Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 520/13791/24

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26 травня 2025 р. Справа № 520/13791/24 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Любчич Л.В., Суддів: Спаскіна О.А. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 15.07.2024, головуючий суддя І інстанції: Спірідонов М.О., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, повний текст складено 15.07.24 по справі № 520/13791/24 за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Харківській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, ВСТАНОВИВ: Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі за текстом ФОП ОСОБА_1 , позивач) звернулась до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Харківській області (далі за текстом ГУ ДПС у Харківській області, відповідач), в якому просила суд: - визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Харківській області № 1323/417-2020-UA63120170000093573, від 18.04.2024, (отримане 01.05.2024) про сплату податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки у сумі 142499 грн, за 2019 рік; - визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Харківській, № 1324/2417-2020-UA63120170000093573, від 18.04.2024, (отримане 01.05.2024) про сплату податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки у сумі 10670 грн, за 2019 рік; - визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Харківській області № 1326/2417-2020-UA63120170000093573, від 18.04.2024 (отримане 01.05.2024), про сплату податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки у сумі 2855 грн, за 2018 рік; - визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Харківській області № 1327/417-2020-UA63120170000093573, від 18.04.2024 (отримане 01.05.2024), про сплату податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки у сумі 38139 грн, за 2018 рік. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 15.07.2024 адміністративний позов задоволено. Скасовано податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Харківській області № 1323/417-2020-UA63120170000093573 від 18.04.2024 про сплату податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки у сумі 142499 грн. за 2019 рік; № 1324/2417-2020-UA63120170000093573 від 18.04.2024 про сплату податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки у сумі 10670 грн. за 2019 рік; № 1326/2417-2020-UA63120170000093573 від 18.04.2024 про сплату податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки у сумі 2855 грн. за 2018 рік; № 1327/417-2020-UA63120170000093573 від 18.04.2024 про сплату податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки у сумі 38139 грн. за 2018 рік. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Харківській області на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 сплачений судовий збір у сумі 1941 (одна тисяча дев`ятсот сорок одна) грн. 63 коп. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, згідно з якою апелянт просить суд скасувати оскаржуване рішення та прийняти постанову про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права. В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач зазначає, що що позивачу на праві власності належать виробничий будинок критого типу, загальною площею 3414,8 кв.м., що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , а також виробничий будинок овочесховище загальною площею 255,7 кв.м., розташований за адресою: АДРЕСА_2 . Вказує, що об`єкти нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, не визначені пп. «ж» 266.2.2. п. 266.2 ст. 266 Податкового кодексу України як об`єкти нерухомості, що не є об`єктом оподатковування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Зазначає, що визначення поняття «сільськогосподарський товаровиробник» визначено п.14.1.235. п.14.1. ст.14 ПК України, а позивач є таким, що не підпадає під його ознаки. Позивачем на апеляційну скаргу подано відзив, в якому, наполягаючи на законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції, просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін. Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Враховуючи, що справа судом першої інстанції розглянута за правилами спрощеного провадження, характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі, яка відноситься до незначної складності, не вимагають витребування нових доказів та проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи, позивачем в апеляційній скарзі не зазначено які нові докази він просить витребувати або дослідити, то за таких обставин колегія суддів вважає за необхідне розглянути справу в порядку письмового провадження. Колегія суддів зазначає, що з огляду на приписи ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Вивчивши обставини справи, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що вимоги апеляційної скарги не піддягають задоволенню, виходячи з наступного. Судом першої інстанції встановлено, що позивач - фізична особа-підприємець ОСОБА_1 , зареєстрована як фізична особа-підприємець з 05.12.2006 р. та перебуває на податковому обліку як платник податків. Видами діяльності позивача за кодами КВЕД є: 01.11 вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур; 01.13 вирощування овочів і баштанних культур, коренеплодів і бульбоплодів; 03.12 прісноводне рибальство; 47.11 роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах переважно продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами; 47.99 інші види роздрібної торгівлі поза магазинами. Також судом встановлено, що у власності позивача перебуває нерухоме майно: виробничий будинок критого типу, загальною площею 3414,8 кв.м., що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , а також виробничий будинок овочесховище загальною площею 255,7 кв.м., розташований за адресою: АДРЕСА_2 , які є будівлями сільськогосподарського призначення. 18.04.2024 р. відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення № 1323/417-2020-UA63120170000093573 про сплату податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки у сумі 142499 грн, за 2019 рік; № 1324/2417-2020- UA63120170000093573 про сплату податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки у сумі 10670 грн, за 2019 рік; № 1326/2417-2020-UA63120170000093573 про сплату податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки у сумі 2855 грн, за 2018 рік; № 1327/417-2020- НОМЕР_1 про сплату податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки у сумі 38139 грн, за 2018 рік. Позивач, не погоджуючись із прийнятими контролюючим органом податковими повідомленнями-рішеннями, звернувся до суду з даним позовом. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку про незаконність та необґрунтованість податкових повідомлень-рішень №1323/417-2020-UA63120170000093573 від 18.04.2024, №1324/2417-2020-UA63120170000093573 від 18.04.2024, №1326/2417-2020-UA63120170000093573 від 18.04.2024, №1327/417-2020-UA63120170000093573 від 18.04.2024 з огляду на те, що нерухоме майно, яке належить позивачу на праві власності, не є об`єктом оподаткування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, оскільки використовується ним безпосередньо у сільськогосподарській діяльності, як сільськогосподарським товаровиробником. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на таке. Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України (далі - ПК України). Відповідно до пп. 266.1.1 п. 266.1 ст. 266 ПК України платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості. Згідно з пп. 266.2.1 п. 266.2 ст. 266 ПК України об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка. Відповідно до пп. 266.3.1 п. 266.3 ст. 266 ПК України базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток. Згідно з пп. 266.3.2 п. 266.3 ст. 266 ПК України база оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності. За приписами статті 30 ПК України податкова пільга - це передбачене податковим та митним законодавством звільнення платника податків від обов`язку щодо нарахування та сплати податку та збору, сплата ним податку та збору в меншому розмірі за наявності підстав, визначених пунктом 30.2 цієї статті. Підставами для надання податкових пільг є особливості, що характеризують певну групу платників податків, вид їх діяльності, об`єкт оподаткування або характер та суспільне значення здійснюваних ними витрат. Підпунктом 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України встановлено перелік об`єктів нерухомості, які не є об`єктами оподаткування. Так, за змістом підпункту «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України, не є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників (юридичних та фізичних осіб), віднесені до класу Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства (код 1271) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку. Правовий аналіз підпункту «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України зумовлює висновок, що застосування цієї норми передбачає наявність двох умов, перша з яких - власник об`єкта нерухомості (будівлі, споруди) є сільськогосподарським товаровиробником (юридичною та фізичною особою), друга - об`єкт нерухомості (будівля, споруда) віднесений до класу «Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства» (код 1271) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, та не здається їх власником в оренду, лізинг, позичку. Аналогічні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 17.02.2021 у справі №820/3707/17, від 09.05.2023 у справі №380/10802/22, від 04.02.2025 у справі №140/33208/23. Відповідно до обставин справи між сторонами виник спір з приводу того, чи є позивач, як фізична особа, сільськогосподарським товаровиробником, на якого поширюється пільга, передбачена підпунктом «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України. Судовим розглядом встановлено, що у власності позивача, ОСОБА_1 перебуває нерухоме майно: виробничий будинок критого типу, загальною площею 3414,8 кв.м., що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , а також виробничий будинок овочесховище загальною площею 255,7 кв.м., розташований за адресою: АДРЕСА_2 . Також з матеріалів справи встановлено, що основним видом діяльності позивача, як ФОП, є, зокрема, вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур; вирощування овочів і баштанних культур, коренеплодів і бульбоплодів; прісноводне рибальство. Слід звернути увагу, що контролюючим органом фактично не заперечувався той факт, що позивач здійснює господарську діяльність шляхом вирощування сільськогосподарських культур, проте, вважає, що позивач не наділений статусом сільськогосподарського товаровиробника, а тому ним має сплачуватися податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Колегія суддів зазначає, що поняття "сільськогосподарський товаровиробник" визначено пп. 14.1.235 п. 14.1 ст. 14 ПК України, згідно з яким це юридична особа незалежно від організаційно-правової форми, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції та/або розведенням, вирощуванням та виловом риби у внутрішніх водоймах (озерах, ставках та водосховищах) та її переробкою на власних чи орендованих потужностях, у тому числі власновиробленої сировини на давальницьких умовах, та здійснює операції з її постачання. Водночас, у пп. 14.1.235 п. 14.1 ст. 14 ПК України зазначено, що визначення сільськогосподарського товаровиробника дано виключно для цілей глави 1 "Спрощена система оподаткування, обліку та звітності" розділу XIV цього Кодексу "Спеціальні податкові режими", до якої віднесено четверту групу - сільськогосподарські товаровиробники. Таким чином, визначення "сільськогосподарський товаровиробник", яке міститься у підпункті 14.1.235. п.14.1 ст. 14 ПК України застосовується виключно для цілей глави розділу ХІV цього Кодексу "Спрощена система оподаткування, облік та звітність", що прямо визначено вказаним підпунктом. Отже, до спірних правовідносин щодо сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, дане визначення не застосовується, оскільки вказаний податок відноситься до розділу ХІІ "Податок на майно". Відповідно до п.5.2,5.3 ст.5 ПК України у разі якщо поняття, терміни, правила та положення інших актів суперечать поняттям, термінам, правилам та положенням цього Кодексу, для регулювання відносин оподаткування застосовуються поняття, терміни, правила та положення цього Кодексу. Інші терміни, що застосовуються у цьому Кодексі і не визначаються ним, використовуються у значенні, встановленому іншими законами. Визначення поняття «сільськогосподарський товаровиробник» також міститься у статті 1 Закону України «Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001 - 2004 років», під яким мається на увазі фізична або юридична особа, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції, переробкою власновиробленої сільськогосподарської продукції та її реалізацією. Крім того, законодавцем з метою визнання осіб такими, що займаються сільськогосподарською діяльністю, вживається також поняття «виробники сільськогосподарської продукції». Так, згідно з абз. 2 ст. 1 Закону України «Про сільськогосподарський перепис» виробники сільськогосподарської продукції - це юридичні особи всіх організаційно-правових форм господарювання та їх відокремлені підрозділи, фізичні особи (фізичні особи-підприємці, домогосподарства), які займаються сільськогосподарською діяльністю, передбаченою класифікацією видів економічної діяльності, мають у володінні, користуванні або розпорядженні землі сільськогосподарського призначення чи сільськогосподарських тварин. З огляду на викладені вище правові норми та враховуючи те, що основним видом діяльності позивача, як ФОП, є, зокрема, вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивач підпадає під визначення сільськогосподарського товаровиробника. Колегія суддів зауважує, що такі висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постановах від 17.02.2021 у справі №820/3707/17, від 09.05.2023 у справі №380/10802/22, від 04.02.2025 у справі №140/33208/23. Щодо цільового призначення належної позивачу на праві власності будівлі, як другої умови для отримання податкової пільги, колегія суддів зазначає наступне. Як вірно встановлено судом першої інстанції виробничий будинок критого току, загальною площею 3414,8 кв.м., що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , а також виробничий будинок овочесховище загальною площею 255,7 кв.м., розташований за адресою: АДРЕСА_2 належать позивачу на праві власності. Відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_2 від 08.06.2007 будівля загальною площею 3414,8 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1 визначена як виробничий будинок критого току, що також підтверджується і технічним паспортом на неї. Відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно серії ЯЯЯ №871390 від 08.06.2007 будівля загальною площею 255,7 кв.м., розташована за адресою: АДРЕСА_2 визначена як виробничий будинок - овощесховище, що також підтверджується і технічним паспортом на неї. Колегія суддів зазначає, що згідно з положеннями Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженого наказом Держстандарту України від 17 серпня 2000 року №507, будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства включають в себе будівлі для використання в сільськогосподарській діяльності, наприклад, корівники, стайні, свинарники, кошари, кінні заводи, собачі розплідники, птахофабрики, зерносховища, склади та надвірні будівлі, підвали, винокурні, винні ємності, теплиці, сільськогосподарські силоси та інше. Так, відповідно до витягу з Реєстру платників єдиного податку основним видом діяльності позивача, зокрема є вирощування зернових культур, бобових культур і насіння олійних культур. Крім того, в матеріалах справи наявний витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, який підтверджує, що позивачу на праві оренди належать земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства та для ведення сільськогосподарського виробництва, на яких позивач вирощує зернові та олійні культури. Колегія суддів звертає увагу, що контролюючий орган в ході розгляду справи не заперечував той факт, що позивач здійснює господарську діяльність шляхом вирощування зернових культур, як і факт використання позивачем спірних нежитлових будівель в якості сільськогосподарської інфраструктури в межах сільськогосподарських потреб, про що вірно зазначено судом першої інстанції. Беручи до уваги наведені вище правові норми та враховуючи те, що позивач є сільськогосподарським товаровиробником, а спірний об`єкт нерухомості використовувався ним для здійснення сільськогосподарської діяльності та для зберігання сільськогосподарської продукції, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що виробничий будинок критого току, загальною площею 3414,8 кв.м., що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , а також виробничий будинок овочесховище загальною площею 255,7 кв.м., розташований за адресою: АДРЕСА_2 , не є об`єктом оподаткування, відповідно до пп. "ж" п.п. 266.2.2 п.266.2 ст.266 ПК України. На підставі викладеного, податкові повідомлення-рішення №1323/417-2020-UA63120170000093573 від 18.04.2024, №1324/2417-2020-UA63120170000093573 від 18.04.2024, №1326/2417-2020-UA63120170000093573 від 18.04.2024, №1327/417-2020-UA63120170000093573 від 18.04.2024 є протиправними. Доводи податкового органу про те, що позивач не є сільськогосподарським товаровиробником у розумінні положень п.14.1.235. п.14.1. ст.14 ПК України, а відтак не є суб`єктом, що підпадає під дію положень п. "ж" пп.266.2.2. п.266.2 ст.266 ПК України колегія суддів визнає необґрунтованими та зазначає, що визначення «сільськогосподарський товаровиробник», яке міститься у пп.14.1.235 п.14.1 ст.14 ПК України, застосовується виключно для цілей глави розділу ХІV ПК України «Спрощена система оподаткування, облік та звітність» та до спірних правовідносин не застосовується, оскільки податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки відноситься до розділу ХІІ «Податок на майно» ПК України. Крім того, колегія суддів вказує, що поняття «сільськогосподарський товаровиробник», викладений у Законі України «Про сільськогосподарський перепис» та у ПК України, не суперечить один одному, оскільки визначення, закріплене законодавцем у пп.14.1.235 п.14.1 ст.14 ПК України, має чітко обмежену сферу застосування та, як наслідок, для інших випадків мають бути застосовані норми інших законів у відповідності до положень п. 5.3 ст. 5 Податкового кодексу України. Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 18.05.2021 у справі №820/3705/17, яку суд з огляду на приписи ч.5 ст. 242 КАС України, застосовує до спірних правовідносин. Ухвалюючи дане судове рішення, колегія суддів керується ст.322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення «Серявін та інші проти України») та Висновком № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень. Згідно рішення Європейського суду з прав людини по справі «Серявін та інші проти України»(п.58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у цій справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи апелянта, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення. Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. За змістом частини першої статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З огляду на викладене, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеному рішенні, у зв`язку з чим підстав для його скасування не вбачається. Керуючись ст. ст. 242, 243, 311, 315, 316, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Харківській області - залишити без задоволення. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 15 липня 2024 року по справі № 520/13791/24 - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя Л.В. Любчич Судді О.А. Спаскін