Постанова 4855 № 320/45082/23

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 320/45082/23 Суддя (судді) першої інстанції: Жукова Є.О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 травня 2025 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Карпушової О.В., суддів Мєзєнцева Є.І., Файдюка В.В., секретар судового засідання Євгейчук Ю.О., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 05 серпня 2024 р. у справі за адміністративним позовом Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області до ОСОБА_1 про стягнення помилково виплаченої заробітної плати, В С Т А Н О В И В : 06.12.2023 Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області звернулось до Київського окружного адміністративного суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення зайво виплаченої суддівської винагороди за період з листопада 2021 року по лютий 2022 року в загальному розмірі 27781,36 грн. Позовні вимоги обгрунтовано тим, що відповідачка була призначена у межах п`яти років на посаді судді Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області і при обрахуванні її суддівської винагороди застосовувася регіональний коефіцієнт через те, що м. Маріуполь має кількість населення, що перевищує сто тисяч осіб. Проте, зазначив позивач, відповідачка з вересня 2021 року, тобто після спливу п`ятирічного строку, на який її було призначено на посаду судді, позивачем помилково при обраховуванні відповідачці суддівської винагороди застосовувася регіональний коефіцієнт, у зв`язку з чим з листопада 2021 року по лютий 2022 року позивачем була виплачена зайва сума регіонального коефіцієнта у розмірі 27781, 36 грн. (нараховано - 3451 1,01 грн., податок 19,5% - 6729,65 грн.), яку позивач просить стягнути. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 05.08.2024 у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю. Приймючи таке рішення суд першої інстанції зазначив, що позовні вимоги не грунтуються на нормі закону, через що не підлягають задоволенню. Позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. Доводи апеляційної скарги аналогічні доводам позовної заяви. Додатково позивачем наголошено, що судову практику, зазначену судом першої інстанції, не можливо приймати до уваги при розв`язанні цього спору, оскільки категоричних тверджень про безпідставність позовних вимог ці судові рішення не мають. Відповдіачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому вказано про правильність висновків суду першої інстанції. Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.08.2024 відкрито апеляційне провадження та витребувано справу зі суду першої інстанції, та після надходження 07.03.2025, призначено слухання справи у порядку письмового провадження. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційних скарг, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке. Судом першої та апеляційної інстанцій встановлено, що Указом Президента України від 29.09.2016 №425/2016 «Про призначення та звільнення суддів» відповідачку відповідно до статті 127 та частини першої статті 128, а також пункту 5 частини п`ятої статті 126 Конституції України було призначено па посаду судді Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області строком на п`ять років. 05.08.2022 року працівником ТУ ДСА України в Донецькій області було складено службову (доповідну) записку, згідно якої з`ясовано про безпідставне збільшення розміру суддівської винагороди деяким суддям Донецької області у період з вересня 2021 року по лютий 2022 року (а.с.20). 09.08.2022 року ТУ ДСА України в Донецькій області на ім`я відповідачки було направлено лист, яким запропоновано підготувати та надати до управління заяву про відрахування із суддівської винагороди у розмірі 27718,36 грн., зайво виплачених коштів, які мають бути повернуті до державного бюджету (а.с.21). 06.09.2023 до ТУ ДСА України в Донецькій області надійшов лист відповідачки, в якому остання повідомила, що надмірно виплачені кошти є наслідком службової бездіяльності кадрової служби суду, яка не вжила заходів щодо неповідомлення ТУ ДСА в Донецькій області про факт спливу строку повноважень як судді (а.с.23). Вказані обставини підтверджені належними доказами і не є спірними. Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку. Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи Відповідно до ст. 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій. Організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд визначає Закон України «Про судоустрій і статус суддів». Згідно ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами. Суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці. Базовий розмір посадового окладу судді становить судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. До базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою цієї статті, додатково застосовуються такі регіональні коефіцієнти: 1,1 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб. Приписами Закону України «Про судоустрій і статус суддів» не врегульовано питання повернення суддею надмірно отриманої суддівської винагороди. Відповідно до ст. 93 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу. Згідно ст. 127 КЗпП України відрахування із заробітної плати можуть провадитись тільки у випадках, передбачених законодавством України. Відрахування із заробітної плати працівників для покриття їх заборгованості підприємству, установі і організації, де вони працюють, можуть провадитись за наказом (розпорядженням) роботодавця: 1) для повернення авансу, виданого в рахунок заробітної плати; для повернення сум, зайво виплачених внаслідок лічильних помилок; для погашення невитраченого і своєчасно не поверненого авансу, виданого на службове відрядження або переведення до іншої місцевості; на господарські потреби, якщо працівник не оспорює підстав і розміру відрахування. У цих випадках роботодавець вправі видати наказ (розпорядження) про відрахування не пізніше одного місяця з дня закінчення строку, встановленого для повернення авансу, погашення заборгованості або з дня виплати неправильно обчисленої суми; 2) при звільненні працівника до закінчення того робочого року, в рахунок якого він вже одержав відпустку, за невідроблені дні відпустки. Відрахування за ці дні не провадиться, якщо працівник звільняється з роботи з підстав, зазначених в пунктах 3, 5, 6, статті 36 і пунктах 1, 2 і 5 статті 40 цього Кодексу, а також при направленні на навчання та в зв`язку з переходом на пенсію; 3) при відшкодуванні шкоди, завданої з вини працівника підприємству, установі, організації (стаття 136). Відповідно до ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Згідно ст. 1215 ЦК України не підлягає поверненню безпідставно набуті: 1) заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача; 2) інше майно, якщо це встановлено законом. Так, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що Закон України «Про судоустрій і статус суддів» не містить норм, якими врегульоване питання щодо повернення суддею надмірно отриманої суддівської винагороди. Колегія судді з таким висновком погоджується, через що застосування норм Кодексу законів про працю України та Цивільного кодексу України є правильним. Отже, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 16.01.2019 року по справі № 753/15556/15-ц, яку зазначив суд першої інстанції, дійсно викладає правовий висновок «у статті 1215 ЦК України передбачені загальні випадки, за яких набуте особою без достатньої правової підстави майно за рахунок іншої особи не підлягає поверненню. Її тлумачення свідчить, що законодавцем передбачені два винятки із цього правила: по-перше, якщо виплата відповідних грошових сум є результатом рахункової помилки особи, яка проводила таку виплату; по-друге, у разі недобросовісності набувача такої виплати. При цьому правильність здійснених розрахунків, за якими була проведена виплата, а також добросовісність набувача презюмуються, і відповідно тягар доказування наявності саме рахункової помилки та недобросовісності набувача покладається на платника відповідних грошових сум». Відповдіно до ст.242 КАС України, висновки Верховного суду є обов`язковими для судів першої та апеляційної інстанції. З огляду на зміст позовних вимог та їх обгрутувань, та обставин, встановлених судом першої інстанції, і не спростованих апелянтом, колегія суддів вважає, що позиція Верховного Суду, висловлена у справі № 753/15556/15-ц, підлягає прийняттю до уваги, а доводи апелянта з цього приводу не заслуговують уваги. Таким чином, колегія суддів вважає, що висновок суду першої інстанції про безпідставність позовних вимог є правильним, позивачем не доводено належними та достатніми доказами його позиція, і вона не грунтується на нормі закону. Таким чином, з огляду на вищевикладене, доводи апелянта не заслуговують уваги, оскільки не спростовують правильних висновків суду першої інстанції. Надаючи оцінку всім іншим доводам апелянта, судова колегія наголошує що приймає до уваги рішення ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, в якому Суд зазначив, що «…хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід…». Отже, судом першої інстанції повно та правильно встановлено обставини справи і ухвалено судове рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, відповідно до вимог ст. 242 КАС України. Згідно зі ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 139, 242-244, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 05 серпня 2024 р. - залишити без задоволення. Рішення Київського окружного адміністративного суду від 05 серпня 2024 р. у справі за адміністративним позовом Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області до ОСОБА_1 про стягнення помилково виплаченої заробітної плати, - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та подальшому оскарженню не підлягає, відповідно до п.2 ч.1 ст.263 , п.2 ч.5 ст.328 КАС України. Колегія суддів: О.В. Карпушова Є.І. Мєзєнцев В.В. Файдюк