Постанова 4857 № 140/14043/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 травня 2025 рокуЛьвівСправа № 140/14043/24 пров. № А/857/11500/25 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів: головуючого судді: Носа С.П.; суддів: Кухтея Р.В., Шевчук С.М.; за участю секретаря судового засідання - Демидюк О.В.; розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Волинській області на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 11 лютого 2025 року у справі № 140/14043/24 за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Волинській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Головне управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,- суддя у І інстанції Мачульський В.В., час ухвалення рішення 16:26:44, місце ухвалення рішення м. Луцьк, дата складення повного тексту рішення 20 лютого 2025 року, ВСТАНОВИВ: 03 грудня 2024 року Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі позивач, ФОП ОСОБА_1 ) звернулася у Волинський окружний адміністративний суд з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Волинській області (далі відповідач, ГУ ДПС у Волинській області), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Головне управління ДПС у Дніпропетровській області (далі ГУ ДПС у Дніпропетровській області), в якому просила визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення відповідача від 19.11.2024 №0319680705 та №0319690705. Позивач свої вимоги обґрунтовує тим, що третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет позову на стороні відповідача не надала письмових та належним чином оформлених доказів, які б підтвердили, що підставою для прийняття наказу Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області №4911-п від 10.10.2024, дійсно, слугувала інформація про порушення позивачем вимог податкового законодавства. І тому контролюючий орган не мав права проводити фактичну перевірку на підставі пп. 80.2.2 пп. 80.2 п. 80.2 ст. 80 ПК України. Крім того, ФОП ОСОБА_1 звертає увагу на те, що на виконання вимог п. 85.2 ст. 85 ПК України нею надано усі можливі первинні документи, обов`язковість ведення яких передбачена чинним законодавством, які, в свою чергу, належать або пов`язані з предметом перевірки та підтверджують факт реальності господарських операцій, у тому числі походження товарно-матеріальних цінностей, які знаходились у магазині. Усі товари, які знаходились у магазині, офіційно отримані платником податків за відповідним договором комісії та актом приймання-передачі, що підтверджується прихідними документами, які були неодноразово надані під час перевірки, проте безпідставно не враховані. Однак, відповідачем не було враховано зазначені вище твердження та протиправно винесено оскаржувані податкові повідомлення-рішення, у зв`язку з чим позивач звернулася до суду першої інстанції. Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 11 лютого 2025 року позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Волинській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Головне управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень задоволено повністю. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Волинській області від 19.11.2024 №0319680705 та №0319690705. Стягнуто з Головного управління ДПС у Волинській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 3 834,00 грн (три тисячі вісімсот тридцять чотири гривні 00 копійок). Не погодившись з прийнятим рішенням, Головним управлінням ДПС у Волинській області подано апеляційну скаргу, в якій висловлено прохання скасувати оскаржуване рішення та прийняти постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі. Апелянт свою апеляційну скаргу мотивує тим, що при проведенні фактичної перевірки позивача податковим органом було встановлено, що за період з 11.10.2024 по дату інвентаризації - 14.10.2024 ФОП ОСОБА_1 реалізовано ТМЦ у кількості 34 одиниць на суму 48 063 грн. Проведеною у ході перевірки інвентаризацією зафіксовано залишок ТМЦ на господарській одиниці за адресою АДРЕСА_1 станом на 14.10.2024 у кількості 779 одиниць на загальну суму 318107 грн, документи, що підтверджують облік та походження товарних запасів станом на кінець проведення перевірки відсутні. Крім того, в ході проведення фактичної перевірки позивачем не надано супровідних документів на отримані документи для комісійної торгівлі, які передбачені Правилами комісійної торгівлі (квитанції, товарні ярлики, товарні звіти). Скаржник вважає, що ФОП ОСОБА_1 не дотримано вимоги пункту 12 статті 3 Закону України від 06.07.1995 № 265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» та пункту 85.2 статті 80 ПК України, що стало підставою винесення оскаржуваних правомірних податкових повідомлень-рішень. Позивач подав відзив на апеляційну скаргу апелянта, вважаючи, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, а доводи апеляційної скарги є безпідставними. Тому, з підстав, викладених у відзиві, просить апеляційну скаргу Головне управління ДПС у Волинській області залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників позивача та відповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення виходячи з наступних підстав. З матеріалів справи вбачається, що на підставі наказу від 10.10.2024 №4911-п (а.с.10) та направлень №8923, №8922 від 10.1.02024 (а.с.11) працівниками ГУ ДПС в Дніпропетровській області була проведена фактична перевірка господарської одиниці позивача, а саме: магазину « ІНФОРМАЦІЯ_1 », розташованого за адресою: м. Кривий Ріг, площа 30-ти річчя Перемоги, 1, з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платником податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами). За результатами перевірки контролюючим органом складено акт перевірки від 21.10.2024 №№3106/04-36-07-14/РРО/ НОМЕР_1 . Позивачем до ГУ ДПС в Дніпропетровській області було подано заперечення до акта фактичної перевірки від 11.11.2024 (а.с.16, 69-71). Листом від 19.11.2024 №78083/6/04-36-07-14-10 ГУ ДПС в Дніпропетровській області повідомив, що заперечення не може бути розглянутим, оскільки ФОП ОСОБА_1 несвоєчасно подано заперечення на акт перевірки від 21.10.2024 №3106/04-36-07-14/РРО/ НОМЕР_1 , чим було порушено п.86.7 ст.86 ПК України; таким чином заперечення від 11.11.2024 №б/н (вх. ГУ ДПС від 15.11.2024 №108516/6) залишено без розгляду (а.с.104-105). На підставі вказаного акту перевірки ГУ ДПС у Волинській області було прийнято податкові повідомлення-рішення: - №0319680705 від 19.11.2024, яким за порушення п. 12 статті 3 Закону №265/95-ВР застосовано до підприємця штрафні санкції на суму 477160,50 грн. - №0319690705 від 19.11.2024, яким за порушення пункту 85.2 статті 85 ПК України застосовано до підприємця штрафні санкції на суму 2040,00 грн. Не погоджуючись з прийнятими відповідачем податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся до суду першої інстанції з адміністративним позовом про захист його прав. Надаючи юридичну оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами у справі, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального та процесуального права, з огляду на наступне. Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платники податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенція контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків та зборів, а також відповідальність за порушення податкового законодавства, визначаються Податковим кодексом України (далі - ПК України). Положеннями статті 62 ПК України встановлено, що податковий контроль здійснюється шляхом, зокрема, перевірок та звірок відповідно до вимог цього Кодексу, а також перевірок щодо дотримання законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, у порядку, встановленому законами України, що регулюють відповідну сферу правовідносин. Підпунктом 20.1.4 пункту 20.1 статті 20 ПК України передбачено, що контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення. Підпунктом 75.1.3 пункту 75.1 статті 75 ПК України передбачено, що фактичною вважається перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об`єктів права власності такого платника. Така перевірка здійснюється контролюючим органом щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами). Згідно з пунктом 80.1 статті 80 ПК України фактична перевірка здійснюється без попередження платника податків (особи). Допуск посадових осіб контролюючих органів до проведення фактичної перевірки здійснюється згідно із статтею 81 цього Кодексу (пункт 80.5 статті 80 ПК України). Відповідно до приписів пункту 177.10 статті 177 ПК України фізичні особи - підприємці зобов`язані вести облік доходів і витрат та мати підтверджуючі документи щодо походження товару. Облік доходів і витрат може вестися в паперовому та/або електронному вигляді, у тому числі через електронний кабінет. Типова форма, за якою здійснюється облік доходів і витрат, та порядок ведення такого обліку визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику. Фізичні особи-підприємці застосовують реєстратори розрахункових операцій відповідно до Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг». Правові засади застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг визначені Законом України від 06 липня 1995 року № 265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) (далі - Закон № 265/95). Розділ ІІ Закону № 265/95 урегульовує питання порядку проведення розрахунків суб`єктами господарювання. У статті 3, яка міститься у зазначеному розділі, перелічено низку обов`язків, які висуваються законодавцем до суб`єктів господарювання, які здійснюють розрахункові операції у готівковій та/або безготівковій формі. Пунктом 12 статті 3 Закону України від 06.07.1995 № 265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» (далі - Закон №265/95-ВР) передбачено, що суб`єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням електронних платіжних засобів, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, а також операції з приймання готівки для виконання платіжної операції зобов`язані вести в порядку, встановленому законодавством, облік товарних запасів, здійснювати продаж лише тих товарів, що відображені в такому обліку. Порядок та форма обліку товарних запасів для фізичних осіб - підприємців, у тому числі платників єдиного податку, встановлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику. При цьому суб`єкт господарювання зобов`язаний надати контролюючим органам на початок проведення перевірки документи (у паперовій або електронній формі), що підтверджують облік та походження товарних запасів (зокрема, але не виключно, документи щодо інвентаризації товарних запасів, документи про отримання товарів від інших суб`єктів господарювання та/або документи на внутрішнє переміщення товарів), які на момент перевірки знаходяться у місці продажу (господарському об`єкті). Такі вимоги не поширюються на фізичних осіб - підприємців, які є платниками єдиного податку та не зареєстровані платниками податку на додану вартість (крім тих, які провадять діяльність з реалізації технічно складних побутових товарів, що підлягають гарантійному ремонту, а також лікарських засобів та виробів медичного призначення, ювелірних та побутових виробів з дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення та напівдорогоцінного каміння. Згідно з абзацом 60 статті 2 Закону №265/95 термін «технічно складні побутові товари, що підлягають гарантійному ремонту» для цілей цього Закону вживається у значенні, наведеному в Законі України «Про захист прав споживачів». Перелік груп технічно складних побутових товарів, які підлягають гарантійному ремонту (обслуговуванню) або гарантійній заміні, в цілях застосування реєстраторів розрахункових операцій встановлюється Кабінетом Міністрів України. Перелік груп технічно складних побутових товарів, які підлягають гарантійному ремонту (обслуговуванню) або гарантійній заміні, в цілях застосування реєстраторів розрахункових операцій, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2017 №231. Смартфони та мобільні телефони відносяться до даного переліку. Згідно з статтею 20 Закону № 265/95-ВР до суб`єктів господарювання, що здійснюють реалізацію товарів, які не обліковані у встановленому порядку, та/або не надали під час проведення перевірки документи, які підтверджують облік товарів, що знаходяться у місці продажу (господарському об`єкті), за рішенням контролюючих органів застосовується фінансова санкція у розмірі вартості таких товарів, які не обліковані у встановленому порядку, за цінами реалізації, але не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Такі вимоги не поширюються на фізичних осіб - підприємців, які є платниками єдиного податку та не зареєстровані платниками податку на додану вартість (крім тих, які здійснюють діяльність з реалізації технічно складних побутових товарів, що підлягають гарантійному ремонту, а також лікарських засобів та виробів медичного призначення, ювелірних та побутових виробів з дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення та напівдорогоцінного каміння). Правила ведення обліку товарних запасів та поширюється на фізичних осіб - підприємців, у тому числі платників єдиного податку (далі - ФОП), які відповідно до Закону зобов`язані вести облік товарних запасів та здійснювати продаж лише тих товарів, що відображені в такому обліку, та осіб, які фактично здійснюють продаж товарів (надання послуг) та/або розрахункові операції в місці продажу (господарському об`єкті) такого ФОП визначає Порядок ведення обліку товарних запасів для фізичних осіб - підприємців, у тому числі платників єдиного податку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України 03.09.2021 №496, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 02.11.2021 за № 1411/37033 (далі - Порядок №496). Згідно пункту 2 розділу І Порядку №496 у цьому Порядку терміни вживаються в таких значеннях: документи, які підтверджують облік та походження товарів - Форма ведення обліку товарних запасів, визначена додатком до цього Порядку (далі - Форма обліку), та первинні документи; первинні документи - опис залишку товарів на початок обліку, накладні, транспортні документи, митні декларації, акти закупки, фіскальні чеки, товарні чеки, інші документи, що містять реквізити, які дозволяють ідентифікувати постачальника та отримувача товару (найменування суб`єкта господарювання, реєстраційний номер облікової картки платника податків (далі - РНОКПП) або код згідно з ЄДРПОУ суб`єкта господарювання, серія та номер паспорта / номер ID картки для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовились від прийняття РНОКПП та офіційно повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відповідну відмітку в паспорті), дату проведення операції, найменування, кількість та вартість товару. Опис залишку товарів на початок обліку складається в довільній формі та має містити інформацію про: найменування товарів, наявних у такої ФОП на дату набуття ним обов`язку щодо ведення обліку товарних запасів, кількості таких товарів (із зазначенням одиниці виміру) та їх вартості, самостійно визначеної ФОП. Згідно з пунктами 1 та 2 розділу ІІ Порядку №496 облік товарних запасів здійснюється ФОП шляхом постійного внесення до Форми обліку інформації про надходження та вибуття товарів на підставі первинних документів, які є невід`ємною частиною такого обліку. Первинні документи, на підставі яких внесено записи до Форми обліку, є обов`язковими додатками до такої форми. Внесення даних до Форми обліку щодо надходження товарів на підставі первинних документів здійснюється до початку їх реалізації. Форма обліку ведеться за вибором ФОП у паперовій або в електронній формі. Форма обліку має містити зазначені в довільному порядку дані ФОП: прізвище, ім`я та по батькові (за наявності), реєстраційний номер облікової картки ФОП або серія та номер паспорта / номер ID картки для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовились від прийняття РНОКПП та офіційно повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відповідну відмітку в паспорті, податкова адреса, назва та адреса місця продажу (господарського об`єкта) або місця зберігання, в межах якого ведеться облік. Для паперової форми обліку зазначені дані мають міститися на титульному аркуші. Отже документами, що є підставою для внесення записів до товарних запасів є накладні, транспортні документи, митні декларації, акти закупки, фіскальні чеки, товарні чеки, інші документи тощо. В свою чергу законодавством не передбачено, що за місцем знаходження господарської одиниці суб`єкта господарювання повинні зберігатись оригінали первинних документів на придбання товарно-матеріальних цінностей, які є підставою для обліку товарних запасів. Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності визначені Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996-ХIV (далі Закон № 996-ХIV). Відповідно до статті 9 Закону № 996-ХIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Господарські операції повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені. Відповідальність за несвоєчасне складання первинних документів і регістрів бухгалтерського обліку та недостовірність відображених у них даних несуть особи, які склали та підписали ці документи. Під час перевірки податковим органом було встановлено порушення позивачем ведення порядку обліку товарних запасів та здійснення продажу товарів, які не відображені в обліку, а саме виявлено неоприбуткований товар в місці їх реалізації на загальну суму 318107 грн, які не підтверджені під час проведення перевірки первинними документами, що підтверджують облік та походження товарів. Суд апеляційної інстанції звернути увагу на те, що такий висновок відповідача ґрунтується лише на неподанні таких документів при проведенні перевірки та не наданні їх на письмову вимогу контролюючого органу 11.10.2024, який був вручений представнику платника податків під час проведення перевірки, що не заперечується відповідачем та про вказану обставину зафіксовано в акті перевірки. Суд апеляційної інстанції вважає зазначений вище висновок податкового органу помилковим виходячи з наступного. Нормами статті 44 ПК України визначено порядок подання документів на підтвердження господарських операцій, та наслідки їх неподання. Згідно із частиною першою статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Принцип змагальності сторін є одним із найбільш вагомих принципів в адміністративному судочинстві. Зазначений принцип забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Відповідно до частини першої статті 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Частинами першою та другою статті 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. За приписами пункту 44.6 статті 44 ПК України у разі, якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в абзаці другому пункту 44.7 цієї статті платник податків не надає посадовим особам контролюючого органу, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності. Слід врахувати, що норми податкового законодавства не обмежують період подання платником податків необхідних первинних документів лише часом проведення податкової перевірки, оскільки положення пункту 44.6 статті 44 ПК України визначають статус показників податкової звітності, які не підтверджені необхідними документами під час перевірки, однак не обмежують право платника довести у судовому процесі обставини, на яких ґрунтуються його вимоги, поданням виключно тих доказів, що надавалися ним під час проведення податкової перевірки. Право надавати заперечення щодо висновків податкового органу та долучити до матеріалів справи докази на підтвердження таких заперечень надається платнику як на усіх стадіях податкового контролю, так і на стадіях судового процесу, на яких допускається подання учасником процесу нових доказів. В іншому випадку, обмеження судом предмету дослідження призвело би до неповноти дослідження та порушення справедливого балансу. При цьому Верховний Суд у постанові від 10.05.2023 у справі № 640/966/20 вказав, що при поданні первинних документів, які мають бути належно оформленими, містити всі необхідні реквізити, бути підписані уповноваженими особами та, які в сукупності з встановленими обставинами справи, зокрема і щодо можливостей здійснення господарюючими суб`єктами відповідних операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна, обсягу матеріальних та трудових ресурсів, економічно необхідних для виконання умов, обумовлених договорами, мають свідчити про беззаперечний факт реального вчинення господарських операцій, що і є підставою для формування платником податкового обліку вони повинні бути досліджені в судовому засіданні та їм повинна бути надана правова оцінка. Із долучених до справи документів вбачається, а саме з договору комісії від 02.09.2024 № МО-02-09-24-МН, актів приймання-передачі товарів від 02.09.2024, від 04.09.2024, від 20.09.2024, від 03.10.2024, від 11.10.2024, від 12.10.2024 до договору комісії від 02.09.2024 № МО-02-09-24-МН, форми ведення обліку товарних запасів (а.с.19-31) позивачем придбавався товар (мобільні телефони та аксесуари, тощо), який ним реалізовувався у магазині за місцем проведення фактичної перевірки. Вказані документи були надіслані контролюючому органу поштовим зв`язком та які отримані ГУ ДПС в Дніпропетровській області 14.10.2024 за вх №97223/6. Крім того, податковими органами взагалі не надано оцінки первинним документам, які були надіслані позивачем, а в ході проведення перевірки констатували їх відсутність. Фактично вказана обставина спростовує доводи відповідача про відсутність документів щодо обліку товарів на момент перевірки у ФОП ОСОБА_1 . Також слід зауважити, що асортимент товару, вказаний в актів приймання-передачі товарів від 02.09.2024, від 04.09.2024, від 20.09.2024, від 03.10.2024, від 11.10.2024, від 12.10.2024 до договору комісії від 02.09.2024 № МО-02-09-24-МН, відповідає товару зазначеному контролюючим органом під час проведення перевірки відносно якого зроблено висновок про неналежний облік. Жодних зауважень щодо змісту, форми тощо цих документів контролюючий орган в акті перевірки не зазначив. Також будь-яких застережень стосовно правильності заповнення позивачем Форми ведення обліку товарних запасів в акті перевірки податковий орган не навів. При цьому з матеріалів справи вбачається, що договір комісії від 02.09.2024 № МО-02-09-24-МН, акти приймання-передачі товарів від 02.09.2024, від 04.09.2024, від 20.09.2024, від 03.10.2024, від 11.10.2024, від 12.10.2024 до договору комісії від 02.09.2024 № МО-02-09-24-МН містять реквізити, які дозволяють ідентифікувати постачальника та отримувача товару (постачальник (Комітент) ФОП ОСОБА_2 (ІПН НОМЕР_2 ), отримувач (Комісіонер) ФОП ОСОБА_1 (3543800806), дати проведення операції (передання товарів, зазначених в актах приймання-передачі товарів до Договору комісії), найменування, кількість та вартість товару а також найменування, кількість та вартість кожної окремої одиниці товару чітко зазначені в актах приймання-передачі товарів до договору комісії. Тобто, вказані документи повною мірою ідентифікують постачальника та отримувача товару, дату проведення операції, найменування, кількість та вартість товару та мають всі ознаки первинних документів, які передбачені Порядком №

496. Враховуючи наведене вище, слід зауважити, що надані позивачем контролюючому органу під час фактичної перевірки документи є, у розумінні приписів Порядку № 496, належними документами, які підтверджують облік та походження товарів за місцем їх реалізації. Отже, на момент проведення перевірки та здійснення реалізації товару у позивача були наявні первинні документи на їх придбання, що свідчить про їх належний облік. Суд апеляційної інстанції врахувавши викладені обставини, погоджується з висновком суду першої інстанції про те, вказані документи підтверджують облік та походження товарних запасів, які на момент перевірки знаходилися у місці продажу. Крім того, сама по собі відсутність на момент перевірки контролюючим органом первинних документів за місцем реалізації чи зберігання товарів, за умови, що ці товари належним чином обліковані відповідно до Порядку №496 не є підставою для застосування до платника фінансової санкції, передбаченої статтею 20 Закону № 265/95-ВР. У постановах від 07.08.2018 у справі №825/10/17, від 04.09.2020 у справі № 2а-12445/11/2670 Верховний Суд дійшов висновку, що сама по собі відсутність на момент перевірки контролюючим органом первинних документів (накладні на отримання скрапленого газу, що знаходився в реалізації) за місцем реалізації чи зберігання товарів, за умови, що ці товари (нафтопродукти) належним чином обліковані товариством відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», не є підставою для застосування до платника фінансової санкції, передбаченої статтею 20 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг». Також, Верховний Суд у постановах від 03.04.2019 у справі №812/1508/17 та від 05.03.2019 у справі №806/2402/16, стосовно застосування статті 20 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», зробив висновок, за якою відповідальність за правилами цієї статті настає виключно за реалізацію товарів, які необліковані у встановленому порядку. Щодо порушення, виявленого за результатом проведення фактичної перевірки, а саме, ненадання позивачем у повному обсязі всіх первинних документів, пов`язаних з предметом перевірки, суд апеляційної інстанції зазначає наступне. Відповідно до пункту 85.2 статті 85 ПК України, платник податків зобов`язаний надати посадовим (службовим) особам контролюючих органів у повному обсязі всі документи, що належать або пов`язані з предметом перевірки. Такий обов`язок виникає у платника податків після початку перевірки. Як передбачено пунктом 85.6 статті 85 ПК України у разі відмови платника податків або його законних представників надати копії документів посадовій (службовій) особі контролюючого органу така особа складає акт у довільній формі, що засвідчує факт відмови, із зазначенням посади, прізвища, імені, по батькові платника податків (його законного представника) та переліку документів, які йому запропоновано подати. Зазначений акт підписується посадовою (службовою) особою контролюючого органу та платником податків або його законним представником. У разі відмови платника податків або його законного представника від підписання зазначеного акту, в ньому вчиняється відповідний запис. Відповідно до пункту 44.6 статті 44 ПК України, у разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в пункті 86.7 статті 86 цього Кодексу платник податків не надає посадовим особам контролюючого органу, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності. Таким чином, положеннями зазначених правових норм визначено обов`язок платника податків надавати документи на підтвердження правомірності формування показників звітності та наслідки неподання таких документів. З матеріалів справи вбачається, що під час перевірки позивачем було надано контролюючому органу договір комісії № МО-02-09-24-МН від 02.09.2024, акти приймання-передачі товарів від 02.09.2024, від 04.09.2024, від 20.09.2024, від 03.10.2024 до даного договору, однак як зафіксовано в акті перевірки від 21.10.2024 податковим органом такі документи не враховані, так як договір немає ознак комісійної торгівлі в магазині «Ябко», оскільки не дотримано вимог Наказу Міністерства зовнішніх економічних зав`язків і торгівлі України № 343 від 08.07.1997, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 19.08.1997 № 324/2128 «Про порядок оформлення суб`єктами господарювання операцій при здійснені комісійної торгівлі непродовольчими товарами» та Наказу Міністерства зовнішніх економічних зав`язків України від 13.03.1995 № 37, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22.03.1995 № 79/615 «Про затвердження Правил комісійної торгівлі непродовольчими товарами». Отже, не взяття до уваги контролюючим органом первинних документів наданих платником в ході проведення перевірки, з підстав їх невідповідності, не свідчить про їх не надання. Відповідно до пункту 121.1 статті 121 ПК України незабезпечення платником податків зберігання первинних документів, облікових та інших регістрів, бухгалтерської та статистичної звітності, інших документів з питань обчислення і сплати податків та зборів протягом установлених статтею 44 цього Кодексу строків їх зберігання та/або ненадання платником податків контролюючим органам оригіналів документів (крім документів, отриманих з Єдиного реєстру податкових накладних) чи їх копій при здійсненні податкового контролю у випадках, передбачених цим Кодексом, тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 1020 гривень. Ті самі дії, вчинені платником податків, до якого протягом року було застосовано штраф за таке саме порушення, тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 2040 гривень. Враховуючи, що позивачем забезпечено зберігання первинних документів, облікових та інших регістрів, бухгалтерської та статистичної звітності, інших документів з питань обчислення і сплати податків та зборів, які у встановлений контролюючим органом строк було надано перевіряючим під час проведення фактичної перевірки, то суд вважає відсутність у податкового органу законних підстав для застосування до позивача штрафних санкцій за статтею 121 ПК України. Суд першої інстанції вірно зазначив, що ГУ ДПС у Волинській області застосувало до позивача штраф у розмірі, який передбачено за повторне вчинення такого ж порушення протягом року, проте контролюючий орган не зазначив, яким рішенням до позивача вже було застосовано штраф згідно з статтею 121 ПК України протягом року (не подано належних та допустимих доказів), що свідчить про незаконність застосування до позивача штрафу у розмірі 2040 грн. Колегія суддів врахувавши викладені обставини, погоджується з судом першої інстанції, що відповідач не довів правомірність та обґрунтованість вказаних вище висновків про порушення позивачем пункту 12 статті 3 Закону № 265/95-ВР, пункту 85.2 статті 85 ПК України, викладених в акті фактичної перевірки та прийнятих на їх підставі податкових повідомлень-рішень від 19.11.2024 № 0319680705 про застосування штрафної (фінансової) санкції на суму 477160,50 грн та № 0319690705 про застосування штрафної (фінансової) санкції на суму 2040,00 грн, а тому оскаржувані податкові повідомлення-рішення є протиправними та підлягають скасуванню. Враховуючи наведене вище, суд апеляційної інстанції вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи. Крім того, колегія суддів зазначає, що інші зазначені відповідачем в апеляційній скарзі обставини, крім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин справи і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування. Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29). Також, згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості в межах відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. З врахуванням вищенаведеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог, правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому відповідно до ст. 316 КАС України апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду - без змін. Оскільки колегія суддів залишає без змін рішення суду першої інстанції, то відповідно до ч.6 ст.139 КАС України понесені сторонами судові витрати новому розподілу не підлягають. Керуючись ст. ст. 243 ч. 3, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Волинській області залишити без задоволення. Рішення Волинського окружного адміністративного суду від 11 лютого 2025 року у справі № 140/14043/24 без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя С. П. Нос судді Р. В. Кухтей С. М. Шевчук Повне судове рішення складено 23 травня 2025 року.