Постанова Кропивницький апеляційний суд № 405/1603/23

ПОСТАНОВА Іменем України 05 травня 2025 року м. Кропивницький справа № 405/1603/23 провадження № 22-ц/4809/122/25 Кропивницький апеляційний суд у складі: головуючого судді - Письменного О.А., суддів - Дуковського О.Л., Чельник О.І., при секретарі - Зайченко В.К., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 12 серпня 2024 року (суддя Шевченко І.М.) у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу та визнання права власності,- встановив: У березні 2023 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 , в якому просив: - встановити факт його проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , з 01.01.2004 по 18.11.2021; - визнати спільною сумісною власністю подружжя житловий будинок АДРЕСА_1 та автомобіль ВАЗ21121 Комбі-М, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 сірого кольору; - в порядку поділу спільної сумісної власності подружжя визнати за ним право власності на 1/2 частину житлового будинку АДРЕСА_1 та автомобіль ВАЗ21121 Комбі-М, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 сірого кольору. В обґрунтування позову вказав, що ІНФОРМАЦІЯ_2 померла його дружина ОСОБА_4 . Починаючи з 2000 року і до смерті дружини між ними тривали спільні взаємні стосунки, які ґрунтувалися на засадах почуттів та шлюбних відносин. Вони проживали разом з 2000 по жовтень 2006 року за адресою: АДРЕСА_2 , а з жовтня 2006 року до дня її смерті за адресою: АДРЕСА_1 , де були зареєстровані з жовтня 2006 року. Вони завжди піклувалися про стан здоров`я одне одного, разом вели спільне господарство, були пов`язані спільним побутом, разом їздили на відпочинок, але шлюб не було зареєстровано. Також мали спільний бюджет, проводили спільні витрати, купували майно в інтересах сім`ї. За час спільного проживання придбали житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 та автомобіль ВАЗ 21121 Комбі-М, реєстраційний номер НОМЕР_1 , сірого кольору. Спадкоємцем після смерті ОСОБА_4 є її батько - ОСОБА_3 , який відповідно до ст. 1261 ЦК України є спадкоємцем першої черги, а тому посилаючись на зазначені факти, норми чинного законодавства, просив задовольнити позов. Рішенням Ленінського районного суду м. Кіровограда від 06 вересня 2023 року позов задоволено. Встановлено факт проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 з 01.01.2004 року по 18.11.2021 року. Визнано спільною сумісною власністю подружжя житловий будинок АДРЕСА_1 та автомобіль ВАЗ21121 Комбі-М, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 сірого кольору та в порядку поділу спільної сумісної власності подружжя визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину житлового будинку АДРЕСА_1 та автомобіль ВАЗ21121 Комбі-М, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 сірого кольору. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Не погоджуючись з судовим рішенням, ОСОБА_1 , подала апеляційну скаргу, якою просить скасувати рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 12.08.2024 року по справі № 405/1603/23, ухвалити нове рішення, яким відмовити в позові ОСОБА_2 в повному обсязі. В обґрунтування апеляційної скарги зазначила, що проживання її сестри та ОСОБА_2 однією сім`єю не відповідає дійсності. Спільного бюджету і побуту у них не було. І спільних покупок теж вони не здійснювали. Щодо придбання житлового будинку по АДРЕСА_1 , зазначила, що ОСОБА_5 мала на праві власності придбані нею за власні кошти 19/100 частин житлового будинку по АДРЕСА_3 , після продажу якого вона і придбала будинок по АДРЕСА_1 , як і автомобіль ВАЗ 21121 КОМБІ-В, реєстраційний номер НОМЕР_2 . Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення ОСОБА_2 та його представника, представника відповідача, дослідивши письмові докази у справі, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає за таких підстав. Задовольняючи позов судом першої інстанції було встановлено, що згідно свідоцтва про смерть, виданого 19.11.2021 року Відділом державної реєстрації смерті у місті Кропивницькому Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . За життя померлій належав будинок АДРЕСА_1 , що підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта № 290558927 від 15.12.2021 року, довідкою квартального комітету № 19 Подільського району м. Кропивницького від 02.12.2021 року №

514. Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач ОСОБА_2 вказав на те, що починаючи з 2000 року і до смерті ОСОБА_4 між ними тривали спільні взаємні стосунки, які ґрунтувалися на засадах почуттів та шлюбних відносин. Вони проживали разом з 2000 по жовтень 2006 року за адресою: АДРЕСА_2 , а з жовтня 2006 року до дня її смерті за адресою: АДРЕСА_1 , де обоє були зареєстровані, що підтверджується матеріалами справи та наданою суду для огляду в судовому засіданні домовою книгою. Вони завжди піклувалися про стан здоров`я одне одного, разом вели спільне господарство, були пов`язані спільним побутом, разом їздили на відпочинок, мали спільний бюджет, проводили спільні витрати, за час спільного проживання, придбали житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 та автомобіль ВАЗ21121 Комбі-М, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 сірого кольору. Позивачем надані письмові докази, а саме: оригінал домової книги з відміткою про його прописку з 10.10.2006 року за адресою: АДРЕСА_1 , довідка квартального комітету № 19 Подільського району м. Кропивницький від 02.12.2021 року з якої вбачається, що позивач та ОСОБА_4 були зареєстровані та постійно проживали однією сім`єю за вказаною адресою, вели спільне господарство, ОСОБА_2 доглядав за ОСОБА_4 по день її смерті. Вказані обставини фактично не заперечувались і відповідачем. Допитані в судовому засіданні в суді першої інстанції свідки ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , які тривалий час тісно і постійно спілкувалися з позивачем та ОСОБА_4 , підтвердили, що вони проживали однією сім`єю, позиціонували свої стосунки як сімейні, займалися плануванням та реалізацією усіх справ, що стосувалося заробітку коштів, витрачанням та заощадженням цих коштів. Вказували, що часто були у них, як у сімейної пари у гостях, спільно з ними зустрічали свята, бачили їх побут та поведінку, яка свідчила, що між сторонами були дуже теплі та дружні стосунки, ввесь час, починаючи з моменту придбання будинку і до 18 11.2021 року, тобто до дня смерті ОСОБА_4 , вони проживали вдвох, позивач постійно піклувався про свою дружину, яка хворіла, крім нього за нею ніхто не доглядав, відповідача та інших осіб у їхньому домоволодінні жодного разу не бачили. Зокрема, свідок ОСОБА_6 пояснила, що померла дуже хворіла, позивач доглядав її, вона на нього ніколи не скаржилась, в дворі було чисто, будинок змінився, все відремонтовано. Свідок ОСОБА_7 зазначила, що позивач та померла були завжди удвох, вона хворіла, він її постійно доглядав. Свідок ОСОБА_8 дала аналогічні пояснення, зазначив що не знав родичів померлої, померла ніколи не скаржилась на позивача. Свідок ОСОБА_9 також дала аналогічні пояснення, зазначила, що не бачила позивача в нетверезому стані. Враховуючи пояснення свідків, які узгоджуються між собою та надані суду докази у їх сукупності, суд прийшов до висновку, що факт спільного проживання позивача однією сім`єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_4 період з 01 січня 2004 року до дати її смерті знайшов своє підтвердження в суді, жодними доказами не спростовано відповідачем. Крім того, після смерті ОСОБА_4 в житловому будинку так і залишився проживати позивач, три роки проживає в ньому сам, його проживання не оспорюється відповідачем. Також автомобілем ВАЗ 21121 Комбі-М 1 керував і керує позивач, чим підтверджується факт, що дане майно ОСОБА_4 та ОСОБА_2 придбали для потреб сім`ї, як подружжя. Відповідно до частини третьої статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. За змістом п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 30.05.2008 року «Про судову практику у справах про спадкування», якщо виникнення права на спадкування залежить від доведення певних фактів, особа може звернутися в суд із заявою про встановлення цих фактів. Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Згідно із ч.2 ст. 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Тобто і для «фактичного подружжя» повинні бути характерними усі ознаки сім`ї, передбачені статтею 3 СК України, а саме: спільне проживання, спільний побут та наявність взаємних прав та обов`язків. Проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом, законною) підставою для виникнення у них деяких прав та обов`язків, зокрема права спільної сумісної власності на майно. Саме лише встановлення судом факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу без вирішення питання виникнення, зміни або припинення юридичних наслідків чинним законодавством не передбачено. Судом встановлено, що позивач, вимогу про встановлення факту проживання однією сім`єю заявив з певною правовою метою - визначення правового статусу нерухомого майна, набутого ним та померлою дружиною у період спільного проживання, як такого, що є спільним майном. Згідно ст. 4 СК України сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства. Поняття сім`ї, сформульоване в цій статті, не містить такої обов`язкової ознаки сім`ї, як знаходження саме в зареєстрованому шлюбі. Сім`я розглядається як соціальний інститут і водночас як союз конкретних осіб. Сім`я є первинним та основним осередком суспільства. Сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки, що й є ознаками сім`ї. Відповідно до Хартії прав сім`ї, сім`я це щось більше, ніж просто правова, суспільна чи економічна одиниця, це спільнота любові солідарності, це те місце, де зустрічаються різні покоління і допомагають один одному зростати у людській мудрості та узгоджувати індивідуальні права з іншими вимогами суспільного життя. Альтернативою шлюбу є конкубінат, тобто фактичне спільне проживання жінки та чоловіка без реєстрації шлюбу. Жінка та чоловік мають на це право і відповідно право на повагу до свого вибору з боку держави та суспільства. Європейський суд з прав людини при розгляді справи ОСОБА_10 зауважив, що відносини де-факто, як і відносини, що ґрунтуються на шлюбі, можуть вважатись сімейним життям. У справі «Джонстон проти Ірландії» (справа номер ЕСН-1986-8-006) було встановлено, що заявники прожили спільно близько 15 років. На цій підставі Європейський суд зробив висновок, що вони складали сім`ю, а тому мають право на захист, незважаючи на те, що їх зв`язок існує поза шлюбом. Конституційне право на особисту свободу дає підстави для висновку про те, що людина має право сама вибирати форму організації свого сімейного життя. Закон не може їй цього диктувати, як і того, з ким людина має проживати однією сім`єю, за винятком лише певних обмежень, які сформульовані у статті 3 СК України. Згідно з п. 5 ч.1 ст. 315 ЦПК України, факт проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу може бути встановлений у судовому порядку. Факт проживання однією сім`єю позивачем заявлено з метою визначення правового статусу нерухомого майна, набутого сторонами у період спільного проживання, як такого, що є спільним майном. Правовими наслідками встановлення факту проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу є встановлення належності їм майна на праві спільної сумісної власності на підставі статті 74 СК України. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 року у справі № 554/8023/15-ц, провадження № 14-130цс19, звернуто увагу на те, що відповідно до вимог статті 74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу. З урахуванням зазначеного, вирішуючи спір про поділ майна, необхідно встановити обсяг спільного нажитого майна і з`ясувати час та джерела його придбання, а вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти: спільного проживання однією сім`єю; спільного побуту; взаємних прав та обов`язків (статті 3, 74 СК України). При застосуванні статті 74 СК України суд враховує, що особи не перебували у будь-якому іншому шлюбі на цей час, а також що між ними склалися усталені відносини, притаманні подружжю. Для визнання осіб такими, що проживають однією сім`єю, крім факту спільного проживання, важливі також: наявність спільного бюджету, спільного харчування, придбання майна для спільного користування; участь у спільних витратах на утримання житла, його ремонт; надання взаємної допомоги; наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням; інші обставини, які засвідчують реальність сімейних відносин. Позивач та померла прожили разом в одному будинку під одним дахом більше двадцяти років, що не заперечується і відповідачем у справі. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23.01.2024 року у справі № 523/14489/15-ц, провадження № 14-22цс20, погодилася із тим, що особа, яка вважає себе власником майна (або його частини), може здійснити захист свого цивільного права, обґрунтувавши в позові підставу позовних вимог про поділ майна тим, що воно набуте за час спільного проживання жінки та чоловіка однією сім`єю. Позовні вимоги про поділ майна, що належить сторонам на праві спільної сумісної власності є ефективним способом захисту прав, здатним справедливо та без занадто обтяжливих для сторін судових процедур вирішити цивільну справу. Заявлення у таких справах позовного провадження окремої вимоги про встановлення факту спільного проживання жінки та чоловіка однією сім`єю без реєстрації шлюбу не здатне забезпечити захист прав власника Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України). Відповідно до положень ч.3 ст. 12, ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Згідно із ч.1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. У ч.1 ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Частиною 1 ст.60 Сімейного кодексу України (далі СК України) визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Зазначені норми свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує. (Постанова Верховного Суду України №6-843цс17 від 24.05.2017, постанови Верховного Суду №235/9895/15 від 06.02.2018, №404/1515/16-ц від 05.04.2018 та постанова Великої Палати Верховного Суду №372/504/17 від 21.11.2018). Як вбачається з матеріалів справи, вищевказане майно (будинок) та автомобіль набуто сторонами під час перебування ними у шлюбі, а тому є їх спільною сумісною власністю. Вказану обставину суд першої інстанції правильно встановив. Під час розгляду справи судом не встановлено, що спірний будинок та автомобіль придбані за особисті кошти дружини чи чоловіка. Тому доводи відповідача, що будинок та автомобіль належить лише ОСОБА_4 , оскільки придбані за її особисті кошти є необґрунтованими та не доведені належними та допустимими доказами. Колегія апеляційного суду також звертає увагу, що сама ОСОБА_4 за життя визнавала ОСОБА_2 членом своєї сім`ї, про що засвідчила своїм підписом в договорі купівлі-продажу житлового будинку від 22.08.2006, де прямо вказано «… ОСОБА_4 … проживає з гр. ОСОБА_2 однією сім`єю» (а.с.61). Здійснення подружжям права спільної сумісної власності регламентується ст.63 СК України, згідно з якою дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпорядження спільним сумісним майном подружжя може відбутися шляхом його поділу, виділення частки. Поділ майна, що є у спільній сумісній власності подружжя, є підставою набуття особистої власності кожним з подружжя. Статтею 65 СК України передбачено, що дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. Відповідно до ст.66 СК України подружжя має право домовитися між собою про порядок користування майном, що йому належить на праві спільної сумісної власності. Правовідносини щодо поділу спільного майна подружжя регулюються ст.69 СК України, відповідно до якої дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Дружина і чоловік мають право розділити майно за взаємною згодою. Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21 грудня 2007 року №11, сутність поділу полягає в тому, що кожному з подружжя присуджуються в особисту власність конкретні речі, а також здійснюється розподіл майнових прав та обов`язків. При здійсненні поділу в судовому порядку суд має виходити з презумпції рівності часток. При винесенні рішення суд має керуватися «обставинами, що мають істотне значення», якими можуть бути, насамперед, ступінь трудової та (або) фінансової участі кожного з подружжя в утриманні спільного майна, зроблених поліпшеннях, доцільність та обґрунтованість укладених правочинів, спрямованих на розпорядження спільним майном, наявність або відсутність вчинення одним з подружжя дій, що порушують права другого з подружжя, суперечать інтересам сім`ї, матеріальне становище співвласників тощо. Поділ спільного сумісного майна подружжя здійснюється з визначення кола об`єктів спільної сумісної власності подружжя і встановлення їхньої вартості. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. Поділу підлягає усе майно, що є у спільній сумісній власності. У разі використання одним із подружжя спільних коштів усупереч ст.65 СК інший із подружжя має право на компенсацію вартості його частки. Відповідно до ч.3 ст.368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом. За вимогами ч.ч.1,2 ст.369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. У разі вчинення одним із співвласників правочину щодо розпорядження спільним майном вважається, що він вчинений за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена. Згідно ст.372 ЦК України майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними. У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. За рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється. Договір про поділ нерухомого майна, що є у спільній сумісній власності, укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню. Частинами 1, 2 статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї. Принцип рівності часток застосовується незалежно від того, чи здійснюється поділ у судовому або у позасудовому порядку. Статтею 71 СК України встановлено, що майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Речі для професійних занять присуджуються тому з подружжя, хто використовував їх у своїй професійній діяльності. Вартість цих речей враховується при присудженні іншого майна другому з подружжя. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду. Поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК України та ст.372 ЦК України. Суд першої інстанції відповідно до зазначених вище вимог чинного законодавства вірно визначив частку відповідача у спільному майні подружжя, а саме: житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 та автомобіль ВАЗ21121 Комбі-М, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 сірого кольору. Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд вважає, що підстав для скасування рішення суду першої інстанції немає, оскільки воно відповідає нормам матеріального і процесуального права. З огляду на висновок про залишення апеляційної скарги без задоволення, підстав для перерозподілу судових витрат немає. Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, суд, - ухвалив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 12 серпня 2024 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Повний текст постанови складено 28.05.2025. Судді: О.А.Письменний О.Л. Дуковський О.І. Чельник