Постанова 4873 № 910/13294/24

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "22" травня 2025 р. Справа№ 910/13294/24 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Мальченко А.О. суддів: Яценко О.В. Скрипки І.М. розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи матеріали апеляційної скарги Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АРКС» на рішення Господарського суду міста Києва від 30.12.2024 у справі № 910/13294/24 (суддя О.В. Чинчин) за позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АРКС» до Департаменту патрульної поліції про стягнення страхового відшкодування у розмірі 6 405,39 грн, - ВСТАНОВИВ: Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «АРКС» (далі - АТ «СК«АРКС», позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Департаменту патрульної поліції (далі - ДПП, відповідач) про стягнення страхового відшкодування у розмірі 6 405,39 грн. Рішенням Господарського суду міста Києва від 30.12.2024 у справі №910/13294/24 в задоволенні позову відмовлено. Рішення суду першої інстанції вмотивовано положеннями ст.ст. 22, 993, 1166, 1188, 1192, 1194 ЦК України, ст. 27 Закону України «Про страхування», ст. 22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» та правовими висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 755/18006/15-ц та у постанові Верховного Суду від 20.03.2018 у справі № 911/482/17. Суд першої інстанції виходив з відсутності фактичних та правових підстав для покладення на Департамент патрульної поліції обов`язку з відшкодування майнової шкоди, завданої його працівником у результаті ДТП у межах різниці між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою, сплаченою страховиком АСК «ОМЕГА», з огляду на недоведеність АТ «СК«АРКС» законності здійснення Акціонерною страховою компанією «ОМЕГА» страхового відшкодування у розмірі меншому, ніж вартість відновлювального ремонту майна, що постраждало внаслідок ДТП. Не погоджуючись із вищезазначеним рішенням, Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «АРКС» звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та постановити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. В обґрунтування вимог за апеляційною скаргою, АТ «СК«АРКС» вказує на невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи. Скаржник, зокрема, зазначає, що висновки суду першої інстанції стосовно того, що у Департаменту патрульної поліції не виникло обов`язку відшкодувати майновий збиток, завданий його працівником у результаті ДТП не відповідає позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 10.07.2018 у справі № 922/1436/17, в якій судом касаційної інстанції наголошується, що страховик винної у дорожньо-транспортній пригоді особи здійснює відшкодування витрат, пов`язаних із відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, а різницю між реальними збитками і відновлювальним ремонтом пошкодженого транспортного засобу з урахуванням зносу на підставі статті 1194 ЦК України відшкодовує особа, яка завдала збитків. Крім того, зауважує, що наявними у справі доказами підтверджується вартість відновлювального ремонту, як і здійсненого позивачем страхового відшкодування у розмірі 25 873,04 грн. Також скаржник підкреслює, що постановою Солом`янського районного суду м. Києва від 06.07.2023 у справі про адміністративне правопорушення №760/12431/23 встановлено, що на момент дорожньо-транспортної пригоди водій автомобіля «RENAULT DUSTER», державний номерний знак НОМЕР_1 , - ОСОБА_1 працював в УПП у м. Києві ДПП, а згідно відповіді НПУ власником «RENAULT DUSTER», державний номерний знак НОМЕР_1 , є Департамент патрульної поліції, а отже, саме відповідач, як роботодавець та власник зазначеного транспортного засобу, повинен сплатити на користь позивача різницю між сумою сплаченого за договором добровільного страхування та сумою сплаченою за полісом № 208388735. Відповідно до Витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.01.2025 апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АРКС» передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді Мальченко А.О., суддів Скрипки І.М., Яценко О.В. Як вбачається з матеріалів апеляційної скарги, остання була подана скаржником безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 21.01.2025 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/13294/24, відкладено вирішення питання щодо подальшого руху апеляційної скарги Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АРКС» на рішення Господарського суду міста Києва від 30.12.2024 у справі №910/13294/24 до надходження матеріалів справи з Господарського суду міста Києва. 30.01.2025 матеріали справи № 910/13294/24 надійшли до Північного апеляційного господарського суду. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 03.02.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АРКС» на рішення Господарського суду міста Києва від 30.12.2024 у справі № 910/13294/24. Розгляд апеляційної скарги ухвалено здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Департаменту патрульної поліції встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу до 21 лютого 2025 року. Відповідач скористався правом, наданим ст. 263 ГПК України, подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Представник Департаменту патрульної поліції наголошує, що заявлена позивачем сума до відшкодування не обґрунтована жодними доказами; цивільно-правова відповідальність відповідача на час настання страхового випадку була застрахована, отже обов`язок відшкодувати шкоду покладається на страховика АСК «Омега»; обов`язок відшкодувати шкоду виникає у страхувальника лише в тому разі, коли у страховика такого обов`язку не виникло чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика; покладання обов`язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить інституту страхування цивільно-правової відповідальності. 24.02.2025 через підсистему «Електронний суд» до Північного апеляційного господарського суду від позивача надійшли пояснення у справі, в яких останній зазначає, що АСК «Омега» у відповідності до приписів ст. 29 ЗУ «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» та п. 7.39 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, здійснило виплату страхового відшкодування за полісом ОСЦПВВНТЗ № 208388735 в розмірі 19 467,65 грн; у відповідача, у зв`язку з настанням страхового випадку (ДТП), виник обов`язок відшкодувати позивачеві шкоду в межах ліміту його відповідальності за страховим випадком і в межах суми (фактичних затрат), право на вимогу якої перейшло до позивача у зв`язку з виплатою страхового відшкодування, але виходячи з вартості відновлювального ремонту застрахованого автомобіля, з урахуванням коефіцієнту зносу деталей, та за мінусом франшизи. Згідно з ч. 10 ст. 270 ГПК України апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Відповідно до вимог ч. ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Як встановлено місцевим господарським судом та підтверджується матеріалами справи, 21.12.2022 року між Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «АРКС» (Страховик) та ОСОБА_2 (Страхувальник) було укладено Договір добровільного страхування наземного транспорту «Все включено» №83770Га2к3, предметом якого є страхування транспортного засобу «Пежо», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , 2019 року випуску. Як вбачається з матеріалів справи, 19.05.2023 року відбулась дорожньо-транспортна пригода за участю транспортного засобу «Пежо», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , що належить ОСОБА_2 , та транспортного засобу «Рено», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_1 , який працює УПП в м. Києві ДПП, що підтверджується відповіддю від НПУ. В результаті дорожньо-транспортної пригоди було пошкоджено застрахований позивачем автомобіль марки «Пежо», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 . Постановою Солом`янського районного суду міста Києва від 06.07.2023 року у справі №760/12431/23 ОСОБА_1 , водія транспортного засобу «Рено», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 850 гривень. Товариством з обмеженою відповідальністю «КАТП «Укрпродконтракт» виставлено рахунок № 68 від 22.05.2023 року на ремонт транспортного засобу «Пежо», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 у розмірі 21 560,87 грн. Відповідно до Страхового акту №ARX3683572 від 01.06.2023 року позивач здійснив виплату страхового відшкодування в розмірі 25 873,04 грн, що підтверджується платіжним дорученням №976957 від 02.06.2023 року із зазначенням призначення платежу: «страхове відшкодування згідно акту №ARX3683572 від 01.06.2023». Відповідно до Полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № ЕР/208388735 цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу «Рено», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , на момент настання страхової події була застрахована у Акціонерної страхової компанії «ОМЕГА» (страховик позбавлений права укладати договори страхування ОСЦПВВНТЗ з 24.02.2023), розмір франшизи згідно з вказаним Полісом складає 00 грн, розмір ліміту по майну складає 130 000,00 грн, дата початку дії полісу 29.08.2022, дата закінчення дії полісу 28.08.2023. Акціонерна страхова компанія «ОМЕГА» виплатила Приватному акціонерному товариству «Страхова компанія «АРКС» страхове відшкодування у розмірі 19 467,65 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №1391 від 09.11.2023. Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач посилається на те, що відповідач зобов`язаний відшкодувати 6 405,39 грн, оскільки пошкодження транспортного засобу «Пежо», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 сталося з вини водія ОСОБА_1 , який працює у Департаменті патрульної поліції. Заперечуючи проти позову, відповідач зазначає, що відповідальність власника транспортного засобу «Рено», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , на момент настання страхової події була застрахована у Акціонерної страхової компанії «ОМЕГА», а тому саме вона в межах ліміту відшкодування по майну має бути відповідачем у даній справі. Положення статті 22 Цивільного кодексу України передбачає, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Також, статтею 993 Цивільного кодексу України визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки. Як вбачається з матеріалів справи, позивачем на виконання зобов`язань за Договором добровільного страхування наземного транспорту «Все включено» №83770Га2к3 від 21.12.2022 року, предметом якого є страхування транспортного засобу «Пежо», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , 2019 року випуску, було відшкодовано на користь Страхувальника 25 873,04 грн. Згідно зі ст. ст. 512, 514 Цивільного кодексу України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою у випадках, встановлених законом. Таким законом, зокрема, є норма ст. 993 ЦК України, відповідно до якої до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки. Тобто у таких правовідносинах відбувається передача (перехід) права вимоги від страхувальника (вигодонабувача) до страховика. Нового зобов`язання з відшкодування збитків при цьому не виникає, оскільки відбувається заміна кредитора: потерпілий (страхувальник) передає страховику, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат право вимоги до особи, відповідальної за спричинення шкоди. Отже, страховик виступає замість потерпілого у деліктному зобов`язанні. До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Новий кредитор набуває прав та обов`язків свого попередника. Відповідно, заміною кредитора деліктне зобов`язання не припиняється, оскільки відповідальна за спричинену шкоду особа свій обов`язок із відшкодування шкоди не виконала. Таким чином, судом першої інстанції вірно зазначено, що до позивача у зв`язку з погашенням шкоди коштами страхового відшкодування перейшло право вимоги (права кредитора, яким у деліктному зобов`язанні є потерпілий) до особи, відповідальної за заподіяний збиток із залишком строку позовної давності. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 30.01.2018 року у справі №910/12500/17. Частинами першою та другою статті 1187 Цивільного кодексу України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо - і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Відповідно до пунктів 1, 3 частини 1 статті 1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою, а за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення. Отже, за змістом вказаних норм, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини. Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, вина особи, яка керувала транспортним засобом «Рено», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , встановлена у судовому порядку Постановою Солом`янського районного суду міста Києва від 06.07.2023 року у справі №760/12431/23, якою ОСОБА_1 , водія транспортного засобу «Рено», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 850 гривень. Відповідно до частини 6 статті 75 Господарського процесуального кодексу України обвинувальний вирок суду в кримінальному провадженні або постанова суду, якою особу притягнуто до адміністративної відповідальності у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для господарського суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою. Закон України «Про страхування» №1909-IX від 18.11.2021 року регулює відносини у сфері страхування, визначає загальні правові засади здійснення діяльності із страхування, надання посередницьких послуг і спрямований на посилення захисту прав та законних інтересів клієнтів, у тому числі споживачів, шляхом встановлення вимог до системи управління, платоспроможності страховиків, філій страховиків-нерезидентів на території України та розкриття ними інформації, встановлює вимоги до порядку укладання, обслуговування та виконання договорів страхування та перестрахування, врегульовує питання інформаційного забезпечення договорів страхування та перестрахування і дій, що передують їх укладанню, а також державне регулювання та нагляд у сфері страхування. Страховий випадок - подія, передбачена договором страхування або законодавством, ризик виникнення якої застрахований, з настанням якої виникає обов`язок страховика здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування або відповідно до законодавства. (п.59 ч.1 ст. 1 Закону України «Про страхування» №1909-IX від 18.11.2021 року) Згідно з п. 69 ч.1 ст. 1 Закону страхування - правовідносини щодо захисту страхових інтересів фізичних та юридичних осіб (страховий захист) при страхуванні ризиків, пов`язаних з життям, здоров`ям, працездатністю та пенсійним забезпеченням, з володінням, користуванням і розпорядженням майном, з відшкодуванням страхувальником заподіяної ним шкоди особі або її майну, а також шкоди, заподіяної юридичній особі, у разі настання страхових випадків, визначених договором страхування, за рахунок коштів фондів, що формуються шляхом сплати страхувальниками страхових премій (платежів, внесків), доходів від розміщення коштів таких фондів та інших доходів страховика, отриманих згідно із законодавством. Франшиза - частина збитків, що не відшкодовується страховиком згідно з договором страхування та/або законодавством. (п.77 ч.1 ст. 1 Закону України «Про страхування» №1909-IX від 18.11.2021 року) Відповідно до ч. 4 ст. 89 Закону України «Про страхування» №1909-IX від 18.11.2021 року предметом договору страхування є передача страхувальником за плату ризику, пов`язаного з об`єктом страхування, страховику на умовах, визначених договором страхування або законодавством України. У п.п.5,6 ст. 89 Закону України «Про страхування» №1909-IX від 18.11.2021 року визначено, що об`єктом страхування можуть бути: 1) життя, здоров`я, працездатність та/або пенсійне забезпечення; 2) майно на праві володіння, користування і розпорядження майном та/або можливі збитки чи витрати; 3) відповідальність за заподіяну шкоду особі або її майну. Договором страхування визначаються конкретний об`єкт страхування, з яким пов`язані страхові інтереси страхувальника (іншої особи, визначеної у договорі страхування), та страхові ризики, що пов`язані з цим об`єктом страхування та підлягають страхуванню за цим договором страхування. Перелік страхових випадків визначається в договорі страхування за згодою сторін, якщо інше не передбачено законодавством. (ч.7 ст. 93 Закону України «Про страхування» №1909-IX від 18.11.2021 року) Згідно зі ст. 94 Закону страхова сума може бути встановлена за окремим об`єктом страхування, страховим випадком, групою страхових випадків, договором страхування в цілому. Розмір страхової суми визначається за домовленістю між страховиком та страхувальником або відповідно до законодавства під час укладення договору страхування або внесення змін до такого договору. У договорі страхування в межах страхової суми можуть визначатися ліміти відповідальності страховика за окремим об`єктом страхування, страховим ризиком або страховим випадком, групою страхових ризиків та/або страхових випадків тощо. При страхуванні майна страхова сума встановлюється в межах дійсної вартості майна за цінами і тарифами, що діють на день укладення договору страхування або внесення змін до такого договору, якщо інше не передбачено договором страхування або законом. Договором страхування може передбачатися франшиза, яка може бути умовною та безумовною. У разі зазначення в договорі страхування умовної франшизи страховик не відшкодовує частину збитку, яка не перевищує розмір франшизи, але відшкодовує збитки в повному обсязі, якщо збиток перевищує розмір франшизи. У разі зазначення в договорі страхування безумовної франшизи страховик вираховує розмір франшизи при здійсненні страхової виплати за кожним страховим випадком. Франшиза може встановлюватися у відсотках від страхової суми (страхової виплати), в абсолютному розмірі або в інших розрахункових одиницях, визначених договором страхування. Вид та розмір франшизи зазначаються у договорі страхування. Страхові виплати здійснюються у порядку, визначеному страховим продуктом та договором страхування, якщо інше не передбачено законодавством України. Страхова виплата не може перевищувати розмір прямого збитку, заподіяного страхувальнику та/або іншій особі, передбаченій договором страхування. Непрямі збитки вважаються застрахованими, якщо це передбачено договором страхування. У разі якщо страхова сума становить певну частку дійсної вартості застрахованого об`єкта страхування, страхова виплата виплачується у такій самій частці дійсної вартості застрахованого об`єкта страхування, якщо інше не передбачено умовами договору страхування. Якщо майно застраховано у кількох страховиків і загальна страхова сума перевищує дійсну вартість майна, страхова виплата, що виплачується всіма страховиками, не може перевищувати дійсну вартість майна. При цьому кожний страховик здійснює виплату пропорційно до розміру страхової суми за укладеним ним договором страхування. Відповідно до ч.ч.3,4 ст. 102 Закону у разі настання події, що має ознаки страхового випадку, страховик зобов`язаний встановити факт, причини та обставини такої події та прийняти з урахуванням умов договору страхування рішення про визнання або невизнання випадку страховим. Здійснення страхової виплати проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених договором страхування) і рішення страховика про визнання випадку страховим та здійснення страхової виплати (страхового акта). У разі визнання випадку страховим страховик здійснює страхову виплату страхувальнику (іншій особі, визначеній договором страхування або законодавством) відповідно до умов договору страхування або законодавства. Згідно зі ст. 108 Закону України «Про страхування» №1909-IX від 18.11.2021 року) страховик, який здійснив страхову виплату за договором страхування майна, має право вимоги до особи, відповідальної за заподіяні збитки, у розмірі здійсненої страхової виплати та інших пов`язаних із нею фактичних витрат. Якщо договором страхування майна не передбачено інше, до страховика, який здійснив страхову виплату, в межах такої виплати переходить право вимоги (суброгація), яке страхувальник або інша особа, визначена договором страхування або законом, що одержала страхову виплату, має до особи, відповідальної за заподіяні збитки. З матеріалів справи вбачається, що відповідно до Страхового акту №ARX3683572 від 01.06.2023 року позивач здійснив виплату страхового відшкодування в розмірі 25 873,04 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 976957 від 02.06.2023 року із зазначенням призначення платежу: «страхове відшкодування згідно акту № ARX3683572». При зверненні до суду першої інстанції з вказаним позовом позивач просив суд стягнути з Департаменту патрульної поліції страхове відшкодування в порядку регресу у розмірі 6 405,39 грн. Відповідно до статті 1172 Цивільного кодексу України, юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків. Отже, відповідальність юридичної або фізичної особи настає лише у випадках, коли особа, з вини якої заподіяна шкода, знаходиться з даною організацією в трудових відносинах, і шкода, заподіяна нею у зв`язку з виконанням трудових (службових) обов`язків. При цьому під виконанням працівником своїх трудових (службових) обов`язків розуміється виконання ним роботи, зумовленої трудовим договором (контрактом), посадовими інструкціями, а також роботи, яка хоча і виходить за межі трудового договору чи посадової інструкції, але доручається юридичною або фізичною особою, або спричинена необхідністю, як на території роботодавця, так і за її межами. Це можуть бути дії виробничого, господарського, технічного та іншого характеру, вчинення яких безпосередньо входить до службових обов`язків працівника. Тобто, аналіз норм статей 1187 та 1172 ЦК України дає підстави стверджувати, що особа, яка керує транспортним засобом у зв`язку з виконанням своїх трудових (службових) обов`язків на підставі трудового договору (контракту), укладеного із особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, не є суб`єктом, який несе відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки. У цьому випадку таким суб`єктом є законний володілець джерела підвищеної небезпеки - роботодавець (вказана позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 05.12.2018 р. у справі № 426/16825/16-ц). Згідно зі статтею 1192 Цивільного кодексу України з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов`язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі. Також, як вбачається з матеріалів справи, винний у скоєнні дорожньо-транспортної пригоди водій транспортного засобу Рено», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , ОСОБА_1 на час вчинення ДТП працював в УПП в м. Києві ДПП, що підтверджується інформацією у постанові Солом`янського районного суду міста Києва від 06.07.2023 року у справі №760/12431/23. Товариством з обмеженою відповідальністю «КАТП «Укрпродконтракт» виставлено рахунок №68 від 22.05.2023 року на ремонт транспортного засобу «Пежо», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 у розмірі 21 560,87 грн. Як вже було зазначено раніше, відповідно до Страхового акту №ARX3683572 від 01.06.2023 року позивач здійснив виплату страхового відшкодування в розмірі 25 873,04 грн, що підтверджується платіжним дорученням №976957 від 02.06.2023 року. Відповідно до Полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № ЕР/208388735 цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу «Рено», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , на момент настання страхової події була застрахована у Акціонерної страхової компанії «ОМЕГА» (страховик позбавлений права укладати договори страхування ОСЦПВВНТЗ з 24.02.2023), розмір франшизи згідно з вказаним Полісом складає 00 грн, розмір ліміту по майну складає 130 000 грн, дата початку дії полісу 29.08.2022 р., дата закінчення дії полісу 28.08.2023. Акціонерна страхова компанія «ОМЕГА» виплатила Приватному акціонерному товариству «Страхова компанія «АРКС» страхове відшкодування у розмірі 19 467,65 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №1391 від 09.11.2023 року. Позивач в апеляційній скарзі та поданих до суду апеляційної інстанції поясненнях у справі зазначає, що сума у розмірі 19 467,65 грн була виплачена АСК «ОМЕГА» із вирахуванням коефіцієнту фізичного зносу відповідно до приписів, що передбачені Методикою товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів. З цього приводу колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до п. 1.3. Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, що затверджена наказом Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України №142/5/2092 від 24.11.2003 (далі - Методика), вимоги Методики є обов`язковими під час проведення автотоварознавчих експертиз та експертних досліджень судовими експертами науково-дослідних інститутів судових експертиз Міністерства юстиції України, експертами науково-дослідних експертно-криміналістичних центрів Міністерства внутрішніх справ України, експертами інших державних установ, суб`єктами господарювання, до компетенції яких входить проведення судових автотоварознавчих експертиз та експертних досліджень, а також всіма суб`єктами оціночної діяльності під час оцінки КТЗ у випадках, передбачених законодавством України або договорами між суб`єктами цивільно-правових відносин. Згідно з ч. 1 ст. 29 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством. Відповідно, колегія суддів приходить до висновку, що застосування Методики в частині визначення коефіцієнту фізичного зносу є обов`язковим. Так, згідно із п. 7.38 Методики значення коефіцієнту фізичного зносу приймається таким, що дорівнює нулю для нових складників та для складників КТЗ, строк експлуатації яких не перевищує: 5 років - для легкових КТЗ виробництва країн СНД; 7 років - для інших легкових КТЗ; 3 роки - для вантажних КТЗ, причепів, напівпричепів та автобусів виробництва країн СНД; 4 роки - для інших вантажних КТЗ, причепів, напівпричепів та автобусів; 5 років - для мототехніки. Відповідно до п. 7.39 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів винятками стосовно використання зазначених вимог є: а) КТЗ експлуатується в інтенсивному режимі (фактичний середньорічний пробіг щонайменше вдвічі більший за середньорічний нормативний); б) складові частини кузова та оперення кузова, кабіни, рами КТЗ відновлювали ремонтом (крім випадків, що однозначно свідчать про усунення експлуатаційних пошкоджень (наприклад, усунення сколів ЛФП на лицьових поверхнях кузова, усунення деформації методом видалення вм`ятин без пофарбування складової частини)); в) складові частини каркасу кузова, оперення кузова, кабіни та рами мають наскрізну корозію, що призвело до зниження витривалості і міцності матеріалу виготовлення цієї складової частини (складових частин) КТЗ; г) складові частини кузова, кабіни, рами КТЗ мають пошкодження у вигляді деформації, за винятком таких, що підпадають під визначення експлуатаційних пошкоджень відповідно до пункту 1.6 розділу І цієї Методики; ґ) КТЗ експлуатувався в умовах, визначених у пункті 4 таблиці 4.1 додатка 4 до цієї Методики. Як встановлено місцевим господарським судом та підтверджується матеріалами справи, строк експлуатації КТЗ пошкодженого автомобіля «Пежо», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , 2019 року випуску, на момент ДТП не перевищував 7 років. Також відповідно до п. 7.40. Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів зазначено, що якщо під час відновлення були використані нові складники іншої модифікації КТЗ взамін пошкоджених (розукомплектованих), значення процента їх фізичного зносу приймається таким, що дорівнює нулю. Відповідачем не надано суду жодних доказів того, що для відновлення пошкодженого під час дорожньо-транспортної пригоди транспортного засобу ремонт здійснюється методом заміни складових частин, що були пошкоджені, на нові. Крім цього, п.7.39 зазначеної Методики визначено, що винятком, стосовно використання зазначених вище вимог є, зокрема, випадок якщо колісні транспортні засоби експлуатуються в інтенсивному режимі (фактичний пробіг щонайменше вдвічі більший за нормативний) та якщо складові частини кузова, кабіни, рами відновлювали ремонтом або вони мають корозійні руйнування чи пошкодження у вигляді деформації. Суд апеляційної інстанції зазначає, що доказів існування обставин, які є винятковими відповідно до п. 7.39 Методики, стосовно застрахованого позивачем автомобіля матеріали справи не містять. Отже, підстави вважати правомірним виплату страховиком відповідача позивачу витрат, пов`язаних з відновлювальним ремонтом пошкодженого транспортного засобу з урахуванням його зносу, розрахованого на підставі п. 7.39 Методики, відсутні. Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що при визначенні розміру заподіяної шкоди у даному випадку необхідно виходити із вартості відновлювального ремонту застрахованого автомобіля «Пежо», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , згідно із сумою, яка вказана у рахунку, виставленому станцією технічного обслуговування (Товариством з обмеженою відповідальністю «КАТП «Укрпродконтракт»). Так, у постанові Верховного Суду від 25.07.2018 року у справі №922/4013/17 зроблено висновок, що звіт про оцінку транспортного засобу є лише попереднім оціночним документом, в якому зазначається можлива, але не кінцева сума, що витрачена на відновлення транспортного засобу. Реальним же підтвердженням виплати суми страхового відшкодування страхувальнику є саме платіжне доручення, яким оплачена виставлена станцією технічного обслуговування сума вартості відновлювального ремонту транспортного засобу. Норма ч.1 ст.22 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", яка передбачає відшкодування страховиком саме оціненої шкоди, не встановлює імперативного обов`язку щодо проведення такої оцінки саме суб`єктом оціночної діяльності відповідно до Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні". Згідно з п.1.6 Методики відновлювальний ремонт - це комплекс операцій щодо відновлення справності або роботоздатності колісних транспортних засобів чи його складника(ів) та відновлення їхніх ресурсів, а відповідно до п.2.3 Методики вартість відновлювального ремонту дорожнього транспортного засобу - це грошові витрати, необхідні для відновлення пошкодженого, розукомплектованого колісного транспортного засобу. Відповідно до ст.1192 Цивільного кодексу України розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі. Визначаючи розмір заподіяної шкоди при страхуванні наземного транспорту, суд, у разі виникнення спору щодо визначення розміру шкоди, повинен виходити з фактичної (реальної) суми, встановленої висновком автотоварознавчої експертизи, або відповідними документами станції технічного обслуговування, на якій проводився ремонт автомобіля. Отже, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку, що рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю «КАТП «Укрпродконтракт» №68 від 22.05.2023 року, платіжне доручення № 976957 від 02.06.2023 визнаються достатніми доказами фактично здійснених позивачем витрат з виплати страхового відшкодування, які виникли внаслідок дорожньо-транспортної пригоди. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 20.03.2018 у справі № 911/482/17. З матеріалів справи вбачається, що відповідно до Полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № ЕР/208388735 цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу «Рено», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , на момент настання страхової події була застрахована у Акціонерної страхової компанії «ОМЕГА» (страховик позбавлений права укладати договори страхування ОСЦПВВНТЗ з 24.02.2023), розмір франшизи згідно з вказаним Полісом складає 00,00 грн, розмір ліміту по майну складає 130 000,00 грн, дата початку дії полісу 29.08.2022, дата закінчення дії полісу 28.08.2023. Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи. Відповідно до статті 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням). Відтак, відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у статті 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. Велика Палата Верховного Суду вважає, що покладання обов`язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»). Уклавши договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, страховик на випадок виникнення деліктного зобов`язання бере на себе у межах суми страхового відшкодування виконання обов`язку страхувальника, який завдав шкоди. А тому страховик, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, згідно зі статтями 3 і 5 вказаного Закону реалізує право вимоги, передбачене статтями 993 ЦК України та 27 Закону України «Про страхування», шляхом звернення з позовом до страховика, в якого завдавач шкоди застрахував свою цивільно-правову відповідальність. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року по справі №755/18006/15-ц. Згідно з частиною 1 статті 619 Цивільного кодексу України договором або законом може бути передбачена поряд із відповідальністю боржника додаткова (субсидіарна) відповідальність іншої особи. Суд зазначає, що статтею 1194 Цивільного кодексу України встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність страхувальника у розмірі, який перевищує суму виплаченого страховиком потерпілому страхового відшкодування (ліміт відповідальності страховика) та становить різницю між фактично завданою шкодою і страховою виплатою. З урахуванням приписів статті 1194 Цивільного кодексу України Позивач має право на відшкодування виплаченого потерпілій особі страхового відшкодування за рахунок страховика - Акціонерної страхової компанії «ОМЕГА» в межах ліміту відповідальності страховика із можливістю подальшого стягнення з Департаменту патрульної поліції різниці між фактичним розміром завданої шкоди та виплаченим страховим відшкодуванням (наведена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 26.04.2018 по справі №910/1978/17). За встановленого, колегія суддів приходить до висновку, що страховик відповідача, виплативши позивачу страхове відшкодування у розмірі 19 467,65 грн, виконав свої зобов`язання не в повному обсязі, враховуючи, що вартість відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля становить 25 873,04 грн, страхова сума за полісом № ЕР/208388735 - 130 000,00 грн, франшиза за ним - 0,00 (нуль) грн, тобто не перевищує ліміт відповідальності страховика. Відповідно, відсутні правові підстави для застосування ст. 1194 ЦК України та покладення на Департамент патрульної поліції заявленої до стягнення шкоди у розмірі 6 405,39 грн. Згідно зі ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Частиною 1 ст. 269 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З огляду на вищезазначене, апеляційний господарський суд вважає, що Господарського суду міста Києва від 30.12.2024 у справі № 910/13294/24 прийнято відповідно до вимог чинного законодавства, з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги законних та обґрунтованих висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому підстав для його скасування чи зміни не вбачається, відповідно, апеляційна скарга Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АРКС» має бути залишена без задоволення. Аналізуючи питання обсягу дослідження доказів і доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Слід зазначити, що усі доводи Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АРКС», викладені у апеляційній скарзі, були ретельно досліджені колегією суддів і наведених вище висновків щодо відсутності підстав для задоволення позову, не спростовують. Згідно зі ст. 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника. Керуючись ст.ст. 74, 129, 269, 275-277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АРКС» на рішення Господарського суду міста Києва від 30.12.2024 у справі №910/13294/24 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 30.12.2024 у справі №910/13294/24 залишити без змін.

3. Матеріали справи № 910/13294/24 повернути до Господарського суду міста Києва. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, визначених п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України. Головуючий суддя А.О. Мальченко Судді О.В. Яценко І.М. Скрипка