Постанова Запорізький апеляційний суд № 336/2176/23

Дата документу 20.05.2025 Справа № 336/2176/23 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЄУН 336/2176/23 Головуючий у І інстанції: Зарютін П.В. Провадження № 22-ц/807/992/25 Суддя-доповідач: Поляков О.З. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 травня 2025 року м. Запоріжжя Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі: головуючого: Полякова О.З., суддів: Кухаря С.В., Кочеткової І.В., секретар: Книш С.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу з апеляційними скаргами ОСОБА_1 в особі представника адвоката Мазур Олени Сергіївни та ОСОБА_2 в особі представника адвоката Сандак Ірини Анатоліївни на додаткове рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 11 березня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_2 про визнання договору купівлі-продажу автомобіля недійсним та поділ майна подружжя,- В С Т А Н О В И Л А: У березні 2023 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 , ОСОБА_2 про визнання договору купівлі-продажу автомобіля недійсним та поділ майна подружжя. Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 04 жовтня 2024 року позов задоволено. Визнано недійсним договір купівлі-продажу транспортного засобу № 2342/2023/3595855 від 10.01.2023, укладений в ТСЦ МВС № 2342, а саме договір купівлі-продажу автомобіля MAZDA CX-5, 2018 року випуску, білого кольору, VIN - НОМЕР_1 , державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , який було укладено між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 . Визнано за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частку автомобіля MAZDA CX-5, 2018 року випуску, білого кольору, VIN - НОМЕР_1 . Стягнуто з ОСОБА_4 та ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору у сумі 5547,91 гривень. Постановою Запорізького апеляційного суду від 17 грудня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_5 в особі представника адвоката Мазур О.С. залишено без задоволення, рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 04 жовтня 2024 року без змін. У жовтні 2024 року ОСОБА_3 в особі представника адвоката Шумського І.В. звернувся до суду з заявою про ухвалення додаткового рішення, в якій просив суд ухвалити додаткове рішення у справі про стягнення з ОСОБА_4 та ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 судових витрат на професійну правничу (юридичну) допомогу у розмірі 39500 грн. Додатковим рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 11 березня 2025 року задоволено заяву ОСОБА_3 в особі адвоката Шумського І.В. про ухвалення додаткового рішення. Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 судові витрати на професійну правничу (юридичну) допомогу у розмірі 19750 гривень. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 судові витрати на професійну правничу (юридичну) допомогу у розмірі 19750 гривень. Не погоджуючись із вищезазначеним додатковим рішенням суду, ОСОБА_1 в особі представника адвоката Мазур О.С. через підсистему «Електронний суд» подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, просить скасувати додаткове рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 11 березня 2025 року та відмовити в задоволенні заяви. Також не погоджуючись із вищезазначеним додатковим рішенням суду, ОСОБА_2 в особі представника адвоката Сандак І.А. подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати додаткове рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 11 березня 2025 року та відмовити в задоволенні заяви. В обґрунтування апеляційних скарг, доводи яких є ідентичними, зазначено, що суд першої інстанції не врахував клопотання відповідача про зменшення витрат на правничу допомогу до 3000 грн, поданого до суду в лютому 2025 року, вказавши, що відповідачі не довели неспівмірності витрат, про стягнення яких просила сторона позивача. Так, за твердженням скаржників, фактично суд провів тільки одне судове засідання за участю представника позивача, усі інші засідання проведені за відсутності сторін або відкладені. Позивач зазначав, що оплатив послуги адвоката за участь у судовому засіданні в розмірі 15000 грн, що на думку скаржниці, є вкрай завищеними витратами за одне судове засідання. Крім того, повністю задовольнивши заяву про стягнення витрат на правничу допомогу, місцевий суд не звернув уваги на арифметичну помилку в розрахунку позивача, не перевіривши його належним чином. У своїх запереченнях на апеляційні скарги ОСОБА_3 в особі представника адвоката Говіної Л.В. заперечує проти доводів відповідачів, вказує на обґрунтованість та доведеність його витрат на правничу допомогу, оскаржуване рішення просить залишити без змін. 20 травня 2025 року до апеляційного суду надійшла заява представника ОСОБА_1 адвоката Мазур О.С. про розгляд справи за відсутності апелянта. У судовому засіданні представник ОСОБА_3 адвокат Говіна Л.В. наполягала на залишенні апеляційних скарг без задоволення, оскаржуваного рішення без змін. Інші учасники справи в судове засідання не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені відповідно до вимог чинного законодавства (т. 2 а.с. 221-225). Клопотання про відкладення розгляду справи до апеляційного суду не надходили. Згідно з ч. 2 ст. 372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, а тому колегія суддів вирішила розглядати справу за відсутності осіб, які не з`явились. Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, доводи представника позивача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги слід частково задовольнити з огляду на таке. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Згідно з п.п. 1-3 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду обставинам справи. Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені у статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам закону оскаржуване додаткове рішення суду не відповідає повною мірою. Ухвалюючи додаткове рішення у справі та повністю задовольняючи заяву представника позивача про стягнення з відповідачів витрат на правничу допомогу, суд першої інстанції виходив з того, що такі витрати є обґрунтованими та підтверджені належними доказами. В цілому колегія суддів погоджується з висновком суду про наявність підстав для відшкодування витрат, яких позивач зазнав під час розгляду справи в суді першої інстанції, проте не погоджується з розміром такого відшкодування, з огляду на таке. Як вбачається з матеріалів справи, позивач заявляв про попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції в сумі 30000 грн у позовній заяві та 50000 грн в уточненому позові. На підтвердження витрат на правничу допомогу стороною позивача надано Договір про надання юридичної (правничої) допомоги від 26.09.2022, укладений між адвокатом Шумським І.В. та та ОСОБА_3 05.10.2024 сторони підписали акт виконаних робіт, відповідно до якого на підготовчому етапі, а також в межах розгляду цивільної справи № 336/2176/23 адвокат Шумський І.В. надав ОСОБА_3 юридичну консультацію вартістю 1000 грн. Також адвокат Шумський І.В. підготував такі процесуальні документи: - позовну заяву про поділ майна подружжя 5000 грн; - заяву про збільшення розміру позовних вимог та залучення до розгляду по справі співвідповідача 1500 гривень; - уточнено позовну заяву про визнання договору купівлі-продажу автомобіля недійсним та поділ майна подружжя 5000 гривень; - відповідь на відзив ОСОБА_4 3000 гривень; - відповідь на відзив ОСОБА_2 3000 гривень; - клопотання про витребування доказів з Управління патрульної поліції в Запорізькій області 1500 гривень; - клопотання про витребування доказів з Головного сервісного центру МВС від «20» жовтня 2023 року 1500 гривень; - клопотання про забезпечення позову 1500 гривень; - заяву про ухвалення додаткового рішення по справі 1500 гривень. Серед іншого в акті зазначено, що в межах розгляду цивільної справи № 336/2176/23 за участь в судових засіданнях у суді першої інстанції ОСОБА_3 сплатив адвокату Шумському І.В. 15000 гривень. Загалом за вище перелічені юридичні послуги (професійну правничу допомогу) ОСОБА_3 сплатив адвокату Шумському І.В. 39500 гривень. На підтвердження оплати адвокатських послуг надано копії квитанцій до прибуткових касових ордерів на відповідні суми. Разом з тим, матеріали справи містять клопотання ОСОБА_1 в особі представника адвоката Мазур О.С. про зменшення витрат на оплату правничої допомоги від 24.02.2025 (т. 2 а.с. 157) з проханням зменшити розмір витрат на правничу допомогу позивача до 3000 грн, доводів якого суд першої інстанції не взяв до уваги, вирішуючи питання про розмір витрат на правову допомогу, що, на думку колегії суддів, свідчить про підтвердження доводів апеляційної скарги в частині порушення принципу змагальності під час ухвалення додаткового рішення. Так, у вказаному клопотанні, зокрема, вказано на арифметичну помилку в розрахунку позивача, яка збільшує суму витрат на 1000 грн, а також зазначено, що заявлена сума витрат на правничу допомогу, з урахуванням обсягу наданих адвокатом позивача послуг, складністю справи, виходить за розумні межі визначення розміру гонорару, такі витрати не мають характеру необхідних, та не є співмірними з виконаною роботою. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати. Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Статтею 133 ЦПК України до судових витрат віднесені і витрати на професійну правничу допомогу. Відповідно до частини першої статті 58 ЦПК України сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника. Представником у суді може бути адвокат або законний представник (частина перша статті 60 ЦПК України). За змістом статті 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», про що зазначено в частині четвертій статті 62 ЦПК України. За положеннями пункту 4 частини першої статті 1, частин третьої та п`ятої статті 27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права. Зміст договору про надання правової допомоги не може суперечити Конституції України та законам України, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, присязі адвоката України та правилам адвокатської етики. Пунктом 9 частини першої статті 1 України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлено, що представництво вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні. Інші види правової допомоги види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»). Відповідно до статті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру. Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»). Також за статтею 28 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно-виборним з`їздом адвокатів України від 09 червня 2017 року, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту. Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю. Непогодження клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розміру гонорару при наданні доручення адвокату або в ході його виконання є підставою для відмови адвоката від прийняття доручення клієнта або розірвання договору на вимогу адвоката. То ж домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, у межах правовідносин яких слід розглядати питання щодо дійсності такого зобов`язання (пункт 5.39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19)). За висновком, викладеним у пункті 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19), при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Аналіз зазначеної постанови свідчить про те, що вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд має пересвідчитись що заявлені витрати є співмірними зі складністю справи, а наданий адвокатом обсяг послуг і витрачений час на надання таких послуг відповідають критерію реальності таких витрат. Також суд має врахувати розумність розміру витрат на професійну правничу допомогу та чи не буде їх стягнення становити надмірний тягар для іншої сторони. Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268)). З урахуванням наведеного вище, не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату гонорару адвокату, у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, враховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Відповідно до статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої статті 137 ЦПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Аналізуючи вказані норми ЦПК України про відшкодування витрат на професійну правову допомогу, можна дійти висновку, що до понесених стороною витрат на професійну правову допомогу відносяться як витрати, які оплачені стороною/третьою особою до моменту за явлення вимоги про їх відшкодування так і ті, які будуть оплачені нею в майбутньому, якщо це відповідає умовам договору. Аналогічний правовий висновок викладений Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постановах від 27 липня 2022 року у справі № 686/28627/18, провадження № 61-3410св20, від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19, провадження № 61-21442св19, від 03 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16-ц, провадження № 61-21197св19, від 17 лютого 2021 року у справі № 753/1203/18, провадження № 61-44217св18, у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 16 червня 2021 року у справі № 640/4126/19, провадження № 61-14735св20 та ін. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим (рішення від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України", заява №71660/11, пункт 95). У своїй практиці ЄСПЛ керується трьома ключовими принципами під час вирішення питань про відшкодування судових витрат. Звернення про відшкодування таких витрат задовольняються тоді, коли судові витрати, що підтверджено доказами: фактично понесені; необхідні, щоб запобігти порушенню або отримати відшкодування за нього; визначені у розумному розмірі. У Практичних рекомендаціях: вимоги щодо справедливої компенсації (стаття 41 Конвенції), виданих Головою Європейського суду з прав людини відповідно до Правил 32 Регламенту Суду від 28 березня 2007 року, з поправками від 09 червня 2022 року, ЄСПЛ зазначає, що витрати, понесені (як на національному рівні, так і під час розгляду справи в самому Суді) у спробі запобігти порушенню чи з метою отримання компенсації після того, як воно сталося, мають бути фактично понесені. Фактично понесені означає, що «заявник мав сплатити їх або бути зобов`язаним сплатити їх відповідно до юридичного або договірного зобов`язання. Документи, що підтверджують те, що заявник сплатив або зобов`язаний сплатити такі витрати, мають бути надані суду» (пункт 18). Що стосується гонорарів адвокатів, ЄСПЛ вказує, що заявник повинен показати, що гонорари сплачені або тільки будуть сплачені адвокату. Відповідні висновки щодо того, що фактичними витратами на правову допомогу є, в тому числі, витрати, оплата яких буде здійснена в майбутньому ЄСПЛ виклав, зокрема, у справі «Теб`єті Мюхафізе Кемійветі та Ісрафілов проти Азербайджану» (заява № 37083/03, пункт 106). У справі "Бєлоусов проти України" (заява №4494/07, пункти 115-116) Суд зазначив, що хоча заявник ще не сплатив адвокатський гонорар, він має сплатити його згідно із договірними зобов`язаннями. Як видно з матеріалів справи, п. Бущенко представляв заявника протягом провадження у Суді, отже, має право висувати вимоги щодо сплати гонорару згідно з договором. Відповідно Суд вважає витрати за цим гонораром "фактично понесеними" (див. вищезазначене рішення у справі "Савін проти України", заява №34725/08, пункт 97); Суд зазначає, що вже постановляв у деяких справах, що суми відшкодування судових та інших витрат можуть бути сплачені безпосередньо на рахунки представників заявників (див., наприклад, рішення у справах "Тогджу проти Туреччини", заява №27601/95, пункт 158; "Начова та інші проти Болгарії" [ВП], заяви №43577/98 і №43579/98, пункт 175; "Імакаєва проти Росії", заява №7615/02; "Карабуля проти Румунії", заява №45661/99, пункт 180). Пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 141 ЦПК України передбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача, у разі відмови в позові на позивача, у разі часткового задоволення на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 та частина восьма статті 141 ЦПК України). Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом, зокрема, у додатковій постанові від 17 січня 2022 року у справі № 756/8241/20 (провадження № 61-9789св21). Склад витрат, пов`язаних з оплатою за надання професійної правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі, що свідчить про те, що такі витрати повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами. При визначенні суми відшкодування витрат на правову допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін, а також з урахуванням складності справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціну позову та (або) значенням справи для сторони. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25 листопада 2022 року у справі № 706/199/22 (провадження № 61-9325ск22). Оцінюючи пропорційність та співмірність витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт, а також часом, витраченим на їх виконання, взявши до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду адвокатом документів, їх значення для спору, та виходячи із засад розумності та справедливості, колегія суддів вважає, що заявлені представником позивача суми є надмірними та не є повністю співмірними зі складністю справи, виконаними адвокатом роботами (наданими послугами); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, а в частині витрат на заяву про ухвалення додаткового рішення необґрунтованими, у зв`язку з чим, апеляційний суд доходить висновку, що розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, який підлягає відшкодуванню в суді першої інстанції, слід зменшити. Вирішуючи питання щодо відшкодування витрат на правничу допомогу під час розгляду цієї справи в суді першої інстанції, враховуючи заперечення відповідача проти розміру витрат на правову допомогу, апеляційний суд доходить висновку про необхідність зменшення суми, визначеної адвокатом з 38500 грн (з урахуванням арифметичної помилки в розрахунку на 1000 грн) до 10000 грн, оскільки докази фактично понесених витрат саме в такому розмірі не є неминучими, отже, відсутні підстави для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, понесених позивачем у суді першої інстанції саме у визначеному адвокатом позивача розмірі. При цьому колегія суддів вважає, що стягнення витрат на правову допомогу в розмірі 10000 грн забезпечуватиме баланс рівноваги між інтересами сторін у справі, відповідатиме принципу розумності та співмірності, визначеного як одним з основних критеріїв стягнення таких витрат. За таких обставин, оскільки доводи апеляційної скарги частково знайшли своє підтвердження, на підставі ч. 1 ст. 376 ЦПК України апеляційний суд вважає за необхідне змінити додаткове рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 11 березня 2025 року, зменшивши розмір витрат на правничу допомогу, належних до стягнення з відповідачів на користь позивача, до 10000 грн. Керуючись ст. ст. 137, 141, 367, 369, 374, 376, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України, колегія суддів,- У Х В А Л И Л А : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника адвоката Мазур Олени Сергіївни задовольнити частково. Апеляційну скаргу ОСОБА_2 в особі представника адвоката Сандак Ірини Анатоліївни задовольнити частково. Додаткове рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 11 березня 2025 року у цій справі змінити, виклавши другий та третій абзац резолютивної частини рішення в такій редакції: «Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 витрати на правничу допомогу під час розгляду справи в суді першої інстанції в розмірі 5000 (п`ять тисяч) гривень. «Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 витрати на правничу допомогу під час розгляду справи в суді першої інстанції в розмірі 5000 (п`ять тисяч) гривень». Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Повна постанова складена 27 травня 2025 року. Головуючий: Судді: