Постанова 4814 № 554/2780/24

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 554/2780/24 Номер провадження 22-ц/814/670/25Головуючий у 1-й інстанції Савченко Л. І. Доповідач ап. інст. Одринська Т. В. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 травня 2025 року м. Полтава Полтавський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Головуючого судді: Одринської Т.В., суддів: Панченка О.О., Пікуля В.П., за участю секретаря: Сальної Н.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Полтава у режимі відеоконференції цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Публічного акціонерного товариства «Київський страховий Дім» про відшкодування моральної шкоди за апеляційними скаргами представника ОСОБА_2 - адвоката Баховського Михайла Михайловича на рішення Октябрського районного суду м.Полтави від 16 жовтня 2024 року та на ухвалу Октябрського районного суду м.Полтави від 25 листопада 2024 року, В С Т А Н О В И В : У березні 2024 ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції із вказаним позовом, у якому просивстягнути із ПАТ «Київський страховий Дім» в рахунок відшкодування завданої моральної шкоди 17400 грн., з ОСОБА_2 в рахунок відшкодування моральної шкоди 15 000 000 грн. В обґрунтування позовних вимог вказав, що внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, яка сталась 05.06.2016 року приблизно о 20 годині 30 хвилин, на 302 км автодороги Київ-Харків, від отриманих тілесних ушкоджень помер ОСОБА_3 , який був його сином. Вказував, що судовими рішеннями у кримінальному провадженні у дорожньо-транспортній пригоді, що сталася 05.06.2016 року приблизно о 20 годині 30 хвилин, на 302 км автодороги Київ-Харків, визнана винною ОСОБА_2 , яка засуджена за ч.3 ст.286 КК України до позбавлення волі. Вина ОСОБА_2 , у вчиненні ДТП, внаслідок чого загинув його син, доводиться вироком суду та не підлягає доказуванню. Причинно-наслідковий зв`язок між діями ОСОБА_2 та смертю його сина також прямо встановлено у вироку суду, а тому він також не підлягає доказуванню. На час дорожньо-транспортної пригоди цивільно-правова відповідальність ОСОБА_2 була застрахована у ПАТ «Київський страховий дім» за полісом ОСЦПВВТЗ. Таким чином, прохав стягнути на свою користь з ПАТ «Київський страховий Дім» моральну шкоду у сумі 17400 грн., розмір якої визначив відповідно до п.27.3 ст. 27 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». Також прохав стягнути із ОСОБА_2 моральну шкоду, яку завдано через моральні страждання, пов`язані із смертю сина ОСОБА_3 , та всіма подіями, які відбувалися у подальшому: відвідування моргу, процедура впізнання тіла сина, поховання своєї дитини, яка трагічно та передчасно пішла із життя з вини відповідачки, щоденним стресом та жахом, в якому опинилася його родина. Незважаючи на те, що з часу ДТП пройшло вже сім років, він так і не відновив свій психоемоційний стан, не має змоги вести звичний спосіб життя. Вказує, що його турбують головні болі, порушення сну та настрою. Рішенням Октябрського районного суду м.Полтави від 16 жовтня 2024 року позов задоволено частково. Стягнуто із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у сумі 200 000 грн. У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено. Стягнуто із ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у сумі 2000 грн. Рішення суду мотивовано тим, що розмір моральної шкоди у сумі 200 000 гривень, буде відповідати критерію розумності і справедливості. У подальшому представником відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_4 було подано заяву про ухвалення додаткового рішення про стягнення з позивача на користь відповідача судових витрат на правову допомогу адвоката пропорційно задоволеним позовним вимогам, відповідно до ст. 141 ЦПК України. Ухвалою Октябрського районного суду м.Полтави від 25 листопада 2024 рокуу задоволенні заяви представника відповідача ОСОБА_2 - Баховського Михайла Михайловича про ухвалення додаткового рішення відмовлено. Не погодившись із рішенням суду, його в апеляційному порядкуоскаржив представник ОСОБА_2 - адвокат Баховський М.М., посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позву повністю. Апеляційну скаргу обгрунтовував тим, що задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції проігнорував, що позивач обрав хибний спосіб судового захисту заявивши позов до ОСОБА_2 в межах ліміту відповідальності страхової Приватного акціонерного товариства "Український страховий дім", згідно ПОЛІСУ №АЕ 6805659. Поліс був чинним в період з 04.01.2016 року до 03.01.2017 року. Вказував, щопозовні вимоги про стягнення моральної шкоди не підтверджені жодними доказами. Також зазначав, що ОСОБА_2 є не єдиним заподіювачем шкоди, крім неї таким заподіювачем є ОСОБА_5 . Вина ОСОБА_5 встановлена постановою про закриття кримінального провадження № 12017170000000160, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 01 квітня 2017 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 286 КК України, у зв`язку зі смертю підозрюваного, на думку представника відповідача впливає на розмір відшкодування моральної шкоди. Також представником відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_4 подано апеляційну скаргу на ухвалу Октябрського районного суду м.Полтави від 25 листопада 2024 року, у якій просив скасувати ухвалу та постановити нову, якою задовольнити заяву про ухвалення додаткового рішення та стягнути судові витрати на правову допомогу пропорційно задоволеним вимогам. В обгрунтування апеляційної скарги вказував, що висновок суду про необхідність покладення судових витрат на відповідача у зв`язку із тим, що спір по суті виник внаслідок неправильних дій відповідача є хибним. Практика застосування правової норми передбаченої ч.9 ст.141 ЦПК України не є усталеною, водночас поняття «неправильні дії сторони» слід тлумачити у взаємозв`язку з поняттям «зловживання процесуальними правами». Зазначав, що відповідач та її представник не зловживали своїми процесуальними правами. За вчинення злочину відповідач відбуває покарання, а позбавлення її права на правову допомогу є порушенням доступу до правосуддя. У відзиві представник ОСОБА_1 - адвокат Оніпко Є.А., просив відмовити у задоволенні апеляційних скарг у повному обсязі. В обгрунтування відзиву вказував, що доводи апеляційних скарг зводиться до того, що відповідно до ліміту відповідальності встановленого в полісі страхування ОСОБА_2 остання не повинна нести відповідальність в тому числі за завдану моральну шкоду. Вказував, що розмір відповідальності винуватиці ДТП ОСОБА_2 законом НЕ обмежений, а посилання її адвоката на ліміт відповідальності вказаний в страховому полісі є неправомірними. Також зазначав, що намагання відповідачки перекласти на позивача понесені останньою судові витрати є абсолютно незаконними, оскільки «неправильні», з точки зору чинного законодавства, дії відповідачки ОСОБА_6 стали підставою для звернення позивачем до суду. Заслухавши доповідь судді-доповідача, учасників справи, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість судових рішень в межах доводів та вимог апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з таких підстав. Судом встановлено, що 05.06.2016 приблизно о 20 год. 30 хв. ОСОБА_2 керуючи технічно-справним транспортним засобом марки SUBARU FORESTER, державний номерний знак НОМЕР_1 , рухалась по автодорозі Київ-Харків-Довжанський у напрямку м. Києва з м.Полтави. В районі 302 км вказаної автодороги, в порушення п. 10.2 та п. 14.2 Правил дорожнього руху, виконуючи обгін вантажного автомобіля, ОСОБА_2 не переконалась у безпечності маневру та у тому, що смуга зустрічного руху вільна від транспортних засобів на достатній для обгону швидкості, виїхала на смугу зустрічного руху автомобіля ВАЗ-21104, державний номерний знак НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_5 , створивши такими своїми діями небезпеку для руху останньому, у процесі виконання обгону змінила напрямок руху ліворуч, виїхала за межі проїзної частини на ліве узбіччя, де допустила зіткнення із автомобілем ВАЗ-21104, державний номерний знак НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_5 , куди останній виїхав, реагуючи на зустрічний автомобіль SUBARU FORESTER, державний номерний знак НОМЕР_1 . У результаті даної дорожньо-транспортної пригоди, водій та пасажири автомобіля ВАЗ 21104, д.н.з. НОМЕР_2 , загинули на місці ДТП. Серед загиблих пасажирів даного автомобіля знаходився син позивача - ОСОБА_3 . Факт смерті ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 підтверджується свідоцтвом про смерть Серії НОМЕР_3 від 06 червня 2016 року виданим Октябрським районним у місті Полтаві відділом РАЦС ГТУЮ в Полтавській області, а/з 223 (а.с.49). Загиблий у ДТП ОСОБА_3 є рідним сином позивача ОСОБА_1 , що слідує із свідоцтва про народження серії НОМЕР_4 від 29 серпня 1995 року, виданого Щербанівською сільською радою Полтавського району Полтавської області, а/з № 55 (а.с.48). Вироком Полтавського районного суду Полтавської області від 29.06.2021 (справа № 546/310/17) ОСОБА_2 визнано винною у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. ст. 286 КК України, та призначено покарання у виді 9 років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на три роки (а.с.8-22). Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 06.12.2021 вирок Полтавського районного суду Полтавської області від 29.06.2021 залишено без змін (а.с.23-32). Постановою колегії суддів Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 14.07.2022 вирок Полтавського районного суду Полтавської області від 29.06.2021 та ухвалу Полтавського апеляційного суду від 06.12.2021 залишено без змін (а.с.33-41). Постановою прокурора Прокуратури Полтавської області від 29.11.2017 кримінальне провадження №12017170000000160 від 01.04.2017 за підозрою ОСОБА_5 за фактом порушення правил безпеки дорожнього руху, що спричинили смерть трьох осіб, за ч.3 ст.286 КК України, закрито з підстав, передбачених п.5 ч.1 ст.284 КПК України, у зв`язку зі смертю підозрюваного (а.с.107 - 118). Згідно з Полісом № АЕ/6805659 обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів від 03.01.2016 ОСОБА_2 застрахувала цивільно-правову відповідальність власників наземних транспортних засобів у ПАТ «Київський страховий дім», а саме автомобіль Subaru Forester, державний номерний знак НОМЕР_1 , термін дії - до 03.01.2017. У пункті 4-ому зазначено, що страхова сума (ліміт відповідальності) на одного потерпілого за шкоду заподіяну життю і здоров`ю становить 100 000 грн, за шкоду заподіяну майну - 50 000 грн. (а.с.143). Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що внаслідок винних протиправних дій ОСОБА_2 настала смерть ОСОБА_3 . Стягуючи з відповідача на користь позивача розмір моральної шкоди позивачу у сумі 200 000 гривень, місцевий суд прийшов до висновку, що такий розмір буде відповідати критерію розумності і справедливості. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного. Відповідно до частини першої статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини. Згідно з пунктом 1 частини другої статті 1167 ЦК України моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки. Відповідно до частини другої статті 1168 ЦК України моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім`єю. Відповідно до частини другої статті 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Частиною п`ятою статті 1187 ЦК України встановлено, що особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого. Судом правильно встановлено, що смерть ОСОБА_3 настала внаслідок винних протиправних дій ОСОБА_2 , що підтверджується висновками суду викладеними у вироку від 29 червня 2021 (а.с.8-22), в ухвалі Полтавського апеляційного суду від 06 грудня 2021 року (а.с.23-32), а також у постанові колегії суддів Касаційного кримінального суду Верховного Суду України (а.с. 33-41). Відповідно до положень ч.6 ст. 82 ЦПК України, згідно яких вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою. Таким чином є безпідставними доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_2 є не єдиним заподіювачем шкоди, крім неї таким заподіювачем є ОСОБА_5 , що впливає на розмір відшкодування моральної шкоди, оскільки вказане спростовується зазначеними судовими рішеннями та не спростовує вину ОСОБА_2 , незаконні дії якої, призвели до смерті ОСОБА_3 . Щодо доводів апеляційної скарги про те, що позовні вимоги про стягнення моральної шкоди не підтверджені жодними доказами, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно ст. 23 ЦК України моральна шкода, зокрема, може полягати у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я, в душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності та справедливості. Згідно роз`яснень, викладених у п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995 року № 4, під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Головною умовою покладення на особу обов`язку компенсувати моральну шкоду є наявність такої шкоди. У пункті 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» зазначено, що моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків. Згідно з роз`ясненнями, що містяться у п. 9 цієї ж постанови Пленуму Верховного Суду України, розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням у кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин. Зокрема, враховуються характер і тривалість страждань, стан здоров`я потерпілого, тяжкість завданої травми, наслідки тілесних ушкоджень, істотність вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках. Суд першої інстанції прийшов до обгрунтованого виноску, що смерть рідної людини, це не відновлювана втрата, що спричиняє страждання та хвилювання. Встановити ціну людського життя, повернути близьку людину неможливо. Моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як немає, і не може бути точних критеріїв майнового виразу душевного болю, спокою, честі, гідності особи. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз. Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою (постанова Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 674/1666/14-ц). Таким чином, доводи апеляційної скарги щодо недоведеності моральної шкоди, в силу вимог ст.23 ЦК України є безпідставними та недоречними. Суд відхиляє доводи про те, що позивач обрав хибний спосіб судового захисту заявивши позов до ОСОБА_2 в межах ліміту відповідальності страхової Приватного акціонерного товариства "Український страховий дім", оскільки судом першої інстанції відмовлено у задоволенні позову в цій частині. Щодо оскарження ухвали про відмову у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення, колегія суддів зазначає наступне. Відмовляючи у задоволенні заяви представника відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_4 про ухвалення додаткового рішення про стягнення з позивача на користь відповідача судових витрат на правову допомогу, суд першої інстанції виходив з того, що понесені відповідачем витрати на професійну допомогу слід покласти на відповідача у відповідності ч.9 ст.141 ЦПК України, оскільки вказаний спір по суті виник внаслідок неправильних дій відповідача. Апеляційний суд погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступні обставини. Згідно ч.3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних із розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. Відповідно до ч.ч.1-4 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Частиною 9 ст.141 ЦПК України визначено, що у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами, або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору. Суд першої інстанції правильно врахував, що предметом розгляду справи є спір, який виник внаслідок винних дій ОСОБА_2 , яка спричинила ДТП, вина якої була встановлена та доведена. Враховуючи той факт, що спір виник саме внаслідок неправомірних дій ОСОБА_2 , яка стала винуватцем ДТП, внаслідок якої помер ОСОБА_3 , суд правильно поклав на відповідача судові витрати на правничу допомогу, пов`язані із розглядом справи та обґрунтовано у їх задоволенні відмовив, що узгоджується з правовою позицією, висловленою Верховним Судом у Додатковій постанові від 06 липня 2022 року по справі №905/671/19 при вирішенні аналогічного питання щодо розподілу судових витрат. Таким чином доводи апеляційної скарги щодо застосування правової норми передбаченої ч.9 ст.141 ЦПК України не є усталеною, а поняття «неправильні дії сторони» слід тлумачити у взаємозв`язку з поняттям «зловживання процесуальними правами» є безпідставними та є особистим тлумаченням норм процесуального права. Ураховуючи наведене, доводи, викладені в апеляційних скаргах, висновків суду першої інстанції не спростовують, на законність судових рішень не впливають. Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи наведене, колегія суддів апеляційного суду вважає, що рішення та ухвала суду першої інстанції прийняті з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційних скарг не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому відсутні правові підстави для задоволення апеляційних скарг. Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Оскільки у задоволенні апеляційних скарг відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи немає. Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 383 ЦПК України, апеляційний суд П О С Т А Н О В И В : Апеляційні скарги представника ОСОБА_2 - адвоката Баховського Михайла Михайловича - залишити без задоволення. Рішення Октябрського районного суду м.Полтави від 16 жовтня 2024 року та ухвалу Октябрського районного суду м.Полтави від 25 листопада 2024 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня її проголошення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Якщо в судовому засіданні оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 21 травня 2025 року. Головуючий Т.В. Одринська Судді: О.О. Панченко В.П. Пікуль