Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 951/857/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 травня 2025 рокуЛьвівСправа № 951/857/24 пров. № А/857/4324/25 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі : головуючого судді : Кухтея Р.В., суддів : Носа С.П., Шевчук С.М., розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Козівського районного суду Тернопільської області від 03 січня 2025 року (ухвалене головуючою-суддею Лавренюк О.М., час проголошення судового рішення 17 год 07 хв у селищі Козова) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Тернопільській області про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення, в с т а н о в и в : 03.12.2024 ОСОБА_1 звернувся в суд із адміністративним позовом до Головного управління Національної поліції в Тернопільській області (далі - ГУ НП, відповідач), в якому просив скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення серії ЕНА №3517580 від 21.11.2024 та закрити провадження у справі. Рішенням Козівського районного суду Тернопільської області від 03.01.2025 у задоволенні позовних вимог було відмовлено повністю. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій через неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права просить його скасувати та прийняти постанову, якою його позовні вимоги задовольнити повністю. В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами. На підтвердження правомірності притягнення його до адміністративної відповідальності та винесення спірної постанови відповідач надав відеозаписи з відеореєстратора службового автомобіля та нагрудних камер працівників поліції, збережені на дисках (назва відеофайлу «ЕПР1-178510 (1)» (назва відеофайлу «ЕПР1-178510 (2)», з яких, на його думку, не вбачається саме рух автомобіля Volkswagen Passat д.н.з. НОМЕР_1 21.11.2024 об 00 год 11 хв без подання сигналу світловим покажчиком повороту відповідного напрямку при зміні напрямку руху, а тому відтворення події подання сигналу світловим покажчиком повороту відповідною напрямку при зміні напрямку руху або не ввімкнення світлового покажчика повороту на цьому електронному доказі не міститься, що не дозволяє достеменно встановити обставин допущення позивачем порушень п. 9.2 «б» Правил дорожнього руху (далі - ПДР). У відзиві на апеляційну скаргу відповідач просить залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення без змін. З урахуванням положень п.1 ч.1 ст.311, ст.286 КАС України, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, на підставі наявних у ній доказів. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наявні по справі матеріали та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного. З матеріалів справи видно, що постановою серії ЕНА №3517580 від 21.11.2024 по справі про адміністративне правопорушення, винесеною інспектором СПД №1 (смт Козова) Відділу поліції №1 (м. Бережани) Тернопільського районного управління поліції ГУНП в Тернопільській області капітаном поліції Бей С.С., позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст.122 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 510 грн. За змістом оспорюваної постанови, 21.11.2024 об 00 год 11 хв по вул. Шкільна, 18 у с. Денисів, Купчинецької ОТГ, водій, керуючи транспортним засобом марки Volkswagen Passat д.н.з. НОМЕР_2 , в с.Денисів, Купчинецької ОТГ, повертаючи з вулиці Шкільна на вул. Вітошинського, не подав сигнал світловим покажчиком повороту відповідного напрямку при зміні напрямку руху. Під час перевірки не пред`явив посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії, реєстраційний документ на транспортний засіб, поліс обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, чим порушив п.9.2. «б» ПДР, відповідальність за яке передбачена ч.2 ст.122 КУпАП. Вважаючи протиправною оспорювану постановою, позивач звернувся до адміністративного суду з вимогою про її скасування. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що порядок розгляду справи про адміністративне правопорушення відбувався з дотриманням норм чинного законодавства, позивач не був жодним чином обмеженим у реалізації своїх прав. Обставини вчинення позивачем адміністративного правопорушення викладені в оспорюваній постанові та підтверджені наданими відповідачем відеозаписами. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права та з дотриманням норм процесуального права, а також при повному, всебічному та об`єктивному з`ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, виходячи з наступного. Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Згідно ч.1 ст.246 КУпАП, порядок провадження в справах про адміністративні правопорушення в органах (посадовими особами), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення, визначається цим Кодексом та іншими законами України. Відповідно до ст.222 КУпАП, органи Національної поліції розглядають справи про адміністративні правопорушення, зокрема, передбачені частиною другою статті 122 цього Кодексу. Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень. Згідно ч.4 ст.258 КУпАП, у випадках, передбачених частинами першою та другою цієї статті, уповноваженими органами (посадовими особами) на місці вчинення правопорушення виноситься постанова у справі про адміністративне правопорушення відповідно до вимог статті 283 цього Кодексу. Статтею 280 КУпАП передбачено, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Відповідно до ст.283 КУпАП, розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі. Постанова повинна містити: найменування органу (прізвище, ім`я та по батькові, посада посадової особи), який виніс постанову; дату розгляду справи; відомості про особу, стосовно якої розглядається справа (прізвище, ім`я та по батькові (за наявності), дата народження, місце проживання чи перебування; опис обставин, установлених під час розгляду справи; зазначення нормативного акта, що передбачає відповідальність за таке адміністративне правопорушення; прийняте у справі рішення. Статтею 251 КУпАП передбачено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами. Відповідно до ст.252 КУпАП, орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю. Системний аналіз викладених правових норм дозволяє прийти до висновку, що достатньою та необхідною підставою для притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність в її діях відповідного складу адміністративного правопорушення, що повинно підтверджуватись належними та допустимими доказами. Судом першої інстанції вірно встановлено, що позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.2 ст.122 КУпАП за порушення п.9.2. «б» ПДР, а саме за неподання сигналу світловим покажчиком повороту відповідного напрямку при зміні напрямку руху. Статтею 14 Закону України «Про дорожній рух» передбачено, що учасники дорожнього руху зобов`язанні знати і неухильно дотримуватися вимог цього закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху. Пункт 1.3 ПДР зобов`язує учасників дорожнього руху знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил. Згідно п.1.9 ПДР, особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством. Згідно п.9.2 ПДР, водій повинен подавати сигнали світловими покажчиками повороту відповідного напрямку : а) перед початком руху і зупинкою; б) перед перестроюванням, поворотом або розворотом. Частиною другої статті 122 КУпАП передбачено адміністративну відповідальність, зокрема, за порушення правил користування зовнішніми освітлювальними приладами або попереджувальними сигналами при початку руху чи зміні його напрямку, що тягне за собою накладення штрафу в розмірі тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. У судовому засіданні було допитано свідка ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який зазначив, що є знайомим ОСОБА_1 . Свідок пояснив, що 20.11.2024 з ОСОБА_1 перебували в компанії знайомих, пізніше ввечері разом їхали додому в с. Денисів. Однак ОСОБА_1 стало погано і він попросив ОСОБА_2 сісти за кермо його авто. Коли помітили, що за ними їде поліцейський автомобіль, ОСОБА_2 заїхав на подвір`я, проте, зважаючи на те, що не мав при собі посвідчення водія, покинув даний транспортний засіб. Про події, що відбувались надалі, йому не відомо. Факт керування автомобілем саме позивачем, хоч і заперечується ним, але висновується із аналізу досліджених матеріалів справи, а саме відеозаписів з відео реєстратора службового автомобіля поліції та нагрудних камер поліцейських. На підтвердження правомірності притягнення позивача до адміністративної відповідальності та винесення спірної постанови відповідач надав відеозаписи з відеореєстратора службового автомобіля поліції та нагрудних камер працівників поліції, збережені на дисках, що є належними та допустимими доказами, з дослідження яких судом встановлено рух транспортного засобу Volkswagen Passat д.н.з. НОМЕР_2 21.11.2024 об 00 год 11 хв без подання сигналу світловим покажчиком повороту відповідного напрямку при зміні напрямку руху(назва відеофайлу «ЕПР1-178510 (2)»). Згідно відеофайлів які містяться в матеріалах справи, вбачається безперервна відеофіксація обставин вчинення правопорушення, процесу спілкування поліцейських із водієм та подальше винесення постанови про притягнення позивача до адміністративної відповідальності. Після закінчення відео на відеофайлі з назвою «ЕПР1-178510 (2)», відеофіксація безпервно продовжується на відеозаписі з назвою «ЕПР1-178510 (3)» без затримки часу. На відеозаписі з відеофайлу «ЕПР1-178510(3)» зафіксовано, як одразу після зупинки транспортного засобу VolkswagenPassat, д.н.з. НОМЕР_2 на подвір`ї домогосподарства працівники поліції підійшли до автомобіля, при цьому будь-які інші особи біля транспортного засобу відсутні, ніхто не сідав в автомобіль і не виходив з нього. Відтак, показання свідка про те, що він за кермом вищезгаданого автомобіля заїхав на подвір`я, а потім втік з авто не знаходять свого підтвердження. На відеозаписі з назвою відеофайлу «NOR_8888888_000000_20241121001251_0028» позивач, який перебуває на водійському сидінні підтверджує працівникам поліції, що крім нього в авто нікого немає (00 год. 18 хв. 50 с. - 00 год. 18 хв. 53 с.). На відеозаписі позивач під час спілкування з поліцейським підтверджує факт керування ним транспортним засобом, зокрема, фразою: «Я приїхав на своє подвір`я» (00 год. 44 хв. 24 с., назва відеофайлу «NOR_8888888_000000_20241121004251_0030»). Однак надалі зазначає, що за кермом була інша особа та вказує, що водій втік, не називаючи прізвища водія. Не зважаючи на такі твердження позивача, ураховуючи перебування ОСОБА_1 на водійському сидінні автомобіля одразу після зупинки руху транспортного засобу, в момент, коли до його авто підійшов працівник поліції, відсутність будь-яких інших осіб в автомобілі, що підтверджується згаданими відеозаписами, у суду немає сумнівів, що саме позивач здійснював керування автомобілем, тобто виконував функції водія відповідно до пункту 1.10 ПДР. Як вбачається з відеофайлів «NOR_8888888_000000_20241121001251_0028», «NOR_8888888_000000_20241121002752_0029», водій відмовився пред`являти на вимогу працівника поліції посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії, реєстраційний документ на транспортний засіб та поліс обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. У подальшому за допомогою службової бази поліції, в якій було знайдено всі необхідні дані про особу, в тому числі містилось фото з водійського посвідчення, працівники поліції змогли встановити особу водія, яким виявився ОСОБА_1 (00 год. 31 хв. - 00 год. 37 хв., назва відеофайлу «NOR_8888888_000000_20241121002752_0029»). Таким чином, суд першої інстанції правомірно відхилив доводи позивача про те, що він 21.11.2024 автомобілем Volkswagen Passat д.н.з. НОМЕР_2 в с.Денисів Купчинецької ОТГ не керував, та не був присутній під час складення оспорюваної постанови, оскільки такі твердження повністю спростовуються наданими відповідачем відеозаписами, дослідженими як у суді першої інстанції так і в апеляційному суду. Згідно відеофайлу «NOR_8888888_000000_20241121005751_0031» (00 год. 57 хв. 50 с. 00 год. 59 хв. 35 с.), позивачу роз`яснено суть вчиненого ним адміністративного правопорушення та роз`яснено права і обов`язки, передбачені статтею 63 Конституції України та статтею 268 КУпАП. За результатами такого роз`яснення позивач жодних клопотань не заявляв. Отже, в обсязі встановлених у цій справі фактичних обставин, описаних вище, зважаючи на їхній зміст та юридичну природу, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про правомірність оспорюваної постанови. Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України та ст.17 Закону України Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини, суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського Суду з прав людини (далі ЄСПЛ) як джерела права. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив ЄСПЛ у справі Проніна проти України (рішення від 18.07.2006). Зокрема, у пункті 23 рішення ЄСПЛ зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що і зроблено апеляційним судом переглядаючи рішення суду першої інстанції, аналізуючи відповідні доводи скаржника. Так, у рішенні від 10.02.2010 у справі Серявін та інші проти України ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorija v. Spain) від 09.12.1994). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland) від 01.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі Гірвісаарі проти Фінляндії (Hirvisaari v. Finland) від 27.09.2001). Інші зазначені в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування. Згідно ст.316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване рішення ухвалене відповідно до норм матеріального та процесуального права, а висновки суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному з`ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, які не спростовані доводами апеляційної скарги, у зв`язку з чим відсутні підстави для її задоволення. Одночасно слід зазначити, що в контексті положень ч.3 ст.272 КАС України, судові рішення суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду справ, визначених статтею 286 цього Кодексу (особливості провадження у справах з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо притягнення до адміністративної відповідальності), набирають законної сили з моменту проголошення і не можуть бути оскаржені. Керуючись ст.ст.272, 286, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Козівського районного суду Тернопільської області від 03 січня 2025 року по справі №951/857/24 - без змін. Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та не може бути оскаржена. Головуючий суддя Р. В. Кухтей судді С. П. Нос С. М. Шевчук