновками суду першої інстанції стосовно того, що її запити сформовані таким чином, що не дає можливості відповідачу надати запитувану інформацію у тому вигляді, в якому просить її надати позивачка. Також апелянтка вважає помилковими висновки суду про те, що її запити є повторними та наголошує на тому, що кожен запит містить прохання про конкретну, відмінну від інших, інформацію, а тому твердження відповідача та висновки суду першої інстанції про звернення із повторним запитом вважає безпідставними. Не погоджується ОСОБА_1 і з висновками суду про те, що внаслідок розгляду запитів відповідач повинен вжити заходи для створення запитуваної інформації з метою надання відповіді, що не входить в його обов`язки, як розпорядника публічної інформації», оскільки, як вважає апелянтка, інформація наявна у відповідача у вигляді додатків до наказу. Окремо в апеляційній скарзі апелянтка висловлює свою незгоду із ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 20 березня 2025 року про задоволення клопотання КНУ ім. Т. Шевченка про поновлення пропущеного строку для подання до суду доказів та про долучення до матеріалів справи копії відповіді від 26.04.2024 №075/363-26/вз "Про розгляд запитів на інформацію від 22.04.2024 та від 23.04.2024". На переконання апелянтки, зазначена ухвала є протиправною, тому вона просить її скасувати та задовольнити її клопотання про повернення доказів відповідачу. Також в апеляційній скарзі ставиться питання про винесення окремої ухвали стосовно судді першої інстанції за порушення правил територіальної підсудності, ухилення від розгляду клопотання відповідача про таке порушення, безпідставне поновлення строку на подання доказів та розгляд справи з порушенням строків, визначених КАС України. Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу посилаючись на доводи, які узгоджуються із висновками суду першої інстанції зазначає про безпідставність та необґрунтованість скарги, у зв`язку з чим просить в задоволенні апеляційної скарги відмовити, а рішення суду - залишити без змін. Зокрема, відповідач зазначає, що затверджена наказом Міністерства освіти і науки України від 13.04.2021 №415 «Про затвердження форм документів з підготовки фахівців у закладах вищої освіти» форма додатку до наказу не передбачає поділ зарахованих осіб на категорії за будь-якими критеріями. З огляду на таке, відповідач вважає правильним висновок суду першої інстанції, що до обов`язків відповідача, як розпорядника інформації не входить вжиття заходів задля створення запитуваної позивачкою інформації. Відповідно до п.3 ч.6 ст.12 КАС України дана справа відноситься до категорії незначної складності. Згідно з ч.1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: 1) відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю; 2) неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання; 3) подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав. Згідно матеріалів справи ОСОБА_1 звернулась до КНУ ім. Т. Шевченка із запитами про доступ до публічної інформації, а саме: 24.05.2024 із запитом про надання копій перших 10 сторінок додатку до наказу про зарахування на навчання у 2021 році студентів 1 курсу денної форми здобуття освіти за кошти державного (регіонального) бюджету освітнього рівня бакалавра на основі документів про повну загальну середню освіту до Навчально-наукового інституту права; 26.05.2024 із запитом про надання копій сторінок додатку до наказу про зарахування на навчання у 2021 році студентів 1 курсу денної форми здобуття освіти за кошти державного (регіонального) бюджету освітнього рівня бакалавра на основі документів про повну загальну середню освіту до Навчально-наукового інституту права, яких зараховано без застосування квот із конкурсним балом від 194.000 до 192.000 включно; 27.05.2024 із запитом про надання копій сторінок додатку до наказу про зарахування на навчання у 2021 році студентів 1 курсу денної форми здобуття освіти за кошти державного (регіонального) бюджету освітнього рівня бакалавра на основі документів про повну загальну середню освіту до Навчально-наукового інституту права, яких зараховано без застосування квот із конкурсним балом від 191.800 до 176.200 включно; 28.05.2024 із запитом про надання списку зарахованих на навчання у 2021 році студентів 1 курсу денної форми здобуття освіти за кошти державного (регіонального) бюджету освітнього рівня бакалавра за спеціальністю "Право" на основі документів про повну загальну середню освіту; 29.05.2024 із запитом про надання копій сторінок додатку до наказу про зарахування на навчання у 2021 році студентів 1 курсу денної форми здобуття освіти за спеціальністю "Право" за кошти державного (регіонального) бюджету освітнього рівня бакалавра на основі документів про повну загальну середню освіту, яких зараховано за квотою 1 та квотою 2; 30.05.2024 із запитом про надання копій сторінок додатку до наказу про зарахування на навчання у 2021 році студентів 1 курсу денної форми здобуття освіти за кошти державного (регіонального) бюджету освітнього рівня бакалавра на основі документів про повну загальну середню освіту до Навчально-наукового інституту права, яких зараховано без застосування квот із конкурсним балом від 200.000 до 192.000 включно. 30.05.2024 у відповідь на запити КНУ ім. Т. Шевченка на адресу електронної пошти позивачки направив лист №075/378-26/133, яким відмовив у доступі до запитуваної інформації, оскільки запити від 24.05.2024, 26.05.2024, 27.05.2024, 28.05.2024, 29.05.2024 та 30.05.2024 є повторними та становлять зловживання правами. Вважаючи відмову у наданні запитуваної інформації протиправною, позивачка звернулася до суду з даним позовом. Приймаючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що зміст запитів позивачки свідчить, що їх об`єднує єдина мета - отримання наказу про зарахування на навчання у 2021 році студентів 1 курсу денної форми здобуття освіти за кошти державного (регіонального) бюджету. Суд врахував, що КНУ ім. Т. Шевченка у відповідь на попередній запит надав позивачці безкоштовно 10 сторінок запитуваної інформації та повідомив останню, що відповідно до положень ст. 21 Закону № 2939-VI необхідно оплатити виставлений рахунок-фактуру щодо виготовлення копій документів обсягом більше як 10 сторінок, після здійснення оплати якої буде надіслана решта запитуваної інформації. Суд дослідив зміст запитів та відповіді на них та дійшов висновку, що запити позивачки сформовані таким чином, що не дає можливості відповідачу надати запитувану інформацію у тому вигляді, в якому просить її надати позивачка. При цьому, посилаючись на правову позицію Верховного Суду, яка викладена у постанові у від 07.02.2019 у справі №9901/925/18, суд зазначив, що вживати заходів для того, щоб створити запитувану позивачкою інформацію з метою надання відповіді на її інформаційні запити не входить в обов`язки відповідача, як розпорядника публічної інформації. Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне. Згідно положень частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що перебуває у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації та інформації, що становить суспільний інтерес регулюється Законом України «Про доступ до публічної інформації» № 2939-VI від 13.01.2011 (далі і вище - Закон № 2939-VI). Відповідно до ст. 1 Закону № 2939-VI публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом. Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом. За цим визначенням можна виокремити такі ознаки публічної інформації: 1) готовий продукт інформації, який отриманий або створений лише в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством; 2) заздалегідь відображена або задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація; 3) така інформація знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень або інших розпорядників публічної інформації; 4) інформація не може бути публічною, якщо створена суб`єктом владних повноважень не під час виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків; 5) інформація не може бути публічною, якщо створена не суб`єктом владних повноважень. У разі відсутності перелічених ознак в інформації, така інформація не належить до публічної. Згідно зі ст. 3 Закону № 2939-VI право на доступ до публічної інформації гарантується зокрема обов`язком розпорядників інформації надавати та оприлюднювати інформацію, крім випадків, передбачених законом.. Відповідно до ч. 2 ст. 1 Закону № 2939-VI публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом. Положення п. 2 ч. 1 ст. 5 Закону № 2939-VI визначають, що доступ до інформації забезпечується шляхом надання інформації за запитами на інформацію. Відповідно до ст. 12 Закону № 2939-VI суб`єктами відносин у сфері доступу до публічної інформації є: 1) запитувачі інформації - фізичні, юридичні особи, об`єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб`єктів владних повноважень; 2) розпорядники інформації - суб`єкти, визначені у ст. 13 цього Закону; 3) структурний підрозділ або відповідальна особа з питань доступу до публічної інформації розпорядників інформації. Частина 1 ст. 13 Закону № 2939-VI визначає, що розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються: 1) ) суб`єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб`єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов`язковими для виконання; 2) юридичні особи, що фінансуються з державного, місцевих бюджетів, бюджету Автономної Республіки Крим, - стосовно інформації щодо використання бюджетних коштів; 3) особи, якщо вони виконують делеговані повноваження суб`єктів владних повноважень згідно із законом чи договором, включаючи надання освітніх, оздоровчих, соціальних або інших державних послуг, - стосовно інформації, пов`язаної з виконанням їхніх обов`язків; 4) суб`єкти господарювання, які займають домінуюче становище на ринку або наділені спеціальними чи виключними правами, або є природними монополіями, - стосовно інформації щодо умов постачання товарів, послуг та цін на них; 5) юридичні особи публічного права, державні/комунальні підприємства або державні/комунальні організації, що мають на меті одержання прибутку, господарські товариства, у статутному капіталі яких більше 50 відсотків акцій (часток, паїв) прямо чи опосередковано належать державі та/або територіальній громаді, - щодо інформації про структуру, принципи формування та розмір оплати праці, винагороди, додаткового блага їх керівника, заступника керівника, особи, яка постійно або тимчасово обіймає посаду члена виконавчого органу чи входить до складу наглядової ради. Відповідно до ч. 4 ст. 13 Закону № 2939-VI усі розпорядники інформації незалежно від нормативно-правового акта, на підставі якого вони діють, при вирішенні питань щодо доступу до інформації мають керуватися цим Законом. Відповідно до ст. 14 Закону № 2939-VI розпорядники інформації зобов`язані: 1) оприлюднювати інформацію, передбачену цим та іншими законами; 2) систематично вести облік документів, що знаходяться в їхньому володінні; 3) вести облік запитів на інформацію; 4) визначати спеціальні місця для роботи запитувачів з документами чи їх копіями, а також надавати право запитувачам робити виписки з них, фотографувати, копіювати, сканувати їх, записувати на будь-які носії інформації тощо; 5) мати спеціальні структурні підрозділи або призначати відповідальних осіб для забезпечення доступу запитувачів до інформації та оприлюднення інформації; 6) надавати та оприлюднювати достовірну, точну та повну інформацію, а також у разі потреби перевіряти правильність та об`єктивність наданої інформації і оновлювати оприлюднену інформацію. За змістом ч. ч. 1- 4 ст. 19 Закону № 2939-VI запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні. Запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту. Запит на інформацію може бути індивідуальним або колективним. Запити можуть подаватися в усній, письмовій чи іншій формі (поштою, факсом, телефоном, електронною поштою) на вибір запитувача. Письмовий запит подається в довільній формі. Відповідно до ч. 1 ст. 20 Закону № 2939-VI розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту. Інформація на запит надається безкоштовно. У разі якщо задоволення запиту на інформацію передбачає виготовлення копій документів обсягом більш як 10 сторінок, запитувач зобов`язаний відшкодувати фактичні витрати на копіювання та друк. Розмір фактичних витрат визначається відповідним розпорядником на копіювання та друк в межах граничних норм, встановлених Кабінетом Міністрів України. У разі якщо розпорядник інформації не встановив розміру плати за копіювання або друк, інформація надається безкоштовно. При наданні особі інформації про себе та інформації, що становить суспільний інтерес, плата за копіювання та друк не стягується (ст. 21 Закону). Частиною 1 ст. 22 Закону № 2939-VI визначені підстави за яких, розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту, а саме: 1) розпорядник інформації не володіє і не зобов`язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит; 2) інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону; 3) особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього Закону фактичні витрати, пов`язані з копіюванням або друком; 4) не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п`ятою статті 19 цього Закону. Відповідно до ч. 2 ст. 22 Закону № 2939-VI відповідь розпорядника інформації про те, що інформація може бути одержана запитувачем із загальнодоступних джерел, або відповідь не по суті запиту вважається неправомірною відмовою в наданні інформації. Також положення ч. 3 ст. 22 Закону № 2939-VI передбачають, що розпорядник інформації, який не володіє запитуваною інформацією, але якому за статусом або характером діяльності відомо або має бути відомо, хто нею володіє, зобов`язаний направити цей запит належному розпоряднику з одночасним повідомленням про це запитувача. У такому разі відлік строку розгляду запиту на інформацію починається з дня отримання запиту належним розпорядником. Також варто зауважити, що відповідно до ст. 23 Закону №2939-VI рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації можуть бути оскаржені до керівника розпорядника, вищого органу або суду. Запитувач має право оскаржити: 1) відмову в задоволенні запиту на інформацію; 2) відстрочку задоволення запиту на інформацію; 3) ненадання відповіді на запит на інформацію; 4) надання недостовірної або неповної інформації; 5) несвоєчасне надання інформації; 6) невиконання розпорядниками обов`язку оприлюднювати інформацію відповідно до статті 15 цього Закону; 7) інші рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації, що порушили законні права та інтереси запитувача. Оскарження рішень, дій чи бездіяльності розпорядників інформації до суду здійснюється відповідно до Кодексу адміністративного судочинства України. Наведені вище положення, надають можливість дійти висновку про те, що підстави відмови у наданні запитуваної інформації чітко окреслені у ст. 22 Закону № 2939-VI і така відмова може бути оскаржена особою у судовому порядку. Повертаючись до обставин справи, колегія суддів враховує, що ОСОБА_1 звернулася до КНУ ім. Т. Шевченка із запитами про доступ до публічної інформації, однак отримала відмову у доступі до запитуваної інформації, із посиланням на те, що запити є повторними та становлять зловживанням правами. Так, колегія суддів дослідила зміст відповіді КНУ ім. Т. Шевченка від 30.05.2024 №075/378-26/133 на запити позивачки та встановила, що відмова відповідача у наданні інформації обґрунтована тим, що зміст запитів збігається із запитом, який був направлений позивачкою 22.04.2024 та на який була надана відповідь. Водночас, варто зауважити, що як мовилося вище, перелік підстав, за яких розпорядних інформації має право відмовити в задоволенні запиту, визначений ст. 22 Закону №2939-VI та він не містить зазначеної відповідачем підстави для відмови у наданні запитуваної інформації. З урахуванням викладеного колегія суддів доходить висновку, що відмова КНУ ім. Т. Шевченка у наданні позивачці інформації, яку вона запитувала, є протиправною, а визначені підстави для відмови у її наданні не відповідають ч. 1 ст. 22 Закону № 2939-VI. Також варто зауважити, що надання позивачці запитуваної інформації не покладає на відповідача надмірний тягар з обробки даних, оскільки він володіє запитуваною інформацією Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.07.2021 у справі № 9901/381/20. Також колегія суддів враховує, що надання відповіді на запитувану інформацію ОСОБА_1 не потребує створення такої інформації, а вимагає лише систематизацію вже наявної. Частина 2 ст. 22 Закону №2939-VI визначає, що відповідь розпорядника інформації про те, що інформація може бути одержана запитувачем із загальнодоступних джерел, або відповідь не по суті запиту вважається неправомірною відмовою в наданні інформації. Дослідивши зміст листа КНУ ім. Т. Шевченка від 30.05.2024, колегія суддів приходить до висновку, що відповідачем не розглянуто звернення позивачки про отримання публічної інформації, а відповідь надана не по суті запиту. Колегія суддів враховує, що об`єктом судового захисту у цій справі є право позивачки на отримання публічної інформації у визначений нею спосіб. Оскільки запит про надання інформації не розглянутий відповідачем по суті, колегія суддів вважає, що належним та ефективний способом судового захисту позивачки є визнання протиправною відмову КНУ ім. Т. Шевченка, викладену у листі від 30.05.2024, в задоволенні запитів ОСОБА_1 на інформацію, та зобов`язання відповідача розглянути запити останньої. З огляду на наведене, слід констатувати, що доводи апеляційної скарги частково знайшли своє підтвердження під час апеляційного перегляду. Таким чином, колегія суддів вважає, що заявлений ОСОБА_1 позов підлягає частковому задоволенню, а тому рішення суду першої інстанції слід скасувати та прийняти постанову про часткове задоволення позову. Далі колегія суддів надає відповідь на доводи ОСОБА_1 , наведені в апеляційній скарзі, стосовно ухвали Миколаївського окружного адміністративного суду від 20.03.2025 щодо задоволення клопотання КНУ ім.Т. Шевченка про поновлення пропущеного строку для подання до суду доказів та долучення до матеріалів справи копії відповіді від 26.04.2024 №075/363-26/вз "Про розгляд запитів на інформацію від 22.04.2024 та від 23.04.2024". ОСОБА_1 просить скасувати зазначену ухвалу та задовольнити її клопотання про повернення доказів відповідачу. Відповідаючи на вказаний довід апеляційної скарги, колегія суддів керується наступним. Відповідно по положень ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Частиною 4 вказаної статті закріплений обов`язок суду щодо вжиття визначених законом заходів, необхідних для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Відповідно до ч. 1 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Згідно положень ч. 3 ст. 77 КАС України докази суду надають учасники справи. Суд може пропонувати сторонам надати докази та збирати докази з власної ініціативи, крім випадків, визначених цим Кодексом. За правилами ч.ч. 1, 3 ст. 79 КАС України учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом із поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи. Колегія суддів вважає, що під час вирішення питання про поновлення строку на подання доказів суд першої інстанції слушно врахував, що надані документи містять інформацію щодо предмета доказування, а також те, що без дослідження цих матеріалів, неможливо повно, об`єктивно і всебічно з`ясувати обставини справи та ухвалити законне та обґрунтоване рішення. Згідно ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Також слід врахувати, що відповідно до ч. ч. 1, 4 ст. 121 КАС України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Одночасно із поданням заяви про поновлення процесуального строку має бути вчинена процесуальна дія (подана заява, скарга, документи тощо), стосовно якої пропущений строк. Отже, законодавством регламентовано право суду поновити пропущений процесуальний строк, встановлений законом. З урахуванням викладеного та враховуючи, що надані докази містять інформацію стосовно предмета позову, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про поновлення КНУ ім. Т. Шевченка строку на подання доказів та про залучення таких доказів до матеріалів справи, та підстав для скасування вказаної ухвали не вбачає. Стосовно клопотання ОСОБА_1 про постановлення окремої ухвали відносно судді Миколаївського окружного адміністративного суду Величка А.В., колегія суддів зазначає таке. Частина 8 ст. 249 КАС України унормовує, що суд вищої інстанції може постановити окрему ухвалу в разі допущення судом нижчої інстанції неправильного застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, незалежно від того, чи є такі порушення підставою для скасування або зміни судового рішення. Такі самі повноваження має Велика Палата Верховного Суду щодо питань передачі справ на розгляд Великої Палати. Аналіз положень наведеної статті КАС України дає підстави для висновку, що окрема ухвала суду є процесуальним засобом необхідного належного реагування (судового впливу) на порушення законності, а також на причини та умови, що цьому сприяли, які виявлені ним саме під час судового розгляду. Постановлення такої ухвали є правом, а не обов`язком суду. Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що окрема ухвала суду є одним із інструментів механізму стримувань і противаг, превенції вчинення порушень закону, які адміністративний суд не може самостійно усунути шляхом вжиття належних заходів. В свою чергу, реалізація такої процесуальної дії як постановлення окремої ухвали є правом, а не обов`язком суду, а рішення про ухвалення такого різновиду ухвал, приймається при виявленні таких порушень закону, які вимагають інформування компетентних органів, уповноважених на вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону. Верховний Суд неодноразово висловлював позицію про те, що окрема ухвала має на меті усунення виявлених у процесі розгляду адміністративного позову порушень закону та є підставою для розгляду питання щодо відповідальності винних осіб, вона може стосуватися будь-якого суб`єкта, зокрема й того, який не бере участі у справі. Водночас, с урахуванням висновків суду апеляційної інстанції про часткове задоволення позову, колегія суддів приходить до висновків про відсутність підстав, для постановлення окремої ухвали, відповідно до положень ч.8 ст. 249 КАС України, оскільки доводи заявниці в першу чергу свідчать про незгоду із оскаржуваним рішенням, процесуальне право на оскарження якого було реалізовано нею шляхом звернення із апеляційною скаргою. Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Колегія суддів вважає, що у межах даної справи суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, що виразилось у неправильному тлумаченні закону, а тому наявні підстави для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про часткове задоволенні позову. Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково. Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 17 січня 2025 року скасувати та ухвалити постанову, якою позовну заяву ОСОБА_1 - задовольнити частково. Визнати протиправною відмову Київського національного університету імені Тараса Шевченка в задоволенні запитів ОСОБА_1 на інформацію, викладену у листі від 30.05.2024. Зобов`язати Київський національний університет імені Тараса Шевченка повторно розглянути запити ОСОБА_1 на отримання публічної інформації. У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити. Відмовити ОСОБА_1 в задоволенні клопотання про постановлення окремої ухвали в порядку ч. 8 ст.249 КАС України. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає крім випадків, передбачених підпунктами а), б), в), г) п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуюча суддя О. А. Шевчук суддя А. В. Бойко суддя О. В. Єщенко