Постанова 4824 № 761/27931/23

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ____________________________________ Справа № 761/27931/23 Апеляційне провадження № 22-ц/824/14193/2024 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 листопада 2024 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача Рейнарт І.М. суддів Кирилюк Г.М., Ящук Т.І. при секретарі Кононовій Н.С. розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Павлія Андрія Григоровича на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 6 червня 2024 року (суддя Притула Н.Г.) у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Дочірнього підприємства «Катрін», треті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю «Інтерком», ОСОБА_2 , фізична особа-підприємець ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів, встановив: у серпні 2023 року позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з Дочірнього підприємства «Катрін» 11 860 331грн, вартість невідокремлених поліпшень, пропорційну збільшенню вартості нерухомого майна - групи приміщень № 76, приміщень громадського призначення, вбудовані у житловий будинок, які складаються з приміщень з № 1 по № 9, поверх 1, літ А, загальною площею 142,10 кв. м, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , які здійснені ним у період з 6 вересня 2019 року по 25 липня 2023 року. Мотивуючи позовні вимоги, позивач зазначав, що 6 вересня 2019 року за договором купівлі-продажу приміщення, укладеного з ОСОБА_2 , набув право власності на групу приміщень № 76, приміщення громадського призначення, площею 142,1 кв. м, вбудованих в житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , сплативши продавцю 710 669грн. Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 9 грудня 2022 року у справі № 761/29612/21, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 6 липня 2023 року, вказані об`єкти нерухомості були витребувані у нього на користь Дочірнього підприємства «Катрін». Позивач стверджував, що з моменту набуття права власності на зазначене нерухоме майно, він за власний рахунок здійснював ремонтні роботи, які забезпечили приріст ринкової вартості приміщень за рахунок поліпшень, що не можуть бути відокремленими від вказаного приміщення. У зв`язку з проведенням ремонтних та дизайнерських робіт ринкова вартість вказаного приміщення, станом на 25 липня 2023 року, складає 12 571 000грн. При цьому, балансова вартість цих приміщень, відповідно до довідки Дочірнього підприємства «Катрін», яка була надана останнім Шевченківському районному суду міста Києва під час розгляду віндикаційного позову у цивільній справі № 761/29612/21, становила 469 900грн. Позивач зазначає, що він, як добросовісний набувач, має право вимагати від власника відшкодування здійснених витрат у порядку ст. 390 ЦК України на суму 11 860 331грн, тобто на суму, на яку збільшилась вартість зазначених об`єктів нерухомості. Також, позивач, посилаючись на висновок експерта № 09/24 від 9 лютого 2024 року за результатами проведення судової будівельно-технічної та оціночно-будівельної експертизи, зазначав, що вартість фактично виконаних будівельних робіт, результат виконання яких відноситься до невід`ємних поліпшень в нежитловому приміщенні № 76, загальною площею 142,1 кв. м по АДРЕСА_1 становить 3 536 313,16грн, ринкова вартість приміщення становить 24 124 644грн. Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 6 червня 2024 року у задоволенні позову відмовлено. У поданій апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Павлій А.Г. просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права. Представник позивача зазначає, що суд першої інстанції необґрунтовано не прийняв до уваги висновок експерта № 09/24 від 9 лютого 2024 року за результатами проведення судової будівельно-технічної та оціночно-будівельної експертизи, оскільки він складений відповідно до вимог закону, не є спростований відповідачем та не суперечить матеріалам справи. Також, представник позивача вважає, що судді Притулі Н.Г. був заявлений обґрунтований відвід, оскільки остання, під час розгляду іншої цивільної справи № 761/29612/21 за участі тих самих сторін, предмет якої стосується предмету позову у даній справі, проявляла упередженість до ОСОБА_1 , зайнявши позицію Дочірнього підприємства «Катрін», що стало підставою для звернення до Вищої ради правосуддя із відповідної скаргою. Крім цього, суддя Притула Н.Г. безпідставно ототожнила позивача із шахраями, зазначивши про наявність шахрайських дій з його боку по відношенню до Дочірнього підприємства «Катрін», при цьому стосовно позивача відсутній обвинувальний вирок, йому не повідомлялось про підозру у вчинення кримінальних правопорушень, пов`язаних з шахрайством, тому таке твердження судді є безпідставним. Крім цього, представник позивача вважає, що відповідача - Дочірнє підприємство «Катрін» представляла не уповноважена на це особа, оскільки згідно статуту Дочірнього підприємства «Катрін», його власником є Приватне підприємство «Емма», а виконавчим органом є директор, що призначається та звільняється власником, а його компетенція та повноваження, визначаються в контракті, укладеному з власником. При цьому, контракту із Приватним підприємством «Емма», де були б визначені його повноваження, громадянином Недяком В.В. суду надано не було. Представник позивача зазначає, що доводи відповідача, що ОСОБА_1 провів у приміщенні ремонті роботи за наявності факту накладення судом арешту на приміщення та відсутності необхідності у таких роботах, не мають правового значення для вирішення спору, оскільки за змістом ч. 4 ст. 390 ЦК України, підставою для відшкодування витрат є сам факт здійснення невід`ємних від майна поліпшень добросовісним набувачем, а не обставини, за яких ці поліпшення були здійснені. У відзиві на апеляційну скаргу директор Дочірнього підприємства «Катрін» - Недяк В.В. просить у задоволенні апеляційної скарги відмовити, рішення суду залишити без змін, посилаючись на те, що позивач свідомо порушив вимоги ухвали слідчого судді про арешт майна від 24 січня 2020 року у справі № 761/2260/20, вчинив протиправні дії щодо майна Дочірнього підприємства «Катрін» та висунув незаконну вимогу про компенсацію понесених ним витрат. Представник відповідача вважає, що долучений позивачем висновок експерта є неналежним та недопустимим доказом у даній справі, оскільки експертиза проведена без повідомлення та участі власника майна - Дочірнього підприємства «Катрін». Також, представник відповідача вважає, що ним надано належні документи на підтвердження своїх повноважень представляти Дочірнє підприємство «Катрін» у судовому засіданні в суді першої інстанції, а саме витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, згідно якого він є не лише директором, а і кінцевим бенефіціарним власником підприємства. При цьому, він здійснював представництво інтересів Дочірнього підприємства «Катрін», у тому числі у Верховному Суді. Треті особи, будучи належним чином повідомленими про день, час та місце розгляду апеляційної скарги (с.с.209, 212-215 т.2), у судове засідання не з`явилися, своїх представників не направили, клопотання про перенесення судового розгляду не подали, тому відповідно до положень ст. 372 ЦПК України колегія суддів провела судовий розгляд у їх відсутність. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача - адвоката Павлій А.Г., який підтримав апеляційну скаргу, пояснення представників ДП «Катрін» - Недяка В.В. та адвоката Савчука О.К., які просили залишити рішення суду без змін, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного. Судом встановлено і матеріалами справи підтверджено, щопозивач був власником групи приміщень №76 (приміщення з №1 по №9, поверх 1, літ. А, загальною площею 142,10 кв.м) за адресою: АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу приміщення від 6 вересня 2019 року. На підставі договору від 9 жовтня 2019 року ОСОБА_1 передав групу приміщень №76 в управління ТОВ «Інтерком» на строк до 9 жовтня 2024 року і таке право зареєстровано в державному реєстрі речових прав. На підставі договору оренди №П 1-3/5 нежилого приміщення від 12 жовтня 2021 року вказані приміщення передано в оренду ФОП ОСОБА_3 строком до 12 вересня 2024 року. Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 9 грудня 2022 року (справа №761/29612/21), яке залишено без змін судами апеляційної й касаційної інстанцій, вказані приміщення витребувано на користь Дочірнього підприємства «Катрін». Згідно висновку експерта №09/24 від 9 лютого 2024 року, складеного за результатами проведення судової будівельно-технічної та оціночно-будівельної експертизи у цивільній справі №761/27931/23, вартість фактично виконаних будівельних робіт, результат виконання яких відноситься до невід`ємних поліпшень спірного об`єкта, згідно Договору підряду №12/05/22-072 від 12 травня 2022 року, в період з 6 вересня 2019 року до часу проведення дослідження становить 3 536 313,16грн з ПДВ, а ринкова вартість зазначеного приміщення складає 24 124 644,00грн з ПДВ. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що ремонтні роботи виконані позивачем в приміщеннях, на які судом було накладено арешт із забороною використання, в тому числі шляхом проведення будь-яких ремонтних робіт. Суд також відхилив наданий позивачем експертний висновок, оскільки він відображає лише вартість виконаних будівельних робіт та не є доказом витрат, на яку збільшилась вартість приміщень, адже у висновку відсутнє порівняння стану й вартості приміщень до та після проведення ремонтних робіт. Переглядаючи рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд зазначає про наступне. Відповідно до частини першої статті 4 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України). Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів. Відсутність порушеного права й інтересу встановлюється при розгляді справи по суті та є самостійною підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові. Відповідно до частини четвертої статті 390 ЦК України добросовісний набувач (володілець) має право залишити собі здійснені ним поліпшення майна, якщо вони можуть бути відокремлені від майна без завдання йому шкоди. Якщо поліпшення не можуть бути відокремлені від майна, добросовісний набувач (володілець) має право на відшкодування здійснених витрат у сумі, на яку збільшилася його вартість. Тобто, добросовісний набувач (володілець) може залишити за собою здійснені ним поліпшення майна, якщо вони можуть бути відокремлені без завдання майну шкоди. Під поліпшенням слід розуміти такі витрати на майно, які, з одного боку, не зумовлені необхідністю його збереження, але, з іншого, мають обґрунтований характер, оскільки поліпшують експлуатаційні властивості майна. Колегія суддів зазначає, що тлумачення частини четвертої статті 390 ЦК України дає підстави для висновку, що поліпшення майна повинні бути здійснені особою саме як добросовісним набувачем, тобто за відсутності обізнаності щодо протиправного вибуття цього майна з володіння власника. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що однією з основних засад законодавства є добросовісність, а дії учасників правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідних правовідносин. При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (частина третя статті 13 ЦК України). Судом встановлено, що 10 серпня 2015 року Шевченківське управління поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві за заявою Недяк В.В. розпочало кримінальне провадження №12015100100009368 за ч.2 ст.190 КК України щодо незаконного заволодіння приміщеннями на АДРЕСА_1 , які на праві власності належать ДП «Катрін». В межах зазначеного кримінального провадження ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 16 грудня 2015 року (справа №761/37563/15-к) накладено арешт на вказані нежитлові приміщення та заборонено ОСОБА_2 та будь-яким іншим особам розпоряджатися нежитловими приміщеннями, користуватися ними, в тому числі для проживання, проводити будь-які ремонтні роботи, перепланування, перебудови, зміну конструктивних елементів, встановлювати будь-яке обладнання, здійснювати будь-які дії, спрямовані на зміну стану. Крім того, ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 24 січня 2020 року (справа №761/2260/20) клопотання про арешт майна у кримінальному провадженні за №12015100100009368 від 11 серпня 2015 року задоволено. Накладено арешт на спірні нежилі приміщення із забороною використання. ОСОБА_1 був обізнаний про накладення арешту на приміщення із забороною його використання та звертався із заявою про роз`яснення судового рішення. Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 1 жовтня 2020 року (справа №761/2260/20) роз`яснено ОСОБА_1 , що відповідно до ухвали слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 24 січня 2020 року заборона використання нежилих приміщень пов`язана із запобіганням можливості приховування, пошкодження, псування, втрати, використання, перетворення, передачі майна, оскільки існує сукупність підстав та розумних підозр вважати, що це майно є доказом кримінального правопорушення. Крім того, 29 травня 2023 року підрозділом дізнання Шевченківського управління поліції ГУНП у м. Києві було розпочате кримінальне провадження №12023105100001147 за заявою Дочірнього підприємства «Катрін» за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого статтею 356 КК України, щодо того, що 28 березня 2023 року ОСОБА_1 самовільно та всупереч установленому законом порядку передав зазначене вище нежитлове приміщення в оренду третім особам, які в даний час проводять в ньому ремонтні роботи. Отже, судом було встановлено, що спірні нежитлові приміщення ще з 16 грудня 2015 року перебували під арештом як із забороною відчуження, так і з забороною користування ними, тобто мали специфічний правовий режим, який не може не враховуватися судом при оцінці спірних правовідносин сторін, у тому числі в контексті проведення між ними розрахунків за здійснені поліпшення спірного майна. Так, ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 16 грудня 2015 року (справа №761/37563/15-к) заборонено будь-яким особам розпоряджатися нежитловими приміщеннями, користуватися ними, в тому числі для проживання, проводити будь-які ремонтні роботи, перепланування, перебудови, зміну конструктивних елементів, встановлювати будь-яке обладнання, здійснювати будь-які дії, спрямовані на зміну стану. До того ж ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 24 січня 2020 року (справа №761/2260/20) накладено арешт на спірні нежилі приміщення із забороною використання. Також суд установив, що ОСОБА_1 був обізнаний про накладення арешту на приміщення із забороною його використання, так як в 2020 році звертався із заявою про роз`яснення відповідного судового рішення і ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 1 жовтня 2020 року (справа №761/2260/20) йому роз`яснено, що відповідно до ухвали слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 24 січня 2020 року заборона використання нежилих приміщень пов`язана із запобіганням можливості приховування, пошкодження, псування, втрати, використання, перетворення, передачі майна, оскільки існує сукупність підстав та розумних підозр вважати, що це майно є доказом кримінального правопорушення. Апеляційний суд зазначає, що правова природа арешту нерухомого майна полягає не лише в забороні відчуження цього майна, а й, у певних випадках, у наявності обмежень щодо користування таким майном. Наведене узгоджується з приписами частини другої статті 56 Закону України «Про виконавче провадження», за змістом яких за потреби виконавець може обмежити право користування майном, здійснити опечатування або вилучення його у боржника та передати на зберігання іншим особам, про що він виносить постанову або зазначає обмеження в постанові про арешт. Вид, обсяг і строк обмеження встановлюються виконавцем у кожному конкретному випадку з урахуванням властивостей майна, його значення для власника чи володільця, необхідності використання та інших обставин. У справі №761/2260/20 суд, виходячи з того, що спірне майно є доказом у кримінальному провадженні та наявності підвищених ризиків щодо його втрати чи видозміни, заборонив користування таким майном, що передбачає заборону проведення будь-яких ремонтних робіт. Така ж заборона прямо встановлена ухвалою слідчого судді у справі №761/37563/15-к. Накладені арешти, про які позивач був обізнаний, на момент проведення ним ремонтних робіт, скасовані не були. За таких обставин, здійснені ОСОБА_1 ремонтні роботи необхідно розглядати не як невід`ємні поліпшення спірного нерухомого майна, вартість яких підлягає компенсації позивачу, а як вчинені ним всупереч засадам добросовісності та судовим рішенням (ухвалам слідчих суддів) у справах №761/2260/20, №761/37563/15-к, протиправні дії, що є підставою для відмови в задоволенні пред`явлених позовних вимог. Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано не взяв до уваги наданий позивачем експертний висновок, оскільки він відображає лише вартість виконаних будівельних робіт та не є доказом витрат, на яку збільшилась вартість приміщень, адже у висновку відсутнє порівняння стану й вартості приміщень до та після проведення ремонтних робіт. Така позиція суду першої інстанції узгоджується з правовим висновком Верховного Суду, сформульованим у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 203/6836/14, згідно з яким відшкодування підлягають не витрати на поліпшення майна, а сума, на яку збільшилася вартість майна після його поліпшення, тому для її визначення необхідні відомості про вартість майна до його поліпшення та після того, як воно було здійснене. Доводи апеляційної скарги, що розгляд справи в суді першої інстанції здійснено суддею, якій було заявлено обґрунтований відвід, колегія суддів вважає необґрунтованими. Ухвалою суду від 14 серпня 2023 року заявлений позивачем відвід визнано необґрунтованим, а питання про відвід судді Шевченківського районного суду м. Києва Притули Н.Г. передано для вирішення іншому судді у відповідності до вимог частини третьої статті 40 та частини першої статті 33 ЦПК України. Ухвалою визначеного в наведеному порядку судді від 15 серпня 2023 року у задоволенні заяви позивача про відвід судді Притули Н. Г. відмовлено. За змістом статті 36 ЦПК України суддя не може розглядати справу і підлягає відводу (самовідводу), якщо: 1) він є членом сім`ї або близьким родичем (чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, брат, сестра, дід, баба, внук, внучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, член сім`ї або близький родич цих осіб) сторони або інших учасників судового процесу, або осіб, які надавали стороні або іншим учасникам справи правничу допомогу у цій справі, або іншого судді, який входить до складу суду, що розглядає чи розглядав справу; 2) він брав участь у справі як свідок, експерт, спеціаліст, перекладач, представник, адвокат, секретар судового засідання або надавав стороні чи іншим учасникам справи правничу допомогу в цій чи іншій справі; 3) він прямо чи побічно заінтересований у результаті розгляду справи; 4) було порушено порядок визначення судді для розгляду справи; 5) є інші обставини, що викликають сумнів в неупередженості або об`єктивності судді. Суддя підлягає відводу (самовідводу) також за наявності обставин, встановлених статтею 37 цього Кодексу. До складу суду не можуть входити особи, які є членами сім`ї, родичами між собою чи родичами подружжя. Незгода сторони з процесуальними рішеннями судді, рішення або окрема думка судді в інших справах, висловлена публічно думка судді щодо того чи іншого юридичного питання не може бути підставою для відводу. Аргументуючи підстави для відводу судді Притули Н. Г., позивач посилався на те, що суддя Притула Н. Г. при розгляді іншої справи № 761/29612/21 за участі тих самих сторін, на його переконання, зайняла позицію ДП «Катрін» та проявляла упередженість до нього, висловившись про те, що він є учасником «класичної шахрайської схеми», тобто на процесуальні рішення та поведінку судді в іншій судовій справі. На обставини неупередженості чи зацікавленості судді у вирішенні цієї справи сторона позивача не посилалася. Європейський суд з прав людини вказав, що наявність безсторонності відповідно до пункту першого статті 6 Конвенції повинна визначатися за суб`єктивним та об`єктивним критеріями. Відповідно до суб`єктивного критерію беруться до уваги особисті переконання та поведінка окремого судді, тобто чи виявляв суддя упередженість або безсторонність у даній справі. Відповідно до об`єктивного критерію визначається, серед інших аспектів, чи забезпечував суд як такий та його склад відсутність будь-яких сумнівів у його безсторонності. Стосовно суб`єктивного критерію, особиста безсторонність суду презюмується, поки не надано доказів протилежного. Стосовно об`єктивного критерію, то це означає, що при вирішенні того, чи є у цій справі обґрунтовані причини побоюватися, що певний суддя був небезсторонній, позиція заінтересованої особи є важливою, але не вирішальною. Вирішальним же є те, чи можна вважати такі побоювання об`єктивно обґрунтованими (BELUKHA v. UKRAINE, N 33949/02, § 49 - 52, ЄСПЛ, від 09 листопада 2006 року). Аналіз ухвал суду першої інстанції свідчить, що суд належним чином оцінив обставини, на які посилався позивач та його представник в заяві про відвід, і зробив правильний висновок про відсутність підстав для відводу головуючого. З таких обставин, у апеляційного суду відсутні підстави для визнання заявленого у суді першої інстанції відводу обґрунтованим, а тому немає передумов уважати, що справа була вирішена неналежним судом. Посилання в апеляційній скарзі на те, що інтереси відповідача у суді першої інстанції представляла не уповноважена особа, так як на підтвердження повноважень представника надана лише виписка з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань без надання контракту / трудового договору, посадової інструкції тощо, колегія суддів вважає безпідставними. Відповідно до частини 3 статті 58 ЦПК України юридична особа незалежно від порядку її створення бере участь у справі через свого керівника, члена виконавчого органу, іншу особу, уповноважену діяти від її імені відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво юридичної особи), або через представника. Недяк В.В. надав суду першої інстанції витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, згідно якого він є керівником ДП «Катрін», ці відомості є офіційним та достатнім підтвердженням того, що юридична особа діє в суді через певну особу на засадах самопредставництва. Отже, за наявності інформації щодо такої особи в Єдиному державному реєстрі, підстави додатково підтверджувати ці повноваження іншими документами відсутні, оскільки суд може покладатись на відомості з Реєстру як на достовірні. Інших доводів щодо незаконності та/або необґрунтованості оскаржуваного судового рішення апеляційна скарга не містить. Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Суд першої інстанції повно встановив обставини справи, оцінив надані докази, правильно застосував норми матеріального права, не допустив порушень норм процесуального права, тому колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення суду та задоволення апеляційної скарги. Керуючись статтями 367, 374, 375, 381- 383 ЦПК України, апеляційний суд постановив: апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Павлія Андрія Григоровича залишити без задоволення, рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 6 червня 2024 року - без змін. Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Повний текст постанови складено 29 травня 2025 року. Суддя-доповідач І.М. Рейнарт Судді Г.М. Кирилюк Т.І. Ящук