Постанова Житомирський апеляційний суд № 295/16724/24

УКРАЇНА Житомирський апеляційний суд Справа №295/16724/24 Головуючий у 1-й інст. Біднина О. В. Категорія 68 Доповідач Борисюк Р. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 травня 2025 року Житомирський апеляційний суд у складі: головуючого судді Борисюка Р.М., суддів Галацевич О.М., Павицької Т.М., з участю секретаря судового засідання Смоляра А.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Житомирі цивільну справу № 295/16724/24 за заявою представника ОСОБА_1 - адвоката Цюпик Ольги Вікторівни про забезпечення позову по даній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання майна спільною сумісною власністю та його поділ, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 , на ухвалу Богунського районного суду міста Житомира від 10 лютого 2025 року, постановлену під головуванням судді Біднини О.В. у місті Житомирі, в с т а н о в и в : У листопаді 2024 року ОСОБА_1 звернулась з позовом до ОСОБА_2 , в якому просила визнати їх спільною сумісною власністю, як подружжя квартиру АДРЕСА_1 та земельну ділянку, розміром 0,1000 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 . Також просила стягнути із ОСОБА_2 на її користь грошову компенсацію, що становить 1/2 частину вартості вказаної квартири та земельної ділянки, а саме 943 576 грн і припинити їй частку у праві власності на 1/2 частину вищевказаної квартири та земельної ділянки. Ухвалами Богунського районного суду від 08 листопада 2024 року та від 06 лютого 2025 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, розгляд якої постановлено проводити за правилами загального позовного провадження, а також прийнято до розгляду заяву представника позивача про зміну предмета позову. 06 лютого 2025 року від представника позивача надійшла заява про забезпечення позову, шляхом накладення арешту на квартиру АДРЕСА_1 , із забороною відповідачу або іншим особам, які будуть діяти від його імені, відчужувати квартиру. Заява мотивувалась тим, що під час перебування у шлюбі сторонами було придбано вищезгадану квартиру, у якій проживає відповідач. Позивач вже більше 5 років перебуває за кордоном та не має фізичного доступу до квартири. Саме тому, ОСОБА_1 вважає, що скориставшись її відсутністю, відповідач може відчужити це житло. Таким чином, невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду. Ухвалою Богунського районного суду міста Житомира від 10 лютого 2025 року заяву задоволено та накладено арешт на спірну квартиру. Не погодившись з ухвалою суду, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій просить її скасувати. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції при постановленні даної ухвали допустив порушення норм процесуального та неправильне застосування норм матеріального права. Зазначає, що з урахуванням позовних вимог арешт може бути накладений лише на частку спірного нерухомого майна, якою позивач має право володіти, користуватися та розпоряджатися на правах співвласника. Інша частина спірного майна належить йому на правах особистої приватної власності, захист якої гарантується статтею 41 Конституції України. Право приватної власності є непорушним. Вказує, що матеріали справи не містять доказів того, що він як відповідач діяв або намагався діяти недобросовісно, а також не містять належних, достатніх та допустимих докази того, що невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Відзив на апеляційну скаргу не надходив. Згідно частини 3 статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду. У судове засідання належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи учасники не з`явились. ОСОБА_2 подав до апеляційного суду заяву про розгляд справи без його участі. Представник ОСОБА_3 адвокат Цюпик О.В. надіслала заяву про відкладення судового засідання у зв`язку із поганим самопочуттям, при цьому будь-яких доказів поважності неможливості приймати участь у розгляді апеляційної скарги не надала. При таких обставинах наявні правові підстави для розглянути справу у їх відсутність, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, що передбачено положеннями частини 2 статті 372 та частини 2 статті 247 ЦПК України. Розглянувши справу в межах доводів, викладених в апеляційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на наступне. Відповідно до частини 1 статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. На підставі статей 76-81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства. Забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій по вжиттю судом на прохання осіб, які беруть участь у справі, передбачених законом заходів, які гарантують в майбутньому реальне виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Це заходи припинення дій, які можуть утруднити виконання майбутнього рішення суду чи зробити його виконання неможливим, і повинні гарантувати можливість реалізації позовних вимог у разі задоволення позову, які направлені на недопущення утруднення чи неможливості виконання рішення суду. Відповідно до статті 149 ЦПК України суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, може вжити заходи забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Згідно статті 150 ЦПК України позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи інших осіб. Відповідно до постанови Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі № 753/22860/17 застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише у разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до даних дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Обґрунтованою підставою для забезпечення позову має бути існування очевидної загрози порушення законних прав та інтересів позивача у справі в разі невжиття заходів забезпечення позову. Відповідно, звертаючись із заявою про забезпечення позову, особа має довести належність їй таких прав та що невжиття заходів забезпечення позову призведене до утруднення чи неможливості виконання майбутнього рішення суду, при цьому існування загрози порушення прав позивача повинно мати очевидний та об`єктивний характер. Під час оцінки такої співмірності суду необхідно враховувати безпосередній зв`язок заяви про забезпечення позову з предметом позову, співвідношення заявленій вимозі, необхідність вжиття забезпечувальних заходів. Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 22 грудня 2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи після відкриття провадження у ній (за винятком випадку, передбаченого ч.4 ст.151 ЦПК), якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів. Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача, застосовується в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволення претензій позивача (заявника). Інститут забезпечення позову в цивільному процесі сприяє дійсному і ефективному виконанню судового рішення, а тим самим і здійснення реального захисту порушених, оспорюваних і невизнаних прав, свобод та інтересів осіб. Метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача. Заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер і діють до виконання рішення суду, яким закінчується розгляд справи по суті. Відповідно до постанови Верховного суду України від 25 травня 2016 року забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних з ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Метою забезпечення позову, згідно з вказаною постановою, є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення. Згідно із постановою Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Застосовуючи заходи забезпечення позову, суди повинні перевірити відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, яка звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Необхідність застосування заходів забезпечення позову випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цих заходів призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду у разі задоволення позову. Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії (постанова Великої Палати від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19)). Конкретний захід забезпечення позову буде співмірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. У постанові Верховного Суду від 15 липня 2020 року у справі № 909/835/18 зазначено, що «…повинен бути наявним зв`язок між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги. Обранням належного, відповідно до предмета спору, заходу до забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу до забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, наслідок ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, що не є учасниками цього судового процесу». Судом встановлено, що предметом спору у даній справі є визнання майна спільною сумісною власністю подружжя, стягнення грошової компенсації та припинення частки у праві власності. Позивачем наведено припущення, що не вжиття заходів забезпечення позову може в майбутньому утруднити чи зробити неможливим виконання судового рішення у справі та, як вбачається з матеріалів справи, призвести до порушення її (позивача) прав та законних інтересів. Суд першої інстанції дійшов вірного висновку про задоволення заяви про забезпечення позову, оскільки запропонований позивачем вид забезпечення позову є співмірним із заявленими позовними вимогами. Невжиття таких заходів може в майбутньому істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення, порушених чи оспорюваних прав або інтересів заявника. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції. Підстави для скасування ухвали суду про застосування заходів забезпечення позову не встановлені. Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та не свідчать про порушення місцевим судом норм матеріального чи процесуального права при вирішенні даного спору. Згідно статті 89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Таким чином, доводи апеляційної скарги про порушення судом норм матеріального та процесуального права є необґрунтованими, а ухвала суду є законною та ґрунтується на встановлених обставинах справи. Відтак, у відповідності до положень статті 375 ЦПК України, колегія дійшла висновку про наявність підстав для залишення апеляційної скарги без задоволення, а оскаржуваної ухвали місцевого суду без змін. Керуючись ст. ст. 258, 259, 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України суд, у х в а л и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а ухвалу Богунського районного суду міста Житомира від 10 лютого 2025 року без змін. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і оскарженню у касаційному порядку не підлягає. Головуючий Судді