Постанова Полтавський апеляційний суд № 543/360/23

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 543/360/23 Номер провадження 22-ц/814/283/25Головуючий у 1-й інстанції Гришко О.Я. Доповідач ап. інст. Панченко О. О. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 травня 2025 року м. Полтава Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Панченка О.О. суддів: Карпушина Г.Л., Одринської Т.В. при секретарі Філоненко О.В. за участю представника позивача Ворони Л.О., представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Кузя О.М., представника третьої особи адвоката Кожевнікова С.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою Полтавської обласної військової адміністрації на рішення Оржицького районного суду Полтавської області від 04 червня 2024 року по справі за позовом Полтавської обласної військової адміністрації до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Комунальний заклад «Центр охорони та досліджень пам`яток археології» Полтавської обласної ради про зобов`язання повернути земельну ділянку,- В С Т А Н О В И В: ОПИСОВА ЧАСТИНА Зміст позовних вимог У квітні 2023 року Полтавська обласна військова адміністрація звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Комунальний заклад «Центр охорони та досліджень пам`яток археології» Полтавської обласної ради про зобов`язання повернути земельну ділянку. Позовні вимоги мотивовані тим, що на підставі рішення 8 сесії 5 скликання Плехівської сільської ради Оржицького району Полтавської області від 30.03.2007 року ОСОБА_1 належить земельна ділянка з кадастровим номером 5323684202:02:005:0008, з цільовим призначенням для індивідуального житлового, гаражного і дачного будівництва, площею 0,171 га, що розташована за адресою: Полтавська область, Оржицький район, с. Тарасівка. Вказано, що вищезазначена земельна ділянка, яка належить відповідачу, знаходиться повністю в межах території пам`ятки археології місцевого значення «Городище «Круча» часів Київської Русі, Х-ХІІІ ст., яка взята на облік рішенням виконкому Полтавської обласної ради народних депутатів від 23.04.1982 року № 247 та занесена до Державного реєстру нерухомих пам`яток України наказом Міністерства культури, молоді та спорту від 25.02.2020 року № 1062. Посилаючись на вищенаведене просили, зобов`язати ОСОБА_1 повернути дану земельну ділянку у власність держави в особі Полтавської обласної військової адміністрації. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Оржицького районного суду Полтавської області від 04 червня 2024 року в задоволенні позову Полтавської обласної військової адміністрації до ОСОБА_1 про зобов`язання повернути земельну ділянку відмовлено. Рішення суду мотивовано неналежним способом захисту, оскільки замість негаторного позову позивачу необхідно було подавати віндикаційний позов, який є ефективним та сприяючим відновленню порушеного права. Короткий зміст вимог та доводів апеляційної скарги. Не погодившись із вказаним рішенням, його в апеляційному порядку оскаржила Полтавська обласна військова адміністрація,просила скасувати його та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом першої норм матеріального та процесуального права. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що спірна земельна ділянка знаходиться в межах пам`ятки археології місцевого значення «Городище «Круча» часу Київської Русі Х-ХІІІ ст., яка розташована в с.Тарасівка, взята на облік рішенням виконкому Полтавської обласної ради народних депутатів від 23.04.1982 року № 247 та занесена до Державного реєстру нерухомих пам`яток України наказом Міністерства культури, молоді та спорту від 25.02.2020 року №1062, відтак відноситься до земель історико-культурного призначення, а тому не може перебувати у приватній власності. Вказано, що незаконна передача земельної ділянки, на якій розташована пам`ятка археології, порушує державні інтереси у сфері захисту об`єктів культурної спадщини, ставить під загрозу стан належного збереження пам`ятки археології та може призвести до її втрати. З урахуванням наведеного, оскільки дана земельна ділянка знаходиться в межах пам`ятки археології та не може бути передана у приватну власність, до спірних правовідносин слід застосовувати приписи ст. 391 ЦК України та ч. 2 ст. 152 ЗК України. У такому разі належним та ефективним способом захисту порушеного права держави є саме вимога про повернення земельної ділянки, яку слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки. 27.02.2025 року представник ОСОБА_1 адвокат Кузь О.М. за допомогою системи «Електронний суд» подав до Полтавського апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу в якому просив в задоволенні апеляційної скарги відмовити в повному обсязі.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА Згідно п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Відповідно до п. п. 3, 4 ч.1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Колегія суддів, заслухавши пояснення, представників сторін, третьої особ, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, приходить до висновку про наявність підстав для її часткового задоволення. Встановлені обставини справи З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 0,171 га з кадастровим номером 5323684202:02:005:0008, яка розташована на території с. Тарасівка, Лубенського району, Полтавської області, цільове призначення земельної ділянки: «Для індивідуального житлового, гаражного і дачного будівництва». (т.1 а.с.64-66). З матеріалів справи вбачається, що вищевказану земельну ділянку ОСОБА_1 отримав у власність в порядку приватизації (безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності) на підставі рішення 8 сесії 5 скликання Плехівської сільської ради Оржицького району Полтавської області від 30.03.2007 року. (т.1 а.с.68-69). «Городище «Круча» часу Київської Русі Х-ХІІІ ст., яке розташоване в с. Тарасівка, Лубенського району Полтавської області (колишньої Плехівської сільської ради Оржицького району Полтавської області) є пам`яткою археології місцевого значення, взято на облік рішенням виконкому Полтавської облради народних депутатів від 23.04.1982 №287 та занесено до Державного реєстру нерухомих пам`яток України наказом Міністерства культури, молоді та спорту від 25.02.2020 №1062 (охоронний №2680-Пл). (т.1 а.с.19-43,67). Остання паспортизація об`єкта культурної спадщини відбулася в 1974 році, що підтверджується паспортом об`єкта від 29.11.1974 року. Згідно вказаного паспорту границі охоронної зони затверджені рішенням виконкому Полтавської обласної ради від 08.07.1975 року №301. Відповідно схематичного генплану місця розташування пам`ятника межами охоронної зони є річка Сула, старе кладовище, житловий будинок та дорога.(т.1 а.с.57-63). Порядок ведення державного обліку археологічної спадщини визначає Кабінет Міністрів України. Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог виходив з того, що позивачем обрано неналежний спосіб захисту свого права, оскільки належним способом захисту порушеного права буде пред`явлення саме віндикаційного позову, який в даному випадку є ефективним та сприятиме відновленню порушеного права. Колегія суддів не може погодитись з вказаним висновком суду першої інстанції виходячи з наступного. Частиною другою статті 152 ЗК України передбачено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані із позбавленням права володіння земельною ділянкою. Захист прав на земельні ділянки здійснюється у передбачений законом спосіб. Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (ст. 387 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 ЦК України, частина другастатті 52 ЗК України). Вказані способи захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно. Місцевий суд, ухвалюючи рішення про відмову в позові зазначив про те, що власник з дотриманням вимог ст. 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, а тому належним способом захисту вважав пред`явлення віндикаційного позову. Між тим, предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально-визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння. Негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном. До земель історико-культурного призначення належать землі, на яких розташовані пам`ятки культурної спадщини, їх комплекси (ансамблі), історико-культурні заповідники, історико-культурні заповідні території, охоронювані археологічні території, музеї просто неба, меморіальні музеї-садиби (ст. 53 ЗК України). За змістом ч. 1 ст. 54 ЗК України землі історико-культурного призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Відповідно до пункту г) ч. 4 ст. 84 ЗК України до земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать, зокрема, землі під об`єктами природно-заповідального фонду, історико-культурного та оздоровчого призначення, що мають особливу екологічну, оздоровчу, наукову, естетичну та історико-культурну цінність, якщо інше не передбачено законом. Згідно з ч.ч. 1, 2, 6 ст. 17 ЗУ «Про охорону культурної спадщини» пам`ятка, крім пам`ятки археології, може перебувати у державній, комунальній або приватній власності. Суб`єкти права власності на пам`ятку визначаються згідно із законом. Усі пам`ятки археології, в тому числі ті, що знаходяться під водою, включаючи пов`язані з ними рухомі предмети, є державною власністю. Такі рухомі предмети підлягають віднесенню до державної частини Музейного фонду України, обліку та збереженню у порядку, визначеному законодавством. Землі, на яких розташовані пам`ятки археології, перебувають у державній власності або вилучаються (викуповуються) у державну власність в установленому законом порядку, за винятком земельних ділянок, на яких розташовуються пам`ятки археології - поля давніх битв. Як вбачається з листа Комунального закладу «Центр охорони та досліджень пам`яток археології» Полтавської обласної ради від 22.03.2021 №01-21/199 у межах території пам`ятки археології «Городище в ур. Круча» в с. Тарасівка на 2022 р. містяться дані у відкритих джерелах (межі про зазначені ділянки були надані органами прокурати (витяги з проектів чи технічної документації) та доповнені даними з Публічної кадастрової карти)віднайдені про всі 6 запитуваних ділянок. Вони розміщені у південній частині городища (укріпленої частини пам`ятки), та з`явилися тут і були внесені до Публічної кадастрової карти після 2020 року.(відповідно до даних археологічного моніторингу в 2014 та 2019-2020 рр.) зокрема ділянка з кадастровим номером 5323684202:02:005:0008, відведена для будівництва, площею 0,171 га, заходиться повністю в межах пам`ятки археології ще в межах, визначених обліковою документацією 1974 року. Оскільки, спірна земельна ділянка 5323684202:02:005:0008 знаходиться в межах пам`ятки археології місцевого значення «Городище «Круча» часу Київської Русі, Х-ХІІІ ст., яка розташована в с. Тарасівка, взята на облік рішенням виконкому Полтавської облради народних депутатів від 23.04.1982 року №247 та занесена до Державного реєстру нерухомих пам`яток України наказом Міністерства культури, молоді та спорту від 25.02.2020 року№1062 (охоронний «2680-Пл), відтак відноситься до земель історико-культурного призначення, а тому не може перебувати у приватній власності. Так, органи місцевого самоврядування отримували інформацію про дану пам`ятку археології (її наявність, межі, площі, охорону) в 1970 році, та 13.11.2019 році про що наявний підпис Плехівського сільського голови Оржицького району Полтавської області ОСОБА_2 в акті технічного стану об`єкта (пам`ятки) культурної спадщини №07 від 13.11.2019 року. Відтак незаконна передача земельної ділянки на якій розташована пам`ятка археології, порушує державні інтереси у сфері захисту об`єктів культурної спадщини, ставить під загрозу стан незалежного збереження пам`ятки археології та може призвести до її втрати. Колегія суддів вважає, що заволодіння громадянами та юридичними особами землями, на яких розташовані пам`ятки археології (перехід до них права володіння цими землями), з огляду на чинне законодавство є неможливим, а відтак розташування таких земель вказує на неможливість виникнення приватного власника, яким в даному випадку є ОСОБА_1 . Таким чином, зайняття земельної ділянки, на якій розташована пам`ятка археології, необхідно розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави. У такому разі позовну вимогу про зобов`язання повернути земельну ділянку необхідно розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки. Власник земельної ділянки на якій розташовані пам`ятки археології може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема, вимагаючи повернути таку ділянку. При цьому колегія суддів наголошує на тому, що отримання громадянами та юридичними особами у власність земельної ділянки історико-культурного значення, на якій розташована пам`ятка археології суперечить вимогам законодавства. Заволодіння громадянами та юридичними особами землями, на яких розташовані пам`ятки археології (перехід до них права володіння цими землями), є неможливим. Розташування таких земель вказує на неможливість виникнення приватного власника. Землі історико-культурного значення, на яких розташовані пам`ятки археології віднесено до категорії особливо цінних земель, а тому повернення земельної ділянки історико-культурного значення фонду державі, на думку колегії суддів, слід розглядати як негаторний, а не віндикаційний позов, який можна заявити впродовж всього часу тривання порушення прав законного володільця цієї ділянки. Аналогічний висновок, який стосується незаконної передачі у приватну власність земель історико-культурного значення, на яких розміщено пам`ятку археології, викладено у постанові Верховного Суду по справі № 557/303/21 (провадження № 61-3305св22) від 05 жовтня 2022 року. Так, позивачем однозначно доведено, що земельна ділянка з кадастровим номером 5323684202:02:005:0008, належна відповідачу, знаходиться повністю в межах пам`ятки археології ще в межах, визначених обліковою документацією 1974 року, що не було спростовано стороною відповідача в ході судового розгляду. У відповідності до ст.ст. 12, 13 ЦПК України сторони несуть тягар по доведенню обставин, якими обґрунтовують позовні вимоги та заперечення. Згідно ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Однак, відповідачем зазначена обставина щодо розташування земельної ділянки в межах пам`ятки археології в порядку, визначеному ст.ст.12, 81 ЦПК України не спростована. Таким чином висновки суду першої інстанції не гуртуються на законі і не відповідають зібраним по справі доказам, у зв`язку з чим оскаржуване рішення ухвалене при неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи та недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими. Таким чином, рішення Оржицького районного суду Полтавської області від 04 червня 2024 року підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог Полтавської обласної військової адміністрації та зобов`язання ОСОБА_1 повернути земельну ділянку з кадастровим №5323684202:02:005:0008, яка розташована на території Оржицької об`єднаної територіальної громади Лубенського району Полтавської області у власність держави в особі Полтавської обласної військової адміністрації. Щодо судових витрат Згідно з ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. У зв`язку з чим на користь позивача з відповідача ОСОБА_1 підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору при зверненні з позовною заявою у розмірі 2684 грн. та відповідно сплачені при подачі апеляційної скарги в розмірі 4026 грн., а всього 6710 грн. Керуючись ст. ст. 367, 374, п.п. 3, 4 ч. 1 376, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд,- П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу Полтавської обласної державної (військової) адміністрації - задовольнити. Рішення Оржицького районного суду Полтавської області від 04 червня 2024 року скасувати. Ухвалити нове рішення, яким зобов`язати ОСОБА_1 повернути земельну ділянку з кадастровим номером 5323684202:02:005:0008, яка розташована на території Оржицької об`єднаної територіальної громади Лубенського району Полтавської області у власність держави в особі Полтавської обласної військової адміністрації. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Полтавської обласної військової адміністрації судові витрати у розмірі 6710 грн. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 29 травня 2025 року. Головуючий О.О. Панченко Судді Г. Л. Карпушин Т.В. Одринська