Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 620/12149/24

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 620/12149/24 Головуючий у 1 інстанції - Скалозуб Ю.О. Суддя-доповідач - Василенко Я.М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 травня 2025 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого Василенка Я.М., суддів Ганечко О.М., Кузьменка В.В., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 01.11.2024 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправним та зобов`язання вчинити певні дії, - В С Т А Н О В И В: ОСОБА_1 звернулася до суду першої інстанції з позовом, в якому просила: - визнати протиправною відмову у задоволенні рапорту на звільнення за сімейними обставинами та зобов`язання повторно розглянути рапорт від 24.07.2024 з урахуванням висновків суду. Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 01.11.2024 у задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись з вказаним рішенням ОСОБА_1 звернулась із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення, як таке, що прийняте із порушенням норм матеріального і процесуального права, та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити. З метою повного та всебічного встановлення обставин справи, колегією суддів ухвалено рішення про продовження апеляційного розгляду даної справи на розумний строк. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав. З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 06.01.2024 є військовослужбовцем за призивом під час мобілізації та на час виникнення спірних правовідносин (на момент подання рапорту) проходила військову службу у військовій частині НОМЕР_2 на посаді номер обслуги зенітно-артилерійського відділення ракетно-артилерійського взводу роти вогневої підтримки військової частини НОМЕР_2 . 24.07.2024 позивач на ім`я командира військової частини НОМЕР_2 подала рапорт про звільнення з військової служби на підставі абз. 14 підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» за сімейними обставинами, а саме через загибель рідного брата у полоні під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану (а.с. 4). Командиром військової частини НОМЕР_2 оформлено подання про звільнення солдата ОСОБА_1 , яке надіслано листом від 10.08.2024 №1927дск командиру військової частини НОМЕР_1 (а.с. 5-7). Листом командира військової частини НОМЕР_1 від 18.08.2024 №1510/4278С повідомлено командира військової частини НОМЕР_2 , що позитивного рішення не прийнято у зв`язку з відсутністю необхідних документів, які є підставою для звільнення згідно з чинним законодавством (а.с. 8). Вважаючи вказані дії відповідача протиправними, позивач звернулась до суду першої інстанції з даним адміністративним позовом. Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, мотивував своє рішення тим, що докази, подані позивачем разом з рапортом, підтверджують безпосередню участь у бойових діях ОСОБА_2 (брата позивача) в антитерористичній операції в період з 02.07.2015 по 02.03.2016, в той час як на момент позбавлення особистої свободи (захоплення у полон) так і на момент загибелі, докази такої участі рідним братом позивача відсутні, як відсутні і докази, що на момент полону ОСОБА_2 перебував на військовій службі. Апелянт у своїй скарзі зазначає, що рідний брат позивача - ОСОБА_2 брав участь у антитерористичній операції і отримав поранення на території Донецької області у 2015-2016 роках, потім ОСОБА_2 взято у полон 24.03.2022 і під час перебування у полоні - 16.12.2022, він загинув (помер). Також, зазначає, що судом першої інстанції проігноровано, що брат апелянта потрапив у полон окупаційних військ саме через те, що він брав участь у забезпеченні національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану. Вважає, що судом першої інстанції застосовано надмірний формалізм, а не враховані конкретні обставини справи, а лише «прямолінійно/механічно» дотримані норми процесуального права. Колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції та вважає доводи апелянта безпідставними, враховуючи наступне. Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно зі статтею 1 Закону України від 12.05.2015 №389-VIII "Про правовий режим воєнного стану" (далі - Закон № 389-VIII) воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень. Указом Президента України від 24.02.2022 № 69/2022 "Про загальну мобілізацію" постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію. У свою чергу, правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України здійснюється відповідно до положень Закону України від 25.03.1992 № 2232-XII "Про військовий обов`язок та військову службу" (надалі - Закон № 2232-XII). Згідно з ч. 1, 2 ст. 1 Закону № 2232-ХІІ захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону № 2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Пунктом 6 ст. 2 Закону № 2232-XII передбачені наступні види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів); військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період. Як зазначалось вище, позивач є військовослужбовцем за призивом під час мобілізації та на час виникнення спірних правовідносин (на момент подання рапорту) проходила військову службу у військовій частині НОМЕР_2 . В той же час, позивач виявила своє небажання продовжувати проходити військову службу та подала рапорт про звільнення з військової служби на підставі абз. 14 підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» за сімейними обставинами, а саме через загибель рідного брата у полоні під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану Відповідно до п. 233 «Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України», затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008, військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця. Так, підстави звільнення з військової служби передбачені статтею 26 Закону № 2232-XII. Пункт 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» встановлює, що під час дії воєнного стану військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на таких підставах, зокрема, якщо їхні близькі родичі (чоловік, дружина, син, донька, батько, мати або рідний (повнорідний) брат чи сестра) загинули або пропали безвісти під час безпосередньої участі у антитерористичній операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, а також під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану. Аналіз вищевказаних норм законодавства дає підстави для висновку, що для набуття права на звільнення з указаної обставини, близький родич військовослужбовця мав загинути під час безпосередньої участі у антитерористичній операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації у Донецькій та Луганській областях, а також під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану. Так, з огляду на подання командира військової частини НОМЕР_2 , рідний брат позивача ОСОБА_2 був учасником бойових дій та брав участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях в період з 02.07.2015 по 02.03.2016. Окрім того, відповідач не заперечує факту, що рідний брат апелянта, ОСОБА_2 з 24.03.2022 був позбавлений особистої свободи та ІНФОРМАЦІЯ_2 помер, про що свідчить свідоцтво про смерть ОСОБА_2 серії НОМЕР_3 . Актовий запис про смерть складений 10.04.2023. Разом з тим, докази, що подані позивачем до рапорту підтверджують безпосередню участь у бойових діях ОСОБА_2 в антитерористичній операції в період з 02.07.2015 по 02.03.2016, в той час як на момент позбавлення особистої свободи (захоплення у полон) так і на момент загибелі, докази такої участі рідним братом позивача відсутні, як відсутні і докази, що на момент полону ОСОБА_2 перебував на військовій службі. Враховуючи наведені обставини, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для визнання за позивачем права на звільнення з військової служби за призовом під час мобілізації у зв`язку із загибеллю рідного брата під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану. Суд апеляційної інстанції критично ставиться до доводів апелянта щодо того, що судом першої інстанції застосований надмірний формалізм. З огляду на що, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне. Кабінетом Міністрів України постановою від 07.07.2023 №685 було затверджено Порядок встановлення факту безпосередньої участі у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, деяких категорій осіб відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Вказаний Порядок визначає процедуру, перелік документів, форму заяви необхідних для встановлення факту безпосередньої участі у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, деяких категорій осіб відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі - Закон) та Закону України «Про адміністративну процедуру». Зважаючи на певну унормовану процедуру, що передбачена Урядом, в разі підтвердження факту загибелі ОСОБА_2 внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час безпосередньої участі у таких заходах, приймається Рішення міжвідомчої комісії з питань встановлення факту безпосередньої участі у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, утвореної Мінветеранів. Колегія суддів наголошує на тому, що у разі наявності відповідного рішення позивач не позбавлена права повторно звернутися з рапортом про звільнення за сімейними обставинами, надавши відповідний пакет документів. З урахуванням вищенаведеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для звільнення позивача з військової служби за абз. 14 підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» за сімейними обставинами. Таким чином, перевіряючи доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов до правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову. Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Також, аналізуючи всі доводи апеляційної скарги, колегія суддів також приймає до уваги висновки ЄСПЛ, викладені в рішенні у справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, в якому суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід. Отже, перевіривши рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що судом повно та правильно встановлено обставини справи і ухвалено судове рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, відповідно до вимог ст. 242 КАС України. Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Апелянт не надав до суду належних доказів, що б підтверджували факт незаконності рішення суду першої інстанції. Таким чином, колегія суддів вирішила згідно ст. 316 КАС України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Керуючись ст.ст. 242-244, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 01.11.2024 - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий: Василенко Я.М. Судді: Ганечко О.М. Кузьменко В.В.