Постанова 4851 № 480/1923/25

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 02 червня 2025 р.Справа № 480/1923/25 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: П`янової Я.В., Суддів: Присяжнюк О.В. , Русанової В.Б. , за участю секретаря судового засідання Колесник О.Е. розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 23.04.2025, головуючий суддя І інстанції: С.М. Глазько, м. Суми, повний текст складено 29.04.25 у справі № 480/1923/25 за позовом Військової частини НОМЕР_1 до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Сумській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції , Управління забезпечення примусового виконання рішень у Сумській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції третя особа: ОСОБА_1 про визнання протиправним та скасування постанови, ВСТАНОВИВ: Військова частина НОМЕР_1 (далі також позивач) звернулася до адміністративного суду з позовом до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Сумській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (далі також - відповідач), в якому просила визнати протиправною та скасувати постанову старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Сумській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Строчак Анжели Сергіївни від 21.02.2025 про відкриття виконавчого провадження № 77273977. Ухвалою Сумського окружного адміністративного суду від 13 березня 2025 року залучено до участі у даній справі в якості співвідповідача Управління забезпечення примусового виконання рішень у Сумській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції та в якості третьої особи - ОСОБА_1 . Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 23 квітня 2025 року у задоволенні позовної заяви відмовлено. Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, позивач оскаржив його в апеляційному порядку, оскільки вважає, що рішення ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного з`ясування обставин справи. В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач зазначає, що Сумський окружний адміністративний суд, ухвалюючи оскаржуване рішення, не врахував, що у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану Військова частина НОМЕР_1 не знаходиться у місці постійної дислокації ( АДРЕСА_1 ); на теперішній час Військова частина НОМЕР_1 виконує завдання, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави на території Харківської області де і знаходяться її керівні органи, на підтвердження чого було надано відповідну довідку. Отже, при надходженні виконавчого документа про примусове виконання рішення суду у справі № 480/1994/23 відповідач відповідно до приписів п. 10 ч. 4 ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження» мав повернути вказаний виконавчий документ стягувачу для пред`явлення його за встановленою підвідомчістю. За результатами апеляційного розгляду позивач просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю. Відповідачі правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалися. Апеляційна скарга розглядається у судовому засіданні відповідно до приписів ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі також КАС України). Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено при розгляді апеляційної скарги, що постановою старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Сумській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 21.02.2025 відкрито виконавче провадження № 77273977 щодо примусового виконання виконавчого листа у справі № 480/1994/23, виданого 20.01.2025 Сумським окружним адміністративним судом, про зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 здійснити перерахунок та доплату індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.03.2018 по 01.12.2019, із урахуванням вимог абзаців 4-6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 за №1078 (а.с. 34). У постанові про відкриття виконавчого провадження зазначено адресу боржника - Військової частини НОМЕР_1 : АДРЕСА_1 . Як зазначає представник позивача, місцем постійної дислокації Військової частини НОМЕР_1 є АДРЕСА_1 , але боржник не перебуває у місці постійної дислокації та передислокований в Харківську область, про що до матеріалів справи долучено відповідну довідку Військової частини НОМЕР_1 №1/1-286 від 14.03.2025 (а.с. 32). Уважаючи, що відповідач не вправі здійснювати примусове виконання рішень відносно Військової частини НОМЕР_1 , місцезнаходженням якої є Харківська область, позивач звернувся до суду з позовом у цій справі. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що підстави для повернення виконавчого документу стягувачу станом на час відкриття виконавчого провадження у виконавця були відсутні. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, з огляду на таке. Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, врегульовано Законом України "Про виконавче провадження" від 02 червня 2016 року №1404-VIII (далі - Закон №1404-VIII). Згідно з частиною першою статті 1 Закону № 1404-VІІІ виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Відповідно до статті 1 Закону №1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 3 Закону №1404-VIII відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України. Частиною першою статті 4 Закону №1404-VIII встановлено, що у виконавчому документі зазначаються: 1) назва і дата видачі документа, найменування органу, прізвище, ім`я, по батькові та посада посадової особи, яка його видала; 2) дата прийняття і номер рішення, згідно з яким видано документ; 3) повне найменування (для юридичних осіб) або прізвище, ім`я та, за наявності, по батькові (для фізичних осіб) стягувача та боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або адреса місця проживання чи перебування (для фізичних осіб), дата народження боржника - фізичної особи; 4) ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань стягувача та боржника (для юридичних осіб - за наявності); реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті) боржника (для фізичних осіб - платників податків); 5) резолютивна частина рішення, що передбачає заходи примусового виконання рішень; 6) дата набрання рішенням законної сили (крім рішень, що підлягають негайному виконанню); 7) строк пред`явлення рішення до виконання. Згідно з частиною першою статті 5 Закону №1404-VIII примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів". За приписами частини п`ятої статті 26 Закону №1404-VIII виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. Відповідно до частини першої статті 28 Закону №1404-VIII постанови про відкриття виконавчого провадження надсилаються рекомендованим поштовим відправленням. Боржник вважається повідомленим про початок примусового виконання рішень, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі. Виходячи із системного тлумачення частини першої статті 4, частини першої статті 28 Закону № 1404-VIII, у виконавчому документі має бути зазначено адресу місцезнаходження боржника, які знаходяться у межах виконавчого округу виконавця. Саме за зазначеною у виконавчому документі адресою виконавець в силу положень частини першої статті 28 Закону № 1404-VIII зобов`язаний надіслати, зокрема, постанову про відкриття виконавчого провадження. Отже, положення статті 28 Закону №1404-VIII встановлюють імперативний обов`язок виконавця надіслати постанову про відкриття виконавчого провадження саме за адресою, зазначеною у виконавчому документі, що обумовлює відсутність меж розсуду у виконавця при визначенні адреси боржника. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у справі № 460/3537/20 зазначив, що аналіз положень Закону №1404-VIII свідчить про те, що приватний виконавець приймає до виконання виконавчі документи, місце виконання яких знаходиться у межах його виконавчого округу, в іншому випадку - виконавець зобов`язаний повернути виконавчий документ стягувачу. У свою чергу, місце виконання визначається, виходячи із місця проживання/перебування боржника або з місцезнаходження майна боржника. Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 08.04.2020 у справі № 804/6996/17, від 30.04.2020 у справі № 580/3311/19. Чинною редакцією Закону України "Про виконавче провадження" не передбачено проведення виконавчих дій, спрямованих на перевірку будь-якої інформації стосовно боржника до відкриття виконавчого провадження. Такий висновок сформовано Верховним Судом в ухвалі від 25.01.2019 у справі № 511/1342/17. Перевірка ж майнового стану боржника, розшук боржника та/або його майна здійснюється у вже відкритому виконавчому провадженні (частини друга, четверта статті 13, частина сьома статті 26, стаття 36, частина восьма статті 48 Закону № 1404-VIII), про що зазначено у постанові Верховного Суду від 09.12.2020 у справі № 460/3537/20. Отже, виконавець приймає до виконання виконавчі документи, у яких зазначено місце проживання/перебування боржника або місцезнаходження майна боржника, які знаходяться в межах його виконавчого округу. Такий висновок про необхідність направлення постанов про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною саме у виконавчому документі, узгоджується з правовими позиціями Верховного Суду, викладеними в постановах від 19 серпня 2020 року у справі № 520/9978/18 (пункти 52-53), від 8 квітня 2020 року у справі № 804/6996/17 (пункт 39). Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що частиною четвертою статті 4 Закону № 1404-VIII установлено вичерпний перелік підстав для повернення виконавчого документа. На етапі вирішення питання про відкриття виконавчого провадження або про повернення виконавчого документа у виконавця відсутній обов`язок, а отже і будь-який механізм, спрямований на перевірку законності виконавчого документа та правильності визначення в ньому адреси місцезнаходження боржника. Щодо посилання представника позивача та те, що місце постійної дислокації Військової частини НОМЕР_1 , а саме: АДРЕСА_1 , визначено лише у мирний час, колегія суддів зазначає таке. Законодавчо визначено два види дислокації для військових частин: постійну та тимчасову, які не є тотожними за своєю суттю. Відповідно до Зводу відомостей, що становлять державну таємницю, затвердженого Наказом ЦУ СБУ №383 від 23.12.2020, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 14 січня 2021 року за № 52/35674, дислокація - місце розташування (базування) із зазначенням географічних назв адміністративно-територіальних географічних об`єктів або географічних координат. Дислокація військ (в особливий період, на воєнний час) - розміщення у населених пунктах (аеродромах, військово-морських базах, пунктах базування, військових містечках, таборах тощо) органів військового управління, з`єднань, військових частин, військових кораблів, військових навчальних закладів, установ та інших військових формувань, які не входять до складу діючих військ (сил). Зазначеним наказом визначено, що пункти постійної дислокації - визначені відповідними наказами (директивами) військові містечка (фонди), призначені для забезпечення життєдіяльності військової частини (органу військового управління, з`єднання, військового корабля, військового навчального закладу, установи Збройних Сил України) в мирний час. Під фондами тут і далі розуміють казармений фонд, житловий фонд, об`єкти соціально-культурного призначення, комунальні споруди та інженерні мережі, розташовані в межах військового містечка. Отже, передислокація це зміна розташування збройних сил або їх повернення із зони бойових дій до місця їх попередньої постійної дислокації (тобто там, де вони були розміщені до розгортання військ). Зазначеним наказом також передбачено, що відомості, що становлять державну таємницю, крім іншого, становлять відомості про функціонування, характеристики, географічні координати (дислокацію) пункту управління (стаціонарного, рухомого, повітряного), об`єкта оперативного управління (діючого, запасного), пункту передислокації. Відповідно до ст. 6 Закону України «Про Збройні Сили України» органи військового управління, з`єднання, військові частини, військові навчальні заклади, установи та організації Збройних Сил України дислокуються на території держави або тимчасово за її межами відповідно до завдань оборони, стратегічного плану застосування і завдань Збройних Сил України з урахуванням військово-адміністративного поділу території України та соціально-економічних умов районів дислокації. План дислокації Збройних Сил України розробляється Генеральним штабом Збройних Сил України, узгоджується Міністерством оборони України з Кабінетом Міністрів України і затверджується Президентом України. Передислокація військових частин, а також військових навчальних закладів, установ та організацій Збройних Сил України до рівня з`єднання здійснюється за рішенням Міністерства оборони України за погодженням з Кабінетом Міністрів України, а з`єднань - за рішенням Президента України. Під час дії воєнного стану передислокація військових частин, а також військових навчальних закладів, установ та організацій Збройних Сил України до рівня з`єднання здійснюється за рішенням Генерального штабу Збройних Сил України за погодженням з Міністерством оборони України. Зазначене свідчить, що на час відкриття виконавчого провадження у державного виконавця відсутні повноваження з`ясовувати місце передислокації та виконання Військовою частиною НОМЕР_1 бойових наказів, чи під час передислокації у підпорядкування іншим органам під час воєнного стану в Україні для виконання завдань з оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканості. На момент прийняття рішення про відкриття виконавчого провадження на підставі виконавчого листа Сумського окружного адміністративного суду, у якому вказано адресу боржника: АДРЕСА_1 , що знаходиться в межах відповідного виконавчого округу, у відповідача були всі визначені законом підстави для його відкриття. Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що оскільки місцем постійної дислокації військової частини НОМЕР_1 є АДРЕСА_1 , відповідач зобов`язаний був відкрити виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа у справі № 480/1994/23. З огляду на зазначене висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для скасування постанови про відкриття виконавчого провадження від 21.02.2025 є обґрунтованим і законним. Колегія суддів ураховує, що матеріалами справи не підтверджується, що в установленому порядку було змінено місце постійної дислокації Військової частини НОМЕР_1 . У даному випадку місцем постійної дислокації Військової частини НОМЕР_1 є АДРЕСА_1 . Зазначені обставини не заперечувалися представником позивача у судовому засіданні. Доказів того, що місцем постійної дислокації є Харківська область матеріали справи не містять, у судовому рішенні та виконавчому документі не зазначено. Суд звертає увагу, що виконання бойових завдань Військовою частиною НОМЕР_1 під час дії воєнного стану поза межами місця постійної дислокації в іншому виконавчому окрузі, передислокація у підпорядкування оперативно-тактичних угруповань, перебування в місці тимчасової дислокації керівництва військової частини під час дії воєнного стану не змінює ту обставину, що місцезнаходженням військової частини є місце постійної дислокації - АДРЕСА_1 , яка зазначена у рішенні суду та виконавчому листі, який було пред`явлено до виконання. Крім того, посилання представника позивача на те, що відповідачу повідомлялося (він був обізнаний) про адресу для листування із Військовою частиною НОМЕР_1 в Харківській області, а також те, що керівництво Військової частини НОМЕР_1 не перебуває у місці постійної дислокації, а виконує бойові завдання в іншому окрузі, також не спростовує факт того, що місцезнаходженням військової частини НОМЕР_1 є місце постійної дислокації - АДРЕСА_1 . Так, як зазначено у рішенні Сумського окружного адміністративного суду від 13.11.2023 у справі № 480/1994/23, адресою місцезнаходження Військової частини НОМЕР_1 є: АДРЕСА_2 , про що зазначено у резолютивній частині судового рішення. Аналогічна адреса зазначена і у спірній постанові від 21.02.2025 про відкриття виконавчого провадження. Підстави для повернення виконавчого документу стягувачу станом на час відкриття виконавчого провадження у виконавця були відсутні. Разом з цим колегія суддів зауважує, що обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражені права чи інтереси особи, яка стверджує про їх порушення. Неодмінним елементом правовідносин є їх зміст, тобто суб`єктивне право особи та її юридичний обов`язок. Відтак судовому захисту підлягає суб`єктивне право особи, яке порушується у конкретних правовідносинах. За правилами частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Частиною першою статті 5 КАС України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси. За змістом пункту 9 частини п`ятої статті 160 КАС України у позовній заяві повинно бути обґрунтовано порушення оскаржуваним рішенням прав, свобод або інтересів позивача. Отже, адміністративне судочинство спрямоване на справедливе вирішення судом спорів з метою захисту саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин. Обов`язковою умовою визнання протиправними рішень суб`єкта владних повноважень є доведеність позивачем порушених його прав та інтересів цим рішенням суб`єкта владних повноважень. Водночас порушення вимог Закону рішенням чи діями суб`єкта владних повноважень не є достатньою підставою для визнання їх судом протиправними, оскільки обов`язковою умовою визнання їх протиправними є доведеність позивачем порушення його прав та охоронюваних законом інтересів цими діями чи рішенням з боку відповідача, зокрема наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов. Відсутність спору, у свою чергу, виключає можливість звернення до суду, оскільки відсутнє право, що підлягає судовому захисту. Аналогічний висновок, сформований у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 802/2474/17-а. З огляду на зазначене, вирішуючи спір, суд повинен пересвідчитись у належності особи, яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу (наявність права на позов у матеріальному розумінні), встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення), а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача. З цього слідує, що під час розгляду кожної справи суд повинен встановити чи має місце порушення прав та інтересів позивача, адже без цього не можна виконати завдання судочинства. Якщо позивач не довів факту порушення особисто своїх прав чи інтересів, то навіть у разі, якщо дії суб`єкта владних повноважень є протиправними, підстав для задоволення позову немає. Відсутність порушеного права та неправильний спосіб захисту встановлюються при розгляді справи по суті і є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові. Відсутність у заявника прав чи обов`язків у зв`язку із вчиненням оскаржуваних дій не породжує для останнього і права на захист, тобто права на звернення із цим адміністративним позовом. Колегія суддів зазначає, що таке порушення має бути реальним, обґрунтованим, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи-позивача з боку відповідача, яка стверджує про їх порушення. Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові. Така правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 12 червня 2018 року у справі № 826/4406/16, від 15 серпня 2019 року у справі № 1340/4630/18, від 23 грудня 2019 року у справі № 712/3842/17, від 27 лютого 2020 року у справі № 500/477/15-а. За матеріалами справи постановою державного виконавця від 27.03.2025 у ВП № 77273977 виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа у справі № 480/1994/23 закрито у зв`язку із виконанням рішення суду у повному обсязі. Отже, після відкриття виконавчого провадження № 77273977 виконавчий лист у справі № 480/1994/23 боржником - Військовою частиною НОМЕР_1 , виконано. Зазначені підстави є самостійною підставою для відмови у задоволенні позовних вимог про визнання протиправною та скасування постанови від 21.02.2025 про відкриття виконавчого провадження № 77273977. Отже, наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду першої інстанції не спростовують. Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Згідно зі статтею 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому оскаржуване рішення слід залишити без змін. Враховуючи положення статті 139 КАС України, підстави для розподілу судових витрат відсутні. Керуючись статтями 139, 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення. Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 23.04.2025 у справі № 480/1923/25 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий суддя Я.В. П`янова Судді О.В. Присяжнюк В.Б. Русанова