LLegalAIпошук судової практики
← повернутись до результатів

Постанова 4856240/20383/24

від 03.06.2025 ·

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 240/20383/24 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Попова О.Г. Суддя-доповідач - Шидловський В.Б. 03 червня 2025 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Шидловського В.Б. суддів: Боровицького О. А. Курка О. П. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Житомирській області на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 20 січня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Житомирській області про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Головного управління Національної поліції в Житомирській області, в якому просив: - визнати протиправними дії Головного управління Національної поліції в Житомирській області щодо відмови у зарахуванні до стажу служби в поліції період служби з 05 вересня 2001 року по 05 листопада 2007 року в Державній кримінально-виконавчій службі України з моменту прийняття на службу в поліції; - зобов`язати Головне управління Національної поліції в Житомирській області зарахувати до стажу служби в поліції період служби з 05 вересня 2001 року по 05 листопада 2007 року в Державній кримінально-виконавчій службі України з моменту прийняття на службу в поліції. Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 20 січня 2025 року позов задоволено. Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, у якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити. В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору. Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, у відповідності до вимог п.3 ч.1 ст.311 КАС України. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків. Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 в період з 05 вересня 2001 року по 05 листопада 2007 року проходив службу в Державній кримінально-виконавчій службі України на посаді молодшого інспектора 1 категорії відділу режиму і охорони Хмельницького слідчого ізолятора. В період часу з 06 листопада 2007 року по 26 листопада 2014 року перебував на різних посадах Бердичівського МВ УМВС України в Житомирській області. З 27 листопада 2014 року по 06 листопада 2015 року перебував на посаді оперуповноваженого в особливо важливих справах відділу внутрішньої безпеки в Житомирській області (підпорядкованого Департаменту внутрішньої безпеки МВС України). 07 листопада 2015 року, ОСОБА_1 був прийнятий на службу до Національної поліції, де на даний час перебуває на посаді заступника начальника відділу поліції - начальника сектору кримінальної поліції №1 Житомирського районного управління Головного управління Національної поліції в Житомирській області. У вересні 2024 року позивач звернувся до Головного управління Національної поліції в Житомирській області з проханням про зарахування до стажу служби в поліції, період служби з 05 вересня 2001 року по 05 листопада 2007 року в Державній кримінально-виконавчій службі України з моменту прийняття на службу в поліцію, що дає право на встановлення поліцейському надбавки за вислугу років, надання додаткової оплачуваної відпустки. Однак, листом за № СЕД-33741-2024 від 04.10.2024 Головне управління Національної поліції в Житомирській області повідомило позивачу про відсутність підстав для зарахування до стажу служби в поліції періодів проходження служби в Державній кримінально-виконавчій службі України. Не погодившись із відмовою відповідача в зарахуванні до вислуги років у поліції періоду служби в Державній кримінально-виконавчій службі України, позивач звернувся до суду з даним позовом. Суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення виходив з обґрунтованості та доведеності позовних вимог, а відтак наявності підстав для задоволення адміністративного позову. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції по суті спору, виходячи з наступного. Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Закон України від 02 липня 2015 року №580-VIII Про Національну поліцію (далі - Закон №580-VIII) визначає правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України. Відповідно до частин першої, другої статті 59 Закону №580-VIII служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень. Час проходження служби в поліції зараховується до страхового стажу, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Приписами статті 78 Закону №580-VIII передбачено, що стаж служби в поліції дає право на встановлення поліцейському надбавки за вислугу років, надання додаткової оплачуваної відпустки. Частиною другою статті 78 Закону №580-VIII визначено, що до стажу служби в поліції зараховуються: 1) служба в поліції на посадах, що заміщуються поліцейськими, з дня призначення на відповідну посаду; 2) військова служба в Збройних Силах України, Державній прикордонній службі України, Національній гвардії України, Управлінні державної охорони, Цивільній обороні України, внутрішніх військах Міністерства внутрішніх справ України та інших військових формуваннях, утворених відповідно до закону, Службі безпеки України, Службі зовнішньої розвідки, Державній спеціальній службі транспорту; 3) служба в органах внутрішніх справ України на посадах начальницького і рядового складу з дня призначення на відповідну посаду; 4) час роботи у Верховній Раді України, місцевих радах, центральних і місцевих органах виконавчої влади із залишенням на військовій службі, на службі в органах внутрішніх справ України або на службі в поліції; 5) час роботи в органах прокуратури і суді осіб, які працювали на посадах суддів, прокурорів, слідчих, а також служба у Службі судової охорони; 6) дійсна військова служба в Радянській Армії та Військово-Морському Флоті, прикордонних, внутрішніх, залізничних військах, в органах державної безпеки та інших військових формуваннях колишнього СРСР, а також служба в органах внутрішніх справ колишнього СРСР. Спір у даній справі виник з приводу бездіяльності суб`єкта владних повноважень щодо не зарахування працюючому поліцейському стажу роботи в органах Державної кримінально-виконавчої служби України до стажу служби в поліції, що дає право на встановлення надбавки за вислугу років і надання додаткової оплачуваної відпустки. Так, з матеріалів справи встановлено, що позивач з 05 вересня 2001 року по 05 листопада 2007 року проходив службу в Державній кримінально-виконавчій службі України на посаді молодшого інспектора 1 категорії відділу режиму і охорони Хмельницького слідчого ізолятора. Згідно із пунктом 3 частини другої статті 78 Закону №580-VIII до стажу служби в поліції зараховується служба в органах внутрішніх справ України на посадах начальницького і рядового складу. Відповідно до пункту 5 Прикінцевих положень Кримінально-виконавчого кодексу України від 11 липня 2003 року №1129-IV до законодавчого врегулювання питань проходження служби персоналом органів і установ виконання покарань та його соціального захисту на осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої системи поширюються дія статей 22 і 23 Закону України "Про міліцію", а також порядок і умови проходження служби та грошового забезпечення, передбачені для працівників органів внутрішніх справ. При цьому, частина п`ята статті 23 Закону України від 23 червня 2005 року №2713-IV "Про Державну кримінально-виконавчу службу України" передбачає, що на осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби поширюється соціальний захист поліцейських, визначений Законом України "Про Національну поліцію", а також порядок і умови проходження служби, передбачені для поліцейських. Умови і розміри грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплати праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються Кабінетом Міністрів України. Системний аналіз вище наведених норм чинного законодавства свідчить про те, що фактично законодавець поширив дію усіх норм, які урегульовують порядок і умови проходження служби працівниками органів внутрішніх справ, а в подальшому - поліцейськими, на працівників кримінально-виконавчої служби. Сутність службової дисципліни, обов`язки осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ України, види заохочень та дисциплінарних стягнень, порядок і права начальників щодо їх застосування, а також порядок оскарження дисциплінарних стягнень визначені Дисциплінарним статутом органів внутрішніх справ України, затвердженим Законом України від 22 лютого 2006 року №3460-IV. Згідно з преамбулою зазначеного Статуту його дія поширюється на осіб начальницького складу Національного антикорупційного бюро України, осіб рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України та податкової міліції, які повинні неухильно додержуватися його вимог. Крім того, частиною першою статті 6 Закону України Про Державну кримінально-виконавчу службу України закріплено, що Державна кримінально-виконавча служба України відповідно до закону здійснює правозастосовні та правоохоронні функції і складається з центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань, його територіальних органів управління, кримінально-виконавчої інспекції, установ виконання покарань, слідчих ізоляторів, воєнізованих формувань, навчальних закладів, закладів охорони здоров`я, підприємств установ виконання покарань, інших підприємств, установ і організацій, створених для забезпечення виконання завдань Державної кримінально-виконавчої служби України. Таким чином, на позивача, як і на інших працівників кримінально-виконавчої служби (окрім тих, на яких розповсюджується дія Закону України Про державну службу), під час проходження ними служби в період, що досліджується, розповсюджується дія нормативно-правових актів органів внутрішніх справ України, а в подальшому - поліції, в тому числі й дія статей 22, 23 Закону України Про міліцію та відповідні норми Закону України Про Національну поліцію, Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року №114, Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України. Тобто, всі обов`язки, обмеження служби в органах внутрішніх справ та поліції, її специфічні умови, порядок та підстави дисциплінарної відповідальності визнані законодавцем тотожними умовам проходження служби персоналом органів і установ виконання покарань. Таким чином, враховуючи тотожність правового статусу служби в органах внутрішніх справ і служби в установі виконання покарань, діяльність позивача, функції, які нею виконувались на момент проходження служби, статус позивача, суд дійшов висновку, що стаж служби в Державній пенітенціарній службі України має зараховуватись до стажу служби в поліції, що дає право, зокрема на встановлення надбавки за вислугу років. Вказана правова позиція відповідає висновкам Верховного Суду, викладеним в постанові від 20.10.2022 по справі №160/11127/20. При цьому, щодо посилання ГУНП в Житомирській області на постанови Верховного Суду від 31.03.2020 по справі №520/2067/19, від 19.11.2019 по справі №520/903/19, колегією суддів відхиляється, оскільки правові висновку суду касаційної інстанції сформовані за інших обставин справи, які не є тотожним даному спору. Також колегія суддів критично ставиться до доводів апеляційної скарги відповідача, що служба в Державній кримінально-виконавчій службі України відсутня у переліку, визначеному статтею 78 Закону №580-VIII, а тому не може бути зарахована при проведенні перерахунку стажу служби в поліції, який дає право на встановлення поліцейському надбавки за вислугу років і надання додаткової оплачуваної відпустки. Чинним на час проходження позивачем служби в органах кримінально-виконавчої служби та виникнення спірних правовідносин законодавством статус осіб, які проходили службу в органах кримінально-виконавчої служби, прирівнювався до статусу осіб, які перебували на службі в органах внутрішніх справ, а відповідно до пункту 3 частини другої статті 78 Закону №580-VIII до стажу служби в поліції зараховується служба в органах внутрішніх справ України на посадах начальницького і рядового складу. Підсумовуючи наведене, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність законних підстав для задоволення позовних вимог про визнання протиправними дії Головного управління Національної поліції в Житомирській області щодо не зарахування позивачу до стажу роботи в поліції, що дає право на встановлення надбавки за вислугу років і надання додаткової оплачуваної відпустки, стажу служби позивача у Державній кримінально-виконавчій службі України за період з 05 вересня 2001 по 05 листопада 2007 року. Як наслідок, порушене право позивача належним чином відновлене у спосіб зобов`язання Головне управління Національної поліції в Житомирській області зарахування позивачу до стажу служби в поліції, що дає право на встановлення поліцейському надбавки за вислугу років, надання додаткової оплачуваної відпустки, стаж служби в органах та установах Державної кримінально-виконавчої служби України за період з 05 вересня 2001 по 05 листопада 2007 року. Враховуючи встановлені у справі обставини, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку і, а доводи апеляційних скарг сторін висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення. Щодо інших доводів скаржників, колегія суддів зазначає, що у рішення ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії», заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід. Згідно п.41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін. Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Зазначеним вимогам закону рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 20 січня 2025 року відповідає. Відповідно до ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції не допустив неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення, внаслідок чого апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а судове рішення без змін. Одночасно слід зазначити, що в контексті положень п.6 ч.6 ст.12 КАС України дана справа відноситься до категорій справ незначної складності, а тому відповідно до п.2 ч.5 ст.328 цього Кодексу судове рішення за результатами її розгляду судом апеляційної інстанції в касаційному порядку оскарженню не підлягає. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Житомирській області залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 20 січня 2025 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. Головуючий Шидловський В.Б. Судді Боровицький О. А. Курко О. П.

релевантний фрагмент
Посилання у тексті:
· понад 3 посилання поспіль згортаються у «+N»