Постанова 4857 № 140/9721/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28 травня 2025 рокуЛьвівСправа № 140/9721/24 пров. № А/857/1286/25 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді Сеника Р.П., суддів Онишкевича Т.В., Судової-Хомюк Н.М., розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 28 листопада 2024 року у справі №140/9721/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправним та скасування рішення, - суддя у І інстанції Андрусенко О. О., час ухвалення рішення 28 листопада 2024 року, місце ухвалення рішення м. Луцьк, дата складення повного тексту рішення не зазначено, - ВСТАНОВИВ : ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся в суд із позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі НОМЕР_2 прикордонний загін, відповідач) про визнання протиправним та скасування рішення №2820 від 15.08.2024 про відмову в перетинанні державного кордону України, прийняте заступником відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » ВПС ІНФОРМАЦІЯ_3 старшим лейтенантом ОСОБА_2 . Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 15.08.2024 заступником відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » ВПС « ІНФОРМАЦІЯ_3 » старшим лейтенантом ОСОБА_2 прийнято рішення №2820 про відмову позивачу в перетинанні державного кордону України. Позивач вважає вказане рішення протиправним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки ним при проходженні прикордонного контролю було надано, окрім паспортних документів, документи на підтвердження перебування його в статусі резидента Литовської республіки, довідки відповідного Територіального центру комплектування та соціальної підтримки про зняття його з військового обліку у зв`язку з виїздом з України на постійне місце проживання в іншу країну та документ, що підтверджує зняття його з реєстрації місця проживання в Україні. Також ним зверталась увага на відмітку в паспорті громадянина для виїзду за кордон про виїзд його на постійне місце проживання до Литовської республіки та взяття на консульський облік за місцем його постійного проживання. Наведене спростовує твердження відповідача про те, що він не зміг надати на паспортний контроль документи, що підтверджують підставу для виїзду за кордон або мету своєї поїздки. Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 28 листопада 2024 року у справі №140/9721/24 у задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю. Рішення суду першої інстанції оскаржив позивач, подавши на нього апеляційну скаргу, доводи якої є аналогічними викладеним у позовній заяві. Вважає, що рішення Волинського окружного адміністративного суду не відповідає нормам матеріального і процесуального права, а також фактичним обставинам справи, при проходженні прикордонного контролю позивач надав, окрім паспортних документів, документи на підтвердження перебування його в статусі резидента Литовської республіки, довідки відповідного Територіального центру комплектування та соціальної підтримки про зняття його з військового обліку у зв`язку з виїздом з України на постійне місце проживання в іншу країну та документ, що підтверджує зняття його з реєстрації місця проживання в Україні, що свідчить про протиправність рішення відповідача про відмову у перетинанні державного кордону України, тому просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити. Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, у якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 28 листопада 2024 року у справі №140/9721/24 без змін. Переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення вимог скаржника, виходячи із такого. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , є громадянином України, що підтверджується наявною у матеріалах справи копією паспорта громадянина України для виїзду за кордон (а.с.7). 15.08.2024 позивач прибув до пункту пропуску для автомобільного сполучення «Устилуг» з метою перетину державного кордону України. Як стверджує позивач, для підтвердження права на перетин державного кордону ним було надано: паспорт громадянина України для виїзду за кордон (а.с.7), документ про підтвердження перебування його в статусі резидента Литовської республіки (а.с. 10), довідку Територіального центру комплектування та соціальної підтримки про зняття його з військового обліку у зв`язку з виїздом з України на постійне місце проживання в іншу країну (а.с. 9 зворот; долучена до позовної заяви копія такої довідки є нечитабельною); довідку про зняття з реєстрації місця проживання (а.с. 9). 15.08.2024 заступником начальника відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » ВПС « ІНФОРМАЦІЯ_3 » старшим лейтенантом ОСОБА_3 прийнято рішення №2820 про відмову в перетинанні державного кордону України, з причин того, що громадянин країни ОСОБА_4 тимчасово обмежений у праві виїзду з України на підставі Закону України «Про правовий режим воєнного стану», Указу Президента України №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», а Закону України Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні від 24.02.2022 року», а також Постанови Кабінету Міністрів України № 57 (зі змінами) у зв`язку з відсутністю підстав на право перетинання державного кордону, так як не зміг надати на паспортний контроль документи, що підтверджують підставу для виїзду за кордон або мету своєї поїздки (а.с. 8). Вважаючи таке рішення протиправним ОСОБА_1 звернувся із позовом до суду. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що позивач є громадянином України, який підпадає під вікову категорію від 18 до 60 років, а факт зняття з військового обліку не є підставою (у передбачених законом випадках) для виїзду за кордон у період введення на території України воєнного стану. Враховуючи встановлений судом факт, що позивачем при перетині кордону не було надано документів, які б підтверджували наявність у нього права на перетин кордону, суд першої інстанції прийшов до висновку, що рішення заступника відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » ВПС « ІНФОРМАЦІЯ_3 » старшого лейтенанта ОСОБА_5 від 15.08.2024 №2820 про відмову в перетинанні державного кордону України, є правомірним. Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до правильних та обґрунтованих висновків про відсутність правових підстав для задоволення заявленого позову, з огляду на наступне. Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно із ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку. Статтею 33 Конституції України закріплено право кожного, хто на законних підставах перебуває на території України, вільно залишати її територію, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Вказаній нормі кореспондує стаття 1 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України» від 21.01.1994 № 3857-XII (Закон - № 3857-XII), яка передбачає, що на громадян України, які звернулися з клопотанням про виїзд з України, поширюються усі положення чинного законодавства, вони користуються всіма правами і несуть встановлені законом обов`язки. Згідно з статтею 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції. Відповідно до статті 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.12.2015 №389-VIII (далі - Закон № 389-VIII) воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень. Згідно зі ст.2 Закону № 389-VIII правовою основою введення воєнного стану є Конституція України, цей Закон та Указ Президента України про введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях, затверджений Верховною Радою України. Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 8 Закону № 389-VIII в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, військове командування разом із військовими адміністраціями (у разі їх утворення) можуть самостійно або із залученням органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати в межах тимчасових обмежень конституційних прав і свобод людини і громадянина, зокрема, встановлювати у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, особливий режим в`їзду і виїзду, обмежувати свободу пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також рух транспортних засобів. Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який затверджений Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №2102-ІХ. Пунктом 3 Указу № 64/2022 у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30 - 34, 38, 39, 41 - 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частина 1 статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану». У подальшому, воєнний стан був продовжений Указами Президента України та такий триває і на час розгляду цієї справи. Крім цього, указом Президента України від 24.02.2022 № 69/2022 «Про загальну мобілізацію» постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію. У рішенні №15-рп/2001 від 14.01.2001 Конституційний Суд України зазначив про допустимість обмеження свободи пересування, вільного вибору місця проживання в межах держави та права вільно залишати територію країни визнається і міжнародним правом. Зокрема, ст.2 Протоколу №4 до Конвенції про захист прав людини та основних свобод 1950 року закріплює правило, за яким здійснення права на свободу пересування і свободу вибору місця проживання, вільно залишати будь-яку країну, включаючи свою власну, не може зазнавати жодних обмежень, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної або громадської безпеки, для забезпечення громадського порядку, запобігання злочинам, для охорони здоров`я або моралі чи з метою захисту прав і свобод інших осіб. Згідно з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 31.08.2023 у справі №380/572/23, приписи ст.20 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» №389-VIII, якою визначено правовий статус та обмеження прав і свобод громадян та прав і законних інтересів юридичних осіб в умовах воєнного стану, дозволяють дійти висновків, що в умовах дії особливого правового режиму воєнного стану цим Законом визначено правовий статус громадян, обмеження їх прав та гарантій їх здійснення. Такі обмеження прав у свою чергу характеризуються законністю мети, легітимністю підстав таких обмежень, обсягом прав, які підпадають під такі обмеження, межі, визначені тимчасовим періодом дії особливого режиму воєнного стану. Вказане цілком узгоджується з приписами ст.64 Конституції України, норми якої знайшли своє продовження у правовому регулюванні Закону України Про правовий режим воєнного стану №389-VIII. Також Верховний Суд у постанові від 09.03.2023р. у справі № 600/2520/22-а зазначив, що обмеження певних категорій громадян у праві виїзду за кордон під час воєнного стану певною мірою є втручанням у приватне життя особи в розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, однак таке втручання прямо передбачено законом і переслідує абсолютно легітимну мету. Зі змісту ст.17, ст.65 Конституції України видно, що захист держави, забезпечення її безпеки є найважливішими функціями всього Українського народу. Військова служба - це конституційний обов`язок громадян України, який полягає у забезпеченні оборони України, захисті її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності. До військовослужбовців належать особи, які проходять таку службу, зокрема у Збройних Силах України. Військовій службі передує необхідність виконання конституційного військового обов`язку, що передбачає проходження громадянами України військової служби (добровільно чи за призовом). З огляду на специфіку військової служби, яка полягає, зокрема, у виконанні військовослужбовцями спеціальних завдань, наявності ризиків для їх життя та здоров`я тощо, будь-яка форма проходження військової служби є обов`язком громадян України щодо захисту держави. Отже, закріплений у Конституції України обов`язок громадян України потребує поваги, а статус військовослужбовців будь-яких категорій обумовлюється військовою службою, інститут якої надає їм спеціальний статус (абз.9,абз.10 п.п.2.1 п.2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 25.04.2019р. № 1-р(II)/2019). Тобто, громадяни наділені не тільки правами, а й обов`язками, які закріплені на рівні Конституції України. Одним із таких обов`язків згідно ст.65 Конституції України є захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України. Суд зазначає, що приписи Закону України «Про правовий режим воєнного стану, Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», Закону України «Про прикордонний контроль», Правил № 57 ґрунтуються на тому, що право громадянина на перетин кордону має бути підтверджене певними документами, які дають можливість уповноваженій службовій особі Держприкордонслужби прийняти обґрунтоване рішення. Загальний порядок перетину державного кордону України визначений постановою Кабінету Міністрів України від 27.01.1995 № 57 «Про затвердження Правил перетинання державного кордону громадянами України» (далі - Правила № 57). Відповідно до пункту 2 Правил № 57 у випадках, визначених законодавством, для перетинання державного кордону громадяни, крім паспортних документів, повинні мати також підтверджуючі документи. Відповідно до п.п. 2-6 Правил № 57, у разі введення на території України надзвичайного або воєнного стану право на перетин державного кордону, крім осіб, зазначених у пунктах 2-1 та 2-2 цих Правил, також мають інші військовозобов`язані особи, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації. Ця норма не поширюється на осіб, визначених в абзацах другому і третьому частини третьої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», а також пункті 2-14 цих Правил. Відповідно до пункту 8 Порядку встановлення особливого режиму в`їзду і виїзду, обмеження свободи пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також руху транспортних засобів в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2021 № 1455 (далі - Порядок №1455) перетинання державного кордону в пунктах пропуску через державний кордон та пунктах контролю на території, де введено воєнний стан, здійснюється з урахуванням обмежень, встановлених законодавством. Згідно з статтею 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 № 3543-ХІІ (далі - Закон № 3543-ХІІ) мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано. Статтею 22 Закону № 3543-ХІІ визначені обов`язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації. Постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 № 1487 затверджений Порядок організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів (далі - Порядок № 1487). Відповідно до п.2-п.5 Порядку №1487 військовий облік є складовою змісту мобілізаційної підготовки держави. Він полягає у цілеспрямованій діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій щодо: фіксації, накопичення та аналізу наявних людських мобілізаційних ресурсів за військово-обліковими ознаками; здійснення заходів із забезпечення виконання встановлених правил військового обліку призовниками, військовозобов`язаними та резервістами; подання відомостей (персональних та службових даних) стосовно призовників, військовозобов`язаних та резервістів до органів ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів. Військовий облік ведеться з метою визначення наявних людських мобілізаційних ресурсів та їх накопичення для забезпечення повного та якісного укомплектування Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення (далі - інші військові формування) особовим складом у мирний час та в особливий період. Для забезпечення військового обліку громадян України використовується Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів, який призначений для збирання, зберігання, обробки та використання даних про призовників, військовозобов`язаних та резервістів. Завданнями військового обліку є: утворення військового резерву людських ресурсів, накопичення військово-навчених людських ресурсів, необхідних для укомплектування Збройних Сил, інших військових формувань у мирний час та в особливий період; проведення аналізу кількісного складу та якісного стану призовників, військовозобов`язаних та резервістів для їх ефективного використання в інтересах оборони та національної безпеки держави; своєчасне оформлення військово-облікових документів призовників, військовозобов`язаних та резервістів; організація своєчасного бронювання військовозобов`язаних на період мобілізації та на воєнний час; забезпечення контролю за станом військового обліку в державних органах, на підприємствах, в установах та організаціях; забезпечення контролю за дотриманням призовниками, військовозобов`язаними та резервістами правил військового обліку; забезпечення громадян України інформацією щодо виконання ними військового обов`язку. З метою ведення військового обліку в державі створюється система військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів (далі - система військового обліку). Системою військового обліку є сукупність узгоджених за завданнями державних органів, підприємств, установ та організацій, які ведуть військовий облік та забезпечують її функціонування із застосуванням засобів автоматизації процесів та використанням необхідних баз даних (реєстрів), визначених законодавством. Головною вимогою до системи військового обліку є забезпечення повноти та достовірності даних, що визначають кількісний склад та якісний стан призовників, військовозобов`язаних та резервістів. В п.1 п.10-1 абз.5 Правил військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів (додаток № 2 до Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022р. № 1487) зазначено, що громадяни України, які були зняті з військового обліку у зв`язку з вибуттям за межі України на строк більше трьох місяців, зобов`язані протягом 30 днів з дня набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 р.№ 563 Про внесення змін до Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів стати на військовий облік одним з таких способів: прибуття особисто до територіального центру комплектування та соціальної підтримки; шляхом подання заяви про взяття на військовий облік у довільній формі разом із відомостями, визначеними додатком 4 до Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, та копії першої сторінки паспорта громадянина України для виїзду за кордон до територіального центру комплектування та соціальної підтримки, Центрального управління або регіонального органу СБУ або відповідного підрозділу розвідувальних органів, яким такого громадянина України знято з військового обліку, через закордонну дипломатичну установу України. Пунктами 1-3 Положення про військовий квиток осіб рядового, сержантського і старшинського складу, затвердженого Указом Президента України від 30.12.2016р. №582/2016, яке було чинне на час виникнення спірних правовідносин, передбачалося, що військовий квиток осіб рядового, сержантського і старшинського складу (далі - військовий квиток) є документом, що посвідчує особу військовослужбовця (військовозобов`язаного, резервіста) та визначає належність його власника до виконання військового обов`язку. Військовий квиток є єдиним для військовослужбовців рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил України, Державної прикордонної служби України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління державної охорони України, Державної спеціальної служби транспорту та інших утворених відповідно до закону військових формувань, а також для військовозобов`язаних і резервістів. Військовий квиток являє собою зшиту внакидку нитками книжечку розміром 80 х 107 мм, що має тверду обрізну з закругленими кутами обкладинку, обтягнуту бумвінілом синього кольору, і 32 сторінки. На шістнадцятій і сімнадцятій сторінках військового квитка вносяться записи про дозвіл на носіння зброї, вісімнадцятій сторінці - відомості про щеплення, дев`ятнадцятій - двадцять першій сторінках - записи про видачу та вилучення мобілізаційних розпоряджень, а на двадцять другій - двадцять п`ятій сторінках - відмітки про військовий облік. Частинами 1, 3 статті 14 Закону України «Про прикордонний контроль» від 05.11.2009 №1710-VI (далі - Закон № 1710-VI) встановлено, що іноземцю або особі без громадянства, які не відповідають одній чи кільком умовам перетинання державного кордону на в`їзд в Україну або на виїзд з України, зазначеним у частинах першій, третій статті 8 цього Закону, а також громадянину України, якому відмовлено у пропуску через державний кордон при виїзді з України у зв`язку з відсутністю документів, необхідних для в`їзду до держави прямування, транзиту, в передбачених законодавством випадках або у зв`язку з наявністю однієї з підстав для тимчасового обмеження його у праві виїзду за кордон, визначених статтею 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України», відмовляється у перетинанні державного кордону лише за обґрунтованим рішенням уповноваженої службової особи підрозділу охорони державного кордону із зазначенням причин відмови. Уповноважена службова особа підрозділу охорони державного кордону про прийняте рішення доповідає начальнику органу охорони державного кордону. Таке рішення набирає чинності невідкладно. Рішення про відмову у перетинанні державного кордону оформляється у двох примірниках. Один примірник рішення про відмову у перетинанні державного кордону видається особі, яка підтверджує своїм підписом на кожному примірнику факт отримання такого рішення. У разі відмови особи підписати рішення про це складається акт. Особа, якій відмовлено у перетинанні державного кордону, має право оскаржити відповідне рішення згідно із Законом України «Про звернення громадян» або до суду. Оскарження зазначеного рішення не зупиняє його дії. Оскаржене рішення може бути скасовано чи змінено начальником органу охорони державного кордону або скасовано та визнано нечинним судом. Відповідно до вимог Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII (далі - Закон № 2232-XII) на військову службу за призовом під час мобілізації приймаються громадяни віком від 18 років та громадяни, які не досягли граничного віку перебування на військовій службі, тобто до 60 років. Згідно з ч.5 ст.37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», в редакції яка діяла до 18.05.2024, зняттю з військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (військовозобов`язаних та резервістів Служби безпеки України у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, військовозобов`язаних та резервістів Служби зовнішньої розвідки України у відповідному підрозділі Служби зовнішньої розвідки України) підлягали громадяни України, які вибували на строк більше трьох місяців за межі України, тому така категорія була виключена з переліку осіб, яких було обмежено у праві виїзду з України. Враховуючи вказане, зазначеній категорії осіб надавалось право виїзду з України на загальних підставах до 18.05.2024. 18.05.2024 набрав чинності Закон України № 3633-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку» яким внесено зміни до частини п`ятої статті 37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», згідно з якими громадяни України, які вибули за межі України на строк більше трьох місяців, та які підлягали зняттю з військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, зобов`язані протягом 30 днів з дати набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України, що визначає особливості ведення військового обліку громадян України, які постійно або тимчасово перебувають за кордоном, стати на військовий облік громадян України. З урахуванням наведеного суд першої інстанції прийшов до правильних висновків про те, що факт зняття з військового обліку на підставі п. 2 ч. 5 ст. 37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» не є підставою (у передбачених законом випадках) для виїзду за кордон у період введення на території України воєнного стану. Системний аналіз норм законодавства, що регламентують порядок здійснення військового обліку, свідчить, що документами, які посвідчують факт зняття особи з військового обліку, є військовий квиток або тимчасове посвідчення військовозобов`язаного з відповідною відміткою. Апелянт помилково тлумачить норми законодавства, що регулюють порядок перетинання державного кордону громадянами України, і помилково пов`язує наявність у нього права на перетин кордону із зняттям з військового обліку. До аналогічних правових висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 09.03.2023 у справі № 600/2520/22-а. Колегія суддів зауважує, що ні правила перетинання Державного кордону громадянами України, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 27.01.1995 №57, ні інші законодавчі акти не містять положень, які надавали б ОСОБА_1 право на виїзд за межі України 15.08.2024 в умовах правового режиму воєнного стану, як особі, яка виїжджає на постійне проживання за кордон. Таким чином, колегія суддів вважає, що позивач при перетині кордону не надав документів, які б підтверджували його право на перетин кордону, а тому суд першої інстанції дійшов вірного висновку про правомірність рішення про відмову в перетинанні державного кордону України. Враховуючи вищевикладене, беручи до уваги докази, наявні в матеріалах справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими, а позов таким що не підлягає до задоволення. Доводи апеляційної скарги, наведені на спростування висновків суду першої інстанції, не містять належного обґрунтування чи нових переконливих доводів, які б були безпідставно залишені без розгляду судом першої інстанції. Порушень норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильного застосування норм матеріального права поза межами вимог апелянта та доводів, викладених у апеляційній скарзі, а також невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, у ході апеляційного розгляду справи встановлено не було. Згідно з ч. 2 ст. 6 КАС України та ст. 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права. Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «РуїзТорія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх. У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими. Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Інші зазначені позивачем в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування. Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З огляду на викладене, апеляційний суд дійшов висновку про те, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Таким чином, апеляційний суд вважає доводи апеляційної скарги безпідставними та такими, що не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржене рішення суду першої інстанції без змін. Відповідно до ст.139 КАС України судовий збір розподілу не підлягає. Керуючись ст. 241, 243, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325,328, 329 КАС України, апеляційний суд,- ПОСТАНОВИВ : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Волинського окружного адміністративного суду від 28 листопада 2024 року у справі №140/9721/24 залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя Р. П. Сеник судді Т. В. Онишкевич Н. М. Судова-Хомюк