Постанова 4815 № 569/24423/24

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 29 травня 2025 року м. Рівне Справа № 569/24423/24 Провадження № 22-ц/4815/413/25 Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Гордійчук С.О., суддів: Боймиструка С.В.,Шимківа С.С., секретар судового засідання: Маринич В.В. учасники справи: позивач: ОСОБА_1 відповідач: ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Служба у справах дітей виконавчого комітету Рівненської міської ради розглянув в порядку спрощеного позовного провадження в м. Рівне апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Пузирка О.О. на ухвалу Рівненського міського суду Рівненської області від 16 січня 2025 року, постановлену в складі судді Левчука О.В., повний текст складено 16.01.2025 року, у справі № 569/24423/24, в с т а н о в и в : 16 грудня 2024 року ОСОБА_1 звернулася із позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Служба у справах дітей виконавчого комітету Рівненської міської ради, про позбавлення батьківських прав. Ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 16 січня 2025 року відмовлено у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Служба у справах дітей виконавчого комітету Рівненської міської ради, про позбавлення батьківських прав. Ухвала суду мотивована тим, що є таке, що набрало законної сили, рішення суду про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Служба у справах дітей виконавчого комітету Рівненської міської ради про позбавлення батьківських прав. Після набрання рішенням законної сили, яке ухвалено між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав минуло лише 11 днів, а тому у відкритті провадження у даній справі слід відмовити. Не погодившись із ухвалою суду, представник позивача подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм процесуального права просить ухвалу суду скасувати, та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Відповідно до ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Апеляційна скарга підлягає до задоволення, виходячи з наступних підстав. Відповідно до частин 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Таким вимогам закону судове рішення відповідає. Відповідно до частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція), кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Європейський суд з прав людини у своїй прецедентній практиці виходить із того, що положення пункту першого статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному право подати до суду будь-який позов, що стосується його цивільних прав і обов`язків. Проте, право на суд не є абсолютним і воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання з боку держави. Разом з тим, такі обмеження не повинні впливати на доступ до суду чи ускладнювати цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди суті цього права, та мають переслідувати законну мету. Згідно практики Європейського суду з прав людини, реалізуючи положення Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише і фактичним, але і реальним. Надмірний формалізм при вирішені питання щодо прийняття позовної заяви або скарги - є порушенням права на справедливий судовий захист. Зокрема, у рішенні від 04 грудня 1995 року у справі "Беллет проти Франції" Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданих національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права. У рішенні від 13 січня 2000 року у справі "Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії" та у рішенні від 28 жовтня 1998 року у справі "Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії" Європейський Суд з прав людини вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнано порушенням пункту першого статті 6 Конвенції. Відповідно до положень статей 55, 124 Конституції України та статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Із матеріалів справи вбачається, що рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 05.09.2024 у справі №569/21975/23 в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Служба у справах дітей виконавчого комітету Рівненської міської ради, про позбавлення батьківських прав - відмовлено, попереджено ОСОБА_2 про необхідність змінити ставлення до виховання дочок ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та попереджено, що в разі ухилення від виконання батьківських обов`язків він може бути позбавлений батьківських прав відносно дітей. Постановою Рівненського апеляційного суду від 05.12.2024 у справі №569/21975/24, апеляційну скаргу залишено без задоволення, а рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 05 вересня 2024 року - без змін. Отже рішення набрало законної сили 05.12.2024 року. Із повторною позовною заявою ОСОБА_1 звернулася до суду 16 грудня 2024 року. Відповідно до п.2 ч.1ст. 186 ЦПК суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо є таке, що набрало законної сили, рішення чи ухвала суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили, за тими самими вимогами. Згідно наведеної норми позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно збігаються сторони, підстави та предмет спору, тобто коли позови повністю збігаються за складом учасників цивільного процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду. Нетотожність хоча б одного із цих чинників не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору. У розумінні цивільного процесуального закону предмет позову це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення. При визначенні підстави позову як елементу його змісту, суд повинен перевірити на підставі чого, тобто яких фактів (обставин) і закону, позивач просить про захист свого права. Отже, не можна вважати, що між сторонами вже був вирішений спір про той самий предмет і позови повністю збігаються за матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду. Такі висновки міститься у постанові Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 372/2230/17-ц. Звертаючись до суду у справі №569/21975/23, позивач обґрунтовувала позовні вимоги тим, що після розірвання шлюбу 12 жовтня 2016 року, відповідач взагалі самоусунувся від виконання свого обов`язку щодо участі у вихованні дітей. Відповідач не відвідував батьківських зборів дітей по місцю навчання, не цікавився досягненнями дітей у навчанні чи наявності у дітей талантів які слід розвивати. Не відвідував важливих для дітей заходів по місцю навчання згідно шкільної програми. Не цікався станом здоров`я дітей, та ігнорував навіть ті періоди, коли діти хворіли та потребували матеріальної підтримки для своєчасного медичного обстеження, лікування чи оздоровлення. Разом з тим, обґрунтовуючи позов у справі №569/24423/24, із зазначення обставин, які є аналогічними обставинам у справі №569/21975/23 вказує, що після розгляду справи відповідач продовжує нехтувати своїми батьківськими обов`язками незважаючи на попередження суду про необхідність змінити ставлення до виховання дочок. Тобто, позивачкою підстави позову доповнено новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин, що є зміною підстави позову. Виходячи з наведеного, суд приходить до висновку, що позовні вимоги про позбавлення батьківських прав, заявлені у справі, що переглядається, обґрунтовані обставинами, які тривали після набрання чинності рішень у справі №569/21975/23, а саме невиконання батьківських обов`язків відповідачем після ухвалення згаданого рішення, тому є новими підставами позову та є відмінними від наведених у позові, що вже був розглянутий судом. Оскільки підстави позовів у справі, яка переглядається, та у справі №569/21975/23 не є тотожними, відсутні передбачені пунктом 2 частиною 1 статті 186 ЦПК України для відмови у відкритті провадження у справі. З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність передбачених пунктом 2 частини 1 статті 186 ЦПК України підстав для відмови у відкритті провадження у справі. Оскільки суд першої інстанції виніс ухвалу з порушенням норм процесуального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали, передчасно повернув заяву, тому відповідно пункту четвертого частини першої статті 379 ЦПК України ухвала підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції. Керуючись ст.ст. 374,376,381-384 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Пузирка О.О. задовольнити. Ухвалу Рівненського міського суду Рівненської області від 16 січня 2025 року скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складений 29 травня 2025 року. Головуючий : Гордійчук С.О. Судді : Боймиструк С.В. Шимків С.С.