Ухвала КАС ВС № 640/13524/22

УХВАЛА 02 червня 2025 року м. Київ справа №640/13524/22 адміністративне провадження №К/990/20131/25 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Єресько Л.О., суддів: Соколова В.М., Загороднюка А.Г., перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє Нагалка Ярослав Васильович, на рішення Київського окружного адміністративного суду від 30 жовтня 2024 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 квітня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у м. Києві про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії, стягнення різниці у грошовому забезпечення та моральної шкоди, УСТАНОВИВ: У серпні 2022 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Національної поліції у м. Києві (далі - відповідач), в якій просив: - визнати протиправним та скасувати наказ начальника ГУ НП у м. Києві від 20.07.2022 №1144 о/с «Про особовий склад», яким підполковника поліції ОСОБА_1 призначено старшим інспектором сектору дільничних офіцерів поліції відділу превенції Солом`янського управління поліції з посадовим окладом 2600,00 грн, установлено надбавку за специфічні умови проходження служби в поліції в розмірі 45 відсотків посадового окладу, з урахуванням окладу за спеціальним званням та надбавки за стаж служби в поліції, звільнено його з посади начальника відділення розслідування злочинів у сфері господарської та службової діяльності слідчого відділу цього ж управління поліції; - зобов`язати ГУ НП у м. Києві змінити формулювання в наказі начальника ГУ НП у м. Києві від 20.10.2022 №1632 о/с «Про особовий склад» щодо посади, з якої підполковника поліції ОСОБА_1 звільнено зі служби в поліції: «старшого інспектора дільничних офіцерів поліції відділу превенції Солом`янського управління поліції ГУ Національної поліції у м. Києві» на «начальника відділення розслідування злочинів у сфері господарської та службової діяльності слідчого відділу Солом`янського управління поліції ГУ Національної поліції у м. Києві»; - стягнути з ГУ НП у м. Києві на користь ОСОБА_1 різницю в грошовому забезпеченні за час виконання ним службових обов`язків за нижчеоплачуваною посадою старшого інспектора сектору дільничних офіцерів поліції відділу превенції Солом`янського УП з 20.07.2022 по 20.10.2022 включно (дата звільнення зі служби в поліції); - стягнути з ГУ НП у м. Києві на користь ОСОБА_1 у рахунок відшкодування моральної шкоди суму в розмірі 30.000,00 грн; - допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення з ГУ НП у м. Києві на користь ОСОБА_1 різницю в грошовому забезпеченні за час виконання ним службових обов`язків за нижчеоплачуваною посадою у межах суми за один місяць відповідно до статті 371 КАС України; - стягнути з ГУ НП у м. Києві на користь ОСОБА_1 понесені ним судові витрати (витрати на сплату судового збору, витрати на професійну правничу допомогу тощо). Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 07.01.2025, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 22.04.2025, у задоволенні адміністративного позову відмовлено. Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, ОСОБА_1 , в інтересах якого діє Нагалка Я.В., подав до Верховного Суду касаційну скаргу. За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі. Аналіз матеріалів касаційної скарги свідчить про її невідповідність вимогам статті 330 КАС України. Пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів". Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 03.11.2022 відкрито провадження в адміністративній справі, постановлено здійснити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін. За частиною першою статті 328 КАС України, учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом. Водночас пунктом 2 частини 5 цієї ж норми процесуального закону обумовлено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково. Таким чином, законодавець обмежив можливість касаційного оскарження судових рішень у названій категорії адміністративних справ, поставивши можливість такого оскарження в залежність від імовірності значення ухваленого за наслідком касаційного провадження судового рішення для формування практики застосування відповідних правових норм або ж становить значний суспільний інтерес чи має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу. У касаційній скарзі скаржник в обґрунтування підстав касаційного оскарження посилається на підпункт «в» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України та вказує, що справа має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу. Стосовно "виняткового значення" справи для учасника справи, то в даному випадку оцінка судом такої "винятковості" може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою, що має для нього виняткове значення. Винятковість значення справи для учасника справи можна оцінити тільки з урахуванням особистої оцінки справи таким учасником. Відтак, особа, яка подає касаційну скаргу має обґрунтувати наявність відповідних обставин у касаційній скарзі. Проте, в касаційній скарзі скаржник належних обґрунтувань не наводить. Питання права, які мають фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, можуть охоплювати правові явища, що є найбільш суттєвими для такої практики та формування її однаковості. До таких явищ можна віднести систематичне порушення державою норм матеріального та процесуального права які зачіпають інтереси великого кола осіб, що супроводжуються чималою кількістю оскарження таких рішень у подібних справах, тощо. При цьому, скаржником не наведено обставин, які б свідчили про наявність у справі ознак її суспільної важливості або виняткового значення, а також не виділено особливо рідкісних, унікальних вимог, що дають підстави вважати, що вона має значення для уніфікованого розуміння та застосування права для сторін спору. Допустимість відкриття касаційного провадження, якщо справа становить значний суспільний інтерес чи має виняткове значення для скаржника, зумовлена потребою забезпечення єдності судової практики. Йдеться про реалізацію принципів верховенства права та правової визначеності, рівності перед законом і судом з метою гарантування розумної передбачуваності судового рішення. Суд враховує, що для кожної із сторін справа, в якій він є учасником має виняткове значення, оскільки спірні правовідносини, що склались, потребують судового втручання. Разом з тим, скаржник повинен довести, що спірні правовідносини є винятковими та такими, що без судового захисту можуть призвести до незворотних наслідків. Допустимість відкриття касаційного провадження, якщо справа має виняткове значення для скаржника, зумовлена потребою забезпечення єдності судової практики. Йдеться про реалізацію принципів верховенства права та правової визначеності, рівності перед законом і судом з метою гарантування розумної передбачуваності судового рішення. Суд вважає необґрунтованими твердження скаржника, що справа має виняткове значення для неї, оскільки вони не обґрунтовані обставинами, які б виділяли вимоги скаржниці у цій справі в якусь особливу категорію спорів та лише загальні посилання, не свідчать про винятковість цієї справи Таким чином, подана касаційна скарга не містить належним чином обґрунтованих випадків, зазначених у пункті 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, які могли б слугувати підставою для відкриття касаційного провадження у справі незначної складності. Поряд із цим, зазначення у касаційній скарзі доводів щодо наявності підстав, передбачених у частині п`ятій статті 328 КАС України, не звільняє особу від обов`язку щодо належного обґрунтування підстав касаційного оскарження у взаємозв`язку із посиланням на частину четверту статті 328 КАС України та не є достатнім для відкриття касаційного провадження у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження. Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом. Згідно з частиною четвертою статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу. Так, в касаційній скарзі скаржник зазначає, що підставою касаційного оскарження є пункти 1 та 3 частини четвертої статті 328 КАС України. Обґрунтовуючи наявність загальної підстави на касаційне оскарження, визначеної пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України та зазначає, що судами попередніх інстанцій застосовано норми права без урахування висновків Верховного Суду викладених у постановах від 19.06.2024 у справі № 200/14248/21, від 17.10.2019 у справі № 420/5192/18. Суд касаційної інстанції звертає увагу скаржниці, що обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга). При цьому у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України скаржник повинен чітко вказати норму права, яку на його думку, застосовано судами попередніх інстанцій всупереч висновкам Верховного Суду. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах розуміються такі рішення, в яких аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, і, відповідно, має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. Правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок казуального тлумачення цієї норми при касаційному розгляді конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятої за наслідками такого розгляду. Так, при встановленні доцільності посилання на постанову Верховного Суду на яку посилається скаржник у касаційній скарзі як підставу для перегляду оскаржуваного рішення за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, кожен правовий висновок Верховного Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на редакцію відповідних законодавчих актів. У такому випадку правовий висновок розглядається "не відірвано" від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних редакцій нормативно-правових актів. Разом з тим скаржник не зазначає яку саме норму права судами попередніх інстанцій застосовано без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у вищевказаних постановах Верховного Суду та не указує щодо застосування якої саме норми права у наведених постановах викладено висновок, який не врахований судом апеляційної інстанції. При цьому необхідно виходити з того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Умовою перегляду судом касаційної інстанції судових рішень в адміністративних справах з указаної підстави є їхня невідповідність викладеному у постанові Верховного Суду висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах. Велика Палата Верхового Суду у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 констатувала, що для цілей застосування приписів процесуальних законів щодо оцінки подібності правовідносин на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Тож, суд насамперед має визначити, які правовідносини є спірними, після чого застосувати змістовий критерій порівняння, а за необхідності - також суб`єктний і об`єктний критерії. Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи. При цьому, обставини, які формують зміст таких правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, та оцінка судами їх сукупності самі по собі не формують подібності правовідносин, важливими факторами є також доводи і аргументи сторін, які складають межі судового розгляду справи. Невідповідність правозастосовному висновку Верховного Суду (висловленому за наслідками розгляду (іншої) справи у касаційному порядку) матиме місце тоді, коли суд (суди) попередніх інстанцій, розглядаючи справу за схожих предмета спору, підстав позову, обставин справи та правового регулювання спірних правовідносин дійшов (дійшли) протилежних висновків щодо суті заявлених вимог, застосувавши норму права по-іншому, аніж це роз`яснив суд касаційної інстанції (в іншій подібній справі). Як слідує зі місту оскаржуваних рішень, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, виходив з того, що положення Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), як і Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» від 15.03.2022 № 2136-ІХ (далі - Закон № 2136-ІХ) не поширюються на відносини щодо проходження служби поліцейськими, чим спростовується посилання позивача порушення відповідачем приписів ст. 32 КЗпП України та частини 1 статті 3 Закону №2136-ІХ при його переведенні на іншу посаду. Також суди підкреслили, що у спірному випадку не мало місце переведення ОСОБА_1 на нижчу посаду без його згоди, оскільки обидві посади належать до категорії середнього складу поліції, а відтак є рівнозначними, що не потребує в обов`язковому порядку формування подання про призначення на посаду, що узгоджується з позицією Верховного Суду у справі № 560/754/19. Судами також враховано, що з метою оптимізації діяльності поліції, у тому числі під час дії режиму воєнного стану та з метою врегулювання питань діяльності поліції передусім в умовах воєнного стану Законом України від 15.03.2022 №2123-IX «Про внесення змін до законів України «Про Національну поліцію» та «Про Дисциплінарний статут Національної поліції України» (далі - Закон № 2123-ІХ), який набрав чинності з 01.05.2022 та діє тимчасово, на період введення в Україні воєнного стану, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації та/або інших держав проти України, внесено зміни до Закону України "Про Національну поліцію" від 02.07.2015 №580-VIII ( далі - Закон № 580-VIII). За приписами абз. 2 ч. 8 ст. 65 Закону № 580-VIII (у редакції Закону від 15.03.2022 № 2123-IX) поліцейські зобов`язані проходити службу там, де це викликано інтересами служби і обумовлено наказами керівника органу (закладу, установи) поліції, до повноважень якого належить право призначення на посаду та звільнення з посади. Крім того, Законом від 15.03.2022 №2123-IX частину першу статті 60 Закону №580-VIII викладено в новій редакції, згідно з якою відносини, що виникають у зв`язку зі вступом, проходженням та припиненням служби в поліції, регулюються цим Законом та іншими нормативно-правовими актами з питань проходження служби в поліції. Отже, на період введення в Україні воєнного стану, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації та/або інших держав проти України, згода поліцейського на переміщення на іншу посаду, не є обов`язковою за умови, якщо це викликано інтересами служби і обумовлено наказами керівника органу (закладу, установи) поліції, до повноважень якого належить право призначення на посаду та звільнення з посади. Суди вказали, що відповідно до Переліку посад молодшого та середнього складу поліції і відповідних їм граничних спеціальних звань, затвердженого наказом Національної поліції України від 04.12.2015 №142 (далі - Перелік №142), посадам «начальник сектору (відділення, чергової частини)» і «старший інспектор» відповідає граничне спеціальне звання «капітан поліції». Отже вказані посади, як правильно зазначив суд першої інстанції, є рівнозначними. Щодо тверджень позивача про невизначення штатними розписами Солом`янського УП ГУНП у м. Києві чітко встановлених граничних спеціальних звань за конкретною посадою, суди вказали, що це не спростовує наведені висновки суду, які ґрунтуються як на інформації в досліджених штатних розписах, де зазначено найменування посади, орган, підрозділ, а також розміри посадових окладів, так і на приписах розділу IV Переліку посад №142, які в сукупності підтверджують доводи представника відповідача про переміщення позивача на рівнозначну посаду, граничне спеціальне звання для яких капітан поліції. Верховний Суд уважає необхідним указати, що результат вирішення у кожній справі зумовлений конкретними обставинами та оцінкою доказів. Аналіз висновків судів попередніх інстанції у цій справі та наведеним скаржником судовими рішеннями суду касаційної інстанції, свідчить про те, що вони ґрунтуються на різних фактичних обставинах справи, що зумовило різне правозастосування норм, що регулюють спірні правовідносини, а отже й різні висновки, яких дійшли суди. Суд звертає увагу на те, що посилання на практику Верховного Суду без аналізу та врахування обставин справи, за яких судом касаційної інстанції було зроблено відповідні висновки, без доведення подібності правовідносин у справах щодо оцінки того чи іншого аргументу, які зроблені на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних в матеріалах справи доказів, не є свідченням застосування судами попередніх інстанцій у цій справі норм матеріального права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування. Отже, касаційна скарга не містить належних доводів та обґрунтувань щодо підстав оскарження Скаржником визначено підставу касаційного оскарження за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України В обґрунтування загальних підстав касаційного оскарження судових рішень скаржник посилається на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України відповідно до якого відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування частини першої статті 3 Закону №2136-IX, частини першої та другої статті 65 Закону № 580-VIII, частини другої статті 38, пункту 12 частини першої статті 92 Конституції України. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права. Обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі норми матеріального права, які неправильно застосовано судами попередніх інстанцій; висновок щодо правильного застосування якої ще не сформульовано Верховним Судом; у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права; як на думку скаржника відповідна норма повинна застосовуватися. Лише посилання на відсутність висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, за відсутності мотивованих аргументів неправильного застосування певної норми права, не є підставою для відкриття касаційного провадження. Оскарження судових рішень з підстав, передбачених пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України вимагає не лише констатації факту відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а і визначення норми (норм) права, що потребує висновку, підстав необхідності такого висновку у подібних правовідносинах (усунення колізій норм права, визначення пріоритету однієї норми над іншою, тлумачення норми, т.і.), а також зазначення, у чому, на думку заявника, полягає неправильне застосування судами норми права, щодо якої необхідний висновок Верховного Суду. Варто зауважити, що при поданні касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України зазначена скаржником норма права, щодо правильного застосування якої відсутній висновок Верховного Суду, повинна врегульовувати спірні правовідносини, а питання щодо її застосування ставилося перед судами попередніх інстанції в межах підстав позову (наприклад, з точки зору порушення її відповідачем), але суди таким підставам позову не надали оцінки у судових рішеннях, що може бути визнано як допущення судами попередніх інстанцій порушення норм процесуального права. Разом з цим, колегія суддів звертає увагу заявника, що Верховний Суд у постанові від 31.01.2025 у справі №520/16482/23 щодо застосування норми права у подібних правовідносинах. Верховний Суд вказав, що положення статті 65 Закону №580-VIII, в редакції, яка діє на період воєнного стану, не передбачають надання згоди поліцейського при переведенні його на службу в іншу місцевість. Таке переведення (переміщення) здійснюється виключно в інтересах служби і незалежно від волі поліцейського. З цих підстав суд апеляційної інстанції відмовив у задоволенні позову, при цьому, також визнав безпідставним посилання позивача на положення статтю 32 КЗпП України, вказавши, зокрема, на те, що трудове законодавство підлягає застосуванню виключно у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні питання або коли про це зазначено у спеціальному законі. Доводи скаржника щодо відсутності висновку Верховного Суду з питань застосування зазначених правових норм та відповідно потреби у такому висновку не пов`язані з наявністю колізій, можливістю неоднозначного тлумачення, їх різним застосування судами, натомість по своїй суті зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій щодо встановлення обставин справи. Проте, до повноважень Верховного Суду не належить дослідження доказів, встановлення фактичних обставин справи або їх переоцінка, тобто суб`єктом перегляду касаційним судом є виключно питання застосування права. Отже, касаційна скарга не містить належних обґрунтувань щодо неправильного застосування норм матеріального права судами попередніх інстанцій та необхідність висновку Верховного Суду щодо цих норм, за обставин, установлених судами саме у цій справі. З огляду на викладене, Суд вважає необґрунтованими посилання заявника на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження. Інші доводи скаржника в касаційній скарзі стосуються встановлення фактичних обставин справи та переоцінки доказів у ній, між тим як відповідно до частини другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов`язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, натомість, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України). Отже, касаційна скарга повинна містити посилання на конкретні порушення відповідної норми (норм) права чи неправильність її (їх) застосування. Скаржник повинен зазначити конкретні порушення, що є підставами для скасування або зміни судового рішення (рішень), які, на його думку, допущені судом при його (їх) ухваленні, та навести аргументи в обґрунтування своєї позиції. Згідно із частиною другою статті 332 КАС України до касаційної скарги, яка не оформлена відповідно до вимог, встановлених статтею 330 цього Кодексу, застосовуються положення статті 169 цього Кодексу. За таких обставин, відповідно до правил статей 169, 332 КАС України касаційна скарга підлягає залишенню без руху з установленням скаржнику строку для усунення її недоліків шляхом надання до суду касаційної інстанції шляхом надання до суду касаційної інстанції уточненої касаційної скарги із зазначенням підстав для касаційного оскарження судових рішень, з чітким посиланням на пункти частини 4 статті 328 КАС України, що саме є підставою для касаційного оскарження та з наданням обґрунтувань, визначених пунктом 4 частини 2 статті 330 КАС України, обґрунтовуванням наявності у цій справі винятків, передбачених пунктами "а-г" пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, а також надання копій уточненої касаційної скарги відповідно до кількості учасників справи. Керуючись статтями 248, 329-332 Кодексу адміністративного судочинства України, УХВАЛИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє Нагалка Ярослав Васильович, на рішення Київського окружного адміністративного суду від 30 жовтня 2024 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 квітня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у м. Києві про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії, стягнення різниці у грошовому забезпечення та моральної шкоди - залишити без руху. Надати скаржнику строк у десять днів з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків касаційної скарги, зазначених у мотивувальній частині ухвали. Недоліки необхідно усунути шляхом подання до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду: 1) уточненої касаційної скарги із зазначенням підстав для касаційного оскарження судових рішень, з чітким посиланням на пункти частини 4 статті 328 КАС України, що саме є підставою для касаційного оскарження та з наданням обґрунтувань, визначених пунктом 4 частини 2 статті 330 КАС України, обґрунтовуванням наявності у цій справі винятків, передбачених пунктами "а-г" пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, а також копій уточненої касаційної скарги відповідно до кількості учасників справи. Роз`яснити скаржнику, що у разі невиконання вимог цієї ухвали в частині невиконання вимог статті 330 КАС України касаційна скарга буде повернута. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає. ........................... ........................... ........................... Л.О. Єресько В.М. Соколов А.Г. Загороднюк , Судді Верховного Суду