Постанова Харківський апеляційний суд № 643/147/24

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ Єдиний унікальний номер 643/147/24 Номер провадження 22-ц/818/1359/25 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 23 травня 2025 року м. Харків Харківський апеляційний суд у складі: головуючого судді Мальованого Ю.М., суддів: Маміної О.В., Пилипчук Н.П., розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Харківська роздрібна компанія» на рішення Московського районного суду м. Харкова від 17 жовтня 2024 року в складі судді Крівцова Д.А. по справі № 643/147/24 за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Харківська роздрібна компанія» про стягнення заборгованості по заробітній платі, В С Т А Н О В И В : У січні 2024 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Харківська роздрібна компанія» (далі ТОВ «Харківська роздрібна компанія») про стягнення заборгованості по заробітній платі. Позовна заява мотивована тим, що у період з 24 червня 2015 року по 26 вересня 2023 року вона перебувала у трудових відносинах з ТОВ «Харківська роздрібна компанія». З лютого 2022 року по вересень 2023 року їй нарахована, але не виплачена заробітна плата за вказаний період в сумі 4300,84 грн, а також компенсація за невикористану відпустку в сумі 84359,54 грн. Посилаючись на вказані обставини, ОСОБА_1 просила стягнути з ТОВ «Харківська роздрібна компанія» заборгованість по заробітній платі у сумі 88660,38 гривень. У лютому 2024 року ТОВ «Харківська роздрібна компанія» подано відзив, згідно з яким товариство заперечувало проти задоволення позову. Відзив мотивовано тим, що довідка про заборгованість із заробітної плати, яка була підписана бухгалтером ОСОБА_2 , є неналежним доказом, оскільки складена неуповноваженою особою. На момент підписання вищевказаної довідки ОСОБА_2 перебувала у відпустці та не здійснювала службових повноважень. Крім того, позивачка фактично знаходилась у відпустці без збереження заробітної плати з 24 лютого 2022 року по 26 вересня 2023 року, фактично не працювала. Також ОСОБА_1 всупереч вимог ст. 116 КзПП України не зверталась до роботодавця з вимогою про розрахунок. Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 17 жовтня 2024 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено. Стягнуто з ТОВ «Харківська роздрібна компанія» на користь ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 88660,38 грн. Стягнуто з ТОВ «Харківська роздрібна компанія» на користь держави судовий збір в розмірі 1211,20 грн. Рішення суду мотивовано тим, що ТОВ «Харківська роздрібна компанія» не проведено належний розрахунок із ОСОБА_1 у день її звільнення, у зв`язку з чим наявні підстави для стягнення заробітної плати та компенсації за невикористану відпустку, розмір яких відповідачем не спростовано. Також суд першої інстанції вважав, що строк звернення до суду позивачкою не пропущено, оскільки після звільнення ОСОБА_1 з дотриманням тримісячного строку звернулась до суду з заявою про видачу судового наказу та після його скасування 21 грудня 2023 року, нею 08 січня 2024 року подано даний позов. На вказане судове рішення 16 грудня 2024 року через систему «Електронний суд» ТОВ «Харківська роздрібна компанія» до суду апеляційної інстанції подано апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, товариство просило скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким залишити позов без задоволення. Апеляційна скарга мотивована передчасністю позовних вимог. Позивачка при звільненні не зверталася до Товариства з вимогою надати розрахунок сум, нарахованих при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати, в тому числі за невикористану відпустку, а тому відсутні підстави для звернення до суду з метою захисту порушеного права, адже факт такого порушення не встановлений відповідно до вимог чинного законодавства України. ОСОБА_1 не надано належних та допустимих доказів наявності заборгованості із заробітної плати та інших виплат, в тому числі, і компенсації за невикористану відпустку. Довідка про заборгованість з заробітної плати за підписом бухгалтера ОСОБА_2 не є належним доказом розміру грошових вимог позивача до відповідача та не є обґрунтованим розрахунком сум, оскільки з розрахунку неможливо встановити особу, її кваліфікацію, яка його виконала та підписала. Внаслідок ворожих обстрілів, спричинених військовою агресією Російської Федерації 17 березня 2022 року внаслідок пожежі була знищена нежитлова будівля літ. «Х-1» по вул. Академіка Павлова, 165-К, де знаходилась бухгалтерії Товариства, що унеможливлює надати розрахунок сум, нарахованих при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати, в тому числі за невикористану відпустку за період: з 2015 року по 2023 рік. 07 березня 2025 року ОСОБА_1 подано відзив на апеляційну скаргу, в якому просила рішення суду залишити без змін. Відзив мотивовано тим, що вона неодноразово зверталася до відповідача з вимогою про здійснення розрахунку, проте заборгованості по заробітній платі виплачена не була. При її звільнені ТОВ «Харківська роздрібна компанія» було визнано її в право на отримання грошової компенсації за невикористану відпустку та вихідну допомогу при звільненні, оскільки у відповідному наказі було вказано про необхідність компенсації невикористаних днів відпустки. До пред`явлення позову вона зверталась до суду з вимогою про стягнення з Підприємства належних їй виплат в порядку наказного провадження, двічі направляла Відповідачу вимоги про проведення остаточного розрахунку вже в ході розгляду даної справи. Проте, на час ухвалення рішення відповідач повного розрахунку з нею так і не провів. ТОВ «Харківська роздрібна компанія» не надано доказів на спростування заявлених нею до стягнення сум, а також виплати заборгованості по заробітній платі та компенсації за невикористану відпустку, надавши табелі обліку робочого часу, наказ про встановлення посадового окладу, розрахунок компенсації за невикористану відпустку тощо. Також, відповідачем не спростовано, що головний бухгалтер не була уповноважена на підписання довідки про заборгованість по заробітній платі (наказ про облікову політику підприємства, посадову інструкцію тощо). Суд апеляційної інстанції розглядає апеляційну скаргу ТОВ «Харківська роздрібна компанія» на рішення Московського районного суду м. Харкова від 17 жовтня 2024 року в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами на підставі частини 1 статті 369 ЦПК України. Статтею 375 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до вимог частини 1 статті 367 ЦПК України в межах доводів та вимог апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, виходячи з такого. Судом встановлено, що з 24 червня 2015 року по 26 вересня 2023 року ОСОБА_1 перебувала у трудових відносинах з ТОВ «Харківська роздрібна компанія» (а.с. 9 10). Наказом ТОВ «Харківська роздрібна компанія» № 63к від 15 вересня 2023 року про припинення трудового договору, 26 вересня 2023 року позивачку звільнено з посади заступника головного бухгалтера за власним бажанням, ст. 38 КУпАП. Відповідно до вказаного наказу компенсація основної та соціальної відпустки становить 204 календарних дні за період з 2015 по 2023 роки. З вказаним наказом ОСОБА_1 ознайомлена 26 вересня 2023 року (а.с. 66). Згідно з довідкою про заборгованість із заробітної плати, складено бухгалтером ОСОБА_2 , ОСОБА_1 працювала у відповідача на посаді заступника головного бухгалтера та дохід по заробітній платі станом на 26 вересня 2023 року становить 120212,51 грн, залишок зарплати до виплати 88660,38 грн, з яких: 4300,84 грн залишок основної заробітної плати за лютий 2022 року, 84359,54 грн залишок додаткової заробітної плати (компенсації за невикористану відпустку) за вересень 2023 року. Станом на 26 вересня 2023 року сума 88660,38 грн, яка підлягає виплаті, зазначена після утримання всіх видів податків, зборів та нарахувань (а.с. 11). Впродовж 2022-2023 року ОСОБА_1 було подано заяви про надання їй відпусток без збереження заробітної плати за періоди: з 24 лютого 2022 року по 31 березня 2022 року; з 01 квітня 2022 року по 31 травня 2022 року; з 01 червня 2022 року по 30 червня 2022 року; з 01 липня 2022 року по 22 серпня 2022 року; з 23 серпня 2022 року по 20 листопада 2022 року, з 21 листопада 2022 року по 18 лютого 2023 року, з 20 травня 2023 року по 17 серпня 2023 року, з 18 серпня 2023 року по 15 листопада 2023 року (а.с. 29-36). 12 вересня 2023 року позивачкою подано заяву згідно з якою просила у зв`язку із звільненням внести зміни до наказу про надання відпустки без збереження заробітної плати з 18 серпня 2023 року по 15 листопада 2023 року, надавши відпустку без збереження заробітної плати з 18 серпня 2023 року по 26 вересня 2023 року (а.с. 37). 21 травня 2024 року засобами поштового зв`язку ОСОБА_1 на адресу відповідача направлено вимогу про надання розрахунку сум, нарахованих при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати, в тому числі за невикористану відпустку за період з 2015 по 2023 роки, та вимогою про проведення розрахунку із нею та сплати всієї суми заборгованості (а.с. 90а 93). Відповідно до частини 4 статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Згідно зі статтею 1 Закону України «Про оплату праці», частиною 1 статті 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується. Відповідно до статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника. Положеннями статті 116 КЗпП України визначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Чинне законодавство прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всієї суми, що йому належать як на підставі норм Закону України «Про оплату праці», так і відповідно до умов Колективного договору. У разі невиконання такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність. Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником. Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя. Працівник є слабшою ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18) зазначила, що відповідно до пункту 6 частини 1 статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність. Законодавство України не передбачає обов`язок працівника звернутися до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні. Водночас у трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи свої права, що, зокрема, вимагає частина 3 статті 13 ЦК України, не допускаючи дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Відповідно до положень ч. 1 ст. 83 КЗпП України, ч. 1 ст. 24 Закону України «Про відпустки» у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - інваліда з дитинства підгрупи А I групи. Як це унормовано положеннями ст. 4 Закону України «Про відпустки» щорічна відпустка складається з основної відпустки, додаткової відпустки за роботу із шкідливими та важкими умовами праці, додаткової відпустки за особливий характер праці, інших додаткових відпусток, передбачених законодавством. Щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору, як це закріплено положеннями ч. 1 ст. 6 Закону України «Про відпустки». Згідно з ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном; ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. ЄСПЛ неодноразово вказував, що володінням, на яке поширюються гарантії статті 1 Першого протоколу, є також майнові інтереси, вимоги майнового характеру, соціальні виплати, щодо яких особа має правомірне очікування, що такі вимоги будуть задоволені. Обов`язок здійснювати нарахування та виплату заробітної плати, інших виплат, належних працівникові, а так само вести бухгалтерський, податковий облік тощо, лежить на працедавцеві, а не на працівникові. За цих обставин, втрата підприємством первинних документів не позбавляє його обов`язку здійснювати нарахування та виплату заробітної плати. Відповідно до висновку Верховного Суду, який викладено у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 243/5469/17, провадження № 61- 94св17, відомості щодо виплати заробітної плати не обмежуються лише первинною документацією. Враховуючи, що право людини на заробітну плату гарантоване Конституцією України, нормами КЗпП України, Законом України «Про оплату праці», і позивач знаходився з відповідачем у трудових відносинах до 17 липня 2017 року, при звільненні не отримав усіх належних йому платежів, майнові вимоги позивача щодо їх отримання відповідають критеріям правомірних очікувань в розумінні практики ЄСПЛ. Відповідно до частини 2 статті 30 Закону України «Про оплату праці» роботодавець зобов`язаний забезпечити достовірний облік виконуваної працівником роботи і бухгалтерський облік витрат на оплату праці у встановленому порядку. Згідно з частинами 2, 3 статті 8 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» питання організації бухгалтерського обліку на підприємстві належать до компетенції його власника (власників) або уповноваженого органу (посадової особи) відповідно до законодавства та установчих документів. Відповідальність за організацію бухгалтерського обліку та забезпечення фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій у первинних документах, збереження оброблених документів, регістрів і звітності протягом встановленого терміну, але не менше трьох років, несе власник (власники) або уповноважений орган (посадова особа), який здійснює керівництво підприємством відповідно до законодавства та установчих документів. Відповідно до частин 1, 7 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Підприємство вживає всіх необхідних заходів для запобігання несанкціонованому та непомітному виправленню записів у первинних документах і регістрах бухгалтерського обліку та забезпечує їх належне зберігання протягом встановленого строку. Враховуючи, що трудовий договір - це угода між працівником і власником підприємства або уповноваженим ним органом, за якою власник підприємства або уповноважений ним орган зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату (частина 1 статті 21 КЗпП України), що обов`язок організувати бухгалтерський облік на підприємстві покладено на власника або уповноважений ним орган, саме відповідач має довести, що він виплатив позивачу заробітну плату. Обов`язок здійснювати нарахування та виплату заробітної плати, інших виплат, належних працівникові, а так само вести бухгалтерський, податковий облік тощо, лежить на працедавцеві, а не на працівникові. За цих обставин, втрата підприємством первинних документів не позбавляє його обов`язку здійснювати нарахування та виплату заробітної плати. Зазначені висновки викладені у постанові Верховного Суду від 08 лютого 2023 року у справі № 757/23764/20-ц, провадження № 61-7052св21. Як вбачається з матеріалів справи, сторонами не заперечується, що на час звільнення ОСОБА_1 остаточного розрахунку з нею здійснено не було, усі належні до виплати суми не сплачено. Отже, встановивши, що при звільнені позивачці не було виплачена всі належній їй суми, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову. Заперечення ТОВ «Харківська роздрібна компанія» про недотримання досудового порядку врегулювання спору, що свідчить про відсутність порушеного права та відсутність підстав для звернення до суду обґрунтовано не взято до уваги судом першої інстанції та не приймаються судовою колегією. У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2020 року у справі № 682/3060/16-ц міститься висновок про те, що звернення працівника, який у день звільнення не працював, до суду з позовом про стягнення сум, які належать йому до виплати від підприємства, установи, організації станом на день звільнення, а також середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, слід вважати пред`явленням вимоги про розрахунок, яка передбачена статтею 116 КЗпП України (якщо така вимога раніше не пред`являлась). У такому випадку відповідальність роботодавця на підставі статті 117 КЗпП України настає після звернення звільненого працівника до суду та невиплати після пред`явлення вимоги роботодавцем всіх сум, які йому належать. Час затримки розрахунку при звільненні позивача починається з моменту коли відповідачеві стало відомо про вимогу позивача: отримання відповідачем копії позовної заяви або проведення судом судового засідання (за відсутності відомостей про дату отримання копії позовної заяви) до фактичної виплати заробітної плати. Судовим наказом, виданий Московським районним судом м. Харкова 13 листопада 2023 року у цивільній справі № 643/11724/23, провадження № 2-н/643/1673/23, стягнуто з ОВ «Харківська роздрібна компанія» на користь ОСОБА_1 нараховану, але не виплачену заробітну платі за період з лютого 2022 року по вересень 2023 року в розмірі 88660,38 грн та судового збору у розмірі 268,40 грн. Ухвалою Московського районного суду м. Харкова від 21 грудня 2023 року вказаний судовий наказ скасовано, роз`яснено ОСОБА_1 її право звернутись до суду із тими самими вимогами в порядку спрощеного позовного провадження (https://reyestr.court.gov.ua/Review/115835091). Також, під час розгляду справи позивачкою направлялась вимога про проведення розрахунку, яка була залишена ТОВ «Харківська роздрібна компанія» без задоволення. Зважаючи, що остаточний розрахунок між сторонами не проведено, судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що між сторонами існує спір щодо стягнення заборгованості з заробітної плати, який підлягає розгляду у судовому порядку. Також, заперечуючи проти позову, відповідач посилався на необґрунтованість розрахунків позивачки. Проте, альтернативного розрахунку або доказів виконання обов`язку, передбаченого статтею 116 КзПП України відповідачем не надано. Посилання ТОВ «Харківська роздрібна компанія» на знищення документації внаслідок збройної агресії росії проти України не звільняє роботодавця від необхідності виплатити працівнику усі належні йому суми. Також, події, на які посилається відповідач мали місце у березні 2022 року, а заборгованість виникла з лютого 2022 року по вересень 2023 року, тобто, здебільшого після знищення будівлі товариства. Доводи ТОВ «Харківська роздрібна компанія» про неналежність довідки про заборгованість із заробітної плати, складеної бухгалтером ОСОБА_2 у якості доказу, є необґрунтованими. Матеріали справи не містять даних, що ОСОБА_2 не перебувала у трудових відносинах з товариством та/або зловживала своїми посадовими обов`язками під час складання Довідки. Також, судова колегія враховує, що кількість днів невикористаної відпустки була погоджена самим ТОВ «Харківська роздрібна компанія» при звільнені позивачки, що було відображено у відповідному наказі від 15 вересня 2023 року, а також враховано при проведені розрахунку. Інші доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, фактично зводиться до переоцінки доказів, яким судом надана належна оцінка. Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскільки апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Харківська роздрібна компанія» залишити без задоволення. Рішення Московського районного суду м. Харкова від 17 жовтня 2024 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду. Повний текст постанови складено 23 травня 2025 року. Головуючий Ю.М. Мальований Судді О.В. Маміна Н.П. Пилипчук