Постанова Харківський апеляційний суд № 643/2986/24

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ Єдиний унікальний номер 643/2986/24 Номер провадження 22-ц/818/154/25 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 22 травня 2025 року м. Харків Харківський апеляційний суд у складі: головуючого судді Мальованого Ю.М., суддів: Пилипчук Н.П., Яцини В.Б., за участю: секретаря судового засідання Супрун Я.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Московського районного суду м. Харкова від 28 травня 2024 року в складі судді Афанасьєва В.О. у справі № 643/2986/24 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу, В С Т А Н О В И В: У березні 2024 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу. Позов мотивовано тим, що 11 червня 1994 року між нею та ОСОБА_1 укладено шлюб. Спільне життя з відповідачем не склалось через відсутність взаєморозуміння, різні погляди на сімейне життя та обов`язки. Фактично шлюбні відносини припинено, з березня 2022 року вони живуть окремо та спільне господарство не ведуть. Вважає, що подальше збереження сім`ї є неможливим та суперечить їх інтересам. Від шлюбу сторони неповнолітніх дітей не мають. Посилаючись на вказані обставини, ОСОБА_2 просила розірвати шлюб, укладений між нею та ОСОБА_1 який зареєстровано 11 червня 1994 року у Московським відділі реєстрації актів громадянського стану м. Харкова, актовий запис за №

726. Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 28 травня 2024 року позовну заяву ОСОБА_2 задоволено. Шлюб між ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрований 11 червня 1994 року у Московському відділі реєстрації актів громадянського стану м. Харкова, актовий запис за № 726 розірвано. Після розірвання шлюбу ОСОБА_2 залишено прізвище « ОСОБА_3 ». Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що оскільки сторони не ведуть спільне господарство, не підтримують шлюбно-сімейні відносини, подальше сумісне життя подружжя і збереження сім`ї є неможливим, то наявні підстави для розірвання шлюбу. 27 червня 2024 року ОСОБА_1 на вказане судове рішення подав апеляційну скаргу,в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким позов залишити без задоволення. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції помилково залишив без задоволення його клопотання про розгляд справи з повідомленням (викликом) сторін, що унеможливило з`ясувати дійсне волевиявлення сторін. Вказував, що позов було підписано не особисто позивачкою, а подано представником. Наразі ОСОБА_2 перебуває у Німеччині, про намір розірвати шлюб вона його не повідомляла та така поведінка є нетипова та незвична для неї. Ухвалою Харківського апеляційного суду від 19 вересня 2024 року за клопотання відповідача ОСОБА_2 та ОСОБА_1 надано строк для примирення три місяці. Провадження у цивільній справі зупинене до закінчення даного строку. Ухвалою Харківського апеляційного суду від 24 грудня 2024 року було поновлено провадження у цій справі. У судове засідання, призначене на 22 травня 2025 року сторони не з`явилися. Судові повістки-повідомлення про розгляд справи 22 травня 2025 року, надіслані апеляційним судом на адреси сторін-учасників: ОСОБА_2 повернуто на адресу апеляційного суду з відміткою від 07 січня 2025 року «адресат відсутній за вказаною адресою», що у відповідності до пункту 3 частини 8 статті 128 ЦПК України є днем вручення судової повістки (а.с.74-77), крім того про день, час та місце судового засідання ОСОБА_2 повідомлено відповідно до частини 11 статті 128 ЦПК України, через оголошення на офіційному веб-сайті Судової влади України. З опублікуванням оголошення про виклик особа вважається повідомленою про дату, час і місце розгляду справи (а.с.68); Представник позивача ОСОБА_2 адвокат Майорова О.М. отримала 25 грудня 2024 року в електронному кабінеті (а.с.67); ОСОБА_1 повернуто на адресу апеляційного суду з відміткою від 07 січня 2025 року «адресат відсутній за вказаною адресою», що у відповідності до пункту 3 частини 8 статті 128 ЦПК України є днем вручення судової повістки (а.с.78-81), крім того про день, час та місце судового засідання ОСОБА_1 повідомлено відповідно до частини 11 статті 128 ЦПК України, через оголошення на офіційному веб-сайті Судової влади України. З опублікуванням оголошення про виклик особа вважається повідомленою про дату, час і місце розгляду справи (а.с.69). Апеляційний суд вважає можливим розглянути справу у відсутність осіб, що не з`явилися, явка яких у судове засідання обов`язковою не визнавалась, оскільки відповідно до частини 2 статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого. Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення (пункт 1 частини 1 статті 374 ЦПК України). Згідно з частинами 1, 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вище вимогам цивільного процесуального законодавства України. Судом встановлено, що сторони перебувають у шлюбі, зареєстрованому 11 червня 1994 року Московським відділом реєстрації актів громадянського стану у м. Харкові за актовим записом № 726 (а.с. 12). Відповідно до частини 1 статті 21 СК України, шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану. Статтею 56 СК України передбачено, що кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження, у тому числі примушування до статевого зв`язку за допомогою фізичного або психічного насильства, є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканність і може мати наслідки встановлені законом. Згідно з частини 2 статті 104, частини 3 статті 105 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання, у тому числі за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду, відповідно до статті 110 цього Кодексу. Відповідно до частини 1 статті 110 СК України позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя. Згідно зі статті 112 СК України, суд з`ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення. Відповідно до роз`яснень п. 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна», проголошена Конституцією України охорона сім`ї державою полягає, зокрема, в тому, що шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо подальше спільне життя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам дитини. Із цією метою суди повинні уникати формалізму при вирішенні позовів про розірвання шлюбу, повно та всебічно з`ясовувати фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, враховувати наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя, забезпечувати участь у судовому засіданні, як правило, обох сторін, вживати заходів до примирення подружжя. Виходячи з наявних у матеріалах справи та досліджених судом першої інстанції письмових доказів, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що суд першої інстанції, з урахуванням встановлених обставин і вимог статті 12, 81 ЦПК України, встановивши, що шлюбні стосунки між сторонами припинилися, сторони не підтримують подружніх стосунків, не цікавляться інтересами один одного, дійшов обґрунтованого висновку про те, що подальше спільне життя подружжя неможливе. Збереження шлюбу за відсутності згоди одного з подружжя вже є таким, що буде суперечити його інтересам виходячи з положень статті 24 СК України. Виходячи з засад сімейного законодавства, шлюб має добровільний характер та ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка і припиняється внаслідок його розірвання, що засвідчує стійкий розлад подружніх стосунків. Незгода лише будь-кого зі сторін продовжувати шлюбні стосунки є підставою для визнання її права вимагати розірвання шлюбу. Встановивши, що позивач не має наміру продовжувати подальші шлюбні відносини, збереження шлюбу суперечить інтересам позивачці, суд першої інстанції, враховуючи конституційне право особи на шлюб за вільною згодою, дійшов правильного висновку про недоцільність збереження шлюбу та наявність підстав для задоволення позову про розірвання шлюбу. Доводи апеляційної скарги, що судом не встановлено дійсну волю сторін, оскільки позов подано представником ОСОБА_2 , а не позивачкою особисто судовою колегією не приймаються з огляду на таке. Частиною 1 статті 44 ЦПК України встановлено, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається. Частиною 1 статті 58 ЦПК України визначено, що сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника. За частинами 4 статті 62 ЦПК України повноваження адвоката як представника підтверджуються одним з таких документів: 1) довіреністю; 2) ордером, виданим відповідно до Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"; 3) дорученням органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правничої допомоги, виданим відповідно до Закону України "Про безоплатну правничу допомогу". У разі подання представником заяви по суті справи в електронній формі він може додати до неї довіреність або ордер в електронній формі, на які накладено кваліфікований електронний підпис відповідно до вимог закону та Положення про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положень, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів) (частина 7 статті 62 ЦПК України). Представник, який має повноваження на ведення справи в суді, здійснює від імені особи, яку він представляє, її процесуальні права та обов`язки (частина 1 статті 64 ЦПК України). У цивільному судочинстві адвокат не наділений самостійними процесуальними правами та не є стороною у справі, а лише здійснює від імені особи, яку він представляє, її процесуальні права та обов`язки. Водночас, сторона у справі на свій розсуд обирає спосіб реалізації своїх процесуальних прав, звернутися до суду особисто або через представника. Цивільне процесуальне законодавство не містить обмежень щодо пред`явлення позову представником у сімейних спорах. Зважаючи, що позов подано повноважним представником Шипілової В.В., від останньої не надходили заперечення щодо участі у справі адвоката Майорової О.М., судова колегія не вбачає підстав вважати, що подана позовна заява не відповідає її волі. Колегією суддів встановлено та підтверджується клопотанням представника позивачки адвокатом Майоровою О.М. про прискорення розгляду справи (а.с. 70 - 72), що як станом на час розгляду справи у суді першої інстанції, так і станом на час апеляційного розгляду справи, позивачка проживає за кордоном (Німеччіна), має відносини з іншим чоловіком, контакти між нею та відповідачем відсутні. Вона категорично заперечує проти збереження шлюбу та стверджує, що примирення неможливе. Наголошує на тому, що жодного разу відповідач не телефонував та не виходив на зв`язок з позивачкою. Отже, установивши, що між сторонами шлюбні стосунки фактично припинились, шлюб між сторонами носить формальний характер, причини розпаду сім`ї, на які посилається позивачка, є поважними, а примирення сторін є неможливим, колегія суддів вважає, що в такому випадку збереження шлюбу суперечитиме інтересам сторін у справі. За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що позовні вимоги слід задовольнити та розірвати шлюб, між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , який зареєстрований 11 червня 1994 року Московським відділом реєстрації актів громадянського стану м. Харкова, актовий запис за №

726. Інші доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, фактично зводиться до переоцінки доказів, яким судом надана належна оцінка. Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскільки апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Московського районного суду м. Харкова від 28 травня 2024року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду. Повний текст постанови складено 26 травня 2025 року. Головуючий Ю.М. Мальований Судді Н.П. Пилипчук В.Б. Яцина