Постанова Київський апеляційний суд № 362/8272/24

Справа № 362/8272/24 № апеляційного провадження: 22-ц/824/9972/2025 Головуючий у суді першої інстанції: Лебідь-Гавенко Г.М. Доповідач у суді апеляційної інстанції: Крижанівська Г.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 травня 2025 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів: судді-доповідача Крижанівської Г.В., суддів Оніщука М.І., Шебуєвої В.А., при секретарі Шпирук Ю.С. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу адвоката Нечваля Яна Вадимовича, подану в інтересах ОСОБА_1 , на ухвалу Васильківського міськрайонного суду Київської області від 02 січня 2025 року, постановлену у складі судді Лебідь-Гавенко Г.М., у справі № 362/8272/24 за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: ОСОБА_2 , Орган опіки та піклування Калинівської селищної ради, про встановлення факту, що має юридичне значення,- ВСТАНОВИВ: У грудні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, заінтересовані особи: ОСОБА_2 , Орган опіки та піклування Калинівської селищної ради. Просив встановити факт, що має юридичне значення, а саме, що він самостійно виховує та утримує свою дитину - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Ухвалою Васильківського міськрайонного суду Київської області від 02 січня 2025 року у відкритті провадження у справі за заявою ОСОБА_1 відмовлено. Не погоджуючись з вказаною ухвалою суду, адвокат Нечваля Я.В., який діє в інтересах ОСОБА_1 , подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просив оскаржувану ухвалу скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Зазначає, що п. 4 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізацію та мобілізаційну підготовку» визначено, що не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані: жінки та чоловіки, які мають дитину (дітей) віком до 18 років, якщо другий з батьків такої дитини (дітей) помер, позбавлений батьківських прав, визнаний зниклим безвісти або безвісно відсутнім, оголошений померлим, відбуває покарання у місцях позбавлення волі, а також коли особа самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду або запис про батька такої дитини в Книзі реєстрації народжень здійснений на підставі частини першої статті 135 СК України. Тобто факт самостійного виховання та утримання дитини є умовою для отримання відстрочки від призову під час мобілізації на підставі п. 4 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізацію та мобілізаційну підготовку». Вказаний факт може бути пов`язаний, наприклад, з розлученням та подальшим самостійним вихованням та утриманням дитини, небажанням іншого з батьків виховувати та утримувати дитину, різними поглядами на життя тощо. При цьому факт самостійного утримання та виховання дитини є окремою підставою для отримання відстрочки від мобілізації особи і такий факт не залежить від того, чи помер інший з батьків, чи позбавлений інший з батьків батьківських прав, чи визнаний інший з батьків зниклим безвісти або безвісно відсутнім, або оголошений померлим чи відбуває покарання у місцях позбавлення волі. Це пояснюється тим, що кожна з вказаних обставин є самостійною підставою для отримання відстрочки від мобілізації. Відповідно до п. 56 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою КМУ від 16.05.2024 № 560 відстрочка від призову на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період надається військовозобов`язаним з підстав, визначених статтею 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Додатком № 5 до Порядку, визначено Перелік документів, що подаються військовозобов`язаним для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації відповідно до підстав, зазначених у ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Так, для отримання відстрочки наступними категоріями осіб: «жінки та чоловіки, які мають дитину (дітей) віком до 18 років, якщо другий з батьків такої (таких) дитини (дітей) помер, позбавлений батьківських прав, визнаний зниклим безвісти або безвісно відсутнім, оголошений померлим, відбуває покарання у місцях позбавлення волі, а також коли особа самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду або запис про батька такої дитини в Книзі реєстрації народжень здійснений на підставі частини першої статті 135 СК України» необхідно надати: «свідоцтво про народження дитини (дітей) із зазначенням батьківства військовозобов`язаного та один із документів: свідоцтво про смерть одного з батьків або рішення суду про оголошення одного із батьків померлим, або рішення суду про позбавлення одного з батьків батьківських прав, або рішення суду про визнання одного із батьків безвісти відсутнім, або вирок суду, за яким особа відбуває покарання у місцях позбавлення волі, або документи, які підтверджують, що особа самостійно виховує та утримує дитину (рішення суду про встановлення факту самостійного виховання дитини або витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про народження із зазначенням відомостей про батька відповідно до частини першої статті 135 СК України). Тобто, з метою отриманням ОСОБА_1 , як особою, яка самостійно виховує та утримує свого сина, відстрочки від мобілізації на підставі п. 4 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізацію та мобілізаційну підготовку», йому необхідно подати до відповідного ТЦК та СП саме рішення суду про встановлення факту самостійного виховання дитини. Жоден інший документ не може замінити вказаного рішення суду. За таких обставин, метою встановлення факту самостійного виховання та утримання ОСОБА_1 своєї дитини є отримання відстрочки від мобілізації, яку неможливо отримати інакше, ніж за допомогою встановлення рішенням суду вказаного факту. Жодний орган влади не наділений повноваженнями встановлювати такий факт, а Порядок передбачає, що такий факт встановлюється саме рішенням суду, то його встановлення можливе лише в порядку окремого провадження за правилами цивільного судочинства. Крім того, між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 відсутні будь-які спори щодо виконання батьківських обов`язків. Стверджуючи про наявність між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 спору щодо виконання батьківських обов`язків, суд першої інстанції навіть не поцікавився думкою ОСОБА_2 з цього приводу, внаслідок чого передчасно відмовив у відкритті провадження у справі. В судове засідання сторони не з`явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, а тому колегія суддів відповідно до вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України вважала за можливе слухати справу за їх відсутності. Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість постановленої ухвали, заслухавши суддю-доповідача, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню виходячи з наступного. Постановляючи ухвалу про відмову у відкритті провадження у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: ОСОБА_2 , Орган опіки та піклування Калинівської селищної ради, про встановлення факту, що має юридичне значення, а саме, що він самостійно виховує та утримує свою дитину - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , суд першої інстанції виходив з того, що із зазначених представником заявника у заяві обставин та мети встановлення факту, вбачається, що існує спір про право. Доведення факту самостійного виховання дитини батьком пов`язане з встановленням обставин щодо невиконання матір`ю батьківських обов`язків щодо дитини, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним з батьків батьківських обов`язків (у тому числі умисного) та безумовно впливає на права й інтереси самої дитини, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом. Такий факт самостійного виховання дитини одним з батьків не може встановлюватись у безспірному порядку або за домовленістю батьків дитини, в тому числі на підставі укладеного між ними договору або на підставі судового рішення, ухваленого за правилами окремого провадження, оскільки у такому випадку завжди існуватиме загроза порушення принципу дотримання найкращих інтересів дитини. Проте, колегія суддів не може погодитися із такими висновками суду першої інстанції. Відповідно до ч. 1 ст. 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав. Суд розглядає у порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення. Суд розглядає справи про встановлення факту: родинних відносин між фізичними особами; перебування фізичної особи на утриманні; каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру (ч. 1 ст. 315 ЦПК України). У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення. Отже, в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; встановлення факту не пов`язується із наступним вирішенням спору про право. Юридичні факти можуть бути встановлені для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника, за умови, що вони не стосуються прав чи законних інтересів інших осіб. У випадку останнього між цими особами виникає спір про право. При вирішенні питання про прийняття заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, суддя, окрім перевірки відповідності поданої заяви вимогам закону щодо форми та змісту, зобов`язаний з`ясувати питання про підсудність та юрисдикційність. Оскільки чинним законодавством передбачено позасудове встановлення певних фактів, що мають юридичне значення, то суддя, приймаючи заяву, повинен перевірити, чи може взагалі ця заява розглядатися в судовому порядку і чи не віднесено її розгляд до повноважень іншого органу. Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції виходив з висновків, викладених в постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі № 201/5972/22 (провадження № 14-132цс23) та в постанові Верховного Суду від 04 жовтня 2024 року у справі № 752/5665/23 (провадження № 61-13064св23), в яких зазначено, що доведення факту одноосібного виховання дитини батьком пов`язане з настанням (існуванням) обставин, за яких мати не виконує своїх батьківських обов`язків щодо дитини, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним із батьків батьківських обов`язків (у тому числі умисного) та, безумовно, впливає на права й інтереси самої дитини, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом. Такий факт одноосібного виховання дитини одним із батьків не може встановлюватись у безспірному порядку або за домовленістю батьків дитини, в тому числі на підставі укладеного між ними договору або на підставі судового рішення, ухваленого за правилами окремого провадження, оскільки в такому питанні завжди існуватиме загроза порушення принципу дотримання найкращих інтересів дитини. Оскільки сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини, а визначена ч. 1 ст. 15 СК України невідчужуваність сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема від обов`язків щодо виховання дитини, то факт одноосібного виховання дитини одним із батьків може бути встановлений судом як одна з обставин, що становить предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов`язків з виховання дитини. Водночас подана заява про встановлення факту, який має юридичне значення, не підлягає судовому розгляду в окремому провадженні, оскільки за встановлених у цій справі обставин існує спір про право щодо участі одного з батьків у вихованні й утриманні дитини. Разом з тим, звертаючись до суду із даною заявою, ОСОБА_1 зазначав, що встановлення факту, що має юридичне значення, а саме, що він самостійно виховує та утримує свою дитину - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є необхідним для оформлення відстрочки від мобілізації. Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» визначено, що не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані жінки та чоловіки, які мають дитину (дітей) віком до 18 років, якщо другий з батьків такої дитини (дітей) помер, позбавлений батьківських прав, визнаний зниклим безвісти або безвісно відсутнім, оголошений померлим, відбуває покарання у місцях позбавлення волі, а також коли особа самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду або запис про батька такої дитини в Книзі реєстрації народжень здійснений на підставі частини першої статті 135 Сімейного кодексу України. Тобто, вказаною нормою законодавець чітко розмежував можливість оформлення відстрочки від мобілізації окремо за підстави, якщо другий з батьків такої дитини (дітей) помер, позбавлений батьківських прав, визнаний зниклим безвісти або безвісно відсутнім, оголошений померлим, відбуває покарання у місцях позбавлення волі, а також окремо за підстави, коли особа самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду. При цьому слід звернути увагу на те, що раніше п. 4 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізацію та мобілізаційну підготовку» було визначено, що не підлягали призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані жінки та чоловіки, які самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років. У подальшому Законом України від 11 квітня 2024 року № 3633-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку» до Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» внесено зміни та пункт 4 частини першої статті 23 цього Закону викладено у новій редакції, згідно з якою передбачено звільнення від призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язаних жінок та чоловіків, у тому числі, у разі, якщо один з них самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду. Тобто, з огляду на визначення п. 4 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», заявники, які звертаються із відповідними заявами в порядку окремого провадження мають правове підґрунтя для виникнення в них легітимного очікування на вирішення судом їхнього питання. При цьому відсутність у Законі приписів щодо певного права, яке однак, слідує із загальних конституційних принципів або природного права, або відсутність закону, який визначає механізм реалізації такого права, не може свідчити про відсутність правового підґрунтя для виникнення в особи легітимного очікування щодо реалізації такого права. Крім того, п. 56 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою КМУ від 16.05.2024 № 560, визначено, що відстрочка від призову на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період надається військовозобов`язаним з підстав, визначених статтею 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Додатком № 5 до Порядку, визначено Перелік документів, що подаються військовозобов`язаним для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації відповідно до підстав, зазначених у ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». В пп. 4 вказаного Переліку зазначено, що для отримання відстрочки наступними категоріями осіб: «жінки та чоловіки, які мають дитину (дітей) віком до 18 років, якщо другий з батьків такої (таких) дитини (дітей) помер, позбавлений батьківських прав, визнаний зниклим безвісти або безвісно відсутнім, оголошений померлим, відбуває покарання у місцях позбавлення волі, а також коли особа самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду або запис про батька такої дитини в Книзі реєстрації народжень здійснений на підставі частини першої статті 135 СК України» необхідно надати: «свідоцтво про народження дитини (дітей) із зазначенням батьківства військовозобов`язаного та один із документів: свідоцтво про смерть одного з батьків або рішення суду про оголошення одного із батьків померлим, або рішення суду про позбавлення одного з батьків батьківських прав, або рішення суду про визнання одного із батьків безвісти відсутнім, або вирок суду, за яким особа відбуває покарання у місцях позбавлення волі, або документи, які підтверджують, що особа самостійно виховує та утримує дитину (рішення суду про встановлення факту самостійного виховання дитини або витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про народження із зазначенням відомостей про батька відповідно до частини першої статті 135 СК України). Крім того, посилаючись на те, що вказане питання зачіпає права та інтереси матері дитини, суд першої інстанції не відібрав у неї пояснень та не встановив чи дійсно між нею та заявником ОСОБА_1 наявний спір щодо здійснення ними своїх батьківських обов`язків щодо утримання та виховання дитини, у зв`язку з чим дійшов передчасного висновку про відмову у відкритті провадження у справі, мотивувавши свої висновки тим, що із заяви наявний спір про право. Враховуючи викладене, помилкова ухвала Васильківського міськрайонного суду Київської області від 02 січня 2025 року підлягає скасуванню з направленням справи за заявою ОСОБА_1 для продовження розгляду до суду першої інстанції. Керуючись ст. 268, 367, 374, 379, 381-384, 389 ЦПК України, суд,-

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу адвоката Нечваля Яна Вадимовича, подану в інтересах ОСОБА_1 , задовольнити. Ухвалу Васильківського міськрайонного суду Київської області від 02 січня 2025 року скасувати, а справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: ОСОБА_2 , Орган опіки та піклування Калинівської селищної ради, про встановлення факту, що має юридичне значення, для продовження розгляду до суду першої інстанції. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню не підлягає. Повне судове рішення складено 22 травня 2025 року. Суддя-доповідач Судді