Постанова 4824 № 760/15641/23

справа № 760/15641/23 головуючий у суді І інстанції Кравченко Л.М. провадження № 22-ц/824/7275/2025 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Березовенко Р.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 травня 2025 року м. Київ Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: головуючого судді - Березовенко Р.В., суддів: Лапчевської О.Ф., Мостової Г.І., з участю секретаря Щавлінського С.Р. розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 поданою представницею - адвокаткою Западнюк Наталією Іллівною на рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 18 листопада 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 - Національний природній парк «Голосіївський» заступник начальника Святошинсько-Білічанського природоохоронного науково-дослідного відділення, Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗОЛОТА СЕРЕДИНА» про захист честі, гідності та ділової репутації, стягнення моральної шкоди,- В С Т А Н О В И В: У липні 2023 року представниця ОСОБА_1 - адвокатка Западнюк Н.І. звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 - Національний природній парк «Голосіївський» заступник начальника Святошинсько-Білічанського природоохоронного науково-дослідного відділення, ТОВ «ЗОЛОТА СЕРЕДИНА» про захист честі, гідності та ділової репутації, стягнення моральної шкоди, у якому просила: визнати недостовірною та такою, що порушує права ОСОБА_1 на повагу до його гідності, честі та недоторканості ділової репутації, інформацію, поширену на веб-сайті інтернет видання «Обозреватель» що належить ТОВ «Золота середина», ІНФОРМАЦІЯ_1 о 12:00 год. в статті під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_4 »; зобов`язати інтернет видання «Обозреватель» за власний рахунок спростувати вказану інформацію під заголовком «Спростування» без власних зауважень і коментарів; зобов`язати ОСОБА_2 та ТОВ «Золота середина» протягом місяця з дня набрання рішенням суду законної сили за свій рахунок спростувати недостовірну негативну інформацію шляхом публікації на тій самій шпальті і таким самим шрифтом, що і стаття, з вільним доступом та без паролів/ кодів резолютивної частини рішення за належними товариству інтернет адресами, з посиланням на рішення, номер справи, дату його ухвалення, а також мати заголовок відповідного змісту; стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 відшкодування моральної шкоди у сумі 255 000,00 грн; стягнути з відповідачів понесені судові витрати. В обґрунтування заявлених вимог зазначила, що через мережу Інтернет на сайті інтернет-видання «Обозреватель», що належить ТОВ «Золота середина», ІНФОРМАЦІЯ_1 о 12:00 год. було розміщено статтю під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_4» (ІНФОРМАЦІЯ_3 ), в якій інформація щодо ОСОБА_1 є недостовірною, не правдивою, такою, що принижує честь гідність та порушу право на недоторканість ділової репутації, а також негативно впливає на репутацію позивача та шкоди його діловій репутації в цілому. Розміщена на сайті інформація не має жодного відношення до позивача оскільки нежитлова будівля належить ТОВ «Затишок і Ко» (код ЄДРПОУ 40949907). Заступник начальника Святошинсько-Білічанського природоохоронного науково-дослідного відділення Національного природнього парку «Голосіївський» ОСОБА_2 у вказаній статті зазначає: «1.Йдеться про незаконну забудову ділянки в Національному парку «Голосіївський». OBOZREVATEL вже не раз розповідав про те, як ТОВ «Затишок і Ко», яке донедавна належало ексначальнику Святошинської міліції та ексзаступнику начальника податкової міліції цього ж району ОСОБА_1, отримало цю ділянку, як і ще кілька об`єктів на території Києва, завдяки липовому рішенню суду. 2.Ймовірно, змінюючи власника, ОСОБА_1 намагається уникнути відповідальності, адже судимість йому не потрібна. 3.Однак, ще володіючи компанією, ОСОБА_1 збудував тут ресторан з альтанками. Останнім часом заклад мав назву «Чудо-мангал», а тепер «Хінкальня Тандир-House». 4.«Власник» незаконного закладу ОСОБА_1 вирішив захищати те, що вже багато років приносить йому прибуток. До того ж на капітальне будівництво на території парку багато років контролюючі органи дивилися крізь пальці. 5.Очевидно, ОСОБА_1 завжди знаходив спільну мову з попереднім керівництвом парку. Наприклад, із ОСОБА_10, який керував парком із серпня 2019 року. 6.Проте проти був сам ОСОБА_1. «Він закрився у приміщенні зсередини, був дуже злий, весь червоний. Й потім у присутності представників прокуратури, поліції він мені сказав, що хотів взяти рушницю і вистрілити в мене. Говорив, що це його приватна власність, на яку я зайшов. Але насправді слідчі дії проводилися поруч із його будовою», - каже ОСОБА_2 . 7.Незважаючи на те, що справою про незаконне будівництво вже займається прокуратура, ОСОБА_1 продовжує захоплювати нові ділянки парку. 8.За словами заступника начальника Святошинсько-Білічанського природоохоронного науково-дослідного відділення НВП «Голосіївський» ОСОБА_2 , з ОСОБА_1 було укладено рекреаційний договір. 9.«Таким чином Потапенко, мабуть, намагався легалізувати будівництво на цій ділянці парку. Хоча рекреаційний договір все одно не дає дозволу на капітальне будівництво в парку. ОСОБА_1 сказав, що термін дії цього договору з Потапенком у нього закінчився і він хоче отримати новий документ», - зазначив ОСОБА_2 . 10.За словами ОСОБА_2 , договір було укладено так, що у директора залишалася можливість контролювати підприємця. «Наприклад, сума оплати на місяць вказувалася лише 1,5 тис. грн. Хоча раніше у таких договорах сума була більша - 7 тисяч грн. Тобто різницю могли доплачувати особисто», - сказав ОСОБА_2 . 11.Проте проти був сам ОСОБА_1. «Він закрився у приміщенні зсередини, був дуже злий, весь червоний. Й потім у присутності представників прокуратури, поліції він мені сказав, що хотів взяти рушницю і вистрілити в мене. Говорив, що це його приватна власність, на яку я зайшов. Але насправді слідчі дії проводилися поруч із його будовою", - каже ОСОБА_2 .» Вважає, що ОСОБА_2 своїми твердженнями прагне донести та переконати читачів та значну кількість громадян у тому, що нібито позивачем вчинено кримінальне правопорушення (злочин) - хабарництво та підкуп службової особи, самовільне зайняття земельної ділянки та погроза вбивством. Позивач стверджує, що до кримінальної відповідальності раніше не притягувався, обов`язки перед державою виконує сумлінно, виключно в рамках закону. Жодних кримінальних проваджень за фактами надання позивачем неправомірної вигоди, погрози вбивством, самовільного зайняття земельної ділянки не розпочато, відсутні вироки суду. Вказана відповідачами інформація, на думку позивача, не є оціночним судженням оскільки містить конкретні факти, які можливо перевірити, тому, через непідтвердження жодним доказом, є такою, що вводить в оману та негативно впливає на авторитет не лише позивача, а й держави, органів державної влади та місцевого самоврядування як серед громадян України так і серед іноземних громадян та осіб без громадянства. Крім того, після оприлюднення відповідачами інформації, що є предметом розгляду, довіра колег, знайомих, друзів, до позивача значно знизилася, оскільки таким чином в очах колег, знайомих, друзів зародилася думка про відсутність достатнього професіоналізму, чесності, прозорості у позивача. ОСОБА_2 є впливовою, авторитетною особою, тому порушена ним негативна та недостовірна інформація набула широкого розголосу, та є вагомою для багатьох громадян, і тим самим суттєво принижує ділову репутацію позивача серед широкого кола осіб. Розмір завданої ОСОБА_2 моральної шкоди позивач оцінює у 250 000,00 грн. 21 березня 2024 року директор ТОВ «ЗОЛОТА СЕРЕДИНА» - ОСОБА_11 подав відзив на позовну заяву, у якому, посилаючись на безпідставність та необґрунтованість заявлених позивачем вимог, просив відмовити в задоволенні позову. Зазначає, що оспорювана позивачем інформація є предметом суспільного інтересу і стосується суспільно значимої теми. Оскаржувана стаття зробила внесок у обговорення суспільних інтересів, необхідності надання громадськості вичерпної відповіді з приводу господарської діяльності позивача та його родини на території заповідного фонду НПП «Голосіївський». Спірні публікації стосуються інформування громадськості щодо розміщення, будівництва капітальних об`єктів, які споруджені без відповідних дозволів на території заповідного фонду і можуть негативно впливати на стан навколишнього природного середовища. В демократичному суспільстві в умовах існування соціальної та правової держав, участь громадськості у вирішенні соціально-екологічних проблем є не тільки мірою реалізації громадянських прав, а й умовою розвитку такого суспільства та держави. Оспорювана інформація вирвана позивачем із загального контекст та стосується питань, що становлять суспільний інтерес. Частина оспорюваної позивачем інформації є оціночним судженням, а саме: ««Власник» незаконного закладу ОСОБА_1 вирішив захищати те, що вже багато років приносить йому прибуток. До того ж на капітальне будівництво на території парку багато років контролюючі органи дивилися крізь пальці.»; «Очевидно, ОСОБА_1 завжди знаходив спільну мову з попереднім керівництвом парку. Наприклад, із ОСОБА_10, який керував парком із серпня 2019 року.». Решта є фактичними даними, які підтверджуються долученими до відзиву документами. Рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 18 листопада 2024 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 - Національний природній парк «Голосіївський» заступник начальника Святошинсько-Білічанського природоохоронного науково-дослідного відділення, Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗОЛОТА СЕРЕДИНА» про захист честі, гідності та ділової репутації, стягнення моральної шкоди. Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, представниця ОСОБА_1 - адвокатка Западнюк Наталія Іллівна 24 січня 2025 року подала до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просила скасувати рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 18 листопада 2024 року та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити. Підтримавши доводи позовної заяви, представниця апелянта вказала на хибність висновків суду першої інстанції та неправильну оцінку наявним у справі доказам. Зазначила, що суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні не вирішив питання щодо дотримання відповідачами при поширенні інформації щодо ОСОБА_1 презумпції невинуватості. Згідно усталеної практики ЄСПЛ, посилання на конкретну фізичну особу у контексті її зв`язку зі злочином, кримінальним провадженням чи його розслідуванням можливо лише у випадку, коли особа перебуває у статусі підозрюваного, обвинуваченого або підсудного. Місцевий суд мав би врахувати, що оскаржувані твердження зроблені відповідачем не в рамках кримінального провадження, а висловлені на власній сторінці в мережі інтернет. За відсутності обвинувального вироку, який би набрав законної сили щодо ОСОБА_1 , відповідач на власній сторінці в мережі Інтернет поширив щодо позивача інформацію, яка порушує його особисте немайнове право і така інформація не є оціночним судженням. Поширена відповідачем інформація щодо позивача є такою, що може бути перевірена на предмет її правдивості, що виключає віднесення його слів щодо діяльності ОСОБА_1 до оціночних суджень чи критичних зауважень про його діяльність, що мав би врахувати суд першої інстанції. Місцевий суд також не надав жодної оцінки тому факту, що позивач не має жодного стосунку до майна, про яке пишуть журналісти у своїх інтернет-виданнях. Поширена інформація у цій частині не відповідає дійсності, є неправдивою та такою, що вводить суспільство в оману. Крім того, незгода відповідача із судовим рішенням від 25 листопада 2010 року у справі №2-2057 є підставою для його оскарження, адже судове рішення не може оцінюватися відповідачем та ставитися під сумнів без достатньої законної підстави. Зганьбивши позивача, поширенням про нього та членів його родини чуток на підставі неперевірених відомостей, відповідачі повністю знехтували своїми обов`язками утримуватися від завдання шкоди репутації інших осіб, і вчинили дифамацію. Враховуючи презумпцію добропорядності позивача внаслідок відвертого ігнорування обов`язку перевірити негативну інформацію про позивача без жодної обачності на веб-сайті оприлюднені відомості, що за відсутності якого-небудь розумного пояснення джерела їх походження вочевидь для відповідачів не відповідала дійсності, а відсутність в їх розпорядженні офіційних джерел такої негативної інформації виключають їх сумлінну помилку в її достовірності, що свідчить про поширений наклеп. Ухвалою Київського апеляційного суду від 21 лютого 2025 року поновлено ОСОБА_1 строк на апеляційне оскарження та відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 поданою представницею - адвокаткою Западнюк Наталією Іллівною на рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 18 листопада 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 - Національний природній парк «Голосіївський» заступник начальника Святошинсько-Білічанського природоохоронного науково-дослідного відділення, Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗОЛОТА СЕРЕДИНА» про захист честі, гідності та ділової репутації, стягнення моральної шкоди, надано учасникам справи строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу. 10 березня 2025 року представниця ТОВ «ЗОЛОТА СЕРЕДИНА» - адвокатка Сич Марія Віталіївна подала відзив, у якому заперечила проти доводів апеляційної скарги, вважаючи рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим. Вказала, що чинне законодавство з квітня 2014 року не містить презумпції добропорядності і відсутні підстави для застосування такої конструкції при вирішенні спорів про спростування недостовірної інформації. Один лише відповідач не повинен доводити достовірність оспорюваної інформації. Позивачем не надано жодних доказів на предмет того, чи звертався його син до Брянківського міського суду Луганської області, чи була зареєстрована справа №2-2027, чи розглядалася вона, як було отримано судове рішення від 25 листопада 2010 року. Вимоги позивача стосуються інформації, яка є оцінкою дій позивача та їх критикою, що базується на фактах. Суспільний інтерес також підтверджується публікаціями в ЗМІ, в яких обговорювалися наведені ситуації. Поширення інформації висловленою іншими особами (не журналістами) під час інтерв`ю, чи іншої журналістської діяльності не може бути розцінена, як порушення особистих немайнових прав позивача і вимоги про спростування такої інформації як недостовірної до задоволення не підлягають. Ухвалою Київського апеляційного суду від 15 квітня 2025 року призначено справу до розгляду з повідомленням учасників справи. У судовому засіданні представниці апелянта ОСОБА_1 - адвокатки Ковальчук Анна Сергіївна та Западнюк Наталія Іллівна доводи апеляційної скарги підтримали та просили її задовольнити. Представниця відповідача ТОВ «ЗОЛОТА СЕРЕДИНА» - адвокатка Сич Марія Віталіївна просила у задоволення апеляційної скарги відмовити. Інші учасники справи в судове засідання не з`явилися, належним чином повідомлені про місце, час і дату розгляду справи в апеляційній інстанції, заяв та клопотань не надходило, їх неявка згідно вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи. Заслухавши думку учасників справи, які прибули в судове засідання, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 07 червня 2023 року о 12:00 на сайті інтернет-видання «Обозреватель», що належить ТОВ «Золота середина» (ІНФОРМАЦІЯ_5), розміщено статтю «ІНФОРМАЦІЯ_4», що дійсно містить посилання на слова, спогади та коментарі заступника начальника Святошинсько-Білічанського природоохоронного науково-дослідного відділення ОСОБА_2 Згідно листа Департаменту земельних ресурсів вих. №05716-18460 від 28 липня 2021 року, за даними міського земельного кадастру земельна ділянка на АДРЕСА_1 не обліковується; інформація щодо її державної реєстрації відсутня; проєкт землеустрою не надходив як і клопотання про відведення. Згідно листа департаменту з питань державного архітектурно-будівельного контролю міста Києва від 26 липня 2021 року за вих. №073-6482 департамент не видавав, не реєстрував документів, які б надавали право на виконання підготовчих/будівельних робіт та засвідчують прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта за адресою: АДРЕСА_1 . Згідно інформації Департаменту міського благоустрою вих №064-4511 від 27 липня 2021 року, до департаменту документи щодо узгодження розміщення закладу громадського харчування на земельній ділянці по АДРЕСА_1 не надходили. Згідно листа Київського комунального об`єднання зеленого будівництва та експлуатації зелених насаджень міста «Київзеленбуд» вих. №ЗМІ-2693 від 19 серпня 2021 року щодо надання інформації стосовно самовільного зайняття території та будівництва споруди під назвою «СУДО МАНГАЛ», за фактом самовільного зайняття території лісового фонду у кварталі 112 виділ 2 Святошинського лісництва неодноразово складалися протоколи про лісопорушення, що направлялися до Святошинського УП ГУНП України в м. Києві для вжиття заходів щодо звільнення території лісового фонду та притягнення винних до відповідальності. Згідно листа Комунального підприємства з «Святошинське лісопаркове господарство» вих №077/239-721 від 30 липня 2021 року, на адресу КП не надходило документів щодо узгодження на розміщення закладу громадського харчування за адресою: АДРЕСА_1 . Працівниками лісової охорони КП виявлено самовільне зайняття території лісового фонду, про що неодноразово складались протоколи та направлялись до правоохоронних органів для прийняття рішення. Згідно листа Державної екологічної інспекції столичного округу вих. №4/2/07-29/4763 від 20 грудня 2021 року, зафіксовано факт розміщення капітальної будівлі (заклад громадського харчування) загальною площею 470 кв.м. та облаштування альтанок бетонним доріжками загальною площею 70 кв.м. у кв. 112 вид 2 Святошинського лісництва КП «Святошинське лісопаркове господарство», що входить до складу НПП «Голосіївський». За допущене порушення на відповідальну особу НПП «Голосіївський» складено протокол про адмінправопорушення та видано припис щодо усунення виявлених порушень вимог природоохоронного законодавства. Матеріали для встановлення винних направлено до ГУ НП у м. Києві, до Департаменту міського благоустрою та збереження природного середовища КМДА направлено лист щодо демонтажу самовільно зведених споруд та приведення території до належного стану. Святошинською окружною прокуратурою за вих. №44-5323ВИХ-23 від 15 вересня 2023 року підтверджено, що кримінальне провадження №42022102080000003 від 26 січня 2022 року об`єднано з матеріалами кримінального провадження №12020100090000798 від 04 лютого 2020 року за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 358, ч. 3 ст. 190, ч. 4 ст. 197-1 КК України, розслідування яких триває, повідомлення про підозру не здійснювалось. Листом Лисичанського міського суду Луганської області від 22 липня 2021 року повідомлено про те, що перевіркою автоматизованої системи документообігу Брянківського міського суду Луганської області, що введена в дію 2011 р., не встановлено реєстрації справи у відношенні ОСОБА_8 , справи вказаного суду до Лисичанського міського суду Луганської області не надходили і їх місцезнаходження невідоме. За Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, №266348649 від 19 липня 2021 року, ТОВ «ЗАТИШОК І КО» належить на праві приватної власності: нежитлова споруда загальною площею 332,3 кв.м по АДРЕСА_1 , підстава для державної реєстрації: акт оцінки і передачі майна до Статутного капіталу, серія та номер: б/н, виданий 15 грудня 2016 року, видавник ОСОБА_8 ; нежитлова споруда загальною площею 494,3 кв.м по АДРЕСА_2 , підстава для державної реєстрації: акт оцінки і передачі майна до Статутного капіталу, серія та номер: б/н, виданий 15 грудня 2016 року, видавник ОСОБА_8 . З огляду інформаційної довідки №249476340 від 23 березня 2021 року право власності на нежитлові приміщення за ОСОБА_8 зареєстроване на підставі рішення Брянківського міського суду Луганської області від 25 листопада 2010 року у справі №2-2027. Листом Національного природного парку «Голосіївський» від 05 серпня 2021 року за вих. №560/2-01 підтверджено укладення 01 лютого 2020 року між НПП «Голосіївський» та ТОВ «Затишок і КО» договору №01-20/30-РД про реорганізацію рекреаційної діяльності строком до 25 грудня 2020 року з предметом: забезпечення, створення умов та організація рекреаційної діяльності, а саме: створення рекреаційних продуктів, надання платних рекреаційних послуг рекреантам на території, що входить до складу НПП «Голосіївський» в межах 2 виділу 112 кварталу Святошинського лісництва, що межує з АДРЕСА_1. Ухвалами Святошинського районного суду м. Києва засвідчено відкриття провадження у справі №759/2826/23 за позовом керівника Святошинської окружної прокуратури м. Києва до ТОВ «Затишок і КО» про усунення перешкод у володінні та розпорядженні земельною ділянкою природно-заповідного фонду. Згідно Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, станом на 01 листопада 2017 року керівником і кінцевим бенефіціарним власником ТОВ «Затишок і КО» був ОСОБА_1 . Згідно Витягу з Єдиного державного реєєстру юридичних осіб, станом на 09 жовтня 2021 року керівником ТОВ «Затишок і КО» був ОСОБА_8 , а кінцевим бенефіціарним власником був ОСОБА_1 . Згідно Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, станом на 22 вересня 2023 року керівником та кінцевим бенефіціарним власником ТОВ «Затишок і КО» є ОСОБА_9 . 16 квітня 2018 року у справі №759/5406/18 слідчим суддею Святошинського районного суду м. Києва в рамках кримінального провадження №42018101080000027 надано прокурору тимчасовий доступ до реєстраційних документів. 04 березня 2020 року у справі №760/5937/20 слідчим суддею Солом?янського районного суду м. Києва в рамках кримінального провадження №12020100090000798 від 04 лютого 2020 року надано прокурору тимчасовий доступ до речей і документів, а саме усіх наявних оригіналів документів реєстраційних справ. 14 серпня 2020 року у справі №760/1759/20 слідчим суддею Солом?янського районного суду м. Києва в рамках кримінального провадження №12020100090000798 від 04 лютого 2020 року накладено арешт на нежитлові споруди по АДРЕСА_1 із забороною їх використання та відчуження. В частині позовних вимог до ОСОБА_2 місцевий суд зазначив, що позивач, визначаючи суб?єктний склад, вказав ОСОБА_2 , як Національний природній парк «Голосіївський» заступник начальника Святошинсько-Білічанського природоохоронного науково-дослідного відділення, що суд розцінив як виступ від імені юридичної особи під час виконання посадових (службових обов`язків), а тому ОСОБА_2 не є належним відповідачем, а вимоги щодо нього не підлягають задоволенню. Вирішуючи спір в іншій частині, суд першої інстанції вважав, що висловлювання відповідача містило саме оціночні судження і стосувалися діяльності позивача, як колишньої посадової особи. Із наданих позивачем доказів не вбачається приниження його честі, гідності та ділової репутації, а лише критика та емоційна оцінка дій позивача як посадової особи, а тому позовні вимоги про захист ділової репутації в частині визнання недостовірною та такою, що порушує особисті немайнові права на недоторканість ділової репутації, інформацію, яка поширена на сайті інтернет-видання «Обозреватель», що належить ТОВ «Золота середина» задоволенню не підлягають. Колегія суддів, перевіривши оскаржуване рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, в повній мірі погоджується з такими висновками суду першої інстанції з нижченаведених підстав. Відповідно до статей 28, 68 Конституції України кожен має право на повагу до його гідності та ніхто не може бути підданий такому поводженню, що принижує його гідність. Кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Відповідно до частини четвертої статті 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації. Положенням статті 34 Конституції України встановлено, що кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір. У пункті 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року №1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» судам роз`яснено, що беручи до уваги зазначені конституційні положення, суди при вирішенні справ про захист гідності, честі та ділової репутації повинні забезпечувати баланс між конституційним правом на свободу думки і слова, правом на вільне вираження своїх поглядів та переконань, з одного боку, та правом на повагу до людської гідності, конституційними гарантіями невтручання в особисте і сімейне життя, судовим захистом права на спростування недостовірної інформації про особу, з іншого боку. Статтею 201 ЦК України передбачено, що честь, гідність і ділова репутація є особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством. Відповідно до статті 297 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі. Гідність та честь фізичної особи є недоторканними. Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі. У частині першій статті 277 ЦК України передбачено, що фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї недостовірної інформації, має право на спростування цієї інформації. Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені). Юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи, є сукупність таких обставин: поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 листопада 2019 року у справі №904/4494/18). Під поширенням інформації необхідно розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі. Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням. Аналогічні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 27 січня 2021 року у справі №381/2767/19, від 20 грудня 2021 року у справі №134/55/19, від 28 червня 2022 року у справі №723/4697/20. Відповідно до частини першої статті 30 Закону України «Про інформацію» ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Частиною другою вказаної статті Закону визначено, що оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості. Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй законодавством правом на відповідь, а також має право на власне тлумачення справи в тому самому засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, наддавши їм іншу оцінку. Якщо суб`єктивну думку висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію, на особу, яка таким чином та в такий спосіб висловила думку або оцінку, може бути покладено обов`язок відшкодувати завдану моральну шкоду. За своїм характером судження є розумовим актом, що має оціночний характер та виражає ставлення того, хто говорить, до змісту висловленої думки й напряму, що пов`язано з такими психологічними станами, як віра, впевненість чи сумнів. Отже, будь-яке судження, яке має оціночний характер, будь-яка критика та оцінка вчинків, вираження власних думок щодо якості виконуваних публічних функцій, отриманих результатів тощо, не є підставою для захисту права на повагу честі, гідності та ділової репутації та, відповідно, не є предметом судового захисту. Вирішуючи справи про захист честі, гідності та ділової репутації, суди повинні перевіряти, чи містить інформація, що стала підставою для звернення до суду, конкретні життєві обставини, фактичні твердження. Якщо зміст та характер досліджуваної інформації свідчить про наявність фактів, така інформація або її частина не може вважатись оціночним судженням, оскільки є не результатом суб`єктивної оцінки, а відображенням об`єктивної істини, що може бути встановлена в судовому порядку. У рішенні ЄСПЛ у справі «Lingens v. Austria» суд розрізняє факти та оціночні судження. Існування фактів можна довести, а правдивість критичного висловлювання не підлягає доведенню. Вимога доводити правдивість критичного висловлювання є неможливою для виконання і порушує свободу на власну точку зору, що є фундаментальною частиною права, захищеного статтею 10 Конвенції. У даній справі ЄСПЛ вказав, що: «Суд повинен нагадати, що свобода вираження поглядів гарантована пунктом 1 статті 10, становить одну з основних підвалин демократичного суспільства й одну з принципових умов його розвитку та умов самореалізації кожної особи. За умови додержання пункту 2 свобода вираження стосується не лише тієї «інформації» або тих «ідей», які отримані належним чином або розглядаються як необразливі чи незначні, а й тих, що викликають образу, обурення або неспокій. Такими є вимоги плюралізму, терпимості і широти поглядів, без яких «демократичне суспільство» неможливе». У пункті 39 рішення Європейського суду з прав людини від 28 березня 2013 року у справі «Нова Газета і Бородянський проти Росії» вказано, що правдивість оціночних суджень не піддається доведенню і їх потрібно відрізняти від фактів, існування яких може бути доведено. У пункті 75 рішення Європейського суду з прав людини від 12 липня 2001 року у справі «Фельдек проти Словаччини» суд зазначав, що на відміну від оціночних суджень, реальність фактів можна довести. Отже, при оцінці твердження про поведінку третьої особи, деколи може бути важко, як і в цій справі, віднайти різницю між оцінкою фактів та оціночними судженнями. Проте навіть оціночне судження може бути надмірним, якщо воно не має під собою фактичних підстав (рішення ЄСПЛ від 27 лютого 2001 року у справі «Jerusalem v. Austria» № 26958/95, пункт 43). Таким чином, відповідно до статті 277 ЦК України предметом судового захисту не можуть бути оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які як вираження суб`єктивної думки й поглядів відповідача не можна перевірити щодо їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини щодо тлумачення положень статті 10 Конвенції. Свобода вираження поглядів є однією з важливих засад демократичного суспільства та однією з базових умов прогресу суспільства в цілому та самореалізації кожної окремої особи. Відповідно до пункту 2 статті 10 Конвенції вона стосується не лише «інформації» чи «ідей», які сприймаються зі схваленням чи розглядаються як необразливі або нейтральні, але й тих, які можуть ображати, шокувати чи непокоїти. Саме такими є вимоги плюралізму, толерантності та широти поглядів, без яких немає «демократичного суспільства» (KARPYUK AND OTHERS v. UKRAINE, № 30582/04, 32152/04, § 188, ЄСПЛ, 6 жовтня 2015 року). Вирішуючи спір про визнання поширеної інформації недостовірною суд має дотримати баланс необхідності втручання в процес реалізації особою права на свободу вираження поглядів. Так, особа, яка висловлює не факти, а власні погляди, критичні висловлювання, припущення, не може бути зобов`язана доводити їхню правдивість, оскільки це є порушенням свободи на власну точку зору. За змістом позовної заяви та доводів апеляційної скарги, предметом спростування за позицією ОСОБА_1 є висловлювання відповідача ОСОБА_2 у статті під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_4», опублікованій ІНФОРМАЦІЯ_1 о 12-00 год, наступного змісту: «Йдеться про незаконну забудову ділянки в Національному парку «Голосіївський». OBOZREVATEL вже не раз розповідав про те, як ТОВ «Затишок і Ко», яке донедавна належало ексначальнику Святошинської міліції та ексзаступнику начальника податкової міліції цього ж району ОСОБА_1 , отримало цю ділянку, як і ще кілька об`єктів на території Києва, завдяки липовому рішенню суду.»; «Ймовірно, змінюючи власника, ОСОБА_1 намагається уникнути відповідальності, адже судимість йому не потрібна.» «Однак, ще володіючи компанією, ОСОБА_1 збудував тут ресторан з альтанками. Останнім часом заклад мав назву « Чудо-мангал », а тепер « Хінкальня Тандир-House ».»; ««Власник» незаконного закладу ОСОБА_1 вирішив захищати те, що вже багато років приносить йому прибуток. До того ж на капітальне будівництво на території парку багато років контролюючі органи дивилися крізь пальці.»; «Очевидно, ОСОБА_1 завжди знаходив спільну мову з попереднім керівництвом парку. Наприклад, із ОСОБА_10, який керував парком із серпня 2019 року.»; «Проте проти був сам ОСОБА_1 . «Він закрився у приміщенні зсередини, був дуже злий, весь червоний. Й потім у присутності представників прокуратури, поліції він мені сказав, що хотів взяти рушницю і вистрілити в мене. Говорив, що це його приватна власність, на яку я зайшов. Але насправді слідчі дії проводилися поруч із його будовою», - каже ОСОБА_2 .»; «Незважаючи на те, що справою про незаконне будівництво вже займається прокуратура, ОСОБА_1 продовжує захоплювати нові ділянки парку.» Проаналізувавши зміст зазначених висловлювань у контексті усієї статті місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку, що інформація, яку позивач просить визнати недостовірною та зобов`язати спростувати є вихопленою із загального контексту статті, а в цілому, була доведена до відома суспільства не з метою приниження честі, гідності та ділової репутації позивача, а з метою донесення інформації щодо ситуації із забудовою. У постанові від 15 червня 2022 року у справі №910/13849/21 Верховний Суд зазначив, що суди, розглядаючи такий спір, не повинні обмежуватись лише формальним дослідженням спірної фрази без врахування контексту всієї статті, змістовно пов`язаних її частин тощо. Іншими словами, право на звернення до суду не повинно використовуватися як спосіб тиску на свободу слова та журналістську діяльність, а неточності у висловах, які є результатом такої діяльності (яка нерідко здійснюється в умовах обмеженості доступу до інформації, перешкоджання у її отриманні тощо), - для формального її спростування безвідносно до дотримання стандартів журналістської діяльності, контексту статті, суспільного значення проблематики, що висвітлюється. За положеннями статті 29 Закону України «Про інформацію», суспільство має право на отримання суспільно необхідної інформації і предметом суспільного інтересу вважається інформація, яка свідчить про загрозу державному суверенітету, територіальній цілісності України; забезпечує реалізацію конституційних прав, свобод і обов`язків; свідчить про можливість порушення прав людини, введення громадськості в оману, шкідливі екологічні та інші негативні наслідки діяльності (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб тощо. Водночас суспільство також має право на отримання інформації, яка відповідає дійсності та надає можливість суспільству здійснити її оцінку самостійно на основі всіх фактів та різноманіття думок щодо оцінки такої інформації та її значення для суспільства. Так, у вступі статті, про яку ідеться у цій справі зазначено «У четвер, 8 червня, Святошинський районний суд Києва продовжить розгляд справи про незаконне будівництво на території Національного парку «Голосіївський». Позов подала Святошинська окружна прокуратура. Вона вимагає звільнити від самовільної забудови та повернути Києву земельну ділянку площею 0,10 га на території парку.» Отже, першочергово, стаття присвячена судовому процесу щодо незаконного будівництва на території Національного парку «Голосіївський». Зазначене у статті «Йдеться про незаконну забудову ділянки в Національному парку «Голосіївський». OBOZREVATEL вже не раз розповідав про те, як ТОВ «Затишок і Ко», яке донедавна належало ексначальнику Святошинської міліції та ексзаступнику начальника податкової міліції цього ж району ОСОБА_1, отримало цю ділянку, як і ще кілька об`єктів на території Києва, завдяки липовому рішенню суду.» за своєю суттю є фактичним твердженням, адже на слові «розповідав» містить гіперпосилання до іншого матеріалу видання «У Києві ексміліціонер захопив частину парку та відкрив магазини на місці садів. OBOZREVATEL продовжує розслідування» у якій і міститься першоджерело інформації, яку просить визнати недостовірною позивач. Також наявними в матеріалах справи доказами підтверджено правдивість фрази «Незважаючи на те, що справою про незаконне будівництво вже займається прокуратура, ОСОБА_1 продовжує захоплювати нові ділянки парку». Зокрема, як зазначено вище, у провадженні Святошинського районного суду міста Києва перебуває цивільна справа за позовом Святошинської окружної прокуратури про усунення перешкод у володіння та розпорядження земельною ділянкою природно-заповідного фонду (справа №759/2826/23); про вказану судову справу на сторінці Київської міської прокуратури у мережі «Фейсбук» міститься допис від 17 березня 2023 року; на підставі ухвали слідчого судді Солом`янського районного суду міста Києва від 14 серпня 2020 року у справі №760/17591/20 в межах кримінального провадження №12020100090000798 накладено арешт на нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_3 , яке належить ОСОБА_8 . При цьому, фрази «Ймовірно, змінюючи власника, ОСОБА_1 намагається уникнути відповідальності, адже судимість йому не потрібна.» та «Очевидно, ОСОБА_1 завжди знаходив спільну мову з попереднім керівництвом парку. Наприклад, із ОСОБА_10, який керував парком із серпня 2019 року.» за своєю природою є оціночними судженнями та висловлені у формі припущень «ймовірно», «очевидно» як вираження суб`єктивної думки й поглядів автора статті. Крім того у фразі ««Власник» незаконного закладу ОСОБА_1 вирішив захищати те, що вже багато років приносить йому прибуток. До того ж на капітальне будівництво на території парку багато років контролюючі органи дивилися крізь пальці.» слово «власник» вжито у переносній формі та не свідчить про дійсне перебування у власності позивача майна про яке йде мова у публікації (що власне і підтверджує апелянт у позовні заяві та у апеляційній скарзі). Інші висловлювання цієї фрази не містить фактичного твердження (зокрема посилань на конкретні факти та події), проте можуть бути розцінені як судження автора в контексті усієї статті з урахуванням доведених фактичних тверджень, щодо яких не встановлено підстав вважати їх недостовірними. Також ані у позовній заяві ані в апеляційній скарзі позивач не наводить доводів щодо того, яким чином порушує його права заявлена до спростування фраза «Однак, ще володіючи компанією, ОСОБА_1 збудував тут ресторан з альтанками. Останнім часом заклад мав назву «Чудо-мангал», а тепер «Хінкальня Тандир-House».» При цьому, аналіз фраз, які просить спростувати позивач, свідчить, що лише фрази «Йдеться про незаконну забудову ділянки в Національному парку «Голосіївський». OBOZREVATEL вже не раз розповідав про те, як ТОВ «Затишок і Ко», яке донедавна належало ексначальнику Святошинської міліції та ексзаступнику начальника податкової міліції цього ж району ОСОБА_1 , отримало цю ділянку, як і ще кілька об`єктів на території Києва, завдяки липовому рішенню суду.» та ««Власник» незаконного закладу ОСОБА_1 вирішив захищати те, що вже багато років приносить йому прибуток. До того ж на капітальне будівництво на території парку багато років контролюючі органи дивилися крізь пальці.» безпосередньо стосуються позивача, в усіх інших фразах згадується лише прізвище « ОСОБА_1 », що в контексті висвітленої інформації, не свідчить про те, що вона стосується особисто позивача. Стаття 10 Європейської Конвенції з прав людини захищає право журналістів розголошувати інформацію, яка становить громадський інтерес, за умови, що вони діють сумлінно та використовують перевірену фактичну базу. Для того, щоб розрізняти фактичне твердження і оціночне судження, необхідно брати до уваги обставини справи і загальний тон зауважень, оскільки твердження про питання, що становлять суспільний інтерес, є оціночними судженнями, а не констатацію фактів. Журналістська свобода також включає можливість перебільшень або навіть провокацій. Позивачем доказів того, що суб`єктивну думку автором статті висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію, не надано. Ураховуючи усталену практику Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, колегія суддів погоджується з висновками суду про відмову в задоволенні позову, оскільки позивачем не доведено, що поширена інформація є недостовірною, порушує його особисті немайнові права, або завдала шкоди його особистим немайновим благам, а оціночні судження спростуванню не підлягають. Щодо фрази «Проте проти був сам ОСОБА_1. «Він закрився у приміщенні зсередини, був дуже злий, весь червоний. Й потім у присутності представників прокуратури, поліції він мені сказав, що хотів взяти рушницю і вистрілити в мене. Говорив, що це його приватна власність, на яку я зайшов. Але насправді слідчі дії проводилися поруч із його будовою», - каже ОСОБА_2 .» апеляційний суд погоджується з висновками місцевого суду, що як за обраним позивачем суб`єктним складом справи, так і в контексті статті ОСОБА_2 висловлювався як заступник начальника Святошинсько-Биличанського природоохоронного науково-дослідного відділення НВП «Голосіївський», а тому ОСОБА_2 не є належним відповідачем у цій справі. Оскільки вимоги до ОСОБА_2 про відшкодування моральної шкоди є похідними від позовних вимог про визнання недостовірною та такою, що порушує права ОСОБА_1 на повагу до його гідності, честі та недоторканості ділової репутації, інформацію, місцевий суд правомірно відмовив і у їх задоволенні. Інші доводи апеляційної скарги не дають правових підстав для встановлення неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не спростовують висновків суду, а зводяться до тлумачення норм права на розсуд апелянта. Ухвалюючи судове рішення, крім іншого, колегія суддів приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, про те, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2). Згідно ст. 375 ЦПК України, апеляційний суд залишає без задоволення апеляційну скаргу, а судове рішення суду першої інстанції без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Переглядаючи справу, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясував усі обставини справи, на які сторони посилалися, як на підставу своїх вимог і заперечень, і з урахуванням того, що відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, ухвалив законне та обґрунтоване рішення по суті позовних вимог. Колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, судом додержано вимоги матеріального та процесуального права, а тому рішення суду відповідно до ст.375 ЦПК України необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. Керуючись ст. ст. 374, 375, 382-384 ЦПК України, Київський апеляційний суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 подану представницею - адвокаткою Западнюк Наталією Іллівною - залишити без задоволення. Рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 18 листопада 2024 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України. Повний текст постанови складено 28 травня 2025 року. Головуючий: Р.В. Березовенко Судді: О.Ф. Лапчевська Г.І. Мостова