Постанова 4803 № 201/13105/23

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/2768/25 Справа № 201/13105/23 Суддя у 1-й інстанції - Покопцева Д. О. Суддя у 2-й інстанції - Петешенкова М. Ю. Категорія 32 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 травня 2025 року м. Дніпро Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Петешенкової М.Ю., суддів Городничої В.С., Красвітної Т.П., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 26 листопада 2024 року у складі судді Покопцевої Д.О. у справі за позовом Дніпровського державного медичного університету до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, - В С Т А Н О В И Л А: У жовтні 2023 року Дніпровський державний медичний університет звернувся до суду із вищевказаним позовом, посилаючись на те, що ОСОБА_1 є власником гаража № НОМЕР_1 , загальною площею 27,2 кв.м. за адресою: м. Дніпро, пл. Соборна, 2Г, котрий знаходиться на земельній ділянці державної форми власності. Зазначає, що право постійного користування вказаною земельною ділянкою належить саме університету на підставі рішення виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради народних депутатів № 1546 від 24 жовтня 1996 року та Державного акту на право постійного користування землею ДПД69 від 27 листопада 1996 року. 01 серпня 2019 року між університетом та ОСОБА_1 укладено договір №6-к на відшкодування податку на землю та експлуатаційних витрат, які останній добровільно не погашає. Оскільки відповідач належним чином умови договору №6-к від 01 серпня 2019 року не виконує, у останнього утворилася з жовтня 2021 року по вересень 2023 року заборгованість у розмірі 8075,04 грн., яку позивач просив стягнути з відповідача та вирішити питання розподілу судових витрат. Рішенням Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 26 листопада 2024 року позов Дніпровського державного медичного університету задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Дніпровського державного медичного університету заборгованість про оплаті експлуатаційних витрат на утримання прибудинкових територій за період з жовтня 2021 року по вересень 2023 року у розмірі 8075,04 грн., витрати на сплату судового збору в сумі 2684,00 грн., а всього 10759,04 грн. Рішення суду мотивовано наявністю правових підстав для задоволення позову, які підтверджені належними та допустимими доказами у справі, оскільки в добровільному порядку боржник не сплачує експлуатаційних витрат на утримання прибудинкових територій, а одностороння відмова від виконання умов договору не допускається, що свідчить про порушення прав позивача та наявності підстав для стягнення наявної заборгованості. Не погодившись з рішення суду, ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просив скасувати рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову. Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду є незаконним, необґрунтованим та таким, що було ухвалено внаслідок неповного з`ясування обставин, які мають значення для справи, невідповідністю висновків суду фактичним обставинам справи. Вказує, що суд першої інстанції невірно застосував в розрахунках до договору №6-к від 01 серпня 2019 року калькуляцію витрат за надані послуги. Окрім того, сторони договору не досягли згоди щодо істотних умов договору, а саме предмету договору, вартості послуг та порядку їх оплати, тому відсутні правові підстави для задоволення позову. У відзиві на апеляційну скаргу Дніпровський державний медичний університет просив рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу залишити без задоволення, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду без змін, виходячи з наступного. Відповідно до частини 13 статті 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Згідно із частиною 1 статті 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Судом встановлено, що рішенням виконавчого комітету Жовтневої районної ради народних депутатів м. Дніпропетровська № 515 від 18 серпня 1995 року дозволено будівництво гаражів на території медичної академії на пл. Жовневій, 2 директору заводу «Буддеталь» ВАТ «Дніпровськпромбуд» ОСОБА_1 . Рішенням виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради народних депутатів № 1546 від 24 жовтня 1996 року надано земельну ділянку площею 17669 кв.м. за адресою: пл. Октябрська, 2 у постійне користування Дніпропетровській державній медичній академії по фактичному розміщенню учбових корпусів 3, 3а та гуртожитку 5 з видачею Державного акту за рахунок земель громадської забудови. 27 листопада 1996 року Дніпропетровській державній медичній академії видано Державний акт ДПД69 на право постійного користування 1,7668 га землі для фактичного розміщення учбових корпусів 3,3а та гуртожитку

5. Розпорядженням № 1113р від 14 грудня 2005 року голови Дніпропетровської міської ради на підставі листа ОСОБА_1 індивідуальному гаражу на площі Жовтневій присвоєно адресу площа Жовтнева, 2Г, гараж № НОМЕР_1 . 24 травня 2019 року у Державний реєстр речових прав на нерухома майно внесений запис №31792670 про реєстрацію права власності за ОСОБА_1 на гараж, загальною площею 54,2м.кв., з підвалом, за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1841690312101. 01 серпня 2019 року між Дніпровським державним медичним університетом та ОСОБА_1 укладено договір №6-к на відшкодування податку на землю та експлуатаційних витрат. За умовами укладеного договору, зокрема пункту 2.1 замовник відшкодовує виконавцю експлуатаційні витрати на утримання прибудинкових територій згідно рахунком, який виставляється щомісячно. Згідно з умовами пункту 2.1 укладеного договору виконавець, університет, виставляє рахунки замовнику (відповідачу) експлуатаційні витрати на утримання прибудинкових територій. Відповідно до умов пункту 2.1 договору замовник зобов`язується до 15 числа місяця наступного за звітним, сплачувати виставлені рахунки на відшкодування експлуатаційних витрат на утримання прибудинкових територій. За умовами пункту 3.4 договору № 6-к від 01 серпня 2019 року, у разі припинення (закінчення, розірвання) договору, замовник сплачує (відшкодовує витрати) на відшкодування експлуатаційних витрат на утримання прибудинкових територій та податок на землю до дня повернення майна за актом приймання-передачі включно. Закінчення строку дії договору не звільняє замовника від обов?язку сплатити заборгованість за відшкодування експлуатаційних витрат на утримання прибудинкових територій та податок на землю виконавця, якщо така виникла, у повному обсязі, враховуючи санкції, передбачені цим договором. Наказом Міністерства охорони здоров`я України № 473 від 16 березня 2021 року змінено тип та перейменовано Державний заклад «Дніпропетровська медична академія Міністерства охорони здоров`я України ДЗ «ДМА» на Дніпровський державний медичний університет, на підставі цього внесені зміни до ЄДРПОУ. Вартість експлуатаційних витрат на утримання прибудинкової території гаражу ОСОБА_1 за договором №6-к від 01 серпня 2019 року становить 12,37 грн. за 1 кв.м. Відповідно до розрахунку по сплаті експлуатаційних витрат з жовтня 2021 року по вересень 2023 року виникла заборгованість у розмірі 8075,04 грн., яка відповідачем не сплачена. Рахунки виставлялися на сплату експлуатаційних витрат, без податку на землю. З метою досудового врегулювання спору університет направляв претензію відповідачу (а.с.34), яка відповідачем задоволена не була. Кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів (частина 1 статті 4 ЦПК України). Суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі (частиною 1 статті 13 ЦПК України). Частиною 1 статті 509 ЦК України визначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Відповідно до частини 1 статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України). Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Згідно пунктами 1,4 частини 1 статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; відшкодування збитків та моральної шкоди. Доказів розірвання договору №6-к від 01 серпня 2019 року суду не надано, оскільки сам відповідач не заперечує, що земельну ділянку він не повернув, гараж дотепер розташований на земельній ділянці, яка передана в користування університету, учасники справи не спростовують. Договір №6-к від 01 серпня 2019 року на відшкодування податку на землю та експлуатаційних витрат укладено зі згоди і за домовленістю сторін, цей правочин відповідає вимогам ЦК України щодо свободи договору, а саме положень статтей 3, 627 ЦК України. Встановивши зазначені обставини у справі, колегія суддів приходить до висновку, що між сторонами у справі укладено договір, за умовами якого відповідач зобов`язався сплатити експлуатаційні витрати на утримання прибудинкових території. Доказів оплати експлуатаційних витрат за період з жовтня 2021 року по вересень 2023 року матеріали справи не містять. Отже, підписавши договір, ОСОБА_1 посвідчив свою обізнаність та згоду з його умовами, волевиявлення учасників було вільним та відповідало їх внутрішній волі, правочин вчинено в формі, встановленій законом, та він був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлений ним й доказів розірвання договору суду не надано. Колегія звертає увагу, що відповідач не заперечує факту укладання договору, проте доказів на погашення заборгованості скаржник суду не надав, а матеріали справи, як такового не містять. З урахуванням вищезазначеного та на підставі належним чином оцінених доказів, суд першої інстанції, дійшов обґрунтованого висновку з яким погоджується колегія суддів про задоволення позову, оскільки в добровільному порядку ОСОБА_1 не сплачує експлуатаційних витрат на утримання прибудинкових територій, в наслідок чого у останнього утворилася заборгованість, а одностороння відмова від виконання умов договору не допускається, що свідчить про порушення прав позивача та наявності підстав для стягнення наявної заборгованості. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частини 6 статті 81 ЦПК України). Доводи апеляційної скарги про те, що сторони договору №6-к від 01 серпня 2019 року не досягли згоди щодо істотних його умов, а саме предмету договору, вартості послуг та порядку їх оплати, а тому відсутні правові підстави для задоволення позову, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки правочин вчинено в формі, встановленій законом, та був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлений ним. Аргументи апеляційної скарги про те, що університет невірно застосував в розрахунках по договору калькуляцію, є безпідставними, оскільки розмір плати за утримання будинків та прибудинкової території здійснений відповідно до наказу Міністерства освіти та науки України від 23 липня 2010 року «Про затвердження порядків надання платних послуг державними та комунальними навчальними закладами», постановами Кабінету міністрів України від 30 серпня 2002 року № 1298 та інших нормативних актів, на які йде посилання по тексту наказів № 142-ОД від 15 липня 2019 року, № 14-адм. від 10 квітня 2020 року, № 68-адм. від 09 листопада 2020 року, 29-адм. від 16 квітня 2021 року та не спростований скаржником. Доводи апеляційної скарги про те, що суд не в повній мірі встановив дійсні обставини справи та дійшов невірного висновку про задоволення позову, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки жодних додаткових обґрунтувань чи нових доказів, що не були подані скаржником до суду першої інстанції, апеляційна скарга не містить. Отже, суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив обставини в справі та правильно визначив характер спірних правовідносин і закон, який їх регулює та застосував норми права, які регулюють ці правовідносини, вирішив спір з урахуванням меж заявлених вимог та конкретних обставин справи на підставі наданих сторонами доказів з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не містять передбачених законом підстав для скасування судового рішення. Відповідно до рішення «Проніна проти України» № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, пункту 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. Відповідно статті 141 ЦПК України суд апеляційної інстанції, залишаючи рішення суду без змін, не змінює розподіл судових витрат. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів, - У Х В А Л И Л А: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 26 листопада 2024 року - залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та оскарженню не підлягає. Повний текст постанови складено 23 травня 2025 року. Головуючий: М.Ю.Петешенкова Суддя: В.С. Городнича Т.П. Красвітна