Постанова 4824 № 376/1249/24

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 02 червня 2025 року місто Київ. Справа № 376/1249/24 Апеляційне провадження № 22-ц/824/6937/2025 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ судді доповідача Желепи О.В., суддів: Сушко Л.П., Соколової В.В., розглянув у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою акціонерного товариства «Акцент-Банк», в інтересах якого діє Омельченко Євген Володимировична рішення Сквирського районного суду Київської області від 13 листопада 2024 року (ухвалено у складі судді Батовріної І.Г., інформація щодо дати складення повного тексту - відсутня) у справі за позовом акціонерного товариства «Акцент-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,- ВСТАНОВИВ У квітні 2024 року позивач АТ «Акцент-Банк» звернувся до суду з позовом до відповідача ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Обґрунтовуючи свої вимоги позивач зазначав, що ОСОБА_1 приєднався до Умов та Правил надання банківських послуг в А-Банку з метою укладення кредитного договору № б/н та отримання кредитної картки. На підставі вказаної Анкети - Заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг А-Банку відповідачу надано кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 46,8% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. АТ «Акцент-Банк» свої зобов`язання за Договором та угодою виконав в повному обсязі, а саме надав відповідачу кредит у розмірі, відповідно до умов Договору. Відповідач не надавав своєчасно Банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками а також іншими витратами відповідно до умов Договору, у зв`язку з чим утворилась заборгованість, яка станом на 28 березня 2024 року становить 17 570,78 грн з яких: 12 181,63 грн заборгованість за кредитом, 5 389,15 грн - заборгованість по відсоткам. Позивач вказував, що відповідач продовжує ухилятись від виконання своїх зобов`язань і не погашає заборгованість за Договором, що є порушенням законних прав та інтересів АТ «АКЦЕНТ-БАНК». Просив стягнути заборгованість за кердитним договором в сумі 17 570,78 грн та судові витрати. Рішенням Сквирського районного суду Київської області від 13 листопада 2024 року у задоволенні позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись з таким рішенням суду, Омельченко Є.В., який діє в інтересах акціонерного товариства «Акцент-Банк»,16 січня 2025 року подав до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, якою просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким повністю задовольнити позовні вимоги, вирішити питання судових витрат. Апеляційну скаргу аргументовано тим, що суд дійшов помилкового висновку про відсутність доказів узгодження з позивачем усіх умов кредитного договору, хоча банк надав на підтвердження досягнення згоди з усіх умов договору відповідні докази, а саме: копію анкети-заяви відповідача, розрахунок боргу, умови та правила надання банківських послуг, тарифи та інші докази. В тому числі банк надав паспорт споживчого кредиту, в якому зазначено усі умови кредитування, в тому числі зазначена процентна ставка за кредитом, з електронним підписом відповідача, які останнім не спростовані. З урахуванням наявного у справі паспорту споживчого кредиту із зазначенням розміру процентів, правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, застосований бути не може, а необхідно застосувати судову практику Верховного Суду у справах: № 524/5556/19 від 12 січня 2021 року та № 284/157/20. Ухвалою Київського апеляційного суду від 05 березня 2025 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою. Відповідач правом на подачу відзиву на апеляційну скаргу не скористався. Апеляційна скарга разом із додатками та ухвалою про відкриття апеляційного провадження направлялася Київським апеляційним судом на поштову адресу ОСОБА_1 та вручені йому 27 березня 2025 року. Відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Згідно із ч. 1. ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Як вбачається зі змісту позовної заяви, предметом позову є стягнення заборгованості за кредитним договором у розмірі 17 570,78 грн. За таких обставин апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч.13 ст.7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Згідно зі ст.264 ЦПК України судове рішення має відповідати в тому числі на такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Зазначеним вимогам оскаржуване судове рішення частково не відповідає. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в повному обсязі, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки позовні вимоги АТ «Акцент-Банк» обґрунтовані наявними договірними зобов`язаннями із ОСОБА_1 , а до позовної заяви у супереч вимогам ст. 81 ЦПК України не долучено належних та допустимих доказів погодження всіх істотних умов договору, оскільки витяг із Умов і правил надання банківських послуг у АТ «Акцент-Банк» та витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна», «Універсальна COLD» не можуть вважатися складовою частиною спірного договору, тому суд дійшов висновку про відсутність підстав вважати, що кредитний договір між сторонами був укладений, доказування на припущеннях не допускається. Колегія суддів не погоджується із таким висновком суду першої інстанції в частині стягнення тіла кредиту і судових витрат з огляду на таке. Судом першої інстанції встановлено, що 06 січня 2018 року відповідач приєднався до Умов та Правил надання банківських послуг в А-Банку. В Анкеті-заяві зазначені анкетні дані особи та посилання на те, що дана заява разом із Умовам та Правилами надання банківських послуг і тарифами, правилами користування, основними умовами обслуговування і кредитування, розташованими в рекламному буклеті, разом складають договір про надання банківських послуг. Примірник договору про надання банківських послуг згоден отримати шляхом самостійної роздруківки з офіційного сайту www.a-bank.com.ua (а.с.10) Витяг із Умов і правил надання банківських послуг у АТ «Акцент-Банк» розміщений на сайті https://a-bank.com.ua/terms в розділі «Умови та правила» Тарифи користування кредитною карткою «Універсальна», «Універсальна COLD» визначають, у тому числі: пільговий період користування коштами, процентну ставку, права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, а також інші умови. Паперова копія електронного паспорту споживчого кредиту за програмою «Кредитна картка», що додана до позовної заяви, містить інформацію про основні умови кредитування, інформацію щодо суми ліміту кредиту, спосіб та строки надання кредиту, процентна ставка відсотків річних, орієнтовна загальна вартість кредиту для споживача за весь строк користування кредитом, порядок повернення кредиту, строк кредитування 240 місяців. 06 січня 2018 року відповідач ознайомився з умовами кредитування в АТ «А-Банк» шляхом підписання Паспорту споживчого кредиту за програмою «Кредитна картка», в якому вказано, що підпис відповідача підтверджено простим електронним підписом шляхом підтвердження дзвінком. Інформація, вказана в паспорті, зберігає чинність та є актуальною до 01 липня 2018 року (а.с.11). Відповідачу ОСОБА_1 відкрито рахунок № НОМЕР_1 та видано наступні картки: № НОМЕР_2 строком дії до серпня місяця 2021 року; № НОМЕР_3 строком до серпня місяця 2026 року; № НОМЕР_4 строком дії до грудня місяця 2031 року, що підтверджується довідкою за картами (а.с. 36). Відповідно до копії довідки за лімітами ОСОБА_1 за кредитним договором б/н від 06.01.2018 року за період з 06.01.2018 року по 28.03.2024 року встановлено наступні ліміти: 19.09.2018 у розмірі 14 000 грн.; 10.11.2018 року - збільшено до 17 000 грн.; 22.02.2022 року - зменшено до 14 990,00 грн.; 14.03.2023 року - зменшено до 12 200 грн. (а.с.37). Відповідно до статті 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаї ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч.1 ст.1048 ЦК України). До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 «Позика. Кредит. Банківський вклад» ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст.1055 ЦК України). Згідно із ч.1 ст.633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля. Перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. Згідно ст.610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання. Згідно ст.611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки встановлені договором або законом. Матеріалами справи встановлено, що 06 січня 2018 року ОСОБА_1 з метою отримання банківських послуг звернувся до АТ «Акцент-Банк» та заповнив і підписав анкету-заяву, на підставі якої банк надав відповідачу грошові кошти на споживчі цілі у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку, що підтверджується копією анкети-заяви (а.с.10, на звороті), копією паспорта ОСОБА_1 (а.с. 46 на звороті), розрахунком боргу (а.с.6-9), та випискою по картці (а.с. 12-35). Отже, між сторонами виникли права і обов`язки, які грунтуються на кредитних правовідносинах, врегульованих параграфом 2 глави 71 ЦК України «Кредит». Також судом встановлено, що відповідач користувався кредитними коштами і здійснював періодичне погашення кредиту. Останнє погашення кредиту відбулося 15 серпня 2018 року, після чого оплати на погашення кредиту відповідачем не проводилися, що стверджується наданим банком розрахунком. Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами. З огляду на вимоги закону та встановлені у справі обставини, колегія суддів робить висновок, що кредитний договір 3б/н від 06 січня 2018 року був укладенйи між АТ «Акцент-Банк» та ОСОБА_1 та задовольняє позовні вимоги у частині стягнення з ОСОБА_1 тіла кредиту у розмірі 12 181,63 грн, відповідно до наданого позивачем розрахунку заборгованості. Відповідач на спростуванн такого розрахунку жодних доказів не надав. Будучи обізнаним про розгляд справи відзиву на апеляційну скаргу не надав. Доказів, що повернув усі отримані кошти також не подав. Відмовляючи в задоволенні вимог повністю, суд не врахував, що отримання відповідачем коштів підтверджено випискою по рахунку відповідача, а тому рішення суду в частині відмови про стягнення не повернутого тіла кредиту не відповідає встановленим обставинам та вимогам Закону. Разом з тим, колегія суддів погоджується із висновками суду про відмову у задоволенні вимог про стягнення відсотків з огляду на таке. Вирішуючи спір в цій частині суд першої інстанції правильно виходив з того, що анкета-заява ОСОБА_1 не містить відомостей про узгодження розміру процентної ставки за користування кредитними коштами, а доданий до позову витяг з Умов та Правил надання банківських послуг, не містить підпису відповідача, що у свою чергу свідчить про відсутність згоди між сторонами щодо істотних умов договору, зокрема розміру процентів, та неможливість застосування вказаного банком у розрахунку розміру процентів за користування коштами - 46,8 %. При цьому, суд першої інстанції врахував, що проценти за користування коштами можуть бути визначені, як за домовленістю сторін у договорі, так і встановлені законом. Підставами позову в даній справі банк зазначив стягнення саме процентів, визначених договором, що не знайшло свого підтвердження. Водночас вимог про стягнення процентів за користування коштами, встановлених законом, позивачем не заявлялося. Так, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч.1 ст.626 ЦК України). Відповідно до ч.1 ст.628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Згідно ч.1 ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди. Відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст.1055 ЦК України). За змістом ст.1056-1 ЦК України (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі. Як вже було зазначено, в матеріалах справи міститься анкета-заява, на підставі якої відповідач отримав грошові кошти і яка не містить відомостей про розмір процентів за користування грошовими коштами, що вказує на відсутність між сторонами домовленості про їх розмір, що у свою чергу свідчить про безпідставність застосування банком у розрахунку процентів за користування коштами у розмірі - 46,8 %. За таких обставин з огляду на відсутність домовленості між сторонами щодо умов та розміру сплати процентів, вимоги банку в цій частині не грунтуються на законі і задоволенню не підлягають. Такі висновки узгоджуються з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, яка міститься у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17за позовом АТ КБ «ПриватБанк» до громадянина про стягнення боргу за кредитним договором від 18 лютого 2011 року, де Велика Палата, скасовуючи рішення судів в частині стягнення процентів та пені і ухвалюючи нове рішення про відмову в позові в цій частині, вказала, що відсутність в анкеті-заяві домовленості про сплату процентів і неустойки не дає підстав вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань. Посилання в апеляційній скарзі на те, що відмова у стягненні процентів суперечить положенням ч.1 ст.1048, ст.1054 ЦК України, які передбачають сплату процентів за користування грошовими коштами, недоречні, оскільки предметом спору у справі є стягнення процентів, які, як вважає позивач, встановлені договором. Водночас вимог про стягнення процентів за користування коштами, встановлених законом, позивачем не заявлялося. Такі ж висновки зробила Велика Палата у наведеній вище постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, де відмовляючи Банку у позові про стягнення процентів зазначила, що вимог про стягнення процентів за користування позиченими коштами, з підстав та у розмірах встановлених актами законодавства, зокрема ст.1048 ЦК України позивач не пред`явив. Колегія суддів відхиляє з викладених підстав доводи апеляційної скарги АТ «Акцент-Банк» про те, що сторони у потрібній формі досягли згоди щодо змісту договору про надання банківських послуг, який включає анкет-заяву позичальника, «Умови та правила надання банківських послуг в А-Банку», «Тарифи банку», в тому числі досягли згоди щодо розміру процентів, як такі, що не грунтуються на матеріалах справи та вимогах закону. Посилання Акцент-Банку на те, що конкретні умови кредитування, в тому числі розмір процентів, визначаються Умовами та правилами надання банківських послуг безпідставні, оскільки зазначені Умови не містять підпису відповідача. Доказів, які б підтверджували, що саме ці Умови є складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору і що саме з цими Умовами ознайомилася, погодився і мав на увазі відповідач, підписуючи анкету-заяву, банком не надано, а відтак підстави брати їх до уваги відсутні. Саме така правова позиція сформована у ряді постанов Верховного Суду України, зокрема: від 11 березня 2015 року у справі № 6-16цс15; від 14 грудня 2016 року у справі № 6-2462цс16; від 22 березня 2017 року у справі № 6-2320цс16, де вказано про те, що Умови та правила надання банківських послуг, які не містять підпису позичальника, не можна вважати складовою частиною укладеного між сторонами договору. Аналогічна позиція викладена у вказаній постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, де Велика Палата, зазначила, що витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, які наявні в матеріалах справи, не містять підпису відповідачки, а тому їх не можна розцінювати як складову частину спірного кредитного договору, укладеного між сторонами шляхом підписання заяви-анкети, в частині права банку здійснювати нарахування процентів. Як вже зазначалося, Умови та правила не містять підпису позичальника, а відтак їх не можна вважати складовою частиною укладеного між сторонами договору та відповідною письмовою угодою сторін про встановлення такого виду забезпечення виконання зобов`язання як неустойка (пеня, штраф), що відповідає наведеним вище правовим позиціям Верховного Суду. Доводи апеляційної скарги про помилковість висновків суду щодо відсутності згоди по тарифам банку, зокрема щодо розміру процентів, оскільки відповідач підписав паспорт споживчого кредиту електронним підписом, в якому зазначено усі умови кредитування, в тому числі зазначена процентна ставка за кредитом, що свідчить про погодження її розміру, колегія суддів відхиляє як необгрунтовані. З матеріалів справи вбачається, що 06 січня 2018 року ОСОБА_1 підписав анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в Акцент-Банку, що стверджується особистим підписом позичальника в анкеті та відповідає ч.2 ст.207 ЦК України щодо письмвової форми правочину. До позовної заяви додано ксерокопію паспорта споживчого кредиту за програмою «Кредитна картка» (а.с. 11), в якій у графі підпис споживача відсутній підпис відповідача. У вказаній графі міститься надрукований текст, що 06 січня 2018 року підписано простим електронним підписом шляхом підтвердження дзвінком з номера телефону відповідача, що він ознайомлений з Умовами та правилами надання послуг. Тобто, по-перше, відсутня будь-яка інформація як про надання відповідачу документа під назвою «Паспорта споживчого кредиту за програмою «Кредитна картка», так і про ознайомлення його із даним документом, бо йдеться лише про ознайомлення з Умовами та Правилами, а не з паспортом кредиту. Надання споживачу як слабшій стороні у відносинах кредитування усієї необхідної інформації щодо вартості кредиту є обов`язковим з урахуванням положень Закону України «Про захист прав споживачів» та Закону України «Про споживче кредитування». По-друге, позивач не навів аргументів, які саме обставини перешкоджали працівнику банку при підписанні відповідачем анкети-заяви одночасно ознайомити останнього із Паспортом споживчого кредиту за програмою «Кредитна картка» та засвідчити це його підписом у Паспорті, як це відбулося тут же в анкеті-заяві. По-третє, у вказаному Паспорті взагалі відсутні будь-які згадування та інформація про розмір процентів, які має сплатити відповідач за користування кредитними коштами, а відтак посилання позивача на обізнаність відповідача з цього приводу, є недоречною. По-четверте, у анкеті-заяві, підписаній відповідачем відсутні будь-які посилання на домовленість сторін щодо укладення документів у електронному вигляді, що є обов`язковим відповідно до положень ст.12 Закону України «Про електронну комерцію», яка передбачає вчинення електронного підпису або відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін. По-п`яте, позивачем до позову додано окрему копію документа під назвою «Паспорт споживчого кредиту за програмою «Кредитна картка» (а.с.11), зовсім іншого змісту, в якому в тому числі міститься інформація про умови кредитування. Однак, даний документ не містить підпису відповідача, а позивачем не додано до суду першої інстанції доказів, про ознайомлення відповідача як споживача та його підписання даного документу як складової частини договору. За таких обставин колегія суддів відхиляє наведені доводи скаржника. Доводи апеляційної скарги про те, що з урахуванням наявного у справі паспорту споживчого кредиту із зазначенням розміру процентів, правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, застосований бути не може, а необхідно застосувати судову практику Верховного Суду у справах: № 524/5556/19 від 12 січня 2021 року та № 284/157/20, необгрунтовані. По-перше, у наведених позивачем справах мають місце інші фактичні обставини. Зокрема у справі № 524/5556/19 судами встановлено, що договір про надання фінансового кредиту, було вцілому укладено між сторонами 13 травня 2019 року в електронній формі і він містить електронний підпис позивачки та представника ТОВ «КУ «Європейська кредитна група», а тому має силу договору, відповідно до положень Закону України «Про електронну комерцію». В даній справі встановлено, що договір підписаний сторонами у паперовій формі особистими підписами і не містить умов щодо укладання його в електронній формі. У справі 284/157/20 судами встановлено, що паспорт споживчого кредиту, в якому вказана процентна ставка, підписаний відповідачем у паперовій формі, що очевидно не відповідає обставинам даної справи, де паспорт споживчого кредиту не містить відомостей про процентну ставку і підписано у паперовій формі представником банку та не містить підпису відповідача відсутній, а паспорт споживчого кредиту іншого змісту, який містить процентну ставку, взагалі не підписаний жодною із сторін. Отже, наведені позивачем судові рішення Верховного Суду та судове рішення в даній справі, яке оскаржується,ухвалені у справах з різними (іншими) фактичними обставинами. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти лише такі рішення, де аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. По-друге, наведені доводи суперечать положенням закону з таких міркувань. З урахуванням логічного й системного тлумачення положень ст.ст.403-404 ЦПК України і ст.ст.13, 36, 45 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» можна зробити висновок, що у цивільному процесуальному законі визначені процесуальні механізми забезпечення єдності судової практики, які полягають у застосуванні спеціальної процедури відступу від висновків щодо застосування норм права, викладених у раніше постановлених рішеннях Верховного Суду. Логіка побудови й мета існування цих процесуальних механізмів указує на те, що в цілях застосування норм права в подібних правовідносинах за наявності протилежних правових висновків суду касаційної інстанції слід виходити з того, що висновки, які містяться в судових рішеннях судової палати Касаційного цивільного суду, мають перевагу над висновками колегії суддів, висновки об`єднаної палати КЦС - над висновками палати чи колегії суддів цього суду, а висновки Великої Палати - над висновками об`єднаної палати, палати й колегії суддів КЦС. Таким чином, у цьому випадку підлягає застосуванню не позиція, що міститься у наведених скаржником постановах колегії суддів чи судової палати КЦС, а саме висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, який і врахований судом першої інстанції при вирішенні даного спору. Окрім того, такий висновок відповідає приниципу юридичної визначеності, бо якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (рішення від 29 листопада 2016 року у справі «Парафія греко-католицької церкви в м. Люпені та інші проти Румунії», заява № 76943/11, § 123). Даючи оцінку доводам позивача, викладеним у апеляційній скарзі, апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що згідно з усталеною практикою ЄСПЛ, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони грунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення ЄСПЛ у справах «Серявін та інші проти України», «Трофимчук проти України», «Проніна проти України»). Отже, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо наведення обґрунтування рішення, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. Колегія суддів враховує, що викладені в цій постанові висновки прийнятого рішення та його мотивування є достатніми і зрозумілими та відповідають вимогам закону. За таких обставин, колегія суддів доходить висновку про законність рішення суду про відмову у задоволенні вимог про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості по відсоткам у розмірі 5389,15, оскільки витяг із Умов і правил надання банківських послуг у АТ «Акцент-Банк» та витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна», «Універсальна COLD» і Паспорт споживчого кредиту, які не підписані боржником, не можуть вважатися складовою частиною кредитного договору. Згідно п. 1 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи. Таким чином, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення суду першої інстанції в частині відмови у стягненні тіла кредиту підлягає скасуванню з ухваленням нового про задоволення таких вимог. Крім того, АТ «Акцент-Банк» у позовній заяві та апеляційній скарзі просило суд стягнути з відповідача на свою користь судовий збір. Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. За правилами ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Позовні вимоги задоволено частково на 69%, а тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сплачений судовий збір за подання позовної заяви та за подання апеляційної скарги, пропорційно до задоволених вимог в сумі 5223, 30 грн. На підставі викладеного та керуючись ст. 268, 374, 376, 383, 384, 389 ЦПК України, ПОСТАНОВИВ Апеляційну скаргу акціонерного товариства «Акцент-Банк», в інтересах якого діє Омельченко Євген Володимирович - задовольнити частково. Рішення Сквирського районного суду Київської області від 13 листопада 2024 року скасувати в частині відмови у стягненні з ОСОБА_1 на користь акціонерного товариства «Акцент-Банк» тіла кредиту та ухвалити в цій частині нове судове рішення. Стягнути з ОСОБА_1 на користь акціонерного товариства «Акцент-Банк»заборгованість за тілом кредиту у розмірі 12 181,63 грн. (дванадцять тисяч сто вісімдесят одна гривня шістдесят три копійки) В іншій частині рішення залишити без змін. Стягнути з ОСОБА_1 на користь акціонерного товариства «Акцент-Банк»судовий збір у розмірі 5223 грн. 98 коп. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та, відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, оскарженню не підлягає. Реквізити сторін: Позивач: Аакціонерне товариство «Акцент-Банк», адреса: вул. Батумська, 11, м. Дніпро, 49074, (код ЄДРПОУ 14360080). Відповідачка: ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_5 . Головуючий О.В. Желепа Судді Л. П. Сушко В. В. Соколова