Постанова 4851 № 520/20292/23

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 03 червня 2025 р. Справа № 520/20292/23 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Любчич Л.В., Суддів: Спаскіна О.А. , Присяжнюк О.В. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою військової частини НОМЕР_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 09.10.2023, головуючий суддя І інстанції: Зінченко А.В., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, повний текст складено 09.10.23 по справі № 520/20292/23 за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про стягнення грошового забезпечення, ВСТАНОВИВ: Позивач, ОСОБА_1 ( далі- ОСОБА_1 , позивач) , звернувся до суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 (далі- в/ч НОМЕР_1 , відповідач, апелянт), в якому просив: - стягнути з в/ч НОМЕР_1 на його користь грошову допомогу у розмірі 70-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року (2 589,00 грн. станом на 2023), а саме - 181 230,00 грн. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 09.10.2023 позов задоволено частково. Зобов`язано в/ч НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову допомогу у розмірі 70-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року (2 589,00 грн. станом на 2023), а саме - 181 230,00 грн. В іншій частині позовних вимог -відмовлено. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просив суд його скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 . В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначив, що відповідно до пункту 7 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою кабінету Міністрів України №975 від 25.12.2013 (далі-Порядок №975) у разі часткової втрати працездатності без установлення інвалідності одноразова грошова допомога виплачується залежно від ступеня втрати працездатності, який установлюється медико-соціальною експертною комісією, у розмірі, що визначається у відсотках. Проте до групи персоналу штабу в/ч НОМЕР_1 та медичного пункту в/ч НОМЕР_1 військовослужбовцем ОСОБА_2 не надавалось жодного документа, який би підтверджував ступінь втрати працездатності без встановлення інвалідності, який встановлюється медико-соціальною експертною комісією, у розмирі, що визначається у відсотках. Позивач правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався. Згідно з ч.1 ст.308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі-КАС України), суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст.311 КАС України, суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Колегія суддів, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги в її межах, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції, при прийнятті оскаржуваного судового рішення, норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Судом першої інстанції встановлено обставини, які не оспорено сторонами. Солдат ОСОБА_1 , водій-електрик станом на 01.04.2024 проходив військову службу у в/ч НОМЕР_1 . Відповідно до довідки про обставини травки (поранення ,контузії, каліцтва) в/ч НОМЕР_1 від 06.03.2023 №108 ОСОБА_1 29.12.2022, близько 11 години 15 хвилин, отримав поранення і травмування: вогневе осколкове поранення поясниці зліва, обидві сідниці, ліве бедро; при обставинах: під час захисту Батьківщини, у бойовій обстановці, під час виконання бойових завдань з відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації проти України, внаслідок збройного зіткнення зі збройними формуваннями російської федерації в районі населених пунктів Озарянівка та Курдюмівка в Донецької області (а.с.12). Лікування ОСОБА_1 проходив: -був госпіталізований 29.12.2022 - первинна медична картка 4010/08/2760, видана медичною ротою в/ч НОМЕР_1 ; -у МКЛ-16 м. Дніпро відповідно до виписки з медичної карти стаціонарного хворого №18019 від 03.01.2023 в період із 31.12.2022 по 03.01.2023; -у КП «Кролевецька лікарня» відповідно до виписки із медичної карти стаціонарного хворого від 27.03.2023 №603 - із 02.03.2023 по 27.03.2023; -у КНП ХОР «Обласна клінічна психіатрична лікарня №3» відповідно до виписки із медичної карти стаціонарного хворого від 24.05.2023 №2739 - із 21.04.2023 по 24.05.2023 (а.с.10,11,13-15). Відповідно до Витягу з протоколу засідання 12 регіональної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв`язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв у колишніх військовослужбовців №518 від 10.03.2023, поранення солдата ОСОБА_1 - «стан після вогнепальних осколкових сліпих поранень м`яких тканин поперекової ділянки, сідниць, лівого стегна (29.12.2022), лікованих оперативно (29.12.2022-ПХО ран)», що підтверджується Довідкою командира в/ч НОМЕР_1 від 04.03.2023 №617 про обставини поранення, військово-медичними та іншими медичними документами -ПОРАНЕННЯ, ТАК, ПОВ`ЯЗАНЕ ІЗ ЗАХИСТОМ БАТЬКІВЩИНИ (а.с.16). Згідно з довідкою про доходи від 10.07.2023 №1864, виданої військовою частиною НОМЕР_1 , ОСОБА_1 виплачено грошове забезпечення у такому обсязі: - в січні 91 152,15 грн, - в лютому - 83 772,09 грн, - в березні - 27 349,44 грн, - в квітні - 20 586,30 грн, - в травні - 41 172,60 грн (а.с.6). Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати одноразової грошової допомоги через часткову втрату працездатності без установлення інвалідності у розмірі 70-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, позивач звернувся до суду із цим позовом. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що солдат ОСОБА_1 не отримав одноразову грошову допомогу у разі часткової втрати працездатності без установлення інвалідності, у зв`язку з чим визнав за необхідне вийти за межі позовних вимог та зобов`язати в/ч НОМЕР_1 нарахувати та виплатити позивачу грошову допомогу у розмірі 70-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року (2 589,00 грн станом на 2023 рік), а саме : 181230,00 грн. Колегія суддів частково погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне. Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни здійснює Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-ХІІ (далі-Закон №2232-ХІІ). Згідно зі статтею 41 Закону №2232-ХІІ виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов`язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII (далі-Закон №2011-ХІІ). Закон №2011-XII відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі. Статтею 1 Закону №2011-XII передбачено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом. Відповідно до пункту 1 статті 16 Закону №2011-ХІІ одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання. Згідно з підпунктом 7 пункту 2 статті 16 Закону №2011-ХІІ одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі отримання військовослужбовцем поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання під час виконання ним обов`язків військової служби, що призвело до часткової втрати працездатності без встановлення йому інвалідності, а також особою, звільненою з військової служби, яка частково втратила працездатність внаслідок зазначених причин, але не пізніше ніж через три місяці після звільнення її з військової служби. Частиною 2 статті 16-2 Закону №2011-ХІІ передбачено, що одноразова грошова допомога у випадках, зазначених у підпунктах 5-9 пункту 2 статті 16 цього Закону, призначається і виплачується залежно від встановленої військовослужбовцю, військовозобов`язаному або резервісту інвалідності та ступеня втрати ним працездатності у розмірі, визначеному Кабінетом Міністрів України. При цьому у випадках, зазначених у підпункті 5 пункту 2 статті 16 цього Закону, розмір одноразової грошової допомоги не може бути меншим за 70-кратний прожитковий мінімум, встановлений законом для працездатних осіб на 01 січня календарного року. За приписами статті 16-3 Закону №2011-XII у випадках, передбачених підпунктами 4-9 пункту 2 статті 16 цього Закону, одноразова грошова допомога призначається і виплачується відповідним військовослужбовцям, військовозобов`язаним або резервістам. Встановлення інвалідності або визначення ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовцям, військовозобов`язаним та резервістам здійснюється в індивідуальному порядку державними закладами охорони здоров`я відповідно до законодавства. Одноразова грошова допомога призначається і виплачується Міністерством оборони України, іншими центральними органами виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами, а також органами державної влади, військовими формуваннями та правоохоронними органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями, навчальних (або перевірочних) та спеціальних зборів - військовозобов`язаними, проходження служби у військовому резерві - резервістами. Особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цим Законом, можуть реалізувати його протягом трьох років з дня виникнення у них такого права. Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України. Згідно зі статтею 16-4 Закону №2011-XII призначення і виплата одноразової грошової допомоги не здійснюються, якщо загибель (смерть), поранення (контузія, травма або каліцтво), захворювання, інвалідність або часткова втрата працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста є наслідком: а) вчинення ним кримінального або адміністративного правопорушення: б) вчинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп`яніння; в) навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, іншої шкоди своєму здоров`ю або самогубства (крім випадку доведення особи до самогубства, встановленого судом); г) подання особою завідомо неправдивих відомостей для призначення і виплати одноразової грошової допомоги. Постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 №975 затверджено «Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві» (далі-Порядок №975), яким визначено механізм призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності (далі - одноразова грошова допомога) військовослужбовців, військовозобов`язаних, резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин). Відповідно до пункту 7 Порядку №975, у разі часткової втрати працездатності без установлення інвалідності одноразова грошова допомога виплачується залежно від ступеня втрати працездатності, який установлюється медико-соціальною експертною комісією, у розмірі, що визначається у відсотках від: 70-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому вперше встановлено ступінь втрати працездатності, - військовослужбовцю, який отримав поранення (контузію, травму або каліцтво), захворювання під час виконання ним обов`язків військової служби, що призвело до часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності, а також особі, звільненій з військової служби, яка частково втратила працездатність внаслідок зазначених причин, але не пізніше ніж через три місяці після звільнення її з військової служби. Станом на 01.01.2023 встановлено розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб 2684,00 грн. З довідки про доходи від 10.07.2023 №1864, виданої в/ч НОМЕР_1 ОСОБА_1 , вбачається, що позивач не отримав одноразову грошову допомоги у разі часткової втрати працездатності без установлення інвалідності (а.с.6). Колегією суддів встановлено, що 29.12.2022 позивач отримав поранення, яке згідно з Витягом з протоколу засідання 12 Регіональної військово-лікарської комісії, пов`язане із захистом Батьківщини (а.с.16). Проте матеріали справи не містять довідки медико-соціальної експертної комісії, в якій було б встановлено розмір ступеню втрати ОСОБА_1 працездатності у відсотках, як це передбачено п.7 Порядку №975. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає слушним посилання відповідача на відсутність документів медико-соціальної експертної комісії, які б підтверджували ступінь втрати позивачем працездатності без установлення інвалідності. Разом з тим, як вбачається з даних Єдиного державного реєстру судових рішень, рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 27.05.2024 у справі №520/27662/23 визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненадання солдату ОСОБА_1 направлення на МСЕК з метою визначення ступеню втрати працездатності без установлення інвалідності внаслідок отриманого поранення за результатами отриманої травми 29.12.2022 (діагноз та постанова ВЛК зазначені в довідці №4712 від 06.06.2023). Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 розглянути і вирішити відповідно до положень чинного законодавства України питання про направлення ОСОБА_1 на МСЕК та повідомити ОСОБА_1 про результати його розгляду (https://reyestr.court.gov.ua/Review/119302844). Зазначене судове рішення у справі №520/27662/23 набрало законної сили 27.06.2024. Результати виконання цього судового рішення матеріали справи не містять. Відповідно до ч.2 ст.9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Велика Палата Верховного Суду неодноразово, зокрема у постановах від 22 вересня 2020 року у справі №910/3009/18, від 21 серпня 2019 року у справі №911/3681/17, зазначала, що застосування конкретного способу захисту права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. За правовою позицією Верховного Суду, що міститься у постанові від 23 грудня 2021 року у справі №480/4737/19, ефективний спосіб захисту прав та інтересів особи в адміністративному суді має відповідати таким вимогам: забезпечувати максимально дієве поновлення порушених прав за існуючого законодавчого регулювання; бути адекватним фактичним обставинам справи; не суперечити суті позовних вимог, визначених особою, що звернулася до суду; узгоджуватися повною мірою з обов`язком суб`єкта владних повноважень діяти виключно у межах, порядку та способу, передбаченого законом. Тобто, адміністративний суд, використовуючи всі надані йому процесуальним законом повноваження, з урахуванням фактичних обставин справи та положень законодавства, зобов`язаний здійснити ефективне поновлення порушених прав позивача, а не лише констатувати факт наявності неправомірних дій з боку відповідача суб`єкта владних повноважень; ефективний спосіб захисту повинен забезпечити негайне поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам, призводити до потрібних (бажаних) позивачу результатів (наслідків); ухвалення судами рішень, які безпосередньо не призводять до необхідних змін в обсязі прав позивача або не гарантують забезпечення примусового виконання судового рішення, не відповідає змісту цього поняття. Із питанням щодо забезпечення ефективності судового захисту прав та інтересів особи в адміністративному судочинстві безпосередньо пов`язане питання щодо меж розгляду судами позовних вимог, апеляційної чи касаційної скарг, зокрема, право суду самостійно, з виходом за межі позовних вимог або вимог апеляційної чи касаційної скарг, застосовувати найбільш ефективний за даних обставин спосіб захисту прав позивача. З цього приводу слушним видається правовий висновок, сформульований Верховним Судом у постанові від 17 лютого 2020 року у справі № 820/1961/18, відповідно до якого вихід за межі позовних вимог можливий за наступних умов: 1) лише у справах за позовами до суб`єктів владних повноважень, оскільки в цьому випадку відбувається захист прав та інтересів позивача; 2) повний захист прав позивача неможливий у спосіб, про який просить позивач; повнота захисту полягає в ефективності відновлення його прав; 3) вихід за межі позовних вимог повинен бути пов`язаний із захистом саме тих прав, щодо яких подана позовна заява. Згідно з вимогами ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Статтею 6 Кодексу адміністративного судочинства визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Згідно зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому Європейський суд з прав людини у рішенні від 29.06.2006 у справі "Пантелеєнко проти України" зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. У рішенні від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Салах Шейх проти Нідерландів", ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права. Отже, обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права. З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що для ефективного захисту прав та законних інтересів позивача необхідно вийти за межі його позовних вимог та зобов`язати в/ч НОМЕР_1 розглянути питання щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, передбаченої абзацом 2 пунктом 7 Порядку №975. У зв`язку з наведеним, апеляційна скарга відповідача підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанцій у цій справі - скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог. Ухвалюючи дане судове рішення, колегія суддів керується ст. 322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення «Серявін та інші проти України») та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень. Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини по справі «Серявін та інші проти України»(п.58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у цій справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи апелянта, оскільки судом були досліджені всі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення. Відповідно до ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення, є, зокрема, неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Згідно з ч. 2 ст. 317 КАС України неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Отже, враховуючи те, що судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права, внаслідок чого зроблено правові висновки, які не можна визнати законними та обґрунтованими, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для скасування рішення суду першої інстанції з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог. Керуючись ч. 4 ст. 241, ст. ст. 243, 250, 308, 311, 317, 321, 322, 325, 326,329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 - задовольнити частково. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 09 жовтня 2023 року по справі № 520/20292/23 - скасувати. Ухвалити постанову, якою частково задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 . Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 розглянути питання щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, передбаченої абзацом 2 пунктом 7 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою кабінету Міністрів України №975 від 25.12.2013, з урахуванням висновків суду . У задоволенні іншої частини позовних вимог- відмовити. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя Л.В. Любчич Судді О.А. Спаскін О.В. Присяжнюк