Постанова Київський апеляційний суд № 757/24788/24-ц

П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 21 травня 2025 року м. Київ Справа № 757/24788/24-ц Провадження№22-ц/824/2014/2025 Резолютивна частина постанови оголошена 21 травня 2025 року Повний текст постанови складено 22 травня 2025 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: суддя-доповідач Стрижеуса А.М., суддів: Поливач Л.Д., Шкоріної О.І. секретаря: Желепи В.В. сторони: позивач ОСОБА_1 відповідачі Департамент державної виконавчої служби відділу примусового виконання рішень Міністерства юстиції України, Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інвестохіллс Веста» розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 31 травня 2024 року, постановлену у складі судді Головко Ю.Г., - В С Т А Н О В И В: У травні 2024 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Міністерства юстиції України Департаменту державної виконавчої служби відділу примусового виконання рішень, ТОВ «Фінансова компанія «Інвестохіллс Веста», у якій просить суд скасувати накладене обтяження на належне ОСОБА_1 майно, в тому числі на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 . Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 31 травня 2024 року відмовлено у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України Департаменту державної виконавчої служби відділу примусового виконання рішень, ТОВ «Фінансова компанія «Інвестохіллс Веста» про зняття арешту з майна . Постановляючи ухвалу про відмову у відкритті провадження, суд першої інстанції виходив з того, що позовна заява ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України Департаменту державної виконавчої служби відділу примусового виконання рішень, ТОВ «Фінансова компанія «Інвестохіллс Веста» про зняття арешту з майна, яка подана в порядку цивільного судочинства, не підлягає розгляду в порядку, передбаченому ЦПК України. Не погоджуючись з постановленою ухвалою суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм процесуального права просить ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 31 травня 2024 року скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції. Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відмову у відкритті провадження з тих підстав, що позовна заява про зняття арешту з майна, яка подана в порядку цивільного судочинства, не підлягає розгляду в порядку, передбаченому ЦПК України. Зазначає, що всі виконавчі провадження, по відношенню до ОСОБА_1 були завершені, а арешт з майна не знято. З відповіді Міністерства юстиції України Департаменту державної виконавчої служби відділу примусового виконання рішень вбачається, що з даних Автоматизованої системи виконавчих проваджень, у відділі на виконанні перебувало виконавче провадження № НОМЕР_1 з виконання виконавчого листа № 2-62/11 від 06.09.2013, що виданий Голосіївським районним судом м. Києва про з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Комерційний банк «Надра» заборгованість за договором кредитним договором в розмірі 64 740 271,19 грн., судовий збір у справі в розмірі 1700 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в суді в розмірі 30,00 грн. 03.112015 державним виконавцем у відповідності до пункту 2 першої статті 47 Закону України «Про виконавче провадження» № 606-XIV, прийнято постанову про повернення го документа стягувану. Відповідно до Наказу Міністерства юстиції України № 1829/5 від 07.06.2017 Про затвердження Правил ведення діловодства та архіву в органах державної виконавчої служби та приватними виконавцями строк зберігання виконавчих проваджень, переданих до архіву органу державної виконавчої служби, приватного виконавця становить три роки, крім виконавчих проваджень за постановами про накладення адміністративного стягнення, строк зберігання яких становить один рік. Більш розширену інформацію надати не виявляється можливим, матеріали виконавчого провадження знищено у зв`язку закінченням строків його зберігання. Зазначає, що спір про скасування накладеного обтяження на належне ОСОБА_1 майно, в тому числі на квартиру за адресою: АДРЕСА_2 не є публічно-правовим, що відноситься до адміністративного судочинства, оскільки дії державного (або приватного) виконавця не оскаржуються, а через судовий захист, в тому числі і судову перевірку знімається арешт на належне позивачеві майно поза межами виконавчого провадження, так як останнього вже не існує, тобто це судовий захист в сфері цивільно-правовій про право на майно. Сторони правом надання відзиву не скористалися. В судовому засіданні представник ОСОБА_1 адвокат Ісаєнко О.В. підтримав доводи апеляційної скарги із викладених в ній підстав. Відповідачі Департамент державної виконавчої служби відділу примусового виконання рішень Міністерства юстиції України, ТОВ «Фінансова компанія «Інвестохіллс Веста» в судове засідання не з`явилися, про день та час розгляду справи повідомлялися належним чином, а тому колегія суддів вважає можливим розглянути справу за їх відсутності. Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла таких висновків. Виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (стаття Закону України «Про виконавче провадження»). Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов`язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають з відносин щодо примусового виконання судових рішень. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України). У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 24 травня 2021 року у справі № 712/12136/18 (провадження № 61-4726сво19), зазначено, що «відповідно до частини першої статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. При цьому, в порядку цивільного судочинства захист майнових прав здійснюється у позовному провадженні, а також у спосіб оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби. Спори про право цивільне, пов`язані з належністю майна, на яке накладено арешт, відповідно до статті 19 ЦПК України розглядаються в порядку цивільного судочинства у позовному провадженні, якщо однією зі сторін відповідного спору є фізична особа, крім випадків, коли розгляд таких справ відбувається за правилами іншого судочинства. Так, відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи. У разі, якщо опис та арешт майна проводився державним виконавцем, скарга сторони виконавчого провадження розглядається в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України. Інші особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту, що передбачено Законом України «Про виконавче провадження». Установивши, що позивач має процесуальний статус боржника у виконавчому провадженні, в межах якого державним виконавцем було вжито заходи примусового характеру у вигляді накладення арешту на майно боржника та оголошення заборони на його відчуження, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що він не може пред`являти позов про зняття арешту з майна, оскільки законом у цьому випадку передбачений інший спосіб судового захисту, а саме, оскарження боржником рішення, дій, бездіяльності державного виконавця в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України. Подібні правові висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року у справі № 904/51/19, у постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 24 травня 2021 року у справі № 712/12136/18, у постановах Верховного Суду від 24 червня 2021 року у справі № 127/11276/20, від 08 вересня 2021 року у справі № 369/3757/20, від 01 грудня 2021 року у справі № 201/6486/20, від 19 січня 2022 року у справі № 577/4541/20. Боржник, як сторона виконавчого провадження, у разі незгоди з арештом, який накладений державним виконавцем під час примусового виконання судового рішення, не може пред`являти позов про зняття арешту з майна та бути позивачем за таким позовом, оскільки має право на оскарження дій (бездіяльності) державного виконавця в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України (висновок у постанові Верховного Суду від 04 січня 2023 року у справі № 336/6130/20). Колегія суддів звертає увагу, що між сторонами немає спору про право власності на нерухоме майно, на яке накладено арешт. Позивач, який був боржником у виконавчому провадженні, позбавлений іншого способу захисту свого права на мирне володіння майном, аніж оскарження бездіяльності органу державної виконавчої служби щодо не зняття арештів із належного йому майна. Отже суд першої інстанції правильно відмовив у відкритті провадження в справі на підставі пункту 1 частини першої статті 186 ЦПК України. Оскаржувана ухвала суду першої інстанції постановлена з додержанням норм матеріального та процесуального права, висновки суду відповідають встановленим обставинам, підстави для зміни чи скасування ухвали та задоволення апеляційної скарги не встановлені. Згідно вимог статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та не впливають на правильність постановленої ухвали. На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а ухвали суду першої інстанції без змін як такої, що є законною та обґрунтованою. Керуючись ст. 268, 367, 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України, суд,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення Ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 31 травня 2024 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Суддя-доповідач: А.М. Стрижеус Судді: Л.Д. Поливач О.І. Шкоріна